Творча робота "Мобільність педагога НУШ"

 

 

 

 

 

 

 

 

ТВОРЧА РОБОТА

Розвиток професійної мобільності педагогів

у концепції Нової української школи

 

 

 

 

 

 

 

Нікітенко Світлана Юріївна

завідуюча кабінету

 науково-методичного забезпечення

відділу освіти Балтської райдержадміністрації

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ  І

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ «МОБІЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА» В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ………………………………………………………………………………………5

1.           Визначення поняття «мобільність педагога»……………………………………....5
2.           Професійна мобільність як частина соціальної мобільності……………………...8
3.           Професійно-педагогічна  компетентність, як складова мобільності вчителя в Новій українській школі…………………………………………………………………..12

2. ІІ РОЗДІЛ

ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ (ЯК СКЛАДОВОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ МОБІЛЬНОСТІ) ГРУПИ ВЧИТЕЛІВ…………….16

2.1. Дослідження психологічної компетентності педагога………………………...17

2.2. Визначення психолого-педагогічної компетентності вчителя………………..18

2.3. Готовність педагога до інновацій…………………………………………19

2.4. Про результати рольової гри «Портрет професіонала»………………………. 20

ВИСНОВОК…………………………………………………………………………….. 21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………………22

ДОДАТКИ………………………………………………………………………………..24

   

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

   Згідно Концепції модернізації української освіти, основна мета професійної освіти – підготовка кваліфікованого фахівця відповідного рівня і профілю, конкурентоздатного на ринку праці, компетентного, відповідального, такого, що вільно володіє своєю професією і орієнтованого в суміжних галузях діяльності, здатного до ефективної роботи за фахом на рівні світових стандартів, готового до постійного професійного зростання, соціально-професійної мобільності.

  Метою даних тез є розкриття значущості професійно важливих якостей вчителя для всебічного розвитку його учнів та формування в них компетентностей, необхідних особистості у XXI сторіччі.

В проекті  для обговорення Міністерства освіти України «Нова школа» зазначалося, що «за експертними прогнозами, у 2020 році найбільш затребуваними на ринку праці будуть вміння навчатися впродовж життя, критично мислити, ставити цілі та досягати їх, працювати в команді, спілкуватися в багатокультурному середовищі. Але українська школа  не готує до цього» . Відомо, що найбільший вплив має власний приклад, тобто вчитель не зможе  сформувати необхідні компетентності в учнях, не володіючи ними сам. Інтеграційні процеси, що відбуваються в світовій спільноті, проникають в систему освіти, яка стає основною виробничою силою суспільства. Поряд з цим виникає необхідність у створенні певної системи професійної підготовки кадрів, безперервності, що будується на принципах спадкоємності, інтегративності, гнучкості, конкурентоздатності, інформаційній прозорості, мобільності, орієнтації на потреби особи і суспільства.  Якщо попередні покоління набували професію на все життя, то нинішнє має бути готовим до зміни професійної діяльності і володіти соціально-професійною мобільністю через швидкоплинні виробничі умови. Відповідно до нового етапу розвитку суспільства, професія більше не виступає як центр життєвого циклу людини, а представляє одну з можливих форм соціальної адаптації і творчої самореалізації особистості.  Школі потрібен учитель, котрий працює у форматі творчих шукань, що ґрунтуються на здобутках традиційної методики й включають інноваційні елементи.

Сучасний педагог – фундаментально освічена людина, здатна гнучко перебудовувати напрям і зміст своєї професійної діяльності, яка самостійно працює над власним розвитком, підвищенням освітнього й культурного рівнів, уміє самостійно набувати необхідних для професійної діяльності знань, умінь і навичок, критично мислить, володіє стійкою системою мотивів і потреб соціалізації, здатна активно й творчо діяти.

   Глобалізація суспільного розвитку, зближення націй, народів, держав, освітніх систем, перехід людства від індустріальних до науково - інформаційних технологій, які базуються на інтелектуальній власності і зумовлюються науковим потенціалом країни - провідні риси сучасного світу. На практиці це означає цілеспрямований поступ до підвищення освітнього рівня суспільства, забезпечення високої якості освіти фахівців.

 Цінність педагогічної професії є неперехідною як в умовах стабільності, так і в умовах соціальних змін, хоча зміст, сутність й специфічні її характеристики, безумовно, змінюються. Це створює для вітчизняних науковців широке поле діяльності, спрямованої на пошуки нової парадигми вищої педагогічної та післядипломної освіти, покладаючи в її основу розвиток професійно важливих якостей вчителя, важливе місце серед яких належить мобільності.

Як інтегративне утворення, професійна педагогічна мобільність в Новій українській школі передбачає вміння особистості швидко змінювати свій статус чи становище в соціальному, культурному чи професійному середовищі відповідно до умов, які висуває до неї сучасна цивілізація, і які визначають стиль мислення і діяльності людей, соціальних та етнічних груп , самостійно і вільно мислити й оцінювати події, творчо сприймати запропоновану інформацію, здатність критично мислити, знаходити нестандартні рішення в нових ситуаціях, передбачати характер і перебіг змін як у певній галузі, так і в суспільному розвитку загалом.

 

 

 

РОЗДІЛ  І

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ «МОБІЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА» В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ

1.           Визначення поняття «мобільність педагога».

Перелік визначень зарубіжними та вітчизняними науковцями поняття мобільності багатоаспектний, особливо в літературі з соціології та педагогіки. Але однозначності в розкритті сторін мобільності ми не знаходимо. Інтегруючи точки зору науковців, розуміємо мобільність як особистісну здатність адаптування до швидких змін, модифікації професійної діяльності в умовах нових ситуацій або оперативного знаходження способу застосування знань в знайомих чи нестандартних ситуаціях із найменшим опором та мінімальними втратами щодо власних фізичних, психологічних та емоційних ресурсів.

Швидка адаптація в інформаційному світі є однією із складових характеристик мобільності, як поняття. Вона не є біологічно зумовленою, тому можливий вплив на її розвиток впродовж життя. Мобільність, як особистісна здатність адаптування до динамічно мінливих умов сучасного середовища зумовлює можливості не тільки ефективно адаптуватися до них, а й реалізувати себе як суб’єкта активної перебудови життєвих умов та саморозвитку. Враховуючи вищезазначене, розуміємо мобільність педагога в Новій українській школі  як особистісну здатність адаптування до змін, що забезпечує стабільність розвитку фахівця та активну професійну позицію. Вона є умовою його переміщення з позиції на позицію, яке відбувається цілеспрямовано та свідомо. Чим внутрішньо мобільніший педагог, тим краще він орієнтується в ситуації, тим швидше реалізується в соціальній та професійній ієрархії, тим різноманітнішою може бути його педагогічна діяльність.

Узагальнивши результати аналізу наукових  підходів виділяємо базові їх позиції, а саме, що мобільність педагога:

• визначається соціальними та особистісними чинниками;

• виступає як результат цілеспрямованого саморозвитку;

• є механізмом особистісної гнучкості та адаптації до змін в умовах професійного середовища;

• є умовою неперервності розвитку особистості.

На основі зіставлення низки думок авторів характерними ознаками мобільності педагога визначаємо:

• властивості і якості особистості (відкритість, гнучкість, оперативність, адаптивність, комунікативність, рефлексивність);

• уміння (самоконтролю, саморегуляції, самооцінювання, цілепокладання, проектування, управління);

• здібності (конструктивність у спільній взаємодії, мисленні, проектуванні необхідних змін розвитку педагогічної ситуації, в мікросоціумі).

Проблема розвитку мобільності фахівця, який має бути конкурентоспроможний на сучасному ринку праці, стосується у першу чергу педагога, так як він розглядається в якості специфічного джерела,наставника, керівника, фасилітатора з питань формування та розвитку мобільної особистості сучасного учня.

Звернення до наукової літератури засвідчує, що більшість дослідників, звертаючись до визначення мобільності, розглядають її як соціальний феномен, що репрезентує певний її тип (соціальну, особистісну, культурну, професійну та ін.). За цього підходу увага переноситься на динамічну складову ключового поняття, що постає як об’єкт або предмет дослідження. У нашому дослідження таким об’єктом є професійно-педагогічна мобільність  вчителя.

Питання професійно-педагогічної мобільності педагогів в Новій українській школі вивчаються Л. Аміровою, Б. Багішаєвим, С. Желтовою, В. Струніним, С. Тимкіним та ін. Зовнішніми і внутрішніми детермінантами цього типу мобільності визначено:

- діяльність в умовах багатоваріантності особистісних взаємодій і взаємовідносин;

- ситуацію професійної різнорівневості відносин;

- „віддаленість” результатів педагогічної діяльності у часі;

- посилення національного характеру освіти;

- діяльність у просторі ціннісно-плюралістичного поля та ін.[ 1.с 55]

Звідси під поняттям „професійно-педагогічна мобільність” розуміється система, що складається з таких компонентів: професійно - педагогічної діловитості, в основу якої покладається особистісна активність; професійно-педагогічної компетентності; професійно - педагогічної гнучкості, що ґрунтується на адаптивності, як особистісній властивості; професійно-педагогічного новаторства, психологічним підґрунтям якого є здатність до творчої діяльності . [1.с 58]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Професійна мобільність як частина соціальної мобільності.

 Педагогічна мобільність – це здатність педагога організувати співдіяльність з іншими суб’єктами освітнього процесу (учнями, їх батьками, колегами, адміністрацією ) відповідно до мети і завдань сучасної концепції освіти, цінностей світової, вітчизняної, регіональної і національної культури, реалізовуючи свою соціокультурну і соціально-професійну компетентність, у тому числі в процесі осмислення і прогнозування результатів суб’єкт-суб’єктної взаємодії, яку педагог організовує.

Професійна мобільність як частина соціальної мобільності може бути представлена вертикальними і горизонтальними сходами в становленні кар’єри.  Вертикальна педагогічна мобільність неможлива без таких якостей  педагога, як, гнучкість, здатності розмірковувати, рефлексувати, приймати активну соціокультурну позицію. Вертикальна мобільність – це рух по адміністративних сходах, у галузі освіти. Наприклад: учитель, заступник директора, директор, директор департаменту освіти.

Горизонтальна – це рух по підвищенню професійної майстерності, визнаної і оціненої соціумом. Наприклад: викладач 1 категорії, вищої категорії, переможець професійного конкурсу «Викладач року» тощо. [9.с.161-162]

Професійна мобільність спирається на педагогічну культуру і професійну компетентність. Сучасні вчені велику увагу приділяють проблемі компетентності, що забезпечує педагогу продуктивне професійне функціонування і пропонують різні моделі.

На думку науковців, компетентний педагог повинен володіти наступними компетентностями: когнітивною (професійно-педагогічна ерудиція); психологічною (емоційна культура і педагогічна гострозорість); комунікативною (знання культури спілкування і педагогічного такту; знання структури і закономірностей спілкування; знання видів і стилів педагогічного спілкування; знання особливостей спілкування в системах: «учень-педагог», «учень-учень», «педагог-батьки», «педагог-педагог», «педагог-адміністратор» та ін., усвідомлення переваг і недоліків власного володіння мовою, мімікою і пантомімікою); риторичною (професійна культура мови); професійно-технологічною (технології і методики навчання і виховання); професійно-інформаційною (моніторинг і діагностика результатів навчання і виховання); виробничо-технологічною (готовність до самостійного виконання професійних дій, пов’язаних з управлінням, забезпеченням та участю  викладача  в навчальному процесі через організацію навчальної праці учнів на уроці); прогностично-цільовою (знання вимог до  рівня підготовки учнів  з того чи іншого предмета, або конкретного предмета, який веде викладач; знання видів дидактичних, виховних  і розвиваючих цілей; знання способів постановки діагностичних цілей  навчання і виховання); спеціально-наочною (знання змісту навчального предмета, що викладається,  його місце і роль в структурі підготовки школяра; володіння технікою, технологічним устаткуванням і інструментом, що використовується у процесі  навчання, тобто засобами навчання); соціально-професійною (знання принципів формування (відбору) змісту  освіти і навчання; знання правових норм відбору змісту освіти,  який визначається  законами у галузі освіти); дидактико-технологічною (володіння технологіями ди­дактичної діяльності у процесі навчання; здатність перетворювати і створювати в своїй діяльності певні технології навчання); методичною (володіння засобами, методами і формами організації навчання і пізнавальної діяльності учнів на уроці; володіння засобами, методами і формами виховання; володіння технологіями навчання; здатність розробляти навчально-плануючу, методичну і виховну документацію); регламентно-нормативною (знання принципів і правових норм організації процесу освіти, які визначаються  нормативними документами); біографічною (знання основних відомостей з біографії учня, необхідних для організації особистісно-орієнтованого навчання і виховання; знання способів зібрання необхідної для роботи викладача біографічної інформації про учня; володіння методикою обробки і фіксації біографічної інформації про учня); акмеологічною (акмеологія – найвищий ступінь розвитку; знання акмеологічних закономірностей навчання учнів, і керівництво ними у власній професійно-педагогічній діяльності; володіння способами самопізнання); діагностичною (знання критеріїв і показників навченості; знання критеріїв і показників вихованості; володіння методами, засобами і формами дидактичної діагностики і діагностики вихованості; володіння технологією моніторингу навчання і виховання); управлінською (знання теоретичних основ управління: структури самокерованої системи і видів зв’язків в ній; знання функцій управління і способів їх практичної реалізації в процесі навчання і виховання; сформовані уявлення про педагогічний менеджмент як про науку і мистецтво); аутопсихологічною (володіння способами, методами, засобами і формами самопізнання; здатність до адекватної самооцінки; знання особливостей власної діяльності;  здатність до саморегуляції і самовідновлення); рефлексивною (здатність до самовизначення, самоаналізу, критичного самооцінювання, самостимулювання, самореалізації, самоорганізації, контролю діяльності з самоосвіти); педагогічною (володіння базовими психолого-педагогічними знаннями та уміннями, що забезпечують успішність розв’язання виховних завдань; володіння сукупністю якостей особистості, необхідних для успішної професійно-педагогічної діяльності); соціально-особистісною (розуміння та сприйняття етичних норм поведінки стосовно інших людей; здатність до критики і самокритики;  креативність і здатність до системного мислення; активність і комунікабельність; наполегливість у досягненні мети; толерантність; розуміння необхідності гуманного ставлення до учнів;  здатність виявляти проблеми, самостійно визначати завдання і  шляхи їх вирішення); соціально-педагогічною (володіння технологіями і способами планування і реалізації професійної кар’єри, методами самоуправління діяль­ністю; здатність брати на себе відповідальність; здатність до співробітництва; толерантність до різних етнокультур ; здатність узгоджувати особисті інтереси з інтересами і потребами навчального закладу і суспільства); професійно-педагогічною  (здатності: створювати комфортне навчальне середовище; забезпечувати психологічно комфортний мікроклімат в учнівському колективі; виявляти і враховувати індивідуальні особливості учнів; здійснювати діагностику психофізіологічних особливостей учнів та враховувати їх результати при організації навчання і виховання; обґрунтовувати практичні рішення щодо ефективної організації навчально-пізнавальної діяльності учнів; забезпечувати високий рівень культури і організації педагогічної діяльності; управляти педагогічним спілкуванням та добирати техніки організації контакту; застосовувати комп’ютерну техніку на інформаційні технології навчання у процесі навчання; організовувати самостійну роботу учнів; здійснювати дослідно-експериментальну, рефлексивно-творчу діяльність; застосовувати сучасні принципи, форми, методи навчання і виховання;  критично аналізувати власну професійну діяльність та роботу інших; здійснювати програми саморозвитку); спеціалізовано-професійною (здатності: використовувати методи психодіагностики міжособистісних стосунків у класі; застосовувати педагогічні й психологічні техніки ефективної комунікації у роботі з учнями); фасилітативною – мати розвинуті педагогічні здібності  (емпатія, рефлексія та ін.)  здатність актуалізувати життєвий досвід учнів в процесі навчання; готовність до стимулювання розвитку особистісного потенціалу учнів як суб’єктів пізнавальної діяльності: усвідомлення і прийняття системи цінностей учня;  володіння фасилітативною технологією; здатність до самоаналізу і самооцінювання власної діяльності і поведінки, а також діяльності і поведінки учнів; особистісна модель педагогічної взаємодії з учнями; діалогова позиція педагога і учнів; реалізація творчих потреб учнів; створення ситуації успіху для кожного учня; використання виховного потенціалу навчальних предметів; педагогічна підтримка учнів; сприяння особистісно-емоційному включенню учнів у навчально-виховний процес; надання учням можливості прояву відповідальності і самостійності).

Таким чином компетентний педагог – це фахівець, що володіє психолого-педагогічними та предметними (фаховими) знаннями, опанував професійними уміннями, здатний не лише проектувати свою власну діяльність, але й управляти педагогічним процесом, чутливо реагуючи на будь-які його зміни. А це можливо лише за умови сформованості такої якості як професійна мобільність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Професійно-педагогічна  компетентність, як складова мобільності вчителя в Новій українській школі.

Оскільки важливою складовою професійно-педагогічної мобільності визначено професійно-педагогічну компетентність (В. Адольф, І. Бєлкін, Р. Богоудінова, С. Желтова, Т. Казарницька, В. Нєстєров, Р. Юсупов), вважаємо за необхідне зупинитися на цьому питанні детальніше.

Згідно із словником визначення, компетентність (від лат. competens - належний, здатний) - це володіння знаннями й досвідом, які дають змогу міркувати про щось; вагома авторитетна думка [3, с.419].

Наявність у людини компетентності забезпечує її ефективне залучення до численних соціальних сфер завдяки засвоєнню основного переліку загальних понять, які „мають бути деталізовані в комплексі знань, умінь, навичок, цінностей і ставлень за навчальними галузями і життєвими сферами індивіда”. [ 4]

Ґрунтуючись на такому загальному тлумаченні поняття „компетентність”, професійно-педагогічну компетентність можна визначити як особистісне утворення майбутнього вчителя, що включає професійно-педагогічну ерудицію, емоційну культуру і педагогічну прозорливість, культуру спілкування і педагогічний такт, професійну культуру мовлення, володіння навчальними технологіями і методиками, вміннями здійснювати моніторинг і педагогічну діагностику.

У розробленій О. Пупишевою моделі психолого-педагогічної компетентності вчителя виокремлюються такі її складові компоненти:

- теоретичні: знання (особистісно-гуманістична орієнтація; системне сприйняття);

- практичні: вміння, навички (орієнтація в предметній галузі; володіння педагогічними технологіями; здатність співвідносити свою діяльність з тим, що накопичено на рівні світової цивілізації загалом);

- особистісні: професійно-значущі особистісні якості (педагогічне мислення; педагогічний такт; педагогічне ціле покладання; педагогічна спрямованість) [6. с 6.]

   О. Онаць в основу визначення професійної компетентності майбутнього педагога покладає зміст освітньо-кваліфікаційних характеристик, що охоплюють чотири функціонально пов’язані аспекти: когнітивний (сукупність знань), операційний (сукупність умінь і навичок), мотиваційний (сукупність мотивів), особистісний (сукупність особистих якостей) [5, с. 35]. Відповідно до цього, актуалізуються два підходи до формування компетентності майбутніх учителів: змістовий - розширення і поглиблення загальних і спеціальних знань та діяльнісний - удосконалення вмінь, навичок й особистісних якостей, що дають змогу досягти успіху в професійній діяльності, забезпечують набуття індивідом професійної мобільності.

Ю. Калиновський включає до поняття компетентність професійні здатності і вміння:

- фундаментальні (здатність робити аналіз та синтез, володіння теоретичними знаннями основ наук, що забезпечує взаємозв’язок предметних знань з психолого-педагогічними й філософсько - антропологічними смислами; широта і глибина предметних знань);

- інформаційні (здатність орієнтуватися в інформаційному просторі й використовувати інформаційні технології);

- дослідницькі (здатність і вміння організовувати педагогічну рефлексію);

- практичні (здатність знаходити правильне рішення на основі багатоманітності умов, приймати оптимальні рішення);

- інтегральні (здатність удосконалювати об’єкт, додаючи Деталі);

- комунікативні (соціальний інтелект і толерантність);

- управлінські [2] .

Таким чином, особистість учителя з позицій компетентністного підходу розглядається в її внутрішній цілісності, де професійне й особистісне „я” тісно пов’язані системою цінностей. Учитель постає як людина, що орієнтована на добровільне виконання певних соціально - моральних функцій у суспільстві, як індивідуальність у всій багатоманітності своїх можливостей і здібностей. Звідси професійно - педагогічною компетентністю можна вважати максимально адекватну, пропорційну сукупність професійних, комунікативних, особистісних властивостей педагога, що дають йому змогу досягати якісних результатів у педагогічній діяльності.

Водночас хочемо зауважити, що належне опанування вчителями означених умінь і навичок неможливе без освоєння, засвоєння та інтеріоризації відповідних теоретичних знань. Важливість цього аспекту зумовлена тим, що характерне для сьогодення паралельне існування „антропологічного, екзистенціального, комуністичного та інших поглядів на сутність, сенс і цінності людського життя свідчить про наявність різних педагогічних методологій у межах різних парадигм” [7.с.36] .  Перехід до варіативної освіти висуває перед майбутніми вчителями важливе завдання: розібратися в неосяжній множині вітчизняних і зарубіжних педагогічних систем, моделей, технологій, методик навчання і виховання, які почасти не тільки не схожі одна з одною, а й ґрунтуються на протилежних підходах, суперечливих методологічних засадах.

  Переоцінка і переосмислення раніше безперечних ідей, положень має спричинити відмову від формулювання загальних норм та універсальних теорій у педагогіці. Однак реалізація цієї відмови має здійснюватися на засадах зваженої оцінки відомих парадигм і визначення найбільш оптимальних способів переходу від тих із них, що втратили свою цінність до більш прогресивних та дієвих. Причому дієвих як для вчителя, так і для учнів. У цьому контексті не можемо не погодитися зі словами М. Сметанського, який стверджує, що „бездумне впровадження гуманістичних тенденцій в освітній процес нерідко супроводиться загостренням суперечностей із традиційними способами його організації, що передбачає зовсім інші механізми впливу на особистість”. Тому на практиці подібне запровадження „не тільки не сприяє розвиткові освітнього процесу, а нерідко й спричиняє появу негативних явищ”.[7.с.36]

Набуття професійно-педагогічної компетентності як передумови формування професійної мобільності актуалізує необхідність навчання вчителя адекватно оцінювати новітні теорії, системи і технології, визначати їх можливості та межі застосування. Цього можна досягти лише за умов репрезентації вищою педагогічною школою своєрідної „системи координат”, яка забезпечувала б дієву орієнтацію в нескінченному потоці інновацій. Однак невиважений підхід до створення такої „системи” загрожує поверненням до авторитарної педагогіки, яка не тільки не передбачає будь-яких типів мобільності, а й може призвести до повного її нівелювання. Тому доцільним уважаємо широке запровадження в зміст формування у вчителя професійно - педагогічної компетентності проблемно-порівняльного, дискусійного підходу. У практичному сенсі це означає відмову від жорсткого відбору змісту педагогічних знань та їх структурування, створення можливостей для проведення викладачами і учнями спільного пошуку, аналізу різних поглядів, концептуальних позицій, що активно наповнюють в останні десятиліття педагогічну теорію. Лише за таких умов можна вести мову про ефективне набуття вчителями професійно - педагогічної компетентності, а отже, і професійної мобільності. Проведений аналіз наукових джерел дав змогу зробити висновок, що професійно-педагогічна компетентність, як складова професійної мобільності, передбачає наявність у майбутнього вчителя ґрунтовних психолого-педагогічних знань, сформованість професійних умінь, здатності не лише проектувати свою діяльність, а й керувати педагогічним процесом, творчо сприймати й оцінювати освітні системи, моделі, технології, методи, застосовувати ті з них, які найбільшою мірою відповідають тим завданням, що висуваються сьогодні перед загальноосвітніми навчальними закладами як з боку суспільства загалом, так і з боку конкретних споживачів освітніх послуг - учнів та їхніх батьків.

 

 

 

 

 

 

 

ІІ РОЗДІЛ

ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ (ЯК СКЛАДОВОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ МОБІЛЬНОСТІ) ГРУПИ ВЧИТЕЛІВ

Дослідження проводились з групою вчителів (у кількості 20 осіб), які впроваджуватимуть Державний стандарт початкової освіти у 2019-2020 н.р. , тобто ці педагоги безпосередньо мають володіти педагогічною мобільністю, емоціональною гнучкістю , критичним мисленням, бути психологами та професіоналами своєї справи.

Дослідження проводились в такому розрізі:

- «Психологічна компетентність педагога»;

- Визначення психолого-педагогічної компетентності вчителя;

- Готовність педагога до інновацій;

- «Портрет професіонала».

Хочеться зауважити, що група складалась з вчителів, які мають в основному великий стаж роботи:

12 осіб – більше 20 років;

5 осіб – від10 до 20 років;

3 особи – до 10 років

Професійна компетентність педагога передбачає адек­ватне використання знань, ефективне вирішення конкретної педагогічної задачі чи психологічної проблеми.

У практиці методичної та аналітичної роботи застосовують насамперед кількісну та якіс­ну оцінку роботи вчителя; рівні навчальних досягнень учнів, оцінку роботи педагога як класного керівника тощо. Визначаючи особистісні якості педагога, зазвичай використовують традиційні, універсальні методики дослідження особистості, без урахування професіональної специфіки — діагностика саме психологічної компетентності педа­гога.

 

 

1.           Дослідження психологічної компетентності педагога

Під час дослідження було використано тест «Психологічна компетентність педагога» (Додаток 1).

Тест складався з 30 питань, на які потрібно було дати відповідь «так» чи «ні».

Інтерпретація результатів

N = Х : 30 х 100,

де N — психологічна компетентність (норма),

X — кількість збігів із ключем. Показник нор­ми — 80 % та більше.

Ключ
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15
+	+	+	-	+	-	-	+	-	-	-	+	+	+	-
16	17	18	19	20	21	22	23	24	25	26	27	28	29	30
+	+	+	+	+	+	+	+	-	+	+	+	-	+	+

 

За результатами тестування 17 осіб отримали результат більше 80%, тобто вони мають норму психологічної компетентності, з них 9 осіб мали 100% збігу з ключем.

2 особи мали результат 73% та 1 особа мала результат 67%, що свідчить про те, що потрібно працювати над вдосконаленням своїх психологічних компетенцій. Сучасному педагогу недостатньо володіти лише теоретичними знаннями про психологію дитини та умінням формально діагностувати деякі сторони її психічного розвитку. Ці знання треба розглядати лише як передумову професійного підходу фахівця до вирішення проблем школяра. Важливіше, на наш погляд, здійснювати безпосередню психологічну підтримку своїх вихованців. Психологічна освіта повинна служити зростанню власного духовного потенціалу, психологічної культури фахівця, що передбачає уміння розумітися в інших людях, адекватно відгукуватись на їх поведінку, успішно взаємодіяти з ними.

 

 

 

2.2. Визначення психолого-педагогічної компетентності вчителя

Для проведення даного дослідження використовували Діагностичну карту щодо визначення психолого-педагогічної компетентності вчителя (Додаток 2).

Діагностична картка складається з 2 блоків,  які складають відповідно 4 та 5 розділів: знання нормативно-правових актів, психолого-педагогічні знання, загальні знання, навчально-методичні знання, гностичні вміння, діагностико-проективні та аналітичні вміння, рефлексивно-регулятивні вміння, конструктивні вміння,  організаційні вміння. Кожне з питань самооцінки учасники діагностування мали оцінити відповідно до рівня (середній, достатній , високий).

Перше питання було відкрите, учасники самостійно давали на нього відповіді, більшість педагогів володіють  знаннями щодо нормативно-правової бази, середня кількість відповідей – 12 названих примірників. Психолого-педагогічні знання учасників 3 оцінило на середньому рівні, 16 – на достатньому рівні та 1 на високому рівні. Із загальних знань на високому рівні оцінено фахові знання – 18 осіб, на достатньому – 2; знання правові, з соціології, менеджменту, економічні знання – всі на середньому рівні (20 осіб). Щодо навчально-методичних знань, то педагоги оцінили знання педагогічних технологій на високому рівні  - 16 осіб, 4 – на достатньому рівні, знання ППД та досягнень науки – 12 на середньому рівні, 8 на достатньому.

Гностичними вміннями на середньому рівні володіють 7 осіб, на достатньому – 13 осіб. Діагностико-проективними та аналітичними вміннями володіють 9 осіб на достатньому та 11 на середньому рівні. Рефлексивно-регулятивні вміння оцінили на високому рівні 18 осіб та на середньому – 2. Конструктивні вміння  всі 20 учасників діагностування відзначили як володіння  на достатньому рівні. Організаційні вміння оцінили на достатньому рівні – 20 осіб,  комунікативні  - на високому – 20 осіб.

 

2.3. Готовність педагога до інновацій.

Анкета складається з 10 запитань щодо введення інновацій у освітню діяльність педагогічних працівників. Під час проведення анкетування щодо готовності педагога до інновацій, а це і є одним з головних проявів мобільності педагога, були отримані наступні результати.

9 осіб(45%) не впевнені, що їм цікаві експерименти в педагогічній діяльності, але вони спробували вводити їх в свою роботу 3-10 раз, 6 педагогів (30%) цікавляться новими досягненнями, застосовують новації постійно, 5 осіб(25%) вважають нецікавими новації, вони жодного разу не застосовували інновації протягом року. Бажання привнести зміни у свою роботу приходить після курсів підвищення кваліфікації (50%), після методичних заходів (50%).  Причини, які гальмують упровадження нових педагогічних ідей і технологій – це недостатнє матеріальне забезпечення (50%),    надмірна насиченість матеріалу(60%), погане володіння комп’ютером (25%). Інноваційна діяльність є привабливою через можливість запроваджувати нові методи і форми роботи з дітьми (75%), через розвиток інтересу дітей до певного виду діяльності (25%). Внутрішніми протиріччями, що заважають створенню нового є невпевненість у позитивному результаті (30%), немає впевненості, що нове буде краще старого (20%), заважають сумніви, чи зможу я бути успішною в інноваційній чи експериментальній роботі (5%), 25% не мають протиріч, прагнуть до нового. Всі педагоги на 100% впевнені, що будуть використовувати інтегроване та особистісно-орієнтоване навчання. Ознаками готовності до створення новацій є прагнення пізнати нове (42,5%), попередній досвід з впровадження технологій (32,5%), дізнаюсь про результи новацій, тоді буду готова (2,5%), бажання експериментувати (20%). Головною складовою успіху є впевненість у собі (17,5),

чітке бачення мети (62,5%), самомету, наполегливість (20%).

 

 

 

 

 

2.4. Про результати рольової гри «Портрет професіонала»

Педагоги вважають найбільш професійно важливими якостями: повагу до прав і свобод особистості (75%), емоційну стійкість (60%), об'єктивність (100%),  високий рівень ін­телекту і загальної культури(100%), самокритичність(52,5),  життєрадісність(60%), експресивність (розви­нене мовлення, жести, міміка)(65%), принциповість (10%).

За результатами досліджень можна зробити загальний висновок, що більше 60% працюючих педагогів володіють педагогічною мобільністю, вони готові до інновацій, до впровадження нових методик, що важливо під час впровадження новітніх реформ в освіті, а саме під час впровадження Нової української школи. Педагоги розуміють якими основними рисами  вони мають володіти за нових вимог освіти. На підставі результатів опитування викладачів з’ясована актуальність психологічних знань і навичок та вміння їх ефективно застосовувати в педагогічній діяльності.

Отже, узагальнюючи результати теоретичного аналізу літератури та емпіричного дослідження можна констатувати, що психолого-педагогічна компетентність є базовим компонентом в структурі професійної компетентності викладача навчального закладу, яка забезпечує його професійну самореалізацію відповідно до вимог педагогічної діяльності. Психологічна компетентність викладача є системним особистісним утворенням, яка представлена когнітивно-діяльнісним та особистісними компонентами, що включають сукупність комунікативних, перцептивних, інтерактивних знань та професійно важливі особистісні якості. Встановлено, що психологічна компетентність викладача потребує суттєвого збагачення і коригування в двох напрямках: по-перше, підвищення рівня психологічних знань із загальної, вікової, соціальної та педагогічної психології; по-друге, формування професійно важливих особистісних якостей, насамперед, рефлексії, емпатії, соціально-перцептивних здібностей і комунікативних умінь, здатності до саморегуляції, до особистісного і професійного саморозвитку.

 

 

 

ВИСНОВОК

  На основі аналізу філософської, педагогічної, психологічної позицій та інших джерел виявлено, що поняття «мобільність» вивчається у взаємозв’язку декількох наук. Кожна з них розглядає той чи інший її аспект. Зокрема, частина дослідників розуміють мобільність як процес, частина – як особистісну якість, а деякі визначають її як інтегровану властивість, що забезпечує формування та розвиток необхідних якостей фахівця. Базуючись на різноаспектних підходах, визначено авторське розуміння поняття мобільності, що включає: здатність особистості до змін, яка не є біологічно зумовленою і забезпечує можливість самореалізації фахівця та поняття «мобільність педагога», як адаптивну здатність, що сприяє професійному розвитку та активності фахівця в практичній діяльності при вирішенні навчальних завдань.

Під адаптивною здатністю розуміємо інтегральні утворення взаємозалежних підструктур, де рефлексивні механізми створюють особливий когнітивний досвід, що забезпечує ефективність професійної діяльності педагога. Вважаємо, що здатність відмовитися від стереотипів, готовність до діяльності, взаємодії, перетворення, до творчого осмислення дійсності, критичність мислення, мотивація до самоосвіти є визначальними вимогами до особистості сучасного педагога. Таким чином, мобільність, як педагогічна категорія, виражає ідею поступальних змін відповідно освітніх потреб та умов освітнього середовища. Однак, проблема розвитку мобільності педагога в Новій українській школі потребує ґрунтовного дослідження, що зумовлюється низкою чинників до яких належать: зміни, що відбулися у змісті професійної діяльності та зумовлені процесами глобалізації, інтеграції; швидке оновлення інформаційно-комунікаційних технологій та функціональних можливостей сучасних комп’ютерних засобів; потреба суспільства у фахівцях, здатних бути конкурентоспроможними на ринку праці.

 

 

   

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Амирова Л. А. Развитие личностной мобильности в пространстве непрерывного профессионального образования / Л. А. Адмиралова // Образование через всю жизнь: непрерывное образование в інтересах устойчивого развития. – 2012. – №2. – С. 55-57.

2. Калиновский Ю. И. Развитие социально-профессиональной мобильности андрагога в контексте социокультурной образовательной политики региона : дис. ... д-ра пед. наук / Юрий Иванович Калиновский.

- Омск, 2001. - 46 с. 

 3. Новейший словарь иностранных слов и выражений. - Мн. : Харвест, М. : ООО,,Изд-во АСТ’’, 2001.

4. Овчарук О. Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти / Оксана Овчарук // Стратегія реформування освіти в Україні. - К. : КІС, 2003. - С.19 -22

 6. Пупышева Е. Л. Профессиональная компетентность будущего учителя как общее условие формирования профессионально значимых личностных качеств / Е. Л.Пупышева // Наука и школа. - 2003. - № 6. -С. 5 - 8.  

5. Онаць О. Практика формування професійної компетентності молодого вчителя // Шлях освіти. - 2005. - № 3. - С. 34 - 39.

7. Сметанський М. Шляхи удосконалення педагогічної підготовки майбутніх учителів / Микола Сметанський // Шлях освіти. -2002. - № 3. - С. 36 - 39.

8. Л. Сушенцева, Г. Шевчук, 6 Л. Дольнікова ПРОФЕСІЙНА МОБІЛЬНІСТЬ ПЕДАГОГА ЯК УМОВА ЙОГО КОНКУРЕНТО

ЗДАТНОСТІ НА СУЧАСНОМУ РИНКУ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ// Молодь і ринок №5 (136), 2016

9.  Формирование компетенций как основы профессиональной мобильности : *сборник статей+ / МОН РФ, М-во образования Республики Башкортостан. – Уфа : Мир печати, 2010. – 260 с.

10. Музиченко Ю. Професійна мобільність учителя в умовах формування загальноєвропейського освітнього простору / Ю. Музиченко // Шлях освіти. – 2007. – № 3. – С. 17–20.

11. Професійний розвиток педагога Нової української школи в умовах формальної і неформальної освіти: збірник спецкурсів: авторський колектив / загальна ред. проф. Т. М. Сорочан; наукова ред., упорядкування В.В.Сидоренко, Я.Л.Швень. К.: Агроосвіта, 2018

13. Косигіна О. В. Педагогічна взаємодія суб’єктів системи післядипломної освіти: зміст і специфіка /О. В. Косигіна // Освіта дорослих: теорія, досвід, перспективи. – 2013, №7 – С. 215-224.

14. Фамілярська Л. Л. Мобільність як перспективна складова освітнього процесу [Електронний ресурс] / Лариса Леонідівна Фамілярська. // Інформаційні технології і засоби навчання, № 41, вип. 3. –2014. – Режим доступу: http://goo.gl/hIfp2a

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

Тест «Психологічна компетентність педагога»

Дайте відповідь «так» чи «ні» на питання.

1. Що старша дитина, то важливіші для неї сло­ва, знаки уваги й підтримка дорослих.
2. У дітей зароджуються комплекси, коли їх з кимось порівнюють.
3. Емоції дорослих, незалежно від їхньої волі, бажань, впливають на стан дітей, передають­ся їм, викликаючи відповідну реакцію.
4. Підкреслюючи помилки дитини, ми тим са­мим рятуємо її від них.
5. Негативна оцінка не шкодить благополуччю дитини.
6. Дітей необхідно виховувати суворо, щоб вони виросли нормальними людьми.
7. Дитина ніколи не повинна забувати про те, що дорослі — старші, освіченіші, розумніші.
8. Дитина, оточена турботою й увагою, — не обтяжена неприємними переживаннями тривоги й страху.
9.   Негативні реакції дітей необхідно зупиняти для їхнього ж блага.
10. Дітей не повинні цікавити емоції та внутрішні переживання дорослих.
11.   Якщо дитина не хоче, її завжди можна зму­сити.
12.   Дітей потрібно вчити, спираючись на прикла­ди слухняності.
13.   Дитині будь-якого віку для емоційного благо­получчя необхідні дотик, жести, погляд, які виражають любов і схвалення дорослих.
14.   Дитина постійно повинна бути предметом сим­патії й уваги.
15.   Якщо дитина щось робить, вона повинна по­стійно усвідомлювати, добре чи погано вона чинить з погляду дорослого.
16.   Спільна діяльність із дітьми (спів, малюван­ня, творча робота) — означає бути з ними «на рівних».
17.   Неслухняними бувають діти, які не звикли до слова «треба».
18.   Примусові методи примножують порушення прав особистості й небажані форми поведінки.
19. Я ніколи не примушую учнів робити щось про­ти їхньої волі.
20. Дитина не боїться помилок і невдач, якщо знає, що дорослі її розуміють.
21. Я ніколи не кричу на дітей.
22. Я ніколи не говорю дітям «Я не маю часу», «Відчепись», коли вони ставлять мені запи­тання.
23. Якщо в учня виникли труднощі в чомусь, його завжди можна переключити на інше.
24. У мене ніколи не виникає неприємного почут­тя, коли ставлю низький бал заслужено.
25. У мене ніколи не виникає почуття тривоги під час спілкування з учнями.
26. Не потрібно нав'язувати учням того, чого вони не хочуть, краще подумати, що сам робиш не так.
27. Учень завжди правий. Неправий може бути тільки дорослий.
28. Якщо учень не працює на уроці, то він або лі­нується, або погано почувається.
29. Я ніколи не роблю зауважень дітям у жорсткій і грубій формі.
30. В учнів ніколи не буває правильних або непра­вильних вчинків, вони завжди проявляють себе так, як можуть або хочуть.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2

ДІАГНОСТИЧНА КАРТКА ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

 

ПІБ _______________________________________________________________

Стаж роботи _______________________________________________________

Фах _______________________________________________________________

 

Питання для самооцінки

Середній рівень

Достатній рівень

Високий рівень

4

5

6

7

8

9

10

11

12

БЛОК ЗНАНЬ

І. Знання нормативно-правових актів

II. Психолого-педагогічні знання

1. Загальна  психологія (розумінняструктури психологічної діяльності людини)

2. Вікова психологія (індивідуальнежиття)

3. Педагогічна психологія (психологія педагогічної діяльності)

III. Загальні знання

– фахові

– правові

– основисоціології

– основикомп’ютер-ноїграмотності

– основиосвітнього менеджменту

– економічнізнання

IV. Навчально-методичні знання

1. Знання педагогічних технологій

2. Знання ППД та досягнень науки

3. Знання альтернативних норм, методів, прийомів.

4. Проектна діяльність

БЛОК УМІНЬ

І. Гностичні вміння

1. Працювати з різними психолого-педаго-гічними джерелами, вивчати та аналізувати різні Концепції щодо професійної діяльності вчителя

2. Аналізувати зарубіжні та вітчизняні версії різних технологій систем навчання (осмислювати їхпоняттєво-термінологічне поле)

3. Оволодівати методами науково-педаго-гічного пізнання та дослідження.

4. Вивчати та аналізувати досвід з зазначеної проблеми.

5. Об’єктивно оцінювати результати роботи над науково-методичною проблемою.

6. Володіння комплексом знань умінь і навичок у сфері професійної діяльності.

7. Ерудованість та обізнаність у суміжних галузях педагогічних наук

8. Достатній рівень розвитку творчих здібностей.

9. Самостійно отримувати необхідну інформацію, оброблятиїї, систематизовувати, узагальнювати та використовувати на практиці.

10. Користуватися новими інформаційними технологіями (мульт.)

ІІ. Діагностико-проективні та аналітичні вміння

1. Проектування особистісного зростання учня (олімпіади, МАН, творчіконкурси)

2. Використання моніторингу рівня навчальної діяльності учнів.

3. Аналізувати рівень успіхів і проблем.

III. Рефлексивно-регулятивні вміння

1. Визначення стану власного фізичного, психічного, соціального та духовного рівня розвитку.

2. Вміння зіставляти власні характеристики з реальними

3. Об’єктивно оцінювати рівень професійної підготовки та готовності до взаємодії з учнями.

4. Регулювати власну діяльність.

5. Аналізувати рівень особистісного зростання.

IV. Конструктивні вміння

1. Вміння моделювати зміст, засоби, методи, форми індивідуальної роботи.

2. Вміння моделювати групові роботи

3. Конструювання уроку.

4. Розробка технологій вирішення педагогічних задач.

V. Організаційні вміння

1. Викликати інтерес до різних видів діяльності

2. Використовувати виховні властивості закладу освіти та соціуму.

3. Координувати діяльність учасників навчально-виховного процесу.

4. Організовувати процесс навчання й виховання дитини.

VI. Комунікативні вміння

1. Сприймати й розуміти учнів.

2. Відкритість.

3. Здатність до обміну інформації.

4. Здатність до діалогу.

5. Здатність до компромісу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3

Анкета

«Готовність педагога до інновацій»

 

1.               Чи завжди Вам цікаві новації та експерименти  в педагогічній діяльності?

•                                    так
•                 ні
•                 не впевнена

2.               Скільки разів у минулому навчальному році Ви пробували застосувати які-небудь новинки у своїй роботі?

•     жодного разу
•     1-3 рази
•     3-10 разів
•     не рахувала

3.               Бажання привнести зміни у свою роботу приходить до Вас:
   •     перед атестацією
   •     під час спілкування з фахівцем педагогічної справи
   •     під час читання матеріалів фахової преси (збірок)
   •     після курсів підвищення кваліфікації
   •     після серйозних розмов з керівником (методистом)
   •     після невдачи у спілкуванні з дітьми (батьками)
   •     після педради (або іншого методичного заходу)
   •     свій варіант
4.               Назвіть 2-3 основні причини, які гальмують упровадження нових педагогічних ідей і технологій?

•     недостатнє матеріальне забезпечення
•     надмірна насиченість матеріалу
•     психологічна неготовність вихованців до сприйняття інновацій
•     поспішне впровадження
•     консерватизм в освіті
•     погане володіння комп’ютером
•     нестача часу
•     не досконале знання психології дитини
•     свій варіант

5.               Чим для Вас приваблива інноваційна діяльність?
   •     розвиває інтерес дітей до певного виду діяльності
   •     можливість педагогу проявити себе
   •     можливість запроваджувати нові методи і форми роботи з дітьми
   •     бажання дізнатися щось нове
6.               Назвіть внутрішні протиріччя, що заважають створенню нового:
   •     невпевненість у позитивному результаті
   •     заважають сумніви, чи зможу я бути успішною в інноваційній чи експериментальній роботі
   •     ніхто не зважає на додаткові витрати часу й сил для роботи по-новому
   •     немає впевненості, що нове буде краще старого
   •     нічого
   •     свій варіант
7.               Які нові педагогічні технології Ви змогли б застосувати за сприятливих умов?

•     проектні технології
•     особистісно орієнтовне навчання   та виховання
•     інтегроване навчання
•     авторські методики (які саме)
•     свій варіант

8.               Якими ознаками готовності до створення новацій Ви володієте?
   •                 прагнення пізнати нове
   •     бажання експериментувати
   •     креативність
   •     попередній досвід з упровадження технологій
   •     свій варіант
9.               Чому Ви віддаєте пріоритет у цілях і цінностях життя?
   •     здоров’ю
   •     можливостям самовдосконалюватися
   •     сімейному добробуту
   •     цікавому колу надійних друзів
   •     свій варіант
10.          Що Ви вважаєте головною складовою успіху?
    •     впевненість у собі
    •     чітке бачення мети
    •     самомету, наполегливість
    •     пошук та внесення новизни

 

 

 

 

Додаток 4

Рольова гра «Портрет професіонала»

Завдання. Із запропонованого списку ділових і особистісних якостей людини виберіть десять найважливіших, на ваш погляд, необхідних педагогові. Потім відзначте ті, які повною мірою маєте самі.

Якості	Найбільш професійно важливі якості вчителя	Якості моєї осо­бистості
Ретельність
Об'єктивність
Прагнення до успіху
Відмова від погроз і авторитарності
Незалежність
Почуття нового
Емоційна стійкість
Самостійність
Високий рівень ін­телекту і загальної культури
Діловитість
Самокритичність
Принциповість
Емпатія (здатність до співпереживання)
Ентузіазм
Життєрадісність
Високий самоконтроль
Експресивність (розви­нене мовлення, жести, міміка)
Авторитетність
Повага до прав і свобод особистості