Творча робота "Особливості адаптації дитини до умов сучасної школи"
1
Міністерство освіти і науки України
Управління освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації
СУМСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
Кафедра теорії та методики
вищої професійної освіти
ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ДИТИНИ ДО СУЧАСНОЇ ШКОЛИ
Випускна творча робота
слухача курсів соціальних педагогів
(н.с. 11.11.2013 – 15.11.2013;
е.с.16.12.2013 – 20.12.2013)
соціального педагога Дубовицької ЗОШ І-ІІІ ступенів
с.Дубовичі, Кролевецького району, Сумської області
Топчій Олени Петрівни
Науковий керівник:
старший викладач
кафедри теорії та методики
вищої професійної освіти
Єфремова Галина Леонідівна
Суми – 2013
ПЛАН
ВСТУП………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ І. Теоретичний аналіз проблеми адаптації дитини до умов школи……………………………………………………………………………..5
- Аналіз проблеми адаптації…………………………………..5
- Особливості дітей молодшого шкільного віку……………19
РОЗДІЛ ІІ. Соціально – педагогічні умови адаптації дітей молодшого шкільного віку до умов школи………………………………………………..24
2.1. Аналіз соціально – педагогічних умов адаптації дитини до школи……………………………………………………………………………24
2.2. Впровадження досвіду соціальної адаптації дітей до школи на прикладі Дубовицької ЗОШ І-ІІІ ступенів……………………………………31
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………..35
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………36
ДОДАТКИ………………………………………………………………….38
ВСТУП
Актуальність і значущість проблеми адаптації дітей до школи полягає в своєчасному виявленні незрілості дітей, оскільки можливе повніше її подолання, що дозволить попередити саме виникнення багатьох проблем. Шкільне життя на кожному кроці ставить вимоги до компетентності дитини, її гнучкості, вміння виділяти головне і другорядне, здатності до одного пристосовуватися, а іншому чинити опір, відстоюючи власну гідність. В житті класного колективу щодня виникають непередбачувані ситуації, проблеми, що потребують вирішення і випробовують дитину на вміння приймати самостійні рішення, надавати чомусь-комусь перевагу, відмовляти у прихильності, відстоювати власну точку зору. Можливо, вперше у житті. У цьому сенсі актуалізується проблема формування у дитини пристосованості до життя як здатності бути придатною до повноти проявів, відповідно вимогам життя. В даному конкретному випадку – шкільного.
У межах досліджень розробляється багато різних напрямків, серед яких і проблема адаптації дітей до шкільного навчання. У працях відомих педагогів, науковців, зокрема, Ш. Амонашвілі, Н. Бібіка, С. Коробко, О. Савченко, О. Проскури та інших досліджувалися психолого-педагогічні, фізіологічні особливості шестиліток, вироблялися методичні рекомендації.
Сучасні дослідники обґрунтували, що лише спираючись на знання вікових особливостей першокласників, утримуючи у полі зору широку палітру індивідуальних відмінностей, можливостей і здібностей дітей, педагог допоможе їм успішно адаптуватися у нових умовах школи. Вчені і практики були одностайними, що особливої уваги потребує початковий етап навчання, коли відбувається адаптація до нових умов – систематичного навчання.
Період пристосування першокласника до шкільного навчання може супроводжуватися зростанням внутрішньої напруженості, підвищенням рівня тривожності та зниження самооцінки.
Мета: дослідити проблему адаптації дитини до сучасної школи.
Об'єкт дослідження: процес адаптації до умов школи.
Предмет дослідження: соціально – педагогічні умови адаптації дітей.
Завдання:
- Зробити аналіз проблеми адаптації;
- Розглянути особливості дітей молодшого шкільного віку;
- Аналіз соціально – педагогічних умов адаптації дитини;
- Дослідити досвід соціальної адаптації.
РОЗДІЛ І. Теоретичний аналіз проблеми адаптації дитини до умов сучасної школи.
- Аналіз проблеми адаптації.
Початок навчання дитини в школі – складний і відповідальний етап у її житті. Психологи відзначають, що діти 6 років переживають психологічну кризу, яка пов'язана з необхідністю адаптації до школи. У середньому звикання дитини до школи триває від 3-х місяців до 1,5 року.
Умови психологічної адаптації дитини до школи:
- По-перше, змінюється соціальна позиція дитини: з дошкільника вона перетворюється на учня. І якщо раніше вона була «просто дитиною», яку любили й про яку піклувалися дорослі, то тепер вона стає школярем. У неї з'являються нові й складні обов'язки: робити уроки, приходити вчасно до школи, бути уважною на уроці, дисциплінованою і т.п. По суті, уперше у своєму житті дитина стає членом суспільства зі своїми обов'язками. Учитель виступає представником суспільства: він задає вимоги й норми, орієнтує дитину в тому, як їй поводитися, що і як робити.
- По-друге, у дитини відбувається зміна провідної діяльності. До початку навчання в школі вона була зайнята переважно грою: грала в сюжетні й рольові ігри, фантазувала, вигадувала. Із приходом до школи вона починає опановувати навчальну діяльність: школяр повинен «навчитися вчитися», тобто запам'ятовувати навчальний матеріал, формулювати відповідь, розв'язувати завдання.
- По-третє, важливим фактором психологічної адаптації дитини до школи виступає її соціальне оточення: учитель, клас, родина. Від ставлення вчителя до дитини залежить успішність її подальшого навчання у школі. Досвід консультування показує, що діти, яких із самого початку «не полюбили» вчителі початкових класів, згодом погано вчаться, агресивні або не впевнені в собі, схильні до асоціальних вчинків.
Успішність адаптації дитини до школи залежить також і від того, наскільки міцно вона змогла затвердити свою позицію в класі серед однолітків. Активна й ініціативна дитина стає лідером, починає добре вчитися. Тихий і податливий учень часто перетворюється у веденого (підкоряється волі інших) або аутсайдера, учиться без бажання й посередньо. Велике значення мають і стосунки між членами родини. Напружені умови негативно впливають на самопочуття школяра, що позначається і на його успішності.
- По-четверте, однією з гострих проблем навчання в початковій школі виступає проблема стримування рухової активності ініціативної дитини і, навпаки, активізація млявих і пасивних дітей. Учитель прагне сформувати якийсь оптимальний рівень активності дитини, що сприяє гарному засвоєнню навчального матеріалу, тривалому підтримуванню активної уваги, зосередженості, концентрації. Якщо дитина характеризується слабким розвитком «комплексу довільності», вона погано звикає до школи, має низьку успішність. Для таких дітей відвідування школи згодом стає своєрідним «катуванням», і вони починають усіляко ухилятися від цього: пропускають уроки, придумують різні хвороби.
- По-п'яте, з початком навчання в школі в 67-69% непідготовлених дітей виникають специфічні реакції: страхи, зриви, істеричні реакції, підвищена слізливість, загальмованість. Діти бояться вчителя, бояться низьких оцінок, приниження, відчувають страх перед виходом до дошки для відповіді, бояться виявитися неспроможними розв'язати завдання, запізнитися на урок.
Учителям майбутніх першокласників необхідно знати ознаки, основні причини, прояви адаптації дитини з метою своєчасного впливу на ситуацію та її корекцію.[ 13;14]
Ознаки адаптації дитини:
- Перебування в спокійному, врівноваженому стані;
- Стриманість, уважність на уроках;
- Активність і рухливість на перервах;
- Прояв інтересу до нових людей;
- Зацікавленість в огляді інтер'єру класу, школи приміщень;
- Спостереження за старшокласниками;
- Легка орієнтація в школі, демонстрація своєї обізнаності батькам уже через тиждень;
- Легке розуміння і готовність до виконання вимог учителя, без очікування його заохочення;
- Позитивне оцінювання дитиною дій, результатів власних зусиль – стимул для підвищення її активності;
- Адекватне сприймання негативної оцінки дорослого;
- Ініціативний характер спілкування в період навчальної діяльності;
- Активність на уроках;
- Комунікативність у спілкуванні з учнями не лише свого класу;
- Успішне опанування навчального матеріалу.
Дитині треба допомагати в адаптації до школи за допомогою проведення спеціальних заходів:
а) індивідуальна робота з психологом – корекційно-розвиваючі ігри, бесіди;
б) консультації для батьків;
в) малі педради;
г) ігри та завдання на уроках і в позакласній роботі корекційно-виховного характеру.
Такий комплексний підхід веде до того, що вже на кінець першого семестру учень переборює труднощі, легко і радісно спілкується з іншими, із задоволенням навчається.[11;12;14]
Вступивши до школи, дитина стає школярем далеко не відразу. На думку В.В. Давидова, це становлення, входження в шкільне життя відбувається протягом усього навчання в початковій школі і поєднання рис дошкільного дитинства з особливостями школяра буде характеризувати весь період молодшого шкільного віку. Усі діти, що починають навчання в школі, стикаються з тими або іншими труднощами, але труднощі одних минущі, проблеми ж інших настільки серйозні, що роблять дітей важковиховуваними й такими, яких важко навчати.
Об'єктивною передумовою психологічних труднощів при входженні в шкільне життя є:
- вступ дитини в нову «соціальну ситуацію розвитку»;
- зміна її місця в системі соціальних відносин, тобто формування нової внутрішньої позиції школяра, що потребує від неї досить складної психологічної перебудови.
До суб'єктивних передумов виникнення труднощів належать:
- відсутність у дитини досвіду соціального спілкування, що передує школі, або отриманий негативний досвід відвідування дитячих дошкільних установ;
- недостатня психологічна підготовка дитини з боку батьків;
- ряд індивідуальних особливостей дитини, що утруднюють процес становлення школяра (замкнутість, боязкість, агресивність, неуважність та ін.).
Фактором, що збільшує труднощі входження в шкільне життя, є авторитарний стиль педагогічного впливу, який використовує вчитель.[4;10;14]
Перший рік навчання в школі – надзвичайно складний, переломний період у житті дитини. Змінюється її місце в системі суспільних відносин, змінюється весь уклад її життя, зростає психоемоційне навантаження. На зміну безтурботним іграм приходять щоденні навчальні заняття. Вони потребують від дитини напруженої розумової праці, активізації уваги, зосередженої роботи на уроках і щодо нерухомого положення тіла, утримання правильної робочої пози. Відомо, що для дитини 6 років дуже важке так зване статичне навантаження. Уроки в школі, а також захоплення багатьох першокласників телевізійними передачами, іноді заняття музикою, іноземною мовою приводять до того, що рухова активність дитини стає удвічі меншою, ніж це було до вступу до школи. Потреба ж у русі залишається великою.
Дитину, що вперше прийшла до школи, зустріне новий колектив дорослих і дітей. Їй потрібно встановити контакти з однолітками й педагогами, навчитися виконувати вимоги шкільної дисципліни, нові обов'язки, пов'язані з навчальною роботою. Досвід показує, що не всі діти готові до цього. Деякі першокласники, навіть із високим рівнем інтелектуального розвитку, важко переносять навантаження, до якого зобов'язує шкільне навчання. Психологи вказують на те, що для багатьох першокласників важкою є соціальна адаптація, тому що не сформувалася ще особистість, здатна підкорятися шкільному режиму, засвоювати шкільні норми поведінки, визнавати шкільні обов'язки.
Вступ до школи – це серйозний крок від безтурботного дитинства до віку, заповненого почуттям відповідальності. Зробити цей крок допомагає період адаптації до шкільного навчання.
Термін «адаптація» має латинське походження й означає пристосування будови й функцій організму, його органів і клітин до умов середовища. Поняття адаптації безпосередньо пов'язане з поняттям « готовність дитини до школи» та включає три складові: адаптацію фізіологічну, психологічну й соціальну, або особистісну. Усі складові тісно взаємозалежні, недоліки формування кожної з них позначаються на успішності навчання, самопочутті й стані здоров'я першокласника, його працездатності, умінні взаємодіяти з педагогом, однокласниками й підкорятися шкільним правилам.[1;2;8]
Психологічна адаптація дитини до школи охоплює всі сторони дитячої психіки: індивідуально-мотиваційну, вольову, навчально-пізнавальну. Успішність шкільного навчання визначається, з одного боку, індивідуальними особливостями учнів, з іншого – специфікою навчального матеріалу. Головні труднощі «предметної» адаптації для школяра являє освоєння змісту навчання – грамоти й математичних уявлень. У процесі шкільного навчання головне – навчити дітей усвідомлювати навчальне завдання. Досягти такої мети потребує від учнів певних зусиль і розвитку цілого ряду важливих навчальних якостей:
- Індивідуально-мотиваційне ставлення до школи й навчання: бажання (або небажання) приймати навчальне завдання, виконувати завдання педагога, тобто вчитися;
- Прийняття навчального завдання: розуміння завдань, поставлених вчителем; бажання їх виконувати; прагнення до успіху або бажання уникнути невдачі;
- Уявлення про зміст діяльності й способи її виконання: рівень елементарних знань і вмінь, сформованих до початку навчання;
- Інформаційне ставлення: забезпечує сприйняття, переробку й збереження різноманітної інформації в процесі навчання;
- Керування діяльністю: планування, контроль і оцінка власної діяльності, а також сприйнятливість до навчального впливу.
Отже, навіть високий рівень пізнавальної активності ще не гарантує достатню мотивацію навчання. Необхідна наявність високого загального рівня розвитку дитини й розвинені провідні якості особистості.
У період пристосування дитини до школи найбільш значимі зміни відбуваються в її поведінці. Як правило, індикатором труднощів адаптації є такі зміни в поведінці, як надмірне порушення норм й навіть агресивність або, навпаки, загальмованість, депресія й почуття страху, небажання йти до школи. Усі зміни в поведінці дитини відбивають особливості психологічної адаптації до школи. За ступенем адаптованості дітей можна умовно поділити на три групи.
Перша група дітей (56 %) адаптується до школи упродовж перших двох місяців навчання, тобто приблизно за той самий період, коли найгостріше виявляється й фізіологічна адаптація. Ці діти відносно швидко вливаються в колектив, освоюються у школі, знаходять нових друзів у класі; у них майже завжди гарний настрій, вони спокійні, доброзичливі, сумлінно й без явного напруження виконують усі вимоги вчителя. Іноді у них виникають складнощі у контактах з дітьми чи у стосунках з учителем, бо їм ще важко дотримуватися всіх вимог, правил поведінки: хочеться побігати чи поговорити з товаришем, не чекаючи дзвоника тощо. Але до кінця жовтня проблеми цих дітей, як правило, нівелюються, стосунки нормалізуються, дитина цілком освоюється і з новим статусом учня, і з новими вимогами, і з новим режимом – вона стає учнем.[14,с.20]
Друга група дітей (30%) переживає тривалий період адаптації, період невідповідності їхньої поведінки вимогам школи затягується: діти не можуть прийняти ситуацію навчання, спілкування із вчителем, дітьми. Вони можуть гратися на уроках чи з'ясовувати стосунки з товаришем, не реагують на зауваження вчителя чи відповідають сльозами, образами. Як правило, у таких дітей виникають труднощі у засвоєнні навчальної програми. Лише до кінця першого півріччя їхня реакція стає адекватною до вимог школи, учителя.
Третя група (14%) – діти, в яких соціально-психологічна адаптація пов'язана зі значними труднощами; крім того, вони не засвоюють навчальну програму, у них фіксуються негативні форми поведінки, різке виявлення негативних емоцій. Саме на таких дітей найчастіше скаржаться вчителі, діти, батьки: вони заважають працювати в класі, тероризують дітей.
Варто звернути особливу увагу на те, що погану поведінку дитини можуть спричинити різні обставини. Серед таких дітей можуть бути ті, хто потребує спеціального лікування, можуть бути учні з порушенням психоневрологічної сфери, а це переважно неготові до навчання діти, які, наприклад, виросли у неблагополучних сімейних умовах. Постійні не успіхи в навчанні, відсутність контакту з учителем призводять до відчуження і негативного ставлення однолітків. Але це викликає реакцію протесту: вони чіпляються до однокласників на перервах, кричать, погано поводяться на уроці, намагаючись хоч так виділитися. Якщо вчасно не з'ясувати причин поганої поведінки, не скоригувати адаптацію, то це може спричинити зрив, подальшу затримку психічного розвитку і несприятливо позначитися на стані здоров'я дитини, тобто стійкіше порушення емоційного стану може перерости в нервово-психічну патологію.
Нарешті, це можуть бути просто перевантажені діти, які не справляються з додатковими навантаженнями. Так чи інакше, погана поведінка – сигнал тривоги, привід уважніше поглянути на учня і разом з батьками з'ясувати причини труднощів адаптації до школи.
Чинники, що впивають на успішність адаптації:
- ті, що незначною мірою залежать від учителя;
- ті, що цілком в його руках.
Успішність і безболісність адаптації дитини до школи пов'язані насамперед, із її готовністю до початку систематичного навчання. Організм має бути функціонально готовий, інакше процес адаптації затягується, відбувається зі значним напруженням. Варто звернути особливу увагу на чинник, що також значно впливає на успішність адаптації, – це вік початку систематичного навчання. Невипадково шестирічки переважно довше адаптуються, ніж семирічки. У шестирічних дітей спостерігається вище напруження всіх систем організму, нижча й нестійка працездатність.[14,с.21]
Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку; тому багато дослідників вважають більш оптимальним для вступу до школи вік не 6 (до 1 вересня), а 6,5 років.
На думку психологів, саме в цей період формується багато важливих психологічних новоутворень: інтенсивно розвиваються регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення, формується внутрішній план дій.
Стан здоров'я – один із основних факторів, що впливають не тільки на тривалість та успішність процесів адаптації до школи, а й на весь процес подальшого навчання. Найлегше адаптація до школи відбувається у здорових дітей, що мають першу групу здоров'я, а найважче – у дітей із третьою групою.
Якщо уроки тривають 35 хвилин і вони правильно організовані, то різкого зниження працездатності не відбувається.
Процес адаптації до школи триває впродовж усього першого року навчання, але перші 6-9 тижнів «гострої» адаптації закладають основу, визначають успішність і ефективність подальшого процесу навчання, динаміки всіх показників упродовж року, а також ту «ціну», яку щодня «платитиме» організм дитини. Труднощі адаптації до школи не закінчуються на дев'ятому тижні навчання, і тому важливо, щоб щодня навантаження у школі відповідали можливостям дитини.
Є показник, який досить чітко характеризує функціональний стан організму і його динаміку. Це показник працездатності. Працездатність шестирічного першокласника знижується досить швидко – про це сигналізує загальне «рухове занепокоєння».
Через 15-20 хвилин уроку кількість дітей, які не слухають, крутяться, відволікаються, займаються своїми справами, а то й просто граються, катастрофічно збільшується. Здається, ще секунда – і привернути їхню увагу буде просто неможливо. Рухове занепокоєння – захисна реакція організму дитини. Вона ніби відмежовується від усього, даючи собі відпочинок, не доводячи свій організм до стомлення. Так, справді, спроба обмежити рухове занепокоєння дітей словами не дає результату й тільки раціональне переключення з одного виду діяльності на інший, зміна видів діяльності дозволяє відсунути втому.[14,с.22]
Виділяють три етапи фізіологічної адаптації. Перший етап – орієнтовний, коли у відповідь на весь комплекс нових впливів, пов'язаних із початком систематичного навчання, відповідають бурхливою реакцією майже всі системи організму (2-3 тижні).
Другий етап – нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить якісь оптимальні варіанти реакцій на ці впливи. На першому етапі про жодну економію ресурсів організму не йдеться: організм витрачає все, що є, а іноді й «бере в борг»; тому важливо пам'ятати, яку високу ціну платить організм кожної дитини в цей період. На другому етапі ця ціна знижується.
Третій етап – період відносного стійкого пристосування, коли організм знаходить найоптимальніші варіанти реагування на навантаження, що вимагають меншого напруження всіх систем. Що більше напруження буде потрібне від кожної системи, то більше ресурсів витрачає організм. Тривале напруження й пов'язана втома можуть викликати порушення здоров'я. При цьому процес адаптації до школи в кожному окремому випадку буде різний.
Усі три фази адаптації тривають десь 5-6 тижнів, тобто орієнтовно до 10-15 жовтня, а найбільш складними є 1-4 тижні.
Що характерне для перших тижнів навчання? Насамперед досить низький рівень і нестійкість працездатності, дуже високий рівень напруження серцево-судинної системи, а також низький показник координації різних систем організму між собою. За інтенсивністю та напруженістю змін, що відбуваються в організмі дитини у процесі навчальних занять перших тижнів, навчальне навантаження можна порівняти із впливом екстремальних навантажень на дорослий, добре тренований організм.[13,с.21]
Дослідження вчених показали, що напруження роботи серця дитини можна порівняти з напруженням космонавта у стані невагомості. Цей приклад показує наскільки важкий для дитини процес фізіологічної адаптації до школи.
Невідповідність вимог і можливостей дитини викликає несприятливі зміни функціонального стану центральної нервової системи, різке зниження навчальної активності, працездатності. Для значної частини школярів наприкінці навчальних занять характерна різко виражена втома.
Тільки на 5-6 тижнях навчання ( а не через 2-3 дні, як часом вважають) поступово наростають і стають стійкими показники працездатності, знижується напруження основних систем життєзабезпечення організму, тобто настає відносно стійке пристосування до всього комплексу навантажень, пов'язаних із навчанням.
Успішність процесу адаптації багато в чому визначається станом здоров'я дитини, тому проблемою адаптації до школи залежно від здоров'я давно займаються медики. Про «шкільний стрес», «шкільний шок», «шкільні страхи» медики заговорили ще в середині 1950-х років. На жаль, ці явища не зникають, а з року в рік загострюються.[14,с.18]
Залежно від стану здоров'я, адаптація до школи, до умов життя, що змінилися, може відбуватися по-різному. Виділяють такі групи дітей: з легкою адаптацією, адаптацією середнього рівня складності і важкою.
За легкої адаптації стан напруженості, функціональних систем організму дитини компенсується протягом першої чверті. За адаптації середнього рівня складності погіршення самопочуття і здоров'я більш виражене і може спостерігатися упродовж першого півріччя. У частини дітей адаптація до школи проходить важко. Причому значні порушення стану здоров'я наростають від початку до кінця навчального року.
Напруження всіх функціональних систем організму дитини, пов'язане зі зміною звичного способу життя, найбільше виявляється упродовж першого півріччя. Майже в усіх дітей на початку шкільних занять спостерігаються рухові порушення чи загальмованість, скарги на головний біль, поганий сон, зниження апетиту. Ці негативні реакції бувають тим більше виражені, що різкіший перехід від одного періоду життя до іншого, що менше готовий до цього організм учорашнього дошкільника. Велике значення мають такі фактори як особливості життя дитини в родині. Безумовно, першокласники, які відвідували дитячий садок, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні» діти, не призвичаєні до тривалого перебування в дитячому колективі й режиму дошкільного закладу. Одним з основних критеріїв, що характеризує успішність адаптації до систематичного навчання, є стан здоров'я дитини і зміни його показників під впливом навчального навантаження.
Легку адаптацію й деякою мірою адаптацію середнього рівня складності можна вважати закономірною реакцією організму дітей на умови життя, що змінилися.[14,с.19]
Важкий перебіг адаптації свідчить про непосильність навчальних навантажень і режиму навчання для організму першокласника.
Легше переносять період вступу до школи і краще справляються з розумовим і фізичним навантаженням здорові діти, з нормальним рівнем функціонування всіх систем організму й гармонійним фізичним розвитком. Критеріями нормальної адаптації дітей до школи можуть бути сприятлива динаміка працездатності і її поліпшення упродовж першого півріччя, відсутність виражених несприятливих змін показників стану здоров'я і гарне засвоєння програмного матеріалу.
На жаль, наразі здорових дітей приходить до школи лише 20-25%. Решта вже мають різні порушення у стані здоров'я. Цілком природно, що ймовірність важкого процесу адаптації в цих дітей значно зростає.
Найважче адаптуються діти, в яких несприятливо протікав період новонародженості, ті, хто переніс черепно-мозкові травми, часто хворіє, страждає на різні хронічні захворювання й особливо має порушення нервово-психічної сфери.
Загальне ослаблення дитини, будь-яке захворювання, гостре і хронічне, затримка функціонального дозрівання, погіршуючи стан центральної нервової системи, є причинами важкого перебігу адаптації й зумовлюють зниження працездатності, високу стомлюваність, низьку успішність, погіршення здоров'я.
Несприятливі зміни у стані здоров'я першокласників можна помітити вже в перші місяці перебування в школі. Багато батьків із тривогою відзначають, що після перших радісних тижнів навчання поведінка й самопочуття багатьох малюків змінюється. Вони стають млявими, плаксивими, дратівливими, гірше сплять, неохоче йдуть до школи. Є серед них і такі, котрим «уже не хочеться навчатися». Саме ці зміни свідчать про втому, що неухильно наростає. Особливо це виражено в дітей ослаблених і тих, які часто хворіють.
Чи є показники, за якими можна визначити погіршення стану здоров'я дітей?
Одним з таких показників є маса тіла. За зміною цього показника можна простежити, як впливає навчальне навантаження на організм, чи викликає воно негативні зміни у стані здоров'я. Адже дитина інтенсивно росте, розвивається, і зниження ваги чи виникнення «дефіциту маси тіла» – процес ненормальний. Однак результати обстеження першокласників свідчать, що таких дітей близько 20-30 %. І це дуже тривожить.[7;10;12]
Ще один дуже інформативний показник – артеріальний тиск. Найчастіше для першокласників характерне значне зниження показників артеріального тиску при втомі. А у випадках, коли навчальні навантаження призводять не тільки до втоми, а й до перевтоми, артеріальний тиск може значно підвищуватися. Це свідчить про те, що навантаження непосильне для дитини. Особливо часте підвищення артеріального тиску у дитини можна спостерігати на початку навчального року.
Режим навчальних занять і навчальне навантаження насамперед позначаються на стані нервової системи дитини. Через деякий час після початку навчального року все частіше з'являються першокласники, у яких поступово зростають утома, млявість чи, навпаки, виникає рухове занепокоєння. Цим дітям важко відсидіти урок, вони стають плаксивими, дратівливими, скаржаться на головний біль, особливо вечорами, під будь-яким приводом відмовляються йти до школи. Якщо ці зміни виражені слабко і компенсуються упродовж першої чверті, можна говорити про легку адаптацію.
Особистісна, або соціальна, адаптація пов'язана з бажанням і вмінням дитини прийняти нову роль – школяра –й досягається цілим рядом умов.
1. Розвиток у дітей уміння слухати, реагувати на дії вчителя, планувати свою роботу, аналізувати отриманий результат – тобто вмінь і здатностей, необхідних для успішного навчання в початковій школі.
2. Розвиток уміння налагоджувати контакт із іншими дітьми, будувати стосунки з дорослими, бути товариським і цікавим для оточуючих – тобто вмінь, що дозволяють встановлювати міжособистісні стосунки з однолітками і вчителями.
3. Формування вміння правильно оцінювати свої дії і дії однокласників, користуватися найпростішими критеріями оцінки й самооцінки – тобто стійкої навчальної мотивації на тлі позитивних уявлень дитини про себе й низького рівня шкільної тривожності.
Важливим показником задоволеності дитини перебування у школі виступає її емоційний стан, що тісно пов'язаний з ефективністю навчальної діяльності, впливає на засвоєння шкільних норм поведінки, на успішність соціальних контактів і в остаточному підсумку на сформованість внутрішньої позиції школяра.
Успішність адаптації багато в чому залежить від наявності в дітей адекватної самооцінки. Безумовно, адекватна самооцінка полегшує процес адаптації до школи, тоді як завищена або занижена, навпаки, ускладнює його. Однак, дорослі повинні пам'ятати, що початківець-школяр поки не може впоратися з усіма завданнями самостійно. Щоб допомогти дитині адаптуватися до шкільних умов, необхідні розуміння й чуйне ставлення вчителя, уважність, більша любов і терпіння батьків.[13;14]
1.2.Особливості дітей молодшого шкільного віку.
За віковою періодизацією, прийнятою українськими психологами і педагогами, час життя дітей від шести до одинадцяти років називається молодшим шкільним віком. При визначенні його меж враховуються особливості психічного і фізичного розвитку дітей, береться до уваги перехід їх від ігрової до учбової діяльності, яка стає і у цьому віці провідною. [3,с.114]
Включення в нове соціальне середовище, початок освоєння учбової діяльності вимагають від дитини якісно нового рівня розвитку і організації всіх психічних процесів (сприйняття, уваги, пам'яті, мислення), вищої здібності до управління своєю поведінкою.
Проте можливості першокласників в цьому плані поки що досить обмежені. Це багато в чому пов'язано з особливостями психофізіологічного розвитку дітей 6-7 років.
За даними фізіологів, до 7 років кора великих півкуль є вже в значній мірі зрілою (що і забезпечує можливість переходу до систематичного навчання). Проте найбільш важливі, специфічно людські відділи головного мозку, що відповідають за програмування, регуляцію і контроль складних форм психічної діяльності, у дітей цього віку ще не завершили свого формування (розвиток лобових відділів мозку закінчується лише до 12-14 років, а за деякими даними - лише до 21 року), унаслідок чого регулюючий і гальмівний вплив кори виявляється недостатнім.
Усі органи й системи розвиваються й дозрівають неодночасно. Дитина росте «не щодня, а щогодини»: на шостому році життя вона виростає на 8 – 10 см, а маса – на 2,2 – 2,5 кг. У дітей добре розвинені великі м'язи, але в довгих кістках рук і ніг тільки починається окостеніння. Дитина виконує складні фізичні рухи, але вона зовсім не готова до виконання дрібних, точних і координованих рухів пальців рук. Дуже важкі для неї статичні навантаження. Тому неправильна поза і важкий портфель можуть призвести до викривлення хребта. У цьому віці ще не закінчилося окостеніння кісток зап’ястя і флангів пальців. Тому рука під час письма може стомлюватися. [14,с. 7]
Недосконалість регулюючої функції кори виявляється у властивих дітям особливостях емоційної сфери і організації діяльності. Першокласники легко відволікаються, не здібні до тривалого зосередження, володіють низькою працездатністю і швидко стомлюються, збудливі, емоційні, вразливі.
Моторні навики, дрібні рухи рук ще дуже досконалі, що викликає природні труднощі при опануванні письма, роботі з папером і ножицями та інше.
Увага учнів перших класів ще слабо організована, має невеликий об'єм, погано розподіляється, нестійка. У них увага мимовільна, вони активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне. Їм важко довільно керувати своєю увагою. Першокласник, здобувши знання про правила поведінки на уроці, може порушувати їх, заважаючи іншим учням. Але це робиться переважно через те, що він не може розподілити свою увагу одночасно на виконання завдання і контроль власної поведінки (М.П. Задесенець, Т.М. Лисянська). [3,с.157]
У першокласників (як і у дошкільників) добре розвинена мимовільна пам'ять, що фіксує яскраві, емоційно насичені для дитини відомості і події його життя. Довільна пам'ять, що спирається на вживання спеціальних прийомів і засобів запам'ятовування, у тому числі прийомів логічної і смислової обробки матеріалу, для першокласників поки що не характерна через слабкість розвитку самих розумових операцій. З віком у молодших школярів підвищується точність впізнавання запам'ятованих об’єктів. Найбільший діапазон відмінностей спостерігається у першокласників, а в учнів третіх класів він значно звужується (у 4 – 5 разів). Дівчата початкових класів дещо точніше впізнають об’єкти, ніж хлопчики цього віку (О.В. Скрипченко). [3,с.141]
Мислення першокласників переважно наочно-образне. Це означає, що для здійснення розумових операцій порівняння, узагальнення, аналізу, логічного виводу дітям необхідно спиратися на наочний матеріал. Дії «в голові, про себе» даються першокласникам поки що важко, внаслідок недостатньо сформованого внутрішнього плану дій. Діти не можуть оцінювати, хоча вже вміють порівнювати, не вміють класифікувати, але вміють виділяти спільне і відмінне, щоправда за однією, найістотнішою ознакою. У міркуваннях дітей цього віку є своя логіка, вони навіть намагаються зробити висновки, але їм ще заважає обмеженість досвіду і знань.[8;10;14]
Для дітей дуже характерні висока рухливість і висока емоційність. Спроба довго утримувати увагу безуспішна, тому що високе виснаження нервових клітин кори головного мозку, мала стійкість уваги, емоційність і швидке так зване «охоронне гальмування» спричинюють відволікання, «рухове занепокоєння» вже через 10 – 15 хв після початку роботи. Поведінка першокласників (через вказані вище вікові обмеження в розвитку довільності, регуляції дій) також нерідко відрізняється неорганізованістю, незібраністю , недисциплінованістю.[14,с.7]
Ставши школярем і приступивши до опанування премудрощів учбової діяльності, малюк лише поступово вчиться управляти собою, будувати свою діяльність у відповідності з поставленими цілями і намірами.
Розвиток особистості пов'язаний х її самовизначенням, з типом та способом вирішення суперечностей, із соціальною дійсністю, власним життям, оточуючими людьми. Розвиток особистості дитини не є простим набуттям якостей з віком. При цьому перехід від одного вікового періоду до іншого не завжди поступовий, іноді нова психічна якість виникає несподівано для оточуючих. Моральне виховання дітей починається ще з раннього віку, але тільки в перших класах школи дитина стикається з чіткою системою моральних вимог, норм та правил.
У процесі спільної навчальної діяльності у дітей встановлюються нові стосунки. Через кілька тижнів відвідування школи у більшості першокласників зикають боязкість та полохливість, тривога та бентежність. Діти починають уважно придивлятися один до одного, встановлювати контакти з однолітками, дізнаються про спільні інтереси. У цьому віці суттєвим для дитини є думка про неї вчителя. Авторитет учителя найбільш важливий для молодших школярів порівняно з авторитетом батьків та однолітків.
Пізнання себе разом із пізнанням оточуючого світу в молодшому шкільному віці – необхідна умова для розвитку особистості дитини. Уявлення молодшого школяра про себе вже достатньо адекватно відображають його ціннісну сферу. Цінностями для дитини стають стосунки з оточуючими, спілкування, діяльність, нормативне ставлення до дійсності, реально-практичне функціонування.
У молодшому шкільному віці велике значення мають широкі соціальні мотиви – відповідальності, обов’язку тощо. Така соціальна настанова важлива для успішного навчання. Але пізнавальний інтерес у більшості дітей навіть наприкінці цього віку тримається на низькому або середньому рівні. Значне місце в мотивації молодшого школяра посідають вузькі особисті мотиви – мотивація престижу та добробуту.[3;14]
Розділ ІІ. Соціально – педагогічні умови адаптації дітей молодшого шкільного віку до умов школи.
2.1.Аналіз соціально – педагогічних умов адаптації дитини до школи.
Адаптація - універсальна форма взаємодії людини з оточуючим середовищем. Це складне соціально зумовлене явище, що охоплює три рівні адаптивної поведінки людини: біологічний, психологічний і соціальний з провідною роллю останнього. Адаптивну діяльність людей мотивують соціально зумовлені потреби. Водночас для неї властиве і специфічно біологічне, притаманне людському організму. Все це характеризує адаптацію як цілісний біопсихосоціальний процес.
Процес адаптації першокласників протікає на всіх її рівнях:
- біологічному (пристосування до нового режиму навчання й життя);
- психологічному (входження до нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності );
- соціальному (входження до учнівського колективу).
Все це означає суттєву перебудову життя, фізіологічних та психічних станів першокласників, що супроводжується неприємними відчуттями дискомфорту (пов'язаними, в основному з втратою звичних й улюблених занять, зміною соціального оточення), зламом і дисбалансом динамічних стереотипів, швидким накопиченням нової інформації та особистісними змінами. Проявами таких станів можуть бути тривожність, фрустрація, депресія, нестача впевненості в собі, невротичні прояви.
Психологічна адаптація являє собою процес мотивації адаптивної поведінки людини, формування мети і програми її реалізації у ситуаціях, що відзначаються значною новизною та значущістю. Це процес взаємодії особистості дитини із середовищем, за якого дитина повинна враховувати особливості середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значущих зв'язків. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.[8;13;14]
Соціальна адаптація - це процес, за допомогою якого дитина або дитяча група досягають стану соціальної рівноваги при відсутності переживання конфлікту із оточуючими людьми.
Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).
Соціальна адаптація проходить чотири основних стадії:
- врівноваження - встановлення рівноваги між групою та особистістю, які проявляють взаємну терпимість до системи вподобань і стереотипів поведінки один одного;
- псевдоадаптація - поєднання зовнішньої пристосованості до соціальної групи з негативним ставленням до її норм і вимог;
- пристосування - визнання і прийняття систем вподобань нової соціальної спільноти, взаємні поступки;
- уподібнення - психологічна переорієнтація особистості, трансформація колишніх поглядів, орієнтацій, установок відповідно до нової ситуації.
Період адаптації першокласника пов'язаний із трансформацією раніше сформованих у нього стереотипів поведінки й навичок життєдіяльності, що призводить не лише до низки утруднень у взаємодії з оточуючим світом і в повсякденному житті, а й нерідко спричиняє погіршення навчальних успіхів. У першому класі спостерігається різке зниження мотивації дитини відвідувати школу й навчатись, падіння пізнавального інтересу, що пов'язано саме з труднощами адаптаційного періоду.
Основні проблеми соціалізації молодшого школяра в перші місяці відвідування школи можна позначити як труднощі соціально-психологічної адаптації дитини до вимог навчання в школі. До них належать наступні типи труднощів.
Зміна режиму життєдіяльності. Дорослий повинен чітко, зрозуміло розкривати вимоги та доброзичливо контролювати їх виконання, використовуючи переважно схвалення дій дитини.
Специфіка відносин з учителем. Учитель займає іншу позицію, ніж вихователь дошкільного закладу. Він оцінює, насамперед, результати діяльності учня, а не його особистість. Дитина ж прагне до схвалення своїх дій з боку дорослого, а при відсутності схвалення вважає, що дорослий його "не любить". Нові вимоги в сім'ї, члени якої починають серйозніше ставитись до дитини, до її діяльності в школі. Зростає обов'язковість у поведінці дитини. У центрі відносин з батьками - результати й процес учіння.
Згасання інтересу до школи при появі перших труднощів у навчанні, коли потрібно докласти зусиль, проявити наполегливість, працелюбність. Подальший розвиток позитивної навчальної мотивації залежить від формування навчальної діяльності. [11;12]
Учитель повинен створити всі умови для успішної адаптації першокласників до шкільного навчання, а для цього педагог повинен глибоко розбиратись у вікових особливостях психічного розвитку молодшого школяра. Нагадаємо, що характеристика кожного вікового періоду психічного розвитку містить такі основні компоненти: провідну діяльність, соціальну ситуацію розвитку, новоутворення психіки й особистості. Складність управління цим процесом полягає в тому, що перебіг адаптації у різних дітей відбувається по-різному, залежить від їх індивідуально-психологічних особливостей, рівня підготовленості дитини до шкільного навчання, а також від педагогічних умов, створених у школі для роботи з першокласниками.
Отже:
- у ході адаптації до шкільного навчання дитина отримує орієнтацію в системі поведінки, яка надовго визначає подальшу долю її розвитку;
- адаптація - універсальна форма взаємодії людини з оточуючим середовищем, складне соціально зумовлене явище;
- процес адаптації першокласників протікає на біологічному, психологічному, соціальному рівнях;
- ознаками адаптивних проблем першокласника є стани тривожності, фрустрації, депресії, нестача впевненості в собі, невротичні прояви;
- учитель повинен створити психолого-педагогічні умови для успішної адаптації першокласників до шкільного навчання.
Учень у початковій школі має велике навантаження у навчанні: йому потрібно усвідомити навчальне завдання, знайти шляхи його вирішення, усвідомити результат навчальної дії. Якщо він не має можливості знімати напруження під час гри та праці, то це підсилює відчуття невпевненості, тривожності.
Дослідження свідчать, що підвищення психічної тривожності учня іноді пов’язане з нерозумінням змісту навчального матеріалу. Навіть незрозуміле для учня слово стає «пусковим механізмом» формування дискомфортного стану. Але й занадто довгі речення, перенасичені змістом, викликають ту саму реакцію – вичерпують енергетичні можливості школяра (речення повинно мати до 7 слів).[4;10]
Наведені факти вказують на одну з причин утрати мотивації навчання. У дитини зникає бажання вчитися, бо як можна пізнавати, не розуміючи суті слів? Адже слова є інформаційними та енергетичними позначеннями навколишнього світу. А якщо дитина від початку навчання не зрозуміє їх змісту, то це приведе до неправильного вживання понять у подальшому житті.
Учитель початкової школи повинен допомагати учневі на кожному уроці з’ясовувати значення і смисли слів, які зустрічаються у навчальному матеріалі, учити прийомів роботи зі словниковою та іншою довідковою літературою, привчати дітей до самостійної пошукової та дослідницької роботи.
Молодшому школяреві, щоб зняти напруження, достатньо буде погратися, зайнятися посильною працею, змінити стиль спілкування. Страх викликає скутість, м’язове напруження. Найкраща можливість для розвитку психомоторних процесів – рух. Для цього вчителю доцільно організовувати та проводити ранкові зустрічі перед початком навчальних занять, а під час уроків – короткі руханки з позитивним емоційним змістом.
Важливо також зупинитися на так званих складних ситуаціях, які виникають у дітей. Саме складні ситуації в їхньому житті досить часто можуть переростати у неподоланні бар’єри, які закріпляються відповідним страхом. Складна ситуація – явище індивідуальне, тому буває досить складно її виявити. Важливо довідатися про неї у самої дитини. Результати опитування дітей виявили, що складними ситуаціями найчастіше називалися ті, які безпосередньо були пов’язані зі школою, навчанням. Ось найбільш розповсюджені серед них:
перевірка знань під час контрольних та інших письмових робіт;
відповідь учня перед класом (у цій ситуації найважливішим є думка про нього вчителя та однокласників);
отримання низького балу;
невдоволення батьків успішністю дітей;
конфлікти з однолітками (сварки, бійки, ізольованість у групі однолітків);
конфлікти з дорослими (авторитарний стиль педагога, розбіжність між самооцінкою дитини та її реальними досягненнями, що їх оцінює вчитель тощо);
ситуації публічного виступу;
випадки невдач у будь-якій діяльності;
ситуації фізичної травми або небезпеки її отримання (падіння, удари, переломи).[4,с.16]
Коло ситуацій, які діти вважають для себе важкими, досить широке. Важливо відзначити, що абсолютна їх більшість – ситуації не виняткові, а повсякденні, на які дорослі найчастіше просто не звертають своєї уваги. Натомість кожна з них може стати для дитини серйозною проблемою, про що оточуючі часом і не підозрюють. А ігнорування дитячої проблеми з боку дорослого може призвести до дитячого страху. З метою профілактики появи переживань страху в учнів учителю варто зробити об’єктом свого систематичного спостереження так зване відлуння страху: різкі зміни в поведінці дитини, її настрої, характері емоційних реакцій, експресії обличчя (вирази тривоги, напруження, недовіри, побоювання).
Також дуже важливо вчити дітей умінню адекватно ставитися до неминучих труднощів, які повсякчас постають перед ними у шкільному житті, учитися конструктивно вирішувати ці ситуації. Мудра підтримка з боку дорослих тільки підсилить впевненість учнів у своїх силах, допоможе реалізувати творчі здібності.
Багаточисельні «можна», « не можна», «треба», «належить», «правильно», «неправильно» лавиною обрушуються на першокласника. Ці правила пов'язані як з організацією самого шкільного життя, так і з включенням дитини в нову для нього учбову діяльність.
Норми і правила деколи йдуть врозріз з безпосередніми бажаннями і спонуками дитини. До цих норм потрібно адаптуватися. Більшість школярів-першокласників достатньо успішно справляються з цим завданням. Можна погодитися з думкою ряду психологів, що здоровий, допитливий, віруючий в себе і уміючий будувати взаємини з іншими людьми малюк без серйозних проблем включається в шкільне життя.
Проте початок шкільного навчання є для кожної дитини сильним стресом. Всі діти поряд з відчуттями радості, що переповнюють їх, захвату або здивування з приводу того, що відбувається в школі переживають тривогу, розгубленість, напругу. У першокласників в перші дні (тижні) відвідин школи знижується опірність організму, можуть порушуватися сон, апетит, підвищуватися температура, загострюватися хронічні захворювання. Діти, здавалося б, без приводу вередують, гарячаться, плачуть.
Період адаптації до школи, пов'язаний з пристосуванням до її основних вимог, існує у всіх першокласників. Лише в одних він триває один місяць, в інших - одну чверть, в третіх - розтягується на весь перший навчальний рік. Багато що залежить тут від індивідуальних особливостей самого малюка, від самої дитини, від тих передумов опанування учбової діяльності, що є у нього.
2.2.Впровадження досвіду соціальної адаптації дітей до школи на прикладі Дубовицької ЗОШ І-ІІІ ступенів.
З урахуванням тенденцій зростання негативних наслідків дезадаптації, що виражаються, зокрема в труднощах під час навчання, порушеннях поведінки, проблему шкільної адаптації слід віднести до однієї з найбільш серйозних соціальних проблем сучасності, що вимагає вже не стільки поглибленого вивчення, скільки пошуку продуктивного рішення на практичному рівні. Для ефективної адаптації необхідно з дітьми проводити програму психологічної підтримки першокласників. Пропонуємо орієнтовну програму, яку можна проводити у всіх перших класах.[див.додат.А].
Мета психолого-педагогічної програми – створення педагогічних і соціально-психологічних умов, що дозволяють дитині успішно функціонувати і розвиватися в шкільній системі відносин. В цілому в соціально-психологічній адаптації першокласників, можуть бути виділені такі основні етапи:
Перший етап – вступ дитини до школи. Він починається в березні-квітні місяці одночасно із записом (або відбором) дітей в школу і закінчується на початку вересня місяця. В рамках цього етапу передбачається:
1. Проведення психолого-педагогічної діагностики, спрямованої на визначення шкільної готовності дитини. Як правило, діагностика складається з двох складових частин. Спочатку здійснюється загальна експрес-діагностика, що дозволяє зробити висновок про рівень психологічної готовності і сформованості певних навчальних навичок у дитини. Потім, для дітей, що показали надзвичайно низькі результати, організовується другий діагностичний тур. Він спрямований на виявлення причин низьких результатів. У ряді випадків, другий діагностичний зріз здійснюється на початку червня або в кінці серпня.
2. Проведення групових і індивідуальних консультацій батьків майбутніх першокласників. Групова консультація у формі батьківських зборів – це спосіб повідомити батькам корисну інформацію стосовно організації останніх місяців життя дитини перед початком шкільних занять, можливі лекції на теми „Психологічна готовність дітей до навчання в школі”, „Психологічні особливості розвитку дітей 6-7 років”, „Шкільна дезадаптація і пов’язані з нею труднощі навчання”, „Умови успішної соціально-психологічної адаптації дитини до школи”.Індивідуальні консультації, перш за все, проводяться для батьків, чиї діти показали низькі результати в процесі тестування і можуть зазнавати труднощів в пристосуванні до школи.
3. Консультація вчителя першого класу, що носить на цьому етапі загальний ознайомчий характер.
4. Проведення психолого-педагогічного консиліуму за результатами діагностики.
Другий етап – первинна адаптація дітей в школі. В рамках цього етапу – з вересня по січень – передбачається:
1. Проведення консультативної і просвітницької роботи з батьками першокласників, спрямованої на ознайомлення дорослих з основними завданнями і труднощами періоду первинної адаптації, методикою спілкування і допомоги дітям.
2. Проведення групових і індивідуальних консультацій педагогів стосовно вироблення єдиного підходу до окремих дітей і єдиної системи вимог до класу з боку різних педагогів, що працюють з класом (вчитель фізкультури, вчитель музики, англійської мови).
3. Організація методичної роботи педагогів, спрямованої на побудову навчального процесу відповідно до індивідуальних особливостей і можливостей школярів, виявлених в ході діагностики і спостереження за дітьми в перші тижні навчання.
4. Організація педагогічної підтримки школярів. Така робота проводиться як правило педагогами в позанавчальний час. Основною формою її проведення є різні ігри, які допомагають дітям швидше познайомитися один з одним, налаштуватися на систему вимог, що визначаються школою, зняти надмірну психічну напругу тощо.
5. Організація групової розвиваючої роботи з дітьми, спрямована на підвищення рівня їх шкільної готовності, соціально-психологічну адаптацію в новій системі взаємин.
6. Аналітична робота, спрямована на підведення підсумків діяльності педагогів, психологів і батьків в період первинної адаптації першокласників.
Третій етап – психолого-педагогічна робота з школярами, що зазнають труднощі в шкільній адаптації. Робота в цьому напрямі здійснюється протягом другого півріччя першого класу і припускає наступне:
1. Проведення психолого-педагогічної діагностики, спрямованої на виявлення групи школярів, що зазнають труднощі в шкільному навчанні, спілкуванні з педагогами і однолітками, здоров’ї.
2. Індивідуальне і групове консультування і просвіта батьків за результатами діагностики.
3. Просвіта і консультування педагогів з питань навчання і спілкування з окремими школярами і однолітками в цілому.
4. Організація педагогічної допомоги дітям, що мають різні труднощі в навчанні і поведінці з урахуванням даних психодіагностики. Також методична робота педагогів, спрямована на аналіз змісту і методики викладання різних предметів. Мета такого аналізу – виявити і усунути ті моменти в навчальному процесі, стилі спілкування з дітьми, які можуть сприяти різним шкільним труднощам.
5. Організація групової психокорекційної роботи з школярами, що зазнають труднощі в навчанні і поведінці.
6. Аналітична робота, спрямована на підведення підсумків роботи проведеної протягом півріччя і року в цілому.
ВИСНОВКИ
Перехід від статусу дошкільника до статусу школяра – найскладніший момент у житті дитини, що пов'язаний із входженням в нове соціальне середовище з новим типом стосунків із дорослими, однолітками, новою навчальною діяльністю, що відбувається в кризовий період.
У роботі з шестирічними першокласниками слід акцентувати увагу на:
- Створенні належних соціальних і побутових умов, комфортного середовища перебування першокласників у школі;
- Дотриманні принципу наступності в системі: «дитячий садок – сім'я – початкова школа»;
- Використанні методів, форм навчання, що відповідають психологічним особливостям розвитку дитини-дошкільника;
- Відході від старої дисциплінарної моделі навчання і виховання молодших школярів;
- Сприянні розвитку дитини як особистості;
- Оновленні змісту початкової освіти;
- Зміні форм організації навчання шестирічних першокласників;
- Розвитку шкільної психологічної служби, яка б своєчасно виявила причини дезадаптації;
- Моделюванні стилів, способів партнерської діяльності, спілкування з дитиною.
Не слід забувати про налагодження довірливих стосунків із дитиною. Успіх дитини визначається тим, наскільки вчитель враховує її особистісну діяльність. Неприпустимо забувати про санітарно-гігієнічні вимоги до навчання першокласників. Навчальну діяльність і дозвілля слід організовувати так, щоб сприяти підтриманню працездатності тривалий проміжок часу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Адаптація дитини до школи / Упоряд.: С. Максименко, К. Максименко, О. Главник – К.: Мікрос – СВС, 2003. – 111с. – (Психологічний інструментарій).
2.Адаптація дітей у 1, 5, 10 класах/ упоряд.:Червона Т. – К.: Шкільний світ, 2008. – 128с.-(Бібліотека «Шкільного світу»).
3. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – 416с.
4.Гончарова-Чагор А. Адаптація першокласників до школи// Психолог. -2006. -№11. –с.16-19.
5. Каган В.Е. Психогенні форми шкільної дезадаптації // Питання психології. – 1984. – № 4. – с.89-95.
6.Корекційна робота соціального педагога. Ігри та вправи/ уклад. Л.В. Туріщева. – Х.: Вид. група «Основа», 2013. – 127с.
7.Ладивір С. Допоможемо вчителю зрозуміти першокласника. // Практичний психолог: школа. – 2012. - №0. – с.14 – 19.
8. Мальцева Т.В. Адаптація дітей 6-річного віку до навчання в першому класі // Початкове навчання та виховання. – 2010. – № 12. – с.2-4.
9. Марінушкіна О.Є. Шкільна дезадаптація дітей молодшого шкільного віку // Психолог. – 2005. – № 42. – с.8- 11.
10.Мартиненко О.А. Корекція дезадаптивної поведінки молодших школярів. – Х.:вид-во «Ранок», 2011. -176 с.
11. Мороз Р. Прогнозування успішності дитини у шкільному навчанні // Психолог. – 2006. – №16. – с.4-31.
12. Мухіна В.С. Шестирічна дитина в школі. – М.: Просвіта, 1986. – 135с.
13.Северина С. Успішна адаптація як умова гармонійного розвитку особистості.// Психолог . - 2008. - №40. - с.21
14. Сливка Г. Вступ до шкільного життя. Курс для батьків майбутніх першокласників // Психолог. – 2009. – № 7. – с.3-26.
Додаток А
Програма
для учнів перших класів
„ Адаптація першокласників до умов навчання в школі”
Мета: підвищити рівень адаптації до умов навчання в школі
Завдання:
1) підвищити рівень мотиваційної готовності до школи;
2) зняти емоційне і м’язове напруження у дітей;
3) навчити дітей навичкам ефективного (вербального і невербального) спілкування з однолітками;
4) підвищити рівень пізнавальної сфери (пам’яті, уваги, мислення, уяви);
5) розвинути велику і дрібну моторику дитини;
6) підвищити рівень самооцінки дітей.Форма проведення: групова.
Вікова категорія: діти віком 6-7 років, які мають низький рівень шкільної адаптації або ознаки дезадаптації.
Термін проведення: 2 рази на тиждень по 30 хвилин, протягом 2-х місяців.
Оптимальна кількість дітей в групі: 7-10 чоловік.
Заняття 1. „ЗНАЙОМСТВО”
Час: 30 хвилин
Мета: допомагати дітям налагодити контакт один з одним, усвідомити себе як особистість.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Психолог представляється, розповідає про себе.
Гра «Ім’я» (5 хвилин)
Мета: сприяти швидшому знайомству дітей.
Хід роботи: перший гравець називає своє ім’я, його сусід називає ім’я першого і своє, далі наступний називає перше ім’я, друге і своє і так по ланцюжку повторюються всі раніше названі імена і своє.
Гра допомагає запам’ятати імена поки що незнайомих однолітків, сприяє розвитку довільної пам’яті, згуртовує дітей.
Вправа „Кинь іграшку” (5 хвилин)
Мета: розвити уміння невербального спілкування, взаєморозуміння, навчити контакту очей.
Хід роботи: діти стають у коло.
Психолог бере в руки м’яч (або м’яку іграшку), він знаходить очима учня і кидає йому м’яч. Тепер те ж повинен зробити учень, який отримав м’яч. Треба уміти знаходити невербальний контакт.
Вправа „Знайомство” (10 хвилин)
Мета: згуртувати першокласників, більше дізнатися про інтереси один одного.
Хід роботи: всі діти сідають в коло.
Психолог, в руках, якого знаходиться м’яч розповідає правила гри, і про себе, про себе і свої інтереси, задаючи тим самим характер гри. Учень, який отримав м’яч, представляє себе: називає своє ім’я і улюблене заняття, хобі, захоплення. М’яч передається по колу.
Вправа „Дзеркало” (10 хвилин)
Мета: розвити здібності невербального спілкування дітей.
Хід роботи: учням пропонується об’єднатися в пари по два чоловіки. У кожній парі вибирається ведучий, його партнер – його „дзеркало”.
Завдання ведучого – здійснення спонтанних рухів руками. Другий учасник повинен синхронно повторювати ці рухи як би в реальному відображенні. Потім учасники міняються ролями – ведучий стає „дзеркалом”, а „дзеркало” – ведучим. Психолог говорить про те, щоб кожен член групи на своєму досвіді відчув, які індивідуально-динамічні відмінності існують між людьми, і як важливо налаштуватися на свого партнера по спілкуванню, щоб його правильно зрозуміти і відчути.
Заняття 2.„Я І МОЄ ІМ’Я” (30 хвилин)
Мета: сприяти встановленню контакту між дітьми, допомогти дітям усвідомити свої позитивні риси характеру.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Вправа „Скажи „Добрий день” не так, як інший” (5 хвилин)
Мета: сприяти розвитку індивідуальності, доброзичливості дитини, розширення способів вітання людей.
Хід роботи: учням пропонується стати в коло і по черзі привітати один одного, якимось незвичайним способом.
Гра „Чарівний стілець” (10 хвилин)
Мета: сформувати адекватну самооцінку дитини.
Хід роботи: психолог, говорить дітям, що у кожної людини є позитивні якості, про які іноді не знає і сама людина. Тому дуже важливо про них говорити їй. По середині кола ставиться стілець і по черзі кожен з учасників сідає на нього і всі інші говорять йому хороші слова про якості цієї людини, висловлюють свої побажання.
Вправа „Намалюй свій автопортрет” (15 хвилин)
Мета: допомагати дітям усвідомити своє „Я”.
Хід роботи: психолог пропонує дітям намалювати свій автопортрет.
Малювання супроводжується музикою (шум листя, води, вітру). Після того, які діти намалювали свої портрети вони повертаються у коло і представляють свій малюнок іншим дітям, розповідають про себе.
Заняття 3.„Я І МОЯ СІМ’Я” (30 хвилин)
Мета: знайомство з членами сім’ї дітей, загальними інтересами
ХІД ЗАНЯТТЯ
Вправа „Добрий день”(5 хвилин)
Мета: сприяти спілкуванню дітей один з одним.
Хід роботи: учням пропонується привітатися один з одним за руку.
Головна умова – поздороватися з кожним з присутніх, нікого не пропустивши. Можна вітатися з однією і тією ж людиною двічі, встановлюючи контакт очима.
Вправа „Малюнок сім’ї” (20 хвилин)
Мета: дізнатися про відносини дитини в сім’ї.
Хід роботи: психолог пропонує дітям сісти в коло і намалювати свою сім’ю. Після закінчення малювання кожна дитина представляє свої малюнки і розповідає про своїх батьків та інших членів сім’ї: як кого звуть, хто чим любить займатися, хто де працює тощо.
Гра „Поміняйтеся місцями ті, у кого...” (5 хвилин)
Мета: розвити у дітей увагу, зняти напруження.
Хід роботи: психолог пропонує помінятися місцями дітям, у когоа) є старший брат;б) молодша сестричка;в) молодший брат;г) старша сестра;д) є і брат, і сестра;е) дідусь і бабуся живуть з ними разом;ж) дідусь і бабуся живуть в селі і т.д.
Заняття 4.„УРОК І ПЕРЕРВА” (30 хвилин))
Мета: познайомити дітей з правилами поведінки на уроці і перерві, виявити шкільну мотивацію.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Бесіда „Що таке урок?” (10 хвилин)
Мета: дізнатися обізнаність дітей стосовно поведінки на уроці.
Хід роботи: психолог пропонує дітям висловити думки стосовно „Що таке урок?” Потім також психолог задає питання „Як можна показати, що ти готовий до уроку?” Наприклад, в школі є правило „Готовий до уроку”: по дзвінку учень стає біля своєї парти і чекає команди вчителя. Давайте спробуємо виконувати це правило.Програвання ситуацій:
Що потрібно зробити:
а) коли входить вчитель (або хтось старший) до класу;
б) коли хочеш що-небудь сказати, запитати;
в) коли хтось спізнюється на урок тощо.
Гра „Збери портфель” (10 хвилин)
Мета: розвити мотиваційну готовність дитини до школи.
Хід роботи: психолог розкладає перед дитиною різні предмети: іграшки, речі, навчальне приладдя. Дитині потрібно за 1 хвилину зібрати портфель до школи. Якщо дитина вибрала предмети правильно (навчальне приладдя) і встигла у відведений час, вона впоралася із завданням. Результати гри фіксуються в карті-спостереженні.
Бесіда „Що можна зробити на перерві?” (10 хвилин)
Мета: дізнатися обізнаність дітей стосовно поведінки на перерві.
Хід роботи: психолог пропонує дітям висловити думки стосовно „Що можна робити на перерві?” Відповіді дітей обговорюються. (приготуватися до наступного уроку, сходити в туалет, переодягнутися на урок фізкультури, ритміки, черговим витерти дошку, пограти в ігри, з’їсти бутерброд тощо).
Заняття 5.„ЕКСКУРСІЯ ПО ШКОЛІ 3” (30 хвилин))
Мета: навчити дітей орієнтуватися в приміщенні школи, познайомити їх із співробітниками.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Відвідини бібліотеки. Бібліотекар задає дітям загадки:
1) Без мови, без голосу, а все розповість.
2) Не кущ, а з листочками, не сорочка, а зшита, не людина, а розповідає.
Проводить бесіду з питань: „Для чого потрібні книги? Які книги бувають? Хто їх пише, випускає? У кого яка улюблена книга? і т.д. Пропонує записатися в бібліотеку тим дітям, хто вже уміє читати.Екскурсія до кабінету психологаПсихолог: „Діти , сьогодні я запрошую вас до себе. Хто знає, хто такий психолог?” Діти відповідають. „Якщо комусь стало сумно, погано, психолог утішить, захистить, дасть можливість відпочити.” Вправа релаксації.
Заняття 6.„ТВОЯ УВАЖЛИВІСТЬ 1” (30 хвилин))
Мета: розвити рівень уваги дитини.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Гра „Маленькі кульки” (5 хвилин)
Мета: створити невимушену атмосферу в групі.
Хід роботи: кожен учень виконує рольмаленької кульки, яка вільно рухається по аудиторії. По команді: „Маленькі кульки об’єднуються у велику по 3, 4, 5 і т.д. людини” – об’єднання! Хто не зміг стати в групу, той стає ведучим. В кінці гри пропонується всім учасникам об’єднатися в один великий шар.
Гра „Замри” (10 хвилин)
Мета: розвити увагу, пов’язану з координацією слухового і рухового аналізатору.
Хід роботи: дітям пропонується пограти в гру, в якій вони активно рухаються, але за сигналом психолога всі діти завмирають в тій позі, в якій були у момент сигналу. Той, хто ворушиться або не почув – програє і вибуває з гри. Виграє той, хто залишається останнім.
Гра „Музичні стільці” (15 хвилин)
Мета: розвити увагу в швидкості реакції, уміння діяти за інструкцією.
Хід роботи: По колу розставляються стільці – на один менше, ніж кількість учасників. Звучить музика, всі біжать біля стільців. Як тільки музика замовкає, кожен гравець повинен зайняти будь-який вільний стілець. Хто не встиг зайняти місце, той вибуває з гри. Кожного разу один стілець забирається. Гра продовжується що до останнього гравця. Він і є переможцем!
Заняття 7.„ТВОЯ УВАЖЛИВІСТЬ 2” (30 хвилин))
Мета: розвити рівень уваги дитини.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Вправа „Знайди відмінності” (15 хвилин)
Мета: розвинути увагу.
Хід роботи: кожному учню пропонуються дві картинки, що здаються на перший погляд однаковими, але мають 10 істотних відмінностей. Учні повинні знайти ці відмінності і відмітити їх олівцем. Виграє той, хто знайде їх більше і швидше.
Гра „Пташка” (15 хвилин)Мета: розвити увагу і пам’ять.
Хід роботи: всі гравці сідають в коло і вибирають ведучого. У кожного гравця є фанти. (Фанти – будь-яка дрібна іграшка, річ тощо). Він сідає в середину кола і всім гравцям дає назви дерев (дуб, клен, липа, ялина і т. п.). Кожен повинен запам’ятати свою назву. Ведучий говорить: „Прилетіла пташка, сіла на дуб”. Дуб повинен відповісти: „На дубу я не була, відлетіла на ялинку!” Ялинка викликає інше дерево і т.д. Хто проґавить, віддає фант. В кінці гри фанти відіграються
ЗАНЯТТЯ 8. „ТВОЯ ПАМ’ЯТЬ” (30 хвилин))
Мета: підвищити рівень пам’яті дитини.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Гра „Фарби” (10 хвилин)
Мета: навчити дітей відрізняти кольори, розвити пам’ять.
Хід роботи: психолог перед проведенням гри ознайомлює дітей з різноманітними відтінками і кольорами фарб. Тільки після цього можна проводити гру „Фарби”. Діти вибирають господаря і два покупця; решта всіх учнів – фарби. Кожна фарба придумує собі колір і тихо називає його господареві. Коли всі фарби вибрали колір, господар запрошує одного з покупців.Покупець стукається: – „Тук-тук!” – „Хто там?” – „Покупець”– „Навіщо прийшов?”– „За фарбою”.– „За якою?” – „За блакитною”. Якщо блакитної фарби немає, господар говорить: – „Йди по блакитній доріжці, знайди блакитні чобітки, поноси та назад принеси” або „Скачи на одній ніжці по блакитній доріжці”. Якщо ж покупець вгадав колір фарби, він забирає її собі. Йде другий покупець, розмова з господарем повторюється. Виграє покупець, який вгадав більше фарб. При повторенні гри він виступає в ролі господаря, а покупців гравці вибирають.Правило. Покупець не повинен повторювати двічі один і той же колір фарби.
Вправа „Зниклий предмет” (10 хвилин)
Мета: розвити зорову пам’ять, увагу.
Хід роботи: На столі ставиться декілька невеликих іграшок. Дітям пропонують запам’ятати, що знаходиться на столі. Потім діти відвертаються, а ведучий ховає один предмет і пропонує учасникам гри відгадати, який саме.
Вправа „Що змінилося?”
Мета: розвити зорову пам’ять, увагу.
Хід роботи: На стіл ставлять декілька невеликих іграшок. Дітям пропонується запам’ятати, що і в якому порядку знаходиться на столі. Потім вони відвертаються, а психолог міняє місцями декілька іграшок і пропонує відгадати, що змінилося.
Заняття 9.„ТВОЄ МИСЛЕННЯ” (30 хвилин))
Мета: розвити мислення дитини.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Вправа „Склади розповідь” (15 хвилин)
Мета: розвити мислення дитини і комунікативні навички.
Хід роботи: перед дітьми розкладається серія послідовних картинок в неправильному порядку. Психолог пропонується встановити вірну послідовність картинок і скласти за ними розповідь.
Гра „Мандрівник” (15 хвилин)
Мета: розвити мислення, пам’ять, увагу.
Хід роботи: кожна гра може бути тематичною. Наприклад, одна гра може бути присвячена назвам вулиць рідного міста, інша – назвам міст своєї країни, третя – назвам річок своєї країни тощо. Перед кожною грою треба розбирати з дітьми той конкретний матеріал, якому вона буде присвячена.Учасники гри сідають у коло, один лише мандрівник залишається в центрі. Учня, які сидять по колу тихо, так, щоб мандрівник не чув, вибирають для себе найменування міст або місцевостей. Мандрівник вголос називає міста, звідки і куди він хоче проїхати. Наприклад: „Я подорожую з Києва до Севастополя”. Учасника ігри, що вибрали ці назви, встають і міняються місцями, а мандрівник прагне зайняти одне з місць, що звільнилися. Той, хто залишається без місця, стає мандрівником.
Заняття 10.„ВІДЧУВАЙ СВОЄ ТІЛО” (30 хвилин)
Мета: зняти м’язове і емоційне напруження дітей в групі.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Гра „Неслухняні кульки” (10 хвилин)
Мета: допомогти зняти емоційну напругу, сприяти згуртуванню класу.
Хід роботи: гра проводиться в чотирьох підгрупах. Учасники кожної підгрупи беруться за руки, утворюючи коло. У кожній команді по 2-3 повітряної кульки одного кольору. Ігрове завдання: не розчіпляючи рук, утримувати кульки в повітрі якомога довше. На кульки можна дути, перекидати їх головою, плечем, перемагає та команда, яка довше за всіх зможе утримати кульки.
Гра „Зграя качок” (10 хвилин)
Мета: розвити велику моторику дитини.
Хід роботи: гравці стають в шеренгу на такій відстані, щоб не заважати один одному. Вони злегка згинають ноги в колінах і кладуть на них руки.По сигналу всі починають в напівсидячі швидко просуватися вперед до позначеної межі – „озера” (15-20 м), не зміняючи положення рук і ніг. Перемагає та качка, яка перша досягає озера (перетинає межу). Виграє той, хто приходить першим. Гра може повторюватися кілька разів.
Гра”Зірви яблуко”(10 хвилин)
Мета: розслабити м’язи тіла.
Хід роботи: дітям пропонується встати так, щоб навколо кожного було достатньо вільного місця. Психолог говорить: „Зараз ми збиратимемо в саду яблука, які ростуть високо. Щоб зірвати яблуко, потягніться правою рукою якомога вище, встаньте на носочки, зробіть різкий вдих і зривайте. Тепер нагніться, покладіть яблуко в корзину, і поволі видихніть. Чудово! Зірвіть ще 2-3 яблука – то лівою рукою, то правою. Тепер давайте потрясемо долонями і повернемося в круг.
Заняття 11. „ТВОЯ ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ” (30 хвилин))
Мета: підвищити рівень працездатності дитини, досягати поставленої мети.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Гра „Змія – заплуталася” (15 хвилин)
Мета: підвищити рівень працездатності учасників.
Хід роботи: один з учнів виходить з аудиторії. Інші встають в одну лінію і беруться за руки. Це велика змія. Перший і останній учасники – голова і хвіст змії. Змія заплутується: голова і хвіст рухаються, таким чином заплутують змію. Потім входить учень. який був за дверима. Зазвичай гра закінчується на емоційному підйомі.
Гра „Великий пазл” (15 хвилин)
Мета: розвити здатність встановлювати контакт з партнерами, досягти поставленої мети.
Хід роботи: психолог наперед готує картки: розрізає велику барвисту картину на декілька деталей (за числом учасників або більше) або приносить вже готові пазли. Потім він роздає по 1-3 картки. Завдання групи – зібрати загальну картину. Під час завершального обговорення учасники діляться своїми враженнями про те, що заважало і що допомагало їм при виконанні завдання.
Заняття 12.„РОЗВИТОК ВЕЛИКОЇ МОТОРИКИ ДИТИНИ”
(30 хвилин)
Мета: розвити велику моторику дітей, зняти емоційне напруження.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Гра „Ловля риб” (15 хвилин)
Мета: зняти емоційну напругу, розвити велику моторику, пам’ять.
Хід роботи: перед початком гри психолог знайомить дітей за картинками з різними видами риб. Після чого учні поділяються на дві групи. Вони стають один проти одного на відстані кількох кроків. Одна група – риболови (їх менше), інша – риби. На початку гри між ними відбувається розмова:- Що ви в’яжете? – питають риби.- Невід, - відповідають риболови, виконуючи імітуючи рухи.- Що ви будите ловити?- Рибу.- Яку?- Щуку.- Ловите.Риби повертаються і біжать до встановленої межі. Кожен риболов прагне зловити хоч одну рибу. Гра повторюється, але називається інша риба. Ловити риб можна тільки у межах моря. Риба вважається спійманою, коли риболов доторкається до неї рукою.
Гра „Квіти” (15 хвилин)
Мета: тренувати пам’ять, увагу, розвивати рухову активність, зняти м’язове напруження.
Хід роботи: гравці можуть називатися квітами, звірами, рибами, птахами. Кожного разу психолог перед початком гри розповідає дітям про різні квіти, звірів, риб, птахів (в залежності від того, в яку вони гру грають).Кожен гравець вибирає собі назву будь-якої квітки. Одна і та ж назва не може бути у декількох дітей. За бажанням вибрана квітка, наприклад троянда, починає гру. Вона називає будь-яку квітку, наприклад мак. Мак біжить, а троянда наздоганяє його. Коли маку загрожує небезпека бути спійманим, він називає будь-яку іншу квітку, що бере участь в грі. Тікає названа квітка.Спійманий змінює свою назву і знову включається в гру. Перемагає той, хто жодного разу не був спійманий.
Заняття 13. „РОЗВИТОК ВЕЛИКОЇ і ДРІБНОЇ МОТОРИКИ ДИТИНИ” (30 хвилин)
Мета: розвити велику і дрібну моторику дітей, зняти емоційне напруження.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Гра „Пошта” (10 хвилин)
Мета: зняти емоційну напругу, виконання дій за зразком.
Хід роботи: дітям пропонується пограти в гру „Пошта”. Обирають одного ведучого, який говорить:– Дінь, дінь, дінь!– Хто там? – відповідають діти.– Пошта!– Звідки?– З міста.– А що в місті роблять?Ведучий може сказати, що в місті танцюють, співають, стрибають, малюють тощо. Всі гравці повинні робити те, що сказав ведучий. Той, хто погано виконує завдання, віддає фант. Гра закінчується, як тільки ведучий набере п’ять фантів. Потім викупляють фанти виконуючи бажання ведучого (станцювати, заспівати, розповісти вірша)
Гра „Літає – не літає” (20 хвилин)
Мета: розвити дрібну моторику, пам’ять, увагу, мислення.
Хід роботи: перед початком гри психолог з дітьми розглядає, хто літає, а хто ні. Окремо розповідає про птахів, що літають, і комах (з показом їх на картинках), про предмети, що літають, зроблені руками людини (літак, ракета), про казкових істот, що літають (при цьому читаються відповідні казки). Ця гра відбувається за столом. Учні кладуть на стіл пальці. Психолог називає птахів, звірів, комах, квіти тощо. При назві предмету, що літає, всі повинно підняти пальці вгору. Хто підніме пальці при назві предмету, що не літає, або ж не підніме при назві що літає, віддає свій фант. В кінці гри фанти „викупаються”.
Заняття 14. „РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОЇ ВИТРИМКИ ДИТИНИ” (30 хвилин)
Мета: розвити емоційну витримку дитини, увагу, зняти емоційне напруження.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Гра „Каблучка” (15 хвилин)
Мета: розвити емоційну витримку, швидкість реакції.
Хід роботи: гравці встають в шеренгу, тримаючи руки попереду човником. Вибирається ведучий. У руках у нього лежить невеликий блискучий предмет (каблучка, фантик з фольги). Ведучий йде і кожному неначе кладе каблучку в руки. При цьому він говорить: Я йду, йду, йду, Всім каблучку вам кладу, Ручки міцніше затискайте Та стежте, не позіхайте!Одному з дітей він непомітно кладе каблучку, а потім відходить і говорить: „Каблучка, каблучка, вийди на подвір’я!” Той, у кого в долонях опиниться каблучка, вибігає, а решта дітей повинна постаратися затримати його.Після слів „Каблучка, вийди на подвір’я!” всі гравці повинні встигнути швидко узятися за руки, щоб не випустити гравця з каблучкою.
Гра „Віддай хусточку” (15 хвилин)
Мета: розвити емоційну витримку, швидкість реакції.
Хід роботи: гравці діляться на дві групи і стають у шеренгу один проти одного, тримаючи руки за спиною. У центрі між шеренгами знаходиться один гравець. У кожній команді вибирають ведучого, якому дають хусточку. Ведучий проходить позаду своєї команди і непомітно вкладає хусточку в руку одному з дітей. Після цього гравець, що стоїть в центрі, дає команду: „Віддай хусточку!” Діти з хусточками повинні вибігти і віддати хусточку ведучому. Перемагає той, хто швидше віддасть хусточку. Перемагає команда, що набрала більше очок.Бігти і віддавати хусточку можна тільки за сигналом. Хусточку треба кожного разу давати різним дітям.
Заняття 15. „ПІДСУМКОВЕ” (30 хвилин))
Мета: підвести підсумки роботи „групи розвитку”.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Психолог повідомляє дітям, що сьогоднішнє заняття останнє, але якщо їм буде важко вони завжди можуть прийти до психолога за допомогою.
Малювання „Що мені подобається у школі?” (15 хвилин)
Мета: дізнатися про рівень шкільної мотивації дитини до навчання в школі.
Хід роботи: психолог пропонує намалювати дітям на тему „Що мені подобається у школі?” Після малювання учасники представляють свої малюнки і розповідають, що на них намальовано.
Вправа „Улюблена гра”(15 хвилин)
Мета: дізнатися про рівень шкільної мотивації дитини до навчання в школі. Хід роботи: психолог пропонує дітям погратися в гру, яка їм більше сподобалася під час відвідування „групи розвитку”.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку