"Звертання. Вставні слова (словосполучення, речення)"

Південний краю! Як тепер далеко лежиш від мене ти!

І тут можна помилитися, Марійко, в своїх здібностях.

Де ти, фантазіє, там радощі й весна.

Ні, дякую, Іване, ви прерасно і тонко висловили свою думку.

Щоб вам, мої рідні, щасливо вік звікувати...

Гей, ви грізні чорні хмари, я на вас збираю чари.

Який, ти світе, теплий і широкий.

Вона любила рожеві квіти, і про вашу долю любила співать.

нехтувати вказівками вчителя

на щастя, усі повернулися неушкодженими

платіж за послуги, безусловно, здійсню вчасно

винайняв квартиру в центрі міста

Густий, соковитий, запашний бур'ян з-під ніг слався, мені здавалося, до самого обрію.

Оце (одного разу було свято й погода) сиділа стара Кармелиха коло своєї хати, дивилася у поле на шлях.

Почуття підлого переляку і жадоби (за всяку ціну жити!) змагалося з почуттям честі.

Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий.

Ти, напевно знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

Ти напевно знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

Ти, напевно, знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

Ти напевно, знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

Зласкався доле над моїм народом.

А не йдете чорні бурі і злі вітри на вечерю, то йдіть собі в безвість!

Прости мені моя правдива мати душі моєї синій чистовід.

Тебе я слухала б довіку куме мій.

Не хилися, явороньку, ще ж ти зелененький!

Держись, Хома, іде зима.

Засмійся, Матвійку, дам копійку.

Язиче язиче, лихо тебе миче! Тільки те й робиш, що людей горбиш!

У північ, може, в південь на світанні ми пригорнемося до рідної землі.

Правда, дими враз щезли, зате біля сахарні роїлась купа людей і чорніли підводи.

У всякому ділі є свої майстри і своє, так би мовити, натхнення.

Видно, знову нам доведеться йти пішки.

На станції Гребінка у вагоні, нарешті, попросторішало.

На щастя, підходив Андрій.

Вони встали й пішли - обоє чомусь засмучені - і вже до самої домівки мовчали.

Кажуть, сніг на полі - хліб у коморі.

Пан здавлося був ладен з'їсти Миколу очима.

От бувало слухаю на відстані.

Не раз бувало гірко нене.

Люди одначе не розходяться.

Напевне, найбільше таких слів ніжних, високих, людинолюбних про матір.

Так, у писанках Наддніпрянщини переважає рослинний орнамент дубовий чи горіховий лист, троянди, гвоздики на чорному, інколи зеленому тлі.

Книга формувалася поступово рік за роком формувало її саме поетове життя і все з життя Шевченка увібрав у себе цей збірник.

Завдяки В.Івасюку українська естрада набуває пошукової енергетичності та розвиненості.

Весна ... розтопити не тільки лід у природі, а й у ваших душах.

Дитина ... мріяти про високі результати в спорті.

Хлопець ... розчарувати стару.

Чи замалу, чи... завелику, одежу матимуть думки мої.