Звертання. Вставні слова (словосполучення, речення)

слово, яке виражає ставлення мовця до висловленого ним повідомлення

слово, що називає особу або предмет, до якого звертаються з мовленням

чуже мовлення, передане дослівно, без змін

є головним членом речення

є другорядним членом речення

не є членом речення

вставних слів, словосполучень та речень

звертань

однорідних членів речення

 лапками

дужками або тире

 двокрапкою та тире

Диво дивнеє на світі з тим серцем буває!

Нарешті рушив пароплав, покірний волі капітана.

Певно руїну та буря зробила?

 Дівчино, рибчино, не плач, не ридай!

Це ти, моя зоряна батьківська хато, зринаєш сьогодні вві сні

Хотів би я, мамо, веселі пісні співати й сміятись, як діти

 Видно, знову нам доведеться йти пішки.

 Правда, дими враз щезли, зате біля сахарні роїлась купа людей і чорніли підводи

У всякому ділі є свої майстри і своє, так би мовити, натхнення.

впевненість або невпевненість в повідомлюваному

 послідовність викладу думок, зв’язок їх між собою

вказівку на джерело повідомлення

 І ось, нарешті, вершина.

Там, кажуть, з гір усю країну видно.

Парубок спершу, мабуть-таки, чи й не прийняв її за ту польову царівну...

 Кажуть, сніг на полі – хліб у коморі.

На станції Гребінка у вагоні, нарешті, попросторішало.

Відповідь він надіслав лише сьогодні, на жаль.

 Правду кажучи, його вабив не розкішний палац, а столітні дуби в лісі.

 Чи, може, у мене настав отой момент, коли чоловік сам собі дивується?

У поля виходжу і, здається бачу і цвіт очей, і посмішку гарячу.

Зласкався доле над моїм народом

 Тебе я слухала б довіку куме мій.

Поклін тобі моя зів’яла квітко моя розкішна невідступна мріє!