Урок "Історія нескорених: наші земляки - учасники Революції Гідності та АТО"

Про матеріал
Розробка може використовуватись на годинах спілкування, уроках з історії України в 11 класі, в позакласних заходах. Виховує в учнів любов до свого народу, своєї Батьківщини, патріотичні почуття і повагу до воїнів АТО.
Перегляд файлу

 

 

 

 

«Історія нескорених: наші земляки – учасники Революції Гідності  та АТО!» http://4.bp.blogspot.com/-X4azXI9BB48/U1qW0SuI-6I/AAAAAAAAAhY/tNXeAlk263c/s1600/getImage+(55).jpg

Розробка першого уроку в 11 класі

Вчителя історії та правознавства

Рибаківського ЗЗСО І-ІІІ ст.

Кіпіної І.В.

 

 

 

2018

Тема уроку: Історія нескорених: наші земляки - учасники  Революції Гідності та АТО.

Мета: Познайомити учнів  з біографією наших земляків, з перебігом бойових дій на сході, в яких вони брали участь; виховувати патріотичні почуття в дітей, любов до свого народу, повагу до учасників  бойових дій  в АТО, любов до  своєї Батьківщини.

Обладнання: Матеріали  Всеукраїнської конференції «Мій  рідний край, моя земля очима сучасників», «Геройська українська молодь», Відео про бойові дії на Сході України, презентація про земляків – учасників АТО.

 

Хід уроку.

І.Вступне слово вчителя:

       Україна не раз піднімалася з колін. Побита і ціла в ранах, та нездоланна для ворогів своїх, вона йшла ворогу під кулі, щоб захистити всіх своїх дітей. Терновим шляхом дійшла Україна до сьогоднішніх днів. І знову їй випало важке випробування – війна на сході.  Де кожен день страждають діти, які залишились без батьків, матері, які втратили своїх синів, жінки, які втратили своїх чоловіків. Де кожен день може загинути наш солдат, наш патріот України, який не задумуючись про своє власне життя, стоїть на захисті нашого майбутнього, на захисті миру, на захисті своєї багатостраждалої неньки України.  Саме тому ми хочемо розказати про героїв нашого села Рибаківки, які одні з перших пішли захищати свою Батьківщину. Це Малюта Олександр, Ніколаєв Микола, Аханов Василь, Кардаш Валентин, Головков Віталій, Тріско Максим, Остапенко Андрій, Фірсов Олександр, Луговий Олександр, Остапенко Сергій, Руденко Микола, Тріско Микола, Расько Олександр, Базак Артур, Козлов Олександр, Постарніченко Микола. Ці хлопці мужньо захищали свою державу і свій український народ,  деякі з них і досі служать своїй Вітчизні.

Учень:

       23роки Україна не знала війни. Наш народ пишався тим що у буремні 90 – ті,Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще рік тому ми з вами не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною,тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава»,а тепер ці слова набули нового змісту.Вже точно зрозуміло,кому ці слова адресовані і ні в кого немає сумнівів,що ці герої – хлопці що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі які в мирний час повертають поранених в АТО з того світу, волонтери на плечах яких тримається наша армія.

     Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини, а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу. Коли перед очима кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв,  дивлячись їм у вічі, ми розуміємо, що вислів  «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучасної  історії  української нації  не просто словами з гімну,  це стало станом душі.

 

Вчитель:

      І сьогодні я з радістю хочу представити вам Постарніченка Миколу, учасника подій на Майдані під час Революції Гідності та учасника АТО.

Перегляд відео про бойові дії на Сході України.

 

Постарніченко Микола Вікторович

     Народився 29 липня 1994 року в селі Рибаківка, вулиця Поштова 8. В 2011 році закінчив Рибаківську ЗОШ. На строкову військову службу до НГ МВС України був призваний 2013 року. Звільнили в запас ЗСУ 2015 року. 2013 року 31 листопада підняли військову частину для виконання наказу для охорони громадського порядку в місті Києві. Являється учасником бойових дій Луганськ -Маріуполь-Донецьк. Продовжує службу в Державній Прикордонній Охороні в селі Рибаківка.         

     «АТО - 50  пережитих днів»  (зі спогадів Миколи Постарніченка).

      В зоні АТО я пробув 50 днів, та  мені здалося, що це була вічність.  У зоні АТО я був в різний час в трьох містах: Луганську, Донецьку і Маріуполі.  Після Майдану я місяць перебував в частині. Потім раптовий виїзд до Луганська. Їхали цілою колоною з п'яти автозасобів,  окремий автобус був завантажений нашими речами: матрасами, подушками, одягом ... Загалом, він перевозив все, що необхідно для тривалого перебування в екстремальних умовах.  Можна сказати, що ми були першопрохідцями на цій війні, яка на той момент тільки починалась. Коли ми прибули в Луганськ, ще навіть ніхто цю территорію не називав зоною АТО. Ця назва  з'явилася  лише через три дні після нашого перебування там.  Склалося враження, що нас, чесне слово, хтось охороняв  з Неба. Я розповім кілька фактів, які я називаю «ефект декількох годин ».

    У Луганську нам довелося жити в Академії МВС. Для нашої частини  звільнили цілий поверх. Спочатку все було нормально. Ми  позмінно заступали на службу по охороні громадського порядку. Потім довелося охороняти від захоплення сепаратистами будівлю державної  значущості. В цій операції брало участь багато різних служб. Але через деякий час нас (строковиків) зняли з об'єкта. Місію по захопленню  приміщення  залишилися виконувати більш досвідчені солдати. У цей момент і був запущений той самий «ефект декількох годин ». Через три години після нашого відходу  з об'єкта, був сильний  штурм будівлі, яка все - таки була захоплена Сепаратистами. Нас ніби хтось відвів і врятував від небезпеки. Ми повернулися в Академію. Але нас і там чекав неприємний сюрприз. Сепаратисти хотіли захопити  нашу будівлю, нам надійшла команда охороняти її.  Але знову через деякий час ми отримали наказ покинути будівлю. Після нашого від’їзду  з Академії МВС знову спрацював «ефект декількох годин». Незабаром сепаратисти заволоділи об'єктом. Нас відвезли в Луганський аеропорт. Там ми жили і тримали оборону чотири дні. Все було спокійно і без особливих пригод. Потім, в екстреному режимі  літаком нас переправили в Маріуполь. Через деякий час ми дізналися, що Луганський аеропорт захопили сепаратисти ...

Небезпека підстерігала нас на кожному кроці, тому саме головне в таких ситуаціях -  це впевненість в собі, вистояти, чого б це не коштувало.

      Можу розповісти  один епізод з Маріуполя. В цьому місті нам довелося охороняти будівлю адміністрації. Озброєні ми були до зубів, місцеве населення побачивши, що ми стоїмо зі зброєю, почало висловлювати своє невдоволення і вимагати, щоб ми склали зброю або хоча б від'єднали «магазини». Рішення було за нами:  відступати або здаватися, тим самим порушуючи присягу Батьківщині, жодним чином це  не входило в наші плани. Тому зброю ми міцно тримали перед собою і скласти її відмовились.  Ми показали і довели те, що готові стояти до останнього. І ми вистояли до  чергового наказу бути готовими відправитися знову в путь.

     Після Маріуполя ми потрапили в Донецьк.  На той момент, коли ми були в Донецьку, закінчилися вибори президента, і  Петро Порошенко в одному з перших своїх указів затвердив рішення про те, щоб в АТО строковиків не було. Але на деякий час ми ще залишались в частині. У Донецьку ми були, як говориться, «про всяк випадок». Неділю прожили в частині МВС, нас ніхто нікуди не посилав, і все було нормально. І тільки через кілька днів після указу президента нам надійшла команда про виїзд  на постійне місце дислокації, в свою частину в Хмельницький. Та ця дорога, якою ми повертались додому була дуже небезпечна.  Я волів би такою дорогою  ніколи в житті не їздити. Це була дорога, кінець якої міг наступити в будь-яку секунду, так як по обидва боки вздовж траси нас в прямому сенсі слова тримали на мушці вороги. Ми це все бачили  і розуміли, що знаходимося в великій небезпеці, і наше життя  безпосередньо залежать від того, що відбувається в голові у нашого придорожнього ворога. За довгим коридором, який складався з озброєних людей, ми їхали в звичайних автобусах - гармошках. Вони своїми тонкими стінками ніяк не могли захистити нас від куль. Крім «супроводжуючих » уздовж траси, нас також «виряджали» з Донецька і їхали в машині ззаду «зелені чоловічки », які в разі чого, повинні були «підстрахувати своїх». Наша підсвідомість, ще не дочекавшись наказу згори, змусило нас всіх разом надіти каски і повернутися обличчям до супротивника, так як наші старі «Бронники» захищали тільки грудну клітку. Таким чином, ми підставили під кулі свої груди. Але в той же час розуміли, що наше обмундирування не захистить нас від автоматів, які тримали нас на прицілі. Один з наших «старших», дивлячись на нас і  розуміючи, як ми хочемо жити, сказав: «Пацани, будьте готові стріляти у відповідь». Ось таким шляхом ми прибули в Донецький аеропорт і незабаром вже були в своїй частині в Хмельницькому. До речі, тоді також спрацював «ефект декількох годин». Поступила інформація, що, через  три години після нашого вильоту з АТО частина, в якій ми перебували в Донецьку, була захоплена сепаратистами. Коли ми повернулися в Хмельницький, всім хотілося додому і скоріше, але  був виданий  указ, що всі солдати срочної служби затримуються в частинах на невизначений період до особистого розпорядження Президента України. І ось, прослуживши без дванадцяти днів два роки, я потрапив під демобілізацію і вже нарешті  - рідні будинки. Зараз я звикаю знову жити як і раніше, але думаю, що після такої служби сприймати життя, як до армії, я більше не буду ніколи ... Багато що в моїй свідомості змінилось  за цих 718 днів. Я побачив і порівняв мирну Україна і Україну, яка опинилась в ситуації революції і війни. Я зумів зіставити нашу країну ДО і І ПІД  ЧАС  війни. Я зрозумів ціну свободи, незалежності своєї Батьківщини, великий патріотизм нашого українського народу, ціну ЖИТТЯ.

 

Учні задають питання до Миколи  Постарніченка:

1)Чи змінилися ваші погляди на життя після служби в АТО?

2)Що Вам найбільше запам’яталось в цей період ?

3)Якби Вам запропонували ще раз взяти участь, ви б погодились?

4)Що саме головне  на війні?

5)Що Ви цінуєте в людях?

Перегляд презентації  про земляків – учасників АТО.

Учень:

 Ми написали  звернення від усіх учнів та вчителів нашої школи до воїнів – героїв!

          Ми вдячні тим, хто відстоює право України бути гордою державою, хто захищає нас із вами. Ми  повинні брати приклад із героїв АТО  -  вміти дати відсіч будь - якому ворогові, не шкодуючи власного життя.

          Бажаємо Вам, наші захисники, наснаги й надалі захищати нас. Від щирого серця дякуємо Вам за відвагу й сміливість. Таких людей, як Ви і Ваші побратими, не так багато. Кожен Ваш день, кожна ніч, проведені там, незабутні. Кожен Ваш крок, кожен вчинок заслуговують  найвищих  почестей і людської поваги, тому низько схиляємося перед Вами, наші захисники, наші воїни.

            У кожного з Вас є близькі, дорогі серцю люди – мама, сестра, дружина, кохана. Нехай і вони своєю любов’ю і вірою надихають Вас, скеровують Ваші сили на захист рідної оселі, на захист своєї держави і свого народу, який віддає Вам усю шану, подяку та славу.

         Дорогі воїни, ми віримо у Вашу хоробрість, терпіння  і незламність духу. Повертайтеся якнайшвидше. Вас чекають. Повертайтеся живими і з перемогою! Хай Бог благословляє й оберігає всіх Вас!

Ми чекаємо  Вас. Ми  віримо  у  Вас.  Ми  молимося  за  Вас.

Учні дякують Миколі за зустріч, цікаву розмову і дарують подарунок від класу.

Вчитель:

- Спасибі, Микола, за відкриту розмову.  Учні нашої школи захоплюються такими сильними духом та жагою до життя людьми.

 

 

docx
До підручника
Історія України (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Струкевич О.К., Романюк І.М., Дровозюк С.І.)
Додано
14 квітня
Переглядів
186
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку