Українська література ХХ ст. як новий етап в історії національної культури. Поняття «розстріляне відродження». Провідна роль поезії у 1920-ті роки.

“Розстріляне відродження”

Культурне піднесення в

Радянській Україні припинилося з 1930 р. Розпочалася чорна доба

"розстріляного відродження", кульмінацією якої став страхітливий голодомор

1932—1933 pp.

Червоний ренесанс

 Розстріляне відродження (також Червоний      ренесанс) – літературно- мистецьке покоління 20-х – початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Історичні передумови

Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони створили

тексти, гідні світового поціновування з довгоочікуваним набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905–1917 рр.

Історичні передумови

Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення, нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти насущний хліб.

     Але, працюючи «на грані», намагаючись

використати будь-яку можливість ознайомитися із світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості,

вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили дійсно актуальне мистецтво.

Нові мрії та обрії творчої молоді

Більшість представників розстріляного відродження були переконані в особливості своєї місії: виховати на нових морально-етичних засадах людину майбутнього, піднести національне

1925 рік. Члени літературного об’єднання "Ланка"–МАРС. Зліва мистецтво на вищий

Галич, Євген Плужник, Валер'ян Підмогильний, Тодось Осьмачканаправо: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія                        художній рівень.

Літературні Угрупування:

    Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ(об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на

«ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).

     Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925–1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Літературні Угрупування:

Українська література стає модерною за змістом і формою, упевнено крокує під гаслом духовного оновлення й національного відродження. По- новому в той незвичайний час творилися високі мистецькі цінності, без яких і сьогодні немислимий духовний розвій нашого народу. Для літературного процесу 20-30-х років визначальним було мирне співіснування різних ідейностильових течій (романтизму, реалізму, футуризму, символізму, авангардизму, неокласицизму та ін.)

Портрет поета М. Семенка. Стопортретна серія Петрицького. Фото: proslovo.com

Митці творили, натхненні дискусією та суспільним резонансом, щирою зацікавленістю людей. Митці сперечалися – не тільки про те, хто та як має впливати на соціум, що в ньому має виховувати. А й про те, чи має право на життя українська література як самобутнє явище світового культурного розвитку. У 1933 році "явище", як і розвиток всього українського, припинив партійний апарат.

Осередком української культури 20-х років ХХ ст.стає місто Харків

Культурне життя 1920-х тісно

пов’язане з Харковом – тодішньою столицею радянської

України, а його символом став будинок літераторів «Слово».

 Під одним дахом жив і працював майже весь «червоний ренесанс»: Лесь Курбас і Микола Куліш, Володимир Сосюра і

Валер’ян Підмогильний, Майк Йогансен і Григорій Епік, Микола

Хвильовий і Павло Тичина, Михайль Семенко і Михайло Яловий, Остап Вишня і Юрій Яновський і багато інших.

Будинок “Слово”

Харківський будинок “Слово” — осередок найперспективніших українських митців 30-х років

XX століття. Вони разом відвідували театр, дискутували про літературу та палко обговорювали полювання. Утім, життя мешканців будинку завжди було під загрозою через радянських наглядачів та масові арешти тих, хто не відповідав соцреалістичним канонам.

ЛІТЕРАТУРНИЙ HUB У “СЛОВІ”

Будинок “Слово” складався з близько 60 мистецьких родин — письменників, журналістів, літературних критиків, композиторів, художників, акторів та режисерів

Репресії

    Родина

Крушельницьких, початок

1930-тих рр. У 1934-37 рр. Володимира, Тарас, Антін, Остап, Іван і

Богдан були репресовані та страчені.

     Це фото стало символом винищення сталінським режимом української інтелігенції.

Арешти

Зібравши в одному домі популярних письменників, владі було простіше стежити за їхніми діями та словами. Бо ж у багатьох було "сумнівне" минуле. Сосюра воював на стороні Петлюри. Остап Вишня був офіцером медичної служби у військах УНР. Телефони прослуховували, упереміш із письменниками були й сексоти.

Арешти

Упродовж 30-х років понад половину мешканців арештували, а їхні сім’ї виселили зі “Слова”. Тоді ж Микола Хвильовий скоїв самогубство. Трагічна доля зі шляхом до Соловецьких таборів спіткала багатьох українських митців.

Репресії та арешти

У 1934 році, репресій зазнали 97 із 193 членів

Спілки письменників

України. Були заарештовані і згодом

розстріляні Г. Косинка,                                 Д. Фальківський, К. Буревій, М. Зеров, Л.

Гомін.

    Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення розстріляний  всесвітньо відомий актор і режисер, народний артист УРСР Лесь Курбас. У списку розстріляних 3 листопада також були Микола

Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян

Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук,

Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено  понад 100  осіб !!! представників української інтелігенції – цвіту української нації.

 Всі видатні діячі Розстріляного

Відродження відчули на собі дії радянської репресивної машини. Вони були або знищені, або зламані. Завдяки розсекреченню документів того часу, у нинішнього покоління з’ явився доступ до раніше невідомим біографій і слідчих справ українських митців. Біографічні довідки багатьох з них закінчуються словом «розстріляний», а ті, кому вдалося вижити або повернутися з суворого заслання, вже ніколи не змогли вільно творити.

Цвинтар української інтелігенції...

Поняття «Розстріляне Відродження» виникло через два десятиліття після трагічних подій. Першим сформулював його польський публіцист і громадський діяч, який виступав за

польсько-українське співробітництво, Єжи Гедройц. У 1958 році він в своєму листі до українського літературознавця Юрія

Лавріненка, який працював на замовлення Гедройца над антологією української літератури 1917-33-х рр., запропонував назвати роботу саме так.

Групи митців у часи сталінського терору

Перша група

Друга  група. Вдалося уникнути покарання й вижити в тюрмах

Декому з них вдалося втекти з концтаборів (Іван

Багряний).

Відбувши заданий строк, багато письменників, зокрема Остап Вишня, Борис

Антоненко-Давидович, до кінця життя залишалися в опозиції до радянського режиму.

З 1929 по 1953 роки через радянські табори пройшло 18 мільйонів осіб

Третя група. Уникнення репресій, замовчування та еміграція

Творчість таких осіб теж заборонялась і замовчувалась, твори вилучались зі сховищ і знищувались.

Переважна більшість цих осіб померла до ще розгортання масових репресій (Леонід Чернов, Олександр Богомазов, Гнат Михайличенко).

Небагатьом вдалось вчасно емігрувати (Юрій Клен).

Четверта група. Творчість, яка відповідала компартійним нормам

Страх за своє життя в умовах масового червоного терору

змушував митців пристосовуватись, перетворюючись на пропагандистів від мистецтва. Деякі твори Максима Рильського,

Павла Тичини, Володимира

Сосюри, Івана Кочерги, створені в той час, є типовими зразками

соцреалістичного

пропагандистського мистецтва і не мають жодної художньої цінності.