Урбанізація і зростання освіченості населення

Урбанізація і зростання освіченності населення

Стрімке зростання людності в ХХ ст. було зумовлене зменшенням смертності в багатьох країнах, що пояснювалося, своєю чергою:прогресом медицини збільшенням продуктивності сільського господарства (цьому сприяла «зелена революція»)покращенням санітарних умов, а відтак скороченням інфекційних хвороб.

Населення планети швидко урбанізувалося. Пн Американа початку 1990-х років її наздогнали Європа, Австралія й Океанія, Латинська Америка. Формувалися мегаполіси:у 1950 р. їх було лише два - Нью-Йорк і Лондон - з населенням понад 10 млн., потім їх наздогнали Токіо й Шанхай, Мехіко і Сан-Пауло.

В Україні реальне зростання міського населення почалося з запізненням, через величезні втрати у війні й недостатні капіталовкладення у відбудову українських міст. Активна урбанізація почалася лише з 1960-х років, коли кількість міських мешканців у республіці збільшилася з 19 млн (46 % від усього населення) у 1959 р. до 26 млн (55 %) у 1970 р. Урбаністичне зростання торкнулося насамперед :- південних портових міст (це пояснювалося відновленням торгівлі з капіталістичними країнами)- центрального й західного регіонів

На економічні, соціальні, демографічні й етнічні процеси в ХХ ст. значно впливали міграції. В 1951 р. у Брюсселі для координації міграційної політики засновано Міжнародну організацію з міграції (МОМ). В Європі найбільшого припливу мігрантів зазнавали ФРН і Франція. Однак найбільша міграція традиційно була спрямована до США.

Одночасно зі швидким зростанням населення світу з'явилися регіони, які захоплював процес старіння демографічного населення, яке пов»язане із збільшенням частки людей похилого віку у порівнянні з молодим населенням.

Важливим елементом реформування освітніх систем європейських держав у ХХ ст. став перехід до обов'язкової загальної середньої освіти. Освіта призначена дати новому поколінню початкові знання культури, формуючи поведінку в дорослому житті й допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. Освіта спрямована на становлення людини як особистості, зокрема формування життєвих цінностей. 1959 р.1966 р. – почалося впровадження загальної середньої освіти1972 р.- ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР ухвалили спільну постанову «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і дальший розвиток загальноосвітньої школи».

У радянській школі намагалися поєднувати наголос на трудовому навчанні й вихованні школярів (їх готували до робітничих і сільськогосподарських спеціальностей) з політизацією навчально-виховного процесу.

На зламі 1960-1970-х років істотно зросла роль університетів як центрів науки й освіти. Замість побудови великих державних лабораторій уряд укладав контракти з університетами:- забезпечувало фундаментальні дослідження в усіх галузях науки (крім медицини)- розвивало технології- наблизило науку до виробництва

У 1973 р. у Кембріджі (Массачусетс, США) було відкрито Український науковий інститут Гарвардського університету. Перший його директор - історик-сходознавець Омелян Пріцак. Іншим осередком українознавчих студій поза межами України був заснований у 1976 р. при Альбертському університеті Канадський інститут українських студій (КІУС).

Європейські університети значно більше, ніж американські, були втягнуті в суспільно-політичне життя.

На відміну від західних радянські університети автономії не мали. В УРСР кількість університетів (а в 1970-х роках їх було 9) відносно кількості населення була один на 5,4 млн. (Для порівняння: загалом в СРСР це співвідношення було один на 4,4млн., у Румунії - на 3,5млн., у Польщі - на 3,4 млн., у Болгарії - на 2,9 млн., у НДР - 2,7 млн., … )Радянська політика в сфері університетської освіти виявляла виразне спрямування на русифікацію. Це проявлялося в негласному обмеженні кількості місцевих студентів-українців, а також мовному зросійщенні. Усі прояви інакомислення жорстко перепиняли.