Урок-дослідження для 8 класу "Елементи народознавства у творах Т.Г. Шевченка"

Від теорії до практики: особливості вивчення життєпису та творчості Т.Г. Шевченка в дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладах.

Оксана Кизименко (м. Харків)

Елементи народознавства у творах Т.Г. Шевченка

Урок-дослідження позакласного читання у 8 класі

Мета: ознайомити учнів із творами Т.Г. Шевченка, дослідити елементи народознавства в них; розвивати зв’язне мовлення, пам'ять, навички аналізу й синтезу прочитаного; виховувати патріотизм, повагу до історичного минулого, до звичаїв і традицій українського народу, творчості Кобзаря, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: урок позакласного читання.

Форма уроку: урок-дослідження.

Обладнання: збірка поезій Т. Шевченка «Кобзар», підручники, портрет         Т. Шевченка, аудіозаписи, презентації учнів, ілюстрації до творів «Кобзаря».

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Мотивація навчальної діяльності (на дошці записано тему й епіграф уроку)

                                 Народ без традицій не живе, а животіє.

                                 Коли втрачає свої йому вбивають у голову чужі.

                                 Традиції – це панцир, який хоронить від ворожих ударів...

                                                                                                                  Д. Донцов

Слово учителя

Сьогодні ми продовжимо вивчати творчість Т. Г. Шевченка. Перед вами епіграф до уроку. Які думки він у вас викликає? Так, дійсно, ми будемо досліджувати елементи народознавства у творах Т.Г. Шевченка, адже творчість митця увібрала в себе кращі фольклорні здобутки, народну етику і естетику, народну пісню.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку

Слово учителя

Надзвичайною красою, багатством і розмаїттям відзначаються звичаї, обряди і свята українського народу. У народі говорять: « Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став». Поет думав і відчував, як думав і відчував народ, глибоко розкривав духовний світ людини.  Наш  урок не зовсім звичайний, це – урок-дослідження. Для того, щоб розглянути тему уроку повніше, творчі групи повинні були провести дослідницьку роботу згідно з попередніми завданнями:

1. Дослідження балади «Тополя».
2. Дослідження поеми «Катерина».
3. Дослідження балади «Причинна».
4. Дослідження поеми «Наймичка».
5. Дослідження поеми «Лілея».

Протягом уроку ви будете оцінювати роботу груп і виставляти оцінки. Будьте уважні! Ви маєте змогу дещо занотовувати, усі питання можете поставити після закінчення доповідей.

ІІІ. Захист творчих проектів

1.               Виступ І творчої групи «Дослідження балади «Тополя»».

По-перше, звернемо увагу на назву балади. Тополя – персонаж українського фольклору, символ засмученої, безталанної дівчини. Так, дійсно, Т.Г. Шевченко використовує у творі персоніфікований образ тополі-дівчини, яка так і не дочекалася коханого:

Таку пісню чорнобрива

В степу заспівала.

Зілля дива наробило –

Тополею стала.

Поштовхом до написання «Тополі» послужила народна балада «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси», яку Шевченко з сестрою Катериною співали у дитинстві.

По-друге, простежимо у баладі зв'язок з усною народною творчістю:

1. Сюжет про дівчину, яка не хоче йти заміж за нелюба;
2. наявність народних звичаїв (сватання, ворожіння);
3. композиція (вступ, основна частина, закінчення);
4. невелика кількість дійових осіб;
5. магічність числа «3» (тричі молодиця пила зілля ворожки);
6. відтворення первісних вірувань людей у можливість переселення душі людини в рослину;
7. чарівна дія зілля (звернення до ворожки, до «нечистої сили»);
8. зв'язок із потойбіччям (перетворення дівчини відбувається на межі дня і ночі «поки півні не співали»).

2. Виступ ІІ творчої групи «Дослідження поеми «Катерина»».

Зміст поеми «Катерина» дуже близький до змісту народної пісні «Ой у лузі та ще й при березі». У творі Шевченко розкриває трагедію дівчини-покритки. За неписаними, але загальноприйнятими законами звичаєвого права про шлюб та сім’ю, дівчина, яка стала матір’ю до одруження, підлягала осуду й ганьбі. Оскільки жінки, за тодішніми звичаями, зобов’язані були носити якийсь головний убір, виконувався обряд покриття: кілька шанованих у селі жінок збиралися і пов’язували («покривали») хусткою голову необачній дівчині. Звідси пішла і назва – покритка.

Злий поговір, неслава, які не щадять і старої матері («Мабуть, сама вчила»), призводять до того, що батьки зважуються на жорстокий вчинок. Вони мусили скоритися громадській думці, усталеним законам і вигнати «грішну» дочку з дому. 

Також у давнину був звичай: залишаючи назавжди свій край, люди брали жменьку рідної землі, яку мали покласти на їхню труну при похованні в чужій стороні. Цього звичаю дотримується і Катерина: бере з-під вишні крихітку рідної землі й ховає в хустину коло серця.

Портрет Катерини також змальований у фольклорних традиціях: у неї карі оченята, чорні брови, біле личко, вона – «як квітка на полі».

3.                   Виступ ІІІ творчої групи «Дослідження балади «Причинна»».

В основу балади покладена народна легенда про чисте й світле кохання, розлуку й трагічну загибель закоханих – мотив, досить типовий для  народних пісень. «Причинна» близька до народних пісень із погляду ритміки вірша.

Звернемо увагу на назву твору. Причинна – жінка, яка втратила психічну рівновагу внаслідок того, що їй, за давніми народними уявленнями, щось «пороблено», у цьому разі – ворожкою.

Автор влучно застосував у баладі елементи фольклору (наявність фантастичного, народних звичаїв та повір’їв, мовних засобів фольклорної поетики). Зокрема звернемо увагу на епітети фольклорного походження: «синє море», «біле тіло», «козаченько молоденький», «гай темний», «чисте поле», «дуб кучерявий», «Дніпро широкий», «біле личко» тощо.

У творі зустрічаємо русалок, які залоскотали дівчину (за народними повір’ями – це казкові водяні істоти в образі гарної дівчини з довгими хвилястими косами; персонажі українського фольклору). Русалки у Шевченка – це покритки та діти покриток, тобто ті, що були скривджені «злими людьми».

Дівчину й козака «поховали громадою як слід, по закону» (обряд поховання). За народними звичаями, на могилі дівчини садили калину – символ дівчини, а нежонатого парубка – явір, ялину чи дуб – символ хлопця.

4. Виступ VІ творчої групи «Дослідження поеми «Наймичка»».

Сюжет поеми схожий із сюжетами народних пісень і балад. У поемі «Наймичка» розповідається про жінку-покритку, яка народила позашлюбного сина. У пролозі у формі народної пісні йде сповідь розчарованої, ошуканої жінки. Також протягом поеми Шевченко використав пісні, в яких наймичка виливає своє горе.

На початку І розділу Т. Шевченко використовує прийом, характерний для усної народної творчості, зокрема, для казок: «Жили-були дід і баба…». Також використано число – три: три пари кумів, «Тричі крига замерзала. Тричі розтавала, тричі наймичку у Київ Катря проводжала…».

Ганна – головний образ поеми, є покриткою. Покритка – дівчина, яка стала матір’ю до одруження. Через те, що син довго не повертався додому, вона зверталася з молитвою до святого Миколая (культ Миколи Святого був надзвичайно поширений в Україні, його образ часто зустрічається в усній народній творчості).

У творі згадується обряд хрещення дитини (хрещення Марка), обряд поховання (поховання баби Насті), весільний обряд і його традиції (весілля Марка і Катрі).

5. Виступ V творчої групи «Дослідження поеми «Лілея»».

В основі балади – народнопісенний мотив перетворення дівчини або хлопця на рослину. Безпосереднім поштовхом до написання балади послужив запис народної пісні «У Києві на ринку п’ють козаки горілку...» Лілея – міфологічний символ чистоти й цнотливості. Шевченко транспонує цей відомий з античності й середньовіччя мотив, який в українському фольклорі найбільш притаманний побутовій баладі, – у соціальний вимір, зобразивши конфлікт громади й пана і зробивши мотив цієї метаморфози виявом людської жорстокості, породженої соціальною кривдою.

У поемі Шевченко використовує фантастичні образи потойбічних    істот – квітів, що мисляться у тексті як живі створіння, одне з яких – втілення безвинно загиблої дівчини. Вони ведуть мову про реальний світ.

Лілея розповідає своєму братові Королевому цвіту, як при житті її «люде» ганьблять, наче покритку, тобто вчиняють за неписаними законами народних уявлень, бо вона дитина пана, байстря (позашлюбна дитина, народжена у неодружених людей). Вони остригли їй коси, накрили ганчіркою, зимою не пустили в хату. Навіть після смерті проклін звичаю тяжіє над нею, вона страждає.

Також у творі Кобзар використав зв'язок між традиційними народнопісенними символами роси і сльози:

І заплакала Лілея

Росою-сльозою…

ІV. Рефлексія. Закріплення нових знань

Зроблені плакати-схеми лідери груп закріплюють на дошці. Учням дається 5 хвилин на складання узагальнюючої таблиці «Елементи народознавства у творах Т.Г. Шевченка».

V. Підбиття підсумків

Оцінювання роботи учнів (учитель і учні оцінюють роботу кожної групи, відповідно виставляються оцінки за урок).

VІ. Домашнє завдання

Прочитати поему І. Франка «Іван Вишенський».

Підсумкове слово учителя

Усна народна творчість була і є тим джерелом, звідки черпали творче натхнення письменники усіх часів і народів. Не був винятком і Великий Кобзар.  Поезія в душі Т.Г. Шевченка народжувалася, насамперед, як мелодія у дитинстві почутої народної пісні, а вже потім виливалася словами. Так творилася фольклорна манера Шевченкового письма. Близькість поета до національного скарбу допомогла йому зсередини розкрити народний характер у неперевершених творах, які ми з вами сьогодні дослідили на уроці.

Література

1. Вижовець І. Творчість Т. Шевченка і фольклор / І. Вижовець // Дивослово. – 2003. – № 6. – С. 40–41.
2. Іванова О. Народнопісенні джерела поетичної творчості Тараса Шевченка / О. Іванова // Дивослово. – 2005. – №2. – C. 19–22.
3. Клочек Г.Д. Поезія Шевченка: сучасна інтерпретація: Посібник для    вчителя. – К.: Освіта, 1998. – 237 с.
4. Красицька Л. Фольклор, Шевченко та цілісність національної душі /             Л. Красицька // Київ. – 2004. – № 4-5. – 166–169.
5.  Кудіна Л. М. Від роду до роду. Народознавство. – Х: Торсінг, 2003. –  256 с.
6. Пилип’юк О. М. Фольклорні джерела образності ранньої поезії                        Т.Г. Шевченка / О. М. Пилип’юк // Українська мова і література в школі. – 1985. – № 11. – С. 8–13.
7. Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. – К.: Український письменник, 1995. – 291 с.
8. Шевченко Т.Г. Кобзар. – К.: Рад. школа, 1987. – 607 с.
9. Ярмоленко Н. Фольклор і специфіка ранньої поетичної творчості Шевченка / Н. Ярмоленко // Тарас Шевченко і Європейська культура : зб. пр. Міжнародної тридцять третьої наук. шевченківської конференції, Черкаси, 20-22 квітня 1999 р. – К., 2000. – С. 123–133.
10.  http://www.kobzar.info/