Урок :Елеонор Портер "Полліанна". Ідеї радості життя та відкриття світу у творі

Тема: Елеонор Портер»Полліанна». Ідеї радості життя і відкриття
            світу у творі

Цілі: навчальна: узагальнити знання учнів про твір, його ідейно-художні особливості; сприяти розумінню учнями глибини закладеної у творі ідеї; збагачувати світ власної духовності;

розвивальна: формувати навички виразного читання, переказу, виділення головних епізодів і деталей, характеристики образів; уміння висловлювати оціночні судження; розвивати мовлення учнів, позитивне мислення;

виховна: виховувати гуманістичне, оптимістичне світобачення, пошану до загальнолюдських цінностей.

 

Тип уроку : комбінований.

 

                                       Перебіг уроку

 

І. організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності, оголошення теми й мети уроку.

 

Вступне слово вчителя: Дорогі діти, сьогоднішній урок я хочу розпочати віршем Тетяни Цитдзіної «Що таке радість?»

Радість – це пісня, радість – це сонечко,

Радість – коли посміхається донечка.

Радість – із квітів килим строкатий,

Радість – це мамині руки і тата.

Радість – веселки шарфик барвистий,

Радість – із зірок сріблясте намисто.

Радість – дарунки, радість – це свято,

Радість – це сніг, перший, ніжний, лапатий.

Радість – оцінка, радість – це друзі,

Радість – метелик в зеленому лузі.

Радість – робота, радість – це успіх,

А після всього – втомлений усміх.

Радість – це усмішка й тепле слово,

Що з твоїх уст злетіти готове.

Радість – добро, без якого на світі

Не можуть жити й дорослі, і діти.

Найголовніше для вас, любі діти,-

Бачити радість навкруг і радіти,

Вміти її по краплинах збирати

І одне одному їх дарувати.

 

Проблемне запитання: Чи здогадались ви, діти, чому я розпочала наш урок віршем про радість та її значення в житті людини?

Учитель: Ми часто чуємо: «Сучасний світ – жорстокий, байдужий і немилосердний. Нас оточує людська байдужість, гонитва за матеріальними цінностями, бездуховність». Чому ж цей світ такий? І від кого залежить, щоб він став іншим? Чи можемо ми змінити його? Чи дійсно радість має надзвичайно велику силу?

   «Гра в радість», про яку ми говоритимемо на сьогоднішньому уроці – геніальна знахідка, відкриття письменниці Елеонор Портер. Недаремно саме роман «Полліанна» приніс їй славу і світове визнання. Знаходити радість навіть у дуже неприємних речах, складних обставинах – це дуже непросто. І хто зуміє таке – той щасливий.

   В сучасній англійській мові слово полліанна вживається дуже широко,воно означає щиру й веселу людину, невиправного оптиміста. Варто лише знайти щось радісне навіть у найприкрішій ситуації, і тоді наше життя, наче ліхтарики, осяють щирі усмішки, а головне – зміниться весь світ навколо нас. Дуже добре було б, якби історія Полліанни допомогла нам змінити своє життя на краще, навчила не лише брати добро, душевне тепло, а й дарувати його іншим людям. Історія про Полліанну обійшла половину земної кулі і навчила людей різних країн «грати в радість», вселила віру у власні сили і змусила замислитись над тим, як ставитись до труднощів у житті, до себе, до людей , які тебе оточують.

  Діти, сьогодні на уроці ви теж навчитеся грати в радість, а ще висловлювати свої судження. Я сподіваюсь, цей урок вселить у вас  оптимізм, любов до людей, толерантність. А допоможе нам в цьому маленька дівчинка, котра, долаючи життєві труднощі та негаразди, радіє кожному дню і намагається допомогти всім, хто її оточує.

 

ІІІ. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу.

 

1.Колективний вибір епіграфа. На дошці прикріплені вислови:

 

      У наше життя приходить радість, коли у нас є чим зайнятися, є кого любити і є на що сподіватися.      

                                                                  Віктор Франкл

 

     Знайти привід для радості значно складніше, ніж для смутку. Люди дуже люблять себе і тому страждають.  

                                                   З кінофільму «Хто увійде в останній вагон»

 

Головний секрет збереження веселості полягає в тому, щоб не дозволяти дрібницям тривожити нас і разом з тим цінувати ті маленькі радощі, які випадають на нашу долю.   

                                                                 Семюел Смейлс

 

Радість – це не просто усмішка на обличчі. Радість – це віра в краще тоді, коли краще бачиться гіршим…

                                              Ельчин Сафарлі «Кохання з дна Босфору»

 

Учитель: Ось ми з вами і вибрали епіграф до нашого уроку і нам відкрилось гарне сонечко, намальоване на дошці. З ким із героїв роману асоціюється у вас образ сонечка? Так, звичайно, з Полліанною. Точно так, як сонечко зігріває нас своїми промінчиками, дівчинка зігріває теплом своєї душі всіх, хто її оточує.

 

2.Інтерактивна гра «Сонечко»

Давайте біля кожного промінчика запишемо ті риси характеру, які роблять Полліанну особливою, «веселковою» дівчинкою (проста, добра, життєрадісна, наївна, жвава, щира, відкрита, весела, милосердна, співчутлива, вдячна, оптимістична, чутлива до краси,безкорислива, діяльна, невиправна оптимістка, небайдужа до чужого горя).

 

3.Гра  «Впізнай героя за цитатою»

Учитель: поселившись у своєї тітки, Полліанна дуже швидко познайомилася з багатьма жителями містечка і завоювала їхні серця. Давайте за допомогою цитат впізнаємо тих, з ким познайомилася Полліанна в містечку.

                             Цитати з роману «Полліанна» Е. Портер

 «…був юнаком доброї вдачі, ще й симпатичний. Ненсі працювала тут віднедавна, а вони вже здружилися» (Тімоті)

 

«Тепер їй сорок, і вона сама як перст на білому світі. Тато, мама, сестри – всі померли. Протягом багатьох років  вона сама давала лад садибі й чималим грошам, що їх батько залишив у спадок. Люди співчували її самотності, а дехто радив запросити подругу чи компаньйонку, щоб жити разом. Але вона не потребувала ні їхнього співчуття, ні порад» (міс Поллі)

 

«Худорлява дівчинка в сукенці у червону клітинку, брилику і з двома грубенькими світло-жовтими косами, що звисали на спині. Миле веснянкувате личко поверталося то ліворуч, то праворуч, видивляючись когось» (Полліанна)

 

«Чоловік був завжди вбраний у довгий чорний сурдут та шовковий циліндр, - цього інші чоловіки не носили. Його бліде обличчя завжди чисто поголене, а волосся, що вибивалося з-під циліндра, було позначене сивиною. Ідучи, він тримав спину, а ходив переважно швидко й сам, через що Полліанна йому співчувала» (містер Пендлтон)

 

«До неї ніхто не любить ходити. Якби тільки людям не було її шкода, жодна душа й раз на день не навідалася б до неї, така вона уїдлива» (Ненсі про міс Сноу)

 

«..Як є домівка, то є й родичі, а в мене нікого немає, відколи…татко помер. Ото й ходжу світами. Вже обійшов чотири будинки, але ніхто з господарів не схотів мене взяти, хоча я й казав, що відпрацюю» (Джиммі Бін)

 

«Це дивно, але собаки й коти бачать справжню суть людини краще, ніж самі люди, чи не так?» (Полліанна)

 

«Ви знаєте, якби моя воля, я виписував би її – і продавав би в аптеці, як я виписую пігулки. Хоча, ви знаєте, якщо таких, як вона, розведеться багато, ми з вами можемо лишитися без роботи» (лікар Чилтон про Полліанну)

 

 «..у нього не було дружини, а домівкою був двокімнатний офіс у пансіонаті. Він дуже любив свій фах. І зараз, дивлячись у сяючі очі Полліанни, він відчув, як чиясь рука з любов’ю лягла на його голову, благословляючи. І він знав, що відтак ні важка праця, ні безсонні очі не змусять його забути цей захват, що прилинув до нього з очей Полліанни» (лікар Чилтон)

 

«Аби ви знали, як багато ця дівчинка зробила для мене і моєї мами, і для всієї нашої родини.Вона навчила мене радіти з усього – і з дрібничок, і з важливих речей. І все стало набагато простіше. Наприклад, я терпіти не могла своє імя , доки вона не сказала, що  я маю радіти, позаяк мене звати не Гіфзіпа. (Ненсі)

 

«А все завдяки Полліанні, бо то вона сказала матері, що треба радіти, коли є здорові руки. І матері відразу захотілося зробити щось корисне. Ото вона і взялась в'язати. А як наша кімната змінилася! Скрізь червона, блакитна, жовта чесана вовна, а на вікнах – підвіски, що вона нам їх подарувала. До кімнати тепер увійти приємно. А раніше то була страхота: темінь, нудьга, нещасна мати.»  (Міллі)

3.Гра «Опиши епізод твору за ілюстрацією» (клас ділиться на чотири групи, кожна отримує ілюстрацію, представник із групи описує епізод твору, зображений на картинці).

Учитель: ми впізнали всіх жителів містечка, а також згадали найбільш важливі епізоди твору, пов’язані з Полліанною. А тепер давайте поговоримо про те, як дівчинка давала раду своїм проблемам і прикрощам, перш ніж змінити життя жителів містечка.

4.Робота з текстом. Як «гра в радість» робить світ кращим.

Учитель: я називаю вам подію із життя Полліанни, а ви відповідаєте, як за допомогою своєї гри до цієї ситуації поставилась дівчинка.

 

                                        Втрата батька.

«Радіти, що тато пішов на небо, щоб бути там із мамою та іншими дітьми. Він казав, що я маю радіти за них».

                                        Хотіла ляльку, прислали милиці.

«Треба радіти з того, що милиці виявились непотрібними»

                                       Тітка поселила Полліанну на горищі.

«…та раптом я згадала, що терпіти не можу свого ластовиння, і зраділа, що не маю люстра. А потім я побачила цей чудовий краєвид з вікна і зрозуміла, що мені є з чого радіти».

                                       Дівчинку залишили без вечері.

«…я люблю хліб з молоком. І буду рада розділити, Ненсі, з тобою вечерю».

5.Руханка «Пантоміма»

За допомогою жестів, міміки, рухів потрібно показати:

•          Дерево, яке гойдає вітер;
•          Людину, що збирає камінчики і складає їх у відерце;
•          Зайченя, яке підстрибує, і в нього підстрибують вушка;
•          Лелеку, який розправив крила і злітає з гнізда.
•           

Учитель: Як бачите, в житті Поллліанни багато труднощів, але вона не опускає руки. Дівчинка має надзвичайний дар – жити своєю «грою в радість». Добротою, щирістю думок вона змінює життя всього містечка, навчивши багатьох людей простого шляху до щастя: «завжди радіти».

  Ясним сонечком входить Полліанна в похмурі будинки, і їй вдається пом’якшити, здавалось би, зовсім скам’янілі серця. Люди, переймаючи «гру в радість», стають добрішими, людянішими, починають усвідомлювати мету свого життя.

 

6. Гра «Зібрати досьє на героя твору»

Джон Вітьєр – батько Полліанни, пастир маленької місіонерської церкви. Дуже любив свою дружину. Навчив доньку «гри в радість».

 

 

Дженні – мама Полліанни. В 20 років закохалась у молодого священика, відмовившись від шлюбу із багатим чоловіком. Батьки відреклись від Дженні. Свою дочку  назвала на честь двох сестер – Поллі і Анни.

 

Міс Поллі Гаррінгтон - сорокарічна жінка. Самотня. Належить до найзаможніших людей у містечку. Строга жінка з суворим обличчям. Ніколи не усміхалася. Називала себе «порядною жінкою». Мала дуже розвинуте почуття обов’язку і сильну вдачу. Каже всім, що любить самотність і тишу. Їй було 15 років, коли сестра Дженні поїхала з чоловіком на Схід. В молодості була дуже вродливою.

Спочатку Полліанна її дуже дратувала, тому що приносила клопіт, порушувала усталені порядки, тишу. Але з часом жінка прив’язалась до цієї щирої, непосидючої, веселої дівчинки. Полліанна змусила її переступити через свою гординю, полюбити життя. Стала доброю, чуйною, поступливою, щасливою. Полліанна своєю відкритістю, душевністю, радісним світовідчуттям спонукає міс Поллі відкрити в собі кращі людські якості.

 

Ненсі – служниця. ЇЇ мама – вдова. Дівчина має двох сестер і братика. Пішла працювати, бо мама занедужала. Виконує всю домашню роботу. Не любить власного імені. Привітна, турботлива, добра. Полюбила своє  ім’я, ранки по понеділках.

 

Томас Чилтон. Лікар. Самотній. Дуже любить свій фах. Кохає міс Поллі, але не спілкується з нею через сварку, яка сталась 15 років назад. Через свою гордість і професійну етику не може без запрошення прийти до тітки Поллі. Вірить, що Полліаннна ходитиме. Полліанна підштовхнула його до думки про сімейне щастя. Одружився з міс Поллі.

 

Джимммі Бін – безпритульний десятирічний хлопчик, якого зустріла Полліанна. Сумний, зневірений. Жив у сиротинці, з якого втік. Дуже мріє про сім’ю. Завдяки Полліанні у нього з’явилися друзі, надія на краще життя. Його усиновив Джон Пендлтон.

 

Міс Сноу. Жінка сорока років. Хворіє останні 15 років. Уїдлива, непередбачувана. Призвичаїлася хотіти того, чого нема. Дратівлива, вразлива, сердита, лежить в темній кімнаті, не дозволяє відчиняти вікна. Стала терпимою, уважною до оточуючих, дозволяла відкривати вікна, розчісувати волосся, знайшла корисне заняття – займалась рукоділлям, в’язала речі для дітей з притулку.

 

Садівник Том – трудяга, весь вік пропрацював в домі Гаррінгтонів. Через хворобу і старість не може розпрямити спину.

 

Містер Джон Пендлтон. Замкнутий, похмурий, мовчазний, одинокий, майже ні з ким не спілкується. Прагнув «дитячої присутності» в будинку. Став цікавою, привітною, співчутливою людиною. Його життя набуло сенсу, стало яскравим, веселим, повноцінним. Усиновив Джиммі. Прив’язався до нього, як до рідного сина.

 

Міс Тарбел(Пейтон) Весь час сварилася з чоловіком, хотіла розлучення. Заради дітей вирішила зберегти родину, не розлучатись з чоловіком.

 

Вдова Бентон. Тужила за померлим чоловіком, одягалась лише в чорне. Змогла вгамувати свій душевний біль і прикрасила себе блакитним бантом.

 

Священик Пол Форд – зрозумів, які проповіді треба читати людям, щоб припинити їхні сварки, плітки, егоїстичну поведінку, навчити робитьи добро.

 

Висновок учителя: Усі персонажі роману, які під впливом Поллаанни змінюються, знаходять своє щастя, любов, родинний затишок. Отже, Елеонор Портер стверджує, що людина може сама змінювати своє життя на краще, тільки для цього вона повинна внутрішньо мінятися, наповнювати своє серце добром і турботою, виявляти любов і милосердя до ближніх. Усі характери персонажів показані в розвитку. Письменниця відтворює зміни в їхньому житті і в їхніх душах, навіть у їхній зовнішності.

 

7. « Гра в радість» за правилами Полліанни

Учитель: А зараз я пропоную вам пограти в радість. Кожен із вас спробує в якійсь нерадісній, прикрій ситуації за прикладом Полліанни знайти щось позитивне. Пропоную учням витягнути листочки з ситуаціями, у яких потрібно відшукати щось радісне.

 

Батьки забороняють мені їсти шоколадні цукерки, тістечка, морозиво.

Мама не відпустила мене гуляти ввечері з друзями.

Я сподівався отримати за контрольну з математика хоча б 10, а отримав 6.

Перед від’їздом на екскурсію до Львова я захворів на грип.

Уже тиждень іде дощ.

Кожного дня в школі задають багато домашніх завдань.

Я так хотів мати новий мобільний телефон, але батьки відмовились його купити.

Краща подруга (друг) на канікули поїхала до бабусі.

Уже кілька днів не працює Інтернет.

Так хотів подивитися, мультики, але треба іти гуляти з братиком.

Друзі пішли на рибалку, а мені батьки наказали рвати вишні.

Так мріяв про новий велосипед, а купили одяг до школи.

Мене сильно сварять за погані оцінки.

Моїй молодшій сестрі весь час щось купують, а мені майже нічого…

Мама завжди купує мені одяг на свій смак, навіть мене не питаючи…

На день народження мені подарували три однакових подарунки.

Йдучи до школи, я перечепився, упав і порвав одяг.

 

 

8.Малювання кольорограми «Полліанна». На аркушах паперу учні малюють фарбами довільну геометричну фігуру чи роблять просто мазок того кольору, з яким асоціюється образ героїні. Потім демонструють свій вибір.

Учитель: у ваших кольорограмах переважають оранжевий, жовтий кольори, а це означає, що наша героїня – світла, сонячна дівчинка.

 

 

 

9.Складання сенкану до образу Полліанни

 

            Полліанна

Добра, оптимістична, щира

Співчуває, підтримує, радіє

Вчить усіх грати «в радість»

             Веселка світло  добро

1. Притча «Образи й радості»

Якось двоє друзів багато днів ішли пустелею. Раз вони посперечалися, і один із них зопалу дав іншому ляпаса. Друг біль відчув, але промовчав. Лише написав на піску : «Сьогодні мій найкращий друг дав мені ляпаса».

Друзі продовжили подорож, і через багато днів знайшли оазис із озером, у якому вирішили викупатися. Постраждалий від ляпаса мало не втонув, але друг його врятував.

   Перший поцікавився:

•          Коли я тебе скривдив, ти написав на піску, а тепер пишеш на камені, чому?

І друг відповів:

•          Коли хтось скривдить нас, ми повинні писати це на піску, щоб вітри могли стерти напис. Але повідомлення про гарні вчинки ми повинні висікати на камені, щоб ніякий вітер не міг це стерти. Навчися писати образи на піску й висікати радощі на камені. І нехай тобі буде легко й світло!

Проблемне запитання: чого навчає ця притча?

Давайте ще раз подумки згадаємо всіх героїв роману «Полліанна». Про кого з них ми могли б сказати, що ця притча стосується і їх?

ІV. Підбиття підсумків уроку.

1. Перегляд мультимедійних презентацій «Радій життю», «Великі люди з обмеженими можливостями», Паралімпійські ігри, конкурси краси для інвалідів.
2. Створення «Дерева емоцій».

3. Учитель роздає дітям пам’ятки «Правила гри в радість»

 

V. Домашнє завдання: Розповісти про гру в радість близьким, знайомим, друзям.

Написати твір-мініатюру: Як змінилося б моє село, якби в ньому поселилась Полліанна.