Урок "Географічне положення та історія відкриття материка Євразія"

ТЕМА : Географічне положення та історія відкриття материка Євразія

МЕТА :

 Навчальна – поглибити знання учнів про географічне положення материка, його історію відкриття, видатних дослідників та мандрівників; вдосконалити практичні вміння учнів характеризувати материк та виділяти етапи дослідження.

Виховна – виховувати гордість за географічні надбання мандрівників та повагу до знань здобутих ними.

Розвивальна – розвивати вміння користуватися різними джерелами знань, знаходити  головне та відстоювати свою думку.

ТИП УРОКУ : комбінований

ОБЛАДНАННЯ : підручник, робочий зошит , атлас та контурна карта

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

Перевірити готовність учнів до уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань, вмінь та навичок

Бесіда за запитаннями.

 1. За яким планом вивчають материк?

 2. Які материки ви вже вивчали? Покажіть їх на карті.

 3. Які епітети можуть охарактеризувати кожен із вивчених материків?

 4. Чому правильне визначення географічного положення материка є таким важливим?

Вправа « Закінчіть речення»

• Материк Євразія знаходиться в таких півкулях ……
• Омивається материк океанами ……..
• Складається з таких частин світу : ……..

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Тривалий час учені й мандрівники, долаючи безліч небезпек і негараздів, труднощів і випробувань, досліджуючи простори нашого материка. Імена багатьох першовідкривачів увічнені на географічних картах. Написано безліч наукових праць, складено величезну кількість карт.

Материк  Євразія  колиска нашої культури і цивілізації. Чи відомо  вам, що на нашому материку є місця,  де не ступала нога людини.  Де вони? Дослідження у  Євразії  продовжуються. Сьогодні ми  подорожуватимемо  малодоступними районами  Євразії. 

ІV. Вивчення нового матеріалу

1. Географічне положення

Євразія — це найбільший материк Землі, що складається з двох частин світу — з Європи і Азії. Межа між ними має умовне значення та проходить східним схилом Уральських гір, річкою Емба, північним узбережжям Каспійського моря і Кумо-Маницькою западиною. Далі Азію і Європу розділяють Азовське і Чорне моря. Разом з островами, Євразія займає площу близько 53,4 млн км², з них на острови припадає близько 2,75 млн км².

Крайні точки материка Євразії: на півночі — мис Челюскін, 77°98' пн. ш., на півдні — мис Піай, 1°56" пн. ш., на заході — мис Рока, 9°76' зх. д., на сході — мис Дежньова, 169°64' зх. д. Ряд островів на південному сході Євразії розташований у Південній півкулі. Євразію омивають такі океани: на заході — Атлантичний, на півночі — Північний Льодовитий, на півдні — Індійський, на сході — Тихий, і їхні окраїнні моря. На південному сході австрало-азіатські моря відокремлюють Азію від Австралії, на північному сході — Берингова протока від Північної Америки, на південному заході — Гібралтарська протока, Середземне і Червоне моря від Африки, з якою Євразія з'єднується Суецьким перешийком.

Моря: Азовське; Чорне, Середземне, Балтійське, Баренцове, Карське, море Лаптєвих, Східно-Сибірське, Північне, Берингове, Охотське, Японське, Жовте, Східно-Китайське, Південно-Китайське, Андаманське, Аравійське, Червоне.

Затоки: Біскайська, Перська, Бенгальська.

Протоки: Ла-Манш, Гібралтарська, Босфор, Берінгова, Малаккська.

Острови: Великобританія, Ірландія, Сицилія, Шпіцберген, Нова Земля, Сахалін, Японські острови, Тайвань, Зондські острови, Філіппінські острови, Молуккські острови, Шрі-Ланка, Кіпр, Сардінія, Корсіка.

Півострови: Скандинавський, Таймир, Чукотський, Камчатка, Корея, Індокитай, Малакка, Індостан, Аравійський, Мала Азія, Балканський, Піренейський.

2. Історія дослідження материка

ДОСЛІДЖЕННЯ ЄВРОПИ. Середземноморське узбережжя Європи було відкрите фінікійцями. Проте тільки стародавні греки, вдруге відкривши ці території, узагальнили і донесли до наших днів географічні відомості про них. Так, відомий вам історик Геродот, який жив у V ст. до н. е., у своїх працях описав усі відомі на ті часи землі. У IV ст. до н. е. грецький мореплавець Піфей вирушив на пошуки західної межі відомого європейцям світу. Припускають, що він здійснив плавання довкруж Піренейського півострова до західного узбережжя о. Великобританії і, можливо, досягнув  Ісландії. Давні греки зробили багато відкриттів у Південній Європі, плавали по Чорному морю.

У середні віки були завершені відкриття північного узбережжя Європи. Росіяни-помори, вихідці із древнього Новгорода, у Х–ХІІ ст. дійшли до Студеного (тепер воно називається Біле) і Баренцова морів. Вони розселилися на узбережжі і стали займатися промислом морської риби і морського звіра. Помори відкрили численні острови Північного Льодовитого океану.

ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ ПІВНІЧНОЇ АЗІЇ. Через суворі природні умови північні райони Азії – Сибір, Далекий Схід, Камчатка – тривалий час залишалися недослідженими. З ХVІ ст. величезні простори від Уральських гір до Тихого океану пройшли росіяни-землепрохідці. Йти відважувалися одиниці, адже ніхто не знав, що там чекає. Першим європейцем, який почав освоювати Сибір, був Єрмак Тимофієвич. Доріг у ту пору не було, тому  в глиб неосяжної землі пробиралися ріками й річечками.

У ХVІІ ст. землепрохідці досягли Далекого Сходу: Іван Москвітін зі своїм загоном дійшов до берегів Охотського моря, а Василь Поярков і Єрофей Хабаров – до річки Амур. Володимир Атласов уперше вздовж і впоперек пройшов далеку землю Камчатки. Він дослідив її численні поселення і вогнедишні вулкани. Семену Дежньову, який вирушив із гирла річки Колими у плавання Північним Льодовитим океаном уздовж берегів материка, вдалося досягти найдальшого краю сибірської землі – східного мису Азії, названого пізніше його ім’ям. Він з’ясував, що Азія і Північна Америка відділені протокою.

Велике значення для дослідження берегів Північного Льодовитого і Тихого океанів мала Велика Північна експедиція, організована російським урядом у ХVІІІ ст. Під керівництвом Вітуса Беринга в експедиції взяли участь сотні дослідників. Вона була найбільшою на ті часи як за кількістю учасників, так і за тривалістю та охопленням досліджуваної території.

До ХІХ ст. росіяни обстежили і “поставили під високу руку” Росії величезні території Північної і Північно-Східної Азії. Ці відкриття були пов’язані з пошуками місць, багатих на хутрових звірів, а пізніше – з пошуками корисних копалин. Дослідження росіян згодом були використані європейськими географами при складанні карт Азії.

ВИВЧЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ І ПІВДЕННОЇ АЗІЇ. Не менш активно вивчали материк і азіатські вчені. Ще в глибоку давнину китайці, індійці, вавілоняни збирали географічні відомості про природу і населення Азії. До нашої ери географічні знання азіатів про західні землі були розпливчатими і ґрунтувалися на розповідях послів і торгівців. У І ст. до н. е. китайський мандрівник Цянь Чжан відкрив гори Памір і Тянь-Шань. Він проклав дорогу з Китаю на захід – так званий Великий шовковий шлях, який сотні років слугував купцям.

Європейці ж перші відомості про Центральну і Південну Азію, як ви пам’ятаєте, отримали завдяки мандрівкам італійського купця Марко Поло у ХІІІ ст. Пізніше, у ХV ст., в Індії побував російський купець Афанасій Нікітін, який прожив там більш як два роки. Свої спостереження про природу, міста і населення цієї країни мандрівник виклав у вигляді записок, які він назвав “Ходіння за три моря”.

Важкодоступну з високими горами і безводними пустелями Центральну Азію всебічно почали вивчати порівняно пізно – тільки в ХІХ ст. Навіть далеку Австралію в ті часи знали краще. Російський мандрівник і географ Петро Семенов-Тян-Шанський здійснив дві подорожі величезною гірською системою Азії – Тянь-Шанем. Він склав першу схему її рельєфу і висотної поясності, відкрив гірські льодовики, дослідив високогірне озеро Іссик-Куль. За визнання його наукових заслуг П. Семенов отримав право називатися Тян-Шанським.

Географ Микола Пржевальський здійснив чотири експедиції в 1870–1885 рр. у Центральну Азію і обстежив територію за площею майже рівну Австралії. Він першим описав і наніс на карту гірські хребти, нагір’я Тибет, пустелі, озера, витоки великих азіатських річок. Під час подорожей він вів метеоспотереження і зібрав багаті колекції рослин і гірських порід. Мандрівник описав нові види тварин – дикого азіатського верблюда і дикого коня (який тепер називається кінь Пржевальського). Все побачене учений описав у своїх працях, де багато уваги приділяв місцевому населенню та його побуту.

Нині дослідження Євразії здійснюються за допомогою фотознімків, зроблених з космічних супутників. На численних наукових станціях проводять регулярні спостереження за станом природи.

V. Закріплення вивченого матеріалу

1. Нанесіть на контурну карти маршрути подорожей М. Поло, П. Семенова-Тянь-Шаньського, М. Пржевальського.

2. Бесіда з запитаннями

1. Назвіть головні особливості  географічного положеня Євразії.

2. Назвіть дослідників материка.

3. Які дослідники увічнили імена у  назвах географічних об’єктів?

VI. Підсумок уроку

Міні – практикум

Учням пропонується показати на карті

- Об’єкти номенклатури

- Райони, які вивчали мандрівники

- Крайні точки

VIІ. Домашнє завдання

• Опрацювати параграф
• Випереджальне: уважно розгляньте фізичну карту Євразії, знайдіть основні форми рельєфу материка.
• За бажанням складіть кросворд на тему “Дослідники Євразії”.