Стаття 6 Право на життя та розвиток

Держава визнає той факт, що кожна дитина має невід’ємне право на життя. Держава визнає, що кожна дитина має право на здоровий розвиток.

Масютіна М.Е., керівник гуртка

«Дебати» ЦДЮТ м. Бердянська,  керівник гуртка - методист

ПРАВО НА ЖИТТЯ тренінг для старшокласників

Мета:

-               Виховувати самоповагу, почуття власної гідності, свободи, рівності;

-               Формувати у підлітків переконання у самоцінності життя;

-               Виробити у групи розуміння того, що право людини на життя не залежить від власних поглядів.

Час проведення: 2-3 заняття

Обладнання: плакати з цитатами, роздавальний матеріал, роздруковані картки з матеріалом для обговорення, мультимедійний проектор.

Коментар: до початку заняття вчитель вивішує на класній дошці плакати з цитатами.

Хід заняття Вступ 

Оголошення теми й мети тренінгу (5 хв.)

Життя людини у багатьох релігіях та культах вважається священним. Від життя та права на життя людини беруть початок не лише релігія, а також казки (як наприклад, Чахлик Невмирущий) і філософія. У своїй творчості ледь не усі відомі письменники минулого та сучасності намагаються донести цінність життя людини як рідкісного дару. Іноді достатньо прочитати сонети Шекспіра, поезію Гетте або Шевченка, щоб ставитися до свого життя та життя інших людей уважніше. Відомий поет України В. Симоненко, який прожив життя-спалах (28 років), написав вірш «Ти знаєш, що ти – людина?».

Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Очі твої – одні.

Більше тебе не буде Завтра на цій землі.

Інші ходитимуть люди – Добрі, ласкаві і злі.

Сьогодні усе для тебе: Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба – Гляди ж не проспи.

Бо ти на Землі – людина,

І хочеш того чи ні – Усмішка твоя – єдина, Мука твою – єдина.

Очі твої – одні.

У своєму вірші поет говорить про неповторність кожної людини. Кожен із вас особистість, і саме такої людини, як ви, немає на землі і не може бути. Кожна людина є єдиною і унікальною. Ви говорите по-різному, по-різному думаєте і висловлюєтеся, мирно живете, іноді сперечаєтеся, але завжди повинні пам’ятати, що всі люди на землі мають однакові права.

Вправа «Знайомство» (5 хв.)

 Кожному учаснику тренінгу необхідно написати слово, що асоціюється у нього з поняттям «право». Можна намалювати символ (емблему), що відображає індивідуальність, захоплення, переконання. Далі необхідно, щоб кожний стисло прокоментував написане слово, що асоціюється у нього з поняттям «право». (Листочки клейкого паперу із записами наклеюють на «правове дерево») 

Право – система обов’язкових для всіх, формально визначених правил поведінки, які встановлюються державою.

Вправа «Правила тренінгу» (2 хв.) 

Нагадати учням під час обговорення наступні правила:       бути коректним, тактовним;

•     бути конструктивним, лаконічним;

•     дотримуватись «правила руки» (піднімати руку, коли бажає висловити свою думку); 

•     обговорюючи тезу, аргументувати  її;

•     не повторювати  чужих думок. 

Вправа «Очікування» (3 хв.)

(На уявному «правовому полі», на заздалегідь підготовлених зернинах учні записують свої очікування та озвучують).

Основна частина

Вправа «Мозковий штурм» (5 хв.)

Вироблення поняття «право», «права людини», «права дитини», «право на життя». (На фліпчарті записуються головні тези, які озвучили  школярі, а потім тренер підсумовує все сказане).

-                 Що таке права людини?

-                 Для чого дитині потрібні права?

-                 Ви можете навести приклади своїх прав?

-                 Назвіть ті можливості, які потрібні для нормального існування людини?

Тест про права дитини (10 хв.)

Тренер пропонує виконати завдання тесту учасникам групи, після чого коментує правильні відповіді.

Міні-лекція «Право на життя одне з основоположних прав людини»  (10 хв.)  Матеріали для тренера див. додатки 2,3

Вправа «Трансплантація серця»( 20 хв.)

Тренер об’єднує учасників у підгрупи та описує ситуацію, коли в лікарні перебувають хворі, що потребують пересадки донорського серця. Всі вони знаходяться приблизно в однаковому, досить тяжкому стані. Але є тільки одне серце для пересадки. Хворі:

1.             Бізнесмен-29 років, може надати лікарні матеріальну допомогу;

2.             Дівчинка-10 років, уражена дитячим церебральним паралічем, розумова відстала;

3.             Жінка-65 років, має шестеро дітей;

4.             Чоловік-33 роки, священник;

5.             Дівчина-19 років, наркоманка, неодноразово намагалася покінчити життя самогубством;

6.             Чоловік-37 років, заступник міністра;

7.             Чоловік-40 років, будівельник; 8.           Жінка-35 років, відомий  лікар-онколог;

                                9.        Підліток-16 років, ВІЛ-інфікованиий.

Усі учасники умовно стають «лікарями-кардіохірургами» і мають вирішити, кому із хворих першому буде зроблено пересадку і в якому порядку проводитимуться операції у подальшому. Потрібно обґрунтувати критерії, за якими учасники зробили свій вибір.

Кожна підгрупа отримує список пацієнтів у порядку зарахування їх до клініки.

Після обговорення у підгрупах (10 хв.) представник кожної з них доповідає перед усією групою про послідовність операцій.

Запитання для обговорення:Чи залежить право на життя від особистих якостей людини?Хто і як вирішує, корисна та чи інша людина для суспільства?

До чого це може призвести?

Що ви відчуватимете, коли когось з ваших родичів чи друзів не визнають корисним для суспільства і на цій підставі залишать без медичної допомоги, правового захисту, соціального забезпечення? Чи є діти корисними для суспільства?

Тренер ні в якому разі не може засуджувати дітей за їхній вибір! Необхідно  розповісти підліткам про клятву Гіппократа і підвести їх до думки про те, що всі  

Вправа «Право на життя. Евтаназія» (20 хв.)

На початку вересня 1997 року, коли засоби масової інформації всього світу коментували загибель принцеси Діани, у газеті «Комсомольська правда» у зв’язку з трагедією пригадали про смерть внаслідок автокатастрофи 13.11.1982 року монакської принцеси Грейс. Про неї розповідали так:

«У лікарні лікарі виявили у принцеси серйозну черепно-мозкову травму, і якби принцеса залишилася жива, то вона була б паралізована до кінця своїх днів. Чоловік принцеси, донька і син, порадившись, прийняли «вердикт світил медицини». Вони попрощалися з Грейс, і апарат штучного життєзабезпечення було відключено. Це був акт евтаназії, тобто вбивства з милосердя».

Питання: «Хто чув про евтаназію?» (Як правило, питання залишається без

відповіді.)

Перш за все необхідно з’ясувати суть поняття евтаназія. Термін евтаназія (від гр.«eu» — «добрий», «thanatos» — смерть) запропоновано ще у ХVI ст. англійським філософом Ф. Беконом, якому належать слова, про те, що обов’язок лікаря полягає не лише у тому, щоб відновити здоров’я, а також і у тому, щоб полегшити страждання та муки,які завдаються хворобою. У ч. 3 ст. 52 Основ законодавства України про охорону здоров’я евтаназія тлумачиться як навмисне прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань . У Цивільному кодексі України, а саме у ч. 4 ст. 281 вказано, що існує заборона задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя .

Аналіз проблемної ситуації 

Сухий стукіт дерев’яного молотка пролунав у залі. «Суд прийшов до рішення», - оголосив клерк. Рішення було безрадісним: тридцятисемилітня американка Кетлін Феррел повинна померти.

Але що це? Юрист широко посміхається. На обличчях родичів тієї, що приречена на смерть, також можна помітити щось на кшталт вдячної покори. Кетлін Феррел помре, бо хоче померти. Вона отримала право на смерть... Суд у містечку Томе Рівер, штат Нью-Джерсі, постановив задовольнити позов Феррел і відключити апарат штучного дихання, який підтримував її життя. Аргумент судді: «Було б занадто жорстоким підтримувати існування, настільки переповнене болем». Кетлін Феррел страждала на тяжку смертельну недугу, вона була повністю паралізована, але зберігала ясність думки. І ця думка прагла смерті». Питання для дискусії:

•                Чи підтримуєте ви рішення суду? Якби ви були членом суду присяжних, чи проголосували б ви за відключення апарату? Якщо так, то чому? Якщо ні, то чому?

•                Чи могли б ви уявити подібну ситуацію у нашій країні? Чому?

Коментар тренера: Справа Феррел у США не була єдиною, відомі також імена Карен Енн Куінлян (1976 p.) та інших, щодо яких також поставало питання про «милосердну смерть».

 У Голландії діє закон, згідно якого троє медиків (включаючи лікуючого лікаря) можуть прийняти рішення про евтаназію у присутності когось з близьких (від імені яких і висловлюється саме прохання) один з лікарів робить милосердну ін’єкцію. 

Проблема евтаназії зараз обговорюється медиками, юристами, економістами, громадськими діячами. Коли медицина досягає високого рівня розвитку, багатий пацієнт, оточений надскладною дорогою апаратурою, стає у приватній клініці золотою жилою. І, навпаки, біля ліжок невигідних хворих можуть помістити повільний код, «шоу-код» або іншу позначку того, що потрібно робити вигляд, що допомога надається, але насправді не поспішати. Таким чином, життя пацієнта починає залежати від товщини гаманця. Отже, головним стає не право людини на життя, а його забезпеченість.

 На прикладі деяких страшних хвороб можна знову побачити, що питання не завжди може вирішуватися беззастережно. Можна пригадати і загальновідомий факт появи на світ великого поета Гете, який народився «синьочорним», тобто з важкою формою асфіксії (тривалого порушення дихання). Зазвичай такі діти страждають серйозними відхиленнями у розумовому розвитку. Але з немовляти виріс Гете.

І, хто знає, скільки знадобиться часу, щоб знайти ліки від тих чи інших хвороб. А раптом це відбудеться завтра? Або за місяць? Немає у світі нічого непоправного, крім смерті.

Вправа «Право на життя. Смертна кара» Дискусія про смертну кару: аналіз і рішення ( 15 хв.)

Одним із фундаментальних прав людини є право на життя. Однак у багатьох сучасних країнах зберігається смертна кара. Ставлення до неї неоднозначне, існуючі крайні позиції можна представити у вигляді дискусії двох людей:

Перший спікер позиції «За смертну кару»: «Смертна кара суперечить головному праву людини — праву на життя. Ніхто, включаючи й державу, не має права робити замах на людське життя. Тому смертна кара в правовій державі має бути скасована».

Перший спікер позиції «Проти смертної кари»: «Я згоден з тим, що право на життя носить фундаментальний характер. Я також згоден з тим, що права людини повинні бути гарантовані державою.

Проте смертна кара застосовується до тих осіб, які самі порушили права інших людей. Здійснюючи тяжкий злочин, людина тим самим ставить себе поза законом, вона опиняється за межею суспільства, моралі, моральності. Отже, до нього не застосовуються, права людини.

Злочин проти життя інших людей має каратися самими жорстокими методами, аж до смертної кари».

Другий спікер позиції «За смертну кару»: «Перш за все, я хочу зауважити з приводу Вашого останньої тези про гарантії проти подібних злочинів.

У країнах, де як і раніше, існує та застосовується смертна кара, тяжких злочинів проти життя, честі та гідності людини відбувається не менше, ніж у країнах, де смертна кара скасована.

Тепер з приводу справедливості: відплата - це ще не  справедливість. Вводячи смертну кару, держава сама переступає через права людини. Якщо сьогодні держава не гарантує право на життя, хай навіть самому запеклому злочинцеві, то завтра вона не гарантує це право доброчесному, законослухняному громадянинові.

До того ж, скажемо прямо, слідство і правосуддя іноді допускають помилки. Відомі випадки, коли помилково до страти засуджувалися особи, що згодом виявлялись невинними у скоєні тяжких злочинів. Тому я роблю висновок, що держава в ім'я прав людини має відмовитися від смертної кари, замінивши її, скажімо, на довічне ув'язнення

Смертна кара людини, яка вчинила тяжкий злочин проти життя пішого, - це відновлення справедливості і гарантія від подібних «починів в подальшому».

Другий спікер позиції «Проти смертної кари»: «Цікаво виходить. Страту Ви пропонуєте скасувати заради дотримання прав людини.

А довічне ув'язнення хіба не порушує право людини на свободу? Зрештою, чи не здається вам, що ви пропонуєте замінити одне порушення прав людини з боку держави (смертну кару) іншим (довічним ув'язненням)?

А якщо, слідуючи вашій логіці, держава не повинна порушувати права людини, то потрібно взагалі скасувати всю пенітенціарну систему. До чого ж ми тоді, у результаті, прийдемо?»

Завдання:

1.   Приєднайтесь до запропонованої дискусії.

2.   Виступіть в ролі третього спікера і підведіть підсумки дебатів:

             а)          з боку позиції ствердження;

б)з боку позиції заперечення.

3.   Яка зі сторін є більш переконливою і чому? Висловіть свою думку. З чим Ви згодні, а з чим - ні?

Аналіз проблемної ситуації ( 10 хв.)

На останні судові засідання Микола Іванович приходив щодня. Зустрічаючись з ним у коридорі, підсудні М. і К. шкірилися, інколи кричали: «Привіт, папаша!» Ці витівки М.І. виносив стоїчно, лише в останній день відповів: «Сьогодні ви у мене посмієтеся». У залі М.І. теж поводився коректно, на провокації підсудних, які ганьбили його доньку, намагався не відповідати. Єдиною дивакуватістю було те, що він незмінно приносив з собою фотографію доньки і тримав обличчям до судей. З цієї фотографії лукаво дивилася Олена, яка назавжди залишилася сімнадцятирічною, від чого народним засідателям було моторошно, тим більше, що у 1-му томі справи вони один раз (на більше не стало духу) бачили інші фотографії. На любительських знімках, кваліфікованих експертами як порнографічні, Олена фізично ще була жива, але морально - знищена. А на посмертні знімки Олени з перерізаним горлом тим більше неможливо було дивитися.

М.І. також бачив ці фотографії, тож його тиху демонстрацію, безслівну молитву про відплату можна було зрозуміти. Після оголошення вироку: К. -15 років, М. - 10 років - почувся постріл. Потім другий. Кулі безневинно цвіркнули по підвіконню за спинами засуджених, і тут начальник караулу кинувся до М.І., повалив його на підлогу. З тих пір кожен, хто арештовував М.І., який швидко припинив опір, конвоював або допитував його, обов’язково співчутливо запитував: «Як же це ти промазав, батьку?» «Було важко стріляти у людей, я й не влучив», - відповідав Н.І. Питання до групи:

•                Що ви можете сказати про дії М.І.?

•                Чи мав він право виносити і виконувати власний вирок? (Він саме так і висловився «Я присудив».)

Підсумок (10 хв.).

Тренер пропонує пригадати листа-звернення Нобелівського лауреата, колумбійського письменника Габріеля Гарсіа Маркеса, котрий він написав після того, як у нього  знайшли смертельну хворобу і, де кожне слово дихає  любов’ю до  життя, щоб зрозуміти – саме життя є головним для людини і людина має відповідати за своє ставлення до нього (див. додаток 4).

При наявності мультимедійного проектора можна показати слайдову презентацію(https://www.youtube.com/watch?v=qETEmmd_pbc&spfreload=10&hd=1).

Вправа "Оплески по колу"( 3 хв.)

Ведучий: «Ми добре попрацювали сьогодні, і мені хочеться запропонувати вам гру, в ході якої оплески спочатку звучать тихенько, а потім стають все сильніше і сильніше.» Ведучий починає тихенько плескати в долоні, дивлячись і поступово підходячи до одного з учасників. Потім цей учасник вибирає з групи наступного, кому вони аплодують удвох. Третій вибирає четвертого і т.д.

останньому учаснику аплодує вже вся група.

Рефлексія тренінгу (2 хв.)

•  Про що Ви дізналися на занятті?

•  Як Ви себе почували на занятті, виконуючи завдання? • Де ви зможете використати набуті під час заняття знання та вміння?

Додаток 1

 Тест о правах ребенка

1.     Ребенком, согласно Закона о правах ребенка, считается человек:

а) с момента рождения до 18 лет*;

б) с момента рождения до 10 лет;

в) с момента рождения до 16 лет

2.     Дети имеют равные права при условии:

а) если они родились в одной стране;

б) если они родились в законном браке;

в) равного социального положения;

г) равного имущественного положения;

д) независимо от различных обстоятельств*.

3.     Жестоко, грубо, оскорбительно с ребенком имеют право обращаться: а) родители;

б)родственники;

в) никто*;

г) сверстники ребенка.

4.     Воспитание ребенка, основанное на определенном религиозном мировоззрении родителей или лиц, их заменяющих, государство: а) запрещает;

б) никогда не вмешивается в него;

в) не вмешивается в него, если это не угрожает жизни и здоровью ребенка*;

г) контролирует при проведении обрядов в учебных заведениях.

5.     Ребенок может определять свое отношение к религии:

а) самостоятельно, если это не наносит вреда государству, чести и достоинству   других членов общества*;

б) по требованию родителей;

в) учитывая религиозные традиции государства;

г) по совету друзей или взрослых людей.

6.     Ребенок имеет право на свободное выражение собственного мнения: а)  безоговорочно*;

б) не имеет;

в) если это не наносит вреда другим людям.

7.     Государство имеет право разлучать ребенка с одним или обоими родителями:

а) если это необходимо в интересах государства;

б) не имеет права;

в) если это необходимо в интересах ребенка*.

8.     Ребенок может учиться:

а) в школе, которую он выбрал*;

б)  в школе, куда его направили местные органы власти;

в) в школе, которая соответствует его умственным способностям.

9.     С какого возраста подросток имеет право на самостоятельный труд: а) с 18 лет;

б) с 16 лет*;

в)  после окончания учебного заведения, дающего профессиональную подготовку.

10.  Дети имеют право на  объединение в самостоятельные детские организации:

а) при условии, что деятельность этих организаций не противоречит законам своей страны, не ущемляет права и свободы других лиц; б) не имеют этого права;

в)  при условии обязательного присутствия взрослого руководителя;

г) безоговорочно.

11.  Ребенок, живущий с родителями в собственном доме или в государственной квартире, имеет право на это жилище:

а) всегда и при любых обстоятельствах*;

б) только пока живет с родителями;

в) пока живы родители.

12.  Фильмы, книги, передачи, имеющие признаки культа насилия и жестокости:

а) можно использовать для определенной аудитории детей при получении соответствующего разрешения;

б) можно использовать при любых обстоятельствах;

в) преследуются по закону*;

г) можно использовать для детей, если получено письменное согласие родителей.

13.  Дети могут участвовать в военных действиях:

а) если этого требуют интересы государства;

б) если есть согласие родителей;

в) не могут*.

14.  Дети, у которых есть физические или умственные недостатки:

а)  учатся в школе, которую выберут сами с помощью родителей*;

б) учатся в специальных учебных заведениях;

в) не учатся согласно медицинскому заключению.

15.  За нарушение детьми до 14 лет законодательства Украины несут ответственность: а) сами дети;

б) родители или лица, их заменяющие (опекуны или приемные родители)*, в) только родители.

16.  В случае привлечения несовершеннолетнего к уголовной ответственности при проведении следствия обязательно присутствие: а) представителя местных органов власти;

б)родителей;

в) адвоката и педагога (психолога)*.

17.  Ребенок, проживающий отдельно от одного или обоих родителей, имеет право:

а) на поддержание регулярных личных отношений с родителями, если это не наносит вреда его жизни и воспитанию*;

б)в случаях, предусмотренных распоряжением органов опеки и попечительства;

в) по согласию с родственниками или опекунами. Вопросы:

•      Кто является ответственным за обеспечение прав детей?

•      Какие основные права вам известны?

•      В каком международном документе записаны права детей?

•      Кто запомнил какие-нибудь положения Конвенции?

•      В каких сказках, литературных произведениях нарушались права детей?

Додаток 2 Опис змісту права на життя, понятійний апарат

Право на життя є одним з основоположних прав людини. Унікальністю цього права є те, що, якщо людина позбавлена права на життя, то набуття всіх інших прав для неї є неможливим. 

Право на життя закріплене у таких основоположних міжнародних документах:

•               Загальна декларація прав людини (1948);

•               Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966);

•               Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950);

•               Конвенція про права дитини (1989), а також в інших регіональних та міждержавних актах про права людини та у конституціях більшості країн світу.

Право на життя – це невід’ємне, природне право кожної людини. У сучасній науці існують різні думки та теорії пояснення моменту виникнення такого права, а саме:

•               право на життя виникає з моменту зачаття. Ця теорія є особливо поширеною серед представників церкви, у східних культурах, а також наразі активно пропагується противниками штучного переривання вагітності (абортів);

•               право на життя виникає з моменту народження. На сьогодні, саме ця теорія є найбільш поширеною в суспільстві. Вважається, що життя людини починається з моменту, коли вона розпочинає самостійно дихати після народження; 

•               право на життя виникає з моменту отримання свідоцтва про народження, оскільки саме з цього моменту людина може бути учасником певних процесуальних дій (наприклад, реєстрація місця проживання). Однак, наразі ця теорія отримала найменше визнання та поширення. 

Відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950): «Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлений життя інакше, ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні  злочину,  за  який  закон  передбачає  таке покарання». 

Стаття 27 Конституції України передбачає:«Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань».

Право на життя багатогранне. Воно охоплює такі поняття як «цінність і захист власного життя», «повага і захист життя іншої людини». Ці поняття часто переплітаються і на практиці виявляються несумісними. Прикладом може слугувати необхідна самооборона, а саме 

– заподіяння  необхідної шкоди тому, хто посягає на законні права та свободи людини, її близьких або власність, щоб припинити таке посягання. Наприклад, у випадку, коли учневі погрожують ножем, він може застосувати необхідну самооборону по відношенню до нападників. Зокрема, використати навіть небезпечні прийоми дзюдо, щодо яких тренер зауважував, що  застосовувати їх можна лише у виняткових випадках. Однак, навіть у ситуації необхідної самооборони слід об’єктивно оцінювати ситуацію і цінувати життя іншої людини. Вбивство, позбавлення життя та замах на життя – це найгірші та найстрашніші прояви зневаги до людського життя. Недарма, одним із основних релігійних постулатів є: «Не вбий!», що свідчить про історичне засудження цього жахливого діяння. У літературній спадщині  будь-якої країни, незважаючи  на  її  культурні або релігійні особливості, можна знайти безліч прикладів засудження вбивства. Так, у багатьох казках та оповіданнях народів світу зустрічаються сюжети про живу та мертву воду, воскресіння від кохання, постання з попелу, які свідчать про те, що питанням життя та смерті, цінності життя завжди приділялась пильна увага. 

Ще одним важливим елементом, який нерозривно пов’язаний з реалізацією кожною людиною права на життя, є заборона смертної кари. Після Другої Світової Війни все більше країн почали відмовлятись від застосування до злочинців такого виду покарання. 

Крім того, скасування смертної кари визначено у Резолюціях Генеральної Асамблеї ООН від 8 грудня 1977 року та 15 грудня 1980 року, а також у Другому  факультативному протоколі до Пакту про громадянські та політичні права від 15 грудня 1989 року. На сьогодні, у світі налічується 130 країн, що відмінили застосування смертної кари або не застосовують її на практиці. Однак, 68 країн продовжують використовувати таку міру покарання. З 1995  року в Україні  смертна  кара  не  застосовується. 29 грудня 1999 року Конституційний Суд України визнав, що смертна кара суперечить Конституції України, а у 2000 році Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального кодексу України, якими остаточно вилучила поняття «смертна кара» з офіційного переліку кримінальних покарань. 

Більше того, у 2007 році Україна приєдналась до зазначеного Факультативного протоколу 1989 року про скасування смертної кари.

З правом на життя тісно переплітаються такі поняття як «евтаназія» та «самогубство». 

Евтаназія — це умисні дії чи бездіяльність медичних працівників (або інших осіб), які здійснюються ними для припинення фізичних, психічних і моральних страждань пацієнта. 

Для цього  обов’язковим є письмове або  усне  клопотання  пацієнта,  який усвідомлює значення своїх дій. Наприклад, у Нідерландах лікарям дозволяється припинити лікування невиліковно хворого за його бажанням для того, щоб прискорити настання природної смерті. 

Поняття евтаназії та самогубства є надзвичайно складними для аналізу та обговорення з огляду на етичні аспекти. З одного боку, кожна людина має право розпоряджатися своїм життям, з іншого – життя людини є найвищою цінністю, що має охоронятися як, власне, самою людиною, так і усіма іншими. 

Щодо права на евтаназію, то на сьогодні існують такі три підходи до його визначення: 

•   категоричне заперечення права на евтаназію; 

•   право на евтаназію винятково залежно від волі самої людини; 

•   право на евтаназію як існування поняття права на смерть. 

В Україні заборона евтаназії передбачена Цивільним  Кодексом  України,  а  також Основами законодавства про охорону здоров’я України, де зазначається, що забороняється задоволення прохання особи про припинення її життя. Право людини на позбавлення себе життя (самогубство) не закріплене на законодавчому рівні в жодній країні світу. 

Життя дається людині лише раз, його не можна повторити або переробити минуле за власним бажанням. Життя – це не комп’ютерна гра, де у кожного героя є декілька спроб або з десяток додаткових життів. Один необережний крок або необдуманий вчинок можуть назавжди завадити пізнати світ навколо та любов близьких.

Додаток 3 

Паньків О. М., Петровський Ю. І.

ПРАВО ЛЮДИНИ НА РОЗПОРЯДЖЕННЯ ЖИТТЯМ: ДЕЯКІ АСПЕКТИ

Право на життя як форму руху матерії мають усі живі істоти. Проте щодо людини це право має значно глибший зміст. Лише людина наділена розумом і свідомістю, тому є вищою, притому соціальною істотою, оскільки її життя нероздільне від суспільного розвитку. Без життя (права на нього) втрачають свою вагу інші природні і соціальні цінності: навколишнє середовище, матеріальний достаток, мирне існування, розвиток демократії тощо.

Говорячи про право на життя, необхідно перш за все прояснити суть дефініції «життя». На думку професора П. М. Рабіновича, життя — це стан людини, в якому вона перебуває від моменту автономізації стосовно організму матері під час фізіологічних пологів і до її біологічної смерті [1, ст. 117].

На нашу думку, кожна людина прагне до самозбереження, до існування. Суб’єктом права на життя є людина, особа, яка природним шляхом, тобто через народження,набуває це право. Однак більш глибший аналіз чинних правових норм вказує на неточності у юридичному визначенні права на життя, у той час, коли юридичні норми мають бути надзвичайно точними і визначеними, що в свою чергу є запорукою високого рівня розвитку законодавства, техніки його застосування та творення, правової культури [2, ст. 21].

Візьмемо за приклад норму ст. 25 Цивільного кодексу України, яка визначає правоздатність громадян і встановлює, що «правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті» [3, ст. 26]. Вже у цій формулі є неточність, а отже, і невизначеність, оскільки народження людини є не моментом,а процесом, який має свою тривалість у часі, і триває від кількох хвилин до, інколи, кількох діб. Отже, з якого часу в людини виникає її право на життя? З моменту початку пологів? З моменту закінчення пологів? А може з моменту зачаття дитини? Наприклад, законодавство Китаю, визначаючи вік людини і день її народження доплюсовує ще 9 календарних місяців її внутріутробного розвитку.

Одним опосередкованим підтвердженням того, що право на життя в особи виникає з моменту народження, є відсутність у нашому законодавстві кримінальної відповідальності за проведення абортів, які при сприянні концепції наділення зародку правом на життя повинні були б прирівняні з вбивством. Отже, право на життя виникає у фізичної особи тільки в момент народження.

Право на життя — широке і багатопланове поняття, що включає в себе різні аспекти, до яких можна віднести збереження життя, визначення межі його здійснення (початку і кінця), право розпоряджатись своїм життям, яке реалізується через можливість піддати себе ризику або евтаназії (тобто спричиненню легкої смерті та ін.

Право на життя в аспекті розпорядження своїм життям можна розуміти як можливість піддавати себе небезпеці, вирішувати питання про зупинення свого життя.

У деяких випадках держава не забороняє ризикувати своїм життям, а це означає,що дозволяє. Наприклад, каскадери піддають своє життя великій небезпеці. Здорові люди проводять на собі небезпечні наукові експерименти. Женевський лікар Ж. Понто перевіряв результати створеного щеплення, дозволяючи трьом гадюкам вкусити себе.

В місті Сан-Франциско щороку віруючі відзначають страсну п’ятницю, розпинаючи живих людей: п’ятьох добровольців спочатку б’ють, а потім прибивають до хрестів. Вони перебувають на хресті кілька хвилин й існує ризик загинути від серцевого нападу, тому неподалік чергує група лікарів, що зможе надавати ургентну медичну допомоги за необхідності. Звичайно, ці приклади розпорядження своїм життям були зроблені усвідомлено, добровільно, при здоровому глузді.

Ще одним способом розпорядження життям є самогубство, під яким, як правило, у науковій літературі розуміють власноручне, усвідомлене і добровільне позбавлення себе життя за будь-яких причин, крім впливу на людину ззовні, внаслідок чого вона приймає рішення піти з життя не добровільно, а через те, що опинилася у безвихідній ситуації, створеній з волі інших. Немає ніяких аргументів проти того, що всі люди мають право на життя і право на розпорядження своїм життям (у тому числі і право на смерть). Два цих права тісно пов’язані між собою. На даний час з правом на життя виникає значно менше проблем, ніж з правом на життя в аспекті розпорядження своїм життям (тут і самогубство, евтаназія).

Додаток 4 

Предсмертное письмо Габриэля Маркеса Гарсиа

Если бы на одно мгновение Бог забыл, что я всего лишь тряпичная марионетка, и подарил бы мне кусочек жизни, я бы тогда, наверно, не говорил все, что думаю, но точно бы думал, что говорю.

Я бы ценил вещи, не за то, сколько они стоят, но за то, сколько они значат. Я бы спал меньше, больше бы мечтал, понимая, что каждую минуту, когда мы закрываем глаза, мы теряем шестьдесят секунд света.

Я бы шел, пока все остальные стоят, не спал, пока другие спят.

Я бы слушал, когда другие говорят, и как бы я наслаждался чудесным вкусом шоколадного мороженного. 

Если бы Бог одарил меня еще одним мгновением жизни, я бы одевался скромнее, валялся бы на солнце, подставив теплым лучам не только мое тело, но и душу. Господь, если бы у меня было сердце, я бы написал всю свою ненависть на льду и ждал пока выйдет солнце.

Я бы нарисовал мечтой Ван Гога на звездах поэму Бенедетти, и песня Серрат стала бы серенадой, которую я бы подарил луне.

Я бы полил слезами розы, чтобы почувствовать боль их шипов и алый поцелуй их лепестков.

Господь, если бы у меня еще оставался кусочек жизни, я бы не провёл ни одного дня, не сказав людям, которых я люблю, что я их люблю.

Я бы убедил каждого дорогого мне человека в моей любви и жил бы влюбленный в любовь.

Я бы объяснил тем, которые заблуждаются, считая, что перестают влюбляться, когда стареют, не понимая, что стареют, когда перестают влюбляться!

Ребенку я бы подарил крылья, но позволил ему самому научиться летать. Стариков я бы убедил в том, что смерть приходит не со старостью, но с забвением.

Я столькому научился у вас, люди, я понял, что весь мир хочет жить в горах , не понимая, что настоящее счастье в том, как мы поднимаемся в гору.

Я понял, что с того момента, когда впервые новорожденный младенец сожмет в своем маленьком кулачке палец отца, он его больше никогда  не отпустит. Я понял, что один человек имеет право смотреть на другого с высока только тогда, когда он помогает ему подняться.

Есть столько вещей, которым я бы мог еще научиться у вас, люди, но, на самом-то деле, они вряд ли пригодятся, потому что, когда меня положат в этот чемодан, я, к сожалению, уже буду мертв.

Всегда говори то, что чувствуешь, и делай, то что думаешь.

Если бы я знал, что сегодня я в последний раз вижу тебя спящей, я бы крепко обнял тебя и молился Богу, чтобы он сделал меня твоим ангелом-хранителем. Если бы я знал, что сегодня вижу в последний раз, как ты выходишь из дверей, я бы обнял, поцеловал бы тебя и позвал бы снова, чтобы дать тебе больше.

Если бы я знал, что слышу твой голос в последний раз, я бы записал на пленку все, что ты скажешь, чтобы слушать это еще и еще, бесконечно.

Если бы я знал, что это последние минуты, когда я вижу тебя, я бы сказал: Я люблю тебя и не предполагал, глупец, что ты это и так знаешь.

Всегда есть завтра, и жизнь предоставляет нам еще одну возможность, чтобы все исправить, но если я ошибаюсь и сегодня это все, что нам осталось, я бы хотел сказать тебе, как сильно я тебя люблю, и что никогда тебя не забуду.

Ни юноша, ни старик не может быть уверен, что для него наступит завтра. Сегодня, может быть, последний раз, когда ты видишь тех, кого любишь. Поэтому не жди чего-то, сделай это сегодня, так как если завтра не придет никогда, ты будешь сожалеть о том дне, когда у тебя не нашлось времени для одной улыбки, одного объятия, одного поцелуя, и когда ты был слишком занят, чтобы выполнить последнее желание.

Поддерживай близких тебе людей, шепчи им на ухо, как они тебе нужны, люби их и обращайся с ними бережно, найди время для того, чтобы сказать: "мне жаль",

"прости меня", "пожалуйста и спасибо" и все те слова любви, которые ты знаешь. НИКТО НЕ ЗАПОМНИТ ТЕБЯ ЗА ТВОИ МЫСЛИ.

Проси у Господа мудрости и силы, чтобы говорить о том, что чувствуешь.

Покажи твоим друзьям, как они важны для тебя.

Если ты не скажешь этого сегодня, завтра будет таким же как вчера. И если ты этого не сделаешь никогда, ничто не будет иметь значения. Воплоти свои мечты. Это мгновение пришло...

Література:

1.            Ворона В. А. Право на евтаназію як складова права людини на життя /

В. А. Ворона // Право України. – Київ, 2010, N 5.–С.199–205

2.            Квітка Я.М., Константінов С.Ф., Ковганич Г.Г., Денисова О.І. Знаємо та реалізуємо свої права: Навч.-метод.посіб.-К.:Навч.книга,2002.-239с.-Бібліогр.: 240.

3.            Медичне право України: проблеми становлення та розвитку. Матеріали I Всеукраїнської науково-практичної конференції 19—20.04.2007, м. Львів

4.            Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. С 79. Медичне право України: Підручник / За заг. ред. д.ю.н., проф. С.Г. Стеценка. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 507 с.