Урок"Героїчний епос українського народу. Різновиди дум. Кобзарі та лірники – виконавці народних дум (О. Вересай, Г. Гончаренко, М. Кравченко та ін.). Сучасні виконавці"

Героїчний епос українського народу. Різновиди дум. Кобзарі та лірники – виконавці народних дум  (О. Вересай, Г. Гончаренко, М. Кравченко та ін.). Сучасні виконавці: Василь та Микола Литвини, Василь Нечепа. Національна капела бандуристів України. Жанрова своєрідність, історична основа, героїчний зміст дум. Специфічність поетичної форми, ритму

українська література 8 клас

Мета:

• навчальна:  Ознайомити школярів з українською народною думою як Жанром художньої літератури, їх різновидами, особливостями жанру, тематичною спрямованістю твору, подати відомості про видатних виконавців народних дум; ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом О. Вересая, Г. Гончаренка, М. Кравченка та сучасних виконавців;
• розвивальна: розвивати логічне мислення, спостережливість, уміння робити висновки;
• виховна: виховувати почуття поваги до талановитих діячів української культури, прищеплювати пошану до культурних надбань рідного народу.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, портрети видатних українських бандуристів і лірників, аудіо-запис дум у їхньому виконанні, аудіозаписдуми «Маруся Богуславка», ілюстрації до твору «Маруся Богуславка».

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент. Мотивація навчальної діяльності.

Бесіда за питаннями:

 

• Дайте визначення фольклору. Які твори художньої літератури він охоплює?

• Для чого народ складав пісні?

•Які особливості мають історичні пісні? На честь кого вони складалися?

• За що народ уславлює своїх захисників? Які з них вам відомі?

• Хто із пісенних героїв вам найбільше сподобався і чому?

 

ІІ. Оголошення теми й мети заняття

ІІІ. Засвоєння навчального матеріалу в процесі виконання практичних завдань

Коментар учителя

Про визначення думи як жанр

Усної народної творчості (екскурс у минуле)

Ще з XVI століття думи почали називатися специфічно «русинськими», далі — «козацькими», «українськими» піснями, що мають тільки їм притаманні ознаки і високий поетичний рівень, а з появою на початку XIX століття перших перекладів дум на європейські мови з'явилися статті про них та їх виконавців-кобзарів. Світ схарактеризував думи як щось нове, досі не відоме в творчості інших народів.

У 1845 році французький журнал «Британський огляд» зазначив про думи як «найоригінальніший і найбагатший жанр слов'янської поезії».

Українські пісні та думи здавна були відомі й у Росії, причому співали їх в оригіналі. За царювання Петра І та Єлизавети Петрівни в Петербурзі великою пошаною користувалися кобзарі, спеціально відібрані співаки-виконавці українських пісень. До мелодій українських народних пісень зверталися найвидатніші російські композитори.

Українські народні думи — це неначе поетичний літопис козацького життя, бурхливого й широкого, як море. Хоч вони з'явилися не без впливу книжної освіти, як свідчить про це часте вживання церковнослов'янських слів, дійшли до нас в усній передачі народних співаків, лірників-бандуристів, кобзарів.

Думи — оригінальний і популярний вид усної народної творчості.

 Загальна характеристика народних українських дум

Думи відображали події здебільшого героїчного характеру, підносили ідею патріотизму, оборони рідної землі. В них оспівані різні подвиги, народна визвольна боротьба проти чужоземних нападників і «власних» панів, козацької старшини.

В думах возвеличуються герої з народу, що захищають незалежність вітчизни. Це представники запорізьких козаків, козацької голоти — Самійло Кішка, Іван Богуславець, козак Голота, Ганжа Андибер та інші звитяжці, слава про яких ніколи «не вмре, не поляже». Всі вони оспівані як виразники волі народу, його сили, мудрості.

Герої українських дум виступають самовідданими захисниками рідної землі, борцями за щастя трудового люду. Вони наділені незвичайною фізичною силою, мужністю, великим розумом, кмітливістю.

Любов до Батьківщини — високе і святе почуття для героїв народних дум. Громадському обов'язку вони підпорядковують свої особисті інтереси.

Так складався героїчний епос, що пройшов крізь віки і відіграв виняткову роль у духовному, культурно-мистецькому житті українського народу.

Думи — це дорогоцінна спадщина українського народу. Створені в них художні привабливі образи захисників вітчизни мають велике виховне значення.

Читаючи народні думи та історичні пісні, ми захоплюємося подвигами народних героїв. Саме тому ці твори живуть віками.

 Теорія літератури

Дума — вид українського народного героїчного епосу: ліричний, оповідний твір про історичні або соціально-побутові події, який має своєрідну будову й виконується речитативом (читання співучим голосом під музичний супровід кобзи чи бандури). Поява дум припадає на XV—XVI століття.

 Особливості народних дум (історичних):

• зображення важливих суспільних подій, видатних історичних осіб;

• певне дотримання правдивості життєвих фактів;

• докладність поетичної розповіді;

• висока поетичність мови;

• невелика кількість основних дійових осіб (дві-три);

• своєрідність побудови (зачин, основна частина, повтори, кінцівка);

• віршована форма (нерівноскладовість рядків, довільна специфіка римування, монорими);

• виконання речитативом під акомпанемент кобзи, бандури, ліри;

• усне поширення і зберігання;

• варіантність тексту;

• великий обсяг (як для фольклорних творів).

Тематика українських народних дум

Тематика дум пов'язана з подіями, що стосуються всього народу, його ідеалів і прагнень. Отже, українські народні думи відтворювали:

• страждання невільників у турецькій неволі («Невільницький плач», «Маруся Богуславка», «Про втечу трьох братів з Азова, з турецької неволі»);

• оспівування боротьби українського народу за визволення з-під гніту експлуататорів у XVII ст. («Іван Богун»...);

• відображення класових суперечностей між козацькою старшиною та простим рядовим козацтвом, виступи проти «своїх» панів («Дума про козака Ганжу Андибера»);

• розповідь про діяльність історичних героїв, що стали на чолі визвольної боротьби — Богдана Хмельницького і його сподвижників — Максима Кривоноса, Івана Богуна, Нечая Морозенка;

• показ проблем моралі, людських взаємин («Бідна вдова і три сини», «Сестра і брат»...)

Народна дума та історична пісня

Ці два жанри усної народної творчості дуже близькі. У них подібна тематика, зв'язана з героїчною боротьбою народу проти гнобителів, але якщо пісня співається, то дума виконується речитативом, тобто повільним проказуванням, наближеним до співу. Дума на відміну від пісні має нерівноскладові рядки, переважно дієслівне римування.

Виконавців дум називають кобзарями, бандуристами, лірниками відповідно до того, у супроводі яких музичних інструментів — кобзи, бандури чи ліри — звучать ці твори. Кобзарів за їхню суспільно значущу роль називають Го-мерами країни на честь славетного грецького поета, автора епічних поем «Іліада» та «Одіссея». Яскраві образи народних співців змалював Тарас Шевченко у вірші «Перебендя» та поемі «Гайдамаки». Здебільшого кобзарі були сліпими від народження або втрачали зір у полоні, тож змушені були мандрувати разом із хлопчиками-поводирями.

Кобзарство — унікальне мистецьке явище, що засвідчує особливу пісенність та волелюбність нашого народу. Витоки його сягають глибини століть. Ще в XI ст. на фресках Софійського собору зображено народного співця з кобзою в руках. Найбільшого значення кобзарство набуло з виникненням Запорозької Січі в XV–XVI ст., про що свідчить відома народна картина, де зображено козака Мамая з бандурою.

Під час визвольної боротьби кобзарі завжди були з народом, підтримували його бойовий дух. Найвідомішими кобзарями XIX ст. є Остап Вересай, Михайло Кравченко, Федір Грищенко-Холодний, Гнат Хоткевич, Федір Кушнерик, Гнат Гончаренко, Андрій Шут.

Повідомлення міні-груп

Група 1

Остап Вересай народився 1803 року в селі Калюжниці на Чернігівщині в родині кріпака. Батько Остапа був сліпим, грав на скрипці і цим заробляв на хліб. На четвертому році життя втратив зір і Остап. У 15 років хлопця від-дали в науку до кобзаря. Вересай виявив надзвичайне музичне обдаровання, добру пам'ять, тож досить швидко опанував репертуар. Але кобзарську майстерність удосконалював упродовж усього життя.

Остап Вересай мандрував Україною, зворушуючи слухачів майстерним ви-конанням народних дум та пісень. Ще за життя став відомим далеко за межа-ми України, особливо після того, як був запрошений Миколою Лисенком на III Археологічний з'їзд у Києві, де його спів слухав відомий французький професор Альберт Рамбо, а потім популяризував ім'я талановитого українця в Європі. Останні роки життя Остап Вересай провів у Сокиринцях. Павло Чубинський допоміг йому звести нову хату. Кобзар до останнього співав пісні і думи, хоча уже далеко не ходив, лише в навколишні села.

1884 року востаннє виступав у Київській художній школі М. Мурашка, де учні малювали з нього портрети.

 

Група 2

Гончаренко Гнат Тихонович народився в кріпацькій сім'ї. У дитинстві осліп. Навчався кобзарського мистецтва в кобзаря Кулибаби. Жив переважно в селах поблизу м. Харкова. Потім заробляв гроші, співаючи на ярмарках, чого не дозволяла робити поліція. Пішов жити до свого сина, залізничного ро-бітника в Севастополі. Тож життя його ще з дитинства було тяжким. На базарах та ярмарках Іван не раз чув спів та гру кобзарів, які полонили його душу. Кучеренко твердо вирішив стати кобзарем. Навчався кобзарського мистецтва у відомого кобзаря Павла Гащенка, який жив у селі Константинівці Богодухівського повіту. Він дуже швидко опанував мистецтво співу та гри на бандурі і незабаром перевершив свого вчителя.

1908 року Кучеренка запросили викладачем гри на бандурі до Київської музичної школи М. Лисенка. Також 1925 року він брав активну участь у створенні полтавської капели бандуристів.

 

Група 3

Кравченко Михайло Степанович із села Великих Сорочинців. М. Кравченко осліп на п'ятнадцятому році життя. Сімнадцяти років почав навчатися в миргородського кобзаря Самійла Яшного. Майже дев'ять місяців навчався у Гриценка-Холодного. Мешкав М. Кравченко в невеликій хаті. Перша жінка померла, і він залишився з трьома дітьми. Одружився вдруге. 1901–1902 роках жив в одній хаті зі своїм братом та його дружиною — людьми хворими і нездатними до жодної праці. М. Кравченко дуже бідував. Щоб прожити самому й утримати таку рідню (як до нього А. Шут, А. Никоненко й деякі інші співці-музики), заробляв не лише кобзарством, а й плетінням шнурів. Робота ця була тяжкою, псувала пальці. М. Рильський присвятив кобзареві вірш «Кравченко у Короленка». У рідному селі Кравченку встановлено пам'ятник.

 

Група 4

Нечепа Василь Григорович народився першого вересня 1952 р. в м. Носівка на Чернігівщині. Найперші уроки отримав у своїй родині, а трохи згодом — у місцевого таланта, народного скрипаля Олександра Сопіги. У юнацькі роки навчався в музичній школі й училищі Чернігова. З 1967 року В. Нечепа працював у багатьох колективах. З 1985 року виступає кобзарем-лірником-співаком. Він випустив на професійну сцену десятки «Соколиків» Чернігівського гурту кобзариків. Разом з народним депутатом України А. Єрмаком стояв біля витоків Всеукраїнського товариства Нестора Махна «Гуляй-Поле». Останніми рока-ми — з 2003‑го — працює у Міжрегіональній академії управління персоналом (МАУП).

V. Підсумок уроку

VІ. Домашнє завдання

Прочитати «Думу про Марусю Богуславку».