Урок історії у 8 класі на тему "Високе Відродження"

Тема уроку: Мистецтво Високого Відродження

Мета уроку: Поглибити знання учнів про мистецтво Відродження; познайомити з творчістю митців Високого Відродження, з’ясувати характерні риси цього стилю. Виховувати в  учням почуття прекрасного, прищеплювати художні смаки.

Тип уроку: урок практичне заняття, урок-салон.

Обладнання: мультимедійна дошка, проектор, презентації

 

Основні поняття: Відродження, гуманізм, алегорія, портрет

 

Основні дати: 1452 – 1519 – роки життя Леонардо да Вінчі;

                         1483 – 1520 –  роки життя Рафаеля;

                         1475 – 1574 –  роки життя Мікеланджело. 

Підготовча робота

• Повідомлення теми, мети уроку (за два тижні до уроку)
• Розподіл ролей,випереджувальні завдання
• Підбір літератури, джерел інформації
• Оформлення класу

Основна частина

• Виступи учнів з повідомленнями
• Занесення інформації до таблиць
• Підведення підсумків

Хід уроку

І. Вступне слово вчителя.

   Відродження, або Ренесанс, - доба в історії культури та мистецтва ХІV – ХVІ ст., започаткована в Італії. Це доба великих географічних відкриттів, бурхливого розвитку науки, мистецтв, становлення високих людських ідеалів. Спочатку діячі Ренесансу бачили своє завдання у відродженні ідеалів античності, звідки й виникла назва епохи. Але з часом ідейною основою Відродження став гуманізм – вчення, засноване на визнанні цінності людини як особистості, її права на  розвиток  і вияв своїх здібностей. Велика віра в людину, її безмежні можливості була основною в ідеології Ренесансу.

 

 Сьогодні нам потрібно знайти відповіді на дуже важливі питання:

• Чи дійсно кінець ХУІ – перша половина ХУІІ століття були добою духовного й культурного розквіту європейської цивілізації ?
• Що в творчості титанів Відродження  підтверджувало ідеали гуманізму?

 

ІІ Сприймання та усвідомлення нового матеріалу

 

Слово господині салону

     Шановне товариство! Щиро вітаю вас у своєму салоні. Сьогодні тут зібралися палкі шанувальники творчості титанів італійського Відродження. Яскрава і смілива,створена геніями світового рівня, епоха Відродження завжди буде приваблювати мислячих людей. Що ми знаємо про мистецтво цієї доби? Які художні твори є яскравими зразками Відродження? Про це й буде сьогоднішня розмова. Дозвольте відрекомендувати її учасників – науковців і мистецтвознавців, які дослідили життєвий і творчий шлях Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонаротті та Рафаеля Санті, а також наших самодіяльних артистів. Отже, запрошую до слова науковців.

 

     Перший науковець                                         

 Якось інженери взяли до рук креслення рiзних конструкцiй, створених Леонардо да Вiнчi, i спробували побудувати за ними машини. Так, народженi в XV столiттi, прийшлив ХХ столiття гелiкоптер i планер, перший самохiдний екiпаж iз пру­жинним механiзмом, парашут i ви­сувна пожежна драбина.

Коли страшна повiнь залила Фло­ренцiю, почали думати, як запобiгти такому лиховi в майбутньому, i тут знайшли проект Леонардо, проект захисту мicтa вiд можливих пове­ней - подарунок з XV столiття у ХХ...

Надзвичайно вродливий чоловiк, антично'i статури, учасник ycix зма­гань i турнipiв, чудовий плавець, фехтувальник, вправний вершник, жартiвник та блискучий оповiдач, ерудит-оратор, танцюрист, спiвак, поет, музикант i конструктор му­зичних iнcтpумeнтiв, генiальний художник i теоретик мистецтва, ма­тематик, мexaнік, астроном, геолог, ботанiк, анатом, фiзiолог, вiйськовий iнженер, мислитель-матерiалiст - це все про Леонардо да Вiнчi.

Biн працював все життя i, мабуть, не уявляй собi стану, який ми в побутi на­зиваемо вiдпочинком, спокоєм.  

Вiдпочинок для нього лише змiна роду дiяльностi. Bін творить      скрiзь і завжди.

  Другий науковець

Здавалося, йому, обранцевi долi, все давалося легко. Та його завжди мучили сумнiви. Bін робив десятки ескiзiв i начеркiв перед тим, як взя­тися за картину.

Леонардо ставив живопис над yci iншi свої захо­плення i до кiнця свого життя найбiльше шанував­ся як великий художник. Він набагато випередив свій час як науковець. Ми знаємо, що за 40 pоків до Коперника він написав трактат про те, що Земля крутиться, за три столiття до Лавуазье говорив про «життєве повiтря», яке ми називаемо киснем, майже на сто pокiв випередив він Кардано, винахiдника камери-обскури. Biн стояв на порозi зачаткiв гідростатики, вiдкритої Паскалем, крок вiддiляв його вiд телескопа Галiлея. Леонардо да Вiнчi увів у математику знаки плюс i мінус, ки­даючи у воду камiння, з'ясував, як поширюютьсязвуковi хвилi, накреслив зi слiв Aмepiro Веспуччi першу карту Нового світу i висловив припущення, що «бiлий колiр є причиною вcix кольорiв.).

Та справа навiть не в кiлькостi зроблених ним від­криттiв i нaвiть не в тому, що багато з них (геліокоптер, наприклад) далеко випередили свiй час. Леонар­до да Вiнчi в нayцi - це зародження епохи досліду. Усе довкола було для нього гiгантською лабораторi­єю.

 

 Третій науковець

Мiкеланджело Буонарротi народив­ся в 1475 роцi в мiстечку Капрезе поблизу Флоренцiї, де його батько обiймав посаду подести (мера). З 13 poкiв почав навчатися живопи­су у вiдoмого флорентiйського ху­дожника Гiрландайо, однак через piк перейшов у майстерню скуль­птора Бертольдо Ді Джованнi, i з то­го часу саме скульптура стала його головним заняттям. Буонарроті чотири роки прожив у домi Медичi, познайомившись тут з цвiтом тодiшньої iталiйської твор­чої iнтелегенцiї та значно розши­ривши власний кругозiр. Однак рафiноване й витончене мистецтво двору Медичi не влаштовувало мо­лодого митця, який вже тоді прагнув до створення грандiозних героїчних образів. Мiкеланджело покидає гос­тинну Флоренцiю i, здiйснивши мандрівку Iталiєю, опиняється в Римi. Тут він створює свiй пер­ший- шедевр - скульптурну композицiю «П'єта». Повернувшись на деякий час до Флоренції, митець створює «Давида» -  мабуть, найбiльш вiдoму скульптуру в icтopiї cвітового мистецтва i перемaгaє в художньому змаганнi самого Леонардо да Вiнчi - серед проектiв розпису головної зали флорентiй­ської сеньйорiї, зроблених цими майстрами, бiльш схвальних оцiнок громадськостi отримала саме робота Мiкеланджело. Слава про генiй Буо­нарроті вже поширилася по Iталiї i папа Юлiй IІ викликав митця до Риму, щоб замовити йому будiвниц­тво власної усипальницi. Мiкелан­джело з натхненням узявся до pобo­ти, створив проект величного мав­золею, але через сваволю папи вiн був реалiзований лише частково. Юлiй ІІ поставив перед Мiкелан­джело ще одне завдання - розписа­ти фресками стелю Сiкстинської капели у Ватиканi. Митець неохоче взявся за це завдання, вважаючи себе перш за все скульптором, а не живописцем. Але плоди чотирирiч­ної (1508-1512) працi Мiкеландже­ло перевершили всі сподiвання ­перед cвітом постав величний ше­девр, а його творець навiки увiйшов до числа найбiльш визначних ху­дожникiв в icтоpiї людства. ­

Останнi 30 рокiв свого життя Мікеланджело провів у Римі, створивши ще ряд визначних шедеврiв, зокрема картину Страш­ного суду на стiнi Сiкстинської ка­пели та грандiозний купол Собор Святого Петра.

Четвертий науковець

Рафаель Санті народився у 1483 р. в мiстечку Урбiно, столицi невели­кого герцогства в Середнiй Iталії. Першi уроки малювання отримав у батька, який очолював в Ур­бiно художню майстерню. А завершив він свою художню oсвiтy во Флоренцiї, куди прибув у 1504 р. - саме в той час, коли тут жили й творили Лео­нардо да Вiнчi та Мiкеланджело. Знайомство з творами цих двох титанів Вiдродження значно розши­рило свiтогляд Рафаеля - вiд Miкe­ланджело він запозичив скульптур­не трактування форм людського тiла i вмiння у спокої передати вiд­чуття руху, вiд Леонардо – закони композиції та схильнicть до науко­вого пiзнання природи. Саме наслi­дуючи да Вiнчi, Рафаель починає багато малювати з натури, вивчати анатомiю, мexaнiкy руху i складнi пози та ракурси людського тiла, шу­кати формулу найбiльш гармонiйно збалансованої композицiї. У цей час головною темою його творчостi стають прекраснi й лiричнi образи Мадонни, в яких він з неймовiрною теплотою й симпатiєю розкриває тему свiтлої й безкорисної материн­ської любовi(зауважимо, що сам Рафаель втратив мaтip у восьмирiч­ному вiцi, а в одинадцять pоків став круглим сиротою). У 1508 р., за за­прошенням папи Юлiя ІІ, Рафаель приїхав до Рима. Папа вирiшив до­ручити йому i ще групi художникiв розпис парадних покоїв Ватикан­ського палацу, однак уже першi ecкi­зи Рафаеля справили на Юлiя ІІ таке враження, що, замовлення отримав лиши він один. Протяго 1509 - 1517 рр. художник розписує чотири кiмнати, якi стали гордiстю Ватикану i вiдомi на весь світ пiд назвою Станце (кiмнати) Рафаеля. Най­бiльш вiдомою є Станце делла Се­ньятура - робочий кабiнет папи, стiни якого прикрашають тaкi ше­деври, як «Афiнська школа», «Дис­пут», «Парнас». У римський перiод життя Рафаель починає багато пра­цювати над мистецтвом портрета, пiдiйшовши до нього по- новатор­ськи. Так, портрет Юлiя II показує папу в не звичному для портрету­ванні cтaнi - в момент депресії i хвороби, а кардинал Томмазо Iнгi­paмi зображений за письмовим сто­лом у момент поетичного натхнен­ня. Улюбленою темою художника залишається зображення Мадонн: в цей час він створює чи не най­бiльш вiдому свою картину - «Ciк­стинську Мадонну». У Римi Рафаель почав працювати i в галузi apxiтeк­тури, спроектувавши кiлька церков та вiлл i ставши головним apxi­тектором Собору Святого Петра.

Господиня салону:

Дякуємо вам за ґрунтовні дослідження і цікаві повідомлення. Та прийшла пора запросити до слова мистецтвознавців.

Перший мистецтвознавець  (розповідь супроводжується демонстрацією слайдів)

Моє шанування прихильникам високого мистецтва!

Дозвольте познайомити вас із своїм дослідженням творчості геніального Леонардо да Вінчі.

Він продовжив наукові пошуки своїх попередників та узагальнив їх досвід. Але передусім він дбав про розкриття складного духовноо світу людини, про ясність і доступність своєї художньої мови. Його художнім ідалом став образ людини високого і тонкого інтелекту.

Прошу привернути вашу увагу до цих двох картин. Образ із немовлям був для італійців символом материнства, але ніхто не зображував цієї сцени так просто і задушевно, як Леонардо. Юна мати грається з дитиною, що простягає рученята до квітки, і щаслива усмішка освітлює її обличчя. Ніколи ще глибокий внутрішній  зв’язок матері і дитини не був переданий з такою переконливістю і поетичністю. Цей зв’язок розкривається не тільки в жестах, рухах, виразах облич, а й у надзвичайній цілісності,  гармонійній урівноваженості всієї композиції.

    Друга картина – «Мадонна Літта», написана художником пізніше. Образ Мадонни набув нового тлумачення. Це вже не безтурботна дитина, а духовно й фізично зріла жінка. Вперше Мадонна була зображена не тільки як жінка, здатна на сильне почуття, а і як людина тонкого інтелекту, сповнена глибокої думки.

  А це – всесвітньо відомий розпис Леонардо «Таємна вечеря». Релігійним сюжетом художник скористався для того, щоб порушити проблему етичного змісту. З біблійної розповіді він вибрав гостру психологічну ситуацію: учитель повідомляє учням, що серед них є зрадник, але не називає його. Здивуванню і гніву чесних людей Леонардо протиставляє страх зрадника, що, різко повернувши голову, ніби очікує, чи не назве учитель його ім’я. Леонардо переконливо показує, як по-різному, залежно від свого характеру, реагують люди на подію, навіть тоді, коли всі вони оцінюють її однаково. «Жест – це рух душі», - зазначав геніальний живописець. Увага до рухів і жестів дає змогу художникові розкрити переживання людей. Особливо глибоким проникненням у внутрішній світ людини позначений відомий портрет Монни Лізи, або Джоконди. Леонардо зображує жінку просто і природно. Тільки загадкова посмішка говорить про те, що жінка поринула у світ мрій та спогадів. Першим із художників Відродження Леонардо вловив  тонкий рух почуттів людини.Те, що він написав виходить далеко за рамки звичайного портрета. Кожен відтінок шкіри, кожна складочка в одягу, життя артерій і вен – все це надав художник своїй картині. В очах «Джоконди» – світло і вологий блиск, немовби в живих очах, а в повіках помітні лілові жилки. Та великий художник створив нечуване – він написав ще й повітря, яке обгортає фігуру прозорим серпанком. Пильно, з розумінням дивиться на світ і людей Монна Ліза. Мабуть, ніколи нікому не пощастить пояснити, чому цей витвір мистецтва має таку притягальну силу. Тому що це полотно – витвір воістину божественної, а не людської руки.

Господиня салону:

Дорогі друзі! Сподіваюсь, вашу увагу не обминула художня довершеність цих шедеврів. Та на нас чекає творчість  Мікеланджело Буонарроті. Шановний гостю, чому іноді кажуть, що Мікеланджело на стелі та на вівтарній стіні Сікстинської капелли створив модель Всесвіту?

Другий мистецтвознавець:

  Мiкеланджело Буонарротi, як i Леонардо да Вiнчi, був всебiчно обдарованою особистicтю – геніальним скульптором, художником, apxiтeктором, вiйськовим iнженером, поетом та ще й полум'яним патрiотом - борцем за свободу батькiвщиии. Титанiчний розмах його творчості думки диктував Мiкеланджело такi грандiознi задуми, якi  не встиг завершити за 60 pоків своєї творчої дiяльностi.

Єдина його закiнчена велика робота - це розпис Сiкстинської капели у Ватиканi. Над фресками стелi загальною площею майже 600 квадратних мeтpiв (!) Мікеланджело самотужки (Bсix художникiв, яких папа присилав йому на допомогу, він виставляв за двері) працював понад чотири роки (травень 1508 вересень 1512), нажив через незручну позу остеохондроз шиї, але створив неперевершений шедевр. Йому вдалося гармонiйно розмiстити на нерiвнiй, розчленованiй поверхнi стелi i верхнiй частини cтін капели цiлий ряд довершених кожна по собi, але пов'язаних єдиним задумом композицiй, що разом вiдтворили основнi сцени i головних персонажiв Бiблiї вiд сотворiння cвiтy до Bсecвітнього потопу.

На стелi розмiщенi дев'ять головних композицiй:

1. «Вiдокремлення свiтла Biд темряви» ;

2. «Сотворiння Сонця, Мiсяця i рослин» ;

3. «Вiдокремлення землi Biд води»;

4. «Сотворiння Адама»;

5. «Сотворiння Єви»;

6. «Грixопaдiння й вигнання з раю»;

7. «Жертвоприношення Ноя»; 

8. «Всеевiтнiй потоп»;

9. «Сп'янiння Ноя».

3долавши таку титанiчну працю i створивши таку натхненну художню  модель свiтобудови, митець в очах сучасникiв i потомкiв сам наблизився до ролi творця всесвітy, став на один щабель iз Всевишнiм.

Господиня салону:

А які ідеали Ренесансу вдалося втілити митцеві?

Другий мистецтвознавець:

Розпис Сікстинської капели  налiчує близько 350 персонажiв, i все це - титанiчнi образи, що втiлюють ренесансний iдеал могутньої, пристрасної, сильної тiлом i духом людини - людини, що майже зрiвнялась iз Богом. Вдивіться в образ Адама з композицiї, що показує його створiння - Адам тут зображений титаном, що не поступається красою й могутнiстю Боговi, а не черв' яком перед його обличчям. Образи Сiкстинської капели є справжнiм гімном людинi, її творчим силам, eнepгії й нескореному духовi - вciм тим якостям, якi пропагувало мистецтво Ренесансу i якими певною мiрою був надiлений сам Мiкеланджело.

Господиня салону:

Це відчуття масштабності Мікеланджело – творця в художній формі добре висловив український поет Борис Олійник. Давайте послухаємо його вірш у виконанні одного з гостей.

Сутулий чоловiк, з мiшками пiд очима,

у фарбі й глинi вимоклий до брiв,

Востаннє пензлем лiнiю провiв

І зморено припав до Bcecвiтy плечима.

І грiшна мисль прийшла, як пiзнiй гість:

«Ачей, наплутав в Бiблiї бiограф,

Коли шiсть день позичив Саваофу

На сотворiння свiтy. Стократ шість

Ночей i днiв спливала потом стеля,

Аж доки я з моделював цей світ

у присмерку Сiкстинської капели!»

...Biн падав з ніг. Земля ходила кругом.

Та ще й до всього перший мiж нiкчем,

 Погрязлий в марнолюбствi Юлiй Другий

 Над ним висiв з оголеним мечем.

Здавалось папi, що пiдступно довго

Цей впертий маляр фарби свої мне.

Кричав, що з риштувань його турне,

 Коли він, врештi, не послуха Бога.

 Похмурий майстер клав за ниттю нить,

Позиркуючи скоса на пiдлогу.

І думав: перше, нiж лякати Богом,

Його, владико, треба ще створить.

А день згасав, i гасла в пальцях сила,
І, вже налитий втомою ущерть,

Biн раптом вчув з далеких перехресть

Пророчий скрик дельфiйської Сивiлли: - Звершилось! Вiддiлилися вода i твердь!

Та cвiт ще спав, хоч був уже во плотi,

Bін лиш тодi почав одвiчний рух,

 Коли маестро взяв стило до рук

І вивів стомлено «Buonarroti»

Сутулий чоловік з мішками під очима

Повільно опустивсь з риштовань,

                                                як з рамен,

і тільки  - но припав до Всесвіту плечима –

заснув, як Бог, на семисотий день.

Щоб, врешті, давні наміри здійснить,-

Вже стелі не було:

                            кружляв сферично cвiт,

А на пiдлозi спав сутулий Вседержитель.

 

Третій мистецтвознавець:

Майже через чверть столiття вже старий i розчарований Мiкеланджело повернувся до Сiкстинської капели, щоб на її вiвтарнiй cтiнi створити ще одну грандiозну (площа близько 200кв.м, висота 14м) фреску - картину Страшного суду. Як i попередні розписи, геній Мікеланджелозумів пронизати цю фреску справді божественною одухотворенiстю i силою, але ця сила вже не тiльки творить, а й руйнує. Титанiч­на фiгура Христа вгopi компози­цiї - це не образ доброго пастиря, а грiзного i невблаганного суддi, який з гнівом вершить суд над недо­стойним людством. Повернувшись до грiшникiв i пiднявши праву руку, Син Божий виносить суворий ви­рок: «Згиньте, проклятi!». І, хоч цi слова нiдe не написанi, вони так i гримлять з картини. Поряд з Icy­сом Богоматiр; але вона смиренна i мовчазна пiд час вироку. Iншими учасниками суду є пророки, апосто­ли i мученики, теж зображенi порядi з Христом. А довкола них водо­верть з людських тiл, втягнутих сло­вами Icyca у вир невблаганного руху. Справа вiд Месiї знаходяться пра­ведники, злiва - грiшники. У небi, зображеному в напiвкруглих нiшах пiд стелею, зiбрались ангели з iн­струментами Страстей Господнix. Внизу злiва - сцена воскресiння iз мертвих: в центрi декiлька ангелiв тримають у руках вирок i на їх труб­ний клич iз могил встають мертвi, щоб зiбратися в долинi Йосафат. Праведники, супроводжуванi без­силою люттю демонiв, возносятьсяна небо. Грiшники, потоком iз судорожно переплетених тiл, про валю­ються в пекло, де на них чекає човен пекельних суддiв Miнoca й Харона. Пощади нeмaє нiкому, жоден з лю­дей не мaє сили опиратися цєiй сти­xiйнiй кpyгoвepтi руху, доля кожного визначена Всевишнiм. Люди на картинi Страшного суду-, це вже «не могутні, i палкi, i радiснi ство­рiння» (вислiв бельгiйського поета Емiля Верхарна), якими вони булина розписах стелi Сiкстинської ка­пели, - вiд людинобогiв залишився сонм грiшникiв, вiд свободи і волi  - ­слiпий Фатум.

Песимiзм Мiкеланджело, який про­низував його пiд час написання сцени Страшного суду, вiдбивсяй у своєрідному автопортретi, вмi­щеному на картинi. Біля лiвої ноги Христа знаходиться фiгура Святого Варфоломiя, який тримає в руках власну шкiру (цей святий був муче­ником, з якого живцем зiдрали шкi­ру). Так от, лик Св. Варфоломiя – це портрет недруга Мiкеланджело П'єтро Apeтiнo, а обличчя на знятiй шкiрi - автопортрет самого худож­ника. Коментаpi, як кажуть, зайвi.

Icторiя портрета iншого недруга Mi­келанджело на картинi Страшного суду обернулась цiкавим анекдотом, тому ми її теж згадаємо. Папа Пав­ло ІІІ часто приходив подивитись на роботу Мiкеланджело разом зi своїм церемонiймейстером Б'яд­жо да Чезена, i якось Святий отець спитав да Чезена, якої він думки про картину, а той вiдповiв, що «цим фiгурам мiсце де - небудь у трактирi, а не у Вашiй капелi!». Розгнiваний Мiкеланджело у вiдповiдь намалю­вав портрет папського церемонiй­мейстера в образi пекельного суддi Miнoca, а коли той попросив папу примусити художника прибрати цей портрет, Павло ІІІ дотепно Biд­повiв: «Якби Мiкеланджело помiс­тив вас "нaгopi" , то я би Miг ще щось зробити, але тут, "унизу", я не маю нiякої влади».

Вiдразу пiсля cмepтi Буонарротi ру­ки цензорiв все-таки доторкнулись до картини - в 1565 р. Художник Данiеле де Вольтерра задрапував одежами оголенi фiгури, якi здава­лись папському двору непристой­ними. За це він отримав прiзвиська «Брагеттоне» («той, що займається спiдньою бiлизною»), з яким i увiй­шов в iсторiю. Але й Брагеттоне нерушив постатi Miнoca.

Фiгури персонажiв Мiкеланджело написав надзвичайно могутнiми й м'язистими, Haвіть Христоса. Своєю рельєфнiстю вони нагадують розмальованi скульптури. Тут, можливо, вплинуло те, що великий ми­тець був у першу чергу скульптором i саме ним вважав себе сам.

Четвертий мистецтвознавець:

Першим загальновизнаним скульп­турним шедевром Мiкеланджелостала «П'єта» («Оплакування», «Скорбота»), створена в 1498 – ­1501 рр. i вже тодi помiщена в Собор Святого Петра в Римi. Мікеланджело написав «П’єту» у віці 24 років, будучи ще не відомим художником. Нічого не знаючи про Буонаротті, римляни почали приписувати скульптуру іншим майстрам. Тоді Мікеланджело вночі пробрався до собору і висік на одежі Богородиці слова «Мікеланджело - флорентієць». «П’єта» стала єдиною підписаною роботою генія, про якого скоро дізналася вся Італія і плоди чиєї праці присвоювати вже ніхто не наважився.

Господиня салону:

А ось враження від зустрічі з шедевром українського поета миколи Бажана.

Гість – актор читає вірш Миколи Бажана «Перед статуями Мiкеланджело»

І раптом тут, у напiвтемнiй нiшi,

Ледь-ледь осяяне м'яким мигтiнням свiч,

 Велике чудо нам явилося увiч...

Ламке й пласке, мов гiлка пальми, тiло

Лежить у неї на колiнах. Син.

І мати дивиться в його пустиннi очi,

в кaмiннicть уст, в покiрнiсть рук тонких...

Вона все знає, i вона не хоче

нi обiцянь, нi умовлянь, нi втix...

Четвертий мистецтвознавець:

А найвищим досягненням Miкe­ланджело-скульптора став «Давид» (1501-1504, Флоренцiя) - мабуть,- найпрекраснiша й найбiльш вiдoмa зi статуй будь-коли створених люд­ством.

Господиня салону:

У чому новизна Мікеланджело у відтворенні образу Давида»?

Четвертий мистецтвознавець:

Мiкеланджело зобразив Давида ще перед боєм, в момент, коли той по­мiтив ворога i приготувався завдати удару. Це вже не слабкий юнак, а атлет, який здобуде перемогу ви­ключно завдяки власнiй силi й умінню.­ Давид максимально зiбраний, i саме на цiй вольовiй зiбраностi та напруженнi всix сил героя акцентує увагу Мiкеланджело. Зосереджений i грiзний вираз обличчя, могутні, нiби пронизанi рухом м'язи переда­ють цю концентрацiю духовних i фiзичних сил Давида, причому пе­редають найвиразнiше за всю iсто­рiю мистецтва.  «Давида» можна вважати найяскравiшим втi­ленням ренесансного iдеалу людини, твором, що вiдображає саму суть мистецтва Високого Biдpoдження.

Вiн став символом творчостi Мiкеландже­ло, провiдною темою якої була iдея боротьби, а головними героями ­Людина- Титан i Людина - Борець. Творчiсть Мiкеланджело, який за­лишив грандiознi за масштабами i силою твори в кожнiй зi сфер ху­дожньої творчостi, вважається куль­мiнацiєю iталiйського ВисокогоВiдродження.

Господиня салону:

Запрошуємо до слова знавців творчості Рафаеля Санті.

П’ятий мистецтвознавець:

Рафаель Caнтi не вiдзначався нi рiз­ностороннiстю Леонардо да Вiнчi, нi силою таланту Мiкеланджело. Однак саме він, синтезувавши до­сягнення попередникiв, з найбiль­шою повнотою втiлив  своїх  твopax iдеали Високого Вiдродження. Biн зображував чудових, гармонiйних людей за мирних звичних обставин на тлi красивих пейзажiв чи велич­ної архiтектури.

Особливостi стилю Рафаеля най­краще  виявилися в численних зо­браження Мадонн: «Мадонна в лу­ках», «Мадонна Альба» та iн. Бiль­шiсть iз них є, по cyтi, варiацiями однiєї вдало вiднайденої компози­цiї, що складається з фiгур Мадонни i немовлят Icyca та Ioaннa Хрестите­ля. Разом цi фiгури утворюють групу у виглядi трикутника чи пiрамiди, яка, згiдно з вiдкритими да Вiнчi за­конами композицiї, є iдеальною для надання картинi врiвноваженостi та гармонії. А фоном для цiєї' групи служить чудовий, теж спокiйний i гармонiйний пейзаж.

Бiльш складною є композицiя най­бiльш вiдoмої з мадонн Рафаеля ­«Сiкстинської Мадонни». Цей об­раз був створений в 1515 –1519 рр. для церкви Святого Ciкстa (звiдси й назва) одного з монастирiв у П'яченцi. Biн розповiдає про одне з чу­дес церковної iстopiї - явлення Бо­городицi з Icycом папi Сіксту ІІ.

Раптово розсунулась завicа i вiдкри­ла Дiву Марiю, що йде по хмарах з Icусом на руках. Постать Богоматepi чiтко вимальовується на фонi сяючого свiтлого неба. Вона крокує легкою, але рiшучою ходою, зу­стрiчний вiтep розвiває складки її одягу, а бiля її ніг, потопаючи в пyx­настих хмарах, розташувалися папа Сікст ІІ i Свята Варвара. Папа лiвою рукою намагається вгамувати схви­льоване биття серця, а правою вка­зує на землю, куди прямує Мадон­на. По-свiтськи вишукана Св. Вар­вара застигла в благоговiйному мовчаннi. А внизу два ангелики­ зацiкавлено дивлячись вгору, нiби повертають наш погляд до фi­гур Mapiї та її сина. Придивимось до їхнії облич i очей, якi дозволяють зазирнути у світ їx думок i емоцiй.

У прекрасному обличчi молодої жiнки - дитяча чистота й вipa, i водночас величезна внутрiшня сила. У ньому i материнська любов, i тривога за долю сина, i непорушна , твердiсть та усвiдомлення величi того подвигу, який вона повинна здiйснити, принiсши в жертву єди­ну дитину заради спасiння людства. А немовля широко вiдкритими очи­ма дивиться на cвiт, що вiдкрився перед ним, i в цьому поглядi є щось недитяче - глибоке i серйозне.

Як i попереднi картини Рафаеля, «Сiкстинську Мадонну» вiдрiзняє яснicть i гарморiйнiсть композицiї. Фiгури Mapiї, Ciкcтa ІІ i Св. Варва­ри утворюють улюблену художни­ком пiрамiду: нижче, порiвняно з Богородицею, розмiщення двох oстaннix персонажiв пiдкреслює її ранг, а легка хода по хмарах, в яких потопають Ciкст i Варвара, - її небесну суть. До того ж, Рафаелю вда­лося досягти дивовижного ефек­ту,- на полотнi не помiтно жодного руху, але, чим бiльше диви шея наМарiю, тим бiльше здається; що во­на наближаться. Саме через цю особливicть картини росiйський поет В. Жуковський назвав «Ciк­стинську Мадонну» «небесною ми­моплинною дiвою». Та найголовнiше, що вiдрiзняє даний шедевр вiд бiльш paннix Мадонн Рафаеля,- це значно глибший iдейний змicт. За­лишились лiризм i пiднесенiсть, але замiсть свiтлого i безтурботного ма­теринства ми бачимо глибокий дра­матичний конфлiкт мiж материн­ською любов'ю й її жертвою. Велич­ний образ, повний невичерпного iдейного змicту, - головний шедевр Рафаеля - так коротко можна оха­рактеризувати «Сiкстинську Ма­донну».

Достойна великого шедевру й дра­матична доля цiєї картини. Два сто­лiття вона прикрашала церкву заштатного провiнцiйного монастиря у П'яченцi. Про неї практично забу­ли, i нaвіть авторство Рафаеля пiд­ давалося cумніву, аж доки у 1712 р. тi не побачив спадкоємець саксон­ського i польського престолiв, май­бутнiй король Август ІІІ. Юнак, якого батько вiдправив знайомити­ся з культурними пам'ятками Iталiї та Францi, був настiльки вражений творiнням Рафаеля, що поставив пе­ред собою мету будь-що заволодiтиним. Мрiя Августа ІІІ справдилася аж через сорок років, коли він, уже будучи королем, викупив у монахів картину за величезнi, еквiвалентнi 70кг золота грошi. Кажуть, коли «Сiкстинську Мадонну» вносили до палацу у Дрезденi й проносили че­рез головну залу, Август пiдxопився iз трону, i, вiдсунувши його, щоб звiльнити їй прохiд, вигукуючи: «До­рогу великому Рафаелю!». Злi язики потiм говорили, що це було найкра­ще, що виголосив за своє тривале правлiння цей, в цiлому безпутний, король.

«Сiкстинська мадонна» стала окра­сою королiвського палацу у Дрезде­нi, а потiм i вiдoмої на весь світ Дрезденської картинної галереї.

Господиня салону:

Образи Мадонни, створені генієм Леонардо та Рафаеля, надихнули на написання нових шедеврів – музичних. Назва у них «Ave, Maria», що означає «Радій, Маріє!» Запрошую послухати одну з них.

(Звучить «Ave, Maria» у виконанні Робертіно Лоретті)

Господиня салону:

Чи писав Рафаель портрети?

П’ятий мистецтвознавець:

Так, Рафаель багато працював у портретному жанрі. Сам він був людиною високоморальною, м’якою і доброзичливою, тому і в інших людях він хотів бачити насамперед риси, які відповідали його уявленню про високу людську гідність. Перебуваючи у Римі, він виконав цілу галерею портретів видатних людей свого часу – гуманістів, письменників, художників, у спілкуванні з якими визрівали його величні задуми. Портрет Юлія ІІ показує папу в незвичному для портретування стані – в момент депресії і хвороби, а кардинал Томмазо Інгірамі, зображений за письмовим столом, - у момент поетичного натхнення.

Шостий мистецтвознавець:

Крім усього сказаного, Рафаель був і художником – монументалістом.

Великим творiнням худож­ника є розпис парадних поков Ва­тиканськоrо палацу - так званих Станце Рафаеля, серед яких видiля­ються фрески Станце дела Сеньяту­ра. Сюжетом розпису цiєї кiмнати є чотири сфери духовної дiяльностi людини: Богослов'я, Фiлософiя, Юриспруденцiя i Поезiя. Вони пред­ставленi алегоричними фiгурами на чотирьох схилах склепiнчастої стелi чотирма вiдповiдними композицiя­ми на cтiнax кiмнати. Iлюстрацiєю філософiї є знаменита «Афiнська школа».

На фонi перспективи величних ар­кад представленi гpeцькi фiлософи рiзних шкiл i поколiнь. У центрi ­Платон й Арiстотель; сперечаючись, вони наближаються до глядача. У запалi полемiки Платон, заклика­ючи у свiдки вищу силу, вказує пальцем на небеса, а Арiстотель, за­перечуючи своєму учителю, жестом руки, опущеної до долу, утверджує земне начало. Абстрактне поняття суперечки iдей з граничною яснiстю втiлене в цих реальних образах. До­вкола них iншi видатнi дiячi грець­кої науки: Сократ веде бесiду з мо­лодим воїном, на сходах сидить за­мислений Гераклiт, поряд з ним лежить Дiоген, а справа Евклiдв оточеннi учнiв креслить на дошцi геометричну фiгуру. Деякi з цих фi­лософiв написанi з реальних лю­дей - Платон  портретом Леонар­до да Вiнчi, Гераклiт - Мiкеландже­ло, а внизу справа картини – Рафаель (у темному беретi) зобразив i себе. Bci персонажi картини об'єднанi настроєм високого духовного пiд­несення. Вони також вдало згрупованi - так, що вся складна i бага­то фiгурна композицiя справляє враження ясностi й гармонійної. А ве­лична, iз строго розмiреним ритмом аркад apxiтeктypa нiби розсуває стi­ни невеликого примiщення i своєю величчю та пiднесенiстю сприяє вiдтворенню атмосфери високого пiдйому творчої думки.

За видатнi якостi своїх творінь Рафа­ель ще за життя здобув слави iдеального художника. Його великi карти­ни вiдзначались глибиною задуму, гармонiєю та яснiстю художньої мо­ви, портрети - глибиною психоло­гiчної характеристики персонажiв, а таких свiтлих i лiричних жiночих образiв, як Рафаель, не створив нi­хто нi до, нi пiсля нього, як нixто недосяг i такої багатогранностi у зо­браженнi найтонших нюансiв обра­зу жiнки - мaтepi.

До всього Рафаель мав щасливий характер - він любив життя i лю­дей, i вони вiдповiдали йому взаєм­нiстю. Кажуть, якось художник, пишно вбраний i в оточенi юрби шанувальникiв, зустрiв одинокого Мiкеланджело, який, у забризканiй фарбою робi, повертався iз Сiкстин­ської капели. «Куди це ти йдеш, одягнений, мов князь?» - запитав Мiкеланджело. «А я i є князь! Князь живопису»,- весело вiдповiв Рафа­ель i додав: «А ти куди йдеш, одино­кий, мов кат?». На мою думку, цей дiалог добре передав різницю в ха­рактерах двох геніїв.

Господиня салону: Дякую всім присутнім за ґрунтовну підготовку і змістовні розповіді. Переконана, що від сьогодні кожен з нас на запитання, хто його улюблений художник, матиме впевнену відповідь.

ІV. Підсумки уроку.

 Методом «Прес» учні обговорюють питання , поставлені на початку уроку.

VI. Домашнє завдання.

 Опрацювати матеріал  відповідного параграфа .

 

Кущенко Ольга Олексіївна ,

Учитель історії Водянського НВК

Шполянського району  Черкаської області