Творча робота «ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ГРИ»

Творча робота

«ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ГРИ»

Зміст

Вступ           3

РОЗДІЛ І.  Психолого-педагогічні засади розвитку пізнавального інтересу

1.1 Сутність поняття «пізнавальний інтерес»                       6                           

1.2 Роль пізнавальної діяльності у всебічному розвитку особистості      9

РОЗДІЛ ІІ. Гра як засіб розвитку пізнавальних інтересів дітей молодшого шкільного віку                                                                                                                                            14

1.1 Застосування ігор в початковій школі: мета та значення  14

1.2 Формування пізнавальної активності учнів засобами дидактичної гри

в молодших школярів                   19             

Висновки           23

Список використаних джерел

ВСТУП

Сьогодні з - поміж важливих завдань, що постають перед системою освіти, особливої актуальності набуває проблема розумового виховання у молодшого школяра. Одним із центральних питань є використання нових методів і підходів, активізація пізнавальної діяльності учнів,  від якої залежить ефективність навчання: свідоме і міцне здобуття знань, перетворення знань у переконання, розвиток інтересу до навчальної діяльності, самостійність думки та практичних дій учнів.

Навчання − основна форма розвитку пізнавальної активності. З одного боку, під час навчального процесу учні здобувають нові знання, які розширюють світогляд, з другого − у процесі активної пізнавальної діяльності розвиваються навчальні можливості учня, завдяки яким він може самостійно і творчо використовувати не лише запас знань, а й шукати нове, задовольняти свої потреби в пізнанні.

Пізнавальна активність дитини – це її внутрішня готовність до подальшої участі у процесі оволодіння знаннями, уміннями і навичками та виявлення самостійності й творчого підходу до виконання навчальних завдань [1].

 У центрі навчально-виховного процесу має бути учень. Активність, бажання і здатність до навчання, уміння спілкуватися, співпрацювати, міркувати, обґрунтовувати свої думки, бути собою закладаються у процесі навчання на уроках у початкових класах. Перед початковою школою стоїть завдання домогтися, щоб діти не лише засвоїли матеріал, а й могли вільно оперувати ним, застосовувати для вирішення навчальних та життєвих проблем, для розширення свого пізнавального досвіду.

Такому розвитку сприяють засоби, що активізують пізнавальну діяльність, зокрема, до них належать ігрові технології. Вони підвищують ефективність сприймання учнями навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять елемент цікавості, спрямовані на формування в учнів потреби в знаннях та інтересу, сприяють розвитку пізнавальних сил і можливостей учнів [2, с. 39-40].

До того ж гра, як свідчить теорія та практика, є найприроднішою та найпривабливішою діяльністю для молодших школярів, що дарує радість, а в той же час є важливим засобом творчого пізнання. Використання проблемних завдань і гри сприяє активній розумовій діяльності учнів, залученню їх до пошуку, здогадів, міркування тощо.

Вважаємо, що іншою позитивною стороною гри є те, що вона сприяє використанню знань у новій ситуації, таким чином, вивчений учнями матеріал проходить через своєрідну практику, вносить різноманітність і інтерес у навчальний процес.

Актуальність теми. Пізнавальна активність є основою будь-якої діяльності школяра і визначальною основою організації освітнього процесу в початковій школі. Природно, що засвоєні в процесі пізнання знання мають вищий рівень дієвості, не викликають в учнів труднощів у процесі застосування їх у процесі вирішення конкретних завдань, під час пояснення спостережуваних явищ. Пізнавальна активність школярів визнається одним із найбільш значущих та рушійних чинників процесу навчання, що сприяє створенню оптимістичного настрою, появі почуття радості відкриття, створення інтересу до навчання.

Стан досліджуваної проблеми. Проблема розвитку пізнавальної активності є актуальною, а тому не дивно, що була в полі зору багатьох науковців, які вивчали різні її аспекти. Досліджували це питання спеціалісти в галузі психології та педагогіки: В. Сухомлинський, Л. Аристова, Т. Шамова, Г. Щукіна, В. Лозова, Ш. Амонашвілі та інші. У сучасних дослідженнях О. Савченко, В. Киричука, С. Огірка, Н. Пастернак, А. Каніщенко та інших науковців теж висвітлюється проблема розвитку пізнавальної активності учнів.

Окремі вчені розвиток пізнавальної активності вбачали в «проблемності навчання», а тому вивчали це питання, зокрема такі вчені: Н. Дайрі, О. Матюшкін, М. Махмутов та інші. Питання використання різних засобів і методів навчальному процесі, з метою активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів досліджували наступні науковці: Я. Коменський, А. Макаренко, Ж-Ж. Руссо, Ж. Піаже, К. Ушинський, О. Запорожець, Л. Виготський, О. Леонтьєв, П. Гальперін та інші. Отже, ця проблема є важливою, а тому потребує подальшого дослідження.

Мета: дослідити процес формування пізнавальних інтересів молодших школярів на уроках в початкових класах, а також розглянути розвиток пізнавального інтересу у молодших школярів на уроках засобами використання  ігор.

Завдання роботи:

•                 проаналізувати сутність поняття «пізнавальний інтерес»;
•                 вивчити роль пізнавальної діяльності у всебічному розвитку особистості;
•                 дослідити засоби гри як одних зі шляхів підвищення інтересу учнів до навчання;
•                 визначити принципи організації ігрової діяльності на уроках у початковій школі;
•                 проаналізувати практичне впровадження шляхів формування пізнавальної активності учнів під час гри.

Структура дослідження. Підсумкова робота містить вступ, два розділи, загальні висновки, список використаних джерел та додатки.

РОЗДІЛ І. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ

1.1 Сутність поняття «пізнавальний інтерес»

Запорукою ефективності навчальної діяльності й процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності, від якої залежить цілеспрямованість розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та природжених задатків учнів тощо.

Поняття «пізнавальний інтерес» трактується в значенні інтересу до опанування будь-якою новою інформацією, у тому числі – до навчання. Сутність пізнавального інтересу розкривається в його спрямованості на процес пізнання . Як і всі педагогічні явища, пізнавальний інтерес, на думку О Гнітецької, характеризується складністю та багатозначністю. Він виступає [3]:

•                 як мета виховання;
•                 як засіб формування особистості;
•                 як умова ефективного навчального та виховного процесів;
•                 як мотивація навчання;
•                 як елемент структури особистості .

Пізнавальний інтерес як мета виховання допомагає залученню до духовних цінностей суспільства. Він складає основу творчих здібностей особистості і сприяє оволодінню, засвоєнню, а також створенню нових духовних цінностей. Отже, пізнавальний інтерес – важливий компонент всебічного розвитку особистості, в якому виявляються ціннісні орієнтації. Неможливо розглядати завдання освіти та виховання поза зв’язком з розвитком пізнавальних інтересів, що сприяють більш ефективному оволодінню знаннями, накопичених людством [4].

У психологічній і педагогічній літературі висвітлені результати спеціальних досліджень, в яких розкривається роль інтересу в навчально-виховному процесі (Н.М. Бібік, О.І. Киричук, Г.С.Костюк, Л.М. Проколієнко, О.Я. Савченко, Н.Ф.Скрипниченко, О.В.Скрипниченко та ін.). Усі автори надають винятково важливого значення інтересу до пізнання в процесі шкільного навчання [5,  6, 7, ].

Аналіз цих досліджень свідчить про необхідність перегляду, уточнення та розширення наукових уявлень про визначальні фактори навчальної успішності учнів початкових класів. Виховання активного ставлення до знань, науки взагалі й до навчальної діяльності зокрема неможливе без розвитку допитливості, потягу до знань, інтересу до пізнання.

Оскільки інтерес зумовлює загальну тенденцію звертати увагу на певні об'єкти і явища навколишнього світу з метою їх пізнання або на виконання певного виду діяльності, то він впливає на всі без винятку психічні процеси, спрямовуючи їх у потрібне русло. Відомо, що в стані зацікавленості дитина все засвоює швидко й ґрунтовно. Розумова діяльність під впливом інтересу стає дедалі зосередженішою, з'являються роздуми, що спонукають певні дії [8].

Важливим чинником формування пізнавального інтересу виступає особистість вчителя, який організовує пізнавальну діяльність школярів, рівень його педагогічної майстерності. Зацікавленість вчителя, емоційність викладення, ораторська обдарованість педагога, вміння організувати диференційоване навчання та обрати адекватну рівню розвитку учнів його модель є важливими умовами розвитку пізнавального інтересу.

Пізнавальний інтерес впливає і на вирішення виховних завдань навчального процесу. Допитливість, емоційна причетність до подій, що виявляються під час навчання, − все це пов'язано з зацікавленістю дитини, яка сприяє формуванню емоційно-ціннісних орієнтацій та спрямованості на цінності суспільства.

Отже, пізнавальний інтерес, зазнаючи індивідуальних змін і розвиваючись, сам впливає на розвиток навчальної діяльності дитини. Таким чином, спостерігається певна залежність рівня сформованості пізнавальних інтересів учнів від усієї системи чинників, від яких залежить ефективність навчання.

1.2 Роль пізнавальної діяльності у всебічному розвитку особистості

Діяльнісний підхід у навчанні зумовлює потребу включення учня в різні види розвивальної діяльності, врахування співвідношення мети і мотивів, внутрішньої позиції особистості, механізму перетворення учня з об’єкта в суб’єкт діяльності.

В.Сухомлинський дійшов до висновку, що основним чинником розвитку особистості є мета, досягти якої прагне учень. Мета будь-якої діяльності виникає під впливом потреби. Пізнавальна потреба в навчальному процесі є умовою цілеспрямованої діяльності учня в навчанні і підвалиною розвитку його здібностей [9].

Пізнавальна потреба в онтогенезі проходить ряд етапів: у дошкільників вона характеризується прагненням до нових вражень; у школяра виявляється в допитливості і задовольняється «відкриттям» нового; у дорослого − через цілеспрямовану пізнавальну діяльність. Спільним для всіх етапів розвитку пізнавальної потреби є її суть, тобто одержання нової інформації.

Основні характеристики пізнавальної потреби: «ненаситність» її в пізнанні нового; постійний розвиток; спрямованість безпосередньо на процес пізнання; зв’язок з позитивними емоціями; усвідомлене підвищення рівня складності задоволення пізнавальної потреби. Ускладнення пізнавальних потреб особистості − основа механізму самовиховання. В. Сухомлинський писав: «Успіх учня повинен бути не кінцем роботи, а її початком» [9, с. 78].

Рівень розвитку пізнавальної активності зумовлюється індивідуально-психологічними особливостями та умовами виховання. З огляду на те, що саме пізнавальна активність є основою пізнавальної діяльності як умови успішного навчання у школі двома основними чинниками, які впливають на розвиток пізнавальної діяльності є  природна дитяча допитливість,  стимулююча діяльність педагога.

Пізнавальна активність дитини, на думку Л.Данилової, це її внутрішня готовність (прагнення і здібність) до пізнання, до подальшої участі в напруженій розумовій та практичній діяльності у процесі оволодіння знаннями, уміннями і навичками та виявлення самостійності й творчого підходу до вирішення навчальних завдань та ін. Активність передбачає самодіяльність людини, вибір об'єктів, засобів, форм діяльності, що проявляється у визначенні оптимальних шляхів для досягнення поставленої мети [10].

Пізнавальна активність  − це ініціативне, дійове ставлення школярів до навчання, виявлення ними інтересу, самостійності в мисленні, а також енергійності і наполегливості у виконанні пізнавальних завдань.

Таким чином, на підставі аналізу теоретичної літератури можемо узагальнити, що пізнавальна активність є складною властивістю суб'єкта, яка інтегрує важливі якісні характеристики його пізнавальної діяльності: пізнавальну самостійність, ініціативність, а також повноту і мобільність його знань, умінь і навичок, що формуються у цьому процесі. Для нас важливо детальніше і глибше розглянути проблему пізнавальної активності, щоб повністю збагнути всю її сутність і значущість. Тож зупинимося на структурі пізнавальної активності школяра [11].

Існують різні підходи дослідників і педагогів-практиків до визначення пізнавальної активності, її структури, які засвідчують передусім природу самого явища як складної інтегративної, багаторівневої у генезисі системи. У наукових дослідженнях структуру цього явища розглядають як будову і внутрішню форму організації системи, єдність стійких взаємозв'язків між її елементами, що може мати різні прояви.

Пізнавальна активність за своєю психологічною природою безперервна і цілісна. Вона (як і учбова активність) заповнена безліччю автономних одиниць, що мають свої завдання. Така автономна одиниця є пізнавальною діяльністю, яка є конкретним виявом безперервної і висхідної пізнавальної активності. У структурі цієї активності Ш.А.Амонашвілі розрізняє наступні компоненти [12]:

а) мотив, як рушійну силу цієї активності ;

б) об’єкт пізнання, що має дидактично організовану форму;

в) способи і засоби взаємодії з об'єктом з метою його засвоєння;

г) посередницьку роль педагога між пізнавальними силами школяра і об'єктом засвоєння;

ґ) результат пізнавальної активності.

О.В. Стебна виокремлює такі важливі компоненти пізнавальної активності суб'єкта [13]:

•                 мотиваційний (потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, установки);
•                 операційний(репродуктивні, стандартизовані, пошукові, творчі дії);
•                 інформаційний (сприйняття матеріалу, зв'язок відомого з невідомим, актуалізація матеріалу)

Ця структура характерна для кожної якісної ознаки пізнавальної активності особистості, що визначають сутність цього поняття.

Вчені також наголошують, що внутрішніми стимулами активності виступають потреби, інтереси, інтелект, воля, емоції, енергія та ін. Передумовою будь-якої діяльності є та чи інша потреба, бо вона являє собою об'єктивну необхідність кожної людини в певних умовах, які забезпечують її життя і розвиток [14].

З поняттям потреби тісно пов'язане і поняття мети, тобто те, до чого прагнуть, чого бажають досягти. Саме мета, як закон визначає засоби і характер дій людини. Коли людина починає виконувати ту чи іншу дію, вона передбачає кінцеву мету в залежності від потреб.

Свідомо поставлена мета завжди визначає засоби і характер дії людини, що дає змогу твердити про зв'язок мети та активності в діяльності. Мета є тим об'єктом, на котрий спрямована активність, яка стає умовою здійснення мети. Отже, без активності неможливі як визначення мети, так і діяльність щодо її реалізації. В той же час, без мети неможлива активність, оскільки у постановці мети вже виявляється активність. Тобто постановка мети є своєрідний критерій, показник активності. Таким чином, ці поняття діалектично взаємопов'язані [15].

Лише тоді, коли є необхідність, яка спонукає людину до діяльності, стимулюється і активність особистості. Задоволення одних пізнавальних потреб веде до виникнення нових, але потреба у пізнавальній діяльності не виникає у вихованців сама собою.

Як мотив навчальної діяльності пізнавальний інтерес має ряд переваг перед іншими мотивами /обов'язку тощо/, він проявляється тоді, коли учень проявляє готовність, прагнення вдосконалювати свою пізнавальну діяльність. Взаємозв'язок мотивації та пізнавального інтересу - явище складне і багатоаспектне. Передусім у структурі мотивації він може грати провідну роль і може підпорядковуватись іншим мотивам; пізнавальний інтерес усвідомлюється учнем раніше від інших мотивів; пізнавальний інтерес, як мотив, легший для розпізнавання у школяра; має меншу ситуативну залежність.

Пізнавальний інтерес як стійка якість особистості проявляється в найрізноманітніших ситуаціях. Пізнавальний інтерес у даному випадку визначає пошуковий, творчий характер будь-якого виду діяльності.

Таким чином, пізнавальний інтерес являє собою складний своєрідний процес формування особистості, який відбиває значущі сторони її внутрішнього розвитку /волю, інтелект, почуття. [16].

Визначаючи цінність пізнавального інтересу як чинника підвищення ефективності процесу навчання, слід звернути увагу і на те, що він активізує всю пізнавальну діяльність учня в цілому і психічні процеси, які лежать в основі його творчої, пошукової, дослідницької діяльності. Під його впливом активніше відбувається сприйняття, гострішим стає спостереження, активізується емоційна й логічна пам'ять, інтенсивніше "працює" уява.

Саме інтерес стимулює пошук і допитливість учнів. Під впливом пізнавального інтересу діяльність учнів стає продуктивнішою, їхні енергетичні ресурси, насичені пізнавальним інтересом, сприяють тривалішому й інтенсивнішому перебігу успішної пізнавальної діяльності, розвивають пізнавальний інтерес.

РОЗДІЛ ІІ. ГРА ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Застосування ігор в початковій школі: мета та значення

В останні роки практика застосування ігрових завдань визначила методичну думку, що зараз настав час узагальнення практичного досвіду, об’єктивної оцінки доцільності застосування ігрових завдань, визначення їхньої питомої ваги та місця у системі навчання.

Дидактична гра дає змогу яскраво реалізувати всі провідні функції навчання: освітню, виховну та розвивальну. Вони діють в органічній єдності. Гра стимулює пізнавальний інтерес. Педагогічне стимулювання і мотивація навчальної діяльності учнів включають в себе формування пізнавального інтересу, що становить вибіркову спрямованість особистості, яка обернена у сферу пізнання, предметного оволодіння знаннями. Це інтерес до глибокого, усвідомленого пізнання.

Оскільки пізнавальний інтерес багатогранний, він може [17]:

1) виступати як зовнішній стимул процесу засвоєння, як засіб активізації цього процесу,

2) як мотив пізнання, стикаючись та взаємодіючи при цьому з іншими мотивами.Якщо інтерес до предмета не сформований, засвоєння буде відбуватися нижче за природні сили учня.

       Треба постійно стимулювати пізнавальну активність. Основні напрями цього: за допомогою змісту матеріалу, що вивчається, та внаслідок організації пізнавальної діяльності (введення ігор у навчально-виховний процес.

Ігри створюють певний емоційний фон в учнівському колективі, але й потребують певного емоційного настрою.

Одним з принципів навчання є позитивне емоційне навчання. Емоційна сторона процесу навчання ще недостатньо розроблена у методичній літературі, не завжди використовуються можливості, які пропонує педагогам сучасна дидактика. Серед методів, які сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів і підвищенню емоційного рівня засвоєння знань, широко використовуються різні дидактичні ігри.

На можливість застосування у процесі навчання вправ і завдань, що потребують оригінального мислення, а також елементів дидактичних ігор для підвищення емоційної активності учнів вказував З.М. Богуславська [18 ].

 Бажання грати, прагнення до діяльності властиві кожному учню. У грі учні вчаться логічно висловлювати свої думки, послідовно діяти, бути спостережливими, знаходити своїм спостереженням образний вислів. Чим діяльніша поведінка гравця, тим довша гра, тим більше приносить вона радості, тим глибше учень розуміє соціальну сутність діяльності і стосунків людей.

Застосування ігор забезпечує єдність формування понять, поєднує це з інтелектуальним розвитком та вихованням учнів, сприяє підвищенню ефективності навчання. 

Пізнавальний інтерес – це вибіркова спрямованість особистості, звернена до сфери пізнання, її предметності і самого процесу оволодіння знаннями, це інтерес до глибокого, усвідомленого пізнання. Оскільки пізнавальний процес багатогранний, він може по-різному впливати на процес засвоєння: по-перше, виступати як зовнішній стимул процесу засвоєння, як засіб активізації цього процесу; по-друге, як мотив пізнання, суттєво впливаючи на засвоєння, стикаючись та взаємодіючи при цьому з іншими мотивами. Враховуючи це, необхідно постійно здійснювати стимулювання пізнавальних інтересів [19].

Основними напрямами такого стимулювання є стимулювання пізнавальних інтересів за допомогою змісту матеріалу, що вивчається, та шляхом організації діяльності.

  Ігри дають можливість внести проблемність у пізнавальний процес, здійснити самоконтроль та самокоригування пізнавальної діяльності. Успішне проведення ігор веде до розвитку пізнавальної самостійності учнів.

Пізнавальна самостійність – це якість особистості, що проявляється у готовності своїми силами здійснити цілеспрямовану пізнавальну діяльність. Ця активність передбачає здатність здійснювати пізнавальну діяльність, що включає необхідні знання, оволодіння методами пізнавальної діяльності та сформованість мотивів, які визначають потребу, прагнення до цієї діяльності [20].

Пізнавальна самостійність може розглядатися, з одного боку, як мета навчання, а з іншого – як умова, що дає змогу повніше використовувати можливості учнів. Розвиток здатності виконувати пізнавальну діяльність має такі рівні: перший – засвоєння забезпечується сприйняттям, усвідомленням та запам’ятовуванням матеріалу, другий – дозволяє застосовувати знання у новій ситуації, що потребує творчого підходу до використання знань, які має учень.

На активність у процесі пізнавальної діяльності впливають і зовнішні стимули. Їхня роль особливо велика, якщо вони переходять у соціально значущі мотиви. Виховання стійких пізнавальних та соціально значущих мотивів – одна із сторін формування пізнавальної самостійності. Активізація навчальної діяльності має на увазі активізацію розвитку учнів [21].

Пізнавальна активність – це складна системна властивість суб’єкта, яка інтегрує важливі якісні характеристики типового для нього проходження пізнавальної діяльності: пізнавальну самостійність, пізнавальну ініціативність, а також повноту і мобільність його знань, умінь та навичок у сфері реалізації цієї активності. 

Пізнавальна самостійність може формуватися у різних навчальних ситуаціях, серед яких можуть бути: готова подача матеріалу, спрямована пізнавальна активність, дослідницька пізнавальна діяльність. Поєднувати навчальні ситуації різного типу можна внаслідок використання різних систем організації пізнавальної діяльності. Сформована пізнавальна самостійність дасть змогу педагогу організувати різні види пізнавальної діяльності учнів та вміло поєднати керівництво і самоврядування [22].

Логіко-пошукова пізнавальна діяльність нерозривно пов’язана з констатуючою пізнавальною діяльністю. Але цей вид діяльності потребує більш високого інтелектуального напруження, вміння логічно мислити та користуватися знаннями, що накопичилися, сприяє розумовому розвитку учнів.Правильно організована навчальна діяльність пізнавально-пошукового типу при використанні ігор на заняттях, продумане керівництво нею з боку педагога викликає з учнів інтерес до навчального процесу, розвиває активність і самостійність. Самостійно і свідомо усвідомлюючи явища дійсності, учні вчаться робити власні висновки. Це формує в них міцні, глибокі знання, елементи наукового світогляду. 

Внаслідок застосування ігор виконується один з основних законів навчальної діяльності: досягнення мети навчання неможливе без власної активності суб’єкта навчання. Засвоєння змісту навчального матеріалу можливе лише за діяльності учнів, тобто через їхню власну активність, коли вони – суб’єкти навчання. 

Таким чином, ігрові завдання становлять основний методичний апарат навчання предмета на етапі активізації навчального матеріалу, який раніше подавався іншими способами.

Виняткове значення ігрового методу організації навчальної діяльності пояснюється ще й тим, що гра реалізує в розгорнутому вигляді психологічний механізм самої пізнавальної діяльності.

У вирішенні питання про можливість на основі ігрових завдань побудувати цілісну систему навчання необхідно також виходити із здатності ігрової діяльності розвивати мотивацію специфічної навчальної діяльності.

1.2 Формування пізнавальної активності учнів засобами дидактичної гри в молодших школярів

Гра, як основна діяльність дитини в ранньому та молодшому шкільному віці, є постійною її супутницею. Гра для дитини – перша можливість проявити себе, самовиразитись і самоствердитись.В іграх школярі не тільки відображають реальне життя, а й перебудовують його, тому слід використовувати дидактичну  гру як засіб навчання і виховання.

Дидактична гра має особливе місце і є одним із засобів розвитку пізнавальної активності молодших школярів у процесі навчання. В. О. Сухомлинський писав: ,,Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку. Гра – це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєвий потік уявлень, понять про навколишній світ”  [ 23 ].

Однак таке значення має не будь – яка гра, а лише та, що передбачає пізнавальну діяльність учасників.

Гра дарує дітям радість і захоплення, пробуджує в душі кожного з них добрі почуття, роздмухує вогник дитячої думки і творчості. Вона дає змогу привернути увагу й тривалий час підтримувати інтерес до тих важливих і складних завдань, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається [24].

Гра належить до нетрадиційних, визнаних методів навчання і виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Традиційні уроки дають учневі змогу активно діяти всього кілька хвилин протягом навчального дня, коли, наприклад, він відповідає біля дошки. Левову частку іншого часу учень, у кращому разі, слухає вчителя, а частіше - просто очікує перерви. Пасивність неминуче призводить до втрати інтересу до предмета і до навчання загалом, енергія знаходить вихід у порушеннях дисципліни тощо. Тож виникає необхідність знайти засіб, що залучає учня до навчальної праці, що дозволяє йому відчути радість пізнання.

А.М. Леушина стверджує, що основними вимогами до організації та проведення дидактичних ігор на уроках [25]:

1) наявність навчального завдання (формування, систематизація, розвиток, закріплення певних знань, умінь, навичок тощо);

2) виділення чітко сформульованої проблеми з аргументацією мети і завдань діяльності;

3) наявність учасників гри та чіткий розподіл ролей серед учнів і визначення функцій кожного з них;

4) наявність системи об’єктивних стимулів (або мотивів), які спонукають учасників гри активно працювати на кінцевий результат;

5) створення особливих навчальних умов, так званої ігрової ситуації;

6) доступність завдань дидактичної гри;

7) емоційність дидактичної гри;

8) наявність елементів змагання між командами чи окремими учасниками

Дидактичні ігри на уроках мають включати об’єкт моделювання, введення у дидактичну гру, опис основних способів взаємодії учасників гри, чіткі правила гри, визначена кількість команд чи учасників, розподіл ролей і функцій учасників дидактичної гри, інструкцію кожному учаснику або команді стосовно участі у грі, етапи проведення гри, умови і критерії підбиття підсумків гри.

Під час організації дидактичних ігор на уроках, необхідно дотримуватися певних положень. Є. Печерська пропонує такі положення [26]:

1) правила гри мають бути простими, чітко сформульованими, а зміст матеріалу – доступний розумінню учнів;

2) завдання гри повинні містити достатню кількість інформації для активної мисленевої діяльності учнів на уроці, це забезпечить досягнення розвиваючої та навчальної цілей уроку;

3) дидактичний матеріал, який використовують у процесі гри, має бути цікавим, педагогічно доцільним і зручним у користуванні;

4) якщо дидактична гра має ознаки змагання, то слід забезпечити справедливий і об’єктивний контроль її результатів;

5) під час дидактичної гри від учнів слід вимагати чіткого і грамотного вираження своїх думок, проведення послідовних логічних міркувань, обґрунтовування висновків;

6) дидактична гра буде результативнішою, якщо вона закінчиться на тому самому уроці, якому і почалася.

Дидактична гра відображає специфіку пізнавальної діяльності:

•     проблемний характер ігрових ситуацій;
•     стан емоційно-вольової напруги учасників пізнавально-ігрової діяльності;
•     пошук різноманітних рішень поставлених навчально-пізнавальних завдань в ігровій ситуації;
•     багатоваріантність рішень, створення умов вибору і надання кожному учаснику гри шансу на успіх, стимулювання учнів до самостійного вибору і прийняття відповідального рішення, забезпечення розвитку самостійного мислення;
•     обговорення результатів виконання учнями ігрових ролей;

Названі ознаки характеризують пізнавальну діяльність учнів на уроках української мови як імітаційну діяльність, що передбачає використання імітаційних методів, і як ігрову діяльність, що передбачає використання ігрових методів. Ігрові та імітаційні методи в тісній взаємодії активізують пізнавальну діяльність і повищують самостійність учнів.

В практиці навчання розрізняють чотири групи ігор [27]:

1) ігри, що направлені на засвоєння знань, умінь і навичок, передбачених програмою навчальної дисципліни;

2) ігри, що направлені на формування загальних способів пізнавальної діяльності, культури навчальної праці, досвіду творчої діяльності;

3) ігри, що направлені на формування досвіду науково-дослідної діяльності.

Отже, в процесі дидактичних ігор формуються не тільки знаня і вміння, але і якості особистості, такі як самостійність, організованість, дисциплінірованість, творча активність та ін.

Навчальною буде гра, якщо учні, беручи участь в ній, набувають нових знань, умінь і навичок. До того ж результат засвоєння знань буде тим кращим, чим читкіше буде виражений мотив пізнавальнї діяльності не тільки у грі, але й в самому змісті матеріалу.

Дидактичні ігри на уроках вимагають інтеграції знань. Вони сприяють встановленню між предметних зв’язків. На уроках дидактичну гру можно ппроводити перед викладом нового матеріалу, після нього або ж організувати оволодіння новим матеріалом в ході самої гри.

ВИСНОВКИ

Пізнавальна активність - один з головних критеріїв якості підготовки учнів, а ефективне її формування можна забезпечити тільки за умов спеціальної організації пізнавальної діяльності дітей.

Однією з найбільш складних і актуальних проблем початкової школи є формування і розвиток пізнавальної активності молодших школярів на уроках української мови

Розвиток необхідних граматичних, лексичних та комунікативних умінь та навичок молодших школярів забезпечується застосуванням певної системи вправ, яка цілеспрямовано працює у цих трьох напрямках, і яка своєю різноманітністю й творчим характером сприяє підвищенню пізнавального інтересу, мотивації, активізації вольових зусиль, таким чином формуючи навчально-пізнавальну активність учнів.

Правильний та різноманітний добір дидактичних ігор забезпечує посилення інтересу учнів до знань, допомагає розкрити цінність практичного оволодіння мовою та мовленням,

Цілеспрямована й успішна робота учнів на уроці можлива, якщо вчитель добре знає навчальні можливості і відповідно до цього формує систему методів і прийомів роботи на уроці та засобів впливу на учня з метою підвищення його пізнавального інтересу й відповідальності.

 Активізація навчання сприяє складанню сил вчителя і учнів, взаємному збагаченню їх інтенсивної діяльності, яка задовольняє обидві сторони. На цій основі виникає потреба у спілкуванні, яке створює цінні, довірливі відносини, які забезпечують сприятливу навчально-пізнавальну діяльність.

Розвитку пізнавальної активності сприяють пізнавальні інтереси учнів, що створюють як внутрішні так і зовнішні сприятливі умови навчання. Пізнавальний інтерес висвітлює об’єктивні цінності навчання, дає навчанню силу, легкість інтенсивність, рухливість, продуктивність діяльності, надає всій навчально-пізнавальній діяльності сприятливий емоційно - інтелектуальний тонус.

Важливими факторами активізації пізнавальної діяльності молодших школярів є вміла організація зворотного зв'язку на уроці. У  початковій школі дитина має відчути, пережити багато разів успіх у праці, радість спілкування, самоствердження у різній діяльності.

   Глибинний зміст назви «школа першого ступеня» підкреслює  відповідальність за те, яким з самого початку буде учіння. Гуманна початкова школа - гармонійна, світла, у ній збалансовані любов і вимогливість, довіра і контроль, вона живе щоденними турботами кожного свого вихованця і водночас проектує і творить його майбутнє. Науково обґрунтований підхід до перебудови початкової ланки потребує не тільки теоретичного усвідомлення її як цілісної системи, а й практичної реалізації цієї потреби.

Багаторічний досвід використання у навчальному процесі цікавого дидактчного матеріалу самим учителем та залученням до творчого пошуку вихованців свідчить, що така робота є важливим фактором розвитку пізнавальної активності школярів.

В.О.Сухомлинський, стверджував, що навчання має стати для учня джерелом інтересу та духовного збагачення,  що «спостерігаючи протягом багатьох років за розумовою працею учнів початкових класів, переконався: в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам'ятовування стає найінтенсивніше...»[16 ]

Дійсно, думка молодшого школяра невід’ємна від почуттів і переживань, а це дозволяє стверджувати, що емоційна насиченість процесу навчання, - це вимога, яка висовується вимогами розвитку дитячого мислення.

 З огляду на викладене можна зробити висновок про те, що позитивний вплив на розвиток  розумових операцій молодших школярів, а також активізацію їх навчальної діяльності мають добір методів, прийомів і форм роботи відповідно до специфіки навчального матеріалу.

Різні види дидактичних ігор та вправ  дають  учням змогу вибірково підходити до об’єктів пізнання (вибирати те, що потрібно зараз), виявляти самостійність і творчість, наполегливість у навчанні. А для вчителя - це одна з можливостей розвивати пізнавальну активність у молодших школярів, бо такий спосіб вивчення програмового матеріалу захоплює не лише інтелектуальну сферу дітей, а й емоційну, підвищує рівень мотивації навчальної діяльності, суспільний зміст учіння, культуру розумової праці; допомагає виявити можливості стійкої пізнавальної активності школярів на уроках української мови.

Орієнтуючись на формування і розвиток пізнавальної активності молодших школярів, можна добитися найбільш високого результату у навчанні не лише української мови, але й інших дисциплін.

Пізнавальна активність - один з головних критеріїв якості підготовки учнів, а ефективне її формування можна забезпечити тільки за умов спеціальної організації пізнавальної діяльності дітей.

Вона має бути у центрі уваги вчителя під час підготовки і проведення кожного уроку, а навчальна робота на уроках мови повинна організовуватися так, щоб не тільки використовувати наявні в дітей пізнавальні сили, а й повсякчас розвивати їх.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Кузьо О. Пізнавальні інтереси молодших школярів / О. Кузьо // Початкова освіта. − №21. – 2015. – С. 39−55.

2. Лозова В. І. Цілісний підхід до формування пізнавальної активності школярів / Лозова В. І. / Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди. – 2-е вид., доп. – Х.: “ОВС”, 2018. – 164 с.

3. Гнетецька, О. "Пізнавальний інтерес як критерій розвитку дослідницьких здібностей дітей старшого дошкільного віку." Вісник Інституту розвитку дитини. Сер.: Філософія, педагогіка, психологія 29 (2013): с.135-139

4. Коберник Г. І. Стимулювання навчально-пізнавальної активності молодших школярів в умовах диференційованого навчання (на матеріалі уроків математики) / Г. І. Коберник / Дис. ... канд.. пед. наук: 13.00.01К., 2016. 232 с.

5. Бібік Н. М. Формування пізнавальних інтересів молодших школярів / Н. М. Бібік. – К. : Віпом, 2007. – 97 с.

6. Киричук О. І. Навчальні інтереси молодших школярів / О. І. Киричук. – К. : Рад. школа, 2005. – 128 с.

7. Савченко О. Я. Сучасний урок у початкових класах / О. Я. Савченко. – К. :Ґенеза, 2008. – 256 с.

8. Дейкина О. Ю. Пізнавальний інтерес: суть і проблеми вивчення / О. Ю. Дейкина. – М. : Просвітництво, 2002. – С. 345.

9. Сухомлинський В. О. Інтерес до учіння – важливий стимул навчальної діяльності учнів / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: В 5-ти т- К: Рад. Школа, 1977. Т. 5. с. 7 16.

10. Данилова Л. Розвивати пізнавальну активність учнів // Рідна школа. – 2012. - №6. – с. 18 – 20.

11. Киричук О. І. Навчальні інтереси молодших школярів / О. І. Киричук. – К. : Рад.школа, 1982. – 128 с

12. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества: кн. для учителя (Текст) / Ш.А. Амонашвили.- К.: Освита, 1991. – 111 с.

13. Стебна О. В., Соценко А. О. Інтерактивні методи навчання в практиці початкової школи / О. В. Стебна, А. О. Соценко Харків: Основа, 2008. 174 с.

14. Савчин М. В., Василенко Л. П. Вікова психологія: Навчальний посібник / М. В. Савчин, Л. П. Василенко К.: Академвидав, 2016 360 с.

15. Савченко О. Я. Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів / О. Я. Савченко- К.: Радянська школа, 2017. 175 с.

16. Сухомлинський В. О. Інтерес до учіння – важливий стимул навчальної діяльності учнів / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: В 5-ти т- К:Рад. Школа, 1977. Т. 5. с. 7 16.

17. Терлецька Л. П. «Пізнавальний інтерес як вирішальний чинник діяльнісної активізації учнів» Наукові записки [Національного педагогічного університету ім. МП Драгоманова]. Сер.: Педагогічні та історичні науки 111 (2018): с. 172-178.

18. Богуславська З.М. Розвиваючі ігри для дітей молодшого шкільного віку/З.М. Богуславська, Е.О. Смирнова.- М., 2017. - 207 с.

19. Дейкина О. Ю. Пізнавальний інтерес: суть і проблеми вивчення / О. Ю. Дейкина. – М. : Просвітництво, 2002. – С. 345.

20. Стебна О. В., Соценко А. О. Інтерактивні методи навчання в практиці початкової школи / О. В. Стебна, А. О. Соценко Харків: Основа, 2018. с. 174

21. Побірченко Н., Коберник Г. Інтерактивне навчання в системі освітніх технологій / Н. Побірченко, Г. Коберник // Початкова школа 2019. №10. с. 8 -10.

22. Олесь Н. М., М. О. Моклюк. «Пізнавальний інтерес, його структура та класифікація». Сучасні досягнення вітчизняних вчених у галузі педагогічних та психологічних наук: матеріали (2020): с. 82.

23. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В. О. Сухомлинський К.:Рад. школа, 1973. 288 с.

24. Рудакова Т. І. Дидактична гра – дієвий засіб активізації пізнавальної активності учнів / Т. І. Рудакова // Початкова школа. – 2019. – № 16. – С. 7–13.

25. Леушина A.M. Дидактичні ігри в початковій школі/А.М. Леушина.- М .: Просвещение, 2018. - 105 с.

26. Печерська Е. Уроки різні та незвичайні / Е. Печерська // Рідна школа. – 2020. –№ 4. – С. 62–65.

27. Жорник О. Ігрова діяльність учнів як засіб підвищення якості знань. Рідна школа. 2020. № 2. С. 31–32.

28. фЖорник О. Ігрова діяльність учнів як засіб підвищення якості знань. Рідна школа. 2000. № 2. С. 31–32.