Трикутник партнерства: вчителі - діти - батьки

Трикутник партнерства: вчителі – діти – батьки

              Побудувати повноцінну національну школу без активної участі й підтримки сім’ї, по суті, неможливо. Як будь-яка дорога починається з перших кроків, будь-яка будова з фундаменту, так і становлення людської особистості бере початок із сім’ї. Згадаймо слова В.Сухомлинського: «У сім’ї шліфуються найтонші грані людини – громадянина, людини – трудівника, людини – культурної особистості. Із сім’ї починається суспільне виховання.

               Із сім’ї протоптується стежка до школи, і вже тоді – на життєву дорогу ведуть дітей два розуми, два досвіди, здобуті у сім’ї та школі.

 Зрозуміло, що справжнє родинне виховання прийде з належним оволодінням батьками сучасними педагогічними знаннями й уміннями застосовувати їх на практиці.

                Цілком зрозуміло, що у підвищенні педагогічної культури батьків провідна роль повинна належати школі, яка забезпечує високий рівень освіченості й вихованості свідомого громадянина України.

              Звичайно,що школа може успішно виконувати свої функції щодо виховання підростаючого покоління тільки у тісному взаємозв’язку із сім’єю.  Лише спільними цілеспрямованими зусиллями педагогів і батьків вдається плодотворно впливати на розвиток особистості дитини, розв’язувати виховні завдання.

              Іншими словами, школа є центром виховної роботи не лише з учнями, а й з батьками,бо школа – це організація не тільки навчання, але й всього життя.

             І від того, як організовується та ведеться ця робота,значною мірою і залежить успіх навчання і виховання підростаючого покоління. Основне завдання школи – виховати громадянина, повноцінну, фізично і психічно здорову особистість, адаптовану до сучасних реалій. А без дієвої підтримки з боку батьківської громадськості, без активного залучення батьків до шкільного життя, без своєчасного надання їм  педагогічної допомоги – на позитивний результат роботи школи розраховувати не доводиться, бо тільки в творчій співпраці з дорослими, під керівництвом педагогів діти не відкидають, а приймають опіку, як умову успішного досягнення мети.

               Соціальні психологи стверджують, що коли сім’я – союзниця у діяльності школи,- сили школи потроюються. Народна мудрість твердить: «Чим більше люди будуть залучені до прийняття рішень, які їх безпосередньо стосуються,тим активніше вони будуть впроваджувати ці рішення».

 На перший план партнерства виступають взаємодія школи, учителя із сімєю, спільна робота вчителів, батьків, учнів, яка зумовлена спільністю цілей виховання дітей.

             Усі мають користь зі співпраці між сім’єю і школою. Діти починають розуміти, що найближчі в їхньому житті дорослі піклуються про них і це справляє особливий вплив, коли вони бачать близьких їм дорослих людей, які працюють разом з ними для досягнення спільної мети; це підвищує в них відчуття впевненості та захищеності. Їм подобається відчувати зв'язок своєї родини зі школою. А коли учні бачать своїх батьків залученими до співпраці зі школою, з учителями, підвищується відчуття відповідальності, важливості навчання, спонукає до співпраці.

            Коли йдеться про партнерство, не тільки адміністрація та викладачі у школі мають вирішувати, яким буде освітній процес. Участі у формуванні програми очікують і від батьків.

           В молодшому віці дитини батьки є для неї основним авторитетом. Адже вони завжди допоможуть, захистять і дадуть відповідь на всі  запитання. Коли починається шкільна пора – авторитет батьків зменшується. Не потрібно паніки – це абсолютно нормальний процес. Батьки поступаються місцем вчителю, і це прекрасно, адже без авторитету педагога збалансований навчальний процес неможливий. Учень хоче сподобатися вчителеві, виконує завдання, слухає настанови. І часом порівнює з педагогом батьків.

           Цей час найбільше підходить для того, щоб побудувати відносини із вчителем і єдині вимоги до дитини. Це важливо для почуття безпеки вашої дитини і її впевненості у власних силах.

            Дитина формує стійку недовіру до вчителів і батьків, якщо вони мають протилежні завдання і вимоги. Дітям важко розібратися, хто  правий, кого треба слухати, в результаті – авторитет обох сторін виявляється підірваним.

          Можна сказати, що в школі у дитини з’являється нова «сім’я» і природним бажанням школяра стає прагнення поєднати обидві важливі йому родини.

Щоб зменшити стрес дитини через різні погляди у дорослих, вірним рішенням буде партнерство з вчителем. Це дійсно дає дитині необхідне їй відчуття комфорту.

            ЯК ЖЕ ПОБУДУВАТИ ПАРТНЕРСЬКІ ВІДНОСИНИ?

Необхідно розпочинати зі спілкування. Батьки повинні бути в курсі шкільного життя дитини, і чудово, якщо педагог знаходить час, щоб детальніше висвітлити ситуацію. Завжди тримайте «руку на пульсі» і не соромтесь питати.

            Важливо не перекладати один на одного обов’язки і не вважати, що сім’я або школа важливіше. Не примушуйте дитину вибирати, працюйте спільно. Принципи і правила повинні бути схожими. Важливо забороняти і заохочувати одні і ті ж речі.

             Завжди контролюйте ситуацію і зважайте, коли вчитель хоче на щось звернути вашу увагу.

            Дивіться на ситуацію очима дитини, прийміть її сторону і намагайтесь усунути причини її поганої поведінки, якщо щось сталося.

           Вірне рішення при проблемах, які виникли – це бесіда з дитиною, пояснення наслідків її вчинків, спілкування батьків і вчителя, і підключення фахівців у разі потреби.

          Так чия ж зона відповідальності в питаннях виховання дитини повинна бути більше?

На це питання всі відповідають по- різному. Хтось вважає, що школа відповідальна за все – адже там дитина проводить дуже багато часу і там працюють професіонали. Хтось – що дитина формується в сім’ї, вона – відображення своїх батьків, і саме вони зобов’язані дати їй моральні, поведінкові опори в житті. Існують і думки «розділяй і володій»: зона школи – навчання, а сім’ї – виховання.

              Досвід же показує нам – рівноцінний розподіл відповідальності позначається на дитині позитивно. Вона відчуває гармонію взаємодії і сама виростає гармонійною і впевненою особистістю.