Українські землі наприкінці 17 у першій половині 18 століття

Про матеріал
Дидактичні матеріали містять основні дати подій та їх зміст, зображення культурних пам'яток, поняття, характеристики постатей, що стануть корисними для вчителів та учнів.
Перегляд файлу

Тема 10. Українські землі наприкінці 17 у першій половині 18 століття

Базові поняття теми

Конституція – основний закон держави, який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування органів влади.

Конституція (від лат. «упорядкуваня. установлення, складання») основний  закон про державний устрій і взаємовідносини громадян і держави.

(Конституція Пилипа Орлика «Пакти і конституція прав і вольностей Запорізького війська» -1710р.)

Малоросія – офіційна назва Лівобережної України у складі Російської імперії;

Малоросія — офіційна назва України в складі Рос. імперії. З 1654 до 1667 так у моск. Документах  називали приєднані до Московії Лівобережжя і частину Правобережжя. Від Андрусівської угоди до кінця XVIII ст. Малоросією називалося Лівобережжя з Києвом.

Малоросійська колегія – центральний орган російської адміністрації в Лівобережній Україні, заснований Петром І у 1722 р..

Малоросійська  колегія — центральний орган російської  колоніальної адміністрації в Лівобережній Україні у XVIII ст. Перша Малоросійська  колегія  створена указом імператора Петра І від 16(27).05.1722 у Глухові (замість Малоросійського приказу в Москві) з метою контролю за діяльністю гетьмана й українського уряду та поступового обмеження політичної, автономії Гетьманщини. Очолив її С. Вельямінов - Зернов. Усі питання державного життя Лівобережжя українського уряд повинен був вирішувати за погодженням з Малоросійською колегією 1727, намагаючись залучити на свій бік козацьку старшину під час загострення російсько-турецьких відносин, царський уряд ліквідував її (указ Петра II від 29.09.1727) і поновив гетьманство.1764 Катерина II остаточно скасувала гетьманство і незабаром створила так звану другу Малоросійську  колегію  на чолі з П. Румянцевим, перед яким поставила завдання остаточно ліквідувати автономію Гетьманщини. Указом від 20(31).08.1781 була скасована.

(за гетьмана Івана Скоропадського була створена перша Малоросійська колегія)

Козацьке бароко – назва архітектурного стилю, що був поширений на українських землях у другій половині XVII– у XVIII ст. та виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко;

Козацьке бароко — термін, яким послуговуються дослідники, для архітектурних споруд, що постати в Гетьманщині та на Слобідській Україні у другій половині XVII — XVIII ст.

Козацькі літописи – історико-літературні твори другої половини XVII – середини XVIII ст., присвячені козацьким війнам (Самовидця, Граб’янки, Самійла Величка);

Козацькі літописи — найвидатніше явище історичної літератури першої половини XVIII ст. називаються так, оскільки творилися в козацькому середовищі й оповідали про події козацької історії. До них належать «Літопис Самовидця», літопис Григорія Граб’янки, літопис Самійла Величка, які за своєю формою відрізняються від попереднього літописання і можуть вважатися окремою групою історичних творів

Русифіка́ція, або росифіка́ція, помосковщення, зросійщення, змосковщення — сукупність дій та умов, спрямованих на зміцнення російської національно-політичної переваги в країнах, що опинилися у складі Російської держави або перебувають у сфері її впливу, за допомогою переходу чи переведення осіб неросійської національності на російську мову й російську культуру та їхньої подальшої асиміляції. Найбільш характерний прояв національної політики російської влади 

Русифікацію зумовила державна політика російських режимів — спочатку царського, а згодом радянського, та обставини, що в них перебували внаслідок своєї приналежності до Російської імперії чи Радянського Союзу неросійські народи.

 

Основні постаті теми

Іван Мазепа(19.02(2.03).1639, за ін. відомостями 20.03.1639, 1629, 2.10.1644, с. Мазепинці, тепер Білоцерківського р-ну Київської обл. — 22.09(3.10). 1709, Бендери, нині Молдова, похований у Галаці, тепер Румунія, перепохований у Батурині Бахмацького р-ну Чернігівської обл.) — видатний політичний і державний діяч. Гетьман України (1687-1709). Навчався у Києво-Могилянській колегії та в ряді європейських навчальних закладів. 1663 повернувся в Україну. Був генеральним писарем за гетьмана П. Дорошенка, генеральним осавулом в уряді гетьмана І. Са-мойловича. 25.07.1687 на Коломацькій раді обраний гетьманом Лівобережної України. Прагнув об’єднати в єдиній державі всі українські землі. Дбав про формування аристократичної верхівки українського суспільства, здійснив ряд заходів, спрямованих на захист козаків, міщанства, духовенства, селян. Козацькі полки брали участь у війнах Московії з Кримським ханством і Османською імперією, у Північній війні. У 1704 взяв під контроль землі Правобережної України. Довідавшись про плани Петра І ліквідувати автономію України. В 1705 розпочав переговори з С. Лещинським і Карлом XII, 4.11.1708 відкрито перейшов на бік шведів, що викликало нечувані репресії, зокрема знищення Батурина. Після поразки під Полтавою змушений відступити в турецькі володіння, де й помер. За нього було збудовано або відновлено ряд монументальних споруд у стилі українського  бароко. Києво-Могилянська колегія отримала статус академії, засновано Чернігівський колегіум. Гетьман був меценатом л-ри і мистецтва, сам автор низки віршів — «Дума» («Всі покою щиро прагнуть»), «Пісня» («Ой, горе, горе чайці-небозі»), «Псальма» («Бідна моя головонька…») та ін. Збереглися листи гетьмана  до Мотрі Кочубеївни.

Військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній(1687-1704) Наддніпрянській Україні (1704-1709). Підтримував Московське царство у Північній війні зі Швецією, але 1708 року перейшов на бік шведів.

(1639–1709) Гетьман Лівобережної України у 1687—1708 рр., уклав Коломацькі статті 1687 р. з Московською державою, брав участь у Другому кримському поході 1689 р., уклав таємний договір 1708 р. зі шведським королем Карлом XII з метою відродження незалежності України

Семе́н Палі́й (Семен Гурко; 1640  18 січня 1710) — державний та військовий діяч Українського гетьманату, полковник Фастівського полку (Білоцерківського полку), один з керівників повстання на Правобережжі проти Корони Польської.

Був козаком Ніжинського полку. Можливо, що навчався у Києво-Могилянській академії. Деякий час проживав у селі Пухівка поблизу міста Остра. Потім служив у війську гетьмана Петра Дорошенка. Після смерті дружини, з кінця 1670-х років перебував на Запорозькій Січі, де отримав прізвисько «Палій».

У березні 1684 року кандидував на гетьманську посаду козацтва Правобережної України. Того ж року отримав привілей Яна ІІІ Собеського (який у своїх листах називав Палія «богатирем з-під Відня») на формування охочекомонного козацького полку на Київщині.

У 1685 р. сейм Речі Посполитої відновив козацький устрій на Правобережжі. Палій, опираючись на постанову сейму разом з наказним гетьманом Андрієм Могилою, полковниками Андрієм Абазином, Самійлом Самусем, Захаром Іскрою розпочав реколонізацію спустошених війнами земель на Правобережжі. 25 серпня 1685 року Палій видав свій універсал з Білої Церкви, в якому сповіщав усіх, хто проїжджав територією його полку про введення мита на користь місцевої козацької адміністрації. Збирав «медову» данину, «борошно» на військо, запровадив чинш для населення та індукту для купців на контрольованій ним території.

Разом з коронними військами правобережні козаки воювали проти турків і татар на Західному Поділлі, зокрема поблизу міста Кам'янець-Подільський. Обороняв від татарських нападів Немирів (1688), Умань (1689), Білу Церкву (1687, 1690), Смілу (1693) та Фастів (1690, 1693, 1695). Очолював військові операції правобережних, а також спільні з лівобережними, козацьких полків у володіннях Османської імперії та Кримського ханства у Північному Причорномор'ї та Молдови.

У першій половині 1689 року намагався відвоювати гетьманську резиденцію Правобережжя місто Немирів. Це поряд із іншими причинами (бажання перейти під зверхність Москви, зв'язки з Батурином та Запоріжжям) спонукало Варшаву ув'язнити Палія протягом вересня 1689 — червня 1691 років.

Після виходу з в'язниці за королівським розпорядженням знову отримав дозвіл на посідання у місті Фастові У цей час Палій просив царський та лівобережний уряди оселитися у Василькові чи Трипіллі, та дозволу не отримав.

Протягом 1690-х зустрічався з Іваном Мазепою, зокрема в Баришівці під Києвом, Батурині та Києві. Лівобережний гетьман за власні кошти купив йому двір у Києві на Подолі, де з 1690 року проживала дружина Палія з дітьми. Спільно з іншими полковниками Війська Запорозького поширював свою владу на велику територію Північної і Південно-Східної Київщини та Східної Брацлавщини в межах колишніх Київського (правобережної частини), Білоцерківського, Паволоцького, Корсунського, Уманського, Брацлавського, Черкаського (правобережна частина), Чигиринського, Тарговицького й Могилівського полків Української козацької держави.

Проводив політику витіснення шляхти Речі Посполитої та погрожував, що відвоює Правобережну Україну не лише по р. Случ, але й по р. Віслу на основі Гадяцької угоди 1658 року гетьмана Івана Виговського з Яном ІІ Казимиром.

У 1691 році відмовився перейти у підданство до кримського хана, а в 1694 році склав таємну присягу на вірність московським царям Івану та Петру, а також лівобережному гетьману Мазепі. В тому ж році присягнув польському королю Яну ІІІ Собеському та вислав посольство до королівської резиденції в м. Жовква. У відповідь король оголосив Палія «стражником поліським». Після смерті Яна ІІІ Собеського підтримував французького принца Конде як кандидата на трон Речі Посполитої, але у 1698 році визнав владу нового монарха Августа ІІ Саксонського та отримав від нього 3 королівські корогви (21. Х) і полковницький пернач. Не погодився з рішеннями сейму Речі Посполитої 1699 року про заборону козацтва на Правобережжі.

Всупереч умовам московсько-польського Вічного миру 1686 року проводив політику на об'єднання Правобережжя та Лівобережжя, у зв'язку з чим підтримував тісні стосунки з Мазепою. Неодноразово надсилав до Батурина розвідувальні дані та написані до нього листи урядовців Речі Посполитої. Після проведення козацької ради на початку березня 1702 року Палій публічно відмовився від протекції польського короля, оголосив Правобережжя «вільною козацькою областю» та заявив про присягу царю Петру І й гетьману Мазепі.

На виконання статті 4 договору в лютому 1704 р. цар Петро І надіслав Палію листа з вимогою звільнити усі зайняті правобережними козаками міста на користь короля Августа ІІ Саксонського. У травні підрозділи полковника Палія приєдналися до 40-тисячного війська Мазепи під час «польського» походу. З огляду на невиконання царського наказу, а також зважаючи на його контакти з прихильниками шведського короля Карла ХІІ (Любомирським та Сапєгою) за згоди московського урядовця Ф. Головіна та розпорядженням Мазепи полковник Палій був арештований у кінці липня 1704 р..

Перебував у Батуринській в'язниці до червня 1705 р. На вимогу Петра І відправлений до Москви, звідти за царським наказом від 21 серпня 1705 року до сибірського міста Тобольськ. До московської казни з конфіскованої власності полковника надійшло 2 тис. 144 червоних золотих, 5 тис. 709 єфимків та 40 левків, в тому числі 29 кг сріблом. Перебував на засланні до весни 1708 року звідки повернений на прохання київського полковника Антіна Танського за царським наказом від 28 листопада 1708 р. Брав участь в Полтавській битві 1709 року у складі військ лівобережного гетьмана Івана Скоропадського. Повернувся на Київщину, де знову очолив Фастівський та Білоцерківський полки.

Видавав універсали щодо оборони монастирів та надання маєтностей православній церкві на Правобережній Україні: Київському Михайлівському Золотоверхому монастиреві від 4 грудня 1700 р., Онуфрійському скитському монастиреві поблизу с. Мала Солтанівка від 14 жовтня 1709 р., Липниківському скиту поблизу с. Княжичі від 31 грудня 1709 р.. Побудував на власні кошти церкву у Фастові, був благодійником Межигірського Спасо-Преображенського монастиря та кількох православних храмів Києва. Козацький полковник С. Палій мав власний герб і печатку. З серпня 1688 р. володів кількома селами у Романівському старостві на Київщині (суч. с. Романівка за 22 км на пд.-сх. від Фастова).

Кость Гордієнко(р. н. невідомий, Полтавщина — 5(І6).05.1733) — визначний військовий, політичний і державний діяч. Навчався у Києво-Могилянській колегії, був кошовим отаманом Запорізької Січі (1702-1728, з перервами). Проводив незалежну політику, виступав проти  посягань  московської  влади  на вольності  Запоріжжя. Спочатку  був в опозиції до гетьмана І. Мазепи.  26.03.1709 приєднався  на чолі  8-тис. Загону  до військ І. Мазепи у Диканьці (Полтавщина), уклав угоду з шведським королем Карлом XII про спільну б-бу  проти Московського царства. Допоміг переправитися на правий берег Дніпра укр. і шведським військам. Після см. І. Мазепи  підтримував гетьмана П. Орлика. Обирався кошовим отаманом Олешківської Січі. Виступав проти повернення запорожців територію України, підвладну московському урядові.

Визначний військовий, політичний і державний діяч. Кошовий отаман Запорозької Січі (1702-1728). Проводив незалежну політику, виступав проти посягань Московської влади на вольності Запоріжжя. Підтримав Мазепу, згодом - Пилипа Орлика. Кошовий отаман Олешківської Січі.

Іван Скоропадський-(1646, Умань, нині Черкаська обл. — 3(14).07.!722, Глухів, тепер Сумська обл.) — Державний і військовий  діяч. З 1701 — генеральний осавул, 1706-1708 — полковник Стародубський.  Будучи прихильником гетьмана І. Мазепи, через обставини не перейшов з ним до шведів. Був гетьманом Лівобережної України (1708-1722). Підготував Решетилівські статті, не затверджені царем Петром І. За його гетьманування московський уряд значно обмежив права Гетьманщини. З метою остаточного встановлення контролю над державним життям України царським маніфестом від 16(27).05.1722 створено Малоросійську колегію. Гетьман намагався протестувати проти.

(1646–1722) Гетьман Лівобережної України у 1708—1722 рр., його правління тривало під пильним контролем російської влади і планомірним наступом на автономію Гетьманщини, що виявилося у виданні нової редакції українсько-російських договірних статей (Решетилівських), розташуванні на Лівобережжі полків російської армії, залученні козацтва до виснажливих війн із Персією, будівництві комунікацій та фортець.

Павло Полуботок(бл. 1660 — 18(29). 12.1724, Петербург) — політичний і державний  діяч. Навчався у Киево-Могилянській колегії. З 1706 — полковник чернігівський. У 1722 став наказним гетьманом, підтримував домагання української старшини  відновити гетьманство та ліквідувати Малоросійську колегію. За петиції про відновлення прав України до імператора Петра І був арештований (1723), тривалий час ув’язнений у Петропавлівській фортеці, де й помер (на думку багатьох істориків — закатований).

Підтримав вимоги старшини ліквідувати Малоросійську колегію та відновити повноцінне гетьманство. Започатковані реформи: запровадив колегіальні суди; установив порядок судової апеляції; призначив інспекторів, які наглядали за виконанням гетьманських рішень тощо. Через конфлікти з Малоросійською колегією цього гетьмана викликали до Петербурга для пояснень. Старшина відправила цареві Коломацькі петиції (чолобитні) звернення до Петра Першого з вимогою відновлення державних прав України. Цього Гетьмана та інших представників старшини всього 16 осіб звинуватили в державній зраді заарештували і кинули до Петропавлівської фортеці де вони перебували до смерті Петра Першого.

Військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1722-1724). Чернігівський полковник. Один з лідерів автономістської партії. За наказом Петра І був ув*язнений у Петропавловській фортеці, де і помер від тортур.

(бл. 1660–1724) Наказний (тимчасовий) гетьман Лівобережної України у 1722—1724 рр., намагався відстояти права Гетьманщини й обмежити повноваження Малоросійської колегії.

У 1722 році після смерті Івана Скоропадського, генеральна старшина поклала тимчасові гетьманські обов'язки на наказного гетьмана Павла Полуботка звернувшись одночасно до Петра Першого за дозволом на гетьманські вибори.

Данило Апостол(4(14). 12.1654, с. Великі Сорочинці, тепер Миргородського р-иу Полтавської обл. — 17(28).01.17.34, там же) — визначний військовий  і державний діяч. Полковник миргородський (1683-1727), гетьман (1727-1734). Відзначився у походах проти турків і татар, у боях Північної війни. 25.10.1708 разом з гетьманом Іваном Мазепою приєднався до шведської армії, проте у листопаді 1708 перейшов на бік Петра 1. 1722 брав участь у поході проти Персії. 1.10.1727 На генеральній раді у Глухові обраний гетьманом. Подав петицію імператору Петрові II про відновлення державних  прав України, на що російський  уряд видав  «Рішительні пункти» 1728, які значно обмежували владу гетьмана і взагалі автономію Лівобережної України. Гетьман провів реорганізацію фінансової системи, повернув у держ. користування рангові землі, продовжував здійснювати судову реформу, відстоював інтереси укр. торгівлі, значно зменшив кількість росіян у своїй адміністрації, обмежив до шести склад російських полків в Україні, домігся повернення під гетьманську владу запорожців які з 1708 р. мешкали на території Кримського ханства і дозволу на заснування Нової Січі на р Підпільній(1734). Обмежив чисельність російських військ в Україні. Відновлено право Гетьмана призначати генеральну старшину і полковників.Гетьманування його було спрямоване на захист державних прав українського народу, він і тимчасово стримав процес повної інтеграції Гетьманщини у структуру Російської  імперії.

Військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1727-1734).Провів адміністративну, судову і земельні реформи (незаконно захоплені землі повернуті в державне володіння)

(1654–1734) Гетьман Лівобережної України  у 1727—1734 рр., провів реформи у сферах судочинства, фінансів, торгівлі й таким чином тимчасово пригальмував наступ царизму на автономію України.

Пилип Орлик(11(21).10.1672, Косут, тепер Ошмянського р-ну побл. Вільнюса — 26.05.1742, Ясси, Молдавія, нині Румунія) — видатний політичний  і державний діяч. Походив з литовсько-чеського роду. 1694 закінчив Києво-Могилянську колегію з 1706 — генеральний писар, найближчий радник гетьмана І. Мазепи, емігрував разом з ним. 5(16) 04.1710 обраний гетьманом в Бендерах (Молдова), тоді ж укладено угоду «Пакти і конституція прав і вольностей Запорізького війська» 1710. У 1711 розпочав наступ на Правобережну Україну, але змушений був відступити. Надалі неодноразово робив спроби створити антимосковську коаліцію, порушував перед європейськими монархами питання про відновлення української  державності. Був останнім українським  гетьманом, який відкрито ставив проблему створення незалежної України, автор політичних  маніфестів «Вивід прав України» (1712), «Маніфест до європейських урядів» (1712) і цінного «Діяріуша» («Подорожнього щоденника», 1720-1732).

Політичний, державний і військовий діяч. Гетьман Війська Запорозького у вигнанні  (1710-1742), поет, публіцист, один з упорядників першої у світі Конституції (відомої під його ім'ям) - першого козацького суспільного договору.

(1672 – 1742) Гетьман в еміграції у 1710—1742 рр., уклав угоду з козацькою старшиною під назвою «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорізького», шукав підтримки європейських країн для відновлення незалежності України.

Феофан Прокопович 8(18).06.1681, Київ — 8( 19).09.1736, Новгород, тепер РФ — визначний церковний і громадський  діяч, письменник, учений. Закінчив Києво-Могилянську академію (1698), викладав у ній з 1704, ректор (1711-1716). Продовжував навчання у Польщі й Італії. За викликом Петра І виїхав у Петербург, з 1724 — архієпископ новгородський, автор історичної драми «Володимир» (1705), де в образі князя Володимира зображено І. Мазепу. Сприяв розвитку освіти в Російській  імперії, брав участь в організації Академії Наук (АН). Одним з перших у Російській  імперії вів наукові спостереження, використовував мікроскоп і телескоп. Залишив після себе Російській  АН велику бібліотеку (бл. 30 тис. книг) і значну колекцію картин (бл. 170).

Богослов, письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії (1710-16), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький. Автор праць із фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології.

(1681–1736) Громадський, культурний і церковний діяч, учений-енциклопедист, ректор Києво-Могилянської академії, письменник, автор історичної драми «Володимир». Автор праць у галузі фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології. За бажанням Петра І переїхав до Петербурга і був призначений віце-президентом найсвятішого синоду.

У складеному ним самим курси лекцій з філософії він твердить, що "поза межами цього світу немає нічого". Вважав, що держава має очолювати освічений Монарх, "філософ на троні" покликаний звершувати просвітницькі ідеали. Його останіми словами були: «О  голово, голово, розуму напившись куди ся  приклониш?"

 

Ключові дати і події теми

 

1708 р. - українсько-шведський союз, зруйнування Батурина;

1709 р. - зруйнування московитськими військами Чортомлицької Січі, Полтавська битва;

1710 р. - «Конституція;..» Пилипа Орлика;

1713р.- ліквідація козацтва на Правобережній Україні;

1734 р. - заснування Нової (Підпільненської) Січі;

1708 р.

Українсько-шведськи союз

  • Україна і землі, до неї прилучені, мають бути вільними й незалежними;
  • король шведський зобов'язується оберігати їх від усіх ворогів;
  • зокрема, король має вислати туди негайно помічні війська, коли того буде вимагати потреба та коли цього будуть домагатися гетьман та його Стани (Etats);
  • усе завойоване на території Московії, але колись належне «руському» (українському) народові, має бути повернене до Князівства українського;
  • Мазепа мав бути князем українським або гетьманом довічним;
  • після його смерті Генеральна Рада («Стани») мала обрати нового гетьмана;
  • король шведський не має права привлаcнювати собі ні титула, ні герба Князівства Українського;
  • для забезпечення цієї угоди і в інтересах безпеки (шведського війська) на території України на весь час війни передаються шведам міста Стародуб, Мглин, Батурин, Гадяч і Полтава.

Оригінал угоди не зберігся.

 Зруйнування Батурина 

Знищення Батурина московськими військами, або Батуринська трагедія, або «Різанина в Батурині» — каральні дії московських військ із захоплення і знищення столиці гетьмана Мазепи Батурина і його мешканців. Під час цих дій, московські війська вирізали всіх мешканців міста, незалежно від віку і статі. За різними оцінками загинуло від 11 до 15 тисяч батуринців. В історію України ці події увійшли під назвою «Різанина в Батурині». Саме місто пограбували, в тому числі і православні храми, а потім, за наказом Меншикова, спалене, а церкви знищені.

Тогочасні газети так описували події у Батурині — «Страшна різанина», «Вся Україна в крові», «Жінки і діти на вістріях шабель». Такими назвами виходили провідні газети Франції — «Gazette de France», «Paris Gazette», «Lettres Historique», «Mercure historique», «Clef du Cabinet». Вони писали, що «страшний цар жадібний до крові в Україні… Всі мешканці Батурина, незважаючи на вік і стать, вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів»; «Вся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства».

 

 


1709 р.

-Полтавська битва Між  шведськими та російськими військами. Їй передувала Облога Полтави шведською армією. Мета шведів: —  захопити в Полтаві порох, фураж, провіант та одяг, — встановити контроль над басейном річки Ворскла переправа через Дніпро у переволочній. Але Полтава швидко так і не змогли взяти під час облоги Полтави до міста підійшла російська армія, до якої входили українські військові частини під командуванням Палія. Битва тривала кілька годин, і ще до полудня швидко були розгромлені. Причини поразки шведського -козацької армії:1) кількісна перевага російського війська( майже вдвічі);2) Карл 12 не зміг особисто очолити армію через поранення ноги, аміс генералами панувала незгода;3) відсутність єдиного тактичного плану битви. Мазепи з Карлом 12 вдалося втекти в турецькі володіння. Козаки, які воювали на боці шведів і потрапили в Московський полон, були показово закатовані, і їхні тіла були виставлені на  привселюдний огляд. Наслідки Полтавської битви: — Україна зазнала значних людських та матеріальних втрат; — царський уряд почав ліквідацію Гетьманщини; — Мазепа не пережив поразки і помер в жовтні 1709 році.

1709 р.

 

 

 

 

 

 

1709р.

Зруйнування російськими військами Чортомлицької Січі 

Дізнавшись про допомогу запорожців Мазепі, царський уряд направив на Січ каральну експедицію під проводом полковника Яковлєва. Прямуючи на Січ, війська нищили козацькі містечка й села. Було спустошено й містечко Переволочне, де Ворскла зливається з Дніпром. Козацьку залогу, що стояла там, було вирізано, а флотилію козацьких човнів спалили. Проте захопити і зруйнувати Січ із першої спроби не вдалося, до того ж війська зазнали чималих втрат. На допомогу Яковлєву прийшов загін компанійського полковника Гната Галагана, так як він добре знав Січ та її околиці, і облудно пообіцяв січовикам недоторканність. Оборону Січі очолив наказний отаман Яким Богуш, який наказав козакам відкопатися від берега, після чого в прокопаний рів потрапили води Чортомлика, а сама Січ опинилася на острові.

14 травня 1709 року Карл ХІІ відновив воєнні дії; того ж дня три полки московської армії обступили Чортомлик. Кількасот запорожців, що перебували в той час на Січі, оборонялись, застосовуючи січову артилерію; близько 350 нападників загинуло, понад 150 було поранено. Але запорожцям не вдалося утримати оборону і, сівши на човни, вони подалися вниз по Дніпру. Московські війська увірвалися в Січ, захопили 36 гармат та іншу зброю, в тому числі й козацькі човни. Виконуючи наказ, московський полковник стратив усіх полонених, а потім зруйнував січову фортецю, спалив курені й військові будівлі, після чого спустилися по Дніпру і почали хапати й страчувати навіть тих козаків, які перебували на промислах і не брали участі у військових подіях.

26 червня 1709 року московський цар Петро видав грамоту-звернення до українського народу, де було сказано: «Віддавна відомо про постійні свавілля й непослух мінливих і непокірних запорожців. Як бунтівники й непослушники, вони підлягають знищенню і заслужили страти».

1710 р.

 

 

 

 

 

 

 

1710р.

- Конституція Пилипа Орлика Угода між орликом, старшиною та запорожцями; укладена під час обрання Орлика гетьманом. Основну ідею документа стала вимога обмежити владу Гетьмана і прагнення старшини відігравати провідну роль у суспільно-політичному житті України. Текст Конституції був складений латинською та книжною українською мовами і  містив  преамбула( виступ) 16 статей. Ступня частина викладала історію українського народу та Війська Запорозького: — Україна втратила свою незалежність у боротьбі з Польщею; — Хмельницький відновив незалежність; — морське царство порушила взяті на себе зобов'язання щодо України, тому військо запорозьке змушене відстоювати права українців збройним шляхом; — Мазепа був захисником інтересів України, Карл 12 —" покровителі протектор України". Основний зміст Конституції: 1) Україна є  суверенною  державою під протекторатом Швеції;2) православ'я державною релігією;3) територія України складається Чернігівського, брацлавського та Київського воєводства;4) Влада ділиться на три гілки:  законодавчу( генеральна Рада), виконавчу( гетьман і генеральна старшина) та судову( Генеральний суд);5) Гетьманська Влада обмен обмежується участю генеральної військової ради( парламенту) в державному управлінні; до генеральної ради  маю увійти не тільки генеральна, полкова ісотенна старшина, а й по одному депутату від кожного полку та низового Війська Запорозького;6) уряди полковників і сотників є виробниками;7) Гетьман не розпоряджається державними коштами; бюджет Nvidia генеральної скарбничий, який узгоджує дії з гетьманом;8) передбачено соціальний захист козацьких удів та сиріт, які звільнилися від податків та повинностей. Таким чином, Конституція змальовує парламентську республіку. Вона стала пам'яткою суспільно-політичної думки та символом боротьби за становлення незалежної України.

1713 р.

Ліквідація козацтва на Правобережній Україні 

реформа уряду Речі Посполитої, проведена у 1699 р., яка ліквідувала полковий устрій у Правобережній Україні.

За часів Руїни територія Правобережжя знелюдила. Для відновлення економіки краю та захисту від османського нападу Річ Посполита у 1685 р. приймає рішення про відновлення козацтва на Правобережній Україні.

Але вже через 14 років, у січні 1699 р. в Карловиці було підписано мирний договір між Річчю Посполитою і Османською імперією. Річ Посполита здобула назад Поділля з Кам'янцем, Османська імперія зреклася своїх претензій на Україну. Перед Річчю Посполитою на Правобережній Україні відкривалися привабливі перспективи. Шляхта Речі Посполитою посунула на Поділля, Брацлавщину і південну Київщину. На Поділлі відразу були відновлені старі порядки Речі Посполитої.

Після зменшення османської загрози влада Речі Посполитої вже не була зацікавлена у підтриманні козацького устрою, тому у 1699 р. було прийнято рішення про ліквідацію козацтва на Правобережній Україні.

У червні 1699 р. Варшавський сейм ухвалив постанову про ліквідацію козацьких полків у Київському та Брацлавському воєводствах. Розпуск козацького війська мав відбутися протягом двох тижнів. Це рішення мотивувалося тим, що після припинення війни з Османською імперією відпала потреба утримувати козацькі полки на Правобережжі.

Виконуючи рішення сейму, коронний гетьман 20 серпня 1699 р. звернувся до наказного гетьмана Самуїла Самуся, а також полковників Семена Палія, Захара Іскри й Андрія Абазина з універсалом, в якому вимагав розпустити козацькі полки. Разом з тим він оголосив про відрядження на Правобережжя війська Речі Посполитої, яке примусить їх підкоритися Речі Посполитій. Для цього було послано кілька десятків кінних хоругов Речі Посполитої і піші полки. Шляхта Речі Посполитої рушила на «Паліївщину».

Палій та інші козацькі керівники не скорилися ухвалі сейму. Коронні війська посилили гарнізон міста-фортеці Немирова, а також захопили міста Бар, Вінницю, Брацлав, примусивши козацькі сотні відступити.

 

1734 р.

Заснування Нової (Підпільнецької) Січі 

Нова Січ (Підпільненська Січ) — адміністративний і військовий центр запорозького козацтва в 1734–1775 роках, створений після повернення Війська Запорозького низового під російський протекторат у наслідку підписання Лубенського договору. Остання Запорозька Січ розташовувалася на великому півострові, що омивався рікою Підпільною (притока Дніпра).

 

Троїцький собор Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові. 1679–1689. Архітектор І. Баптист (українське бароко

 

 

 

Покровський собор у Харкові. 1689 (українське бароко)

 

Портрет Богдана Хмельницького. В. Гондіуса. Серед. ХVІІ ст. (гравюра, єдине прижиттєве портретне зображення Хмельницького)

 

Ікона «Покрова Богородиці» (з портретом гетьмана Богдана Хмельницького). Перша половина ХVІІІ ст. (бароко).

 

 

Оборонна синагога в Жовкві. 1692-1698. (стиль ренесанс і елементами бароко)

 

Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві. 1696–1701. (українське бароко)

 

 

Преображенська церква у Великих Сорочинцях. 1732. (українське бароко).

 

Ікона «Вознесіння Богородиці» з іконостасу церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Скит Манявський. Й. Кондзелевич. 1698-1705. (поєднання візантійського, українського іконопису, бароко)

 

 

Гравюра «Іван Мазепа серед своїх добрих справ». 1706. І. Мигура. (бароко)

 

 

docx
До підручника
Історія України 8 клас (Сорочанська Н.М., Гісем О.О.)
Додано
12 жовтня 2021
Переглядів
2592
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку