Урок «А. Фет – представник «чистого мистецтва» в російській поезії. Своєрідність лірики А. Фета»

План уроку

Тема:А. Фет – представник «чистого мистецтва» в російській поезії. Своєрідність лірики А. Фета

 

Цілі уроку: - дати учням поняття про школу « чистого мистецтва» в російській поезії XIX ст.,

- ознайомити з найяскравішим її представником А. Фетом, його життєвим і творчим шляхом,

- продемонструвати найхарактерніші риси його поезії: естетично натхненне переживання, злиття людини зі світом природи, замріяність, схвильованість, музичність вірша, витонченість пейзажних картин,

- формувати навички аналізу та виразного читання поетичних творів.

 

Тип уроку: вивчення нового матеріалу ( урок-загадка).

 

Обладнання: портрет письменника, аудіозапис, портрети поетів «чистого мистецтва»

                                                        Если хочешь ты душу мою разгадать,

                                                                  То прочти со вниманием эту тетрадь.

                                                                                                                         А. Фет

 

ХІД УРОКУ

 

Звучить аудіозапис

I. Актуалізація опорних знань учнів з елементами бесіди та літературним монтажем

 

Учитель. Російська поезія XIX століття --- це яскрава сторінка російської літератури.

• На які етапи у своєму розвитку вона поділялась? (Початок XIX ст., пушкінський період, 50--60-і роки, остання третина століття)

 

• Які особливості другого етапу можна відзначити? (Поезія 50—60-х років мала два напрями: некрасівська школа --- Нікітін, Михайлов, Плещеєв. Основна проблематика віршів --- громадянська і сатирична. Школа «чистого мистецтва» --- Фет, О. Толстой, Полонський, Майков. Основна проблематика --- поетизація краси життя)

 

Учитель. Поети «некрасівської школи» гостро засуджували поезію «чистого мистецтва», яка відволікає народ від боротьби за краще життя.

 

 

Читець-учень

Пускай нам говорит изменчивая мода,
Что тема старая «страдания народа»
И что поэзия забыть ее должна,
Не верьте, юноши! не стареет она.
О, если бы ее могли состарить годы!
Процвел бы божий мир!.. Увы! пока народы
Влачатся в нищете, покорствуя бичам,
Как тощие стада по скошенным лугам,
Оплакивать их рок, служить им будет Муза,
И в мире нет прочней, прекраснее союза!..
Толпе напоминать, что бедствует народ,
В то время как она ликует и поет,
К народу возбуждать вниманье сильных мира ---
Чему достойнее служить могла бы лира?..

 

Учитель. Так писав Некрасов.

А щодо громадянської спрямованості поезії, Фет в одному з віршів пише: «Радость  чуя, не хочу я ваших битв».

• Якою була громадянська позиція обох поетів? (Некрасов вважає, що поезія повинна служити боротьбі за краще життя народу. Фет вважає, що поезія не повинна боротися за краще життя, відмовляється від цього. Його поезія відповідає назві «лірика». Вірш Некрасова --- це скоріше декларація, політична стаття у віршованій формі)
• Який вірш вам більше сподобався? (Вірш Фета, вірші Фета приємно слухати і читати)

 

Читець-учень

Целый мир от красоты,
От велика и до мала,
И напрасно ищешь ты
Отыскать ее начало.

Что такое день иль век
Перед тем, что бесконечно?
Хоть не вечен человек,
То, что вечно,— человечно.

 

 

 

 

 

II. Робота за змістом уроку.

 

1. Вступне слово вчителя

Л.М. Толстой, який дуже любив не тільки вірші поета Фета, але й людину Фета, зауважив: « Це поет, єдиний у своєму роді». Слова ці справдилися. Фет пережив і шумну славу, і нападки критиків, і майже повне забуття ще при житі. Але його вірші витримали головний іспит --- іспит часом. Фет прожив довге життя, його життя було у всіх на виду. Він товаришував з багатьма видатними сучасниками: Л. Толстим, І. Тургенєвим, Полонським, Григор’євим. Але для багатьох, хто навіть знав поета, дружив з ним, Фет залишився людиною-загадкою. Спробуємо і ми, якщо не розгадати, то наблизитися до таємного, дивовижного поета і людини А. А. Фета.

 

2. Звертання до епіграфу

 

3. Повідомлення теми і цілей уроку. Вивчення нового матеріалу

 

Учитель. Сьогодні на уроці ми перегортаємо сторінки життя і творчості А. Фета і спробуємо розгадати характерні риси його поезії. А допоможуть нам учні, які приготували доповіді.

 

4. Виступи учнів з коментарем учителя

 

1-й учень. Таке коротке прізвище – Фет ( з нім. «жирний») --- принесло поету багато горя. Фет народився восени 1820 року в селі Новосілки Орловської губернії. Батьки його були багатий російський поміщик Афанасій Шеншин і молода німкеня Шарлотта Фет. Афанасій Шеншин довгий час служив в Німечинні, звідки таємно вивіз Шарлотту, яка залишила свого чоловіка Йогання Фета, дочку Кароліну і батька. Дитинство майбутнього поета пройшло у Новосілках, серед поетичної російської природи, в атмосфері народних пісень. До 14 років він носив прізвище Шеншин. Але у 1834 році, коли він учився у приватному пансіоні Блюмера у містечку Верро ( тепер Виру, Естонія), хлопець отримав від батька листа, в якому без пояснень причин оповідалось, що віднині йому належить називатися «гессен-дармштадським підданим Афанасієм Фетом». Це могло означати тільки одне: він незаконно народжений. За словами самого Фета, цей лист «знівечив» усе його життя. В одну мить він позбавився всього, до чого звик, чим пишався: дворянського звання, положення в суспільстві, майнових прав і навіть національності. Він не мав права називатись росіянином. З того часу під будь-яким документом він повинен був підписуватися: «К сему иностранец Фет руку приложил».

 

2-й учень. І тоді майбутній поет прийняв важливе для нього рішення --- повернути все, що ним було втрачено. Повернути, не зупиняючись ні перед чим, будь-якою ціною. Це рішення стало для Фета нав’язливою ідеєю, вплинуло на його літературну долю.

 

В ім’я цієї мети Фет кілька раз буде змінювати своє життя. В 1838 році майбутній поет стає студентом Московського університету словесного відділення філософського факультету. Тут він познайомився з поетом Аполлоном Григор’євим, який потім став літературним критиком. Григор’єв увів Фета в гурток талановитої московської молоді, серед якої були відомі літератори Соловйов, Полонський. Знайомство з цими людьми, відвідування гуртка призвело до зацікавлення Фета поезією і поетичною творчістю. І вже в 1840 році літературні спроби Фета оформились у збірку «Ліричний пантеон». Свої творчі наміри він виразив поетичними рядками, яких дотримувався протягом всього свого життя:

 

Пуская в свет мои мечты,
      Я предаюсь надежде сладкой,
      Что, может быть, на них украдкой
      Блеснет улыбка красоты,
      Иль раб мучительных страстей,
      Читая скромные созданья,
      Разделит тайный страданья
      С душой взволнованной моей.

 

У Фета з’явилась мрія: присвятити себе поезії. Жити винятково для неї, творити в ім’я її.

 

Однак літературні заробітки були дуже маленькі, сподівання на спадщину, яку йому пообіцяв дядько (брат батька), не виправдалися.

 

3-й учень. У 1845 р. після закінчення університету Фет іде на військову службу. Він мріє повернути собі дворянство шляхом військової кар’єри: служба в армії давала змогу доволі швидко повернути втрачений соціальний статус. Афанасій Фет служить у кавалерійському полку Херсонської губернії  майже вісім років, далеко від друзів, літературної атмосфери, нових книг. Він був зразковим офіцером, але царські укази про підвищення цензу для отримання дворянських прав  завадили повернути втрачене. Він вийшов у відставку тим, ким був --- безрідним різночинцем. Але й під час служби в армії він не припиняє літературної роботи, його вірші друкують у журналах «Современник», «Отечественные записки», «Москвитянин», «Репертуар и пантеон». Головними темами віршів того часу, як і всієї творчості, були теми кохання і природи. До того ж Фет підкреслював, що тему кохання він вважає найбільше значною. Аналіз віршів дозволяє зробити висновок, що тема кохання у Фета має трагічний відтінок, що його вірші призначені одній жінці, таємничий образ якої то наближається, то віддаляється.

 

Учитель. Що ж це за образ? Кому належать ці неясні риси добра і краси?

 

4-й учень. Її звали Марія Лазич. Вона була дочкою бідного херсонського поміщика. Коли  вони зустрілись, їй було 24 роки, йому --- 28. Марія була розумною і талановитою дівчиною. Відомий угорський композитор і піаніст Ференц Ліст, почувши її гру на фортепіано, був захоплений від цієї гри. Зовнішня і внутрішня краса Марії причарували поета:

 

Ты раз явилась мне, как дивное виденье,
Среди бесчисленных, бесчувственных людей, -
Но быстры молодость, любовь, и наслажденье,
И слава, и мечты, а ты еще быстрей.

Мне что-то новое сказали эти очи,
И новой истиной невольно грудь полна, -
Как будто на заре, подняв завесу ночи,
Я вижу образы пленительного сна.

Сама Марія дуже швидко закохалась у того, чиї вірші вона вважала вершиною досконалості.

Шепот, робкое дыханье.
      Трели соловья,
      Серебро и колыханье
      Сонного ручья.
      Свет ночной, ночные тени,
      Тени без конца,
      Ряд волшебных изменений
      Милого лица,
      В дымных тучках пурпур розы,
      Отблеск янтаря,
      И лобзания, и слезы,
      И заря, заря!..

5-й учень. Навесні 1849 року Фет писав своєму другу дитинства Борисову: « Я встретил существо, которое люблю --- и что еще --- глибоко уважаю. Существо, которое, если б я со временем… и сочетался законным браком хотя с царицей Тамар, то это существо стояло бы до последней минуты создания моего передо мною --- как возможность возможного для меня счастья и примерения с гадкой действительностью».

Здавалося, чого ще треба? Одружуйся і будь щасливий. Хіба це не твоя доля? Але вже в цьому листі трохи далі пролунали далекі від романтичного кохання рядки: « Но у ней ничего и у меня ничего --- вот тема, которую я развиваю и вследствие которой я ни с места».

Помнишь час последнего свиданья!
Безотраден сумрак ночи был;
Ты ждала, ты жаждала признанья -
Я молчал: тебя я не любил.
Холодела кровь, и сердце ныло:
Так тяжка была твоя печаль;
Горько мне за нас обоих было,
И сказать мне правду было жаль.
Но теперь, когда дрожу, и млею,
И, как раб, твой каждый взор ловлю,
Я не лгу, назвав тебя своею
И клянясь, что я тебя люблю!

Поступово розважливий розум стати багатою незалежною людиною бере верх над коханням і сподіванням на щастя. Фет не знайшов у собі сили пожертвувати планами всього життя.

 

6-й учень. Влітку 1850 р. Борисов отримав листа від Фета, в якому було написано: « Я не женюсь на Лазич, и она это знает, а между тем умоляет не прерывать наших отношений. Этот несчастный гордиев узел любви или как хочешь его назови, который чем более распутываю, все туже затягиваю, а разрубить мечом не имею духу и сил… Знаешь, втянулся в службу, а другое все только томит, как кошмар…»

У тому ж році знову лист до Борисова: «Давно подозревал я в себе равнодушие, а недавно чуть ли не убедился, что я более чем равнодушен. И так, что же --- жениться --- значит приморозить хвост в Крылове и выставить спину под все возможные мелкие удары самолюбия. Расчету нет, любви нет, и благодарен сделать несчастие того и другой я особенно не вижу».

Через декілька місяців настав розрив.

Долго снились мне вопли рыданий твоих,-
То был голос обиды, бессилия плач;
Долго, долго мне снился тот радостный миг,
Как тебя умолил я - несчастный палач.
Проходили года, мы умели любить,
Расцветала улыбка, грустила печаль;
Проносились года,- и пришлось уходить:
Уносило меня в неизвестную даль.
Подала ты мне руку, спросила: "Идешь?"
Чуть в глазах я заметил две капельки слёз;
Эти искры в глазах и холодную дрожь
Я в бессонные ночи навек перенёс.

1-й учень. У справах служби Фет повинен був поїхати, а коли повернувся, Марії вже не було в живих. Вона загинула за трагічних і нез’ясованих обставин. Фету розповіли, що від необережно кинутого сірника на ній зайнялася сукня. Від переляку дівчина вибігла в сад. Вітер миттю розвіяв полум’я. Врятувати її було неможливо. Помирала Марія зі словами «Врятуйте листи! Він не винен, а я…» Всі, хто знав її душевну драму, вважали, що це самогубство. Ця думка не давала спокою і Фету.

Когда читала ты мучительные строки,
Где сердца звучный пыл сиянье льет кругом
И страсти роковой вздымаются потоки,-
Не вспомнила ль о чем?
Я верить не хочу! Когда в степи, как диво,
В полночной темноте безвременно горя,
Вдали перед тобой прозрачно и красиво
Вставала вдруг заря.
И в эту красоту невольно взор тянуло,
В тот величавый блеск за темный весь предел,-
Ужель ничто тебе в то время не шепнуло:
Там человек сгорел!

Та, що могла піти за ним на край світу, мила і покірна, в одну мить стала недосяжною, як зоряне небо, куди полинула її грішна душа. Тільки тоді поет зрозумів, що щастя було близьким, можливим, але загинуло. І винним був у цьому він сам. Кохання, яке він заточив у глибині свого холодного серця, вирвалося на волю, але назавжди залишилося нещасним. З того часу образ Марії Лазич прикував поетичний талант Афанасія Фета і був джерелом його поетичних рядків, каяття, смутку, кохання.

2-й учень. Італійські скрипалі кажуть, що найкращі за звучанням ті скрипки, що зроблені з тієї ялини, яку вразила блискавка. Важко собі уявити, що обвуглений шматочок деревця може перетворитися на чудовий музичний інструмент, здібний вразити людську душу. Спалена блискавкою байдужості і розрахунку любов Фета до Марії Лазич перетворилась несподівано для нього самого в ту чарівну скрипку, якою стала його поезія.

3-й учень. (читає вірш «Старые письма»)

Давно забытые, под легким слоем пыли,

Черты заветные, вы вновь передо мной   

И в час душевных мук мгновенно воскресили

Все, что давно-давно утрачено душой. 

Горя огнем стыда, опять встречают взоры   

Одну доверчивость, надежду и любовь,      

И задушевных слов поблекшие узоры       

От сердца моего к ланитам гонят кровь.

Я вами осужден, свидетели немые

Весны души моей и сумрачной зимы.

Вы те же светлые, святые, молодые,

Как в тот ужасный час, когда прощались мы.

А я доверился предательскому звуку, -

Как будто вне любви есть в мире что-нибудь! -

Я дерзко оттолкнул писавшую вас руку,

Я осудил себя на вечную разлуку

И с холодом в груди пустился в дальний путь.

Учитель. Пам’ять про Марію Лазич Фет проніс через усе життя. Їй присвячено багато віршів.

4-й учень. (читає вірш «Второе я»)

Как лилия глядится в нагорный ручей,
Ты стояла над первою песней моей,
И была ли при этом победа, и чья,
У ручья ль от цветка, у цветка ль от ручья?..

Ты душою младенческой все поняла,
Что мне высказать тайная сила дала,
И хоть жизнь без тебя суждено мне влачить,
Но мы вместе с тобой, нас нельзя разлучить.

Та трава, что вдали на могиле твоей,
Здесь на сердце, чем старее оно, тем свежей,
И я знаю, взглянувши на звезды порой,
Что взирали на них мы как боги с тобой.

У любви есть слова, те слова не умрут.
Нас с тобой ожидает особенный суд;
Он сумеет вас сразу в толпе различить,
И мы вместе придем, нас нельзя разлучить

5-й учень

Ты отстрадала, я еще страдаю,
Сомнением мне суждено дышать,
И трепещу, и сердцем избегаю
Искать того, чего нельзя понять.
А был рассвет! Я помню, вспоминаю
Язык любви, цветов, ночных лучей.-
Как не цвести всевидящему маю
При отблеске родном таких очей
Очей тех нет - и мне не страшны гробы,
Завидно мне безмолвие твое,
И, не судя ни тупости, ни злобы,
Скорей, скорей в твое небытие!

Учитель. Тим часом ускладнюється становище Фета в літературному світі. 1853р. він випускає збірку віршів «Поезії А. Фета», в основі якої вічні теми: кохання, краса ночі, солов’їні співи. На початку 1860-х років, після виходу нового видання книги (1863), «демократичний табір» накинувся на поета за відсутність у його збірках творів громадянського спрямування. Фета охрестили представником «чистого мистецтва». На нього друкувались численні дошкульні пародії. Після 1863 року Фет вирішив відійти від письменництва. Він ще продовжує писати поезії, показує їх друзям. Але нічого не друкує. Змінився його побут: він одружується, стає поміщиком. Степовий хутір, куплений за гроші дружини, Фет перетворює на багату садибу, яка приносить великий дохід. У цей час він пише своєму товаришу: «Я був бідняком, а тепер поміщик і живу в прекрасному маєтку. Все це я придбав звитяжною працею, а не шахрайством».

6-й учень. У 1873 р. Фету повертають дворянські права і привілеї. Поету вже було 53 роки, коли він, розбираючи папери покійного батька, знайшов документ про преревінчання повінчаного за кордоном у лютеранській церкві відставного ротмістра А. Шеншина. «Тяжкий камінь, --- писав Фет у своїх спогадах, --- миттєво звалився». Він знайшов доказ того, що народжений був у законному шлюбі, тільки за лютеранським обрядом. Фет звернувся у високі інстанції відновити його синівські права. Царський указ надав дозвіл на приєднання відставного гвардії штаб-ротмістра А. Фета до роду його батька Шеншина зі всіма правами, званнями, які належать його роду. Після 40 років принижень, образ, наполегливої праці та зусиль мета була досягнута. «Тепер, коли все, слава Богу, закінчено, --- писав Фет дружині, --- ти уявити не можеш, до якого ступеня мені ненависно ім’я Фет. Прошу тебе ніколи мені його не писати. Якщо спитаєш, як називаються усі страждання, всі прикрощі мого життя, я відповім тобі : ім’я Фет».

7-й учень. У літературних колах поставилися до цього по-різному. Тургенев іронічно: «У вас було ім’я,  ви змінили його на прізвище». Навіть відомою стала епіграма:

Как снег вершин,

Как фунт конфет ,

Исчезнул Фет

И стал Шеншин.

Лев Толстой підійшов до цього серйозніше. Він писав у листі-відповіді: «Дуже здивувався, хоча і чув давню історію всієї цієї плутанини і радію вашій мужності розплутати, коли б то не було». Новим ім’ям поет став підписувати документи, старе лишив для літератури.

Таємниця походження принесла Фету багато болю і горя. Але вона зробила його поетом, поетом кохання і природи.

7-й учень. (читає вірш «Весенний дождь»)

 

Еще светло перед окном,
В разрывы облак солнце блещет,
И воробей своим крылом,
В песке купаяся, трепещет.
А уж от неба до земли,
Качаясь, движется завеса,
И будто в золотой пыли
Стоит за ней опушка леса.
Две капли брызнули в стекло,
От лип душистым медом тянет,
И что-то к саду подошло,
По свежим листям барабанит.

 

8-й учень.

Заря прощается с землею,

Ложится пар на дне долин,

Смотрю на лес, покрытый мглою,

И на огни его вершин.

Как незаметно потухают

Лучи и гаснут под конец!

С какою негой в них купают

Деревья пышный свой венец!

И все таинственней, безмерней

Их тень растет, растет, как сон;

Как тонко по заре вечерней

Их легкий очерк вознесен!

Как будто, чуя жизнь двойную

И ей овеяны вдвойне, —

И землю чувствуют родную,   

И в небо просятся оне.

Учитель. Якими почуттями переповнені ці вірші?

• Що поет любить і цінує в природі? (Її красу. Поет умів знаходити в природі відгук своєму настрою і почуттям, він досяг високої майстерності в зображенні переживань людини, яка органічно пов’язана з людиною)
• Що зближує  і що різнить пейзажну лірику Тютчева і Фета?

7-й учень. Вірші Фета невеликі за обсягом, це ліричні мініатюри. Як і у Тютчева, у віршах Фета життя природи співвідноситься із життям людини. Але вірші Тютчева охоплюють великий простір, а Фет спостерігає природу на постійному, добре знайомому просторі. Це дім, двір, вулиця, поле, ліс. Кожен пейзажний вірш Фета --- це кілька картин --- станів, які змінюють один одного. Фета приваблює в природі лише коротка мить її життя, тому що кожної хвилини, змінюючись іншою, попередня миттєвість --- неповторна.

Учитель. А тепер подивіться у вікно або уявіть собі картину природи, яка вас зачаровує. А чи не виникає у вас іноді бажання заспівати --- просто так, без причини? Мені здається, що вірш, який ми зараз почуємо, викликає саме такі почуття.

 

Лунає музика

5-й учень

Я пришел к тебе с приветом,
Рассказать, что солнце встало,
Что оно горячим светом
По листам затрепетало;
Рассказать, что лес проснулся,
Весь проснулся, веткой каждой,
Каждой птицей встрепенулся
И весенней полон жаждой;
Рассказать, что с той же страстью,
Как вчера, пришел я снова,
Что душа все так же счастью
И тебе служить готова;
Рассказать, что отовсюду
На меня весельем веет,
Что не знаю сам, что буду
Петь - но только песня зреет.

Учитель. Якими рядками можна охарактеризувати настрій цього вірша?

• Які почуття він виражає?
• В якому жанрі написано вірш? (Лірична мініатюра)
• Про що цей вірш? Чи можна сказати, що цей вірш про кохання, творчість, натхнення? (У вірші розповідається про прихід весни. Тут є її прикмети: яскравий світ сонця, ліс, який прокинувся. Життя природи співвідноситься з почуттям ліричного героя. Весною до нього приходить кохання. Воно наповнює душу радістю, щастям. Весна, любов, натхнення --- пробуджують бажання творити)

Учитель. Особливістю поезії Фета є музичність. Це відчули чимало композиторів XIX—XX століття. Чайковський відзначив: «Большая половина его стихотворений дышит самою искренней свежестью, а романсы его распевает чуть ли не вся Россия. Фет в лучшие свои минуты выходит из пределов, указанных поэзии, и смело делает шаг в нашу область. Это не просто поэт, а скорее, поэт-музыкант, как бы избегающий даже таки тем,которые поддаются выражению словом».

2-й учень

Как беден наш язык! - Хочу и не могу.-
Не передать того ни другу, ни врагу,
Что буйствует в груди прозрачною волною.
Напрасно вечное томление сердец,
И клонит голову маститую мудрец
Пред этой ложью роковою.

Лишь у тебя, поэт, крылатый слова звук
Хватает на лету и закрепляет вдруг
И темный бред души и трав неясный запах;
Так, для безбрежного покинув скудный дол,
Летит за облака Юпитера орел,
Сноп молнии неся мгновенный в верных лапах.

Учитель. Дійсно, Фету було тісно в рамках поезії, і він звертається до звуку, пісні, музики, будуючи  свої вірші за законами музичного мистецтва. Фет вважав, що коли слово не в змозі передати глибину почуттів людини, на допомогу приходить звук, музика. Фет любив музику, був знайомий з композиторами Варламовим, братами  Рубінштейнами.

Музика для Фета була філософією життя: «Там, де все гармонійно, прекрасно --- там світ музики, де цього немає --- нема й музики, панує тишина».

На вірші Фета російські композитори написали багато романсів.

Найбільш відомі: «На заре ты ее не буди» (муз. О. Варламова), «Я тебе ничего не скажу» (муз. П. Чайковського), «О долго ль буду я в молчанье ночи тайной» (муз. С. Рахманінова).

Звучить аудіозапис.

Учитель. Чому поет вважає, що слово повинна заступити саме музика? Вона спроможна розкрити складну гаму емоцій і примирити митця із життям.

Українських перекладачів цікавила поезія Фета, і ми маємо переклади віршів. Розкрийте підручник.

Читання вірша «Шепот…робкое дыханье» російською мовою та «Шепіт…ніжний звук зітхання» українською у перекладі М. Рильськогою

Учитель. Порівняймо український та російський варіанти.

• Про що цей вірш?
• Чи присутні в цьому вірші людина, її почуття? Доведіть словами з тексту. («Ряд волшебных изменений милого лица»)
• У чому полягає новаторство форми вірша? З яких частин мови складається вірш?
• Як називаються речення, що складаються з іменників? (Називні речення)
• Чи вдалося Рильському зберегти форму цього вірша? (Так, але він утратив свою мелодійність)

III. Підсумок уроку

Питання з висновком учителя

• Чи можна сказати ,що 60-ті роки XIX ст. --- період зламу в російській поезії?
• Хто з відомих людей був представником «чистого мистецтва»?
• Які теми порушували представники «чистого мистецтва»?
• Які характерні риси поезії Фета?

Учитель. Поезія Фета витримала багато нападок, особливо різкі випади проти Фета були революціонерів-демократів Чернишевського, Писарєва. Фет був представником поезії «чистого мистецтва», який вважав, що вічними темами поезії можуть бути вічні теми кохання і природи. Поетичне мистецтво не може бути вільним, якщо воно має якусь соціальну мету. Фет висловлював думку, що «якщо пісня б’є по серецевій струні слухача, то вона дійсна і вірна, в іншому випадку вона непотрібна парадна форма». Ці думки Фета і представників «чистого мистецтва» не могла прийняти революційно-демократична критика і тому її представники знищили поезію Фета і все «чисте мистецтво». Ця думка була підхоплена критикою соцреалізму і тривалий час не давала нам можливості відчути всю чарівність поезії Фета.

Ось ми і перегорнули останню сторінку нашого уроку, і я думаю, життя і творчість Фета-поета, Фета-людини не залишили вас байдужими.

 

ІV. Домашнє завдання:

 

• Написати твір-мініатюру на тему: «Моє сприйняття поезії

    А. Фета». (І варіант)

• Скласти порівняльну характеристику творчості А. Фета і

    Ф. Тютчева. (ІІ варіант)