Урок "Гер переможений"

Про матеріал
Матеріал допоможе ознайомити учнів з фактами з життя і творчості Л.Пономаренко; розвивати вміння аналізувати зміст художнього твору; виховувати усвідомлення ролі й значення гуманізму в розвитку людства і кожної окремої людини.
Перегляд файлу

 

Любов Пономаренко. “Гер переможений” Наскрізний гуманістичний пафос новели. Художні засоби його втілення (деталь, поєднання різних часових площин тощо).
 

Мета: ознайомити учнів з фактами з життя і творчості Л.Пономаренко; розвивати вміння аналізувати зміст художнього твору; виховувати усвідомлення ролі й значення гуманізму в розвитку людства і кожної окремої людини.

Завдання: уважно прочитати новелу; за допомогою аналізу «услід за автором» пояснити провідну думку кожного епізоду; прокоментувати власне розуміння закінчення твору; з’ясувати і зрозуміти ознаки новели як жанру

         Ти знаєш, що ти – людина?

В. Симоненко

Хід уроку

Актуалізація опорних знань

«Доповніть думку»

  • Народилася Любов Петрівна Пономаренко… 25 травня 1955 року в сім'ї сільських учителів на хуторі Сергушки Срібнянського району Чернігівської області.
  • Якими спогадами постає в пам’яті письменниці її маленька батьківщина?  У лісі на пагорбі сховався хутірець всього на дванадцять хат... Он у тій, що скраю, біля дуплистої яблуні, живу я. Мені вже чотири роки — я смагляве дівчисько у барвистій спідниці. Колись на цій яблуні висіла моя колиска, і я засинала під шум дубів і осик...»
  • Школа знаходилася  за шість-сім кілометрів, томуу холодну пору року, коли шлях ставав надто небезпечним, учні початкових класів протягом тижня жили при школі в ма­ленькій хатині, а в неділю поверталися на хутір. 
  • Маленькі хуторяни почувалися єдиним цілим з природоюМаленька Люба любила ліс в усі пори року й дня. Перша розлука — розлука з рідним хутором — виявилася для вразливої дівчинки дуже тяжкою: «Пам'ятаю, я прощалася з кожним деревом, з бурчаком, з горою. Я плакала, хоча не розуміла, чому вперше в житті мені так незатишно і так боляче».
  • Вірші Люба почала писати дуже раноЗ дванадцяти років друкувалася в районній газеті, в шістнадцять стала учасницею республіканської наради обдарованих школярів у Києві.
  • Закінчивши середню школу, сімнадцятилітня Люба Пономаренко успішно витримала вступні іспити до Ніжинського педінституту імені Миколи Гоголя. 
  • Здобувши диплом, …працюва­ла вчителем української мови та літератури в рідних Іванівцях, згодом — журналістом у газеті «Сріблянщина». 
  • Нині Любов Петрівна живе вмістечку Гребінка ( До речі, місто Гребінка назване в честь українського класика Євгена Гребінки, який тут народився майже два століття тому),  є власним кореспондентом газети «Зоря Полтавщини».
  • За численні газетні й журнальні публікації Любов Понома­ренко отримала премії… «Благовіст», обласну премію імені Панаса Мирного, а за книгу «Дерево облич» — премію імені Олеся Гончара. 

 ІІ. Оголошення теми, мети уроку

Саме із цієї книги ви вивчатимете твір «Гер переможений». Написаний він на основі справжніх фактів, адже в місті Гребінка, де довгий час активно діяла літстудія «Євгенова світлиця», яку вела Любов Пономаренко, чимало будинків після війни побудували полонені, колишні німецькі солдати.

ІІІ. Робота над темою уроку

Прокоментувати епіграф

Словникова робота

Гуманний – людяний у своїх діях і ставленні до інших людей

 

  • Аналіз твору «Услід за автором»
  • Морально-психологічне дослідження.

Проаналізувати поведінку всіх персонажів на предмет людяності? Результати в таблицю

 

+ гуманність

  • негуманність

Полонені німці

любов і розпач

 

охоронці

 

Байдужість і зневага

Фрідріх

Скопав маленьку грядочку, обгородив її, посіяв нагідки

 

діти

 

Розвоювали ту землицю,розкидали каміння, зробили з паличок хрест

місто

Давно не сердилося на німців

 

удови

Жаліли їх, приносили щось з одягу та їжі

 

 

 

 

 

Полонені німці зводили цей квартал з любов'ю і розпачем. Спочатку вони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: «Шнель, бидлото, шнель!» Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м'язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпцига. 

-    У які часи відбуваються події новели?

  • З яким  почуттями  працюють полонені і охоронці? Чому з любов’ю і розпачем?

Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам'ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: «Гут... кіндер... гут». А коли німців повели в барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв'язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець. 

- Що є дивного, незвичного, нетипового  в образі  (поведінці) німецького полоненого солдата?

-Що є дивного, незвичного, нетипового в образі (поведінці) дітей? А дітей війни?

 

Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів «фрау». 


- Як ви розумієте фразу «Місто давно не сердилося». Як ви гадаєте, хто тоді переважав у населенні міста?

  • Чому вдови вели себе так?
     

У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок. 

- Як ставляться діти до Фрідріха? Чому? Як можна вмотивувати їх поведінку?

Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров'ю. Охоронець замість «шнеляти» простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.  Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так, що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували. 

-Що трапилося з Фрідріхом? Чи можна сказати, що охоронець став гуманніше ставитися до Фрідріха? Чому Фрідріх робив прикраси? А як ставляться до нього жінки? Які деталі про це говорять?

Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову. 
— Бидлото, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка. 
Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба. 


- Чому, на вашу думку, Фрідріх покінчив життя самогубством? Чи заслуговувала саме ця людина на таке ставлення до себе?

  • Як ви розумієте  слова «немає в ньому тіла»?

 

Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. Була велика і кошлата, не квітка, а півсоняха. Я одяглася, вискочила на подвір'я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпнула. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв'язаний нами хрест... 
 

  • Чи зірвала дівчинка квітку? Що не дало їй цього зробити?


Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували: 

— Ви не знаєте, де наш тато?..

 

- Що вас найбільше зворушує в цьому епізоді? Порівняйте, як ставиться героїня до фотокарточки в дитинстві і через 50 років. Зверніть увагу на «ми» і «я»

Поєднання різних часових площин

У дитинстві

Зараз

У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті.

У рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували: 

Ви не знаєте, де наш тато?..

 

 

  • Від яких моментів у творі ще навертаються сльози?
  • Що зворушує у творі? Від чого стискається серце?
  • німець копає грядочку
  • сіє квіти 
  • коли нема сили працювати фізично, створює прикраси 

(ТВОРЕЦЬ, А НЕ  РУЙНІВНИК!!!!!!!!!!!!!!!)

  • хрест, поставлений дітьми   (СИМВОЛ ВТРАЧЕНОГО ДИТИНСТВА)
  • півсоняха       (СИМВОЛ ЗНІВЕЧЕНОГО ЖИТТЯ ФРІДРІХА,

       А ТАКОЖ ТОГО, ЩО ДОБРО НЕВМИРУЩЕ)

 

Моменти, коли після прочитання «щемить»душа – ПСИХОЛОГІЗМ

Діаграма Вена

Спільне й відмінне в оповіданні й новелі

 

  • невеликий обсяг

 

  • напруженість

 

  • невелика кількість героїв

 

  • психологізм
  • короткий проміжок часу

 

  • несподівана, часто трагічна розв’язка

 

ІУ. Підсумки уроку

Повертаємося до розв’язки?

-А ви не знаєте, де наш тато?

1. Чому героїні здається, що в дитячих очах саме це питання?

2. Як ви думаєте, що відчуває лірична героїня вже дорослою? Що б вона зробила?

У. Домашнє завдання

Підготуватися до контрольного твору «Ти знаєш, що ти - людина»?

Скласти продовження історії (фанфік)* новели «Гер переможений»

 

 

 

 

ПРОБЛЕМИ ДОБРА І ЗЛА В НОВЕЛІ «ГЕР ПЕРЕМОЖЕНИЙ»

 

Персонажі

Концепти (категорії)

«Добро»

«Зло» («жорстокість»)

1 . Полонені німці

Полонені німці зводили цей квартал з любов'ю і розпачем. ...Але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини ла­гідно лягали в руки, не обривали м'язи і не дря­пали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпціга

Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут по­ставити... Спочатку вони тільки бо­ялися...

2. Місто

Місто давно не сердилося на німців, вдови жалі­ли їх і роздивлялися картки їхніх дружин та дітей, часом приносили щось із одягу старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всмі­халися, дякували, називаючи вдів «фрау»

 

3. Фрідріх

...хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цег­ли — сонця і квіти...

 

4. Охоронець

Охоронець замість «шнеляти» простягав йому ци­гарку і дозволяв лежати під стіною. Бидлота, тобі що немає нужника? гарк­нув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка

...брутальна лайка зависала на вус­тах, коли охоронець чіплявся погля­дом і байдуже погиркував: «Шнель, бидлота, шнель!»

5. Діти «фрау» міста

...ми, діти, добре пам'ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: «гут... кіндер... гут»

А коли німців повели у барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв'язали його травою і поставили на грядці. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його (Фрідріха. — ЛД.-Л., С.К.) грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозу-бий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками,... любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок

6. Дві дівчинки в білих сукен­ках (донечки Фрідріха)

...дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запиту­вали: Ви не знаєте, де наш тато?..

.

7. Героїня новели (дитина війни)

Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми пе­рейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиді­ла на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. Була велика і кошлата, не квітка, а півсоняха

Я одяглася, вискочила на подвір'я, простягла руку, щоб зірвати (квіт­ку. — ЛД.-Л., С.К), і відсіпнула. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв'язаний нами хрест...

 

 

 

 

 

1

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
4.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
4.7
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Алєксєєва Оксана Миколаївна
    Загальна:
    4.7
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    4.0
    Відповідність темі
    5.0
docx
Додано
17 лютого 2020
Переглядів
6499
Оцінка розробки
4.7 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку