THE HISTORY OF ENGLISH LITERATURE

THE HISTORY OF ENGLISH LITERATURE

English literature had its beginnings while the Anglo-Saxons were still on the Continent. When they conquered the Celts, they brought with them a rich tradition of oral literature steeped in their customs and pagan beliefs and rituals. This literature focused on the telling of the brave and heroic deeds of the warriors possessing attributes they valued and wished to emulate.

The only surviving full-length epic in Old English from that time is «Beowulf», the first major work of English literature.

The other important types of Anglo-Saxon poetry are the lyric and the riddle. The lyric presents a more personal and emotional form of poetry in which an object or person is described in a rather ambiguous manner.

In the lyrics and riddles, the Anglo-Saxons expressed their terror of the northern winter, and their awareness of the transitory nature of human life.

For the history of the Medieval English literature, the Norman invasion meant the disappearance of almost any record of literary activity for over a century.

The Norman invasion did not stop English literature completely; it only temporarily prevented people from writing it down.

Most medieval literature is now lost. What has survived is varied in form and content and tells us about the vitality of that era in many ways.

The greatest writer of the Middle English period was the poet Geoffrey Chaucer. «The Canterbury Tales» (late 1300s) is an unfinished collection of comic and moral stories.

In the 15th century the period of Renaissance started in England. It was marked with the invention of the printing press, together with improved methods of manufacturing paper, made possible the rapid spread of knowledge.

The first major impact of the Renaissance on English literature is observable in the poetry of Wyatt and Surrey, who introduced the sonnet, a verse from that has proved to be both popular and durable.

The 16th century was the period of Restoration in England. The writers of the era saw a parallel between the new political and social stability of their day and Rome under Caesar, so they wrote epics, satires, elegies, and tragedies just as their Roman predecessors had, and exercised great care in parallelling the form and content of their work with that of «the ancients».

The Romantic Age is a term used to describe life and literature in England in the late eighteenth and early nineteenth centuries. Many of the writers of the period turned away from the values and ideas of the Age of Restoration.

In general, the Romantic writers placed the individual rather than society, at the centre of their vision. They tended to be optimists who believed in the possibility of progress and improvement.

In the middle of the nineteenth century, England was ruled by Queen Victoria, who was a model of respectability, conservatism, and the domestic virtues.

Most novelists of the period wrote long works with numerous characters. The novels of Charles Dickens are noted for their colourful and sometimes eccentric characters. William Makepeace Thackeray created a masterpiece of Victorian fiction in «Vanity Fair» (1847—1848).

English drama was reborn near the end of the Victorian Age.

World War I marked the beginning of the modern era. The literary movement is commonly referred as «modernism» . Modern English literature took on pervasive tones of irony and intensity, and expressed moods of sobriety and pathos.

The key writer of the modern period was James Joyce. He often wrote about the people and places he had left behind, and became a principal figure in the development of the twentieth-century novel.

QUESTIONS

1. What was the literature of the Anglo-Saxons?

2. Are there any major works from that time?

3. What do you know about the medieval English literature?

4. When did the period of Renaissance start?

5. What was its impact on the English literature?

6. What was the characteristic feature of the Romantic writers?

7. What were the works of Victorian writers like?

8. Who was the key writer of the Modernism?

VOCABULARY

pagan — язичеський

to emulate — суперничати

ambiguous — невизначений, неясний

transitory — скороминущий

durable — тривалий

predecessors — попередники

domestic virtues — домашні чесноти

pervasive — проникний

intensity — напруженість, зусилля

sobriety — тверезість, помірність

ІСТОРІЯ АНГЛІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Історія англійської літератури почалася ще з тих пір, коли англосакси жили на континенті. Коли вони захопили кельтів, вони принесли із собою багаті традиції усної літератури, просоченої їхніми звичаями, язичеськими повір’ями і ритуалами. Ця література оповідала про сміливі, героїчні вчинки воїнів, які володіють якостями, що вони цінували, і з якими хотіли суперничати.

Єдина вціліла епічна поема того часу — «Беовульф» — перша велика робота в англійській літературі.

В англосаксонській поезії були також лірика і загадки. Ліричні добутки — це більш особиста й емоційна форма поезії, де об’єкт або людина описується в досить невизначеній манері. У ліриці та загадках англосакси виражали свій страх перед північним вітром і знання скороминущості природи людського життя.

Для історії середньовічної англійської літератури норманське вторгнення означало зникнення майже всіх записів літературної діяльності століття.

Норманське вторгнення не зупинило літературу цілком, воно всього лише утримувало людей від письменства.

Більшість творів середньовіччя зараз загублені. Те, що вціліло, — це зовсім різні речі за формою і змістом, де розповідається про життя тієї епохи.

Великим англійським письменником середньовіччя був поет Джеффрі Чосер. Його твір «Кентерберійські оповідання» (кінець 1300-х pp.) — це незакінчена збірка комічних і повчальних оповідань.

У XV столітті в Англії почався період Відродження. Він був позначений виникненням друкованої преси разом із поліпшеними методами виробництва паперу, і це уможливило швидкий ріст знань.

Перший великий внесок Відродження в англійську літературу можна помітити в поезії Уайтта і Серрі, які ввели форму сонета — вірша, який довго був популярним.

XVI століття було періодом Реставрації в Англії. Письменники вбачали паралель між новою політичною і соціальною стабільністю свого часу та Римом у період правління Цезаря, таким чином, вони писали епічні поеми, сатиру, елегії й трагедії так само, як і їхні римські попередники, і вони порівнювали власні форму і зміст роботи з роботою «древніх».

Романтичне століття — це відрізок часу, використовуваний для позначення життя і літератури Англії кінця XVIII - початку XIX століття. Багато письменників того часу відвернулися від цінностей та ідей періоду Реставрації.

В основному письменники романтичного періоду віддавали перевагу індивідуальності, ніж суспільству. Вони тяжіли до оптимізму й вірили в можливість прогресу і поліпшень.

У середині XIX століття Англією правила королева Вікторія, вона була зразком респектабельності, консерватизму і домашніх чеснот.

Більшість письменників створювали великі роботи з безліччю персонажів. Твори Чарльза Діккенса відомі яскравими й іноді ексцентричними персонажами. Вільям Мейкпіс Теккерей створив шедевр вікторіанської епохи «Ярмарок марнославства» (1847—1848 рр.).

Англійська драма відродилася до кінця вікторіанської епохи.

Перша світова війна поклала початок епосі сучасності. Літературний рух став називатися модернізмом. У літературі з’явилися нотки разючої іронії, напруженості, настрою здорового глузду і пафосу.

Ключовим письменником-модерністом був Джеймс Джойс. Він часто писав про місця, у яких був, і про людей, яких бачив, і він став головною фігурою розвитку роману XX століття.