Творчий та життєвий шлях Володимира Короленка

Володимир Галактіонович Короленко1853-1921 Вчитель зарубіжної літератури Зеленогайського НВКРозоненко Юлія Олексіївна

Володимир Короленко. Тонкий, вишуканий лірик, він умів у той же час бути мужнім борцем. М’який і сердечний за вдачею, він став суворим і непохитним, коли брався за зброю публіциста. Це з’єднання м’якості і сили відчувається в його творах і додає особливу красу духовному образу письменника В. Г. Короленка, людини з великим і сильним серцем. Г. Бялий, дослідник творчості В. Короленка

Володимир Галактіонович Короленко народився 15 липня 1853 р. в м. Житомирі в сім’ї судді, який походив із старовинного роду українських козаків. На Житомирщині минули його дитячі та юнацькі роки. Разом із мудрістю народних пісень, казок свідомість хлопчика вбирала в себе і суворі враження довколишньої дійсності. Вчився Короленко в Житомирській гімназії, після переведення батька до Рівного у 1866 році - у Рівненській гімназії. Через два роки його батько помер і родина залишилася в злиденному становищі. Закінчивши гімназію із срібною медаллю, хлопець поїхав до Санкт-Петербурга, потім до Москви, де намагався здобути вищу освіту.

У 1876 році за участь в народних студентських гуртках був виключений з академії та висланий в російське місто Кронштадт під нагляд поліції. Після перебування у Кронштадті рік, Короленка звільнили від нагляду поліції і він у 1877 році, намагаючись продовжити освіту, вступив до Санкт-Петербурзького гірничого інституту. Однак і цей навчальний заклад йому закінчити не вдалося, оскільки навесні 1879 року, за підозрою у революційній діяльності, Короленка відрахували з університету та відправили у заслання в російське місто Глазов, Вятської губернії. У період з 1879 по 1881 рік, Короленко як політичний засланець, проживав у різних містах Росії, зокрема у Глазові, Вишніх Волочках, та Пермі. За відмову присягнути цареві російському Олександру III у березні 1881 році Короленка на 3 роки знову вислано, цього разу в Якутію, Сибір. Загалом, через свої політичні погляди, Короленко майже шість років провів у тюрмах та на засланні. Проте, тяжкі випробування долі не зламали дух цієї мужньої людини, не знищили волю до боротьби. З допитливістю етнографа й увагою художника вивчав В. Короленко побут і життя мешканців віддаленої області, записував якутські пісні та легенди, наполегливо працював над художніми творами. Враження і спостереження тих років лягли в основу цілої низки оповідань і нарисів, які складають значну частину творчого доробку письменника. Починаючи із середини 1880-х рр. у Росії, а потім і за кордоном, були надруковані твори В. Короленка про життя знедолених і стражденних.

Наприкінці ХІХ століття письменник посів чільне місце в літературі, користуючись пошаною серед російських та українських митців. 1900 року Російська академія наук обрала його почесним членом. У 90-х роках XIX ст. письменник багато подорожує. Він відвідує Крим, Поволжя, Кавказ, Південний Урал. Закономірним наслідком мандрівок завжди ставали художні твори. Значне місце у творчості В. Короленка займає повість «Без язика» (1895), написана під враженням поїздки до Америки. У ній оповідається про гіркі поневіряння українського селянина Матвія Лозинського, який у пошуках кращої долі потрапляє на чужину, але не знаходить щастя і там. Усі герої творів В. Короленка заслуговують на краще життя. І в прийдешність його письменник свято вірив і попри всілякі труднощі закликав боротися за нього.

Володимир Короленко та його родина: дружина Явдоха Семенівна та дочки — Наталка і Софійка. Упродовж 1896—1900 рр. родина Короленків мешкала в Петербурзі. Володимир Галактіонович працював редактором журналу «Русское богатство». Його публіцистична діяльність набула такого розмаху, що з письменником мусив рахуватися царський уряд. Виступи В. Короленка в пресі стали значним явищем у суспільному житті й одночасно яскравими віхами його творчої біографії. Як відомо, В. Короленко негативно сприйняв жовтневий переворот 1917 року і відкрито засуджував методи, що їх використовували більшовики для «побудови соціалізму». Тривалий час (1906—1921) письменник працював над автобіографічною книгою «Історія мого сучасника». Він задумав цей твір як широке художнє узагальнення всього, що пережив і здійснив. Книга лишилася незакінченою. Автор помер, працюючи над четвертим томом свого найбільшого твору.

Короленко підтримував українську мову, виступав на захист її прав і свобод; виступав проти шовінізму та антисемітизму, терору й насильства, засуджував міжнаціональну ворожнечу. Будучи громадянином УНР, підтримував Центральну Раду і категорично не сприймав гетьманського та більшовистського переворотів. Де б не жив Володимир Галактіонович, він завжди хотів повернутися в Україну. Він любив Україну за дивовижну красу її природи, любив український народ за його працьовитість, співучість, нездоланну жагу до волі. Володимир Галактіонович палко захищав від переслідувань царських властей українську культуру й мову, всіляко підтримував прогресивних українських письменників. Міцна дружба була між ним та Панасом Мирним, П. Грабовським, М. Коцюбинським. Тема України посідає значне місце в оповіданнях «Ліс шумить», «У поганому товаристві», «Без язика», повісті «Сліпий музикант» та ін. У 1921 році письменника не стало.

Ім'я В. Короленка носить Полтавський національний педагогічний університет. На могилі письменника в парку «Перемога» (Полтава) встановлено надгробок з портретом письменника. Музей В. Короленка у м. Полтава. Увічнення пам’яті

Музей В. Короленка у м. Житомирі