Урок №7 "Історія проведення Чемпіонатів Європи з футболу"

Про матеріал
У конспекті уроку №7 надані матеріали про футбольних уболівальників, культуру та традиції уболівальників європейських країн, правила поводження під час проведення футбольних ігор.
Перегляд файлу

Урок №7

Тема. Футбольні уболівальники. Культура уболівання. Традиції уболівальників європейських країн. Правила поводження під час проведення футбольних ігор.

1.Ознайомити учнів з історією виникнення фанівського руху, культурою уболівання.

2.Підвищувати інтерес учнів до вивчення традицій уболівальників, правил поводження під час проведення футбольних ігор.

3.Виховувати патріотичні почуття, гордість за свою країну.

Обладнання: фото, вирізки з газет, фільм «Одинадцять надій».

Хід уроку:

І.Перевірка вивченого матеріалу. Гра «Ланцюжок»

Вчитель задає питання будь – кому з учнів. Наприклад: назвати стадіон в Харкові, на якому будуть проходити матчі Євро – 2012. Учень дає влучну відповідь і задає питання наступному. Гра триває до 10 правильних відповідей.

ІІ. Розповідь вчителя.

http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/9/94/WM06_ASA-UKR_3-0_Public.jpg/97px-WM06_ASA-UKR_3-0_Public.jpg           http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/9/99/Cologne060626-1.jpg/173px-Cologne060626-1.jpg         http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/3/37/Cologne060626-2.jpg/173px-Cologne060626-2.jpg

«Хулігани однієї з команд, ледве приїхавши в місто суперника, відловили суддю і стали його бити.

- За що ви його так, адже матч і не починався?

- А у нас літак відразу після матчу, боїмося, не встигнемо.»

Тема футбольних хуліганів найпоширеніша, вивчена і обговорювана у футбольних кругах. Але, проте, ми дуже любимо слухати її знову і знову, тому що у кожного з нас на неї свої погляди. Сьогодні ми розберемося в історії футбольних хуліганів і в «спадщині», яку вони нам залишили.

Англія... Країна, де народився футбол. На розум приходять відразу назва відомих, дивних клубів, таких як «МЮ», «Ліверпуль», «Арсенал», «Вест Хем». У кожного з цих клубів своя довга, але шалено цікава історія, яку можна вивчати годинами, завмерши від захоплення. У них були Великі Епохи, гучні перемоги, гіркі поразки і свої хулігани. Недивно, що таке явище, як «хулігани», зародилося саме в Англії. Адже саме ця країна була найбільш розвинена у футбольному плані. Найжорстокішими по праву вважалися хулігани «Міллоулла», «Вест Хема» і «Челсі». Вони наводили жах по всій країні і всі знали, якщо в гості їде якийсь з цих клубів – чекай біди. Хвиля насильства припадає на 60-80 роки, коли бійка за свій клуб вважалася найбільшим подвигом. Фраза «No one likes us, we don’t care! - лунала гімном насильством та неподобством того часу.

Але не відразу хулігани почали їздити «до сусідів». Починається їх історія на домашніх стадіонах. У випадки поразки своєї улюбленої команди, хулігани вибігали прямо на поле, виражаючи таким чином свій протест проти результату. Вони відмінно знали, що рахунок матчу в результаті відмінять. Такого роду явище для хуліганів було не звичайним протестом, а справою честі. Вони щиро вважали, що допомагають своєму футбольному клубу і гордилися цим. Іноді, їм вдавалося зловити суддю і тоді йому здорово діставалося. В ті часи всю відповідальність за результат списували на суддю, знаходячи таким чином в його обличчі козла відпущення. Свій клуб хулігани не винили ніколи – хіба міг він, улюблений і єдиний, погано зіграти? Гірше стало, коли хулігани стали їздити за свої футбольним клубом. Іншими словами це переросло в стихійне лихо. Постійно спалахували бійки.

«Найважливішою» справою для хуліганів ставали бійки у ворожому секторі. Якщо виходило отримати перемогу – рейтинг тих або інших хуліганів зростав на надхмарну висоту. Переломним моментом у футбольному хуліганізмі став той день, коли поліція перестала боятися хуліганів і перейшла до рішучих дій. Для початку були встановлені сітки на стадіонах – перешкоди для проникнення на чужий сектор. Далі – встановлення відеокамер. Теоретично все було зроблено правильно, але, відомо, куди вимощена дорога благими намірами. В пекло. Саме таке, пекло тепер почалося на вулицях міста. Якщо раніше сутички відбувалися тільки на стадіонах, то тепер хулігани вийшли на вулиці. Адже на стадіонах їх, можна сказати, зв'язали по руках і ногах. Поліція, захопивши владу на стадіонах, втратила контроль над хуліганами взагалі. На стадіони футбольні клуби прагнули привернути більше мирних уболівальників і організувати теплу, сімейну атмосферу. Хулігани сприйняли цей удар хворобливо, як зраду. Вони порахували, що їх клуби відмовилися від них, віддав перевагу мирному населенню. Як же жити далі, якщо Епоха Насильства добігає кінця? Недовго горювали хулігани. Вони придумали нові способи помсти.

Найвідомішим у той час методом було проникнення в чужий бар. Адже всі хулігани мали місце, в якому вони засідали. І якщо супротивникові вдавалося, приїхавши в місто, захопить і погромить такий бар, то це прирівнювалося до минулих «захоплень» секторів. У кожного, потрібно сказати, були свої хитрі методи і плани «набігу». Деякі організації засилали декілька чоловік в місто на декілька днів раніше свого приїзду, щоб вони розвідали обстановку і місцезнаходження точки «Х». Інші просто використовували ефект несподіванки. Варто відзначити, що відвоювати свій бар від ворожих хуліганів вважалося справою честі.

Хулігани «Міллоулла» використовували тактику «заплутування слідів». Один раз вони поставили помилкові покажчики по всьому району, в результаті автобус з чужими уболівальниками заїхав до тупіка. У засідці їх чекали близько 200 хуліганів. Чи потрібно додавати, що автобуси були розгромлені, а уболівальники – жорстоко побиті? Іншим разом «Міллоулл» атакував вестхемівців, нацькувавши на них пітбулів. У бійках вони використовували сльозогінний газ, палиці і балончики з кислотою. Улюбленим місцем для атаки лондонські хулігани обрали метро. Важко описати які кошмари творилися під землею. За кожним клубом була закріплена своя станція, де вони відловлювали «гостьових» уболівальників. Найвідомішою і страшнішою організацією (або, як вони називалися – фірми) на 80-і роки стала «Inter City Firm» (хулігани «Вест Хема»). Вона була наймогутнішою і найнебезпечнішою. Їх вожаком був Кас Пеннант. Це був міцний накачаний темношкірий чоловік. Його історія доволі цікава. Він був охоронцем прем'єр-міністра Великої Британії, але пішов на пенсію, отримавши три кулі. Те, що він вижив, вважається дивом. Залишок життя Кас провів, керуючи «Inter City Firm». Також він написав роздуми на тему хуліганізму.

Зараз, завдяки спецопераціям, проведеним поліцією, з футбольним хуліганами покінчено, як вважають наївні уболівальники. Але, ми з вами чудово знаємо – затишшя буває тільки перед бурею. Ні-ні, та і пробивається десь новина про нові хуліганські витівки. Висновок… . А його не буде. Висновки робіть самі.

Фанатський рух в Україні

Кожен третій громадян України у віці понад 18 років вважає себе футбольним уболівальником: 5% вважають себе футбольними фанатами, 10% - активними футбольними вболівальниками, 18% - не активними.

Теза, що футбол об’єднує українців знайшла своє підтвердження в опитуванні: найбільше число вболівальників живе на Донбасі, в Центрі та на Заході.

В містах вболівальниками вважають себе частіше (35%), ніж в селах (27%).

Найбільше футбольних вболівальників серед молоді у віці 18-29 років (41%), найменше – серед людей у віці 60 років і старше (25%).

54% чоловіків вважають себе футбольними вболівальниками, разом з тим так вважають і 15% жінок.

Найбільше вболівальників серед неодружених (46%) та осіб, які живуть разом, але не зареєстровані як подружжя (39%), трохи менше серед одружених (33%), найменше – серед розлучених (23%) та удівців (18%).

Серед громадян, які не мають дітей 45% прихильників футболу, далі – чим більше дітей у опитаних, тим менше серед них футбольних вболівальників.

Останнім часом в Україні зростає кількість молоді, яка називає себе футбольними фанатами. Рух футбольних фанатів, в сучасному вигляді, - явище для України порівняно нове, тоді як в Європі фанати стали невід’ємною частиною футбольної культури. Вони є одними з головних діючих осіб в шоу, яке відбувається на стадіоні, а іноді й за його межами.
Явище це для України дещо нове, тому й мало вивчене. Тож метою даного уроку є спроба розібратись, хто ж такі футбольні фани, які стереотипи існують в суспільстві щодо фанатів і настільки вони відповідають дійсності, а також розглянути перспективи розвитку фанівського руху.
Перш за все треба зрозуміти, хто ж такі фанати і чим вони відрізняються від вболівальників. Вболівальник – це людина, яка підтримує свою команду, ходить на матчі, сидячи спостерігає за грою, купляє клубну символіку, досить добре орієнтується в тонкощах гри. Фанат же – це людина, яка підтримує команду на матчах піснями, речівками, іноді фарами, прапорами, банерами тощо. Фанат проводить весь матч стоячи. Одним словом фанати доповнюють шоу, яке відбувається на стадіоні. Звичайно, що фанати часто приймають участь у бійках і безпорядках, та звинувачувати в їх участі абсолютно всіх людей з фанатської трибуни – ознака невігластва. І ще одна відмінність, можливо найголовніша. Якщо для вболівальників футбол – це лише гра, то для фаната, як пише Н. Хорнбі, автор твору «Футбольна лихоманка», футбол – не розвага і не спосіб відходу від дійсності, а особливий світ.

До речі, хтось запитає: чому футбол, а не, скажімо, теніс? Чому мова йде про футбольних фанатів? Чому такий популярний саме футбол? Запропонуємо цікаву думку Є.Панкратова, який зазначив, що популярність футболу лежить в тому, що футбол –найбільш неприродний для людини вид спорту. Неприродний для її анатомії. Візьмемо найпоширеніші командні види (баскетбол, волейбол, гандбол, хокей) або особисті - теніс, гольф, більярд… Що їх об’єднує? Перш за все те, що в них грають руками – частинами тіла, які найкраще пристосовані для виконання найскладніших і найрізноманітніших рухів, тоді як ноги виконують дуже просту функції – рушійну.

І лише в футболі ноги виконують не тільки рушійну функцію, але ще є і основним «інструментом» учасників матчу. Тож можна припустити, що саме в цьому – неприродності того, що відбувається під час гри – і є величезна популярність футболу.

В ході вивчення даної теми доводиться стикатися з кількома стереотипами, які панують в суспільстві. При цьому не кожен з них відповідає дійсності. По-перше, стереотип про те, що футбольні фанати агресивні, готові нападати та убивати будь-кого. Давайте поглянемо, що ж відбувається насправді. Дійсно, бійки між фанатами різних клубів, особливо надто принципових щодо одне одного (Динамо – «Спартак», Барселона – «Реал», Олімпіакос – «Панатінаікос»), відбуваються досить часто.

http://fcspartak2002.narod.ru/piter971.jpg

Згадаймо хоча б 1987р., коли в Києві, біля залізничного вокзалу зустрілися фанати Динамо К. (500 чол.) та Спартаку М. (300 чол.). Ця зустріч закінчилася грандіозною бійкою. Але тут варто зазначити, що фанатські бійки рідко зачіпають когось стороннього. Адже важливіше перемога над іншою групою фанатів, аніж побити кого-небудь. Та й зброя використовується дуже рідко. І не лише в Україні, а й у всьому світі. Тож асоціювати футбольного фаната із звичайною дворовою шпаною вкрай невірно. По-друге, існує думка, що футбольні фанати – це люди із пролетарських сімей, невдахи, яким більше нічим зайнятися, які постійно вживають алкоголь та наркотики. Це також не відповідає дійсності. Серед фанатів безліч багатих, відомих, успішних осіб. Адже для того, щоб організувати шоу на трибуні, намалювати дотепний банер, вигадати цікаву речівку потрібні гроші та хист.
Окремо стоїть проблема алкоголю та наркотиків. Чи вживають фанати алкоголь? Так, вживають, але це проблема не тільки фанів, а всього суспільства. Крім того, показовим є приклад динамівських фанів. В 2006р. фан-клуб «Гепард» виключив зі своїх лав тих фанів, які дискредитували фанівський рух. Більшість із «вигнанців» були колишні засуджені, наркомани, алкоголіки.Отже, асоціювати усіх фанів із алкоголіками, наркоманами та невдахами, які не знайщли себе в цьому житті, є величезною помилкою.
По-третє, існує стереотип, що всі фанати є фашистами, націоналістами тощо.
Ця думка частково вірна. Взаємозв’язок футболу та політики дуже великий. Тут ми можемо згадати і «футбольну війну» між Сальвадором і Гондурасом, і програні вибори в Німеччині блоком ХСД-ХСС через конфуз на футбольному матчі, й інцидент під час фіналу Кубку Югославії 1990р., який переріс у війну тощо. Але давайте повернемося до України. Що ж ми бачимо? Ми бачимо на трибунах банери з портретом С. Бандери, гасла «Один клуб – одна нація».
Багато хто вважає, що національні мотиви в фанівському русі з’явились після розпаду СРСР. Однак це невірно. Ще в 20-30х рр. ХХ ст. було значне протистояння українських та польських вболівальників (слова «фанат» в обігу ще не було), яке базувалось на національній неприязні.

В СРСР до 80х років національні мотиви серед вболівальників помічені не були, а вже в 80-ті роки націоналізм став все більше й більше вкорінятись у фанівське середовище. Починаючи з 1982р. ворогами київського Динамо стають майже всі московські клуби, тож не дивно, що на матчах з ними все частіше можна було почути вигуки «Бий москалів!» або «Жовто-сині наші прапори. Ми непереможні – шаблі догори!».

 З розпадом СРСР більшість партій (Рух, ДемПУ та ін.) ніколи не намагались залучити фанів в політику. Лише УНА-УНСО в сер. 90-х зробили досить успішну спробу залучити фанів до своєї організації. В 1998р. лідер київських унсовців І.Мазур (псевдо «Тополя») очолив «Національні бригади» - правий за своїми поглядами фан-клуб української збірної. Цей фан-клуб видавав інформаційний бюлетень «Легіон» та журнал «Фан-легіон», в яких фанам пропонувалась певна світоглядна концепція (український націоналізм С.Бандери, діяльність князя Святослава і т.д.). Таким чином можна сказати, що досить часто серед фанів панує певна ідеологія, однак в більшості своїй вітчизняні фани аполітичні.

І останнє: колись довелося почути, що наявність фанів – це ознака нецивілізованості. В цивілізованих країнах фанів немає, отже, якщо Україна хоче стати цивілізованою країною, то їх треба викорінювати. Тут варто зазначити, що культурі футбольного фанатизму вже більше 70-ти років. У більшості країн світу (і цивілізованих також) футбол без неї немислимий. Футбольних фанатів немає хіба що в дуже відсталих країнах і у дуже слабких клубів. В Україні кількість футбольних фанатів з кожним роком зростає і ігнорувати цей рух неможна. Більше того, небезпечно. Популярність футболу в Україні збільшується, особливо після вдалого виступу вітчизняних клубів в європейських кубках. І тут перед державою постає завдання виробити стратегію співпраці з фанами.

Які плюси може принести рух фанів для нашої держави?

1.Виховання патріотизму. Раніше згадувалося про зростання національної свідомості українців під час футбольних матчів з поляками, росіянами тощо.

2.Розвиток економіки. Мається на увазі виготовлення клубної символіки.
3.Зменшення злочинності. Погодьтесь, що краще енергію, яка переповнює молодь, виплескувати на стадіоні, аніж на вулицях. Звичайно, не все так просто, як можливо здається на перший погляд. Але й не робити кроків у напрямку співпраці з фанатами державі не можна.
ІІІ.Ознайомлення з піснями, кричалками, гімнами фанатів.

***

В воротах Динамо
Голкипер блестящий
Роман Березовский-
Вратарь настоящий!
Не войдет в ворота
предательский мяч-
Они на замке,
нападающий- плачь!!!

***

Гимн фанатов «Днепра»
/мелодия и слова из песни мультфильма «Бременские музыканты»/

Ничего на свете лучше не-ет,
Чем болеть за наш любимый «Дне-епр».
Нам бы видеть поле «Метеора»
И наш «Днепр» в ранге чемпиона

Шала лу ла лу ла,
Шала лу ла лу,
Шала лу ла лу
Е, е-е е-е!

Мы свое призванье не забу-удем
И поддерживать команду бу-удем.
Пиво, водка и чужие жены
Не заменят сектор стадиона }2p

Шарфики потуже мы завяжем,
И футбола образцы покажем.
Флаги сине-бело-голубые
Мы в "Днепра" блистательном прикиде. }2p

Наш ковер - футбольная поляна;
Стены - стадионы-великаны;
Наша крыша - небо голубое,
Наше счастье жить такой судьбою. }2p

Ничего на свете лучше нету,
Чем болеть за наш любимый "Днепр".
Первый сектор хлопает в ладоши
Значит гол увидели хороший. }2p

В поддержку любимой команды

Не красно-синий, не красно-белый!
А просто сине-бело-голубой!
Днепровский Днепр, Днепровский Днепр,
Днепровский Днепр мы с тобой!

***

Побажання суддям

Судья! Ты не прав! И ты будешь наказан!

Тебе уже гробик картонный заказан!

Венки и надгробье, где надпись зубилом:

«Покоится здесь слепое мудило».

ІV.Скласти пам’ятку футбольному вболівальнику. (Групова робота).

Президент Федерації футболу України Григорій Суркіс вважає, що проблема культури вболівальників стоїть в Україні дуже гостро і її треба починати вирішувати до Євро-2012. Про це він сказав прямому ефірі одного з українських телеканалів.

За словами Суркіса, проблема уболівальників існує. «Через ультра страждають ті вболівальники, які справді цікавляться футболом і приходять на стадіон з дітьми», - сказав він. «Верховна рада прийняла закон про безпеку, який вступає в силу тільки з моменту початку чемпіонату Європи, з червня місяця. Там передбачені адміністративні покарання, передбачені заходи по забороні входу на стадіон, там є заходи по кримінальної відповідальності. Сьогодні є інструменти, але їх треба протестувати на внутрішніх чемпіонатах»,  -  зазначив Суркіс. За його словами, культуру вболівальника треба насаджувати з дитинства. «Я зроблю все можливе, щоб ініціювати у Верховній Раді, щоб цей закон був введений з початку наступного року», - підкреслив він.

V.Висновок.

Потрібно завжди залишатися Людиною з великої літери. І не має значення вболівальник ти чи фанат. Головне не забувати про культуру поведінки на стадіоні, під час гри чи після неї. Вболівай, підтримуй улюблену команду, але не заважай це робити іншим вболівальникам.

VІ.Домашнє завдання.

Придумати кричалку для збірної України.

 

 

Словничок

Вболівальник - «Болільники довго не могли заспокоїтись після поразки «Динамо», — читаємо в одному періодичному виданні, а в другому: «Обличчя вболівальників красномовно свідчать про напругу й драматизм подій, що розгортались на льодовому полі в дні світового чемпіонату». То як треба назвати людину, що надмірно захоплюється на футбольних матчах та інших спортивних змаганнях, — болільник чи вболівальник?

Дієслово боліти, від якого творять іменник болільник, означає українською мовою «відчувати біль або жаль чи скорботу»: «Так болить спина, трудно розігнутися» (М. Коцюбинський); «Мене ж болить її відвічнеє страждання» (І. Франко). Зате коли мають на увазі не самий біль, а перебіг хвороби, тоді вживають дієслова хворіти: «Усе літо я хворіла» (Панас Мирний). Є ще в нашій мові слово вболівати, що означає — співчувати комусь, журитися за когось, брати чиєсь горе близько до серця: «Серце чогось щемить і щемить, наперед уболіваючи за чужими дітьми, як за своїм сином» (М. Стельмах). Від цього дієслова й утворено іменник уболівальник, яким позначають ту людину, що вболіває за невдачу або успіх гравця чи всієї спортивної команди. Наші академічні словники — Російсько-український та Українсько-російський — дають тільки слово уболівальник, якого й слід додержуватись, поки українські спортсмени й глядачі не вигадали нового слова для тих нестямців, що не можуть спокійно всидіти на змаганнях.

Ультрас - (від лат. ultra — більше того; понад, за межами чогось) — назва організованих груп підтримки спортивних (зазвичай футбольних) команд.

 

 

 

 

docx
Додано
26 лютого
Переглядів
126
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку