УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ У 1870–1890-Х РОКАХ

УКРАЇНСЬКИЙНАЦІОНАЛЬНИЙ РУХУ 1870–1890-Х РОКАХ

ІСТОРИЧНИЙ ДИКТАНТ1. КРІПАЦТВО В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ БУЛО СКАСОВАНО В 1862 РОЦІ2. ДОМІНУЮЧОЮ ФОРМОЮ ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 19 СТ. БУЛО ПОМІЩИЦЬКЕ 3. НАЙБІЛЬШИМ МІСТОМ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ ДО КІНЦЯ 19 СТ. БУЛО МІСТО КИЇВ4. НА НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНОЮ ФОРМОЮ МОНОПОЛІЙ БУЛИ СИНДИКАТИ5. НАЙБІЛЬШИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОН В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ КОНТРОЛЮВАВСЯ ІНОЗЕМНИМ КАПІТАЛОМ6. ПЕРША ЗАЛІЗНИЦЯ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ БУЛА ВІДКРИТА В 1861 РОЦІ7. КРИМСЬКА ВІЙНА ЗАВЕРШИЛАСЯ В 1860 РОЦІ8. ЗЕМСЬКА РЕФОРМА НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ БУЛА ПРОВЕДЕНА В 1899 РОЦІ9. ФЕРМЕРСЬКИМ ШЛЯХОМ РОЗВИВАЛАСЯ ПІВДЕННА УКРАЇНА10. ПЕРЕХІД НА ВИКУП ПЕРЕДБАЧАВ, ЩО СЕЛЯНИН СПЛАТИВ 80% ВАРТОСТІ ЗЕМЛІ

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ У 1870–1890-Х РОКАХНа початку 70-х років суворий режим самодержавства дещо пом’якшився, послабилася цензура. На цей час у Києві зосередилися кращі сили української інтелігенції, які сформували нове ядро ки-ївської громади. Вона отримала назву «Стара громада» через те, що включала до свого складу частину громадівців-шестидесятників та людей переважно зрілого віку. На відміну від відкритого товариства 60-х років, київська «Стара громада» 70-х років перетворилася на таємну організацію, вступ до якої визначався жорсткими вимогами, і якщо хтось із присутніх на зборах був проти, кандидат не приймався до громадівського товариства. Стара громада), також Київська громада, — організація української інтелігенції в Київі, займалась громадською, культурною і просвітницькою діяльністю, діяла з 1859 по 1876 рік, коли була заборонена Емським указом. Володимир Антонович. Павло Житецький. Микола Лисенко. Михайло Старицький. Павло Чубинський

«Стара громада» складалася не більш як з п’ятдесяти осіб, представників інтелектуальної еліти, людей з високим моральним авторитетом. Серед них були: економіст Микола Зібер, етнографи Павло Чубинський і Федір Вовк, драматург Михайло Старицький, композитор Микола Лисенко та ін. Піднесення її припало на першу половину 70-х років, коли вона стала на чолі українофільського руху. Товариство трималося осторонь від політичної діяльності та зв’язків із революційними організаціями. Водночас «Стара громада» перебувала в центрі тогочасного громадського життя України завдяки тому, що значна частина її членів працювала в установах земського та міського самоврядування й активно захищала інтереси українства. «Стара громада» налагодила тісні зв’язки з громадами Харкова,Одеси, Чернігова, Полтави, Петербурга. З метою координації діяльності громад обрали Раду — центральний керівний орган усіх громад України. До її складу увійшли М. Драгоманов, В. Антонович, О. Русов, П. Чубинський, В. Беренштам та інші. ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ ВІДДІЛ ІМПЕРАТОРСЬКОГО РОСІЙСЬКОГО ГЕОГРАФІЧНОГО ТОВАРИСТВА

Основними формами роботи Відділу була організація етнографічно-статистичних експедицій, обробка зібраних матеріалів, проведення засідань товариства, де обговорювалися наукові доповіді. Одночасно це дозволяло легалізувати роботу громадівців. За ініціативою наукового товариства в 1874 р. в Києві проведено перепис населення. Більшість членів відділу взяли участь в археологічному з’їзді в Києві (1874), який сприяв згуртуванню наукових сил у галузі історії, археології, етнографії, мовознавства.

Піднесення громадівського руху викликало незадоволення царської влади. Її турбував не тільки розвиток українофільських тенденцій, а й зростання громадсько-політичної активності суспільства. У зв’язку із цим голова Археографічної комісії М. Юзефович повідомляв у Петербург, що «розбійницькі зграї, озброєні й у масках, які з’являються в краї, не що інше, як початки народжуваної у спокушених умах гайдамаччини». У 1875 р. Олександр ІІ створив спеціальну комісію «для вироблення засобів боротьби з українофільською діяльністю». Комісія дійшла висновку про те, що «вся літературна діяльність так званих українофілів має бути віднесена до прикритих лише благовидними формами зазіхань на державну єдність і цілісність Росії. Центр цієї злочинної діяльності міститься нині у Києві». На підставі пропозицій комісії цар, який тоді відпочивав у німецькому місті Бад Емс, підписав указ про заборону використання української мови, який у літературі отримав назву Емський указ 1876 р.

М. Драгоманов. Павло Чубинський

Незважаючи на репресії, громадівський рух не припинився. Громадівці брали участь у роботі Історичного товариства Нестора Літописця,заснованого в Києві в 1873 p. Товариство видавало наукові збірки, у яких опубліковано багато праць з історії України та Південної Росії,філології, археології, історичної географії, історії права. З 1882 р. громадівці зосередилися навколо відкритого в Києві історико-етнографічного й літературного журналу «Киевская старина»(1882–1906). Тут публікувалися праці з історії, етнографії, археології,літературознавства України, історичні джерела — документи, щоденники, мемуари, пам’ятки народної творчості, художні твори. У журналі зі своїми працями виступали українські історики — Д. Багалій,М. Грушевський, О. Єфименко, письменники І. Франко, Панас Мирний,І. Карпенко-Карий, М. Коцюбинський та ін. Водночас молода українська інтелігенція не була задоволена надто поміркованою, лише культурницькою діяльністю громад, і в її середовищі виникали більш радикальні гуртки, які почали називатися молодими громадами. Молоді громади створилися в Києві, Полтаві, Чернігові, Харкові та в деяких інших містах. До них належали здебільшого студенти, гімназисти, вчителі, семінаристи. Провідні діячі «Старої громади» М. Драгоманов, Ф. Вовк, С. Подолинський, Ф. Винниченко та інші намагалися спрямовувати діяльність молодих громад. Відтак молодогромадівці допомагали їм у справі укладання словника української мови, розповсюдженні українських популярних книжок-«метеликів», женевських видань М. Драгоманова, у підготовці кореспонденцій для збірника «Громада». Однак молодь у своїй більшості була налаштована радикально. Її члени проводилиокремі збори, брали участь у розповсюдженні народницької революційної літератури, безпосередньо підтримували тісні зв’язки з народниками, вели агітацію серед українських робітників. Найбільш революційно настроєні члени молодих громад переходили в народницькі гуртки й таким чином долучалися до загальноросійського народницького руху. Так, на початку 70-х років виникла молода громада в Києві. Її членивиступали з критикою «Старої громади» та закликали до більш активних дій. Подібні організації створились і в інших містах.