УКРАЇНСЬКА ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА ДОБИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

УКРАЇНСЬКА ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА ДОБИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

1. Література доби Київської Русі: Література Київської Русі з найдавніших часів свого розвитку має виразноцерковно-релігійний, християнський характер. І це зовсім зрозуміло: вона була прямимнаслідком прийняття християнської віри і її основним завданням було служитихристиянській релігії, її поширювати та закріплювати.

Перекладна література Київської Русіа) Книги св. Письма, псалтирі, Остромирове Євангеліє. До цієї категорії треба теж зарахувати псалтирі, тобто тексти апостольських листів з поясненнями або т.зв. толкові псалтирі. В новішій літературі окремі письменники перекладали їх на живународну мову (Шашкевич, Шевченко, Куліш).б) Широким розголосом втішались писання отців Церкви (як от Івана. Золотоустого, Єфрема Сирина чи Івана Дамаскина). в) збірники, що були релігійного аборелігійно-світського змістуи князя Святослава в них, крім фрагментів св. Письма і писань отців. Церкви, були теж деякі історичні відомості і показник „ложних” і „праведних” книг.г) збірники науково-історичного характеру (т.зв. хронографи, палеї, що м.ін.подавали відомості від початку світу до новіших часів), переклади з грецької мови .г) Дуже багатий відділ перекладного письменства творять апокрифи та повісті.

Оригінальна література Київської РусіНайсильніше відбито народні традиції, національну самосвідомість і прагнення володарів Київської Русі відстояти свою незалежність у боротьбі так зі зовнішніми ворогами (кочовиками), як і внутрішнім роздробленням і від осередковими силами. У ній відзеркалено моральні й духові сили українців київського державного княжого періоду. Майже вся література Київської Русі в період її розвитку (особливо за часів кн. Ярослава Мудрого — 1019-54 і Володимира Мономах), пройнята величчю руської землі,гордістю на княжу Русь і бажанням зберегти її фізично й духовно, на високому моральному рівні. Найкращим свідоцтвом цього є літописи. Віддзеркалює глибоко-релігійний світогляд перших письменників, якими тоді були освічені монахи і взагалі духовенство.

Серед перших творів літератури раннє-київського періоду XI ст.,4 на передовемісце висувається постать першого київського митрополита-українця Іларіона, авторадидактично-теологічного твору «Слово о законі і благодаті». Другим визначним письменником був один з основоположників Києво-Печерського монастиря і його ігумен (друга половина XI ст.) Феодосій (Печерський). Він, як письменник і церковний діяч, мав великий вплив на тодішню провідну верству і накнязя (Ізяслава Ярославича), був його дорадником.«Поучення» Мономаха охоплює ширше коло політичних питань. Воно разом з іншими творами цього часу (як от «Повість временних літ») становлять політичну програму кн. Володимира Мономаха, який турбувався за внутрішній громадський мир у державі та за її зовнішнє положення.

Слово о полку Ігоревімвиняткова пам’ятка літератури київського періоду, якій посвячено дуже багато наукових студій і перекладів налітературну українську та інші мови світу.«Слово» було написане в 1187 p., а темою його є трагічний унаслідках похід українських князів проти половців. Цей похід, докладно описаний в Київському літописі відбувся у 1185 p., а брали в ньому участь українські князі, якихочолював у поході Новгород-Сіверський князь Ігор Святославич. Провідна думка цього епосу є слава й честь української княжої держави, якунерозважні князі наражують на небезпеку й занепад, вибираючись, ради своєї особистої слави,в небезпечні й необдумані походи.

Усна народна творчість у Київській РусіДо найстарших треба віднести казки про тварин, наділених специфічними рисами людської поведінки; окрему групу творять фантастично-пригодницькі та героїчні казки, які відображають звичайно боротьбу людини зі звірями й темними силами природи. Відображена в них віра в силу заклять, в магію слова і т.п., а інші мають знову етично- моральну основу, як от напр. «Казка про правду і кривду». Казковими образами та мотивами переткані повісті раннього періоду. Близько до казок стоять перекази побутового характеру, як от про Кирила Кожем’яку, або історичного змісту. Історичні народні перекази стали навіть одним з джерел староруського літописання (як от про розселення слов’ян чи про заснування Києва трьома братами). Близько до переказів стоять легенди пізнішого походження і пов’язані з християнською тематикою (як от легенда про подорож св. Андрія — апостола по Русі і його благословення київським горам). Народна тврорчість цього періоду багата теж на прислів’я і приказки, якими переткані літописи, і на загадки, як форма алегоричного вислову, своєрідного випробування розумових здібностей людини.

Героїчний епос. Героїчний епос у формі т.зв. билин чи старин. Вони пов’язані з такими місцевинами як Київ, Чернігів, Галич, Новгород, і в них прославляються подвиги народних героїв- багатирів. Більшість з них пов’язана з Києвом і кн. Володимиром („красним сонечком”). Це були історичні пісні з княжої доби, які своїм змістом відносяться головно до боротьби давніх українців з навалою степових кочовиків: печенігів-торків-половців.

Григорій Сковорода. Збірка «Сад божественних пісень» — це не тільки універсальна картина поглядів самого мислителя, створена цілком у традиціях українського бароко але й універсальна розкладка поетичних розмірів. Аналіз поетичних творів Г. Сковороди із формального боку цілком певно свідчить, що поет глибоко знав українську барокову поезію і не тільки засвоював її традиції, що творились у віках, але й виявив себе реформатором поетичної техніки. Г. Сковорода будує свої притчі за певним, цілком усталеним зразком. Це прозаїчна історія, подана здебільшого.. у діалогічній формі, й завершується вона логічним висновком, що- його письменник називає «силою». Кожна така «сила»—мисельне резюме притчі. Всі ж вони — ніби живі ілюстрації до філософських постулатів Г. Сковороди. Г. Сковорода не міг ужитись у тому світі, який вимагав, щоб усі коліщатарухалися тільки в одному напрямі, — це не тільки суперечило його поглядам, але й не дало б йому здійснити одну із найосновніших ідей власного життя: жити так, як учиш. А він хотів жити так, щоб у світі панували оці три вічні істини: чесність, мир і любов.