Трипільська культура та її значення у формуванні культури слов'янських народів, українського зокрема.

Трипільська культура та її значення у формуванні культури слов'янських народів, українського зокрема.

Трипільська культура (або культура Кукутені) — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е.

В Україні виявлено величезну кількість – понад тисячу – пам`яток трипільської культури. Сліди трипільців знайдено і в Покутських Карпатах, поблизу соляних джерел, де вони виварювали сіль та будували оборонні городища. Населення на всій тереторії трипільської культури становило щонайменше 1млн. осіб.В основному це були родові або племенні тривалі поселення, що налічували від десятка до сотні жител та господарських споруд. Такі селища мали чітке планування – всі будови були розташовані кількома рядами або концетричними колами навколо великого майдану, на якому стояли одна або декілька громадських споруд-святилищ.

 На Уманщині, а також в межиріччі Дністра виявлено величезні поселення площею до 400 га, які налічували понад 2000 жител, розташованих концетричними колами. Це були на той час найбільші в Європі, а можливо, й у світі перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тис. людей.

Отже, трипільькі племена були доволі сильно розвинутими у культурному, соціальному та економічному плані, враховуючи час у який існували трипільські племена.

Трипільська культура була відкрита чеським археологом Вікентієм Хвойкою більше ста років тому на Правобережжі України. Ця подія мала велике значення для вченого світу.

Предметом вивчення у нашому випадку виступають різноманітні речі хатнього вжитку, як то черепки, горщики та інша кераміка, виконана, як зараз би сказали, у модерновому ключі.

У слов’янських мовах виявляється значний шар слів невідомого походження, котрий не знаходить відповідників у споріднених (індоєвропейських) мовах – германських, романських, індійських, іранських тощо. На думку дослідників, праслов’янська мова засвоїла (ввібрала в себе) давню мову трипільської культури так само, як давньогрецька – мову егейської (давньобалканської) культури.

З великою вірогідністю можна твердити, що слов’янські мови успадкували з мови трипільської культури такі слова, чк батько, вирій, віл, голуб, горіх, горох, жито, іскра, кермо, кінь, кобила та ін., а також імена язичницьких божеств – Купала, Лада, Марена тощо. Перехід переважної більшості названих слів із мови трипільської культури в праслов’янську пояснюється культово-міфологічними причинами.

Однак при дослідженні сучасних відображень мови трипільської культури особлива увага має приділена саме українській мові, яка єдина з усіх слов’янських мов поширена на тій самій території, на якій колись була розповсюджена трипільська культура. Спеціальне мовознавче дослідження дозволяє виявити, що саме в українській мові збереглося найбільше рис, успадкованих із мови трипільської культури.

Серед сучасних слов’янських мов тяжіння до рівномірного чергування голосних і приголосних найяскравіше спостерігається в українській мові.

Давні зв’язки трипільської культури з культурами Кавказу знаходять яскраві відбиття в назвах українських річок. Так, назва Хорол-річка не знайшла задовільного пояснення, але має виразну паралель у Грузії, де відома річка дослівно “Хорольська річка”. З грузинською та близько спорідненими з нею мовами пов’язані також назви українських річок Ворскла, Інгул, Мгар, Роставиця та ін.

Варті окремого розгляду різні групи трипільської лексики. Так, українське слово хліб має паралелі як в інших слов’янських, так і в германських мовах. Походження цієї назви досі не з’ясоване. Однак варто згадати грузинське слово xali“смажене зерно”. У сучасній грузинській воно не має форми множини, але якби така форма існувала (а вона цілком могла існувати раніше), то мала б вигляд *xlebi.

Таким чином, сучасна українська мова зберігає мовну спадщину Трипілля в трьох своїх сферах – у словниковому складі (десятки слів), у звуковій будові (милозвучність і деякі близькі до неї явища, як приставні приголосні), у масиві власних назв (передусім назв річок). Слов’янські мови, і передусім українська як поширена на території трипільської культури, не набули б таких своєрідних рис, якби в мовній передісторії не було такої яскравої й винятково важливої сторінки, як мова трипільської культури.