Урок №39 "Латино -Американські танці крокують світом",Урок №40 " Три коріння мистецтва латиноамериканських країн", Урок №41 "Латино-Американські танці"
Мистецтво 10 клас
Урок № 39
Тема. Латино-Американські танці крокують світом .
Мета: 1) формування предметних компетентностей: ознайомитися з історією походження і розвитком танців Латинської Америки;
2) формування ключових компетентностей:
- обізнаність: уміння оцінювати стародавні традиції, характеризувати танцювальне мистецтво;
- комунікація: розвивати уміння критично сприймати музику, розширювати кругозір;
3) формування громадянських компетентностей: виховувати ціннісне ставлення до танцювальних еталонів Латинської Америки.
Тип уроку: заглиблення в тему.
Обладнання: відеоматеріал, музичний матеріал «Лібертанго» Астора П’яццоли, «Guantanamera» Хосе Фернандеса Діаса, «Бразильська бахіана № 5» Е. Віла Лобоса.
Методи: аудіовізуальний, комплексний вплив мистецтва, діалог культур, художня драматургія.
Очікуваний результат: уміння інтегрувати предметні знання, висловлювати власну думку, колективно працювати.
Хід уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань
Вступне слово вчителя
Ми з вами вже вивчили тему «Мистецтво танцю африканської культури», тож пригадаймо, які танці світу мають африканське коріння?
а) вальс, танго, мазурка;
б) чарльстон, танго, брейк-данс;
в) чарльстон, танго, беле;
г) вальс, ча-ча-ча, беле.
Також нагадаю вам, що є й інші танці, які мають африканську традицію, наприклад, танець-боротьба нголо, завезений у XVI—XVIII ст. разом із чорношкірими рабами до регіонів Латинської Америки, зокрема, до Бразилії. На думку багатьох учених, цей танець послужив основною базою для розвитку більш популярного в наші дні бойового мистецтва-танцю - капоейри.
Як бачимо, латиноамериканська музично-танцювальна культура, роль якої в повсякденному житті Латинської Америки дуже велика, є сплавом багатьох музичних культур, проте основу її складають три компоненти: іспанська (або португальська), африканська та індіанська музичні культури. Ці музичні традиції народжувались у вирі складних історичних подій і зрештою переплавилися в те розмаїття стилів, жанрів і напрямів, які ми сьогодні звикли називати латиноамериканською музикою.
ІІІ. Мотивація НД
Виразне читання поезії Олени Теліги «Танго» під музику «Лібертанго» Астора П’яццоли (учителем або підготовленим учнем).
І знову з’єднались в одну оману,
О дивне танго,- і сум і пристрасть.
Пливу на хвилях твого туману
Згубила кермо, спалила пристань!
І б’ється серце, і гнеться тіло,
В твоїм повільнім і п’янім вирі -
Блакитне сонце мені світило,
А буде чорне, а може, сіре…
Чекає прірва на кожнім схилі -
Та сум і пристрасть манять так п’яно.
Пливти все далі, віддавшись хвилі,
Зрадливе танго, твого туману.
Та завтра, вранці, під перший промінь
Мені не пристрасть туманна сниться -
Зоріє ясно в чаду і втомі,
О, світла ніжність, твоя криниця.
Учитель. Поезія «Танго» розвиває мотив пристрасного захоплення, раптового спалаху нового кохання, бажання кинутися йому назустріч. Українська поетеса Олена Теліга зуміла передати головні риси цього пристрасного аргентинського танцю - полум'я почуттів; надію і біль розчарування; світлу ніжність і пошук нового кохання… Про цей та інші зразки музичного і танцювального мистецтва, які «подарувала» світові Латинська Америка, про популярність бразильського карнавалу та засоби, які використовують його учасники, щоб створити величне та яскраве шоу, про творчість всесвітньо відомого бразильського композитора Ейтора Віла Лобоса та інших яскравих представників музично-танцювальної культури Латинської Америки ми будемо говорити сьогодні на уроці.
ІV. Вивчення НМ
Вступне слово вчителя
Латинська Америка подарувала світові особливу музично-танцювальну культуру. Від початку ХХ ст. латиноамериканські танці проникли до США і Європи, склавши окрему програму бальних танців.
Учень-музикознавець
«Сумна думка, яку танцюють». Танго
Аргентина дала світові танго. Цікаво, що в самій країні аргентинське танго відрізняється за технікою й стилем виконання від європейського. Танго - це танець пристрасті, це танець, який чоловік виконує ногами жінки. Його рух дозволяє передати любов, ненависть, ревнощі, радість, відчай. Танго неймовірно експресивне і емоційне, у ньому немає місця делікатній стриманості. Це неприборкані яскраві емоції, океан пристрастей. Як сказав Енріке Сантос Діссеполо, один із найвідоміших поетів, який писав вірші і музику танго: «Танго — це суміш люті, болю, віри та її відсутності». Хуан Д’Аріенсо, відомий аргентинський танцюрист 40-х років ХХ ст., казав, що танго - це ритм, нерв, сила і характер. Уважається, що цей танець має африканське коріння - це африканська мілонга.
.
Велика кількість танців зародилася на Кубі. Наприклад, румба і ча-ча-ча кодифіковані і є частиною латиноамериканської програми бальних танців.
Учень-музикознавець
Румба-парний танець, який народився в бідних кварталах Гавани, де щосуботи збиралися гурти містян, щоб розважитися та забути про життєві негаразди. Для музичного супроводу румби їм було достатньо підручних предметів - ящиків, ложок, каструль та ін.
Найвідомішою в усьому світі мелодією румби є «Guantanamera» («Гуантанамера»), яку написав Хосе Фернандес Діас (1908–1979) у 30-х pp. XX ст. на вірш Хосе Марті. У пісні йдеться про мешканку кубинської провінції Гуантанамо. Сьогодні цю композицію вважають класикою латиноамериканського танцю.
Прослуховування. «Guantanamera»
Учень-хореограф
Ча-ча-ча — танець, який створює безтурботний, навіть бешкетливий настрій. Його назва походить від особливого синкопованого й чіткого ритму, що весь час повторюється, і від характерного звучання маракасів. Виконання ча-ча-ча потребує зовсім невеликого майданчика, оскільки характерним рухом є мінімальне просування. Виконавці танцюють майже на місці, а враження легкості створюється завдяки рухам на
носках з переносом ваги тіла вперед.
Перегляд. Ча-ча-ча
Свого часу були популярними й інші танці кубинського походження мамбо та сальса. Одним з найпопулярніших і найулюбленіших танців у Еквадорі є сальса – танець свободи, любові й щастя, який гармонійно поєднав народні африканські танці з кубинським фольклором, бальними танцями та елементами акробатики. З іспанської це слово перекладається як «соус», що вказує на багатокомпонентність цього танцю.
Учень-хореограф
Домініканська Республіка – батьківщина бачата і меренге.
Неповторний, романтичний, сповнений почуттів латиноамериканський танець бачата (слово в перекладі з іспанської означає «забава і веселощі», а також «зустрічі і вечірки під музичний супровід»). Провідна роль у цьому танці відведена ногам, які роблять досить швидкі й хитромудрі рухи. Крім того, в бачаті досить багато поворотів, які виконуються практично безперервно.
Меренге – це танець, який має чуттєвий характер. Велике значення в танці мають елементи флірту та імпровізації. Найчастіше це парний танець, але, щоб продемонструвати глядацькій аудиторії та партнеру чи партнерці свою майстерність, танцюристи часто вводять у меренге сольні елементи. Основним рухом цього танцю є прогулянковий крок у такт музиці. Кількість кроків залежить тільки від бажання танцюристів. У танці використовується багато фігур, таких як рухи плечима в прискореному темпі, обертання стегнами і корпусом тощо. Костюм тих, хто виконує меренге, найчастіше оздоблений безліччю різноманітних прикрас.
Учень-хореограф
«Життя – це боротьба!» Пасадобль
Танець пасадобль саме про боротьбу. Горді й темпераментні іспанці вважали, що тільки переможець-тореро гідний життя, успіху та кохання. У перекладі з іспанської мови «рaso doble» означає «подвійний крок», оскільки кожен другий крок у танці підкреслений. Пасадобль відображає один з аспектів життя й побуту іспанців, а саме кориду – бій биків. Це своєрідне театралізоване дійство, де партнер зображує гордого, упевненого в собі тореро, а партнерка, зазвичай, його плащ. Музика пасадобля енергійна, темпераментна, запальна. Це найшвидший танець латиноамериканської програми і єдиний, у якому головна роль відводиться не партнерці, а партнерові. У пасадоблі, на відміну від інших танців латиноамериканської програми, акцент робиться не на техніці виконання, а на драматизмі. Це єдиний танець, у якому є сюжетна лінія. Він, як власне,і саме життя, уключає в себе і пристрасть, і кохання, і боротьбу, і поразки, і перемогу.
Перегляд. Пасадобль.
Учень-хореограф
Бразилія відома самбою – музичним стилем і танцем, а також танцювально-бойовим мистецтвом капоейра. Слово «самба» має африканські корені. Ангольською «самба» означає рух тіла з доторканням танцівників одне до одного животами. Подібні елементи використовувалися в африканських ритуалах і були покликані сприяти родючості.
Характерними для самби є так звані баунс — досить складні рухи згинання і розгинання колін; синкоповані ритми і загалом — ритмічна поліфонія, що створюється використанням широкого спектра ударних інструментів. Однією з варіацій самби, що увібрала елементи джазу, є босанова (порт. bossa nova — новий ритм). Світове визнання здобула ламбада, що походить від карімбо — танцю індіанців з Амазонки.
Учень - музикальний критик
«Життя – як карнавал, адже більшість тих, хто нас оточує, – у масках». Бразильський карнавал
Візитівкою Латинської Америки є карнавал у Бразилії. Щороку в лютому (а це – самий розпал бразильського літа) вся країна занурюється у шоу, що триває чотири доби! Найважливіше дійство карнавалу – парад провідних шкіл самби, які показують свою красу і майстерність на величезному «самбодромі». Це ціла вистава з власним сюжетом. Кожна школа самби має для виступу близько 80 хвилин. Найчастіше це або історична подія, або вшанування якоїсь особистості, або тема відомої легенди.
Підготовка до виступу триває не менше як рік. Для цієї вистави виготовляють нові костюми, готують яскраві декорації, світлові та піротехнічні ефекти, а також розучують нові тематичні пісні. Однак головним стрижнем виступу є запальна самба — ідеальний засіб самовираження всіх учасників
У Ріо-де-Жанейро карнавал у формі змагання проводиться з 1932 року. Ця традиція бере початок від португальської масляної – вуличних розваг, під час яких пустуни обливали одне одного водою, обсипали борошном і сажею, кидалися яйцями тощо. Португальська масляна відбувалася напередодні Великого посту за католицьким календарем, тобто періоду спокути, що символізувало звільнення – саме цей аспект був сприйнятий карнавалом.
До Нового Світу карнавали завезли європейці, хоча не в усіх латиноамериканських країнах вони прижилися. Зате вкорінились у Бразилії. Раби з Африки із задоволенням брали участь у традиційних забавах португальців. Закривши обличчя масками, вони чіплялися до перехожих, обсипаючи їх борошном і сажею чи обливаючи різною рідиною.
Завезена до Бразилії в XVII столітті португальська масляна згодом сприйняла вплив карнавалів інших європейських країн – Італії та Франції. Саме тоді маски, фантастичні костюми і такі персонажі, як П’єро, Коломбіна (Мальвіна) та Король Момо (веселий товстун), прийшли на бразильське свято. Саме в цей період з’явилися перші «блоки» (blocos – святкові групи, вишикувані прямокутником), «мотузки» (cordoes – святкові групи, вишикувані вервечкою) і «корсари» (corsos – святкові групи, стилізовані під піратів), а також паради прикрашених автомобілів. Відтоді свято набрало сили й сягнуло практично всіх куточків Бразилії. Рік за роком ставали багатшими танці й пісні, з’явилися нові наспіви та ритми.
Наприкінці XIX століття виникли ранчо – гурти людей у фантастичних карнавальних костюмах (по суті, попередники нинішніх шкіл самби), які виходили на вулицю з піснями й танцями, із заздалегідь поставленим театральним дійством і цілим набором музичних інструментів. Репертуар ранчо базувався на африканському фольклорі. Згодом найпопулярніші ранчо злилися в більш численні товариства, що почали функціонувати як клуби, упродовж усього року займаючись підготовкою до карнавальної ходи. Небачено розкішні й барвисті алегоричні екіпажі, створювані цими клубами, викликали захват і шаленство жителів і гостей Ріо. Саме тоді карнавал у дусі часу поповнився новинкою – корсо – так називався парад автомобілів, оздоблених і заповнених веселими молодими людьми, які жбурляють у глядачів конфеті та серпантин і обливають одне одного одеколоном зі спеціальних пристосувань.
Перегляд. Бразильський карнавал (фрагменти).
Учень – історик мистецтва
У всьому танцювальному світі змагання зі спортивних бальних танців діляться на дві програми: європейську і латиноамериканську. Термін «бальний танець» походить від слова «балет», що в перекладі з французької означає «танець». У 17 столітті було створено Паризьку академію танцю, з-поміж завдань якої було вдосконалювати танці, що вже існують та винаходити нові. У ХХ ст. до стандартизації бальної хореографії активно долучилась Англія, де було створено відділення бальних танців при Імперському товаристві вчителів танцю. Його завданням було виробити стандарти на музику, кроки і техніку виконання бальних танців. Спочатку було канонізовано європейські танці (танго, віденський вальс, повільний фокстрот, квікстеп), а згодом до танців європейського походження приєдналися латиноамериканські: ча-ча-ча, самба, румба, пасадобль, джайв. 1924 року відбувся перший чемпіонат з бальних танців.
Учень-музикознавець
Усесвітньо відомим бразильським композитором є Ейтор Віла Лобос (1887–1959), творець національної професійної музики та знавець музично-поетичного фольклору своєї країни. У його творах майстерно відображений синтез особливостей бразильської народної та європейської академічної музики. Зокрема, задум знаменитого циклу «Бразильські бахіани» виник у композитора з величезної шани і поклоніння перед генієм Йоганна Себастьяна Баха. Водночас ця музика є глибоко національною за духом і мовою.
Прослуховування. «Бразильська бахіана № 5» Е. Віла Лобоса
Розповідь учителя
Геніальна поетка «срібної доби» Анна Ахматова нерідко відзначала конкретні музичні імпульси, що підштовхнули її до написання віршів. У своєму записничку від 1961 року Ахматова написала: "Учора ввечері слухала "Бразильську бахіану". Я щось творила, та в темряві не могла записати й забула. Здається…". Отже, почувши "Бразильську бахіану" Е. Віла Лобоса у виконанні Галини Вишневської, свої враження поетеса висловила у вірші "Женский голос, как ветер, несется".
Виразне читання поезії Анни Ахматової, присвяченої виконанню Галиною Вишневською "Бразильскої бахіани" Віла Лобоса.
Женский голос как ветер несется,
Черным кажется, влажным, ночным,
И чего на лету ни коснется -
Все становится сразу иным.
Заливает алмазным сияньем,
Где-то что-то на миг серебрит
И загадочным одеяньем
Небывалых шелков шелестит.
И такая могучая сила
Зачарованный голос влечет,
Будто там впереди не могила,
А таинственный лестницы взлет.
19 грудня 1961 (Микола Зимний)
Бесіда з учнями:
- Поетичні враження поетеси від «Бразильської бахіани» ви почули, а які ваші враження від прослуханого музичного твору?
- Поміркуйте, чому твір має таку назву.
Учень-музикознавець
Куба подарувала світовому мистецтву балетмейстера і танцівника Альберто Алонсо (1917–2007), в хореографії якого балетна класика органічно поєднана з латиноамериканськими та іспанськими елементами. Алонсо є автором хореографії та лібрето «Кармен-сюїти», одноактного балету, створеного за мотивами знаменитої опери французького композитора XIX ст. Жоржа Бізе.
Сюжетну основу балету, як і опери, складає новела французького письменника ХІХ ст. Проспера Меріме. Музичну партитуру твору Бізе перекомпонував і оркестрував видатний сучасний композитор Родіон Щедрін, урахувавши особливості драматургії балетних вистав. Партію Кармен на прем’єрі балету в Москві (1967) виконала видатна балерина Майя Плісецька. Майже одразу відбулася прем’єра і в Національному балеті Куби, де сценічний образ палкої красуні втілила видатна кубинська балерина Алісія Алонсо.
Перегляд уривку з балету «Кармен». У ролі Кармен – Алісія Алонсо
- Як ви вважаєте, балерині вдалося відтворити характер головної героїні?
Творче завдання Зобразіть графічно колорит латиноамериканських танців.
V. Етап висновків
Латиноамериканські танці - загальна назва бальних і народних танців, які сформувалися на території Латинської Америки. Подібно до того, як сама Латинська Америка з’явилася в результаті іспансько-португальскої колонізації, так і латиноамериканські танці в основі мали переважно іспанський вплив.
Проте, крім європейських традицій, у латиноамериканських танцях можна прослідкувати й африканські та індіанські впливи. Характерні риси латиноамериканських танців – енергійні, запальні рухи.
VІ. Етап закріплення засвоєних знань
- Які зразки танцювального мистецтва «подарувала» світу Латинська Америка?
- Як ви гадаєте, у чому популярність бразильського карнавалу?
- Які засоби використовують його учасники для створення величного шоу та емоційного впливу на глядачів?
- Поміркуйте над висловом Омара Хайяма «Добро не одягає маску зла, хоча часто зло під маскою добра творить свої безумні справи».
VІІ. Домашнє завдання
Мистецтво 10 клас
Урок № 40
Тема. Три коріння мистецтва латиноамериканських країн: індіанське, креольське ( іспанського і португальського походження), африканське.
Мета: 1) формування предметних компетентностей: ознайомитися з історією походження і розвитком танців Латинської Америки;
2) формування ключових компетентностей:
- обізнаність: уміння оцінювати стародавні традиції, характеризувати танцювальне мистецтво;
- комунікація: розвивати уміння критично сприймати музику, розширювати кругозір;
3) формування громадянських компетентностей: виховувати ціннісне ставлення до танцювальних еталонів Латинської Америки.
Тип уроку: продовження вивчення теми.
Обладнання: відеоматеріал, музичний матеріал «Лібертанго» Астора П’яццоли, «Guantanamera» Хосе Фернандеса Діаса, «Бразильська бахіана № 5» Е. Віла Лобоса.
Методи: аудіовізуальний, комплексний вплив мистецтва, діалог культур, художня драматургія.
Очікуваний результат: уміння інтегрувати предметні знання, висловлювати власну думку, колективно працювати.
Перебіг уроку
І. Організаційний момент
ІІ. Актуалізація опорних знань
Латиноамериканська музика, роль якої в повсякденному житті Латинської Америки вельми висока, є сплавом багатьох музичних культур, проте
основу її складають 3 компоненти:
- іспанська (або португальська),
- африканська
- індіанська музичні культури.
До Латинської Америки входять 33 країни і 13 республік, серед яких – Мексика, Куба, Уругвай, Панама, Нікарагуа, Бразилія, Аргентина…Як правило, латиноамериканські пісні виконуються іспанською або португальською мовами, рідше — французькою. Латиноамериканські виконавці, що живуть у США, зазвичай двомовні і нерідко використовують тексти англійською мовою
Ці музичні традиції народжувались у вирі складних історичних подій і зрештою переплавилися в те розмаїття стилів, жанрів і напрямів, які ми сьогодні звикли називати латиноамериканською музикою.
Домініканська Республіка – батьківщина бачата і меренге.
Неповторний, романтичний, сповнений почуттів латиноамериканський танець бачата (слово в перекладі з іспанської означає «забава і веселощі», а також «зустрічі і вечірки під музичний супровід»). Провідна роль у цьому танці відведена ногам, які роблять досить швидкі й хитромудрі рухи. Крім того, в бачаті досить багато поворотів, які виконуються практично безперервно.
Меренге – це танець, який має чуттєвий характер. Велике значення в танці мають елементи флірту та імпровізації. Найчастіше це парний танець, але, щоб продемонструвати глядацькій аудиторії та партнеру чи партнерці свою майстерність, танцюристи часто вводять у меренге сольні елементи. Основним рухом цього танцю є прогулянковий крок у такт музиці. Кількість кроків залежить тільки від бажання танцюристів. У танці використовується багато фігур, таких як рухи плечима в прискореному темпі, обертання стегнами і корпусом тощо. Костюм тих, хто виконує меренге, найчастіше оздоблений безліччю різноманітних прикрас.
Учень-хореограф
«Життя – це боротьба!» Пасадобль
Танець пасадобль саме про боротьбу. Горді й темпераментні іспанці вважали, що тільки переможець-тореро гідний життя, успіху та кохання. У перекладі з іспанської мови «рaso doble» означає «подвійний крок», оскільки кожен другий крок у танці підкреслений. Пасадобль відображає один з аспектів життя й побуту іспанців, а саме кориду – бій биків. Це своєрідне театралізоване дійство, де партнер зображує гордого, упевненого в собі тореро, а партнерка, зазвичай, його плащ. Музика пасадобля енергійна, темпераментна, запальна. Це найшвидший танець латиноамериканської програми і єдиний, у якому головна роль відводиться не партнерці, а партнерові. У пасадоблі, на відміну від інших танців латиноамериканської програми, акцент робиться не на техніці виконання, а на драматизмі. Це єдиний танець, у якому є сюжетна лінія. Він, як власне,і саме життя, уключає в себе і пристрасть, і кохання, і боротьбу, і поразки, і перемогу.
Перегляд. Пасадобль.
Учень – історик мистецтва
У всьому танцювальному світі змагання зі спортивних бальних танців діляться на дві програми: європейську і латиноамериканську. Термін «бальний танець» походить від слова «балет», що в перекладі з французької означає «танець». У 17 столітті було створено Паризьку академію танцю, з-поміж завдань якої було вдосконалювати танці, що вже існують та винаходити нові. У ХХ ст. до стандартизації бальної хореографії активно долучилась Англія, де було створено відділення бальних танців при Імперському товаристві вчителів танцю. Його завданням було виробити стандарти на музику, кроки і техніку виконання бальних танців. Спочатку було канонізовано європейські танці (танго, віденський вальс, повільний фокстрот, квікстеп), а згодом до танців європейського походження приєдналися латиноамериканські: ча-ча-ча, самба, румба, пасадобль, джайв. 1924 року відбувся перший чемпіонат з бальних танців.
Учень-музикознавець
Куба подарувала світовому мистецтву балетмейстера і танцівника Альберто Алонсо (1917–2007), в хореографії якого балетна класика органічно поєднана з латиноамериканськими та іспанськими елементами. Алонсо є автором хореографії та лібрето «Кармен-сюїти», одноактного балету, створеного за мотивами знаменитої опери французького композитора XIX ст. Жоржа Бізе.
Сюжетну основу балету, як і опери, складає новела французького письменника ХІХ ст. Проспера Меріме. Музичну партитуру твору Бізе перекомпонував і оркестрував видатний сучасний композитор Родіон Щедрін, урахувавши особливості драматургії балетних вистав. Партію Кармен на прем’єрі балету в Москві (1967) виконала видатна балерина Майя Плісецька. Майже одразу відбулася прем’єра і в Національному балеті Куби, де сценічний образ палкої красуні втілила видатна кубинська балерина Алісія Алонсо.
Перегляд уривку з балету «Кармен». У ролі Кармен – Алісія Алонсо
- Як ви вважаєте, балерині вдалося відтворити характер головної героїні?
Творче завдання Зобразіть графічно колорит латиноамериканських танців.
ІІІ. Етап висновків
Латиноамериканські танці - загальна назва бальних і народних танців, які сформувалися на території Латинської Америки. Подібно до того, як сама Латинська Америка з’явилася в результаті іспансько-португальскої колонізації, так і латиноамериканські танці в основі мали переважно іспанський вплив.
Проте, крім європейських традицій, у латиноамериканських танцях можна прослідкувати й африканські та індіанські впливи. Характерні риси латиноамериканських танців – енергійні, запальні рухи.
VІ. Етап закріплення засвоєних знань
- Які зразки танцювального мистецтва «подарувала» світу Латинська Америка?
- Які засоби використовують його учасники для створення величного шоу та емоційного впливу на глядачів?
- Поміркуйте над висловом Омара Хайяма «Добро не одягає маску зла, хоча часто зло під маскою добра творить свої безумні справи».
ІV. Домашнє завдання
Мистецтво 10 клас
Урок 41
Тема: Латино-Американські танці .Бразильська самба. Кубинська румба. Ча-ча-ча – грайливий танець кубинського походження. Аргентинське танго – танець-імпровізація. П’ятірка танців латино-американської програмиМіжнародних конкурсів бальних танців.
Мета: 1) формування предметних компетентностей: ознайомитися з історією походження і розвитком танців Латинської Америки;
2) формування ключових компетентностей:
- обізнаність: уміння оцінювати стародавні традиції, характеризувати танцювальне мистецтво;
- комунікація: розвивати уміння критично сприймати музику, розширювати кругозір;
3) формування громадянських компетентностей: виховувати ціннісне ставлення до танцювальних еталонів Латинської Америки
Тип уроку: продовження вивчення теми.
Обладнання: ноутбук, відео-матеріал
Методи: аудіовізуальний, комплексний вплив мистецтва, діалог культур, художня драматургія
Очікуваний результат: вміння інтегрувати предметні знання, висловлювати власну думку, колективно працювати
Хід уроку:
1.Актуалізація опорних знань.
Латиноамерика́нська му́зика (ісп. música latinoamericana) — узагальнена назва музичних стилів і жанрів країн Латинської Америки, а також музика вихідців з цих країн, які компактно проживають на території інших держав і утворюють великі латиноамериканські спільноти (наприклад, у США). У розмовній мові часто використовується скорочена назва «латинська музика» (ісп. música latina).
3. Етап засвоєння нових знань.
Латинська Америка дала світу свою особливу музичну й танцювальну культуру. Латиноамериканські танці ще з початку ХХ століття почали проникати в Європу та Північну Америку. Аргентина дала світу танго. Цікаво, що в самій країні аргентинське танго відрізняється за технікою й стилем виконання від європейського. Танго — це танець пристрасті, це танець, який виконує чоловік ногами жінки. Його рух дозволяє передати любов, ненависть, ревнощі, радість, відчай. Танго неймовірно експресивний і емоційний, у ньому немає місця делікатній стриманості. Це неприборкані яскраві емоції, океан пристрастей. Як сказав Енріке Сантос Діссеполо, один із найвідоміших поетів, який писав вірші і музику танго: «Танго — це суміш люті, болю, віри та її відсутності». Хуан Д’Аріенсо, відомий аргентинський танцюрист 40-х років ХХ ст., казав, що танго — це ритм, нерв, сила і характер. Вважається, що цей танець має африканське коріння — це африканська мілонга.
Велика кількість танців зародилася на Кубі. Наприклад, румба і ча-ча-ча кодифіковані і є частиною латиноамериканської програми бальних танців. Свого часу були популярними й інші танці кубинського походження, зокрема, мамбо та сальса. Одним з найпопулярніших і найулюбленіших танців у Еквадорі є сальса – танець свободи, любові й щастя, який гармонійно поєднав народні африканські танці з кубинським фольклором, бальними танцями та елементами акробатики. З іспанської це слово перекладається як «соус», що вказує на багатокомпонентність цього танцю. Домініканська Республіка – батьківщина бачата і меренге. Неповторний, романтичний, сповнений почуттів латиноамериканський танець бачата (слово в перекладі з іспанської означає «забава і веселощі», а також «зустрічі і вечірки під музичний супровід»). Провідна роль у цьому танці відведена ногам, які роблять досить швидкі й хитромудрі рухи. Крім того, в бачаті досить багато поворотів, які виконуються практично безперервно. Меренге – це танець, який має чуттєвий характер. Велике значення в танці мають елементи флірту та імпровізації. Найчастіше це парний танець, але, щоб продемонструвати глядацькій аудиторії та партнеру чи партнерці свою майстерність, танцюристи часто вводять у меренге сольні елементи. Основним рухом цього танцю є прогулянковий крок у такт музиці. Кількість кроків залежить тільки від бажання танцюристів. У танці використовується багато фігур, таких як рухи плечима в прискореному темпі, обертання стегнами і корпусом тощо. Костюм тих, хто виконує меренге, найчастіше оздоблений безліччю різноманітних прикрас. Життя – це боротьба! Танець пасадобль саме про боротьбу. Горді й темпераментні іспанці вважали, що тільки переможець-тореро гідний життя, успіху та кохання. У перекладі з іспанської мови «рaso doble» означає «подвійний крок», оскільки кожен другий крок у танці підкреслений. Пасадобль відображає один з аспектів життя й побуту іспанців, а саме кориду – бій биків. Це своєрідне театралізоване дійство, де партнер зображує гордого, упевненого в собі тореро, а партнерка, зазвичай, його плащ. Музика пасадобля енергійна, темпераментна, запальна. Це най- швидший танець латиноамериканської програми і єдиний, у якому головна роль відводиться не партнерці, а партнерові. У пасадоблі, порівняно з іншими танцями латиноамериканської програми, акцент робиться не на техніці виконання, а на драматизмі. Це єдиний танець, у якому присутня сюжетна лінія. Він, як і, власне, життя, включає в себе і пристрасть, і любов, і боротьбу, і поразки, і перемогу. Бразилія відома самбою – музичним стилем і танцем, а також танцювально-бойовим мистецтвом капоейра. Слово «самба» має африканські корені. Ангольською «самба» означає рух тіла з доторканням танцівників одне до одного животами. Подібні елементи використовувалися в африканських ритуалах і були покликані сприяти родючості. Чимало із цих танців у видозміненій формі ввійшли до латиноамериканської програми бальних танців. Інші, хоч і не кодифіковані, були й залишаються популярними на танцювальних майданчиках.
«Життя – як карнавал, адже більшість тих, хто нас оточує, – у масках»
Візитівкою Латинської Америки є карнавал у Бразилії. Щороку в лютому (а це – самий розпал бразильського літа) уся країна занурюється у шоу, що триває чотири доби! Найважливіше дійство карнавалу – парад провідних шкіл самби, які показують свою красу і майстерність на величезному «самбодромі». Це – ціла вистава з власним сюжетом. (Кожна школа самби має для виступу близько 80 хвилин). Найчастіше це або історична подія, або вшанування якоїсь особистості, або тема відомої легенди. Підготовка до виступу триває не менше року. Для цієї вистави виготовляють нові костюми, готують яскраві декорації, світлові та піротехнічні ефекти, а також розучують нові тематичні пісні. Однак головним стрижнем виступу є запальна самба — ідеальний засіб самовираження всіх учасників.
У Ріо-де-Жанейро карнавал у формі змагання проводиться з 1932 року. Ця традиція бере початок від португальської масляної – вуличних розваг, під час яких пустуни обливали одне одного водою, обсипали борошном і сажею, кидалися яйцями тощо. Португальська масляна відбувалася напередодні Великого посту за католицьким календарем, тобто періоду спокути, що символізувало звільнення – саме цей аспект був сприйнятий карнавалом. До Нового Світу карнавали завезли європейці, хоча не в усіх латиноамери канських країнах вони прижилися. Зате вкорінилися у Бразилії. Раби з Африки із задоволенням брали участь у традиційних забавах португальців. Закривши обличчя масками, вони чіплялися до перехожих, обсипаючи їх борошном і сажею чи обливаючи різною рідиною. Завезена до Бразилії в XVII столітті португальська масляна згодом сприйняла вплив карнавалів інших європейських країн – Італії та Франції. Саме тоді маски, фантастичні костюми і такі персонажі, як П’єро, Коломбіна (Мальвіна) та Король Момо (веселий товстун), прийшли на бразильське свято. Саме в цей період з’явилися перші «блоки» (blocos – святкові групи, вишикувані прямокутником), «мотузки» (cordoes – святкові групи, вишикувані вервечкою) і «корсари» (corsos – святкові групи, стилізовані під піратів), а також паради прикрашених автомобілів. Відтоді свято набрало сили й сягнуло практично всіх куточків Бразилії. Рік за роком ставали багатшими танці й пісні, з’явилися нові наспіви та ритми. Наприкінці XIX століття виникли ранчо – гурти людей у фантастичних карнавальних костюмах (по суті, попередники нинішніх шкіл самби), які виходили на вулицю з піснями й танцями, із заздалегідь поставленим театральним дійством і цілим набором музичних інструментів. Репертуар ранчо базувався на африканському фольклорі. Згодом найпопулярніші ранчо злилися в більш численні товари- ства, що почали функціонувати як клуби, упродовж усього року займаючись підготовкою до карнавальної ходи. Небачено розкішні й барвисті алегоричні екіпажі, створювані цими клубами, викликали захват і шаленство жителів і гостей Ріо. Саме тоді карнавал у дусі часу поповнився новинкою – корсо – так називався парад автомобілів, оздоблених і заповнених веселими молодими людьми, які жбурляють у глядачів конфеті та серпантин і обливають одне одного одеколоном зі спеціальних пристосувань.
4. Етап закріплення засвоєних знань.
Перегляд відео – танці Латинської Америки
5. Етап висновків
Латиноамериканські танці— загальна назва бальних і народних танців, які сформувалися на території Латинської Америки. Подібно тому як сама Латинська Америка з’явилась в результаті іспансько-португальскої колонізації, так і латиноамериканські танці в основі мали переважно іспанський вплив.
Танці хабанера та румба зявились на основі завезеного в XVIII столітті контрабанса, а бачата - на основі болеро. В бразильській самбі, кубинських мамбі і румбі крімєвропейських традицій просліджуються і африканські, і індійскі. Унікальним латиноамериканським танцем признане танго.
Характерні риси латиноамериканських танців – енергійні, запальні рухи.
Плаття дівчат, як правило, короткі, відкриті. Костюми хлопців теж облягають фігуру, часто (але не завжди) чорного кольору. Сенс таких костюмів — показати роботу м’язівспортсменів.
В XX ст. спостерігається розквіт латиноамериканських танців. З’являються такі нові видияк сальса, ча-ча-ча і реггетон.
В наш час до програми латиноамериканських бальних танців входять 5 елементів:
- Підсумково-рефлексійний етап.
-Які зразки танцювального мистецтва «подарувала» світу Латинська Америка?
-Як ви гадаєте, у чому популярність бразильського карнавалу?
-Які засоби використовують його учасники для створення величного шоу та емоційного впливу на глядачів?
-Поміркуйте над висловом Омара Хайяма «Добро не одягає маску зла, хоча часто зло під маскою добра творить свої безумні справи».
Мистецтво 10 клас
Урок 42
Тема: Творчість аргентинського композитора А.П’яццолли. Міжнародний день танго 11 грудня.
Мета: 1) формування предметних компетентностей: ознайомитися з історією походження і розвитком танців Латинської Америки;
2) формування ключових компетентностей:
- обізнаність: уміння оцінювати стародавні традиції, характеризувати танцювальне мистецтво;
- комунікація: розвивати уміння критично сприймати музику, розширювати кругозір;
3) формування громадянських компетентностей: виховувати ціннісне ставлення до танцювальних еталонів Латинської Америки
Тип уроку: продовження вивчення теми.
Обладнання: ноутбук, відео-матеріал
Методи: аудіовізуальний, комплексний вплив мистецтва, діалог культур, художня драматургія
Очікуваний результат: вміння інтегрувати предметні знання, висловлювати власну думку, колективно працювати
Хід уроку:
1.Актуалізація опорних знань.
Учень-біограф
«Великий Астор»
«Великим Астором» аргентинці називають композитора і виконавця на бандонеоні Астора П’яццолу (1921–1992), автора понад 300 танго. Цей митець винайшов сучасний оригінальний стиль танго — tango nuevo («нове танго»), увівши до традиційної музичної тканини твору елементи джазу, складні дисонансні звучання і навіть елементи барокових форм, зокрема, характерні контрастні зіставлення у фактурі, динаміці.
Улюбленим музичним інструментом П’яццоли є акордеон, який він намагається «перетворити» на сольний інструмент, створюючи для нього академічну музику, а улюбленим інструментальним складом митця був квінтет, до складу якого входили бандо неон (різновид гармоніки), скрипка, фортепіано, електрогітара, контрабас. Кожен виконавець виявляв себе в імпровізаціях, а композитору вдавалося імітувати звучання тембрів цілого симфонічного оркестру. Одним з найпопулярніших творів А. П’яццоли є його знамените «Лібертанго» (від ісп. libertad — свобода і танго). 2009 р. ЮНЕСКО визнало танго нематеріальною культурною спадщиною людства. Музичним інструментом - символом аргентинського танго є бандонеон. В Аргентині 11 липня навіть відзначається Національний день бандонеону.
Перегляд. Танго
Танго народилося наприкінці ХІХ ст. у передмісті Буенос-Айреса, куди стікалися захоплені «срібною лихоманкою» іммігранти з усього світу. У танго поєдналися народні музичні інтонації аргентинських креольців, уругвайців, кубинців, європейців. Цікаво, що від самого початку танго було чоловічим танцем, і лише згодом жінки стали партнерками чоловіків. Цей пристрасний танець називають «сумною думкою, яку танцюють», оскільки його головним змістом є невизначеність і туга за кращими часами. Сучасне аргентинське танго - це особлива музично-танцювальна імпровізаційна розповідь, що дозволяє кожному виразити свої почуття.
З часом танго стало національним надбанням аргентинців, з’явилися навіть танго-оркестри, а відомий композитор, актор і виконавець пісень під музику танго Карлос Гардель (1890–1935) став улюбленцем усієї Аргентини. Саме в день його народження, 11 грудня, відзначається Міжнародний день танго.
День пристрасного танцю почали святкувати у 1978 році. У цьому танці не заведено розмовляти. Танцюристи не посміхаються і навіть не дивляться один одному в очі. Припустимі лише погляд і легкий рух губ. Танго – це ритм, і танго – це пристрасть. Щорічно 11 грудня відзначають міжнародний День танго. За одними джерелами дата свята приурочена до дня народження Карлоса Гарделя – аргентинського кіноактора, співака і музиканта. Його називають «королем танго». А за іншими – день був присвячений Хуліо Де Каро – іншому музиканту. Вперше аргентинці відзначили День танго у 1978 році. Свято стало міжнародним. Танго (від іспанського tango) – аргентинський народний танець. Спочатку виконувався виключно чоловіками. Сьогодні цей танець став популярний у всьому світі. Є багато танцювальних видів і стилів танго: аргентинське, уругвайське, бальне і старовинне танго. Танго не має регулярно повторюваного ритму. Танець включає паузи й зміну ритму – прискорення, уповільнення. Танго чітко розділяє чоловіка і жінку: вони роблять різні кроки. Тут особливо важливий найменший жест. Танець передає особливий світ сильних почуттів. Не дивно, що танго лежало в основі багатьох прекрасних фільмів.
Перегляд конкурсу танго в Латинській Америці.
V. Етап висновків
Латиноамериканські танці - загальна назва бальних і народних танців, які сформувалися на території Латинської Америки. Подібно до того, як сама Латинська Америка з’явилася в результаті іспансько-португальскої колонізації, так і латиноамериканські танці в основі мали переважно іспанський вплив.
Проте, крім європейських традицій, у латиноамериканських танцях можна прослідкувати й африканські та індіанські впливи. Характерні риси латиноамериканських танців – енергійні, запальні рухи.
VІ. Етап закріплення засвоєних знань
- Які зразки танцювального мистецтва «подарувала» світу Латинська Америка?
- Як ви гадаєте, у чому популярність танго?
- Які засоби використовують його учасники для створення величного шоу та емоційного впливу на глядачів?
VІІ. Домашнє завдання
про публікацію авторської розробки
Додати розробку