Україна! Моя рідна земля, моя Батьківщина! Вона здавна пишалася своїм героїчним минулим.

                                           І не буде переводу

                                           Українському народу,

                                           Доки із глибин сторіч

                                           Долина козацький клич!

Яна Яковенко

Україна! Моя рідна земля, моя Батьківщина! Вона здавна пишалася своїм героїчним минулим.

  Мене завжди цікавила історія нашої держави. Ще в початкових класах я з захопленням слухав розповіді нашої вчительки про легендарну, героїчну давнину нашого народу. Я дуже люблю читати різні твори, у яких розповідається про героїзм, мужність, винахідливість оборонців нашої рідної землі.

На уроках української літератури у 5 класі ми вивчали народний переказ «Прийом у запорожці». Я з захопленням читав про козаків-запорожців,  про те, які  випробування влаштовували вони новобранцям на Січі. Далеко не кожен хлопець, котрий прибував на Січ, міг пройти ті випробування. Щоб стати козаком-запорожцем, потрібно було продемонструвати винахідливість, кмітливість, мужність і силу.

 Мене зацікавила тема про козаків, про Запорізьку Січ.

 Я дивився мультфільм «Все про козаків», читав легенди, перекази про запорожців, щоб дізнатися, якими вони були, як жили, як боронили наші землі від ворогів.

       Особливо мені запам’яталася легенда «Козацьке житло та звичаї козаків». У ній розповідається, як  козаки-запорожці жили в Січі. Окремих будинків вони не мали, а жили в куренях –  по  декілька сотень чоловік в одному курені. Їхній побут був дуже простим. Димарів тоді не було. Взимку топили кабицю (це така плита, вирита в землі). На ній і хліб пекли, і варили страви. Попід стінами ставили прості дерев’яні лавки.

  Козаки здебільшого не були багатими людьми. А ще частенько жили вони і в землянках. Землянок запорожці ніколи не залишали. Як їхали куди або йшли, то так і покидали їх, бо знали, що ніхто ніколи нічого не зачепить.

Їли більше з корит, бо мисок не любили. Посуд у них був мідний або чавунний, ложки  –  дерев’яні.

          Запорожці були веселі,  часто жартували. А ще цікаво, як давали прізвища один одному. Непроворного, повільного козака називали Черепахою. Хто був низенького зросту, того могли назвати Махиною. Бідного кликали Голотою.

           В основному козаки були дужі, кремезні. І що характерно – вони прибували до Січі добровільно. Були такі, що тікали від панів, інші – від сварливих дружин. А ще були й такі, що хотіли жити  без сімей.

           Цікавим був побут козаків. Запорожці займалися усім. Між ними були і шевці, і кравці, і ковалі, і гончарі, і столяри.

            Були й такі, що худобу стерегли, біля отар стояли. А ще були й такі, що  городину розводили. Були й знахарі, котрі рани залічували, уміли шептати від усяких хвороб.

  Мені було дуже цікаво, коли я прочитав про те, що запорожці голови брили. А залишали одну тільки чуприну, довгу таку. І називали її «оселедцем». Вони могли цю чуприну замотати за вухо разів два, та й то вона звисала ще аж до самого плеча. Бороди теж брили. Одні тільки вуса були – такі  довжелезні!

Одягалися у сукна різних кольорів: зеленого, червоного, голубого.  На голову  надівали високу шапку, гостру, з китицею на самому вершку.

Одягали каптан з ґудзиками на шовкових шнурках. Підперізувалися широким поясом.

  Штани були просторі, суконні, різних кольорів. Чоботи у козаків були сап’янові – червоні, жовті, зелені зі срібними або золотими підківками. Дорога була одежа та взуття у запорожців. Але не всі вони так гарно виряджалися. Було і багато таких, що вдягалися бідно.

Мене вразило, коли я прочитав, що дехто з козаків-запорожців могли на людей і сон наслати, й туман напускати, й перетворюватися на різних звірів та на предмети. Таких козаків називали характерниками. Вони могли робити справжні чудеса! Навіть ловили ворожі кулі!

У багатьох козаків не було багатства, грошей на дорогу зброю. Але, коли було потрібно боронити свою землю від ворогів, вони були часто-густо непереможними. Чому?

   На мою думку, у них було сильне почуття патріотизму, любові до своєї рідної землі.  І воювали козаки не задля слави, а щоб спинити ворогів, котрі приходили на наші українські землі, щоб убивати, грабувати, забирати у полон молодих українців.

  І козаки, котрі жили на Січі, були виключно добровольцями. Бути козаком-запорожцем - це вважалося за честь. І вони мужньо, не боячись віддати у кривавих боях своє життя, боронили, захищали нашу рідну Україну, відстоювали її честь і незалежність.

Нещодавно я натрапив на вірш Яни Яковенко, яка дуже гарно сказала про козаків:

                     В сиву-сиву давнину

                     Козаки йшли на війну.

                     Бо на рідну Україну

                     Сунулися без упину

                     Ляхи,турки і татари,

                     Москалі та яничари,

                     Щоб палить сади і хати,

                     Щоб людей в неволю гнати.

                      Козаки скликали раду:

                 –  Не буде ворогу пощади!

                     Шаблі весело дзвенять,

                     Вражі голови летять.

                      І на морі, і в степах

                      Наганяли вони страх,

                      Бо найкращі вояки -

                      Запорозькі  козаки!

                      І не буде переводу

                      Українському народу,

                      Доки із глибин сторіч

                      Долина козацький клич!

  Але, на жаль, боротьба за волю та незалежність нашої України триває і досі. Бо на Сході нашої Вітчизни боронять наші землі українські воїни. Вони відстоюють кордони України. Адже Росія відібрала Крим, а тепер точиться боротьба в Донецькій та Луганській областях. Нашій армії допомагають добровольчі загони. А ще надають сил нашим воїнам у боротьбі з ворогом волонтери.

Учні нашої школи зустрічаються із воїнами – нашими    односельцями, котрі побували на Сході. Вони розповідають про те, як нелегко відстоювати мир і спокій, незалежність нашої України.

 Я теж, коли виросту, стану на захист своєї Вітчизни. Щоб у нас було мирне, спокійне, щасливе життя. Щоб діти були щасливі. Щоб вони могли спокійно ходити до дитсадочків, а учні успішно навчатися в школах. І щоб над головами наших українців було мирне небо.