Урок історія України (історія рідного краю)

Історія України  11 клас

Урок рідного краю

Тема :    Моє село , Поліський краю.

Тебе люблю я щиро

і  до тебе у думках вертаюсь ....

 

Завдання уроку:

- продовжувати навчати учнів використовувати різні джерела інформації, та виділяти в них головне, необхідне для теми, що вивчається;

- поглиблювати  роботу над формуванням мовленнєвих компетенцій учнів;.

- працювати над формуванням  в учнів почуття патріотизму, любові до рідного краю, до своєї землі і людей, що  живуть і працюють поруч;

-показувати учням, що вони, сьогоднішні випускники, і тепер , і в майбутньому є частинкою історії рідного дому, школи , селища і нашої прекрасної неньки України.

 

Тип уроку: урок — подорож стежками рідного селища

 

Мотивація навчальної  діяльності.

Вступне слово вчителя .

Дорогі діти. Сьогодні ми вирушимо  з вами у подорож в минуле і сьогодення селища в якому живуть ваші родини, живете ви. Ми згадаємо людей, які упродовж століть творили історію нашого селища Мар’янівки, про нинішні покоління , які продовжують писати і відкривати нові сторінки сьогодення . Ми живемо наперекір усім стихіям, наперекір страшній війні, яка триває сьогодні. Ми не просто живемо, ми рухаємося вперед, ми працюємо не покладаючи рук для перемоги, для процвітання не тільки рідного селища, а й усієї України.

 

А допомагати нам будуть творчі групи: географи , історики,  археологи, етнографи, митці різних жанрів( фотографи, поети, художники, співаки і музиканти). Це учні вашого класу, які разом з усіма випускниками стоять на порозі самостійного життя, думають про вибір майбутньої професії. То ж нехай  робота випереджувальної дії , яку вони виконали,   розширить ваші знання про світ професій. 

-Робота над засвоєнням і осмисленням нового матеріалу.

-Повідомлення і презентація роботи групи географів.

-Використовують мапи : Мар’янівка на мапі України , Житомирщини, Звягельського району.

-Географічне положення

-  Селище Мар’янівка розташоване у північно-західній частині Баранівського, а після адміністративно — територіальної реформи, Звягельського району Житомирської області. На сьогодні селище відноситься до Довбиської територіальної громади. Його оточують невеликі села:Дорогань ,Зятинець, Ожгів хутір, Явне, Лісове, Ялишів. Навколишні села виникли значно пізніше ніж  Мар’янівка.  Густі ліси і болотиста , рівнинна  місцевість, піщані грунти  і невеликі річки Нивенка і Дороганка  спонукали людей, які тут селилися,  займатися різними ремеслами і промислами.  Ліси , що оточували з усіх сторін селище, були і годувальником, і  захистом від непрошених гостей, і сировинною базою. Озера і річки, на які багате Полісся, забезпечували водою та рибою. Весняні паводки залишали по берегах багато мулу, а це було прекрасне підгрунття для вирощування зернових  культур. Тому сюди з різних кінців прибували родини колоністів, які селилися, жили і працювали на цій благодатній землі.

- Повідомлення етнографів

За статистичними даними кінця ХІХ  початку ХХ століття тут проживали колоністи різних етносоціальних груп: поляки, чехи, українці , євреї  німці та представники інших національностей.

Проте переважала концентрація польського населення.  Протягом ХІХ століття  землі навколо  селища належали трьом землевласникам: Гродзинському, Савицькому, Массею. Згідно з царським указом 1839 року , поміщики мали право виділяти наділи землі селянам у чинш( за певний податок). На початку ХХ століття чиншовики села  отримали дозвіл на відкуп своїх ділянок  у приватну власність.  За даними Державного архіву Житомирської області  поміщик Савицький виділив їх 43 господарствам навколо Мар’янівки. Такий багатонаціональний склад населення залишався до кінця Другої світової війни.

 

Коли в 1941 році війська фашистської Німеччини  захопили наше селище,  вони провели арешт і масовий розстріл євреїв. Всього  була вбито 48 чоловік. Серед них були люди похилого віку, жінки і діти. Після проголошення незалежності України, представники єврейської діаспори спільно з керівниками селища та склозаводу на місці масового  розстрілу спорудили  пам’ ятник  і надгробну плиту на якій викарбувані імена всіх невинно страчених мучеників .

Звучать поезії у виконанні учнів  та  написані про наше селище.( Звучить спонійна музика Музичний супровід підбирають учні).

           Село моє рідне , колиско склодувів

           Давно ти  з явилось у сукні скляній.

           Зелена красуне мій краю розмаю,

           Ну як не любить тебе  раю земний.

 

            Мар’янівко, мій рідний край,

            земля моя прекрасна,

           люблю тебе за ліс і гай

            ранкова зоре ясна.

 

           Люблю тебе за цвіт садків,

            за дух п’янкий, медовий.

            За білу хату із бузком,

            за клекіт веселковий.

 

          За заводський люблю гудок,

           за школу і лікарню,

          за стадіон і дитсадок,

          костел і церкву гарну.

 

         Мар’янівку люблю за все,

         бо це -  моя родина,

         мій рід, рідня, моє село,

         моя найкраща Батьківщина.

 

Історичний екскурс  .Повідомлення і презентація групи  істориків   та археологів — дослідників.

 - Своєю історією Мар’янівка сягає глибин  кінця далекого ХVІ століття. Поселення виникло на берегах річки Бращівка, яка була притокою  річки Нивенка  (Нивна) хоч офіційна дата заснування поселення саме кінець ХVІ -  початок ХVІІ століття,

 проте  археологічні знахідки довели,що  люди жили тут значно раніше

 з часів сивої давнини, про що свідчать знайдені на території села та його околицях вироби із кремнію і граніту. Взагалі територія Житомирщини почала заселятися людьми ще наприкінці Ашельської епохи  давньокам’ яного віку , про що свідчать численні  археологічні пам’ яткиІ палеоліту . На початку нашої ери  вся територія Житомирщини була заселена слов’янськими племенами, які займалися скотарством, землеробством і різними промислами. Своїх покійників вони ховали в кам’ яних гробницях. Такі гробниці виявлені в двадцяти місцях Житомирської області в тому числі і на території  Баранівського, Романівського,та інших районів, близьких до нас.             

    З розвитком феодальних відносин зросли земельні володіння українських і польських магнатів ( Немиричів, Полозевичів, Острозьких, Глинських Ілінсських та інших), які захоплювали кращі селянські землі разом з населенням і великокнязівськими грамотами закріплювали  їх за собою. Селян змушували відробляти панщину,  сплачувати оброк. За непокору слідувало покарання. Багато лиха простим людям  завдавали  міжфеодальні чвари, які переростали у міжусобні війни .Страждали прості люди і страждало сільське господарство. Водночас з розвитком феодально — кріпосницьких відносин  відбувався процес відокремлення  ремесла від сільського господарства. Поступово утворювалися ремісничі майстерні, цехи , які об’єднували в групи майстрових людей.

             Так, або приблизно так і утворилося  селище Мар’янівка. У 1700 році, згідно з історичними документами , родиною Ілінських було  споруджено склогуту. Значна кількість кварцевого піску , необхідного для виготовлення скла, палива ( дрова, торф ) сприяли цьому виробництву. Ілінські запросили до себе майстрів з Польщі, Чехії , Франції. До роботи залучали не лише місцевих жителів, а і мешканців навколишніх сіл. Вважається, що назву селище отримало на честь дочки  родини Ілінських Маріанни і назване Мар’ янівкою. В архівах  виявлено портрет  Маріани Ілінської невідомого художника  ХVІІІ століття.

 

   Повідомлення дослідників історії Мар’ янівського склозаводу.

  Завод- серце селища

   Серцем і душею селища є Мар’янівський склозавод. Скловаріння - це процес виготовлення скломаси шляхом плавлення  і хімічної обробки кварцового піску. Вважалося, що перша методика отримання скла була розроблена в Єгипті та скляні прикраси і посуд імпортувались  також із Греції . Перший розквіт склоробства в Україні   припадає  на ХІ — ХІІІ століття. По монголо  -  татарській руїні воно занепало, та стало відроджуватися  вже в період середньовіччя. Склярство у формі гут найбільше поширюється  у  ХVІІІ столітті. У ХІХ столітті в  Україні було близько 40 гут і серед них і наша Мар янівська  склогута , яка згодом переросла на Мар’ янівський склозавод. Тут вироблявся звичайний та аптечний посуд.

 

Майстерність склоробів була такою, що окрилені фантазією вони творили різні скляні композиції,  статуетки, наприклад статуетки жар — птиці, лебедів ,тощо. Були такі майстри і в нас . Їх називають склодувами. І саме їм, біля адмінбудівлі склозаводу, встановлено  пам’ятник   склодуву. У ХІХ столітті родина Ілінських продає Мар’ янівський склозавод , а також землі між річками Дорогань і Нивна , аж до річки Случ  поміщику села Рогачів Савицькому за 35 тисяч карбованців. Завод було здано в оренду .В ту пору на ньому виготовлялося продукції на суму 16 тисяч карбованців на рік. Минав час, мінялися господарі заводу, а робітничі династії продовжували варити скло, передаючи свій досвід, майстерність наступним поколінням.

      Початок ХХ століття відзначається політичною нестабільністю. Країною прокочуються політичні страйки організовані  різними політичними силами. Не оминули революційні події і наш завод.   У 1905 — 1907, 1917  - 1920 роках на Мар’ янівському склозаводі відбуваються робітничі страйки, мітинги, де робітники вимагають поліпшити умови праці ,збільшити заробітну плату, скоротити робочий день та висувають  інші вимоги.

Державу лихоманить. Вона втягнута в Першу світову війну, в революційні події 1917 — 1921 років. В цей час влада в Житомирі мінялася 14 разів. Територія Житомирщини  була ареною жорстоких боїв, що підірвало економіку краю, яка  й без того  була в занепаді. По закінченню буремних подій, люди стали відновлювати зруйноване господарство задля відновлення  життя. Селяни сіяли хліб, робітники відновлювали  і вдосконалювали роботу склозаводу. Поступово люди звикли до мирної праці. На Мар’ янівському склозаводі також відбуваються зміни, але праця  робітників залишається важкою. Більшість робіт виконуються вручну. Пережило селище і створення ТСОЗу, а пізніше на його основі колгоспу. В 1925 році було створено Мархлевський польський національний район до якого входила і Мар’ янівка. Проіснував він до 1935 року, а потім був реорганізований Разом з усією країною жителі селища пережили багато трагічних сторінок: голодомори, політичні репресії, Другу світову війну.

          Кожен історичний період — це наполеглива праця  жителів селища, це нові випробування сльози і журба , радість від звістки про перемогу та сум за тими, хто не повернувся додому з полів бойових битв . 189  наших односельців залишилися спочивати вічним сном у братських могилах на рідній українській землі та на чужих землях Європи. Мешканці Мар ‘янівки шанують пам ‘ять про своїх земляків , які загинули  на фронтах Другої світової війни. В  центрі селища односельцями було споруджено Монумент пам’ яті. На стелі  висічені імена тих, хто віддав своє  життя за  незалежність Батьківщини.

        Повоєнна відбудова  важким тягарем лягла на плечі жінок,  підлітків .Більшість мар’янівчан фронтовиків після повернення з  фронту стали працювати на Мар ‘янівському склозаводі. Серед них Бакулін Г. С., Бабак П. Є.,Добровольський П. А., Саулевич С. Ф.,Свінціцька Т. П. , ДубінськийС. М.,М., Марков М. О. та багато інших. В період 60 -  тих років відбувається реконструкція заводу. В цей же час будуються двоповерхові житлові будинки для робітничих сімей .Та не лише виробництвом живе селище.  Тут працює школа , дитячий садок, лікарня, відділення зв’ язку, булинок культури. При будинку культури  працюють творчі колективи “Шкелко”,  вокальна група “Мар ‘янівчанка”, духовий оркестр. Міняються керівники, учасники, а колективи , створені більше півстоліття тому, продовжують жити і працювати, радувати своїм талантом не лише односельців, а і жителів району і області.

     Фотовиставка та виставка малюнків СЕЛИЩЕ СЬОГОДНІ. ( Показуються слайди під тиху музику)

    Мар ‘янівка в період незалежності. Літературна сторінка ( твір есе, поезія, пісня про село)

     Багато бачила на своєму віку Мар’ янівка, багато довелося відчути і випробувати на власній шкурі  мешканцям селища у різні часи  його існування. Шумів величезними , могутніми  кронами живий ліс, зберігаючи таємниці селища і будучи його оберегом......

Після проголошення незалежності України, наш народ продовжує писати свою історію, в якій Мар ‘янівка була і залишається  лише маленьким острівцем, струмком великої української ріки. З 24 серпня 1991 року починається новий відлік в історії України і в історії селища, реформи в сільському господарстві , промисловості.  В селищі з являються фермерські господарства, банкрутують і зникають з лиця землі заводи. Та трудовий колектив зумів вистояти і відродити завод.

      На сторінках газети  “Слово Полісся”, тодішній її редактор , заслужений журналіст України А. П. Стрільчук у статті від 20  червня 2009 року  писав  “  ...У кінці минулого століття, на жаль,важку сторінку свого буття довелося пережити і жителям Мар’ янівки . Завод став. Були безвихідь і відчай. Бо ж відомо, допоки димить  заводська труба, до того   часу жевріє і домашнє вогнище, достатку і благополуччя.  Усі сім ‘ї   фактично пов’ язані з єдиним містоутворюючим підприємством у селищі. Стане завод — зупиниться життя селища. Тоді , і про це слід сказати, своє плече  під важку мар ‘янівську ношу підставила родина Жебрівських. Вона змогла не тільки відновити виробництво на заводі, а й протягом короткого часу вкласти кошти у реконструкцію підприємства, його технічне переоснащення. Відродився завод —  відродилося і селище. Майже півтисячі робітників щоденно перетинають сьогодні  його прохідну . Заробітна плата на підприємстві  - найвища в районі”.

        Добре, коли доля посилає людям таких особистостей , як П. І. Жебрівський .Він родом з Житомирщини , з Ружинського району, депутат Верховної Ради  4 -6 скликань, був головою Житомирської ОДА, ексголова  Донецької обласної військовоцивільної адміністрації (з червня 2015 року по червень 2018 року) Багато зробив він для розвитку і розбудови  Мар‘янівки, почесним жителем якої він є. Доля послала нам ще одного чудового керівника Костюка П,С. ,який опікується не лише виробництвом , а й селищем в цілому. Саме за сприяння і при допомозі цих людей в школі було обладнано першу і районі площадку із штучним покриттям, організовано роботу з Українським Фондом Соціальних Інвестицій. Це дало можливість здійснити добудову школи площею 380 м кв., реконструювати спортивний зал і шкільну їдальню, добудовано дитячий садок. Окрасою селища є парк відпочинку, будинок культури, костел і церква.  Де б не були ми куди б не закинула нас доля та наше коріння тут на благодотній мар’ янівській землі. Але саме цінне багатство нашого селища -це його люди , які тут народилися , живуть і працюють на благо своєї родини свого краю.

                Дідусь і бабуся — то наше коріння.

                Міцне, як дуб  і світле, як зоря.

                То мудрість роду, любов щедрість вміння,

                То віра в долю, щастя і добра.

 

                 Татусь — то міць і сила України.

                 Матуся — радість світло і тепло

                 А ви,  шановні учні, це держави сила

                  Щоб світлим , мирним в України майбуття було.

 

                  Ітиме час, спливатимуть роки,

                  І в невідомій вічності ми знайдем спокій.

                  Та храм науки, - школа, буде як завжди ,

                   В життя вести дітей, і мудрості даватиме уроки.

                   Пісня про Мар янівку.                        

 

Підсумок роботи . Рефлексія. Оцінювання роботи учнів

             -Чи зацікавив вас матеріал уроку?

             - Яку інформацію вважаєте корисною для себе?

             - Про що хотіли б дізнатися більше?

 

Домашнє завдання :

             Написати есе на  вибрану тему:

1. Чим дороге мені моє село?

2.За що я люблю своє селище?

3. Що необхідно зробити , щоб наше селище ставало ще кращим?