Тренінг:"Професійне вигорання педагога"

                                       Подолання емоційного вигорання у педагогів

 

Мета: Ознайомлення присутніх з понятим професійного вигорання, його симптомами, етапами формування, причи­нами виникнення та засобами профілактики. З допомогою практичних вправ і аналізу отриманих в процесі роботи ре­зультатів, виявити та простежити проблему емоційного ви­горання у представників тренінгової групи.

 

Обладнання: маркерна дошка або ватмани для запису інфо­рмації; маркери, фломастери, кольорові олівці; папір формату А4; звичайні аркуші з зошита; таблиці «Поле самодіагностики».

 

Інформаційне повідомлення

Термін «професійне вигорання» введено американським психіатром X. Дж. Фрейденбергером у 1974 році. Він ввів це поняття для характеристики психічного стану здорових людей, робота яких супроводжується інтенсивним спілкуванням, постійним перебуванням в емоційно навантаженій атмосфері. Це люди, які працюють у системі «людина — людина» до якої входимо і ми – педагогічні працівники.

При цьому підкреслюється, що вигоряння – це не втрата творчого потенціалу, а «емоційне виснаження, що виникає на тлі стресу, викликаного міжособистісним спілкуванням».

 

Вправа «Баланс реальний і бажаний»

 Пропонується намалювати коло, в ньому, орієнтуючись на внутрішні відчуття, секторами відмітити, в якому спів­відношенні на даний час знаходяться робота (професійне життя), хатня робота, особисте життя (подорожі, відпочи­нок, захоплення).

В іншому колі зобразити їх ідеальне співвідношення.

Чи є відмінності? В чому вони полягають? Чому так сталось?

Що можна зробити, щоб наблизити одне до одного? За рахунок чого?

Від кого або від чого це залежить?

Вправа «Я — вдома, я — на роботі»

Розділити аркуш навпіл. Скласти два списки визначень (якомога більше) «Я — вдома», «Я — па роботі». Як варіант, можна запропонувати скласти списки визначень «Вдома я ніколи», «На роботі я ніколи». Це дозволить вийти на існу­ючі стереотипи поведінки, мислення.

Проаналізувати: схожі риси; протилежні риси; однакові якості, що проявляються в різних модальностях; відсутність спільних рис; який список було легше складати, який вийшов об'ємнішим; яке ваше ставлення до того, що в характеристи­ках є помітні відмінності і т.д.

Коментар. Ці вправи дозволяють учасникам подивитись па власні стосунки з професією ніби з боку, визначити своє відношення до ситуації, що склалася, відмітити існуючі про­блеми та «перекоси» в розподілі психічної енергії.

 

 

Інформаційне повідомлення

«Складові синдрому вигорання»

Синдром вигорання включає в себе три основні складові:

емоційну виснаженість;

деперсоналізацію (цинізм);

редукцію професійних досягнень.

Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спу­стошеності і втоми, що викликане власною роботою.

Деперсоналізація передбачає цинічне відношення до ро­боти та до об'єктів своєї роботи. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації відбувається байдуже, негуманне, цині­чне відношення до людей, з якими працюють.

Редукція професійних досягнень — виникнення у праців­ників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній.

 

 

Вправа «Самодіагностика ознак вигорання»

 Тестування

Зараз завдяки простого тесту ми зможемо виявити на скільки феномен професійного вигорання торкається кожного із нас.

 Отже, завдання полягає у тому, щоб щиро дати відповіді на легкі запитання. Форма відповідей «так» або «ні».

1. Чи вважаєте ви, що помилились у виборі професії?

2. Чи турбує те, що ви стали менш продуктивно працювати?

3. Чи приносить вам задоволення робота з людьми?

4. Чи відчуваєте ви під час роботи постійні психологічні або фізіологічні перевантаження?

5. Чи буває так, що ви довго не можете заснути, бо подумки аналізуєте неприємності, пов'язані з роботою?

6. Чи бувають у вас тривожні очікування: щось має статися на роботі?

7. Чи бувають такі дні, коли емоційний стан стає причиною конфліктів або зниження результативності роботи?

8. Чи вважаєте ви, що робота послаблює не тільки ваші емоції, а й ваші творчі здібності?

9. Чи буває так, що ви працюєте автоматично, без творчого натхнення?

10. Чи дратують вас колеги, які претендують на особливе ставлення й увагу до себе?

11. Чи не ловите ви себе на думці, що атмосфера на роботі здається вам важкою й нудною?

12. Якщо співрозмовник неприємний, чи не намагаєтеся ви обмежити спілкування з ним?

13. Чи буває у вас відчуття, що все набридло й колеги втомлюють своїми проблемами?

14. Чи буває у вас погіршення самопочуття після виробничих конфліктів?

15. Чи відноситеся ви до людей, які цілком присвячують себе роботі?

16. Чи не здається вам, що ви приносите додому негативні емоції?

17. Чи часто ви нервуєте, коли спілкуєтеся з людьми на роботі?

18. Чи не здається вам, що ви витрачаєте надто багато зусиль на ті робочі моменти, які того не варті?

19. Чи працюють із вами такі люди, яких узагалі не хочеться бачити?

20. Чи вважаєте ви, що робота шкодить вашому здоров'ю?

Обробка результатів:

5  балів — на даний час симптоми емоційного вигорання у вас відсутні;

6—10 балів — симптоми емоційного вигорання у вас наявні, але якщо захотіти, то синдрому можна уникнути;

11—13 балів — симптоми у вас дуже помітні;

14 і більше балів — вам необхідно проаналізувати своє життя й піклуватися про оздоровлення.

 

Інформаційне повідомлення

«Три стадії синдрому вигорання»

Як уже було зазначено, професійне вигорання — поступо­вий процес. Згідно досліджень у ньому можна виділити три основні стадії.

Перша стадія. Всі ознаки та симптоми проявляються в легкій формі через турботу про себе, наприклад, шляхом ор­ганізації частих перерв у роботі. Починається забування яки­хось робочих моментів (наприклад, невнесення потрібного запису в документацію). Зазвичай на ці першочергові симп­томи мало хто звертає увагу. В залежності від характеру дія­льності, сили нервово-психологічних навантажень і особис­тісних характеристик спеціаліста, перша стадія може форму­ватися протягом трьох-п'яти років.

Друга стадія. Спостерігається зниження інтересу до ро­боти, потреби в спілкуванні (в тому числі, і з близькими): «не хочеться бачити» тих, з ким спеціаліст працює, «в четвер відчуття, що вже п'ятниця», «тиждень триває нескінченно», прогресування апатії до кінця тижня, поява стійких соматич­них симптомів (немає сил, енергії, особливо, вкінці тижня, головні болі по вечорах, «мертвий сон, без_ сновидінь», збіль­шення кількості простудних захворювань, підвищена дратів­ливість, людина «заводиться», як кажуть, з пів-оберта, хоч раніше подібного вона за собою не помічала). Симптоми про­являються регулярніше, мають затяжний характер і важко піддаються корекції. Людина може почувати себе виснаже­ною після доброго сну і навіть після вихідних.

Час формування даної стадії, в середньому, від п'яти до п’ятнадцяти років

Третя стадій. Ознаки і симптоми третьої стадії вигорання є хронічними. Можуть розвиватися фізичні і психологічні про­блеми типу язв і депресій. Людина може почати сумніватись в цінності своєї роботи, професії та самого життя. Характерна повна втрата інтересу до роботи і життя взагалі, емоційна бай­дужість, отупіння, відчуття постійної відсутності сил. Спосте­рігаються порушення пам'яті і уваги, порушення сну. особистісні зміни. Людина прагне до усамітнення. На цій стадії при­ємнішими є контакти з тваринами і природою, ніж з людьми.

Стадія може формуватися від десяти до двадцяти років.

 

Міні-дискусія в підгрупах «Оцінка задоволення роботою»

«Що заважає вам отримати задоволення від професійної діяльності?». Важливий професійний фактор, який тісно пов'язаний з вигоранням, — задоволеність працею. Цей пара­метр має позитивні кореляції з усіма трьома компонентами вигорання: емоційним виснаженням, деперсоналізацією і ре­дукцією професійних досягнень.

Розділитися на підгрупи по 3—5 осіб. Скласти перелік бар'єрів, які перешкоджають отриманню задоволення від про­фесійної діяльності.

Сформулювати їх для запису на дошці.

Коментар. Психолог формує па дошці дві графи «Індиві­дуальні фактори» та «Організаційні фактори». Роблячи за­писи па дошці, психолог пропонує аналізувати, до якої графи відноситься та чи інша причина незадоволення. Як правило, в результаті обговорення па дошці з'являється досить об'єм­ний перелік організаційних причин і невеликий, складений приблизно з 1—3 пунктів, перелік індивідуальних причин. (До речі, можна звернути увагу на той факт, що індивіду­альні причини висловлюються зазвичай спеціалістами, які мають мінімальний стаж роботи. Люди, що працюють в про­фесії давно, висловлюють зовнішні причини незадоволення.) Після цього до відома присутніх доводиться, що за результа­тами досліджень саме індивідуальні фактори є основними причинами для виникнення і розвитку вигорання. Як правило, ця інформація сприймається присутніми активно, з гумо­ром, викликає обговорення. (див. таблиця 3)

Індивідуальні фактори

Вік. Результати досліджень показують, що найбільш чут­ливими до вигорання є молоді люди (19—25 р.), які при зітк­ненні з реальною дійсністю, що не відповідає їх очікуванню, отримують емоційний шок, та люди більш старшого віку (40-50 р.). Досить часто можна спостерігати, як у чоловіків, так і у жінок, професійне вигорання в віці 30 р. Це можна пояснити кризою 30 років, яку називають «проблемою сенсу життя».

Стать. Чоловіки більш схильні до деперсоналізації, а жінки до емоційного виснаження. Чоловіки виявилися більш чутливими до впливу таких стресових ситуацій, які вимага­ли від них демонстрації чисто чоловічих якостей (сили, від­ваги). Жінки виявилися більш чутливими до стресових си­туацій, які вимагали від них співпереживання, виховних умінь, покори. Жінка, що працює, отримує більш високі ро­бочі перенавантаження (в порівнянні з чоловіками) через додаткові домашні та сімейні обов'язки.

Сімейний стан. Існують дослідження, що свідчать про вза­ємозв'язок сімейного стану і вигорання. Більш висока схиль­ність до вигорання є у неодружених осіб (особливо чолові­чої статі). Причому, холостяки в більшій мірі схильні до ви­горання навіть у порівнянні з розведеними чоловіками.

Особистісні характеристики. Швидко «вигорають» праців­ники, що мають інтровертований характер. Існує взаємозв'язок між вигоранням і такими особливостями особистості, як тривожність, емоційна чутливість, нейротизм і екстраверсія. Дове­дено позитивний зв'язок між вигоранням і агресивністю, три­вожністю і негативний зв'язок з почуттям групової єдності.

Рівень освіти. Існують деякі дані про позитивний зв'язок між рівнем освіти і вигоранням. Приводом до цього можуть бути перебільшені вимоги в людей з більш високим рівнем освіти, неможливість реалізації.

Вправа «Жила собі жінка, схожа на тебе…»

Мета: надати можливість пошуку конструктивного вирішення проблемних ситуацій.

Учасникам пропонується продовжити текст оповідання.

У казковому королівстві жила собі жінка, схожа на тебе. Вона мала родину, яка вимагала від неї турботи, душевного тепла, терпіння й любові. Це все вона щиро віддавала своїм рідним. Жінка була розумна й освічена, її професія вимагала від неї знання справи, толерантності, оптимізму, духовності й уміння спілкуватися. Це все вона опанувала досконало й цілеспрямовано. День за днем, рік за роком минало її переповнене справами життя, і настав такий період, коли вона відчула, що всі колись щасливі турботи стали для неї великим тягарем. Одноманітність дратувала її, втома, здавалось, скувала її розум і серце. Одного літнього ранку вона вийшла з будинку й пішла високо у гори, милуючись красою природи, але цей пейзаж через мить став для неї нудним і одноманітним. Так ішла вона, не дивлячись на шлях, поки не зупинилася біля печери, перед якою сидів сивочолий мудрець. Жінка підняла очі й попросила поради…

 

Вправа «16 асоціацій»

Горизонтально покладений лист формату А4 ділиться на 5 рівних вертикальних колонок. В першій колонці запису­ються 16 асоціацій на слова «моя робота. В другу колонку пишемо асоціації на слова з першої колонки, попарно їх об'єд­нуючи: асоціація на перше і друге слово, асоціація на третє і четверте слово, потім — на п'яте і шосте і т.д. Таким чином, в другій колонці отримуємо вже вісім асоціацій. В третій ко­лонці процедура повторюється, і ми отримуємо 4 слова. Про­довжуємо до тих пір, поки в останній, п'ятій колонці не зали­шиться тільки одна асоціація, її також необхідно зобразити у вигляді схематичного малюнка.

Тепер у кожного є два зображення — малюнок перешкоди до задоволення від роботи і образне асоціативне уявлення про саму роботу, їх необхідно порівняти, виділити спільні елементи, проаналізувати з точки зору присутності сильних і слабких рис та можливих напрямків для росту.

Вправа «Мотиваційна складова в професійній діяльності»

Ця вправа може проводитись в двох варіантах.

Перший варіант. Невеликий аркуш ділиться на три части­ни. Присутнім пропонується відповісти на запитання «Для чого ви працюєте?» з позиції минулого, теперішнього, майбутнього: початок професійної діяльності; в даний час; через 5 років.

Другий варіант. Намалювати три малюнки на тему: «Я працюю вчителем»: початок професійної діяльності; в даний час; через 5 років.

Присутні діляться, в першу чергу, власними враженнями від своїх записів або малюнків. Важливо, щоб вони самі змо­гли побачити можливі відмінності в змісті, кольоровій гамі зображеного.

Коментар. Робота з цілями може стати темою для окремо­го заняття. В межах даної вправи вирішується завдання осми­слення відмінностей в цілях професійної діяльності на почат­ку кар'єри і в процесі накопичення професійного досвіду.

 

 

 

Інформаційне повідомлення «Емоційна регуляція»

Яким же чином ми можемо допомогти собі уникнути ви­горання? Найбільш доступним є використання способів са­морегуляції та самовідновлення. Це свого роду техніка без­пеки для спеціалістів, що в силу своєї роботи мають численні та інтенсивні контакти з людьми.

Завдання: кожен ділиться з оточуючими тим способом са­мовідновлення, який йому допомагає найкраще. На дошці зано­товуємо перелік способів регуляції (гумор, спілкування, прогу­лянки, спорт, секс, хобі, рукоділля, прибирання, застілля та інше).

Коментар. Зазвичай, створюється досить об'ємний пере­лік. Важливо не тільки визначити, що ж сприяє відновленню, а й реально виділяти на це час і місце в своєму житті. Якщо є час, можна виконати вправу «Що мені приносить задоволен­ня?», її зміст у тому, що учасники розташовують для себе 10 приємних справ за ступенем задоволення, доступності і час­тоти використання і тим самим вибирають найбільш при­ємні та доступні для себе заняття. Як правило, в результаті виявляється, що у присутніх досить часу на ці заняття, але вони з різних причинах цього не роблять.

Існує два способи відновлення: природна регуляція і са­морегуляція.

Природні способи регуляції організму. Багато з них вико­ристовуються інтуїтивно. Це тривалий сон, смачна їжа, відпо­чинок на природі, серед тварин, баня, масаж, спорт, танці, му­зика та багато іншого. Але, на жаль, подібні способи не завжди можна використати на роботі чи безпосередньо в той момент, коли виникла напружена ситуація або накопичилась втома. 

Саморегуляція — це керування своїм психоемоційним станом, що досягається шляхом впливу людини на себе за допомогою слів, образів, управління м'язовою системою (напругою) і диханням.

Коментар. На даному тренінгу способи саморегуляції не розглядаються, оскільки цьому присвячується окрема зу­стріч, яку можна назвати другою сходинкою тренінгу. Друга зустріч присвячується тілесно-орієнтованим технікам м'язо­вої та емоційної релаксації. Всі присутні запрошуються для продовження роботи, спільно обирається зручний день. Ро­бота групи в цей день завершується.

Для логічного завершення процесу самоаналізу, а також для створення позитивного настрою на подальшу роботу, ви­конуємо ще два завдання: малюємо карикатуру та проводи­мо вправу на зворотній зв'язок учасників.

 

Вправа «Карикатура»

Намалювати карикатуру па себе «Я на роботі» або «Я - вчитель». В гумористичній формі зобразити власні риси, які ми намагаємось в собі розвивати і які стали невід'ємною час­тиною професії (емпатія, вміння слухати без оцінок, спілкува­тись, доброзичливість, гнучкість, креативність, компетентність і т. д.). Карикатури учасників вивішуються на стіну.

 

 

Завершення тренінгу

Кожний з присутніх по колу завершує речення, що почи­нається словами: «Я вірю, що...»

Пам’ятка учителю «Як зберегти психічне здоров’я»

• Зосереджуйтесь, якщо хочете з’ясувати суть проблеми.
• Ставте життєві цілі, що відповідають нашим можливостям. Та домагайтеся їх досягнення.
• Умійте відрізняти головне від другорядного.
• Умійте підходити до вирішення проблеми креативно.
• Готуйте себе до будь-яких несподіваних подій заздалегідь.
• Сприймайте дійсність такою, яка вона є насправді, а не у вашій уяві.
• Намагайтеся розуміти оточення.
• Умійте отримати позитивний досвід, уроки з усього , що відбувається.
• Не потураючи емоціям, але й не пригнічуючи їх, налагоджуйте повноцінні стосунки з людьми.
• Емоції – це явища, які охоплюють наше тіло, розум та енергію. Вам потрібно розряджати  акумульовані почуття.
• Гнів може спонукати до позитивних змін, якщо ви розумно використаєте його.
• Помітивши негативні емоції  інших людей, виявіть свої навички активного слухання, підтримайте прагнення цих людей виробити вищу самооцінку, відчути свою значущість та індивідуальність.
• Спробуйте жити повним життям у будь-якій ситуації.
• Спробуйте знайти щось якщо не позитивне. Хоча б раціональне навіть у самій невизначеній, неприємній ситуації