Улюблені казки Шарля Перро (до 395-річчя від дня народження відомого французького казкаря та поета)

                   Улюблені казки Шарля Перро

(до 395-річчя від дня народження відомого     французького казкаря та поета)

     « — Ось, — сказав він, — ключі від двох великих покоїв з меблями, ось ключі від шаф із сріблом і від шухляд із самоцвітами, ось ключ, який відмикає геть усі двері в замку. А от цей маленький ключик — від комірчини в кінці великої темної галереї нижнього поверху. Відмикайте всі двері, ходіть усюди куди вам заманеться, але в ту комірчину я вам забороняю заходити. Коли ж ви мене не послухаєте і відімкнете її, то можете всього чекати від мого гніву.

     Молода жінка обіцяла чоловікові точнісінько виконати всі його накази». («Синя Борода»)

     «Жив собі дуже багатий і могутній король. Золота й солдатів у нього було стільки, скільки жоден інший король й уві сні не бачив. Та й за дружину він собі взяв найкрасивішу і найрозумнішу принцесу на світі.

     Довгі роки король із королевою жили у злагоді, і тільки одне заважало їхньому повному щастю — у подружжя не було дітей.

     Нарешті надумали вони взяти дівчинку і виховувати її як рідну дочку». («Осляча шкура»)

     «Не встигли відсвяткувати весілля, як мачуха вже показала свою лиху вдачу. Вона зненавиділа пасербицю за її красу, бо поряд з нею її власні дочки здавалися ще огиднішими». («Попелюшка, або Соболевий черевичок»)

     «Жив колись лісоруб із дружиною, і було у них семеро дітей — геть усі хлопчики. Меншенькому сину минуло лише сім років. Сім’я була дуже бідна, і з сімома дітьми батькам доводилося ой як скрутно!

     А ще непокоїло батька те, що найменший був дуже тихенький — такий, що й слова, було, від нього не почуєш». («Хлопчик-Мізинчик»)

     «У давні часи жили на світі король із королевою. Дітей у них не було, а їм дуже хотілося мати спадкоємця. І от нарешті народилася у них донечка. Батьки були такі щасливі, що влаштували пишні хрестини і запросили сімох фей». («Спляча красуня»)

     «Другого разу він заховався в житі, знову наготувавши мішок для здобичі. А коли туди попалися дві куріпки, то притьмом зашморгнув мотузок на мішку. Потім відніс їх королю, як перше кролика.

     Король із великим задоволенням прийняв куріпок і дав кілька шелягів». («Кіт у чоботях»)

     «Жив собі якось бідний лісоруб. І так йому набридло дрова рубати та з лісу їх тягати, що він не один раз лаяв усіх злих і добрих фей за їхню байдужість до його долі». («Химерні бажання»)

     «Але спокуса була надто велика. Молода хазяйка не стрималася, взяла маленький ключик і, тремтячи від страху, відімкнула двері.

     Спочатку вона нічого не змогла розгледіти — віконниці були зачинені. Та трохи постоявши і роздивившись, вона побачила, що вся підлога в комірчині залита кров’ю, а на стінах висять…» («Синя Борода»)

     «Коли діти зрозуміли, що залишилися самі, вони почали кричати й плакати. І тільки найменший не плакав, бо знав, як повернутися додому. Бо поки вони йшли до лісу, він увесь час виймав з кишені і кидав білі камінчики, яких назбирав уранці біля струмка». («Хлопчик-Мізинчик»)

     «Коли бенкет скінчився, сім фей підійшли до колиски принцеси. Перша фея обдарувала її красою, друга — добрим серцем, третя — привабливістю, четверта — розумом, п’ята — дотепністю, шоста — спритністю, а сьома — чарівним голосом». («Спляча красуня»)

     «Принц, якому доповіли, що приїхала якась незнайома принцеса, вийшов її зустріти. Він подав їй руку й повів до зали, де зібралися гості.

     В залі запала тиша, гості перестали танцювати, музики — грати, всі були вражені красою незнайомої дівчини». («Попелюшка, або Соболевий черевичок»)

     «— Я знаю, що скоро помру. Перед смертю я хочу вас попросити про одне: якщо ви надумаєте коли-небудь одружитися, то візьміть шлюб лише з тією жінкою, яка буде гарнішою й кращою за мене. Обіцяйте, що виконаєте моє останнє бажання». («Осляча шкура»)

     «От стоїть він одного разу в лісі, нарубавши чималу зв’язку дрівцят, і своїм звичаєм нарікає на долю: скільки вже років він злидарює, а хоча б коли-небудь хтось виконав хоч найменше його бажання». («Химерні бажання»)

     «Помітивши, що ключ від кімнати вимащений кров’ю, вона старанно витерала його, але кров не зникала. Вона його мила і мила, і навіть терла піском, однак кров лишалася. Ключ той був чарівний, і не було жодної можливості відтерти його: коли пляму зчищали з одного боку, вона з’являлася з другого». («Синя Борода») 

     «—Герольди, до мене! — крикнув король. — Оголосіть усюди мій наказ: усі мешканці королівства мають негайно принести на головну площу свої веретена, які будуть там спалені, а попіл розвіяний за вітром». («Спляча красуня»)

     «Принцеса погодилася і зажадала від короля сукню, блискучу, як сонце.

      Король, не вагаючись, віддав усі діаманти й рубіни зі своєї корони, та ще звелів нічого не шкодувати, щоб зробити вбрання якомога подібнішим до сонця.

     Коли сукню принесли й розгорнули, всі відразу примружили очі: вона дійсно засліплювала, як справжнісіньке сонце». («Осляча шкура»)

     «Нарешті він добувся до чудового замку, хазяїном якого був людожер, найбагатший у всьому світі. А всі оті землі, якими проїздив король, були його володіннями. Завчасу також довідався, що цей людожер уміє обертатися на різних звірів». («Кіт у чоботях»)

     «Дивиться — перед ним стоїть фея, в руках у неї звиваються сліпучі блискавки, а в очах палає справжній вогонь. Затремтів наш лісоруб від жаху, упав на коліна і став пробачення благати». («Химерні бажання»)

     «Тільки-но хлопчики зігрілися, як хтось загрюкав у двері: це повернувся додому людожер.

     Його дружина сховала дітей під ліжко і пішла відчинити двері». («Хлопчик-Мізинчик»)

     «Дружині дісталися всі його багатства. Частину з них вона дала в посаг своїй сестрі Анні, ще частину — своїм братам. А решту лишила собі. Незабаром вона вийшла заміж за одного добродія, який допоміг їй забути той страший час…» («Синя Борода»)