Українська державність: від Революції на Граніті до Революції Гідності
КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «ГІМНАЗІЯ 17» КАМ'ЯНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ: ВІД РЕВОЛЮЦІЇ
НА ГРАНІТІ ДО РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ
2021 – 2022 н.рік
ВСТУП
Дослідницька робота: « УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ: ВІД РЕВОЛЮЦІЇ
НА ГРАНІТІ ДО РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ» була проведена поглибленому вивчені матеріалів краєзнавства, завдяки інформаційним даним і по свідченням учасників подій і зустрічі з ними, з даної теми яка стала наймасштабнішим протестом у новітній історії України, боротьбою українських громадян за свої права і демократичний європейський вибір. При виконанні роботи були дослідженні матеріали краєзнавства, використані інформаційні джерела, та матеріали зустрічі з учасниками подій.
Тому, ми вирішили дослідити причини та перебіг, основні етапи, проаналізувати події успіхів і поразок у боротьбі за державну незалежність країни.
– Пізнавальна: висвітлення для широкого учнівського загалу причин та особливостей перебігу революції; наголосити на внеску української молоді, яка у жовтні 1990 року стала на захист прав, свобод і національних інтересів Українського народу, у здобуття незалежності України;
– практична: сформувати й розвинути предметні, загальні та спеціально-історичні вміння; навички самоорганізації, критичного мислення;
– виховна: сприяти формуванню громадянських почуттів, свідомої, соціально активної молоді; збереженню пам’яті про борців за незалежність України, консолідації учнів навколо ідеї захисту України.
Показати , що людини є однією з найважливіших особистісних цінностей, закріплених у багатьох правових актах, в тому числі міжнародних. У Конституції України (стаття 3) гідність людини, як і її життя, здоров'я, честь, недоторканність і безпека, визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю. Почуття гідності та честі, право на самовизначення є головними цінностями українців. Ці риси об’єднують наших героїв – борців за свободу та незалежність України різних часів: Української революції 1917–1921 років, Холодного Яру і повстанців 1920–1930-х, Української повстанської армії, учасників дисидентського руху, Революції на граніті, Помаранчевої революції, Революції Гідності.
Наприкінці 80-х років ХХ століття відбулася студентська революція. Внаслідок політики демократизації та гласності в СРСР постало багато українських громадських товариств, спілок, студентських організацій, метою яких було відновлення української незалежної держави. 25 травня 1989 року офіційно було зареєстроване Студентське братство Львова – об’єднання студентів-однодумців, що реальними справами впливали на кристалізацію української ідентичності серед молоді й опонували комуністичній ідеології. На початку 90-х років масові акції протесту проходили у багатьох республіках СРСР, проте в Україні особливістю було те, що рушійною силою були не політики, а студентська молодь.
В кінці 1980-х років в Радянському Союзі відчувалася глибока економічна криза, що була спровокована плановою економікою, яка в основному була орієнтована на військово-промисловий комплекс. Дефіцит відчувався в базових побутових моментах. Дані обставини породжували ще більш критичне ставлення до комуністичної влади. Зокрема, в Українській республіці виникали нові організації націонал – демократичного спрямування, такі як Народний Рух України та Українська Гельсінська Спілка. Наріжними ідеями багатьох громадських організацій було здобуття Україною незалежності. На фоні всіх цих подій, керівництво компартії в Москві, на чолі з М. Горбачовим, хотіли переформатувати стосунки між республіками, в яких уже наростали відцентрові тенденції до незалежності. Головною ідеєю Горбачова було підписання нового союзного договору із певними поступками республікам, проте фактичним посиленням Москви. Ще з початку 1990 року в УРСР відбувалися масові страйки та протести проти підписання того договору.
Піком протистояння з радянським режимом стала акція протесту та голодування студентської молоді в Києві на площі Жовтневої революції (нині майдан Незалежності) з 2 до 17 жовтня 1990 року, яка ввійшла в історію як Революція на граніті. 2 жовтня 1990 року студенти з різних вузів України оголосили безстрокове політичне голодування у центрі Києва. Вимоги українського студентства були спрямовані на здобуття Україною незалежності. Учасники акції вимагали відставки голови уряду УРСР, проведення виборів до Верховної Ради на багатопартійній основі, неприпустимості укладення нового союзного договору між республіками СРСР, націоналізації майна компартії й комсомолу, надання громадянам України права проходити військову службу на території України.
Її особливістю було те, що рушійною силою виступили не політики, а студентська молодь. Обговорюючи антикомуністичні протести ровесників з інших країн – Чехословаччини, Болгарії, Румунії, Польщі та Китаю, українські студенти прагнули активними діями домогтися негайних і рішучих демократичних змін у суспільстві та державі. Ідея акції громадянської непокори народилася в середовищі Студентського братства Львова, головою якого тоді був Маркіян Іващишин. Він зумів налагодити контакти з іншими студентськими осередками, зокрема Українською студентською спілкою (УСС). На спільній нараді було прийнято рішення розпочати акції протесту на початку жовтня, а також обрано раду студентів, які голодували, з трьома співголовами. Це були Маркіян Іващишин – голова Студентського братства Львова, студент Львівського політехнічного інституту; Олесь Доній – голова київської філії УСС, студент історичного факультету Київського державного університету; Олег Барков – голова УСС нашого міста Кам'янського.
Нещодавно наша держава відзначала тридцятиліття незалежності. Швидко і непомітно промайнув час, тридцять років тому , 2 жовтня 1990 року, в УРСР , яка входила до складу СРСР розпочалися акції протесту. Щоб досягнути виконання своїх вимог, було вирішено вдатися до голодування, яке мали висвітлювати засоби масової інформації, в тому числі закордонні. Розпочати акцію планували 1 жовтня, проте було перенесено на друге, у зв’язку із тим, що в Києві відбувався інший мітинг. Тож другого жовтня, групи студентів почали сходитися на площу Жовтневої революції (сучасний майдан Незалежності). В перший день почали голодувати 108 студентів, а ввечері було розгорнуто наметове містечко, в якому були забезпечені порядок та дисципліна. Було організовано охорону наметового містечка, оборона носила чорні пов’язки (голодуючі носили білі), оборонцям табору були організовані обіди в Будинку профспілок, усім заборонялося їсти на очах у голодуючих. Кияни підносили протестуючим теплі речі. В акції брали участь студенти з різних міст України, зокрема: Львова, Рівного, Полтави, Вінниці, Тернополя, інших міст. Окрім того, що студентів відвідували опозиційні політичні діячі, 5 жовтня до табору навідався Леонід Кравчук, щоб обговорити вимоги протестуючих. В країні розпочалася масова хвиля виходу людей з лав КПРС. Згодом на страйки почали виходити не тільки студенти, а й працівники заводів та фабрик в багатьох містах України. 16 жовтня голодуючих було майже 300 студентів. Під тиском всіх цих факторів, парламент УРСР зібрався 17 жовтня та проголосував «Постанову» за задоволення вимог студентського страйку і це було перше успішне завершення протестів за багато років, того ж вечора студенти припинили голодування. 18 жовтня було проведено святковий мітинг, на завершенні якого виступав гурт «Мертвий півень» та Марічка Бурмака.
За спогадами безпосередніх учасників, 2 жовтня 1990 року о 10-й годині ранку кілька десятків активістів Студентського братства Львова та Української студентської спілки, діставшись у середмістя Києва невеличкими групами хто з університетів, а хто з потяга від залізничного вокзалу, розмістилися на гранітних плитах головного майдану столиці й оголосили про початок голодування. Незважаючи на велику кількість міліціонерів, які вже чекали на студентів і погрожували їм, молоді люди відступати не збиралися. Повиймавши з рюкзаків спальники та матраци, розстелили їх просто на гранітних плитах, виставили транспаранти з інформацією про початок голодування, а також гасла та вимоги. Почалися довгі години напруженого очікування та боротьби нервів між протестувальниками й міліцією. Студенти були готові до насильницьких дій із боку влади. За студентським планом після арештів членів першого загону на його місце мав стати другий ешелон, а керівники розпочинали підготовку до загального студентського страйку.
Того ж дня близько 11-ї вечора президія Київської міської ради народних депутатів прийняла рішення, згідно з яким на площі Жовтневої революції дозволялися масові заходи. Так студентський табір отримав легітимність.
Успіх акції базувався на двох головних постулатах – ретельній підготовці та дисципліні.
ГОЛОВНИМИ ВИМАГАМИ РЕВОЛЮЦІЇ НА ГРАНІТІ БУЛИ:
– відмова від підписання союзного договору;
– проведення позачергових виборів парламенту на багатопартійній основі не пізніше від весни 1991 року;
– відставка голови уряду Віталія Масола, який виступав за поступові реформи;
– повернення українців строкової служби на територію України;
– проведення націоналізації майна КПУ та ЛКСМУ
15 жовтня відбувся багатотисячний мітинг біля Верховної Ради, протестувальники захопили, зокрема, червоний корпус Київського університету.
16 жовтня було утворено ще одне наметове містечко – біля будівлі парламенту. До студентів почали приєднуватися робітники київських підприємств та організацій. Протестні акції почали охоплювати регіони.
Під тиском вулиці влада почала здавати позиції. Була створена погоджувальна комісія парламенту, яка провела переговори з лідерами протестувальників.
Символом протесту стали білі пов’язки на головах учасників голодування. Група допомоги й охорона наметового містечка, яка мала чорні пов’язки, разом із медичною та пресслужбою дбала про протестувальників. Комендантом табору було обрано Тараса Корпала, студента філософського факультету Київського державного університету. Медичну службу очолив Тарас Семущак, студент Львівського медичного інституту, до пресової служби увійшли львів’яни Олег Кузан і Сергій Бащук, а службою охорони, яка носила чорні пов’язки, керував Андріан Кліщ зі Студентського Братства Львова.
Табір мав чітку структуру. На верхньому й нижньому ярусах сходів розміщувалися охорона та обслуга (чорні пов’язки), другий ярус – голодувальники (білі пов’язки). По периметру натягнули шнур. Посередині було встановлено велике штабне шатро, окремі намети для медслужби та пресгрупи. У центрі залишили майданчик для бідонів і термосів з окропом для голодувальників і з солодким чаєм для охорони. По периметру вартували охоронці. Вхід до табору здійснювався виключно за спеціальними перепустками. Усюди були дисципліна та лад, завдяки чому вдавалося уникати провокацій влади.
Неочікуваною для учасників протесту стала підтримка киян і гостей столиці, представників різних місцевих структур. До прикладу, розкладачки для голодувальників привезли на площу за розпорядженням секретаря парткому Київського політехнічного інституту В. Крючкова; Ленінська районна рада народних депутатів міста Києва прийняла рішення забезпечити голодувальників соціальними послугами: для табору було виділено матраци, простирадла, рушники, зубну пасту та зубні щітки. У наметове містечко провели телефон і встановили аудіоапаратуру – колонки та мікрофон. Містяни щодня приносили теплі речі, ковдри, термоси з окропом, люди збиралися біля табору, щоб підтримати та захистити протестну акцію, приносили квіти. Приходили й митці та музиканти, підтримуючи словом та піснею. Священники переслідуваних радянською владою церков УАПЦ та УГКЦ по черзі правили службу, сповідали та причащали. У таборі й довкола нього тривала нескінченна дискусія на різні громадсько-політичні теми. Уночі туди підходили чергові наряди міліції та втягувалися в розмови зі студентами, отримуючи свіжу інформацію або ще й пресу від самвидаву.
Щодня голодувальники проходили медичне обстеження. Тим, хто був у критичному стані, рекомендували припинити голодування. Загалом в акції взяли участь більш ніж півтори сотні осіб із 24 міст України.
До студентського табору регулярно приходили політики, дисиденти, артисти. До акції долучилися відома актриса Ніла Крюкова, а також кілька народних депутатів, серед них Степан Хмара та Яків Зайко, який у лютому 2014 року стане до лав Небесної Сотні.
10 жовтня спроба відставки голови уряду В. Масола провалилася. Частина депутатів із демократичної опозиції оголосила голодування на знак підтримки студентських вимог. 11 жовтня у малому залі будинку Федерації незалежних профспілок України навпроти наметового містечка відбулася пресконференція керівництва табору. Журналістам повідомили, що студентські організації та акції по всій Україні й у Києві активізовуватимуться, оскільки влада не дослухається до вимог студентів.
Щодня з табору по всьому Києву відряджали пікетні групи з гучномовцями та плакатами до вишів і підприємств із метою підняти людей на загальнонаціональний страйк. Рух транспорту на Хрещатику було перекрито "живими ланцюгами". (Додаток 1)
Незважаючи на протидію влади, інформація про студентську акцію ширилася як Україною, так і світом. Тисячі листів, телеграм приходили в наметове містечко з усієї України та СРСР зі словами підтримки. Українська діаспора доклала великих зусиль для поширення правди про голодування й вимоги студентів. Чимало світових політиків, американських конгресменів і сенаторів особисто зверталися до лідера СРСР М. Горбачова, щоб проти мирних студентів не було застосовано насилля. Ситуація почала змінюватися на користь студентів-протестувальників.
15 жовтня 1990 року стало кульмінацією протестів. Десятки тисяч студентів та киян вийшли на вулиці та з національними прапорами і плакатами з гаслами попрямували до Верховної Ради. У перших лавах ішли ослаблені, але не зломлені голодувальники-студенти. Оточивши будівлю парламенту, маніфестанти прорвали міліцейські шеренги та зайняли площу, де вночі постало нове наметове містечко з 11 наметів та 45 голодувальників, яке очолив львів’янин Ростислав Дідух. Представники студентів отримали змогу виступити з трибуни Верховної Ради. Учасники страйку зайняли головний (червоний) корпус КДУ. Почався новий етап опору – "окупаційний страйк". Того ж дня відбувся прямий телеефір, на якому виступили керівники студентської акції протесту О. Доній, О. Барков, І. Коцюруба, Т. Корпало та В. Кириленко. Кожен пояснював одну з вимог голодувальників та закликав до ненасильницьких актів непокори владі.
16 жовтня на мітингу біля наметового містечка свою підтримку студентам висловили десятки трудових колективів заводів, фабрик, науково-дослідних інститутів, а також колективи шахтарів. У Львові голодували професори університетів та політехнічного інституту. Продовжилися походи по заводах та фабриках Києва аж на лівий бік Дніпра. Рух транспорту було паралізовано. Студенти продовжили тактику "окупаційного страйку". Під шаленим тиском суспільства Верховна Рада того ж самого дня створила тимчасову узгоджувальну комісію для розгляду вимог студентів-голодувальників. До неї ввійшли представники комуністичної більшості, демократичної опозиції та студентів. Готовий компромісний документ, який в основному задовольняв вимоги студентів – постанову Верховної Ради УРСР "Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 р." парламент прийняв більшістю голосів 17 жовтня. “Першого дня оголосили голодування 108 осіб, 80 з яких – львів’яни”, – пригадує Андрій Салюк, тодішній голова студентського братства Львівської політехніки. А вже 6 жовтня створена за дорученням Верховної Ради комісія прозвітувала, що голодують 158 осіб із 24 міст УРСР. Більшість у парламенті тоді становила комуністична “група 239”. На твердження, що в багатьох голодувальників підвищена температура, парламент відреагував зверхнім сміхом.
“Уже після подій я бачив закриті документи КДБ СРСР про те, що на грудень готується масштабна політична акція. Органи все знали. І ми розуміли загрози. Якби не вдалося закріпитися на площі, ми мали й інші варіанти. Проте, на диво, спрацював план А. І взагалі всі українські революції мають спільне: не відбулись би без підтримки населення Києва”, – каже учасник голодування, теперішній дипломат Денис Автономов.
Мітингувальники здобували щоразу більший авторитет, коли підтримку висловлювали відомі люди, такі як поетеса Ліна Костенко. Акторка Ніла Крюкова навіть приєдналася до голодування. А письменник Олесь Гончар на площі прилюдно спалив членський квиток Комуністичної партії Радянського Союзу.
“Майдан потопав у квітах. Я стільки квітів, ще й холодної осені, не бачив. Особливо дівчатам їх дарували”, – пригадує учасник голодування із Сум Віктор Рог. Про дієвість і наслідки протесту додає таке: “Ці події дуже налякали керуючу владу, і вже на виборах до Верховної Ради 1994 року запровадили закон (був чинний лиш одного разу), відповідно до котрого заборонялося балотуватися громадянам, вік яких становив менш ніж 24 років. Це робилося, щоб відсікти активну молодь, що на цій хвилі показала себе. І тоді ні Медуниця, ні Рог, ні Доній, ні Тягнибок, ні багато інших людей не могли балотуватися”. У 90-му році студентське голодування, яке дістало назву «Революція на граніті», посприяло здобуттю Україною незалежності. Це був перший Майдан. Потім пройшло 14 років - і стався другий. Потім - третій Майдан, який і зараз продовжується на Сході. Всі ці події гартують нас, як націю. Революція на граніті, стала важливим етапом українського державотворення та закарбувала бажання та віру в майбутнє молодого покоління жити у демократичній незалежній державі.
Згідно з домовленостями студенти припинили голодування та демонтували наметове містечко. Верховна Рада натомість виконала більшість пунктів постанови, окрім найважливішого, на думку студентів, – перевиборів до Верховної Ради. Це була перемога студентів та українського суспільства, проте активна молодь сприймала цей факт тільки як початок широкомасштабної революції, потрібної для демонтажу комуністичної тоталітарної системи, побудови демократичного громадянського суспільства та відновлення незалежності України.
Хоч би що там було, за 16 днів жовтня 1990 року організований студентами протест домігся виконання висунутих його учасниками п’яти вимог. 17 жовтня Верховна Рада УРСР своєю постановою гарантувала:
• звільнення прем’єр-міністра УРСР Віталія Масола;
• проведення в Українській РСР нових виборів;
• проходження строкової військової служби громадянами України поза межами республіки тільки за їхньої згоди;
• створення тимчасової комісії Верховної Ради УРСР із питання націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України;
• відкладення підписання нового союзного договору між республіками СРСР
Революція на граніті, ці події 2 – 18 жовтня, відіграла значну роль у здобутті незалежності України. Прямим наслідком цих подій була відставка Віталія Масола, який вирізнявся своїми промосковськими поглядами, з посади голови Ради Міністрів УРСР та в тій чи іншій мірі виконання всіх інших вимог студентів. Саме тоді почалося активне зародження громадянського суспільства України, яке вже в 2004 році вийде на майдан Незалежності проти фальсифікації виборів. А восени 2013-го на «Євромайдані», проти спроби четвертого Президента Віктора Януковича знову розвернути Україну в бік Росії, керівництво якої згодом розпочне проти нашої держави військові дії, ще активніше й більш масово протестуватиме молодь. І в першу чергу саме студенти вийшли на акції протесту, не дозволили змінити законодавчо закріплений курс на Європейську інтеграцію, були рушієм Революції Гідності.
Співробітники НМРГ записували інтерв’ю з безпосередніми учасниками Революції на граніті, що поклало початок новому усноісторичному проєкту, який сприяє формуванню джерельної бази музею. Особистий досвід та активна участь у студентському страйку перетворюють записані свідчення на важливе історичне джерело для всіх дослідників, які вивчають новітню українську історію, українські Майдани та зокрема Революцію на граніті як перший успішний Майдан в історії нашої країни.
Як починався студентський страйк, якою була атмосфера в наметовому містечку, як було облаштовано побут молоді, що голодувала, та як досвід першого Майдану використовували його учасники під час дальших суспільно-політичних акцій – основні теми, які обговорювалися під час інтерв’ю.
Спогади учасників Революції на граніті
Олесь Пограничний – директор Інституту релігії та суспільства (Львів). Співзасновник і голова капітули культурологічного журналу "Ї". Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. У 1989 році був співзасновником молодіжної організації "Студентське братство Львова". 1990 року брав участь у студентському голодуванні на майдані Незалежності (на той час площа Жовтневої революції).
"При всьому тому, що ми перебували тоді в отих усіх можливих організаціях – "Товариство Лева", "Народний рух", Товариство української мови, ми зрозуміли, що нам треба робити свою організацію, що в кожній із цих організацій ми є… молодші й недосвідчені… Ми зрозуміли, що нам потрібна своя організація, у нас був свій порядок денний… Революція на граніті показала: ми придумали, ми зробили і ми готові це зробити до кінця. Ми добиваємося всього, ціна – наше життя. Доб’ємся або не доб’ємся. Добилися"."Голодування – не активна боротьба, власне, не просто пасивна, що ми просто вийшли на мітинг, потримали плакати, покричали, розвернулися й пішли. Ми не брали зброю, не виколупували бруківку, не кидали в міліцію, але власне ця боротьба, скажімо так, була самопожертвою, вона давала фору... влада не була готова агресивно діяти проти беззахисних".
"Обстеження – це була обов’язкова процедура. Якщо голодувальник мінімум три-чотири дні не їде на обстеження, то йому пропонувалося: або ти виходиш із голодування, або ти їдеш на обстеження... Якби не було цих обстежень, влада нас дуже довго ігнорувала б... Їхня куплена преса писала: "Що ви розказуєте, вони на майдані такі бідні-нещасні, а насправді їх усі підгодовлюють, вони в кафе ходять їсти, а в наметах там узагалі все завалено їжею..." Тобто це були провокації, ми свідомі були того, що так буде... Це обстеження, об’єктивне – вага, до речі, тиск, об’єктивний стан – те, що лікар записує як об’єктивний стан, і аналіз цукру крові... Щоби для немедиків зрозуміло було, що таке цукор крові, це, скажемо, людина нормальна, яка зранку не снідає, встала, у неї не може бути цукор крові менш ніж 4,2... 1,2 – це вже смерть настає. А у нас були випадки, коли люди з табору приходили в лікарню, робили обстеження й верталися назад голодувати в табір – 1,2, 1,6, 1,4 мілімоль на літр. Це дуже низькі познаки. У людини, яка не голодує, це коматозний стан".
"Для медиків критичним останній день був. Це була... катастрофа. Бо поки люди себе взяли в кулачок, отак стиснули свою силу волі й тримають, хтось голодує, хтось не голодує, це стрижень, це є бажання боротьби... А уявіть собі, коли Верховна Рада приймає ухвалу про рішення, наприклад, що знімають Масола, вже зняли, проголосували, а ті пункти зобов’язуються розглянути на наступній сесії... Уявіть собі, у мене протягом наступних трьох-чотирьох годин це були, напевне, більш ніж у двадцяти людей припадки, коматозні стани, люди мліли як мухи... Люди отримали результат і розслабилися. При тому, це розслаблення психологічне... людина ні з того, ні з сього мліє, бо ми перемогли... Це була така цікава несподівана проблема".
Тарас Прохасько:
2 жовтня ми прибули до міста. Було кількадесят людей, які швиденько вибігли на Майдан Незалежності і почали розкладати намети, і все – ми зайняли місце і почали акцію. Цей перший крок був зроблений дуже вдало, як шахова гра, і важливо, що саме він був з боку студентів.
Далі ми поставили режим в таку ситуацію, що вони змушені були реагувати. Не вони придумували, що робити – їх завдання було реагувати на це. І, слава Богу, на той час ситуація була така, що ми співпрацювали з київськими та іншими студентськими спілками. Тому пізніше це набуло розголосу серед киян.
Олесь Доній:
Там було кілька вимог, спочатку дві, потім – три: перевибори Верховної Ради та націоналізації майна Компартії України і ВЛКСМ, потім додалося – непідписання Союзного договору.
Для того, щоб оголосити Незалежність – потрібно було взяти владу. Тому основна вимога – це перевибори Верховної Ради.
А націоналізації майна Компартії України і ВЛКСМ – це для того, щоб урівняти всі політичні сили на цих же перевиборах. Ми не довіряли цій Верховній Раді, тому й не сподівались, що вона буде проголошувати якісь там акти.
Тарас Семущак – лікар, у 2010-2015 роках був депутатом Львівської міської ради. Закінчив Львівський державний медичний інститут (спеціальність "Хірургія"). 1989 року брав участь у заснуванні Студентського братства Львівського медичного інституту, був заступником його голови. Керівник медичної служби під час студентського голодування 1990 року в Києві. У 1991–1992 роках заступник голови Студентського братства Львова. У 2004 році під час Помаранчевої революції керівник медичної служби в Українському домі(Київ).
Михайло Свистович:
На четвертий день голодування показали по телевізору. Я побачив, як мої товариші голодують, як їм погано під дощем і холодом, ніхто на них особливої уваги не звертає, а я тут п’ю, їм домашні ковбаси.
Ніби-то й прогноз мій збувався, що нічого не вийде, але сумління гризло. І ми з майбутньою дружиною зібралися, поїхали до Києва. Тобто я це зробив виключно із солідарності. Вважав, що це неправильно, але, оскільки воно вже почалося, то мені було незручно, що мої товариші голодують, а я тут сиджу об’їдаюсь.
Олег Кузан (1967 року народження) – один з організаторів студентського голодування під час Революції на граніті, один із засновників Студентського братства Львова, студент факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка (нині Львівського національного університету), зареєстрований як приватний підприємець, а до жовтня 2005 року перебував на посаді першого віцепрезидента Національної телекомпанії України у місті Києві.
"До того в Угорщині, Чехії, інших країнах відбувалися студентські акції, які були частиною руху в тих країнах... декомунізації. Вони переважно були успішні. Хоча ми про них мало що знали. Ми дізналися про них уже значно пізніше. Думаю, що головна причина – це величезна мотивація тих людей. Ті люди бачили перед собою долю своєї країни... нації, відчували у собі сили... Молоді, нахабні, здорові, сильні, агресивні – ну, в доброму сенсі того слова. А друга частина – це організаційний досвід. Якби Студентське братство, яке було осердям... не мало до того півтора-дворічного досвіду діяльності, взаємодії, розбудови своєї організації, то, мабуть, такою успішною ця акція не була б".
17 жовтня Верховна Рада ухвалила постанову «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року», якою формально було прийнято умови протестувальників, щоправда, у пом’якшеному вигляді.
РЕВОЛЮЦІЯ НА ГРАНІТІ ПЕРЕМОГЛА –ВПЕРШЕ ЗА БАГАТО ДИЯТИЛІТЬ ГРОМАДСЬКІ АКТИВІСТИ У ВІДКРИТІЙ БОРОТЬБІ
Революція Гідності залишила глибокий, визначальний і незабутній слід в історії. Її ідеали, надії й рішення разюче змінили нашу ментальність, розпочали і продовжують формувати нашу нову політичну ідентичність. Процес не завершено. Бо історія штука не скороспішна. Коли ж завершиться – будуть і правильні рішення, і справжні лідери.
Те, що ми всього цього не відчуваємо, пояснюється одним: ми надто ще наближені до тих подій, надто емоційно сприймаємо їх. І за окремими деревами, як кажуть, не бачимо лісу. З кожною новою річницею Майдану ми маємо змогу осягнути більш повну картину того, що сталося. Але, щоб пазл склався повністю, має пройти ще чимало часу.Отже, у чергову річницю Початку згадаємо день за днем, як все це відбувалося.
18 листопада 2013 року. На засіданні Ради міністрів закордонних справ ЄС вкотре не було прийнято остаточного рішення - чи підписувати Угоду про асоціацію з Україною на саміті у Вільнюсі 28-29 листопада. На той момент Київ виконав не всі умови для підписання Угоди.
21 листопада.Цього дня Уряд Азарова оприлюднив рішення щодо призупинення процесу підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом. Ця Угода готувалася з 1998 року, її повинні були підписати на Вільнюському саміті 28 листопада. Проте, після таємної зустрічі Путіна та Януковича у Сочі, українська влада відмовилась від підписання.
Підняти людей на акції протесту допомогли соціальні мережі. Twitter і Facebook швидко рознесли інформацію про громадські акції. Першими вийти на Майдан Незалежності запропонували журналісти «5 каналу» Інна Неродик і Ольга Сніцарчук. Але найбільший ефект справив пост у Facebook журналіста Мустафи Найєма. «Зустрічаємось о 22:30 під монументом незалежності. Вдягайтесь тепло, беріть парасолі, чай, каву, хороший настрій та друзів», - написав Найєм. Незабаром на Майдані Незалежності зібралося близько 1,5 тис. осіб. Тодішня влада моментально відреагувала на спротив громадян. Окружний суд Києва постановив заборонити під час проведення мирних масових акцій встановлювати малі архітектурні форми у вигляді наметів, кіосків, навісів, у тому числі тимчасових та пересувних, із 22 листопада 2013 року по 7 січня 2014 року на Майдані Незалежності, вулиці Хрещатик та Європейській площі. Наступного дня на мітингу в Києві зібралося вже близько 5 тис. осіб. І саме тоді пролунало гасло «Україна - це Європа!» Подібні акції пройшли у Львові, Вінниці, Одесі, Миколаєві, Донецьку, Сумах, Харкові та майже в кожному іншому обласному центрі України.
24 листопада. На Майдані у Києві зібрався найбільший мітинг опозиції за період президентського правління Януковича, за різними оцінками туди прийшли від 60 до 150 тисяч чоловік.На Євромайдані вимагали відставки Азарова, скасування рішення Уряду про відмову від асоціації ЄС, підписання Угоди про асоціацію на саміті у Вільнюсі, звільнення з ув'язнення Юлії Тимошенко. Водночас звернулися до країн Заходу із закликом запровадити персональні санкції проти Януковича та представників його влади. Мітинги з аналогічними вимогами пройшли в Харкові, Львові, Луганську, Вінниці, Донецьку, Кривому Розі, Сумах та Чернівцях.
28-29 листопада. На саміті Східного партнерства у Вільнюсі Угода про асоціацію між Україною та Європейським союзом так і не була підписана. У мережі з'явилося відео неформального спілкування канцлера Німеччини Ангели Меркель і президента Литви Далі Грибаускайте з тодішнім президентом України Януковичем. На ньому, зокрема, видно, що президент Литви намагається схилити Януковича до того, щоб він підписав Асоціацію. Проте, Янукович відповів, що вже є рішення уряду.
Цього дня «Партія регіонів» зібрала людей на Європейській площі, аби показати підтримку дій президента народом. Однак, з анонсованих 50 тисяч людей їм вдалось зібрати лише 10.
В цей же час на Майдані громадські активісти і лідери опозиційних партій ухвалили спільну резолюцію з вимогою відставки Януковича «за зраду українського народу».
29 листопада. Цього дня українські студенти організували «живий євроланцюг» між Києвом та Перемишлем.Маршрут ланцюга розпочався у Києві і проліг через Житомир, Рівне, Львів і до Шегині на кордоні з Польщею. Довжина цього маршруту становила 625 кілометрів. Цей Євроланцюг став другим в історії України. У січні 1990 року живий ланцюг українці створили на Акт Злуки.
30 листопада. У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності спецпідрозділ «Беркут» жорстоко розігнав мітингувальників.Ще перед 4-ю годиною ранку на Майдан почали завозити вантажівками елементи новорічної ялинки, яку зводили неподалік місця протесту. Тоді ж загони міліції оточили близько тисячі активістів, які мирно протестували і співали пісні.
В результаті наступу силовиків десятки людей було жорстоко побито, серед них багато студентів. Беззахисні люди втікали від озброєних бійців «Беркуту» до Михайлівського собору, щоб уникнути побиття. На відеозаписах, оприлюднених в інтернеті, було видно, як спецпризначенці витісняли людей з-під монументу Незалежності, б'ючи їх кийками. Декого продовжували бити навіть після того, як він упав. Одночасно з'явились комунальні машини, що почали прибирати площу і встановлювати новорічну ялинку. Внаслідок дій «Беркуту» постраждали щонайменше 80 осіб. 35 людей міліціонери затримали, але згодом відпустили. Проти учасників мітингу відкрили кримінальні провадження - за статтями «спротив представникам влади» і «хуліганство». У МВС розгін протестувальників пояснювали провокаціями з їхнього боку. Від дій силовиків тодішнє керівництво держави відмежувалося; нікого не було покарано, розслідування не було почато.Жорстоке побиття студентів на київському Майдані приголомшило не тільки українців, але й світову спільноту. Події 30 листопада стали переломним моментом в українських протестах кінця 2013 року, змістивши акцент протестів із проєвропейського на антиурядовий, а також додавши їм масовості
1 грудня. Цього дня у Києві пройшов один із найвелелюдніших мітингів Революції Гідності. Опівдні колона мітингувальників рушила з Михайлівської площі вулицею Володимирською до парку Шевченка, а звідти у бік Хрещатика, потім пройшла Бессарабською площею і попрямувала до Майдану Незалежності. За різними даними, того дня у Києві мітингували близько півмільйона осіб. Міліція, яка заблокувала напередодні підступи до Майдану Незалежності, відступила.
Заходи відвідали європейські дипломати: віце-президент Європарламенту ЯцекПротасевич, колишній глава Європарламенту ЄжиБузек та колишній глава польського уряду, лідер партії «Закон і справедливість» Ярослав Качинський. Разом з тим, цього дня мітингувальники зайняли будівлю КМДА та Будинок профспілок - там розташувався Штаб національного опору.Поки на сцені Майдану Незалежності виступали політики, частина учасників акції намагалася штурмувати Адміністрацію президента. Крім кулаків та палиць у хід пішли бруківка, цепи і, навіть, трактор, яким намагались таранити кордони силовиків. Саме на цей трактор піднявся Петро Порошенко, закликаючи припинити провокації. «Беркут» відбив штурм, застосувавши світлошумові гранати і сльозогінний газ. Потім бійці почали переслідувати нападників. «Беркут» діяв максимально жорстоко і бив усіх, хто траплявся на шляху. Так, крім учасників протесту, постраждало понад 40 українських та іноземних журналістів, зокрема польський журналіст ПавелПененжек, оператор 5-го каналу Іван Наконечний, головний редактор сайту Цензор.НЕТ Юрій Бутусов.ПавелБоболовіч, кореспондент польського радіо Wnet 24: «1 грудня - хвиля несамовита. Було стільки людей... Приїхали й поляки, офіційна делегація. І знову ніби проявилося нове обличчя Майдану - стало зрозуміло, що це вже революція, вже вийшла велика сила українців. Я мав відчуття, що весь Київ вийшов на вулиці. І весь рухався у напрямку Майдану. Особливістю і феноменом Майдану було те, що там було вироблено такі правила, які ти не можеш порушити, і духовенство постійно наголошувало, що це мирний протест... Ще одна рефлексія. На тих барикадах всюди були європейські прапори, і люди, які йшли на ту боротьбу, йшли з європейськими прапорами. Дуже прикро, але із самого початку моє відчуття як людини, що приїхала з Європи, - Європа не була з тими людьми. На те, що вони ризикували своїм життям і пізніше фактично поклали свої життя за європейські цінності, Європа нічим реально не відповіла. Хоча, звісно, приїжджали політики європейські, і польські зокрема.» Разом з тим 1 грудня акції протесту відбулися в багатьох містах країни. Наймасовіший протест був у Львові - близько 40 тисяч осіб. У Луцьку протестували понад 8 тисяч, у Тернополі - понад 5 тисяч, у Чернівцях - близько 5 тис. Акції також відбулися у Рівному, Харкові, Дніпропетровську, Хмельницькому, Одесі, Вінниці, Ужгороді, Кіровограді, Донецьку, Луганську, Житомирі.
8 грудня. В цей день у Києві відбувся так званий «Марш мільйона». На віче на Майдані Незалежності зібралися, за різними оцінками, від 500 тисяч до 1 мільйона людей.Майдан був заповнений ущерть, і це без урахування інших центральних вулиць міста. Зі сцени виступали як політичні, так і культурні та духовні діячі. Було оголошено про намір блокувати урядові будівлі та встановлювати наметові містечка на вулицях урядового кварталу. Опозиція дала тодішньому президенту Януковичу 48 годин для виконання вимог Майдану і пообіцяла блокувати його резиденцію у Межигір'ї. По завершенні офіційної частини заходу мітингувальники рушили на вулиці урядового кварталу, де створили і побудували кілька блокпостів і барикад, зокрема на вул. Грушевського, Лютеранській, Круглоуніверситетській та перехресті Шовковичної й Богомольця. Увечері активісти «Свободи» повалили пам'ятник Леніну на бульварі Шевченка біля Бессарабки в Києві. На постаменті встановили державний прапор України та червоно-чорний прапор ОУН-УПА.Разом з тим, на Майдані було сформовано 15 загонів цивільної самооборони, які назвали «сотнями».
11 грудня. У ніч із 10 на 11 грудня 2013 року численні підрозділи внутрішніх військ і «Беркута» зробили першу спробу розігнати мирних протестувальників на Майдані у Києві. Тоді Михайлівський Золотоверхий собор безперервно бив у дзвони, і на той дзвін з усього міста стікалися кияни.Із кожною годиною людей у центрі столиці більшало - станом на п'яту ранку мітингувальників на Майдані було вже близько 10 тисяч. Кількома годинами пізніше силовики спробували штурмувати Київраду, однак протестувальники почали поливати їх із другого поверху водою з пожежних брандспойтів, а на вході до КМДА зчинилася бійка. Тим часом кількісна перевага вже явно була на боці активістів Майдану, і спецназівці під зростаючим натиском людей відступили.
1 січня 2014 року. В Новорічну ніч на Майдані зібралося кількасот тисяч люду. Рівно опівночі вони заспівали Гімн України, тримаючи в руках ліхтарики та мобільні телефони. На сцені разом з усіма співали гімн Руслана, лідери опозиції Петро Порошенко, Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Юрій Луценко, народні депутати, а також координатори Євромайдану.Після поздоровлень та салюту на Майдані був святковий концерт. Серед виконавців - ТНМК, «Тартак», Руслана, «Скай», Лама, Марія Бурмака і «Мандри».
16 січня. Цього дня у 2014 році Верховна Рада України ухвалила пакет законів, які дістали назву «диктаторських законів 16 січня». Вони були проголосовані з порушенням регламенту, і стосувалися обмеження свобод громадян. Наступного дня, пакет прийнятих законів підписав тодішній президент Янукович. Незважаючи на численні протести й заклики світової та української громадськості не публікувати тексти законів, вони все ж таки були оприлюднені.
19 січня. Цього дня протистояння на Майдані з мирної фази перейшло в силову.Кількасот тисяч людей, обурених прийняттям «диктаторських законів» 16 січня, зібралися на народне віче. Незважаючи на численні заклики лідерів опозиції до продовження мирного протесту, багатотисячна колона пішла до Верховної Ради, однак зіткнулася із кордоном «Беркуту» на вулиці Грушевського.Почалися сутички, які тривали усю ніч. Під час протистояння мітингувальники закидали міліцію бруківкою, фаєрами, «коктейлями Молотова». При цьому були спалені шість автобусів і вантажівок правоохоронців. «Беркут» використовував проти демонстрантів шумові гранати і гумові кулі, а також водомет. Під час силового протистояння на Грушевського був пошкоджений фасад входу на стадіон «Динамо». Також були спалені каси стадіону і розібрана частина огорожі. Пошкоджень зазнав і пам'ятник Валерію Лобановському. 22 січня його загорнули у брезент. За повідомленнями столичних медиків, у період з 19 січня до ранку 21 січня за медичною допомогою звернулися 122 постраждалі, 50 із них були госпіталізовані. Водночас, згідно з даними медичної служби Євромайдану, за добу 19-20 січня на вул. Грушевського було поранено 1400 осіб.
22 січня. На Майдані загинули перші активісти - вірменин Сергій Нігоян, білорус Михайло Жизневський.
23 і 24 січня.Протести поширюються по всій Україні. У ряді міст - Тернополі, Львові, Рівному, Івано-Франківську та Хмельницькому, протестувальники захоплюють будівлі обласних державних адміністрацій. Подекуди губернаторів змусили написати заяви про відставку. Однак, у Донецьку, Луганську та Харкові пройшли мітинги на підтримку влади.
28 січня. Прем'єр-міністр Микола Азаров подав у відставку. Верховна Рада провела засідання, на якому переважною більшістю голосів анулювала 9 з 12 «диктаторських законів».Це стало можливим через те, що в «Партії регіонів» утворилося потужне лобі мирного врегулювання конфлікту. В першу чергу його притримували депутати, орієнтовані на Ріната Ахметова та Дмитра Фірташа. До них приєдналась і більшість «регіоналів»-бізнесменів.
18-20 лютого.Вранці 18 лютого демонстранти пішли до Верховної Ради, де депутати мали розглянути зміни до Конституції України. Однак канцелярія парламенту відмовлялася реєструвати цей документ, що викликало обурення серед мітингувальників і призвело до сутичок з силовиками.Протягом 18 лютого в ході зіткнень протестуючі були відтіснені до Майдану, понад 20 людей було вбито з вогнепальної зброї.19 лютого демонстранти утримували позиції на Майдані, тоді як силовики почали підготовку до «антитерористичної операції». Проти демонстрантів з боку вулиці Інститутської були застосовані 3 водомети, було підтягнутоБТРи. Близько 22 години загорівся Будинок профспілок, де в той час розташовувався штаб євромайданівців та перебували поранені. За офіційними даними на пожежі загинули дві людини, 41 врятовано. Пожежу змогли загасити тільки 20 лютого вранці. Тим часом переговори лідерів опозиції з тодішнім президентом Януковичем знову не дали результатів.
20 лютого протестувальники перейшли в контрнаступ, і, незважаючи на значні втрати, змогли зайняти Український Дім, Жовтневий палац і відтіснити силовиків до урядового кварталу. Разом з тим, на дахах будівель навколо Майдану розташувалися снайпери, які відкрили прицільний вогонь по майданівцях.
21 лютого.Парламент абсолютною більшістю голосів (386) схвалив у цілому Закон «Про відновлення дії окремих положень Конституції України 2004 року». Крім того, схвалено Закон «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України». Разом з тим, Рада імплементувала до національного законодавства положення статті 19 Конвенції ООН проти корупції, згідно з якими була декриміналізована стаття, за якою було засуджено Юлію Тимошенко. Наступного дня вона була звільнена.
У ніч з 21 на 22 лютого Віктор Янукович з найближчим оточенням покинув країну. Спочатку він залишає Київ й виїжджає до Харкова, де за підтримки Росії намагався влаштувати з'їзд для відділення східних регіонів від України. Однак цей план зазнав поразки. Янукович та більшість членів його уряду втекли до Росії.
23 лютого. Народні депутати 328-ма голосами ухвалили постанову «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України». Вибори призначили на 25 травня 2014 року.
ВИСНОВОК
Сьогодні, коли Україна продовжує боротьбу за збереження власної свободи та цілісності, ми маємо пам’ятати події, які стали важливими кроками до утвердження нашої незалежності. Адже, поки ми дорожимо своїм минулим, вшановуємо наших Героїв, живемо і працюємо заради процвітання та розбудови нашої держави – доти ми непереможні!
23 жовтня 1990 року Верховна Рада України проголосувала за відставку
В.Масола.
Революція на граніті 2–17 жовтня 1990 року – перший успішний ненасильницький політичний протест проти чинної комуністичної влади в УРСР, поштовх до демократизації українського суспільства.
Акції громадянської непокори, які охопили Україну в жовтні 1990 року, заклали традиції проведення демократичних акцій протесту, подальшим виразником яких стала Помаранчева революція та Революція Гідності.
Боротьба українських громадян за свої права, яка одержала назву "Євромайдан", а згодом Революція Гідності, була наймасштабнішою подією в новітній історії України і логічним продовженням обстоювання прав людини та громадянина.
21 листопада 2013 року півтори тисячі людей вийшли на площу в знак протесту проти того, що проросійський президент Віктор Янукович відмовився підписувати документ, до якого держава йшла роками: угоду про асоційоване членство України в Європейському Союзі
Тактично Євромайдан домігся втечі президента-диктатора, відставки уряду. Після виборів Україна обрала європейський вектор розвитку - стала асоційованим членом ЄС, громадяни отримали право безвізового в’їзду в Євросоюз, внаслідок Зони вільної торгівлі з ЄС товарообіг із країнами Європи стало зростає. Революція Гідності стала трансформаційним, героїчним і драматичним феноменом для України. Український народ довів свою відданість свободі, свою гідність, заплативши однак за такі цінності найвищу ціну – життям 107 учасників акції протесту, Героїв України, названих Небесною Сотнею.
Україна зберегла свою незалежність від імперської Росії, позбувшись Віктора Януковича і його близького оточення, які перманентно здавали національні інтереси країни й готові були здати остаточно, та ствердила свій європейський вектор розвитку. Кремль не полишив намагань повернути Україну в лоно своєї імперії, захопивши невдовзі після подій на Майдані Крим і окупувавши частину території Донбасу. Утім на оборону цінностей, які відстоював Майдан, постали воїни, що тримають нині небо на Сході України.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
- Матеріал написано на основі ексклюзивних розповідей учасників зазначених подій, а також матеріалів на сайтах ukrnationalism.org, istpravda.com.ua, uk.wikipedia.com.
- Капшученко Ю. “Революція на граніті — це потяг, який мене зачепив, — ВахтангКіпіані” [Електронний ресурс] // Молодіжна інформаційна спільнота / Ю. Капшученко. Режим доступу: http://soli.com.ua/2013/10/04/revolyutsiya-na-hraniti-tse-potyah-yakyj-mene-zachepyv-vahtanh-kipiani/#.VeRNECXtlHw
- 9. Матвійчук Я. Революція на граніті: незроблені уроки [Електронний ресурс] // Радіо Свобода / Я. Матвійчук. Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/2176460.html
- 10. Революція на граніті в обличчях – світлини учасників протесту [Електронний ресурс] // Газета.ua. – 17.10.2014 – Режим доступу: http://gazeta.ua/articles/history/_revolyuciya-na-graniti-v-oblichchyah-svitlini-uchasnikiv-protestu/587360
- 11. Революція на граніті. У кожного своя революція [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://revnagraniti.wordpress.com/
- 12. Фотохроніка студентської революції 1990 року[ Електронний ресурс] // Історична правда. Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2010/10/2/627/
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку