Урок-екскурсія "Талантами уславлена земля - це рідна Красноградщина моя"

Красноградський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1

Ім. О. І Копиленка

Красноградської районної ради Харківської області

Зустріч з народними майстринями

у Красноградському краєзначому музеї

«Талантами уславлена земля –

це рідна Красноградщина моя»

                                                            Підготувала: Левіна О. Є., вчитель

                                                                                     образотворчого мистецтва

Красноград 2020

Зустріч з народними майстринями у Красноградському краєзначому музеї

«Талантами уславлена земля – це рідна Красноградщина моя»

Мета: сформувати у дітей естетичне ставлення до світу, уміння творити за законами краси; пробудити інтерес до сучасних видів декоративно-ужиткового мистецтва та викликати прагнення до їх примноження на основі предметно-практичної діяльності; виховувати загальнолюдські цінності, любов та повагу до праці

Обладнання: мультимедійні презентації, ноутбук, проектор

                                               Хід заходу

І. Виступ учнів

                                                                  Люблю тебе, мій рідний край,

                                                                  Люблю, як матінку свою.

                                                                  І вірним серцем я вбираю

                                                                  Красу невимовну твою.

                                                                  Ти у піснях, у вишиванках,

                                                                  В барвистих квітках навесні,

                                                                  Вмиваєш росами щоранку

                                                                  Свої простори осяйні.

1-й ведучий. Україна — край смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок рути і барвінку, над яким сяють ясні зорі. Україна — віковічна боротьба нашого народу за незалежність, волю, за щастя. Україна — це милосердна рідна мова, вишитий рушник і задушевна лірична пісня.

2-й ведучий. Одним із видів декоративно-ужиткового мистецтва є вишивка. Вишивка — це вид мистецтва, в якому узор та зображення виконується ручним або машинним способом на різних тканинах, шкірі та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими і вовняними нитками, а також бісером і перлами.

1-й ведучий. Українська вишивка сягає своїм корінням у сиву давнину. Елементи символіки сучасних узорів української вишивки перегукуються з орнаментами, що прикрашали посуд трипільських племен.

2-й ведучий. Дуже цінувалась вишивка в Київській Русі. Сестра Володимира Мономаха Ан-на організувала в Андріївському монастирі школу, де дівчата вишивали золотом і сріблом. (Дівчата вишивають рушники, серветки і виконують пісню — «Вишивання»).

1-й ведучий. Народні вишивки захоплюють нас досконалою композицією, різнобарвним
колоритним вирішенням. У своїх роботах народні майстрині відбили одвічний потяг людини до краси, зв’язок з рідною природою.

2-й ведучий. В українському орнаменті, його плавних лініях, в улюблених мотивах промовляє душа народу, його історія, природа, в оточенні якої він живе. З орнаментом пов’язані образи добра, краси, оберегу. Він опоетизований народною свідомістю, теплом людських рук. За ним стоїть тисячолітня історія українського народу.

1-й ведучий. Майже кожна область, кожний район, часто і окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому узору, барвам. Тому за кольором, орнаментом, фактурою вишивки завжди можна було визначити місце її виготовлення. Народні майстрині старанно зберігають свої традиції.

2-й ведучий. Здебільшого на Україні переважали вишивки червоними і чорними нитками. За давніми переказами і легендами чорна гама символізувала жіночу тугу за своїми вірними охоронцями, мала однотонність з додатком неозначених червоних відтінків.

1-й ведучий. Український рушник... Його можна порівняти з піснею, витканою та вишитою на полотні. Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата: вишиті рушники. А тому на Україні не було жодної оселі, де б не полум’яніли рушники.

2-й ведучий. А скільки народних приказок існує про український рушник.

1-й учень. Хата без рушників — родина без дітей.

2-й учень. Рушники на кілочку — хата у віночку.

3-й учень. Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати, буде чим гостей шанувати.

1-й ведучий. А скільки існує народних пісень про рушник. Давайте послухаємо уривки з них.

1-й учень.
У коморі сволок — на ньому рушників сорок. Біжіте принесіте, боярів прикрасіте.

2-й учень.
Дожинай доню та іди додому,
Бо у тебе аж троє гостей,
Аж троє гостей, всі старости.
Ой одні стали аж за садами,
Другі стали під ворітьми,
А треті стали під сіньми кіньми.
Що за садами — тим відказали,
Що за воротами — тим слово дали,
Під сіньми — кіньми — тим рушники дали.

3-й учень.
Ой стелися, рушничку, стелись,
Щоб на тобі дві долі зійшлись.
А ви, молодята, станьте на рушник,
Щоб прожити разом довгий вік.

4-й ведучий. Український рушник. Він супроводжував людину від народження до останнього моменту життя. На вишитий рушник повитуха приймала немовля, а мати заздалегідь їх вишивала, не знаючи, хто народиться: хлопчик чи дівчинка. Рушником прикрашали колиску.

1-й ведучий. Готуючись вийти заміж кожна дівчина готувала чимало рушників. Сватам, щоб зв’язати в церкві руки молодим, рушники, на яких клали весільні калачі. Висіли рушники над головами молодих.

2-й ведучий. І на останню життєву подію готували рушники. До процесії, похоронного походу, до хреста, і тим, хто буде нести домовину і кришку. На поминки столи застилали довгим рушником, який нагадував скатертину, щоб закликати душу покійника.

1-й ведучий. Рушниками прикрашають ікони в церкві. Кращими рушниками обв’язували хрести, що стояли на перехрестях доріг і битих шляхах. їх не можна було міняти, поки вони самі не впадуть від негоди.

2-й ведучий. На щастя-долю давала мати рушник синові. Тим-то і зачіпає і не вмирає пісня про рушник. Вишивала мати — думала, добра бажала, і загорне син в рушник хліб, і смакуватиме йому: чи простелить в чужому краю — матір згадає. Бо то не рушник, а пам’ять і оберіг.

(Пісня — «Рідна мати моя»).

1-й ведучий. Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил. Ця віра походить від язичництва — релігії, гармонії людини і природи, людини і Всесвіту. Вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником прихованої у людини магічної сили і водночас — це оберіг.

2-й ведучий. Наші пращури вважали, що сорочка має чарівну силу. Чи не тому вона і досі бажана в нашому вбранні? Що закарбували жінки у своїх візерунках, якими щедро оздоблювали одяг?

1-й ведучий. Ромби, хрестики, кружальця — все те було прагненням людини славити добро, обійти лихо. Геометричний, рослинний орнамент, а також зооморфний (стилізоване зображення тварин і птахів) гармонійно сусідять один з одним.

2-й ведучий. Має мак чарівну силу, що захищає від зла, рута — сонячний рух з вічним оновленням, троянди — уявлення народу про Всесвіт, виноград — радість і краса створення сім’ї, лілія — символ дівочих чарів, чистоти; барвінок — немеркнуче життя.

1-й ведучий. Люди відображали в вишивках те, що бачили довкола себе, і свято вірили, що перенесене з любов’ю і заклинанням на сорочку довго оберігатиме від хвороби і лиха.

(Легенда «Вишиванка»).

2-й ведучий. Ставлення до сорочки, значення її в житті людини народ закарбував у прислів’ях і приказках.

1. У кого мати рідненька, у того сорочка біленька і голівка гладенька.
2. Як неділя, то й сорочка біла.
3. Немає нічого, окрім сорочки, в якій мати народила.
4. Бідний на сорочку старається, а багатий і кожуха цурається.
5. Хто має дочки, той ходить без сорочки, а хто
має сини, той готує сумки.

1-й ведучий. Давайте згадаємо уривки з творів відомих українських письменників, в яких згадується сорочка.

1. «Материне шлюбне вбрання — біла сорочка, вишита великими червоними квітами, вишита шовкова спідниця, теж у квітку — все так хороше пахло добром»
(О.Довженко)
2. «Вставши раненько, Ромен прибрався у вишивану сорочку, в новий жупан».
(І.Нечуй-Левицький)
3. «Хати біленькі виглядають, Мов діти в білих сорочках».
(Т.Г. Шевченко)
2-й ведучий. Як не згадати поетичний образ відомої української пісні Д.Павличка «Два кольори».

(Пісня «Два кольори»).

1-й ведучий. Відлітають роки, минають віки, змінюється мода, але ніщо не затьмарить краси вишитих речей.

2-й ведучий. Вони вічні. Свідченням цього є наш музей. Про це йдеться у вірші Д. Павленко.
Читець.Доріжки білі ненька вишивала,
А заполоч блакитну з хвилі брала,
З клубочка свого серця жар — червону,
Із пасма ночі та із смутку — чорну...
П’ять ниточок на голку,
П’ять — під голку,
Ой білий шовку, непокірний шовку!
Швидкі роки ковзнули п’ятірнею
За матір’ю ласкавою моєю.
Та в’ю із хмелю радощі зелені,
Бо вірю я у вишивання нені,
Хто сам малюнок долі вибирає
Той пустоцвіту у житті не має.

ІІ. Виступ майстринь: Рогачової Валентини Петрівни, Руденко Катерини Олексієвни

ІІІ. Питання до майстринь

1. Що надихає вас на творчість? Як зароджуються ідеї для робіт?
2. Коли вперше ви почали вишивати?
3. Ваша улюблена робота?

           Народна вишивка — це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання — не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

ІV. Пісня «А я бажаю вам добра».

      Діти дарують квіти майстриням