Урок -Казкотерапія "Пригоди в лісі"

ПРИГОДИ В ЛІСІ

Розповім вам, любі друзі, казочку цікаву,

Тож влаштовуйтесь зручніше та не ловіть гави.

Казка вам уже знайома, лиш пригоди нові,

Вас навчать долати зло і жити в любові.

Жила матінка коза, мала козеняток.

Двох з борідками цапків та п’ять кізочок дівчаток.

Пустуни були завзяті, як м’ячі стрибали,

Качалися по траві, у піжмурки грали.

Мама дуже їх любила, ніжно пригортала,

Щоб пишався ними рід, розуму навчала.

Випікала у печі з сиру смачні калачі,

Парила на припічку кашу густу в горщику,

А щоб таке меню мати, молока треба багато.

Молока будуть дійниці від шовкової травиці.

Мудрість таку, ще з віків знали кози від батьків.

Тому, кожного ранку, прокинувшись на світанку,

Коза двері зачиняла і до лісу поспішала.

На узліссі, де криничка, запашна росте  травичка,

Вільха, берест і верба, найсмачнішого нема.

Залишаючи домівку, коза вішала листівку

Про обов’язки й права, коли матінки нема.

Їх напам'ять кози знали та все, щоб не забували!

Так минали день за днем, малі підростали,

Залишатись вдома їм не цікаво стало.

Посадила мама кізка козеняток в коло:

-  Завтра ви, мої хороші, підете до школи.

Бо вже вересень скотився з-за лісу із гірки

 

 

2

І до серпня так сердито стукає в комірку.

Зранку в школі лісовій задзвенить дзвіночок.

Ви йдете у перший клас, прощавай, садочок!

Там зайчата, їжача та, грати будете, навчатись

І цікавого багато будуть вам розповідати.

Лиш зажевріло в віконці, козенята встали,

Одягнули рюкзачки, дуже поспішали.

Всі усміхнені, щасливі,голосно довкола,

Бо малеча лісова вируша до школи.

Відчинила школа їм радісно дверцята,

Зазивав дзвіночок всіх лісових звіряток.

Вчитель, тітонька сова, дуже лагідна була,

Звірят старанно навчала і про все розповідала.

На перерві у м’яча грали, підкидали, доганяли.

Вчились вірно рахувати, букви правильно писати.

Не хотілося нікому повертатися додому.

Лиш білченя сумувало,чомусь друзів не мало,

Кривдили його звірята, намагались глузувати.

Радості воно не знає, бо кривеньке , шкутильгає.

Настав вечір, мама кізка розстеляє діткам ліжка:

- Що новенького у вас? До вподоби школа, клас?

- Ой ,матусю, сумно дуже, з білченям ніхто не друже.

Грати теж із ним не хочуть, всі кепкують і регочуть.

Та ще й хижо ображають, криволапко  - називають.

Покалічене є трішки, в нього  дві кривенькі ніжки.

Кажуть скоро його знову відвезуть в якусь спецшколу.

Та найбільша біда в тім, що залишить воно дім.

Звісно, буде там навчатись, тільки  важко розлучатись.

Сумно це, коли дитина  десь далеко від родини.

3

Ти нам казочку читаєш, завжди щось розповідаєш,

Перед сном цілуєш в щічку, поправляєш ніжно ліжко,

А маленьке білченя буде плакати щодня,

За мамою сумувати. Бути як йому без тата?

Мама коза засмутилась і на діток подивилась:

• Це все, діточки, тому, що чужі ви всі йому.

Не навчились співчувати, допомогу надавати,

Якби ви не насміхались, то б вони не розлучались.

І про це не слід мовчати, кожен може таким стати.

Кривдити дитя не дам, розповім усім батькам

І психолог дасть пораду, як знайти в цьому розраду,

Бо на світі  усі діти мають у любові жити.

Садок, школа - теж родина, мають дбати про дитину

І любити таку -  чи стоїть, чи у візку.

Не важливо, яка шкіра, чи то чорна, чи то біла,

При потребі співчувати і завжди допомагати.

Зранку коза клопіт мала, всім про це розповідала.

Вчитель –  мудра сова, заклопотана була

І психолог –  їжачиха, мама білка і зайчиха

Працювали недарма  –  залишилось білченя.

Воно більш не сумувало, бо тепер вже друзів мало.

Всі школярики звірятка полюбили білченятко.

То не вада, що кривеньке, головне – в душі тепленьке.

Не прудке,як стрибунець, але ж сонця промінець.

Друзі кошти позбирали на валізки явір м’яли.

Хочуть білку лікувати, щоб змогла вона стрибати

І скажу вам по секрету, дякувати Інтернету,

Відгукнулись небайдужі з інших лісів звірі – друзі.

Ось таке воно добро – переможезавжди зло!

4

Так і зимонька прийшла, в ліс морози принесла.

Якось кізки йшли до школи, снігом замело довкола,

Бачать,  сидить зайченя, бідолашне, замерза:

- Ти чому не йдеш додому?

- Не потрібен я нікому,

Бо сліпим я народився й сиротою ще лишився.

Захворіла моя ненька і померла дорогенька.

Живу в хитрої лисиці, хитрі названі сестриці

Мене сварять, б’ють нізащо, ще й кричать, що я ледащо.

Мушу я голодувати, мушу ще й жебракувати, так воліє лиска мати.

Я не бачу, ще й боюся, і ніколи не сміюся,

Як в страху такому жити, що тепер мені робити?

-Ти не плач, мале зайчатко, а послухай нас спочатку.

Кожна роджена дитина має право на родину,

Де хорошая родина, там захищена дитина.

У ліщині мирно й тихо живуть заєць і зайчиха.

 Сім’я гарна й працьовита і в достатку, завжди сита.

Своїх діток вони не мають, давно зайченя шукають.

Тата матимеш і неньку , у них лагідні серденька.

Будуть пестити, любити, будеш завжди в мирі жити.

Щоб налагодити дружбу, звернемося у соціальну службу.

Вона діток захищає і про тебе теж подбає.

Трішки часу, й зайченя прийняла нова сім’я.

Не повірите ніколи, привели його до школи.

Були раді всі звірята, давай його пригощати.

Взяли лагідно за лапу, завели  мерщій до класу.

Рюкзачок йому носили, на прогулянку водили.

З ним психолог працював, непокоїть, що вивчав.

Та ще й радив, як робити, щоб не страшно було жити.

5

Щоб у серці мав надію, щоб здійснились його мрії.

Зайченя стало щасливе, усміхнене, таке миле.

Були в нього іменини, запросив всіх на гостини.

 

Якось знов до козенят прийшло двоє ведмежат,

Таку звістку принесли, що з АТО звіряток привезли.

Та не прості ті звірята, вад здоров’я в них багато.

У візочках і сліпих, без кінцівок і глухих.

Їх забрали від війни, дуже злякані вони.

Боляче на них дивитись, важко дуже з цим змиритись.

Бідолашним, що робити, як цей страх їм пережити.

Їм психолог допоможе, турбуватися негоже.

Буде він їх лікувати, всі страхи ті проганяти:

• Знов ін’єкції в сіднички?
• Знов пігулки, як гірчичка?
• Знов від цього буде лячно, бо пігулки , це не смачно.
• А ін’єкції – це біль, після цього кому вір?

Він по іншому лікує, розмовляє і малює.

Коли він у ігри грає, всі наші страхи вивчає,

Що лякає, непокоїть і до відчаю приводить.

Його мова ніжна, мила, а у серці лиш любов.

Допоможе страх забути і  спокійно живи знов.

А ще підтримує всіх дух великий волонтерський рух.

Справу свою відмінно знають, всім в біді допомагають.

Збирають гроші для всіх тих, хто в скруті і потребує їх.

Стареньким, тяжкохворим, тим, хто не має мам, – сиріткам.

Тим, хто не чує і не бачить, від болю й мук щоденно плаче.

Незміряної сили духу, що прийдуть навіть в завірюху.

Сміливі, світлі і завзяті, на добрі справи, так багаті.

6

Не кинуть їх серед дороги, простягнуть руку допомоги.

А ми, хоч і малі звірята, повинні теж допомагати.

Усім, що маємо ділитись, звірятка ці теж мають вчитись.

Будемо пробки продавати, щоб на гроші ті  для сліпих, книги придбати.

Будемо для них поводарями і нянями і вчителями.

А ще вам, любі, варто знати: звірят цих в сім’ї слід забрати,

Хай буде кожному в родину хоча б одна така дитина.

Якщо добро завжди робити, то всім на радість буде  жити.

То не пусті були слова, і диво у житті бува,

Всі, як могли допомагали, любов і ласку віддавали.

За лапки всіх сліпих водили, хто не ходив – в візках возили,

Бо розуміли, що незрячі на дотик рук лиш тільки бачать.

Глухі очима розуміють, ті що в візках, ходити мріють.

Так коза – мама не збагнула, як волонтером в лісі стала.

Вона дала нам зрозуміти, як хороше добро робити.

А мудрість казки є у тім, що кожен має мати дім,

Тепло і захисток у нім,

Матусю, татка, садок, школу, там, де не скривджений ніколи,

Щоб в смутку не проводив літ, яким би не прийшов у цей світ.

А люди добрими були і  залишалися людьми,

Бо інколи дика тварина серцем добріша за людину.