Урок №4 - 5 "Історія проведення Чемпіонатів Європи з футболу"

Урок № 4-5

Тема. Історія розвитку футболу. Футбольні традиції мого краю. Футбольні досягнення регіону. Особливості, які мали вплив на розвиток футболу в регіоні

Завдання уроку:

1.Ознайомити учнів з історією розвитку футболу в Україні і за кордоном.

2.Підвищувати інтерес учнів до пошуку матеріалів щодо футбольних традицій, досягнень регіону з футболу.

3.Виховувати патріотичні почуття, гордість за футболістів - земляків.

Обладнання: фото, вирізки з газет, програмки, оголошення.

Хід уроку:

І.Перевірка домашнього завдання. Дай визначення:

1.ФІФА - це______________________________________________________

2.ФІФА створено__________________________________________________

3.Першим президентом ФІФА був___________________________________

4.На цій посаді він пропрацював___________________ років, йому на зміну прийшов__________________________________

5.До складу ФІФА входить ____________ _країни.

6.Росія вступила до ФІФА у ____________ році.

7.СРСР вступив до ФІФА у _____________ році.

8.Карл Антон Віллєм Хіршман висунув пропозицію провести _________________ з _____ країнами – учасницями.

9.Жюля Риме обрали на пост президента ФІФА у __________ році.

10.Абель Ляфер виготовив _________________________________________

11.З 1930 по 2010 рік пройшло __________ чемпіонатів світу.

12.З 1974 року замість «Золотої богині» розігрується перехідний приз _________________________.

13.«Золоту богиню» викрадали _____________раз.

14.Збірна Бразилії ________ разів ставала переможцем чемпіонатів світу.

15.Останній ЧС виграла збірна_____________________

16.Збірна Української РСР не брала участі у чемпіонатах світу з футболу з_________по________ роки.

17.Найбільш вдало національна збірна України виступила на чемпіонаті світу________року, де дійшла до ______ _фіналу.

18.Саленко на ЧС 1994 року забив ______ голів у ворота _______________.

19.До ЧС 2006 року українську збірну з футболу готував _______________________.

20.Кращим бомбардиром чемпіонату світу визнано __________________(Франція).

21.У 1958 році він забив _____________м’ячів.

22.На даний момент головним тренером збірної України з футболу призначено______________________________________

ІІ. Розповідь вчителя.

Гра з м’ячем, правила якої найбільше відповідають сучасним, виникла в середині 19 сторіччя в Англії. Однак, є свідчення, що гра, яку можна вважати прообразом футболу, зародилася ще в 27 – 26 сторіччі до нашої ери у Китаї. Вона називалася «чжу ке» (що перекладається: «ударяти ногами набитий шкіряний м’яч») і служила вдосконаленню швидкості, спритності піших воїнів.

                            

Кальчо у Флоренції (XVII сторіччя)                            «Куджу» за часів династії Мін

У Римі існувала гра з назвою «сферомахія» - прообраз футболу. Римляни воювали з багатьма народами. Їхні гарнізони розташовувалися на території теперішніх держав Німеччини, Іспанії і місцеве населення перейняло в легіонерів захоплюючу гру.

У 6 сторіччі до нашої ери гра з м’ячем була популярною у древніх греків. Гравці розподілялися на дві партії (команди), кожна з яких намагалася провести м’яч на поле суперника. Правила цієї гри дуже нагадують правила регбі, тільки забороняється брати м’яч руками.

Грою, що нагадує футбол, ще до нашої ери розважалися при дворі японського імператора Кемарі. Ставилися ворота, у які прагнули увігнати м’яч.

Приблизно з 5 сторіччя нашої ери гру почали поступово забувати, але вже на початку 6 сторіччя у Флоренції на ярмарковій площі Санта – Крочі зустрілися команди громад, у кожній з яких було по 27 одягнених у різний одяг гравців. Вони виступали на полі розміром 100х50м, намагаючись забити м’яч у ворота суперника.

У середині 16 сторіччя у Нормандії (Франція) була широко поширена гра «ля суль», дуже схожана футбол. Дві команди ганяли шкіряний м’яч вулицями і площами. Городянам доводилося робити на вікнах і дверях спеціальні захисні огородження. Щоб зіграти в «ля суль», ремісники нерідко кидали роботу. Правителі видавали спеціальні укази, що забороняли цю гру під страхом тюремного ув’язнення, штрафів, та інших покарань. Але, незважаючи на це, в «ля суль» продовжували грати з великим задоволенням.

У середньовічній Англії була також поширена гра з м’ячем. Грали скрізь – у містах і селах, на святах і торжествах. «Футбольні» баталії найчастіше перетворювалися на кровопролитні бійки. Іноді з кожного боку виступало по 500 і більше гравців. Місцем, де відбувалися ігри, були вулиці міст і сел. Змагання починалися в середині дня і тривали до настання темряви. Перемагала команда, що зуміла прогнати м’яч через усе місто чи від села до села до визначеного місця, наприклад – до базарної площі – чи перетнути «лінію воріт», довжина якої 400м. Ігри проводилися під девізом «Перемога ціною будь – яких жертв». Під час одного такого матчу пристрасті розгорілися настільки, що в метушні під час переправи через річку 15 гравців потонули.

У ті часи футбол, у який грали команди, що нараховували десятки і сотні людей, вважалися політично небезпечним заняттям, тому феодали і купці не раз вимагали заборонити цю «вигадку диявола». Захоплення футболом порівнювали з епідемією.

Король Едуард ІІ у 1314 році заборонив гру у футбол у межах міста. Деякі жителі, які намагалися проводити футбольні зустрічі, були посаджені до в’язниці. У 1389 році Ричард ІІ зовсім заборонив футбол. За порушення заборони були встановлені сурові покарання – аж до страти. Тільки через три сторіччя королі і міністри переконалися, що буде набагато краще, якщо народ займеться футболом, а не політикою і повстаннями.

Популярними були футбольні ігри також у Франції. Одна з них називалася «шолтаж» (14ст.) Гол зараховувався тоді, коли м’яч після удару ногою попадав в обід бочки, обтягнутої пергаментним папером. Брати участь в іграх з м’ячем вважалося правилами гарного тону. Існував навіть звичай, згідно з яким танцювати з дамами, що були присутні на змаганні, мали право тільки гравці команди – переможця. Їм виявляли всілякі почесті, кращим дарували дорогі подарунки. У Франції, як і в Англії, милість до футболу періодично змінювалася гнівом, не раз робилися спроби заборонити його. Але безрезультатно. Саме у Франції в 1395 році вийшов перший посібник «Основи футбольного мистецтва», укладений настоятелем монастиря Рюксером. У монастирі панувалася справжня «футболоманія». Кожен новачок повинен був подарувати сусіду по келії футбольний м’яч.

Оскільки в ті часи майстерність лимарів була не дуже високою, м’яч, що зшивався зі смужок шкіри, мав довгасту форму. Але один раз він потрапив до рук лимарю на ймення Дорван. М’ячі, виготовлені ним, були високої якості, і пізніше Дорван домігся права на монопольне виготовлення м’ячів.

Заборона на футбол була відмінена наприкінці першого десятиліття 17 сторіччя. Вже в 1613 році настоятель церкви в Уїлштирі організував офіційний футбольний матч із нагоди королівського візиту. Широко поширилася гра в 1660 році – з часу воцаріння Карла ІІ. Справа в тім, що після перемоги Олівера Кромвеля супротивники королівського режиму змушені були втікати з Англії у Францію й Італію. Там вони захопилися «дживо дель кальцио» і, повернувшись до Англії, перетворили футбол на придворну гру.

У 1681 році відбувся матч, уперше регламентований досить чіткими правилами. І, хоча команда короля програла, він нагородив одного із кращих суперників. Цей подарунок можна вважати першим призом за майстерний виступ у футболі. Однак аж до початку 19 сторіччя ні кількість гравців в англійських командах, ні прийоми з відбирання м’яча в більшості випадків не мали ніяких обмежень. Єдина мета, яку переслідували «футболісти», - загнати м’яч у визначене місце, наприклад, на базарну площу.

Своїм удосконаленням футбол зобов’язаний англійським школам. Саме учні найбільше захоплювалися цією грою, що полюбилася їм своїм динамізмом, гостротою і розмаїтістю вражень. Школярі і відстояли її в боротьбі з антифутбольними законами.

Передісторія сучасного футболу і регбі складає своєрідну главу англійського молодіжного спорту. Шкільна адміністрація кінця 18 сторіччя зараховувала заняття футболом у розряд шкідливих звичок. Цю гру переслідували батьки міста. Буржуа не вбачали в ній ніякої матеріальної вигоди, а родовита аристократія вважала її надто грубою і простонародною.

Однак у 20 – і роки 19 сторіччя учні закритих приватних шкіл захоплювалися футболом з таким ентузіазмом, як і крикетом, що вважався панською грою. Були виключені найбільш грубі прийоми, установлені розміри ігрового поля, обмежена кількість гравців. Стиль гри диференціювався відповідно до можливостей і звичаїв коледжів.

У 20 – х роках 19 сторіччя були зроблені перші серйозні спроби направити гру в спортивне русло, виробити її загальні правила. Але справа ускладнилася суперечкою, як грати: тільки ногами чи ногами і руками? Аматори футболу розділилися на два табори. На чолі першого стояла школа міста Ітона, на чолі другого – школа міста Регбі. В Ітоні практикувалася так звана «польова гра», яка дуже нагадувала сучасний футбол. Кожна команда складалася з 11 чоловік, і було правило, схоже на сучасне «поза грою».

У 1848 році представники шкіл Ітона, Харроу, Вінчестера, Регбі і Шрусбері зібралися в Кембріджі для вироблення прийнятливих правил. У підсумку з’явилися «Кембриджські правила». Згідно з ними було проведено декілька матчів. У 1852 році команда Вестмінстерської школи грала проти школярів Харроу, а в 1855 році команда Оксфордського універсітету – проти Кембриджського. З’явилися нові правила. Хоч вони були недовговічні, однак стали основою майбутніх більш досконалих правил. І нарешті 26 жовтня 1863 року у Лондоні, у таверні «Фрімен таверн» («Таверна вільної людини»), зустрілися представники футбольних команд і клубів шкіл та коледжів. Збори не дійшли згоди щодо утвердження правил, але створили футбольну асоціацію.

Не домігшись більшості, прихильники «гри ногами і руками» залишили збори і згодом (1871р.) організували «Союз регбі». Тринадцять прихильників гри тільки ногами, залишились у таверні на Великій королівській вулиці, виробили 13 правил гри у футбол. 8 грудня 1863 року ці правила були опубліковані в газетах і здобули загальне визнання. Так народився сучасний футбол, але нападки на нього час від часу відновлювалися.

Історія розвитку українського футболу

 

14 липня 1894 року на футбольному полі, що знаходилося у Стрийському парку, відбулася міжміська гра між командами, що представляли спортивно-гімнастичне товариство «Сокіл» — Львів проти Кракова. Матч розпочався о 17:00. Львів'яни грали у білих футболках та сірих гімнастичних штанцях, а гості — у білих футболках та синіх штанцях. Поєдинок судив професор Виробек з Кракова. На стадіоні місткістю 10 000 глядачів зібралося близько 3 000 людей. Гра тривала 7 хвилин — до першого забитого гола. Цей м'яч провів другокурсник учительської гімназії Володимир Хомицький, який діяв на лівому боці поля. Тактики й стратегії у діях футболістів майже не було — головним завданням було проштовхнути м'яч повз воротаря у ворота. Стійками воріт служили два прапорці, увіткнуті у землю.

Розвиток на початку XX сторіччя (1900—1914)

У 1900-х роках перші футбольні клуби виникають у багатьох містах України — ініціаторами є переважно молодь, студенти вищих шкіл. У багатьох містах першими гравцями були робітники та моряки з країн Європи. «Сокільський рух», започаткований чехами у середині XIX сторіччя був причетний до розвитку гри у Києві. Перша команда — «Південь» (1902) складалася переважно із чехів. Згодом її перейменовано на «Сокіл». Одним з осередків київського футбольного руху Києва був Політехнічний інститут, студенти якого створили команду «Політехникі» (1906). У 1911 році 6 київських клубів організували першу міську лігу: «Любителі спорту», Спортивно-гімнастичний кружок при Київському Політехнічному інституті, кружок «Славія», кружок «Спорт», Польське гімнастичне товариство та кружок «Фенікс». Виграли турнір «політехніки». У Львові спудеї першої реальної школи утворили ФК «Слава», що згодом став предком клубу «Чарні» (1903), свою спортивну команду зробила четверта гімназія — КГС (Клуб гімнастично-спортивний, 1904). Цю команду через 3 роки перейменовано на «Поґонь» — у міжвоєнний період вона буде одним із флагманів польського футболу. Учні 3 та 6 гімназій створили команду «Лехія» (1905). У 1905 році вперше провели чемпіонат міста — перемогли «Чарні».
У першій одеській лізі (створена у 1911) брати участь ОБАК (Одеський британський атлетичний клуб), ОКФ (Одеський кружок футболу), шереметьєвці, «Спортинг-Клуб», «Вега», «Індо», «Турн-Ферайн» (команда німецького спортивного товариства) і «Флорида».
Міжвоєнні роки УРСР

Осередками футбольного життя радянської частини України залишалися великі міста: Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк. Найкращі команди грали у Харкові — тодішній столиці республіки. Всі 7 першостей УРСР у 1921-31роках виграли саме харків'яни. Коли у СРСР вирішили організувати перший чемпіонат країни для колективів міст та республік, представник Харкова — «Штурм», став переможцем зональних змагань в Україні. У московських плей-офф, «Штурм» у півфіналі розгромив збірну Закавказької РСР — 4:0, а у фіналі несподівано переграв команду Ленінграду — 2:1. Серед найкращих гравців 1920-х та 30-х рр. з першої столиці УРСР були футболісти збірної СРСР: Микола Кротов, Іван Привалов, Микола та Костянтин Фоміни та Олександр Бабкін. У 1927 році створено «Динамо» (Київ), яке стало флагманом українського футболу. Саме «Динамо» було єдиною українською командою у найвищій лізі першого чемпіонату СРСР 1936. «Динамівці» зайняли 2 місце. Одними з найкращих футболістів країни були воротар Антон Ідзковський, захисник Костянтин Фомін, нападники Костянтин Щегоцький і Віктор Шиловський. Але за чемпіонство боролися тільки сильні московські клуби («Динамо» і «Спартак»), а найвищим довоєнним показником киян залишось віце-чемпіонство 1936.

 

«Динамо» (Київ) серпень 1928р.

Міжвоєнні роки — Галичина, Волинь, Закарпаття і Буковина
У багатонаціональному Львові було кілька сильних команд, кожна з яких мала специфічну назву. Польські імена носили 2 найпотужніші клуби міста — «Поґонь» і «Чарні», які регулярно виступали у найвищій лізі. Сильною командою була і «Гасмонея», де грали євреї. Іншими провідними командами міста були «Лехія» і футбольна дружина спортивного товариства «Україна». «Поґонь» провела всі 13 довоєнних турнірів вищої ліги, «Чарні» — 7, «Гасмонея» — 2 і Лехія — один. Всі галицькі команди виступали у чемпіонаті Львівської окружної ліги, переможець якої виходив до найвищої ліги. Серед не львівських дружин варто згадати колективи: «Ревера» (Станиславів) та «Юнак» (Дрогобич), «Поґонь» 4 рази ставала чемпіоном Польщі (1922, 1923, 1925, 1926). До національної команди Польщі викликали Спиридона Альбанського, Яна Васевича, Юзефа Ґарбєня, Мечислава Батша, але найбільшими «зірками» були Михайло (Міхал) Матіас і нападник Вацлав Кухар. Тренував львівський клуб австрійський спеціаліст Карл Фішер.
У першому (та єдиному довоєнному) Кубку Польщі львівська «Спарта» дісталася до фіналу, де програла краківській «Віслі» (0:2). Після вторгнення радянських військ у вересні 1939 усі клуби ліквідували, створивши натомість нові з «пролетарськими» назвами: «Динамо», «Спартак» та ін. Найсильніші команди Волині: ВКС (Військовий Клуб Спортивний), «Гасмонея» та «Сокіл» (усі — Рівне), ПКС (Луцьк) грали у Люблінській окружній лізі, але на загальнопольському рівні успіхів не досягали. Центром закарпатського футболу був Ужгород. Найпопулярнішою командою краю став Спортивний Клуб «Русь», створений у 1925. Ця команда була постійним переможцем першості Закарпаття у 1929—1934 роках. СК «Русь» вигравав чемпіонати Словаччини у 1933 та 1936 роках і був одним з найвідоміших клубів країни. Команда почала одною з перших у світі літати на виїзні ігри на літаку за що отримала назву «літаюча команда вчителів». Найвідомішими закарпатськими гравцями міжвоєнного періоду були воротар Олекса Бокшай і нападник Ґеза Калочаї. Бокшай, який у 1937 перейшов з «Руси» до празької «Спарти» став наступником легендарного голкіпера Франтішка Планічки і, окрім багатьох чемпіонських титулів у внутрішній першості, виграв Кубок Мітропи. Уродженець Берегового Калочаї грав у «Спарті» у 1932—1937 рр., був володарем Кубка Мітропи і виступав за збірні Чехословаччини та Угорщини.

1940—1961

Німецька окупація не заважала проводити футбольні матчі на заході України, де у 1942 році навіть організували суто українську лігу, що об'єднувала клуби усієї Галичини. У 1942, 1943 і 1944 рр. чемпіонами ставали відповідно «Україна» (Львів), «Скала» (Стрий) і «Ватра» (Дрогобич).
В Києві влітку 1942 року провели турнір, де виступали угорські, німецькі та румунські військові частини й дві українські команди — «Рух» і «Старт» (або ж по-іншому «Хлібзавод», бо там працювало більшість гравців колективу). Найвідомішими іграми стали зустрічі «Старту» з командою «Флякельф», перша з яких закінчилась перемогою українців 5:1 і було проведено матч-реванш. Через 3 дні — 9 серпня 1942 року «Старт» вдруге переміг німців — 5:3. Після цієї зустрічі відбулися арешти та розстріли київських футболістів, гра згодом отримала назву «Матч смерті». Характерною особливістю перших післявоєнних та 50-х років в українському футболі став прихід у найсильніші клуби великої кількості талантів із Закарпаття, серед яких: Ернест Юст, Дезитерій Товт, Михайло Коман, Василь Турянчик, Йожеф Сабо, Ференц Медвідь, Йожеф Беца. У 1930-х роках у вищій лізі СРСР регулярно грало лише «Динамо» (Київ). «Стахановець» із Сталіно (зараз — «Шахтар») провів у еліті сезони 1938—1941 і повоєнні 1949—1952. Від 1955-го клуб став постійним учасником найвищого дивізіону. Періодично у «вишці» з'являлися харківські команди «Локомотив» (1949,1950,1953 та 1954) і «Авангард» (1960—1963). До «сборной» футболістів «Динамо» чи «Стахановця» майже не викликали. Першим гравцем українського клубу, який вийшов у матчі за СРСР став Віктор Фомін у 1955 році. Лише кілька поєдинків зіграли Віктор Каневський (5 ігор) і Олег Макаров (1), а стабільним гравцем збірної з українських футболістів став тільки півзахисник київського «Динамо» Юрій Войнов — єдиний представник українських клубів на чемпіонаті світу 1958, де виступав Радянський Союз. У складі збірної він став чемпіоном Європи 1960 року. У 1954 «Динамо» вперше завоювало Кубок СРСР. З 1957 року головним футбольним функціонером у ЦК КПУ став Володимир Щербицький, з чиїм іменем будуть тісно пов'язані успіхи та вплив найсильнішого в УРСР футбольного клубу «Динамо» (Київ). У 1961 році вперше у історії чемпіонатів Радянського Союзу переможцем стала команда з-поза Москви — київське «Динамо». Того ж року Кубок здобув «Шахтар» (Сталіно). Український футбол ставав дедалі помітнішим на всерадянській арені.

1962—1975
У 1960—1963 рр. у вищій лізі виступав харківський «Авангард». На чемпіонаті світу 1962 року за збірну СРСР у нападі грав київський «динамівець» Віктор Каневський. «Динамо» (Київ) під керівництвом Віктора Маслова 1966—1968 роках повторило рекорд ЦСКА (Москва) перемігши у 3 чемпіонатах СРСР поспіль. У 1966 році відрив киян від «срібного» призера, ростовського СКА досяг 9 очок (тоді давали 2 очки за перемогу). Найкращим футболістом країни 1966 назвали півзахисника «Динамо» Андрія Бібу.
На англійському чемпіонаті світу 1966 основним гравцем основи був Йожеф Сабо, а Валерій Поркуян, Віктор Серебрянников та Леонід Островський з'являлися на полі лише у деяких іграх. Радянський Союз дістався до півфіналу — досягнення, яке збірній вже не вдасться повторити чи перевершити. У 1969 році Кубок СРСР вперше і востаннє здобуває команда з першої ліги — «Карпати» (Львів). У період від 1965 до 1975 року «Динамо» (Київ) тільки 1 раз опускалося нижче від 2-го місця в першості СРСР (7 позиція у 1970), підсумок тих 11 сезонів: 6 чемпіонств і 4 віце-чемпіонства. Коли закінчили виступи головні «зірки» московських клубів 1960-х років: Валерій Воронін та Валентин Іванов з «Торпедо»; Альберт Шестерньов і Володимир Пономарьов (ЦСКА); Галімзян Хусаїнов («Спартак»); «динамівці» Ігор Численко та Лев Яшин, то відсоток гравців у національній збірній СРСР з Києва збільшився.
Серед 14 учасників ЧЄ 1972 (віце-чемпіонство після поразки у фіналі від ФРН — 0:3) 6 гравців представляли клуби УРСР — «Динамо», «Шахтар», «Зорю» і «Карпати». Того року чемпіонат сенсаційно виграла «Зоря», «Динамо» було другим, а 6-е місце посів новачок «вишки» «Дніпро», де наставником працював молодий тренер Валерій Лобановський. Колишній нападник київського «Динамо» повертається до Києва і з динамівського колективу ліпить сильну навіть за європейськими мірками команду. «Динамо» здобуває Кубок володарів кубків і Суперкубок УЄФА 1975. «Золотий м'яч» найкращому гравцю Європи від «Франс футболу» отримує нападник киян Олег Блохін. Лобановського призначають наставником «сборной». Блохіна визнавали найкращим футболістом України у 1972, 1973, 1974, 1975, 1976, 1977, 1978, 1980 і 1981 роках та найсильнішим гравцем СРСР у 1972, 1973 та 1974 роках.

1976—1991.

У 1974—1977 роках серед 16 учасників вищої ліги чемпіонату СРСР було 6 команд з УРСР, тобто — 37,5 %. Це був найвищий показник за всі роки існування чемпіонату СРСР (таке саме трапиться в останній першості — 1991). «Динамо» (Київ) ставало чемпіоном у 1977, 1980 та 1981 роках. У 1979 році віце-чемпіоном країни стає донецький «Шахтар», а найкращим бомбардиром та гравцем року є нападник Віталій Старухін.

Віталій СтарухінПісля стабільних успіхів київських «динамівців» Валерія Лобановського знову призначили тренером національної збірної СРСР (1982—1983 й 1986—1990). На початку 1980-х у Дніпропетровську зібрався колектив футболістів, який почав боротьбу за медалі у радянських першостях — Сергій Краковський, Микола Павлов, Геннадій Литовченко, Олег Таран та Олег Протасов. «Дніпро» виграло першість Союзу у 1983 (під керівництвом Володимира Ємця) і 1988 (під керівництвом Євгена Кучеревського).
У 1984 році найкращим футболістом країни назвали Геннадія Литовченка, у 1987 – Олега Протасова.

Олег Протасов

Протасов встановлює рекорд результативності сезону 1985 — 35 голів, отримав «Срібний бутс». Цей результат (35 голів за сезон) став найкращим у всіх першостях СРСР. Олег Блохін виходить у лідери за кількістю матчів, голів як за «Динамо» так і за збірну СРСР.

Олег Блохін Київське «Динамо» виграє Кубок володарів кубків 1986, а на чемпіонаті світу у Мексиці 1986 серед 11 гравців основного складу 8 представляли «Динамо». «Франс футбол» визнав Ігоря Бєланова найкращим гравцем Європи 1986. Київських «динамівців» — підопічних Лобановського, називають найкращими футболістами СРСР: Анатолія Дем'яненка (1985), Олександра Заварова (1986), Олега Протасова (1987), Олексія Михайличенка (1988).

Футбол у незалежній Україні (1991- ...)

Федерацію футболу України створили у 1991 році. Першим президентом ФФУ став Віктор Банніков.

                                    

Віктор Банніков

Наступного року організація стала членом ФІФА та УЄФА, але жеребкування відбору до чемпіонату світу 1994 відбулося перед цим. Новостворені пострадянські федерації (окрім російської) до початку кваліфікацій до чемпіонату Європи 1996 грали тільки у товариських зустрічах. Чимало гравців провело кілька напівофіційних ігор за Україну, але потім виступало за Росію (наприкл. Олег Саленко — найкращий бомбардир ЧС 1994, Юрій Нікіфоров, Ілля Цимбалар).

                                          

             Олег Саленко                                                                   Ігор БєлЧимало сильних гравців повиїжджало за кордон, від колишньої радянської системи підготовки юних гравців залишилося дуже мало. Першим чемпіоном України стала сімферопольська «Таврія», яка перемогла у вирішальній грі «Динамо» (Київ). Всі наступні чемпіонати (аж до 2002) вигравали кияни. Збірну формували на основі «Динамо», куди в 1996-у після кількох років праці на Близькому Сході повернувся Валерій Лобановський. 1996.Чемпіоном і володарем Кубка України стало "Динамо".

1997. Збірна України зайняла друге місце у відбірковій групі чемпіонату світу, пропустивши вперед чемпіонів Європи Німеччину й обійшовши Португалію. Однак у стикових матчах програла Хорватії (0:2 і 1:1) багато в чому через украй необ'єктивне суддівство. Чемпіоном України стало "Динамо", володарем Кубка - "Шахтар". Восени "Динамо" вдало виступило в Лізі Чемпіонів, обігравши "Барселону", ПСВ і "Ньюкасл", вийшло у чвертьфінал.

1998. «Динамо» Київ продовжило вдалі виступи в Лізі Чемпіонів, обігравши, зокрема, лондонський "Арсенал".

1999. Збірна України зайняла друге місце у відбірковому турнірі чемпіонату Європи, пропустивши вперед чемпіонів світу Францію й обійшовши Росію. Однак у плей-офф вона зненацька програла Словенії (1:2 і 1:1). «Динамо» (Київ) стало чемпіоном і володарем Кубка України, а так само втретє у своїй історії півфіналістом Ліги Чемпіонів, обігравши у чвертьфіналі її торішнього переможця мадридський "Реал".

2000. «Динамо», що втретє підряд виграло і чемпіонат і Кубок, дійшло до другого групового турніру Ліги Чемпіонів, у якому незважаючи на дві поразки на старті, потім узяло 10 очок з 12 і ледь не обійшло майбутнього переможця – «Реал» (Мадрид). Уперше відразу два представники з однієї східноєвропейської країни брали участь у Лізі Чемпіонів. Ними стали представники України - київське «Динамо» і донецький «Шахтар». Збірна України у відбіркових іграх чемпіонату світу почали з поразки від поляків вдома, але потім одержала дві перемоги на виїзді над норвежцями і вірменами.

2001. Уперше за останні 8 років у чемпіонаті України була конкуренція в боротьбі за перше місце. У драматичній боротьбі київське «Динамо» на самому фініші на одне очко обійшло «Шахтар». Восени «Динамо» знову брало участь у Лізі Чемпіонів. Збірна України зайняла друге місце у відбірковій групі чемпіонату світу і втретє підряд виступала в іграх плей-офф, знову програвши - цього разу Німеччині (1:1 і 1:4).

2002. Помер великий тренер Валерій Лобановский. Чемпіоном України вперше став донецький «Шахтар», обігравши у вирішальному матчі на своєму полі в передостанньому турі свого конкурента - київське «Динамо». «Шахтар» виграв і Кубок країни, також обігравши у фіналі київське «Динамо».

2003. Звання чемпіона України повернуло собі київське «Динамо». Кияни виграли і Кубок країни, у фіналі обігравши знову ж «Шахтар». Збірна України, що роздирається зміною поколінь і травмами ведучих гравців, незважаючи на непогані матчі з іспанцями та з майбутніми чемпіонами континенту греками, утративши масу очок з аутсайдерами, провалила відбірковий турнір, зайнявши лише 3-і місце в групі.

2004. Київське «Динамо» знову стало чемпіоном. А в Лізі Чемпіонів вдруге в історії взяли участь два українських клуби. Другим став донецький «Шахтар». Обидва учасника зайняли 3-і місця і перейшли в Кубок УЄФА. Збірна України відмінно почала відбірковий турнір чемпіонату світу, крім того зігравши в нічию в Данії і розгромив у гостях третього призера минулого мундіаля Туреччину.

2005. Збірна України пройшла відбірковий турнір чемпіонату світу і вийшла з першого місця,залишивши позаду Туреччину, Грецію і Данію. Київське «Динамо» програло в другому кваліфікаційному раунді Ліги Чемпіонів швейцарському «Туну» і не потрапило в груповий раунд ліги чемпіонів. Чемпіоном України вдруге став донецький «Шахтар».

2006. Збірна України уперше брала участь у фінальному турнірі чемпіонату світу. Вийшовши з групи, збірна здолала в 1/8 Швейцарію по пенальті 3:0. А у чвертьфіналі програла Італії з рахунком 3:0. У груповому турнірі Ліги Чемпіонів брали участь два клуби - донецький «Шахтар» зайняв 3-і місце і перейшов у Кубок УЄФА, а київське «Динамо» виявилося на останньому, 4-м місці у своїй групі. Чемпіоном України другий рік підряд став донецький «Шахтар».

2007. Київське "Динамо" стало чемпіоном України. Також кияни виграли Кубок країни. В Лізі чемпіонів у свої групах «Динамо» та «Шахтар» зайняли останні місця, не потрапивши навіть до Кубку УЄФА. Збірна України провалила відбір на Євро-2008, зайнявши 4-е місце в групі, пропустивши вперед італійців, французів та шотландців. Важливою подією для українців в цьому році стало те, щоУкраїна разом із Польшею виграли тендер за проведення чемпіонату Європи, який відбудеться у 2012 році.

Словничок

Спудеї — назва в Україні в XVI—XVIII сторіччях учнів братських шкіл, колеґій та середніх і нижчих класів Києво-Могилянської Академії.

 

Футбольні традиції мого краю. Футбольні досягнення регіону. Особливості, які мали вплив на розвиток футболу в регіоні.

ІІІ. Розповідь вчителя.

Стан розвитку футболу в Харківській області

Одним із найвідоміших футбольних регіонів в Україні завжди була Харківщина – край, що дав українському й радянському футболу цілу плеяду видатних талановитих майстрів: футболістів і тренерів, арбітрів і фахівців, знаних у всьому світі. У цьому році, а саме 19 березня, виповнилося 90 років від дня перших установчих зборів, коли було створено футбольну лігу в Харкові. І відтоді команда Харкова була учасником футбольних змагань, що проходили на території Російської імперії, а згодом і колишнього Радянського Союзу. Слід зазначити, що вже в 1913 р. збірна Харкова стала півфіналістом першості Росії. А на початку радянської влади саме команда першої столиці України разом з командами Москви і Петербурга вважалась найсильнішою в СРСР. Вона була практично незмінним чемпіоном України, а в 1924 р. завоювала звання першого офіційного чемпіона Союзу.

Не менш яскраві сторінки історії Харківщини й за часів радянського футболу. Команда «Металіст» (Харків) була володарем Кубка СРСР з футболу (1988 р.). Ще раз грала у фіналі Кубка (1983 р.). Тричі виходила до півфіналу цього турніру.

У 1961р. команда «Авангард» (Харків), теперішній «Металіст», зайняла шосте місце - це найвище досягнення в чемпіонатах Радянського Союзу.

«Металіст» брав участь, як представник радянського футболу, в розіграшах Кубка Кубків європейських країн (1988/89 р.р.). Команда представляла СРСР на Всесвітній універсіаді.

За роки незалежності України на футбольній Харківщині спостерігався повний вакуум, хоча «Металіст» був фіналістом розіграшу Кубка України (1992р.) і декілька разів займав п’яте місце в чемпіонатах країни. Але з 1996 року почалися реальні зміни на краще і було зроблено дуже й дуже багато: наведено порядок в обласному аматорському футболі, побудовано чітку схему проведення першості Харківської області, організовано змагання не тільки для діючих гравців, а й для ветеранів. Федерація брала участь у життєдіяльності ФК «Металіст» і за її допомогою клуб вийшов до вищої ліги. У місті створено жіночу футбольну команду, яка дебютувала на внутрішній арені й цього року стала фіналістом Кубка України та завоювала срібні нагороди чемпіонату країни. Майже рік тому ХОФФ отримала нове приміщення – «Будинок футболу». Зараз Федерацію футболу очолює Бабаєв Володимир Миколайович.

Говорячи про дорослий футбол, ніяким чином не слід забувати й про дітей. Розвиток дитячо-юнацького футболу став одним із провідних напрямків діяльності федерації. «Кубок вуличного футболу» виграла харківська команда. Місто було представлено у фіналі розіграшу «Шкіряного м’яча», а всього на старт цих змагань в області вийшло більше двох з половиною тисяч колективів. Зараз Харків і весь регіон у цілому мають у дитячо-юнацькій лізі України представників, котрі виступають у трьох вікових категоріях. Три з них на лідируючих позиціях у своїх групах. Щорічно відбуваються змагання першості й Кубка області з футболу серед дорослих.

За даними цього Довідника в Харківській області працюють 127 ДЮСШ, кількість дітей складає 67 203 учня, із них 85 шкіл, де існують відділення футболу, кількість дітей, що займаються футболом – 16 674 учня, з якими працюють 380 тренерів, в тому числі  186 штатних. СДЮШОР «Металіст» – 350  учнів, 8 штатних тренерів. В училищі фізичної культури №1—95 учнів, 8 тренерів. На кафедрі ХДІФК займаються 100 студентів, з якими працюють 11 викладачів.

Інформація про чемпіонів та володарів Кубка Харківської області з футболу

за період з 1977 по 2001роки

Рік	Чемпіони області:	Володарі Кубка області:
	«Металург» Куп’янськ	«Маяк» Харків
	«Металург» Куп’янськ	«Маяк» Харків
	«Металург» Куп’янськ	«Маяк» Харків
	«Металург» Куп’янськ	«Авангард» Дергачі
	«Металург» Куп’янськ	«Маяк» Харків
	«Авангард» Лозова	«Маяк» Харків
	«Авангард» Лозова	«Авангард» Лозова
	«Цементник» Балаклія	«Маяк» Харків
	«Цементник» Балаклія	ЕТМ Харків
	«Металург» Куп’янськ	«Авангард» Лозова
	«Металург» Куп’янськ	«Авангард» Лозова
	«Авангард» Лозова	«Авангард» Лозова
	«Металург» Куп’янськ	«Маяк» Харків
	«Колос» Барвінкове	«Авангард» Лозова
	«Металург» Куп’янськ	«Авангард» Лозова
	«Авангард» Лозова	«Цементник» Балаклія
	«Авангард» Мерефа	«Цементник» Лозова
	«Авангард» Мерефа	«Авангард» Мерефа
	«Авангард» Мерефа	«Кристал» Пархомівна
	«Авангард» Мерефа	«Кристал» Пархомівна
	«Енергетик» Комсомольське	«Енергетик» Комсомольське
	«Кристал» Пархомівка	«Кристал» Пархомівна
	«Кристал» Пархомівна	«Кристал» Пархомівна
	«Кристал» Пархомівна	«Кристал» Пархомівка
	«Локомотив» Куп’янськ	«Енергетик» Комсомольське

 

             

 

Футбольний клуб «Металіст».

Команда заснована у грудні 1925року.

Попередні назви: ХПЗ (1925 – 1946 рр.), «Дзержинець» (1947 – 1949рр.), «Авангард» (1956 – 1966рр.), з 1967 року – «Металіст».

Кольори клубу: синьо – жовті.

Адреса клубу: 61101, м. Харків, вул. Плеханівська, 65.

Тренувальна база – селище Високий.

Стадіон –«Металіст» (28000 глядаяів)

Кращі досягнення

Переможець Кубку СРСР 1988 року (у фіналі обіграв московське «Торпедо» - 2:0), фіналіст 1983 року («Шахтар» - 0:1)

Вихід в 1/8 Кубка Кубків у сезоні 1988/89 (1/16 – «Борац» Югославія – 0:2 і 4:0; 1/8 «Рода» Голландія – 0:1 і 0:0)

5 місце у чемпіонаті України (1992/93 і 2001/02рр.)

У дев’яти чемпіонатах України харківьяни провели 340 ігор.

6 місце у чемпіонаті СРСР (1961). Найбільшу кількість матчів за команду провів Юрій Тарасов (214). Також його визнано кращим бомбардиром клубу (61 м’яч) і рекордсменом клубу за сезон (17 м’ячів – 1984рік)

Фіналіст кубка України (1992 – «Черноморець» Одеса – 0:1)

Найбільшу кількість матчів за клуб у вищий лізі України провів Роман Пец (141)

Найбільшу кількість голів вищої ліги України забив Віталій Пушкуца (22)

Кращими бомбардирами команди за сезон у вищій лізі України визнані Вадим Колесник (1992/93рр.), Віталій Пушкуца (2001/ 2002рр.) – по11 м’ячів.

Найбільша перемога у вищій лізі України – 6:0 («Заря» Луганськ, 1992/93рр.)

Найбільша поразка у вищій лізі України 0:8 («Шахтар» Донецьк, 2000/2001рр.)

 

Кращі футболісти різних років.

Н.Уграіцький, Н.Корольов, В.Марьєнко, Н.Каштанов, В.Зуб, С.Костюк, І.Секеч, Р.Шподарунок, Р.Юшка, Л.Колтун, В.Арістов, О.Лисенко, С.Малько, О.Крамаренко, В.Лінке, В.Крячко, Ю.Сивуха, В.Каплун, С.Балтача, П.Яковенко, Л.Ткаченко, В.Сусло, С.Кузнєцов, Р.Поточняк, Н.Бачиашвілі, В.Карамзаєв, Ю.Тарасов, І.Якубовський, А.Баранов, Л.Буряк, Б.Деркач, В.Лозинський, Г.Аджоєв, А.Іванов, А.Єсипов, В.Медвідь, І.Кутепов, І.Панчишин, А.Призетко, С.Кандауров, С.Скаченко, Р.Пец, А.Кирлик, А.Помазун, В.Пушкуца, А.Горяінов, С.Мізін.

 

Кращі тренери

А.Пономарьов, В.Каневський, Є.Лемешко, Л.Ткаченко, М.Фоменко

Керівництво клубу

Почесний президент – Фельдман Олександр Борисович

Віце – президенти:

Фельдман Борис Якович, Бугай Валерій Михайлович

Генеральний директор клубу – Овечкін Ігор Миколайович

 

Футбольний клуб «Арсенал» (Харків) був заснований у січні 1998 року. Весною цього ж року під керівництвом головного тренера Валентина Миколайовича Крячка команда брала участь у першості міста з футболу.

Головний тренер мав досвід роботи в командах майстрів і вміло комплектував футбольний колектив, який зі старту заявив про свої високі сподівання. Основу колективу складали гравці, які грали у свій час у командах першої та другої ліги. Едуард Столбовий декілька сезонів захищав кольори ахтирського «Нефтяника», В’ячеслав Хруслов виступав у складі команди києвського «Динамо», Олексій Чирва грав у першій лізі нікопольського «Металурга», Юрій Шушура виступав у вищий лізі за «Торпедо» м. Запоріжжя. Досвід гри у командах майстрів мали Віталій Сахно, Анатолій Серьогін, Вадим Комардин, Ігор Рахаєв.

У першому своєму сезоні «Арсенал» став чемпіоном Харкова, посунувши попереднього лідера – команду «Міськелектротранс». Восени 1998 року ці дві команди зустрілися у фіналі розигришу кубка м. Харкова, де перемога дісталася «Арсеналу». Вдалі виступи у міських змаганнях надали сил і впевненості команді Валентина Крячко. Це сприяло тому, що команда включилася в любительський чемпіонат України і впевнено виборола перше місце.

У зв’язку з тим, що пархомівський «Кристалл» не став заявлятися до другої ліги, замість нього у змагання майстрів включили «Арсенал». Свій дебютний сезон у другій лізі харків’яни провели на одному диханні. «Арсенал» з перших турів захопив лідерство у турнірній таблиці. Лише з середини другого кола стало зрозуміло, що команда, що була претендентом на І місце, буде тільки четвертою, що є відмінним результатом для дебюту.

На 10 чемпіонаті України «Арсенал» повторив свій минулорічний результат.

На 11 чемпіонаті України «Арсенал» продемонстрував висококласну гру.колектив отримав путівку до першої ліги, де в першому колі показав гідний результат для дебютанта подібних змагань.

У Харківській області футбол користується попитом. Є футбольні команди і в Куп’янську. Це: «Локомотив», «Колос – Металург» (вища ліга області), «Оскіл» - ІІ ліга.

 

                  

                                                                2008 рікПеремогою команди «Локомотив» (Куп'янськ) завершився футбольний чемпіонат Харківської області. Для вболівальників і фахівців ця новина не стала сенсаційною.

Без шансів для інших

«Залізничники» вже три роки поспіль доводять, що є найкращими серед аматорських команд регіону. І в цьому сезоні вони відразу захопили лідерство. Протягом усієї турнірної дистанції «Локомотив» демонстрував впевнену гру, залишивши іншим командам можливість поборотися лише за нижчі місця. Втім, ще до фінішу чемпіонату визначився й володар срібних нагород − набраний «Енергетиком» (Солоницівка) запас очок дозволив цій команді заздалегідь забронювати за собою друге місце. Третім в чемпіонаті-2008 став комсомольський «Енергетик».

Футбольне місто

Слід зазначити, що у цьому розіграші «Локомотив» домігся рекордних у його сучасній історії результатів. Проте загальна історія клубу бере початок з 1923 року − саме тоді була створена куп’янська команда. Так що невипадково Куп’янськ здавна вважається «футбольним» містом.

Треті в Україні

Цього року колектив вдало виступив й у чемпіонаті України серед аматорів, посівши у підсумку, разом із «Єдністю-2» з чернігівської області, третє місце. Пробившись до фінального раунду, «залізничники» поступилися у своїй групі першою сходинкою, що давала право зіграти у вирішальному матчі, тільки майбутньому тріумфатору першості − чернівецьким «Лужанам».

Переможний дубль

Крім того, куп’янчани зробили переможний дубль, вигравши не тільки регіональну першість, а й турнір на Кубок Харківської області, присвячений пам'яті легендарного харківського воротаря Миколи Уграїцького. Цікаво, що честіше всіх володарем почесного трофею була команда «Маяк» (Харків), яка 8 разів перемагала у Кубку та чотири рази брала участь у фіналі. 8 раз фіналістами (із них 4 рази володарями) становився «Авангард» з Лозової. Куп’янський «Локомотив» виграв три останніх турніри й навічно залишив Кубок собі. На жаль, цього року не проводилися змагання збірних команд залізниць країни на Кубок «Укрзалізниці». Є вагомі підстави думати, що представники Куп’янська могли б виграти й цей турнір. Як це вже відбувалося у 2006 і 2007 роках.

Сплав молодості й досвіду

«Досягати перемог нам допомагає, як це не банально звучить, сплав молодості й досвіду, − говорить головний тренер «Локомотива» Сергій Василець. − Основу клубу складають спортсмени від 1987 до 1974 року народження. Практично всі вони вихованці куп'янського футболу. Важко переоцінити й ту підтримку, що нам надають керівники Південної залізничної дороги».

ФК «ЛОКОМОТИВ» (Куп’янськ) − 2008:

Воротарі − Максим КОЛЕНДА, В’ячеслав КРУЛИЦЬКИЙ.

Захисники − Сергій ЗАГОРУЙКО, Станіслав КРИУЛІН, Олександр МАРИНЕНКО, Олександр МІТЬОЛКІН, Руслан МОСКАЛЕНКО, Максим ЧЕПУР.

Півзахисники − Андрій ГРИГОРОВ, Станіслав КОРОВІН, Олександр МИРОШНИЧЕНКО, Юрій СТРЕМОУХОВ, Андрій БЕССАЛОВ.

Нападники − Олег БОБРОВ, Євген ДЗЮБА, Андрій ЗАХАРЮТА, Олександр СОВА, Олександр ЦИБ, Андрій ЧЕРЕПОВСЬКИЙ, Олег СІРОШТАН.

Президент − Олександр ЧЕРНИШОВ.

Віце-президент − Олег ВОЙТЮК.

Головний тренер − Сергій ВАСИЛЕЦЬ.

Тренер − Станіслав КРИУЛІН.

 

ФК «Металург»

У 1971 році завдяки зусиллям директора литейного завода, Кошелева В.И. формирується команда «Металлург». Колектив очолили Виктор Ольховский і Євген Гаврошенко. Свій перший матч команда провела у травні 1971 з командою «Локомотив» Куп’янськ-Вузловий матч закінчився з рахунком 1- 1

У першому складі команди грали:

Наумець А., Маловичко А., Оболонко Г., Нікітін В., Гречанніков Ю., Милюхин В., Остапенко А., Коломийцев Э., Куліш Ф., Сивні С.  

Команда «Металург» (Куп’янськ) неодноразово ставала чемпіоном області.

Пропоную розглянути інформаційні листки різних років, які є яскравим підтвердженням популярності футболу в нашому регіоні.

Чемпіонат Харківської області з футболу — обласні футбольні змагання серед аматорських команд. Проводяться під егідою Федерації футболу Харківської області.

Усі переможці

Сезон	Чемпіон	2 місце	3 місце
1947	«Локомотив» (м. Куп'янськ)
1952	«Локомотив» (м. Куп'янськ)
1956	«Старт» (м. Чугуїв)
1957	«Старт» (м. Чугуїв)
1958	«Старт» (м. Чугуїв)
1959	«Старт» (м. Чугуїв)
1960	«Старт» (м. Чугуїв)
1961	«Старт» (м. Чугуїв)
1962	«Старт» (м. Чугуїв)
1963	«Старт» (м. Чугуїв)
1964	«Колгоспник» (м. Дергачі)
1965	«Старт» (м. Чугуїв)
1966	«Локомотив» (м. Куп'янськ)
1967	«Маяк» (м. Харків)
1968	«Маяк» (м. Харків)
1969	«Маяк» (м. Харків)
1970	«Маяк» (м. Харків)
1971	«Локомотив» (смт. Панютине)
1972	«Машинобудівник» (м. Зміїв)
1973	«Металург» (м. Куп'янськ)
1974	«Локомотив» (м. Люботин)
1975	«Металург» (м. Куп'янськ)
1976	«Металург» (м. Куп'янськ)
1977	«Металург» (м. Куп'янськ)
1978	«Металург» (м. Куп'янськ)
1979	«Металург» (м. Куп'янськ)
1980	«Металург» (м. Куп'янськ)
1981	«Металург» (м. Куп'янськ)
1982	«Авангард» (м. Лозова)
1983	«Авангард» (м. Лозова)
1984	«Цементник» (м. Балаклія)
1985	«Цементник» (м. Балаклія)
1986	«Металург» (м. Куп'янськ)
1987	«Металург» (м. Куп'янськ)
1988	«Авангард» (м. Лозова)
1989	«Металург» (м. Куп'янськ)
1990	«Колос» (м. Барвінкове)
1991	«Металург» (м. Куп'янськ)
1992	«Авангард» (м. Лозова)
1993	«Авангард» (м. Мерефа)
1994	«Авангард» (м. Мерефа)
1995	«Авангард» (м. Мерефа)
1996	«Авангард» (м. Мерефа)
1996/97	«Енергетик» (смт. Комсомольське)	«Кристал» (с. Пархомівка)	«Локомотив» (м. Куп'янськ)
1998	«Кристал» (с. Пархомівка)
1999	«Кристал» (с. Пархомівка)
2000	«Кристал» (с. Пархомівка)
2001	«Локомотив» (м. Куп'янськ)
2002	«Газовик-Харківгазвидобуток» (м. Харків)
2003	«Локомотив» (м. Куп'янськ)
2004	«Енергетик» (смт. Солоницівка)
2005	«Локомотив» (м. Куп'янськ)	«Енергетик» (смт Солоницівка)	«Республіка» (смт. Дворічна)
2006	«Локомотив» (м. Куп'янськ)	«Газовик» (смт. Червоний Донець)	СК «Зооветакадемія» (с. Лозовенька)
2007	«Локомотив» (м. Куп'янськ)	«Газовик» (смт. Червоний Донець)	«Енергетик» (смт. Солоницівка)
2008	«Локомотив» (м. Куп'янськ)	«Енергетик» (смт. Солоницівка)	«Енергетик» (смт. Комсомольське)
2009	«Локомотив» (м. Куп'янськ)	«Енергетик» (смт Комсомольське)	СК «Зооветакадемія» (с. Лозовенька)
2010	«Локомотив» (м. Куп'янськ)	«Енергетик» (смт. Солоницівка)	«Локомотив» (смт. Панютине)

 

ІV.Висновок. Історія розвитку футболу тривала віками. Мінялися правила гри, кількість гравців на полі, спортивне обладнання, форма, але мета була одна: загнати м’яч у ворота суперника. Таким чином порадувати своїх вболівальників.

В Україні футболу приділяється велика увага, вкладаються значні кошти, будуються стадіони та футбольні поля, залучаються кращі тренери, футболісти як українські, так і іноземні, але, на жаль, повної віддачі від збірної України, що складається з гравців провідних клубів, немає.

Що заважає команді розкрити свої таланти, поки що залишається загадкою.

 

V.Домашнє завдання. Підготувати матеріал за темою: «Україна та Польша – господарі Євро – 2012»