Урок "Держава. Державна влада. Суверенітет. Функції держави"

ПЛАН – КОНСПЕКТ  УРОКУ  З  ОСНОВ  ПРАВОЗНАВСТВА

Тема: «Основи теорії держави»

Підтема: «Держава. Державна влада. Суверенітет. Функції держави»

В підготовці матеріалу використані відкриті історичні та довідкові джерела, рекомендовані Міністерством освіти і науки підручники, чинне законодавство України.

Для учнів 10 (9) класів, зокрема з поглибленим вивченням основ правознавства.

Зміст уроку:

1. Держава, державна влада- поняття, ознаки.

2. Державний суверенітет- поняття, ознаки. Національний та народний суверенітети.

3. Функції держави- поняття, види. Форми та методи здійснення функцій держави.

Тип уроку: урок-лекція.

Мета уроку: сформувати уявлення про такі поняття як «держава», «державна влада», «суверенітет» та їх ознаки, види суверенітету, «функції держави» та їх види тощо, звернути увагу учнів на велику кількість термінів іншомовного походження, частовживаних при вивченні правознавства, що дає можливість значно розширити словниковий запас спеціальних термінів (учням рекомендується вести власний словничок, де наприкінці навчального року очікується понад 300 нових слів з розкриттям їх походження та значення)- тільки на цьому уроці їх пропонується до уваги понад 20.

Рефлексуємо та згадуємо матеріали з уроків історії та правознавства про різноманітні історичні епохи, через які пройшло людство, а також про причини, теорії та форми виникнення держави, історичні типи держави, поняття «влада» та її види, зокрема «політична влада» тощо.  

     В умовах правового режиму воєнного стану, викладений матеріал пропонується  учням як під час офлайн навчання, так і в межах синхронного, онлайн-спілкування з ними на уроці, а в асинхронному режимі, для кращого розуміння структури державної влади та функцій держави, вони можуть бути запрошені  до практичного ознайомлення з офіційними вебсайтами: «Офіційне інтернет-представництво Президента України»

( https://www.president.gov.ua ); «РАДА»- офіційний веб-портал парламенту України (Верховна Рада України) ( https://www.rada.gov.ua ); «Урядовий портал»- єдиний веб-портал органів виконавчої влади України ( https://www.kmu.gov.ua ), «Конституційний Суд України» ( https://ccu.gov.ua/index.php );  «ВЕРХОВНИЙ СУД»-  єдиний контакт-центр судової влади України ( https://supreme.court.gov.ua/supreme ).

     ОСОБЛИВУ УВАГУ ЗВЕРТАЄМО НА ВИДІЛЕНИЙ ТЕКСТ!

1. Держава, державна влада- поняття, ознаки

     Держава - універсальна, політична форма організації життя суспільства, що характеризується народом, територією, механізмом держави, фінансовою системою, системою права та державним суверенітетом.

     Універсальність держави  (лат. universalis- всеосяжний, різнобічний, досконалий) проявляється в її діалектичному розвитку та перевіреності впродовж тисячоліть  досконалості цієї форми організації життя суспільства на кожному з етапів його історії. Політичність держави зумовлена змістом самої її сутності, яка має за мету вольовий вплив на суспільство, володарювання над ним шляхом підкорення, управління та розпорядження життям людей. Держава є формою (лат. forma — вид, образ, зовнішній прояв чогось)  , тобто саме проявом влаштування життя великих мас людей через порядок організації та здійснення влади (державної влади) над ними.

     Ознаки держави:

     1. Народ- громадяни (піддані) держави всіх національностей. Наприклад, в Україні поняття «народу» розкривається в Декларації про державний суверенітет України (1990)

( https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/55-12#Text); піддані- громадяни держави з монархічною (грец. μоυαρχία- μονος «єдиний, один» і αρχειν «управляти»- влада одного, единовладдя )  формою державного правління (у світі 29 монархій, зокрема Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Королівство Данія, Королівство Норвегія, Японська держава);

     2. Територія (лат.territorium - область; від terra — земля)  - частка земної кулі, окреслена кордоном (фр.cordon- шнурок, стрічка)- лінією і вертикальною поверхнею, що проходить по цій лінії, які визначають межі держави і відділяють одну державу від іншої. До складу території входить: суходіл, зокрема острови у відкритому морі, що належать державі; надра під ним та надра під дном водного простору (внутрішніми та територіальними водами) на глибину доступу їх геологічного освоєння; повітряний простір над суходолом і водним простором на висоту до 100 км над рівнем моря (лінія Кармана- межа між атмосферою Землі і космосом); водний простір: внутрішні води, що належать державі в межах її кордону, зокрема морські води, води портів, бухт, заток, лиманів, річок, озер та інших водойм та територіальні води (територіальне море)- смуга прибережних материкових та острівних морських вод, завширшки до 12 морських миль (майже 19 км), що має особливу формулу обрахунку; континентальний шельф, зокрема континентальний шельф островів- дно і надра під територіальними водами. До території держави прирівнюються певні об’єкти, зокрема: військові водні та повітряні судна, де б вони не знаходились; невійськові кораблі, що ходять під прапором конкретної держави і перебувають у відкритому морі за межами територіальних і внутрішніх вод іноземних держав. Не належать до території держави, але мають особливий правовий режим, що визначається міжнародними договорами, території таких місць як науково-дослідні антарктичні станції, дипломатичні представництва та консульські установи, автомобілі на дипломатичних номерах, території військових частин держав, що дислокуються за кордоном, космічний простір та космічні об’єкти тощо. Наприклад,  щодо дипломатичних установ та їх майна діє принцип імунітету території, тобто заборона здійснення будь-яких слідчих дій без дозволу очільника амбасади (фр. ambassada- посольство, дипломатичне представництво, утворено від лат. ambactus- слуга). Наприклад, кримінальні правопорушення, вчинені на подібних територіях, пов’язаних з Україною,  тягнуть кримінальну відповідальність за її законодавством, а не законодавством країни знаходження;

     3. Механізм держави (грец. μηχανή mechané — машина, орудня, пристрій)   - система державних органів та організацій, підприємств, що створюються державою для реалізації її функцій та завдань, елементами якої є:

     А. Апарат держави (апарат публічної влади)- державні органи, зокрема державні органи із спеціальним чи особливим статусом та апарат примусу:

-     законодавчі органи, до виключної компетенції яких належить прийняття законів. Наприклад, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент (парламент- англ. parliament, фр. parlement, від parler- говорити)- Верховна Рада України (ст.75 Конституції України (КУ). «Парламент»- це міжнародна, загальновизнана родова назва законодавчих органів, при цьому в багатьох країнах парламенти мають свої власні назви- наприклад, Альтинг (Ісландія), Генеральні кортеси (Іспанія), Конгрес (США), Кнесет (Ізраїль), Сейм (Польща), Фолькетинг (Данія), Меджліс (в деяких арабських та ісламських державах) тощо;

-     виконавчі органи, зокрема: вищий орган виконавчої влади- уряд («уряд»- це родова назва вищих органів виконавчої влади, водночас в багатьох країнах уряди мають свої власні назви- Федеральний уряд Австрії, Рада міністрів Албанії, Кабінет міністрів Сполученого Королівства, Державна Рада Китайської Народної Республіки тощо, в Україні ж це Кабінет Міністрів України (Уряд України); центральні органи виконавчої влади (наприклад, в Україні це 19 міністерств, 15 агентств, 4 інспекції, 25 служб, 11 центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, приміром, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України тощо);  місцеві органи виконавчої влади (наприклад, в Україні це обласні та районні державні адміністрації). Основним призначенням виконавчих органів є виконавчо-розпорядча діяльність, спрямована на реалізацію положень законів та інших нормативно-правових актів (НПА), фактична організація повсякденного життя держави і суспільства у всій його багатоманітності (наприклад, міжнародна діяльність, оборона країни, освіта, збереження культурної спадщини, охорона здоров’я, енергетика, правоохоронна діяльність, транспортне сполучення, реєстраційні функції тощо);

-     судові органи- їх призначенням є вирішення правових конфліктів, що виникають в державі та суспільстві, розв’язання юридичних колізій (лат. collisio-  зіткнення, розбіжність чи суперечність між нормативно-правовими актами, що регулюють одні й ті ж чи суміжні правовідносини) ( наприклад, в Україні це Конституційний Суд (розділ 12 КУ), Верховний Суд, апеляційні та місцеві суди (розділ 8 КУ) ;

-     органи з особливим статусом (наприклад, в Україні це Національний банк, який є особливим центральним органом державного управління);

-     апарат примусу- система державних органів, які здійснюють правоохоронну діяльність і наділенні державно-владними повноваженнями, що полягають у здійсненні правового впливу на особу, зокрема через притягнення до юридичної відповідальності, з метою виконання останньою, незалежно від її бажання, вимог законодавства та відновлення порушених нею прав і свобод (наприклад,  в Україні понад 20 правоохоронних органів, зокрема прокуратура, Служба безпеки України (СБУ), Державне бюро розслідувань (ДБР), Національна поліція, Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), які можуть належати як до центральних органів виконавчої влади, так і мати спеціальний, особливий правовий статус);

     Б. Державні  організації (установи  та заклади)- культурні, освітні, наукові, медичні, спортивні тощо, утворені компетентними державними органами, які створюють здебільшого нематеріальні блага; державні підприємства- заводи, фабрики та інші суб’єкти господарювання, утворені державою, які створюють в основному матеріальні блага;

     4. Фінансова система (лат. financia — наявність, дохід)- система державної діяльності у сфері грошового обігу та така, що забезпечує платежі обов’язкового характеру загальнодержавного та місцевого значення (податки та збори) до бюджету держави (фр. budget, давн. франц. Bougette- шкіряний гаманець) для організації виконання загальнонаціональних функцій держави у сфері оборони, правоохоронної діяльності, освіти, культури, охорони здоров’я, соціальних гарантій тощо;

     5. Система права (право)- система (норми, інститути, галузі права) загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки загального характеру, що встановлюються та забезпечуються державою з метою врегулювання та впорядкування найважливіших суспільних відносин;

     6. Державний суверенітет (фр. souveraineté - верховна влада, верховенство, панування, носій вищої влади) - це політико-правова властивість державної влади, що характеризується верховенством, самостійністю, повнотою і неподільністю цієї влади всередині держави та рівноправністю і незалежністю у зовнішніх зносинах з іншими суб’єктами міжнародного права (іншими державами та міжнародними організаціями, наприклад ООН, Рада Європи, Євросоюз тощо).

     Окремо слід виділити додаткові (факультативні) ознаки держави- державні символи (герб, гімн, прапор), національна валюта (євро, долар, гривня та інші), збройні сили, мова тощо. Вони не є обов’язковими в деяких державах, а в деяких відіграють, навпаки, провідну роль. Наприклад, в деяких державах немає своїх збройних сил- Ірландія, Мальта, Ісландія, Ліхтенштейн, Японія тощо; деякі держави відмовились від власної грошової одиниці і користуються спільною валютою- так 20 держав з 27 членів Євросоюзу послуговуються євро тощо; є держави, де офіційні мови не визначені (наприклад, Велика Британія, США), а в деяких державах декілька офіційних мов (наприклад, Афганістан- 8 , Південно-Африканська республіка- 11, Індія- 23 тощо). Перелічені факультативні ознаки мають особливий правовий статус в нашій державі (надзвичайного значення це набуває в умовах збройної агресії росії проти України як суверенної держави), вони інституційно закріплені в Конституції України: мова- ст.10 КУ;  державні символи- ст.20 КУ; Збройні Сили України- ст.17 КУ; грошова одиниця- ст.99 КУ. Відносно кожної з цих ознак Верховною Радою України додатково прийнятий окремий Закон України (ЗУ) або постанова:  ЗУ «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (2019); Постанова «Про Державний прапор України» (1992); Постанова «Про Державний герб України» (1992), ЗУ «Про Державний Гімн України» (2003); ЗУ «Про Збройні Сили України» (1991), ЗУ «Про грошову реформу в Україні» (1996).  

     Держава втілює, матеріалізує своє призначення за допомогою державної влади.

     Державна влада - це різновид соціальної (політичної та публічної) влади, що діє на постійній основі, реалізуючи свої функції та повноваження щодо організації життя суспільства через державні органи (апарат держави- законодавчі, виконавчі, судові органи, апарат примусу тощо) за допомогою права.

     Публічна влада - це різновид соціальної влади як вольове виявлення інтересів всього суспільства в умовах демократичних політичних режимів у формі державної влади та влади місцевого самоврядування (якщо влада виявляє інтереси окремої групи людей, що суперечать спільним інтересам суспільства, то така влада вироджується і перетворюється у свій антипод- псевдопублічну владу).

     Ознаки державної влади:

     1. Легітимність (лат. legitimus- на підставі закону, legis- закон) - її повноваження закріплені законом;

     2. Публічність (лат. publicus – суспільний, прилюдний, народний) - здійснюється офіційно як окремий вид суспільної діяльності від імені всього суспільства та в його інтересах і періодично звітує про результати своєї роботи, формується через інститути безпосередньої демократії (періодичні вибори глави держави, членів парламенту) або представницької демократії (обрані представники приймають закони та інші нормативно-правові акти, формують механізм держави тощо);

     3. Політичність (грец. Πολιτική-  діяльність самоуправління у полісі (місті-державі), надалі- «мистецтво управління» державою і суспільством)- діяльність спрямована на організацію життя всього суспільства через вольовий вплив на нього за допомогою апарату держави та права шляхом підкорення, управління та розпорядження його життям;

     4. Примусовість-  реалізує свою волю шляхом здійснення правового впливу на особу, зокрема через притягнення до юридичної відповідальності, з метою виконання останньою, незалежно від її бажання, вимог законодавства та відновлення порушених нею прав і свобод ;

     5. Безперервність- діє на постійній основі, органи державної влади, сформовані за законом, продовжують виконувати свої функції в інтересах суспільства та реалізовувати свої повноваження, навіть після закінчення каденції (італ. cadenza, від лат. cadere- падаю, припиняюся, строк повноважень), до того часу, доки відповідно до закону не будуть сформовані нові органи державної влади з відповідним функціями та повноваженнями (наприклад, в умовах правового режиму воєнного стану в Україні вибори вищих державних органів не проводяться, тому і нинішній Президент України, і Верховна Рада України продовжують працювати, попри те, що їх каденція вже завершилась);

     6. Виключність- в державі існує тільки одна державна влада, жодне утворення не може бути наділене владними державними повноваженнями, якщо це не передбачено законом;  

     7. Суверенність- вона є такою, що не залежить від будь-якої іншої влади як всередині держави так і за її межами. 

2. Державний суверенітет- поняття, ознаки. Національний та народний суверенітети.

     Прийнято розрізняти три види суверенітету- державний, національний та народний.

     Державний суверенітет - це політико-правова властивість державної влади, що характеризується верховенством, самостійністю, повнотою і неподільністю цієї влади всередині держави та рівноправністю і незалежністю у зовнішніх зносинах з іншими суб’єктами міжнародного права (іншими державами та міжнародними організаціями) (наприклад, в Україні зміст цього поняття розкривається в Декларації про державний суверенітет України).

      Витяг з Декларації про державний суверенітет України (1990):

    Верховна Рада Української РСР,

виражаючи волю народу України,

прагнучи створити демократичне суспільство,

виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини,

шануючи національні права всіх народів,

дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України,

визнаючи необхідність побудови правової держави,

маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України,

ПРОГОЛОШУЄ

державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

     Ознаки державного суверенітету:

     А. Внутрішній суверенітет (властивості державної влади всередині держави):

-     верховенство- це найвища влада в державі порівняно з іншими видами соціальної влади, яка має можливість на підставі закону скасувати будь-яке інше владне рішення;

-     самостійність- можливість влади на власний розсуд приймати будь-які рішення в межах своїх повноважень, компетенції (лат. competentia, від compete — взаємно прагну; відповідаю, підхожу, повноваження), юрисдикції (лат. jurisdictio, від jus (juris)- право + dico проголошую, повноваження судів), наданих законом;

-     повнота- ця влада розповсюджується на всю територію держави та на всіх, хто на ній перебуває, її веління є обов’язковими;

-     неподільність (єдність, триєдність)- ця влада єдина за своєю сутністю (як двоєдина влада батьків в сім’ї, що поділяється в середині самої себе на владу батька та матері), разом з тим в середині самої себе, за умови існування системи стримувань та противаг, вона поділяється на законодавчу, виконавчу та судову, що і забезпечує її стабільність та ефективність (теорія Джона  Локка (1632-1704) та  Луї Монтеск’є (1689-1755);

     Б. Зовнішній суверенітет (властивості державної влади у зовнішніх зносинах з

іншими суб’єктами міжнародного права (державами та міжнародними

організаціями):

-     рівноправність- у зносинах з іншими суб’єктами міжнародного права ця влада

наділена тими ж що і вони правами та обов’язками;

-     незалежність- будь-які рішення державна влада приймає, виходячи із власних

інтересів та інтересів свого народу.

     Національний суверенітет- це право нації на самовизначення, тобто утворення суверенної держави (наприклад, в Україні саме ця теза була зазначена в Декларації про державний суверенітет України, яка прийнята 16 липня 1990 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки, що стало дороговказом для прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року і проголошення утворення  держави Україна).

     Витяг з Декларації про державний суверенітет України (1990):

I. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення.

Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу.

Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом.

     Народний суверенітет- це повновладдя народу (народовладдя) тобто реальна можливість громадян  брати участь в управлінні державою через інститути безпосередньої (прямої) демократії (вибори глави держави, членів парламенту, органів влади місцевого самоврядування) та представницької демократії (саме діяльність органів влади, обраних на виборах), визнання народу носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі (наприклад, в Україні відповідні положення відображені в ст.5 Конституції України та Декларації про державний суверенітет України).

     Витяг з Конституції України (1996):

 Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування

     Витяг з Декларації про державний суверенітет України (1990):

II. НАРОДОВЛАДДЯ

Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України.

Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.

Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР.

Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України.

3. Функції держави- поняття, види. Форми та методи здійснення функцій держави

     Функції держави (лат. functio — виконання, звершення, напрям діяльності)- головні напрями діяльності держави в середині самої держави та у зносинах з іншими суб’єктами міжнародного права (державами, міжнародними організаціями).

     Основна функція держави, її основне призначення- бути засобом упорядкування суспільних відносин та розв’язання суперечностей, що виникають у суспільстві та у зносинах з іншими суб’єктами міжнародного права.   

     Види (класифікація, поділ на групи за певними ознаками) функцій держави (перелік не є вичерпним):

     А.  За сферою суспільного життя:

-     політичні- організація суспільних відносин з приводу формування державної влади та її діяльності (вибори, референдуми, діяльність парламенту, уряду тощо) ;

-     економічні (дав.-гр. οἶκος, oíkos — дім та дав.-гр. νόμος — закон, «мистецтво» господарювання)  - організація та забезпечення функціонування і розвитку фінансово-господарських відносин тощо ;

-     ідеологічні (гр. εἶδος (ейдос)), ιδέα-  початок, принцип- форма духовно-пізнавального відображення в свідомості людини певних закономірних зв'язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення)- формування особистої та суспільної свідомості громадян;

-      соціальні (гуманітарні) (лат. humanitas - людство, людяність, який стосуюється людини)- забезпечення соціальної захищеності людей (особливо дітей, людей похилого віку, осіб пільгових категорій, вразливих верств населення), рівня їх життя, охорони здоров’я тощо;

-     правоохоронні- охорона громадського порядку, громадської безпеки, забезпечення належного рівня законності в усіх сферах суспільних  правовідносин тощо;

-     культурні- організація науки та освіти, забезпечення збереження культурної спадщини і доступу громадян до неї;

-     екологічна (екологія- дав.-гр. οἶκος — середовище, житло і λόγος — вчення, наука- це наука, що вивчає закономірності відносин між живими організмами та зовнішнім середовищем, довкіллям, їх взаємний вплив один на одного)-  діяльність держави щодо збереження земного природного середовища, мінімізації його втрат від впливу життєдіяльності людей тощо;   

     Б. За територіальною спрямованістю:

-     внутрішні- напрями діяльності держави, в яких реалізується її внутрішня політика

(політичні, економічні, фіскальні, гуманітарні, правоохоронні, екологічні функції

тощо);

-     зовнішні- напрями діяльності держави, в яких реалізується її зовнішня політика щодо

комунікації з іншими суб’єктами міжнародного права (зовнішньополітичні,

зовнішньоекономічні, зовнішньоекологічні функції, оборона країни, боротьба з

тероризмом тощо);

     В. За тривалістю у часі:

-     постійні- ті, що виконуються державою безперервно, є завжди на порядку денному

її життя (політичні, економічні, гуманітарні, культурні, оборона країни тощо);

-     тимчасові- реалізуються  упродовж певного періоду (наприклад, вступ України до Ради Європи (1995), прагнення до вступу у НАТО, ЄС, ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та стихійних лих, епідемій тощо);

     Г. За соціальним призначенням:

-     головні (стратегічні)- є такими, що мають стратегічний характер і визначають

перспективи розвитку держави (політичні, економічні, гуманітарні, культурні, оборона країни, зокрема звільнення території України від російського окупанта та відновлення суверенітету, судова реформа та реформа правоохоронної системи, вступ до ЄС, НАТО, реалізація державних програм в різноманітних сферах тощо);

-     другорядні (тактичні)- похідні від головних, визначають шляхи виконання стратегічних задач держави (прийняття необхідних законів, інших НПА, обмеження виїзду за кордон чоловіків відповідного віку під час правового режиму воєнного стану, організація дистанційного навчання в закладах освіти, організація зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО), національного мультипредметного тесту (НМТ) тощо);

     Д. Спеціальні функції (головні-тимчасові)- є стратегічними та виконуються

державою на певному етапі свого історичного розвитку, тобто у певний період (вступ

до Ради Європи, НАТО, ЄС, забезпечення політичної, економічної та військової

підтримки міжнародної спільноти у відновленні суверенітету України тощо).

     Одна і та ж функція може одночасно належати до їх різних видів.

     Форми здійснення функцій держави- однорідна діяльність органів державної влади, за допомогою якої реалізуються її функції.

     Види форм здійснення функцій держави (перелік не є вичерпним):

-     правотворча форма- розробка, прийняття, зміна та систематизація законів та інших НПА;

-     управлінська форма- адміністрування з приводу організації життя суспільства в усіх сферах його існування через виконання вимог законодавства;

-     правоохоронна форма- забезпечення захисту прав та свобод людини і громадянина, попередження і припинення правопорушень,  притягнення правопорушників до юридичної відповідальності;

-     правозастосовча форма- забезпечення використання норм законодавства в практичній діяльності механізму держави;

-     організаційно-регламентуюча форма- забезпечення підбору і ефективної роботи персоналу;

-     організаційно-економічна форма- забезпечення логістичних питань діяльності механізму держави;

-     організаційно-контрольна- забезпечення нагляду за виконанням функцій держави всіма її органами та організаціями.

     Методи здійснення функцій держави- це способи і прийоми, за допомогою яких механізм держави реалізує  свої функції.

     Види методів здійснення функцій держави (перелік не є вичерпним):

-     переконання- орієнтування учасників суспільних відносин до самостійного дотримання ними належної поведінки та діяльності у відповідності до чинних правових вимог, закріплених в законодавстві, що має відповідати їх особистим інтересам і інтересам суспільства ;

-     заохочення- схиляння учасників суспільних відносин до належної правової поведінки за допомогою пільг, нагород, матеріального стимулювання тощо;

-     примус- у разі неналежної поведінки, невиконання вимог законодавства, вчинення правопорушення особою, незалежно від її бажання, здійснення правового впливу на неї, зокрема через притягнення до юридичної відповідальності у формі стягнень або покарань, заради відновлення порушених нею прав та свобод.

Автор матеріалу- вчитель правознавства Одеського юридичного ліцею Одеської міської ради Коритнюк Я.О.