Урок - проєкт. "Традиційні мистецтва Японії".

                                Вчитель методист мистецтва Пилипенко Лариса Вікторівна

                                         Спеціалізована школа № 173 м. Київ

                                      11 клас Мистецтво 

Тема: Традиційні мистецтва Японії (на прикладі архітектури, візуально – прикладного мистецтва, поезії) на основі методу проєктів.

Мета: 

-         на основі отриманих знань спонукати до самостійного пошуку та аналізу різноманітної  інформації на задану тему;

-         розвивати дослідницькі та комунікативні навички в отриманні досвіду в командній роботі для вирішення поставленої задачі, розвивати творче та продуктивне мислення;

-         виховувати емоційні та вольові складники  особистості, сприяти підвищенню особистої впевненості у кожного учасника проекту.

Обладнання: проєкти та вироби здобувачів освіти, мультимедіа.

                                               Хід уроку.

І. Організаційна частина – 1`

ІІ. Теоретико - практична  частина – 44`

Кожна нація, народ, соціальна група мають свої звичаї, традиції, свята й обряди, становлення яких відбувається протягом багатьох століть. Ця спадщина а також мова – ті складові, що об’єднують і згуртовують людей в один єдиний народ, одну націю, а реалізуються вони через мистецтво. Так відбувається не тільки в Україні, але й в інших краях.

При вивчені культури Японії ми в цьому іще раз переконуємося.

Одна з поетичних традицій Японії – написання ХОКУ.

Проєкт № 1. «Мистецтво написання ХОКУ».

Надаємо слово команді для захисту проєкту:
Хоку (хайку) - традиційний жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш, що постав у XV столітті на основі першої пів строфи танка і складається з 17 складів (5-7-5). Виникнення хоку було зумовлено розвитком міської культури. Існувало декілька шкіл хоку: Кофу - "давня школа", пов’язана з іменем Мацунаги Тей-току; школа Нісіями Соїна; школа Сьофу - "достеменна школа", що вважалася найсерйознішою школою, де найвизначнішим поетом був Мацуо Басьо, який реформував цей жанр, зосередившись на безпосередньому зображенні природи. Зверталися до хоку й такі поети як Танігуті Бусон (XVIII ст.), Кобоясі Ісса (XІX ст.), Масаока Сікі межа (XІX-XX ст.), Володимир Коломієць (XX ст.), Марія Ревакович (XX ст.) та інші.

Хоку вважають жанром пейзажної лірики, що будується на певному домінуючому образі, який має викликати в уяві закінчену картину. Однак із самого початку хоку виходили за межі однієї пейзажної замальовки. В трирядкових ліричних поезіях знайшли відображення й особливості японського світосприйняття, звичаї та вірування японців, спосіб життя японського народу в найхарактерніших подробицях, найтонші порухи душі.

Найчастіше розповідь в хоку ведеться у теперішньому часі. Це дає змогу автору показати свої переживання, які він відчуває у момент написання хоку. Також дуже важливим є те, скількома рисками малюються ієрогліфи хоку, які стоять поряд. Якщо кількість рисок рівна, то японці вважають, що це хороше хоку. А чим більша різниця в кількості рисок - тим воно гірше. Хоку заборонено писати на політичні, релігійні теми, а також про кохання.

Мацуо Басьо написав три правила хорошого хоку:

- Сабі - зосередженість, спокійна радість самотності;

- Сіфі - усвідомлення гармонії прекрасного;

- Наусомі - глибина проникнення.

Приклад хоку Мацуо Басьо:

Соловей улітку

в заростях молодого бамбука

оплакує старість свою.

***

Метелик літає.

Одна-однісінька тінь

на всьому полі.

***

Старий ставок!

Жабка стрибне -

сплеск пролунає .                         

Переклад:    Геннадій Турков

Пропонуємо заслухати ХОКУ, які склали члени команди.

Тепер розглянемо японське традиційне візуально-прикладне мистецтво КІРІГАМІ.

Проєкт № 2. «Мистецтво КІРІГАМІ».

Надаємо слово команді для захисту проєкту:

Кірігамі - це мистецтво складання фігурок з паперу. У відомому сенсі кірігамі - це різновид техніки орігамі, але, на відміну від останньої, кірігамі допустимо використання ножиць і клею.

 Сама назва техніки говорить про це: воно походить від двох японських слів: кіру - різати і камі - папір.

Варто уточнити, що вирізання кірігамі - це філігранна робота, і ножиці підходять тільки для вирізання основних контурів. Левова частка роботи майстра кірігамі проводиться за допомогою більш тонких і точних інструментів, наприклад, канцелярського ножа.

Основою виробів в техніці кірігамі є аркуш паперу. Як правило, створення виробу починається зі складання аркуша паперу вдвічі і вирізування різних фігур. Фігури можуть вирізатися як симетрично так і асиметрично.

 В техніці кірігамі роблять красиві об'ємні листівки-розкладачки (англ. pop-up), а також цілі архітектурні споруди з паперу.

Пропонуємо переглянути презентацію та вироби листівок – вітань зі святами.

А тепер перейдемо до традиційної японської архітектури.

 ЇЇ характерною особливістю була побудова житлових будинків МІНКА.

 Проєкт № 3 «Традиційний японський будинок МІНКА».

Надаємо слово команді для захисту проєкту:

Житловий японський будинок носить назву «мінка», що в перекладі з японської дослівно буде «хата людей». Але в країні є й інший традиційний тип будинку, призначений для проведення ритуальних дій. Він називається пагода.

Величезна частина японців раніше проживали в скромних дерев’яних будинках. Деякі з них прекрасно збереглися і до нашого часу. Звичайно, для сучасних жителів вони вже не актуальні, але це історія культури японського народу і вона ретельно зберігається.

Як виглядала і з чого складалася традиційна МІНКА?

1. Основа будинку, або його кістяк, виготовлявся з дерева.
2. Стіни зовні оброблялися бамбуком і обмазувалися глиною.
3. Замість стін всередині будівлі використовувалися спеціальні ковзні ширми.
4. Мати татамі і циновки мусиро застосовували для виготовлення даху.

В залежності від регіону дизайн будівель міг змінюватися, дещо вдосконалювався з часом.  Але головне залишалося незмінним – це було недороге і максимально просте житло, здатне захистити сім’ю від негоди.  Більш багаті люди, торговці і заможні селяни, могли використовувати більш дорогі матеріали – обпалену черепицю, якісне дерево, міцний камінь.                                                               Сьогодні японська мінка ( так як і наша українська мазанка) є, радше, традицією, яка дуже цікавить багатьох туристів.

Особливості традиційного японського будинку.

Ознаки традиційного японського житла:

Центральним положенням при будівництві мінка було використання дешевих і доступних будівельних матеріалів. Селяни не могли дозволити собі імпортувати щось дуже дороге або використовувати те, що складно знайти в їхньому рідному селі. Так що мінка  майже поголовно зроблені виключно з дерева, бамбука, глини і різних видів трав і соломи.

Трави і солома використовувалися також для виготовлення покрівлі, циновок мусіро і матів татамі. Іноді покрівля на додаток до соломи покривалася черепицею з обпаленої глини. Для створення або зміцнення фундаменту будинку часто використовувався камінь, але при будівництві безпосередньо самого будинку камінь ніколи не використовували.

Як і в інших формах традиційної японської архітектури, дерев'яні опори витримували основну вагу споруди, так що «вікна» можна було робити в будь-якій частині будинку. Опори формували «скелет» вдома, з'єднуючись з поперечними балками хитромудрою структурою без застосування цвяхів, а «отвори» в стінах будинку робили за допомогою седзи і більш важких дерев'яних дверей.

Високі дахи дозволяли обходитися без димоходу і влаштовувати великі складські приміщення, а також , в першу чергу, захищати будинок від попадання вологи.

 Завдяки конструкції даху сніг або дощ відразу скочувалися вниз, не затримуючись, завдяки чому дах бух практично «непромокаючим», а солома, що покриває її, майже не гнила.

Внутрішнє оздоблення мінка зазвичай поділялося на дві секції:

 У першій з них залишали долівку, ця територія називалася «дома»,

 в другій підлогу піднімали на 50 см вище рівня будинки і покривали татамі .

 Дома використовувалася для приготування їжі та інших сільськогосподарських потреб. У ній, як правило, встановлювалася глиняна піч камадо, дерев'яний умивальник, бочки для їжі і глечики для води.

Великі дерев'яні двері одо служили головним входом в будівлю. У піднесеній підлозі часто споруджували вбудоване вогнище ірорі, але при цьому не споруджували ніякого димоходу, який з'єднував би вогнище із зовнішнім середовищем. Тільки іноді в даху робили невелике вентиляційне віконце. Дим йшов вгору, під дах, так що жителі не дихали ним і сажею, але тим не менше дим псувала солому, яку доводилося часто міняти.

Японський будинок — це навіс, причому навіс над порожнім простором. Це перш за все дах, що спирається на каркас з дерев'яних крокв і опор. Тут немає ні вікон, ні дверей в нашому розумінні, бо в кожній кімнаті три стіни з чотирьох можна в будь-який момент розсунути, можна і зовсім зняти. Коли такі розсувні стулки, що легко виймаються з пазів, служать зовнішніми стінами, тобто виконують роль вікон, вони обклеюються білим рисовим папером.

Побут.

У літню пору, коли в Японії дуже жарко і волого, стіни розсуваються, щоб будинок провітрювався. Взимку ж, коли стає холодніше, стіни зсуваються так, щоб створити невеликі внутрішні кімнати, які легко обігрівати жаровнями.

Підлога покривається татамі— квадратними солом'яними матами. Площа одного татамі — близько 1,5 кв. м. Площа кімнати вимірюється кількістю татамі, що містяться в ній.

 Періодично татамі чистять і замінюють. Щоб не бруднити підлогу, в традиційних японських будинках не носять взуття — тільки білі шкарпетки — табі.

 Взуття ж залишають при вході в будинок на спеціальній приступі, що називається генкан (вона робиться нижче рівня підлоги).

Сплять у мінках на матрацах, які вранці прибирають в шафу. Також в комплект спальної білизни входить подушка (раніше замість неї часто використовувалося невелике поліно) і ковдра.

Їдять в таких будинках, сидячи на футонах за  маленьким столиком  з їжею.

В одній з кімнат будинку обов'язково повинна бути ніша-токонома. У нійі розташо- вують предмети мистецтва, які є в будинку (графіка, каліграфія, ікебана, тощо).

Слухаємо захист проєкту команди та спостерігаємо результат проєктної діяльності.

Висновки:  неповторна , висока культура японського народу знайшла своє відтворення у традиційних  мистецтвах.

Оцінювання проєктів.

РЕЗЮМЕ:

Дослідницька робота в сфері мистецтва на основі методу проєктів є необхідним навчальним елементом сучасних методів і технологій,  що дозволяє :

-         напрацювати системні способи отримання знань, навичок та вмінь;

-         отримати досвід командної пізнавальної роботи кожному з учнів;

-         виявляти нахили, поглиблювати інтереси;

-         набувати досвід позитивного спілкування та  орієнтування в  Інтернет - мережах;

-         розширювати коло культурологічних та технологічних компетенцій;

-         вдосконалювати організаторські, виконавські та інші компетентності, які сприяють розвитку психоемоційної сфери,

міжкультурному пізнанню та розумінню.

Отриманий досвід виконання дослідницької роботи в таких проєктах буде сприяти профорієнтаційному вибору, творчому  втіленню в їхній майбутній професії та в широкому колі соціальних інтересів.