Творча робота "Україна вишивана"

Міністерство освіти і науки України

Волноваський районний відділ освіти

Учитель трудового навчання

Володимирівської ЗОШ

І-ІІІ ступенів №2

Перлик Людмила Володимирівна

2019 рік

Історія народної вишивки на Україні

Вишивка -  поширений вид декоративно-прикладного мистецтва, в якому узор та зображення виконуються ручним або машинним способом на різних тканинах, шкірі, повсті та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими, вовняними нитками, а також бісером, перлами, коштовним камінням.

Цей вид мистецтва виник давно - корені його сягають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. Адже зразки найдавнішої вишивки у музеях Європи відносять до а пам'ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть.

Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і мандрівників минулого дозволяють стверджувати, що  початки мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини і розвиток його не переривався ніколи - починаючи з незапам'ятних часів і до наших днів. Елементи символіки сучасних орнаментів української народної вишивки перегукуються з орнаментами, якими прикрашали посуд давні мешканці території нашої  республіки - трипільські племена.

Вишивкою був прикрашений одяг у скіфів - мешканців причорноморських степів, про що свідчить давньогрецький історик Геродот.

Відомо багато археологічних доказів відносно давності і поширеності народних звичаїв вишивати одяг. У с.Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб, що датується VI ст. н .е. Серед інших речей тут виявлено срібні бляшки з фігурками чоловічків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях, - ще недавно так одягались українські селяни. Бляшки, подібні до знайдених у с.Мартинівка, було виявлено у Фессалії, на Балканах. Науковці вважають, що їх занесли туди слов'яни з середньої  Наддніпрянщини. На фессальських бляшках зображено воїна так виразно, що видно вишивану вставку на сорочці.

 Арабський мандрівник Ібн-Фадлан у своїй оповіді про русів зазначає, що вони мали вишитий одяг.

У часи Київської русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала в Києві, в Андріївському монастирі , школу , де молоді дівчата  вчилися вишивати золотом і сріблом.

Археологічні розкопки підтверджували значне поширення  вишивання  у стародавньому Києві: на фібулах і срібних  браслетах зображено постаті в сорочках з широкими вишиваними манишками.

В Іпатіївському літопису  говориться , що князь Данило Галицький під час  зустрічі з королем був одягнений в кожух, обшитий золотими плоскими мережками.

Творче спілкування  з іншими народами мало певний вплив на техніку художньої вишивки майстрів Київської Русі, але в своїй основі вона залишалась самобутньою. Народ творив, знаходив і стверджував власний, оригінальний стиль.

Невідомі умільці копіткою працею виробили різноманітні усталені техніки  вишивання, які завдяки стійкості традиції дійшли через століття до наших часів.

Звичайно, з часом майстерність вишивання вдосконалювалася. Народний досвід зберіг найтиповіші, найбільш доцільні, позначені високим мистецьким смаком зразки орнаменту, їх барвистість, вишивальні техніки.

 Італійський мандрівник Жільбер де Лануа, який перебував на території України у 1412, 1421 рр., згадував, що рукавиці й шапки руські були оздоблені вишивкою. На малюнках та іконах того часу бачимо зображення людей у вишиваному одязі, що своїми узорами мало чим відрізняються від сучасних, характерних для певної місцевості, орнаментів. Старовинні зразки більш подібні до тканого орнаменту, більш геометризовані, ніж вишивки пізніших часів.

На рубежі XVI – XVII ст.. починається могутня хвиля відродження української культури, розвитку різних видів мистецтва, в тому числі  й вишивання. Арабський мандрівник й письменник Павло Алеппський, який проїздив через Україну по дорозі до Москви і назад, описуючи побут українців, зазначав, що у дочок уманських міщан та київських вельмож головні убори гаптовані золотою ниткою.

В умовах патріархального укладу сільського життя з натуральними формами господарювання більшість речей домашнього вжитку здебільшого виготовляється господарем та його сім'ею. Майже в кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг. А вишивка була найпоширенішим способом прикрасити тканину.

Чи не найяскравішим втіленням багатого і розмаїтого мистецтва народної вишивки є біла вишивана сорочка - невід'ємна складова частина українського народу вбрання як жіночого, так і чоловічого. Вишивана сорочка була характерною ознакою кожної місцевості, і порівняно легко відрізнити полтавську від подільської, гуцульську від поліської. Вони розрізняються орнаментом, технікою виконання та гамою барв.

Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, і години відпочинку від польових робіт.

Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50, 80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого і вибіленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля, навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя. Дівчата змагалися між собою в доборі узору, у загальній композиції елементів орнаменту, вишивання.

Одяг був свого роду характеристикою майстерності дівчини, її працьовитості. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не оволоділа цією майстерністю змалку. В одній з народних пісень сестра радить братові кращу обраницю, вказуючи на її перевагу:

Вона вміє шити-вишивати

                                  і гарних пісень співати.

Саме тому жіночий одяг оздоблювався надзвичайно гарно. Кольорова плахта, вишита старанно підібраними ніжними тонами, яскрава керсетка, яскрава шовкова попередниця, барвиста вишивана сорочка - в такому одязі  дівчина виглядала мальовничо, нагадуючи букет живих квітів. Звичайно, не всі дівчата в той час могли дозволити собі мати одяг з тонкого полотна, бідні одягалися в сорочки з грубого полотна, але за оздобленням їхній одяг не поступався перед одягом багатших.

Художньою вишивкою починають цікавитися збирачі-колекціонери та науковці-етнографи, заходами яких влаштовуються перші виставки прикладного мистецтва та  кустарних промислів. На своєрідність української вишивки звертають увагу прогресивні кола громадськості, нею починає захоплюватися широка публіка. На цьому інтересі спекулюють різного ґатунку спритні ділки, які швидко організовують виробництво та продаж народних вишивок на великих ярмарках і за кордоном. При цьому підприємців найменше цікавить художня довершеність вишивок,  що не могло не відбитися на якості виробів: з'являються різні підробки, що відповідають міщанським запитам.

Лише в умовах радянської дійсності починається справжній розквіт мистецтва народної вишивки в Україні. 26 квітня 1919р. в "Известиях ВЦИК" була опублікована постанова Всеросійського  Центрального Виконавчого Комітету  "Про заходи сприяння кустарній промисловості", спрямована на поліпшення умов праці народних майстрів, збереження та дальший розвиток центрів народної творчості.

В 1938р. на виставці в Москві експонувався рушник, виконаний вишивальницями Київської укрхудожспілки, оздоблений малюнком на тему "Сільське господарство".

Віроломний напад фашистської Німеччини перервав мирну творчу працю радянських людей.

Після Великої Вітчизняної війни почався новий період у розвитку українського декоративно-прикладного мистецтва.

В 1947 р. у Львові відкрився перший на Україні Державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, який  готує висококваліфіковані кадри художників прикладного мистецтва. Зміцнюється творча співдружність художників і народних майстрів, що виявляється у спільному опрацьовуванні проектів декоративного вишивання.

Сьогодні, як і сотні років тому , не старіє  стародавнє мистецтво тканих і вишиваних рушників, які  є традиційною прикрасою українського народного житла. Розвішані у світлиці по стінах і над картинами, вони надають їй охайності, святковості та затишку.

Орнаментований рушник - неодмінний атрибут багатьох народних обрядів та звичаїв. Він використовується в сучасних обрядах весілля, при зустрічі дорогих гостей хлібом-сіллю та ін.

Оздоблення рушників - це невичерпна скарбниця народної фантазії. У фондах лише Чернігівського краєзнавчого музею зберігається понад 7 тис. орнаментованих рушників. Це лише невелика краплина творчого доробку нашого народу.

Основна робота над розвитком і популяризацією українських вишивок зосереджується останнім часом у художньо-промислових майстернях, де оздоблюються предмети побуту та одягу.

Основні мотиви українського народного орнаменту

Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію. У давнину основні орнаментальні мотиви відображали елементи символіки різних стародавніх культів.

Протягом багатовікової історії мистецтва вишивання прямий, безпосередній зміст символічних зображень поступово стирався. Однак, хоча орнаментальні форми дійшли до нас дещо трансформованими, можливо, більш абстрактними, символіка їх в основному збереглася завдяки традиції.

За мотивами орнаменти вишивок поділяють на три групи: геометричні , рослинні, зооморфні.

Геометричні орнаменти притаманні всій слов'янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести. Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше. Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як "баранячі роги", "кучері", "кудрявці", "гребінчики". В орнаменті подільських вишивок трапляється мотив "кривульки", або " безконечника", який відомий ще з часів трипільської культури, тобто значно раніше, ніж славнозвісний грецький меандр. Зигзагоподібний меандровий орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля. До цього виду орнаментальних мотивів належать "сосонки", " хвощ", та "перерви", що набули поширення в південних та західних районах Поділля. Відомий взір "рожі" являє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця.

 В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. Навіть гранично умовні узори виникли внаслідок спостереження реально існуючих форм у природі. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви як "виноград", "хміль", "дубове листя", "барвінок". Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так,  мотив "барвінку" є символом немеркнучого життя, узор "яблучне коло", поділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ "дерево життя", який здебільшого зображається стилізовано у формі листя або гілок.

У вишивках зооморфних орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летючі жуки. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах  виступають  у різноманітних  часто химерних  сплетеннях заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані "техніки", яких відомо на Україні близько ста. Окремі вишивальні шви характерні тільки для тих чи інших етнографічних районів України, а інші зустрічаються також у білоруських і російських вишивках.

Народна художня вишивка України при своїй єдиній стильовій основі дуже різноманітна. В кожній області вона має свої відмінності. Розглянемо характерні особливості вишивання в різних районах України.

Художні вишивки Полтавщини багатогранні за технікою виконання, формами узору, логікою побудови. Для полтавських сорочок характерні такі шви: хрестик, плутаний хрестик,  подвійний прутик, зубчики, мережка, прутикова мережка, вирізування, лиштва, виколювання, довбанка, верхоплут, ляхівка в один і більше радів, пухлики, ланцюжки. Узори виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Мистецьки, з високим художнім смаком поєднані шви утворюють дуже гарні узори. Так поєднання лиштви з мережками або вирізуванням дає один із найдосконаліших художньо типів вишивки, що був особливо поширений на Полтавщині.

Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими нитками, зрідка червоними та сірими. Манишка білих сорочок у старих взірцях оздоблювалася білим узором, що виконувався гладдю. Візерунок обводився чорними або кольоровими смугами. Техніка вишивання - стебнівка, хрестик, шов "позад голки".

Техніка вишивання Харківської, Ворошиловградської областей має багато спільного з установленими формами вишивки центральних областей республіки, але їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком. Ці орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних.

Вишивки Полісся прості й чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка.

Своєрідною вишивкою здавна відома Волинь. Крім вишивки хрестиком у цій області поширена також техніка "занизування", або "заволікання" - це один з давніх технік, що повністю імітує візерункове човникове ткацтво. Візерунки геометричні, дуже чіткі й прості за композицією.

Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється ритмічно у вигляді стрічки, що тягнеться в горизонтальному або вертикальному напрямі. Чіткість ритму посилюється одноколірністю вишивок, виконаних червоною ниткою на  біло-сірому фоні полотна. Одноколірні вишивки північної Волині вражають своєю вишуканою простотою.

У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Шиття поверхневе - хрестик, гладь, прутик. Чорний колір поєднується з найрізноманітнішими комбінаціями червоного, чим досягається значний колористичний ефект. Рельєфність мотивів відходить на другий план, передусім вражає колоритність орнаменту. Вишивки стають більш мальовничими.

Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Щоб підсилити загальну виразність вишивки, в ній здебільшого використовують два або більше типів швів. Наприклад, в одній композиції поєднуються шви прозорі із щільним настиланням або іншим видом лічбової гладі. Рукав із сорочкою з'єднується широким мережаним кольоровим орнаментом, так званою чернігівською розшивкою. Така ж розшивка з'єднує уставку й станок з коміром. Смугастий орнамент розміщується на уставках окремими чи суцільними смугами по рукаву. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або із вкрапленням червоного та чорного.

На Чернігівщині жіночі та чоловічі сорочки змережуються прутиком так, як і на Поділлі, - прозорою мережкою , червоними та чорними нитками. Набирування  дуже дрібними суміжними стібками, що нагадує бісерні вишивки, характерне для чернігівських  і київських сорочок.

Вишивкам Київщини властивий рослинно-геометризований орнамент із стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, восьмипелюстковими розетками, ромбами, квадратами. Основні кольори вишивок - білий, коралово-червоний, відтінений чорним. Трапляється також жовтий колір, зрідка сірувато-голубий. Сорочки оздоблюються  гладдю, занизуванням, набируванням та  хрестиком.

У Південних районах України техніка вишивання має багато спільного з усталеними формами вишивки центральних областей, що являє собою поєднання орнаментальних мотивів та вишивальних  технік різних місцевостей, але їй  властиві й цілком  своєрідні поліхромні орнаменти, які виконуються півхрестиком чи хрестиком. Це пояснюється, тим що  тут мешкає мішане у плані національному населення.

Подільські вишивки виділяються серед багатої мистецької спадщини вишивок всієї України своїм колоритом та орнаментикою, складною технікою виконання.

Для подільських сорочок характерна барвистість і різноманітність швів. Найтиповішим є змережування "павучками", яким примережують уставки на рукава, клинці. Використовується і кольорова мережка - "шабак". У різних варіантах повторюються дві основні техніки - хрестик і низь, а також декоративний шов " качалочка", який зберіг орнаментальні мотиви давньої вишивки. Подільська вишивка особливо багата на візерунки: центральні мотиви у вигляді ромбів здебільшого розміщуються між двома  горизонтальними лініями.  В орнаментах подільських вишиванок переважає один колір - чорний з більшим чи меншим вкрапленням червоного, синього, жовтого чи зеленого.

Найбільш поширені одноколірні вишивані сорочки, значно рідше -  дво- та триколірні.

На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує високий рельєф та кольоровий ефект.

Велике багатство технік вишивання характерне для Вінниччини: низь, хрестик, стебнівка, настилування, верхоплут, зерновий вивід, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовуються й допоміжні - штапівка, стебнівка, якими обробляють та з'єднують окремі елементи композиції.

Характерна риса етнографічного району Карпат та Прикарпаття - це велика кількість окремих складових частин регіону із своїм колоритом та специфічними особливостями. У минулому майже кожне село відрізнялося від іншого своєрідністю вишивки, багатством орнаментальних композицій та неповторністю кольорів. Так, у сорочках, вишитих у с.Космачі, переважає осіння гама кольорів, а у верховинських селах - гама синіх та фіолетових.

У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи узорів: окремі з них поширені по всій області, інші - пов'язані з певними місцевостями і утворюють локальні різновиди. У Південних районах Львівщини орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам прозорості й легкості. Вишивані сорочки колористично розмаїті.

На Буковині крім геометричних  та рослинних мотивів використовуються зооморфні., які вишивають білою гладдю, дрібним хрестиком, штапівкою, крученим швом. Вишивальний матеріал - бісер, шовк, вовна, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.

 Гуцульські вишивки характерні різноманітністю геометричних та рослинних візерунків, розмаїтістю композицій, багатством кольорових сполук. Два або три відтінки жовтого кольору прояснюють вишивку і надають їй золотавого відблиску. Типовим є густе заливання тла, коли велика кількість дрібних елементів заповнює  орнаментальну площину і візерунок окреслюється тонкими просвітами. Останнім часом у гуцульських вишивках замість традиційної лінійної побудови на кольоровій площині квіткові мотиви виконують гладдю і хрестиком. Спостерігається деяка зміна побудови гуцульських мотивів – замість стрічкової композиції дедалі частіше за основу береться якийсь один центральний мотив.

Для вишивок Закарпаття характерним є мотив "кривуля" у різних техніках виконання. Переважає техніка "заволікання" і вишивання хрестиком, часто також використовують вирізування і гаптування. Кольорова гама вишивок широка: червоне поєднується з чорним, поширені як білі, так і багатоколірні орнаменти.

Розвиток сучасного народного мистецтва зумовлюється характером  і вимогами науково-технічного прогресу. Промисловість вже давно задовольняє потреби людей в одязі. Домашнє ткацтво та вишивання відіграють допоміжну роль і обмежуються художньо-декоративною функцією.

Прискорений ритм сьогодення, поява нових видів і форм  дозвілля, народження  нових культурних традицій впливають на сам характер вишивки. Дослідники відзначають тенденцію до деякого спрощення і лаконізації орнаменту.

Останнім часом значного поширення набула машинна вишивка, яка широко застосовується при оздобленні деяких видів одягу, і швейній промисловості, а також при виготовлені декоративних тканин великого розміру. Запозичуючи окремі взірці народного орнаменту, машинна вишивка не може замінити собою ручної, а розвивається своїм шляхом відповідно до особливостей машинної техніки.

Як традиційна народна творчість професійних художників вишивка успішно  розвивається і набуває нових декоративних рис.

Художнє вишивання широко і різноманітно застосовують для оздоблення одягу.  Поряд з традиційними атрибутами оздоблення житла помітного розвитку набуло мистецтво виготовлення тематичних панно з вишитими портретами видатних  людей, зображенням пам'ятних дат. Широко використовуються декоративні штори, завіси для громадських приміщень, залів, їдалень. З тонким смаком народні майстри використовують багатство кольорової палітри.

Спільною творчою працею народних майстрів і художників-професіоналів українська вишивка всебічно розвивається, широко входить у художню промисловість, знаходить застосування в побуті міста і села.