Додаток

Ток-шоу для лідерів учнівського самоврядування з елементами тренінгу

«Байдужість – це проблема чи норма життя?»

 

Ведучий:   Дуже часто ми можемо почути від людей старшого віку, що раніше всі були більш довірливі та уважні, частіше допомагали одне одному, а тепер багатьох  виховують так: покладайся тільки на себе, нічого для інших задарма не робіть,  допоможеш іншому – відбереш у себе. Людям чомусь дуже бракує вміння

співчувати, радіти чи переживати за ближніх, а не лише за себе… Сучасне покоління виростає під впливом усіх досягнень технічного прогресу (телевізор, комп’ютер, Інтернет тощо), воно огорнуте повною байдужістю до всього справжнього, щирого і справді вартого уваги: ми часто навіть не помічаємо краси неба, нової квітки на клумбі, приємного подиху теплого вітру… Все реальне ми підмінюємо віртуальним, чимось неіснуючим, а це часто дуже болісно відбивається на наших стосунках навіть з найріднішими   для нас людьми.
До категорії сучасних соціальних проблем не часто відносимо таку рису суспільства, як байдужість. Рідко можемо почути чи прочитати щось про неї взагалі як про проблему. Люди стали байдужими вже і до самої байдужості… 

Саша Прокопченко розповість вірш сучасної авторки Жасминки про байдужість.      

Бачиш  світе,  серце  вкрилось  цвіллю,
Суха  солоність  щік,  а  сліз  нема.
А  ще  цвіте  ромашками  свавілля,
А  хтось  подивиться    й  подумає  зима...

Летіла  пташка  хтось  їй  плюнув  в  очі.
Зачахло  світло  із  останнім  махом  крил.
І  кошенятко  у  снігу  муркоче:
"Бери  й  живи"...не  вистачило  сил....

Палає  сонце  зачерствілою  хлібиною,
На  нім  тримавсь  ще  вчора  небозвід.
Воно  ще  вчора  було  над  людиною,
Щось  похитнулось....І  воно  вже  під...

Зірвалась  зірка...Обпекла  зіниці.
Здригнулось  серце,  обірвавши  лік  хвилинам.
Обличчя  ті  ж.  Німі...Похмурі...Ниці...
І  чиясь  постать  з  ярликом  "людина"...

Байдужий  день,  байдужий  сон,    байдужий вітер.
І  марення  самотнє  і  чуже.
І  плаче  камінь...Плаче  камінь,  чуєш  світе,
Хоч  нашим  душам  байдуже  уже...

Ведучий: То чи справді це проблема лише нашого часу, та й чи взагалі це проблема?..  У будь-якому разі байдужість присутня, а щоб її подолати, найперше треба  почати про неї говорити… Тому ми і вирішили провести ток-шоу з лідерами нашого шкільного  учнівського самоврядування на тему: «Байдужість – це проблема чи норма життя?» На ньому присутні лідери, які будуть висловлюватися «за» і «проти»,  літератори, мовники, актори, психолог Олена Іванівна Звоновська, класний  керівник 9-го класу Світлана Миколаївна Завора,

класний керівник 5-го  класу Людмила Іванівна Гаврилишина.      

Як ви думаєте, в чому причина байдужості?

  Мабуть, кожному подобаються люди уважні, турботливі, здатні допомогти і        словом, і ділом.

Тоді виникає запитання, звідки взагалі береться байдужість до всіх і до всього: до близьких, до колег, до своєї справи та й до самого життя?.. 

 Напевно, джерелом цієї байдужости є той маленький вогник егоїзму в серці кожної людини, який поступово розгорається, а потім власне «Я» стає понад усе..

Та чи справді це проблема лише нашого часу?..

Висловлювання учасників.

Мабуть, ні. Егоїсти були завжди;  й навіть найпорядніша людина може згадати якісь моменти свого минулого, за які їй потім було соромно. Очевидно, що така байдужість існувала завжди. Проте егоїстами не народжуються, а ними стають, зокрема, у процесі неправильного виховання.

Чому, коли однокласник хворіє вже цілий місяць, його ніхто не провідає, не

 поцікавиться, як він себе почуває, і що з ним?

Чому, коли мама повертається додому стомлена, нам все ніколи їй допомогти, бо ми поспішаємо на прогулянку з приятелем?

Висловлювання учасників.

Саме з такої маленької байдужості починається байдужість велика, більш серйозна, яка переростає у холодний, бездушний розрахунок у стосунках з будь-якою людиною, у бажання вбачати в усьому джерело матеріальних благ. Саме таким чином зараз почали панувати миттєві вигоди у всіх ділянках суспільних відносин. З’явився «синдром очікування гіршого, ніж було вчора». Іноді за цим настає байдужість і до самого себе, до всього життя. Часом нас нічого вже не може потішити, все навколо робиться якимось нецікавим, втрачається «смак» життя, говорячи мовою психології, розвивається депресія. Згодом депресія кожної окремої людини переростає у суспільну депресію, масовий песимізм, соціальну байдужість.

Послухайте, будь ласка уривок твору:

«Немає нічого гіршого від байдужості. А знаєш, чому? Бо після неї настає порожнеча... Просто немає продовження, немає ЗАВТРА, немає ДАЛІ, зрештою, немає СКОРО... Байдужість завжди переростає у НІЩО... В таке невимовно болюче і велике, що немає жодного слова на світі, жодного поняття, щоб описати той біль, той смуток і небажання жити, яке оте НІЩО породжує...»

Про те, чому саме виникає депресія, які її симптоми розкаже психолог Олена Іванівна Звоновська, а також дасть поради як саме вийти з депресії.

 

Виступ психолога

 

Ведучий: Байдужість дуже часто може руйнувати навіть довготривалу міцну дружбу, а тим більше не дозволить побудувати подібні відносини. Байдужому зовсім не цікаві люди, котрих не можна використати для задоволення навіть найменших своїх примх. А коли в світі не існуватиме поняття дружби, то як може йти мова про якусь спільноту, про народ, про суспільство як єдиний організм?.. Байдужість – це той маленький черв’як, який здатний зруйнувати велике дерево. Яскравий приклад – випускний бал у школі, коли всі обіцяють пам’ятати, дзвонити, а коли вже починається студентське чи «доросле» життя, то забувають взагалі, що вчились у школі…

А що ми можемо сказати про сім’ї?

Висловлювання учасників.
Байдужість – це причина більшості розлучень. Люди, котрі байдужі одне до одного в силу егоїзму, не можуть довго витерпіти іншого на «своїй території». Така риса може дуже легко зруйнувати навіть таке подружжя, яке, на перший погляд, має всі можливості, щоб стати щасливим. Адже й справді надто важко проводити день за днем у товаристві людини, якій цілком байдуже до того, як пройшов твій день, яким є твій настрій, що цікавого трапилось на роботі; яка тебе немов не помічає або й взагалі не знає про твоє існування; яка абсолютно байдуже ставиться до своїх сімейних обов’язків; яка в себе вдома помічає лише телевізор чи комп’ютер… Джеральд Бренан сказав: «Найцінніше у шлюбі те, що в ньому можна бути на самоті, не почуваючись самотнім». Натомість у такому випадку можна бути і поряд з чоловіком чи дружиною, але відчувати невимовну одинокість. І щоб перервати цей летаргічний сон, в якому можуть минати цілі роки подружнього життя, треба ліквідувати проблему в корені: перестати бачити світ лише через призму власного «Я»; оцінити те, що Бог дав нам людину, яка готова пожертвувати всім заради нас, а опісля і всього себе подарувати цій людині. Саме подолавши штучно збудований міцний «мур» байдужості, ми зможемо нарешті зрозуміти, яким великим подарунком є наша сім’я  і як її треба цінувати.

Чому кажуть, що байдужість – це крок до моральної та духовної   загибелі людини, яку породжує лінь?

Висловлювання учасників.
Людина, збайдужіла до своєї справи, не може виконувати її надто якісно чи продуктивно, вона стає лінивою до свого діла, яке не приносить їй більше жодного задоволення. Проте найгірше те, що така байдужість може передаватись й іншим людям. Адже часто, займаючись чимось, ми спілкуємось з тими, хто нас оточує, хто так чи інакше має на нас вплив. Добре, якщо ці люди й самі захоплені своєю справою, бо так вони «заряджають» нас лише позитивом. На противагу цьому можуть зустрітися персони, які не те що ентузіазмом не потішать, а навпаки, відбивають всяке бажання щось змінити на краще. Ми здатні протистояти такому впливу раз, другий, третій, та коли це набуває постійності, можемо навіть не помітити, як раніше улюблена справа стане чимось таким, що просто потрібно робити, «бо так треба». Тоді ми працюємо лише з бажанням, щоб це скоріше закінчилось. Та хіба це життя?! Це швидше те, що ми робимо в перервах між ним, адже ніхто не хоче, щоб воно закінчувалось скоріше. Тоді напрошується запитання, якщо ти займаєшся чимось і прагнеш, щоб це скоріше закінчилось, виконуєш з неохотою та байдужістю, і це не життя для тебе, то що це тоді? Можливо, відповідь буде дещо грубою і сказаною з перебільшенням, але значною мірою правдивою: не життя – значить смерть. Байдужість справді веде до смерті, але не обов’язково фізичної – вона вбиває морально, духовно. Найгіршим тут, як бачимо, є те, що її «жертвами» можуть ставати не лише окремі люди, а подекуди й цілі сім’ї, міста чи народи…

Увага! Я хотіла б вас заочно познайомити з акторкою, автором притч-пісень Світланою Копиловою. Подивіться на екран і прослухайте притчу «Брошенный камень»

Перегляд.

 

• Про що думала людина, про яку говориться у пісні?
• Це природнє бажання?
• Чому ж тоді в авто полетів камінь?
• А чому водій став щасливим?
• Чому він не став ремонтувати машину?
• Що зробив хлопчик для цієї людини?

Готуючись до ток-шоу, діти перелистували сторінки Інтернету і знайшли  статуси. Слово нашим лідерам.

Висловлювання учасників.

 

 - Що таке байдужість? Це нещира посмішка, що більше нагадує цинічну усмішку, і питання, як справи, на який і відповідати-то не варто нічим, крім байдужості: відмінно.

 - Хто байдужий до себе - той дуже небезпечний, той є самою непередбачуваною людиною на цій планеті.

 - Мене завжди дивувала байдужість. Не гнів, не заздрість, не злість. Це типові людські якості. А ось байдужість, на мій погляд - це новопридбаний інстинкт.

 - Я боюся порожніх очей .. Та, мабуть, більше всього на світі я боюся заглянути в очі дорогій мені людині і побачити там темряву і холод .. Це складно зрозуміти... це треба відчути .. Відчути, що це байдужість.

 - Байдужість до себе - це рукавичка, в яку диявол легко просуне свою руку.

 Дякую. А що можуть сказати літератори?

Людська порядність і байдужість ("Федько-халамидник")

Висловлювання учасників.

 

          Коли ми говоримо про байдужість і порядність, то я відразу пригадую оповідання "Федько-халамидник". Письменник зумів яскраво змалювати різні типи людей на прикладі... дітей, Федька і Толика. 
          Волелюбний, невгамовний Федько був просто шибеником. Міг зламати піщані хатки, відібрати змія у дитини, а то й побити. І не було на нього ніякої управи: і батько лупцював, і мати переконувала - нічого не допомагало. Та щось у ньому є симпатичне: може, його сміливість, правдивість, безстрашність. 
           Зовсім протилежний йому - Толик, син заможних батьків, скромний, тихий, слухняний хлопчик. Він не чіпляється до дітей, до всіх ставиться з повагою і з ледь помітною зарозумілістю: все ж панич! І ось таких різнохарактерних хлопців звела на березі замерзлої річки доля. Федько стрибає з однієї крижини на іншу. Ось він падає у воду, ні, знову стрибок, він на березі. Толик теж захотів повторити цю витівку, але ж не зміг... "В цей час над сунула ціла купа льоду й одрізала Толика від берега". На березі всі завмерли, рятувати ніхто не поспішав, один Федько кинувся на порятунок. Проте сам опинився у крижаній воді. Тепер Федько прохав: "Толю, Толю!.. Подай палицю свою... Я вилізу..." Але крижину в цей час підбило до берега, й Толя, як стріла, зіскочив з неї... 
           Федько взяв усю провину на себе. Цей хлопець не тільки хоробрий, правдивий, а й добрий. Він знав, що за цей вчинок його виженуть з дому, відлупцюють, не пустять більше на вулицю. Але сталося страшне... він захворів і помер. А панич так нічого і не зрозумів, і коли труна зникла з його очей, він байдуже відвернувся і "побіг грати з чижиком". 
            Після того, як прочитаєш оповідання, стає сумно й гірко. Жаль, що Федько своїм життям заплатив за таку негідну, пусту істоту, як цей панич Толик.

Чи можете ви навести приклади  такої байдужості в житті?

А чи завжди байдужість – це погано?

Висловлювання учасників.

 Слово нашим опонентам – мовникам:

 Я не море, мене не хвилює!

   Коли байдуже - вже не так боляче.

 Прислів’я

Я — не я і хата не моя.

Моє діло півняче: проспівав, а там хоч і не розвидняйсь.
Не моє просо, не мої горобці, не буду відганяти.
Мені аби місяць світив, а зорі як хочуть.

Я б знову хотіла, щоб ви прослухали пісню-притчу Світлани Копилової «Про кота».

 Прослуховування

• Чи байдужими були люди до кота?
• Чи байдужою була дівчинка?
• Чи вміють бути добрими та відплатити добротою тварини чи люди, яким зробили добро?
• Який висновок можна зробити?

Треба творити добро, допомагаючи людям, тваринам.

Вашій увазі пропонуємо інсценізацію казки-мініатюри.

Автор: Жила-була на землі дівчина, яку звали Любов. Невесело було їй жити на світі без подружки. Ось і звернулася вона до сивої старенької чарівниці, яка прожила уже більше ста років:

Любов: Допоможіть мені, бабусю вибрати подружку, щоб я могла дружити з нею все життя.

Чарівниця: Приходь до мене завтра вранці, коли заспівають перші  пташки і роса ще не зійде.

Автор: Вранці, коли яскраве сонечко освітило землю, прийшла любов на призначене місце і побачила: стоять 5 дівчат.

Чарівниця: Ось, вибирай,- одну звати Радість, іншу – Вдача, третю – Краса, четверту – Печаль, п’яту – Доброта.

Любов: Всі вони прекрасні,- не знаю кого і вибрати…

Чарівниця: Твоя правда, - вони усі хороші, і ти в житті ще зустрінешся з ними, а можливо, і дружитимеш, але вибери одну з них. Вона і  буде тобі подругою на все життя.

Автор:Підійшла Любов до дівчат ближче і подивилася в очі кожній. Вона  задумалася, а потім підійшла до дівчини Доброти і простягла їй  руку…

-  Що таке добро і що таке зло?

-  Чи можна сказати що байдужість – це зло?

 У нашій студії є вислови видатних людей про байдужість. Хочу прочитати деякі з них:

Не бійся ворогів – у гіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – у гіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство.

 

                                                       Б. Ясенський.

Якщо ти байдужий до страждань інших, ти не заслуговуєш називатися людиною.

                                                                                                               Сааді

- Якщо зло всесильне і вічне, чи варто з ним боротися?

- Чи завжди буде існувати добро і зло як прототип один одному?

- Якщо зникне зло, то чи зникне і добро?

Висловлювання учасників.

  Слово має психолог Олена Іванівна

Історія «Морська зірка»

       Якось одна людина йшла вздовж морського узбережжя. Вона помітила, що за ніч на берег викинуло величезну кількість морських черепашок і зірок. Із радістю, насолоджуючись вранішнім сонцем, людина відмірювала милю за милею по піску.

       Удалині вона побачила, як хтось танцює на пляжі. Здивована тим, що хтось радіє

Життю таким дивним чином, вона підійшла ближче.

       Коли вона наблизилася, стало очевидним, що фігурка не танцює, а дивно повторює якісь дії. Підійшовши ближче до маленької фігурки, людина побачила, що це дитина. Маленька дівчинка старанно збирала на березі морських зірок і кидала їх у море. Від подиву людина зупинилася на мить, а потім запитала: «Навіщо ти кидаєш у море морських зірок?» «Якщо я залишу їх на березі, - відповіла дівчинка,- сонце висушить їх, і вони помруть. Я кидаю їх у море тому, що хочу, щоб вони жили»

       Людина замислилась на мить, вражена словами дівчинки, але потім, згадавши, скільки миль морського узбережжя вона пройшла, сказала: «Так їх, цих зірок, тут на березі, мільярди! Що ти можеш змінити?»

       Дівчинка на хвилину замислилася над словами людини, а потім повільно нахилилася, підняла ще одну морську зірку і кинула її в бурхливе море. Потім повернулась до людини й усміхнулась: «Можливо, ви і маєте рацію,- сказала вона,- але саме для цієї зірочки я змінила життя».

Висновок ток-шоу ми хотіли підвести тренінговою вправою, яку нам пропонують лідери учнівського самоврядування: Голова Країни «Данко» Тетяна Лихина та замісник голови Юлія Малиш. Їм слово.

   Таня : Організатор – це особистість, яка керує конкретною діяльністю, вирішує, як   зробити ту чи іншу справу, об’єднує учнів на її виконання.

Юля: З висунення ідей членами команди розпочинається спільна робота над   справою. Пропонуємо вам вправу, яка називається «Аукціон ідей».

Таня: Сьогодні ми говорили про байдужість. Наше завдання: розробити заходи, які можна використати в нашій школі, щоб уже в нас було менше байдужості.

Юля: Для цього ми поділимося на команди, обговоримо це і напишемо ідеї на папері. Потім буде захист цих ідей. Для виконання вправи  7   хвилин.

  Робота в групах.

 

 

Таня: Просимо команди захистити свої ідеї.

 

Захист

Таня: Давайте визначимо 3 найбільш дієві справи.

(Голосування. Підсумки. Висновки)

Дякуємо, дівчатам. Надіємося, що дуже скоро у нашому місті буде менше байдужості, а більше доброго, чистого, кращого. І на завершення Олена Іванівна поділить з усіма присутніми рецептом щастя. Хай він буде вашим життєвим девізом.

Беремо новий день і добре очищаємо його від заздрості, ненависті, жадібності, впертості, егоїзму, байдужості і прикростей. Додаємо три повні ложки оптимізму, велику пригорщу віри, ложку терпіння, кілька зерен терпимості і щіпку  ввічливості і порядності по відношенню до оточуючих.

Суміш, що вийшла, зверху повністю заливаємо любов’ю.

Тепер, коли страва готова, прикрашаємо її пелюстками квітів доброти і уваги.

Пропонуємо подавати щоденно з гарніром теплих слів та сердечних посмішок.

Дякуємо, Олено Іванівно, дякуємо всім присутнім за чудову  роботу. Бажаю, щоб ви ніколи не зіткнулися з людською байдужістю!