Урок Канада в другій половинні XX ст.doc

Розробка уроку

з історії для 11 класу

для студентів І курсу

ВНЗ І-ІІ рівня акредитації

На тему «КАНАДА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ

  XX  СТОЛІТТЯ»

Розробила викладач суспільних дисциплін Костюченко К. М.

ВП НУБіП України  „Немішаївський

агротехнічний коледж ”

2018

Тема. КАНАДА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ

  XX  СТОЛІТТЯ

Мета: Охарактеризувати розвиток Канади у повоєнні роки. Розкрити суть проблеми Квебеку. Закріпити навички аналізу і зіставлення історичного матеріалу, вміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах.

Виховувати студентів в дусі патрі­отизму, національної свідомості та гідності.

Тип заняття: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Політична карта світу», атлас.

ХІД      ЗАНЯТТЯ

 І.  Організаційна частина (5 хв.)

Тема заняття та план вивчення нового матеріалу записані на дошці. Викладач звертає увагу на завдання даного заняття

ІІ. Актуалізація знань учнів

Перевірка знань. Фронтальне опитування. (15хв.)

1. Назвіть президентів США в другій половині XX ст., яким політичним партіям вони належать ?
2. Хто став президентом США, перемігши на вибо­рах 1980 р.? Представником якої партії він був?
3. Охарактеризуйте послідовний розвиток економіки в США?
4. Які проблеми американського суспільства потре­бували негайного вирішення в 70-80-ті роки?
5. На яких засадах базувалась внутрішня політика Р.Рейгана? Що таке рейганоміка? Вкажіть її позитивні і негативні прояви.
6. Чим було зумовлене стрімке економічне зрос­тання в США у 90-х роках XX ст. ?
7. Визначить основні причини масових соціальних рухів у США у 50—60-і роки. З'ясуйте наслідки і результати масових рухів.
8. Який зовнішньополітичний курс намагались реа­лізувати адміністрація США в 40-60 роки; 70-90 роки;? Який сучасний стан США?
9. Які наслідки мав теракт 11 вересня 2001 р. для США і світу?
10. Чи справляється США з роллю світового лідера?

ІІІ.         Мотивація навчальної діяльності студентів (4-5хв.)

Викладач:  На сьогоднішньому занятті ми продовжимо вивчати тему — «США і Канада». Охарактеризуємо розвиток Канади у повоєнні роки до сьогодення. Розкриємо суть проблеми Квебеку та економічний розвиток Канади в другій половині XX ст.

IV.  Вивчення нового матеріалу.

                               План

1.         Наслідки Другої світової війни. Повоєнне становище Канади.

2.         Політичний та економічний розвиток у 50-60-і роки XX ст.

3.         Проблема  Квебеку. Розвиток Канади у 70—80-і роки.

4.         Канада наприкінці XX — на початку XXI ст.

1.         Наслідки Другої світової війни. Повоєнне становище Канади.

 Розповідь викладача. (5-7 хв.)

Канада, яка була англійським домініоном, взяла активну участь у Другій світовій війні на боці ан­тигітлерівської коаліції. Вона ста­ла справжнім арсеналом Англії. Тут було вироблено понад 800 тис. військових вантажних автомобілів, 50 тис. танків, 18 тис. літаків, 4 тис. військових кораблів. Її війська брали участь у бойових діях май­же на всіх фронтах війни. Війна дала поштовх до економічного зростання Ка­нади: за темпами розвитку вона вийшла на перше місце серед західних країн. Канада пе­ретворилась на індустріальну державу. Еко­номічне піднесення, почате у роки війни, про­довжилось і у повоєнні роки. Стимулом до цьо­го стало швидке зростання населення (в ос­новному за рахунок емігрантів), та, відповідно, збільшення внутрішнього ринку, освоєння півночі і далекого заходу.

У 1949 р. до складу Канади увійшли Нью­фаундленд і багата на залізну руду північно-східна частина Лабрадору. Було відкрито ве­ликі родовища нафти в Альберті і Саскачевані.

Зміцнення економічного і політичного ста­новища Канади послабило традиційні зв'язки з Великобританією. Важливим кроком до ліквідації залишків колоніальної залежності стало прийняття у 1947 р. закону про канадсь­ке громадянство та визнання канадського Вер­ховного суду вищою апеляційною інстанцією країни. У 1952 р. губернатором Канади впер­ше став канадець за походженням В.Мессі.

2.         Політичний та економічний розвиток у 50-60-і роки XX ст.

Розповідь викладача (студенти роблять стислий план конспект) (15 хв.)

Проблемне питання. В чому суть внутрішньої політики Канади. 

У внутрішньополітичному житті продовжува­лось традиційне суперництво провідних по­літичних партій - ліберальної та консерватив­ної. З 1935 по 1957 рр. при владі незмінно стояли ліберали, політика яких сприяла еконо­мічному піднесенню країни (до 1948 р. уряд очолював Маккензі Кінг, а до 1957 р. — Луї Сен Лоран), а також зміцненню стратегічних відносин з США.

Консерватори, прагнучи прийти до влади, вдалися до серйозної реформи всередині партії. З 1956 р. партія почала називатися Прогресивно-консервативною. Партію очолив енергійний політик Джон Дифенбейкер, який став ініціатором зміни програми партії. Нова передвиборча програма передбачала вирі­шення багатьох економічних і політичних пи­тань: розвитку Півночі, відновленню традицій­них зв'язків з Англією та Британською Співдружністю, «канадизації» економіки і куль­тури, ліквідацію безробіття, вдосконаленню взаємовідносин між федеральною владою та провінціями. Завдяки оновленню програми консерватори у 1957 р. перемогли на вибо­рах і створили уряд. Новий уряд збільшив роз­міри допомоги інвалідам і людям похилого віку, зменшив податки, надав кредити фермерам під майбутній врожай, провів інші соціальні ре­форми. У серпні 1960 р. був прийнятий «Білль про права громадян». Але виконати більшість передвиборчих обіцянок не вдалось. Зокре­ма, було не виконано програму освоєння Півночі, «канадизації», ліквідації безробіття. Позиції правлячої партії почали слабшати.

У зовнішній політиці уряд Дифенбейкера продовжував курс на зміцнення атлантичної солідарності в рамках НАТО (Канада з 1949 р. є членом цієї організації). У деяких питаннях її представники мали відмінну думку від позиції США. Так, Канада відмовилась вступити в Організацію Американських Держав (ОАД), не розірвала дипломатичних й торговельних відно­син з Кубою, підтримувала вимогу визнання КНР. На початку 60-х років у канадському суспільстві розгорнулась гостра дискусія щодо розміщення американської ядерної зброї в країні і присутності канадських військ у Європі. Прем'єр-міністр Дифенбейкер виступив кате­горично проти, але більшість міністрів його ка­бінету висловилась «за». Це викликало урядо­ву кризу, наслідком якої став розпуск парла­менту і призначення нових виборів. У політич­ну боротьбу включились дві нові політичні партії - Нова демократична і Партія соціаль­ного кредиту. Хоч вибори 1963 р. виграли лібе­рали, які набрали 42% голосів, з'ясувалось, що двопартійна система зазнала краху, адже кон­серватори набрали 32% голосів, а нові партії — 25%.

Новий уряд сформував Лестер Пірсон, який знаходився при владі до 1968 р. Не маючи більшості в парламенті, ліберали змушені були проводити обережнішу політику, обходячи гострі політичні кути. Серед найпомітніших акцій лібе­рального уряду є прийняття 1965 р. нового канадського прапору з червоним кленовим листком на білому полі та укладення Автопакту, за яким об'єдналася автомобільна промис­ловість Канади й США.

Завдання на закріплення:

Сформулюйте основні підсумки розвитку Канади у 50—60-і роки XX ст.

3.         Проблема  Квебеку. Розвиток Канади у 70—80-і роки.

Для висвітлення даного питання доцільно використати додатковий матеріал: «Причини поглиблен­ня проблеми Квебеку». Студенти дивлячись на дані дають прогнозовану відповідь на питання: «В чому полягала проблема Квебеку» (15 хв.)

Таб.   «Причини поглиблення проблеми Квебеку»

Схема   «Етнічний склад населення Канади»

Прогнозована відповідь та розповідь викладача

Провадячи обережну політику, ліберали не змогли уникнути найгострішої проблеми Ка­нади — національної. Вона була викликана невдоволенням франкомовного населення Ка­нади своїм економічним становищем, соціаль­ним та політичним статусом. Коріння цієї про­блеми криється в історії формування канадсь­кої держави та особливостях її національного складу. Більшість франкомовного населення Кана­ди проживає у провінції Квебек, де вони ста­новлять 82% населення. Тому франко-ка-надська проблема є передусім «проблемою Квебеку». Провідні позиції в економічному житті провінції належать англо-канадським та американським компаніям. Таким чином, англо-канадці, які становлять тут 10% населення, обіймають 80% всіх керівних посад у промис­ловості, в той час, як серед робітників їх частка становить лише 7%. Доходи англо-канадців перевищували середній рівень доходів у провінції на 40%. Поряд з цим у Квебеку був найвищий рівень безробіття в країні. Важли­вим чинником, який став стимулом до сепара­тизму франко-канадців, було засилля англійсь­кої мови: володіння англійською давало пере­вагу у прийнятті на роботу і підвищенні соц­іального статусу в той час, як незнання фран­цузької не тягло за собою збитків. Панування англійської мови стало причиною того, що нові іммігранти віддавали перевагу англійській мові і тим самим збільшували частку англо­канадців у провінції. Зазначені причини при­звели до масового руху франкомовного насе­лення за рівноправність. Небажання урядів ви­рішити цю проблему зумовило виникнення руху серед франко-канадців за вихід провінції зі складу Канади і утворення незалежної дер­жави. У 1968 р. утворилась Квебекська партія на чолі з Рене Левеком. Ліберали, враховуючи серйозність проблеми, пішли на зміни у керівництві партії (лідером став франко-канадець П'єр Елліот Трюдо) розробили програ­му реформ у рамках всієї країни.

Домігшись перемоги на виборах у 1969 р., уряд Трюдо через парламент провів закон, який проголошував рівноправність англійської та французької мов у всіх ланках державного апа­рату та передбачав введення двомовності в регіонах, де меншість, що розмовляє однією з двох оф­іційних мов, складає не мен­ше 10% населення.

З 1971 р. почалося вико­нання урядової програми -навчання другої мови у се­редніх та вищих учбових зак­ладах. Ці заходи дещо змінили ситуацію на краще, але кардинальних змін не сталося. Насамперед, про­ тест франко-канадців викли­кала урядова концепція «Одна країна - одна нація». Політичним виразом цього протесту став «Закон №22» (1974 р.) квебекського парламенту, який проголосив французьку мову єдиною офіційною мовою провінції. Ситуація загострилась після приходу у 1976 р. до вла­ди у провінції Квебекської партії, яка проголо­сила план поетапного виходу Квебеку зі скла­ду федерації. У 1980 р. Квебекська партія організувала референдум з метою домогтися проголошення незалежності Квебеку, але цю ідею підтримали лише 40% виборців. Гасло незалежності було тимчасово зняте, але про­блема набула хронічного характеру.

Проблема Квебеку була лише проявом за­гальної кризи канадської федерації. Значна частина провінцій домагалась обмеження функцій центрального уряду. До того ж, не було чітко розмежовано функції федеральних і про­вінційних органів влади. Ситуація ускладнюва­лась тим, що федеральний уряд не мав кон­ституційної можливості обмежувати відцентрові тенденції провінцій, оскільки роль канадської конституції виконував прийнятий британським парламентом ще у 1867 р. Акт про Британсь­ку Північну Америку, зміни і доповнення до якого повинні були схвалюватись парламентом Ве­ликобританії. Цей анахронізм змусив уряд Трю­до звернутися 1980 р. до Лондону з прохан­ням про надання Канаді повного суверенітету в конституційній сфері. У березні 1982 р. бри­танський парламент прийняв останній закон стосовно Канади —Акт про Канаду, який при­пинив дію законодавчих повноважень Великоб­ританії щодо цього домініону. 17 квітня 1982 р. канадський парламент прийняв Акт про кон­ституцію. Так на 115 році існування Канада позбулася колоніального минулого. Акт про конституцію значно розширив повноваження провінцій, але не вирішив проблеми статусу Квебеку, що зберегло можливість поглиблення кризи федерації.

На початку 80-х років у Канаді загостри­лось економічне становище, яке на деякий час відсунуло проблему федерально-провінційних стосунків. Відбувся спад виробництва. Держав­ний дефіцит склав 24 млрд. канадських до­ларів. 12% працездатного населення опини­лось в становищі безробітних.

Економічні труднощі призвели до поразки лібералів і приходу до влади в 1984 р. Про­гресивно-консервативної партії на чолі з Брай-аном Малруні. Він здійснив низку реформ у дусі «консервативної революції» і вивів краї­ну з економічної кризи. Одним із основних пол­ітичних завдань уряд консерваторів вважав досягнення національної згоди і збереження єдності держави. Найскладнішою знову була «проблема Квебеку», який відмовився при­єднатися до конституції 1982 р. і вимагав на­дання йому особливого статусу. Після трива­лих переговорів було підготовлено проект кон­ституційного договору, який визначив особливий статус Квебека. Але і на цей раз деякі англомовні провінції відмовились ратифікува­ти договір. Проблема знову зайшла у глухий кут, що підняло нову хвилю сепаратизму. Апо­геєм її став референдум у листопаді 1995 р. про незалежність Квебеку. Сепаратисти вкот­ре зазнали невдачі, однак підвищили чи­сельність прихильників ідеї незалежного Кве­беку: за незалежність проголосували 44%, про­ти — 46%.

4. Канада наприкінці XX — на початку XXI ст.

  Розповідь викладача (8-10 хв.)  Студенти складають тези до даного питання.

З 1993 р. при владі у країні стоять лібера­ли на чолі з Жаном Кретьєном (у 2000 р. він втретє обраний прем'єр-міністром), які нама­гаються вирішити національну проблему.

За період перебування при владі ліберали здійснили цілу низку реформ і перетворень. Так, було оздоровлено фінансову систему краї­ни. Починаючи з 1998 р., фінансовий рік за­вершується з профіцитом. Додаткові кошти на-првляються на різноматітні програми і пога­шення боргів. Соціально-економічні програми уряду Кретьєна включали дві програми: «Стра­тегія рівних можливостей» (розвиток освіти і науки) і «Створення безпечного суспільства» (розширення соціальних програм). Важливим кроком уряду стала податкова реформа: по­ступове скорочення податків і стимулювання ділової активності. Ці заходи почали давати відчутні результати з 1997 р.: почалось скоро­чення безробіття, зростання ділової активності. На період правління лібералів припадає пері­од завершення структурної перебудови еко­номіки Канади на наукоємкі галузі виробниц­тва за рахунок скорочення сировинних галу­зей (лісова, добувна, сільське господарство тощо). Поглибились інтеграційні процеси з США — створення у 1994 р. зони вільної торгівлі НАФТА (США, Канада, Мексика). Процес інтег­рації досяг небачених результатів: 40% ВВП Канади йде на експорт, з яких 80% до США. Оборот канадо-американської торгівлі найб­ільший у світі — 1 млрд. дол. в день. Успіхи Канади у розвитку економіки вражаючі: на те­перішній день за рівнем економічного розвит­ку вона займає сьоме місце у світі за рівнем життя — перше.

У 80-і роки Канада активізувала свою зов­нішню політику. Вона виступила з наміром ви­конувати роль посередника у відносинах між США і СРСР та США з країнами «третього світу». Особливо активну посередницьку діяльність було розгорнуто при врегулюванні регіональних конфліктів. У 1986 р. Канада рішуче виступила за припинення громадянської війни в Нікарагуа, І засудивши втру­чання в неї інших держав, у тому числі і США. У 1989 р. вона надала прак­тичну допомогу під час проведення за­гальних парламен­тських виборів у цій ' країні. Позитивну роль уряд Малруні зіграв в ліквідації режиму апартеїду в Південно-Африканській Республіці. Канада сприяла врегулюванню конфлікту в Кампучії. Військові контингенти Канади беруть участь у мирот­ворчій діяльності ООН.

Після розпаду СРСР Канада вітала утворен­ня нових незалежних держав і сприяла їх всту­пу в ООН. Однією з перших — 2 грудня 1991 р. — вона визнала незалежність України та вста­новила з нею дипломатичні відносини. У січні 1999 р. прем'єр-міністр Канади Жан Кретьєн відвідав Україну. Візит завершився підписан­ням семи двосторонніх угод та меморандумів.

Робота студентів з джерелами (10 хв.)

Виконайте лабораторно-практичну роботу.

Прочитайте нариси про життєвий шлях і політичну діяльність двох прем'єр-міністрів Канади, що обіймали цю посаду у різні часи.

Зробіть порівняльний аналіз їхніх поглядів на проблеми внутріш­ньої та зовнішньої політики. Визначте, що було в них спільного, а що — відмінного.

П’єр-Елліот Трюдо народився 1919 р. в Монреалі, походженням франко-канадець. З 1968 р. лідер ліберальної партії. За освітою юрист.

У програмі П.-Е. Трюдо містилося багато обіцянок: вирішення кри­зи федерації, відновлення економічного зростання й піднесення рівня добробуту, ліквідація кризи міст, перегляд основних напрямів зовніш­ньої політики та ін. Уряди лібералів, що їх у 1968—1984 рр. очолював

П.-Е. Трюдо, прагнули нормалізувати відносини з Європою, у тому числі З СРСР і  країнами  східного  блоку,  Японією,  Індією,  Китаєм,  країнами Африки й Латинської Америки та надати їм більшої динамічності, вза­ємної зацікавленості й самостійності.

З ініціативи Трюдо 1969 р. канадський парламент ухвалив закон про надання французькій мові статусу другої державної мови на федераль­ному рівні. Проте на шляху досягнення реальної двомовності виникали серйозні перешкоди. Трюдо, намагаючись згуртувати канадців у єдиній державі, прагнув накинути ідею існування в країні однієї нації — канадців. Проти цієї концепції рішуче виступили представники деяких національних івяпшн які намагалися зберегти свою національну ідентичність.

Жан Кретьєн народився 1934 р. у промисловому м. Шавініган, походженням франко-канадець.

Здобувши ступінь бакалавра права у найстарішому канадсько» університеті — Лавальському, Кретьєн декілька років мав адвокатську практику на Батьківщині. На федеральних виборах 1963 р., уперше висунувши свою кандидатуру, він переміг у впертій боротьбі та став одним наймолодших депутатів палати громад. Через ЗО років — прем'єр-міністр Канади.

У відносинах зі США, які залишаються вирішальною, центрально складовою всієї зовнішньої політики Канади, уряд Ж. Кретьєна прагне справжньої рівноправності й подолання залежності від "великого сусіда". Базову роль у торгово-економічних відносинах Канади і США відіграє Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), якій важливе місце належить також Мексиці.

Канада покріплює багатосторонні зв'язки з країнами "великої сімки" де вона посідає вагоме місце, та з країнами Європейського Союз У грудні 1994 р. Ж. Кретьєн висунув пропозицію щодо складення угоди про вільну торгівлю між ЄС і країнами НАФТА. Уряд лібералів намагається відігравати дедалі активнішу роль в Азійсько-Тихоокеанської регіоні.

ІІІ.  Закріплення нових знань:

1.   Як змінилося становище Канади після Другої світової війни?

2.   Назвіть провідні партії Канади.

3.   Коли країна остаточно здобула суверенітет?

4.   Яка головна проблема Канади? Чим вона зумов­лена? Чи вдалося її вирішити?

5.   Дайте характеристику зовнішньополітичного кур­су Канади.

IV.  Підсумки.

У повоєнні роки Канада пройшла шлях від анг­лійського домініону до суверенної держави, яка для своїх громадян забезпечує достойний рівень жит­тя. Входячи до клубу семи найбільш розвинутих країн світу, Канада з кожним роком відіграє все помітнішу роль у світі.

Проте країні не вдалось уникнути серйозних внутрішніх проблем. Головною з яких є національ­на (Проблема Квебеку). Проте, завдяки енергій­ним діяли урядів більшість проблем вдалося зняти.

V.  Домашнє завдання.

• Буряков Ю. та ін. Всесвітня історія (1939—2001). 11 клас.

— К: Генеза, 2006. §11.

• Бердичевський Я., Ладиченко Т., Щупак І. Всесвітня істо­рія. 11 клас. — Запоріжжя: Прем'єр, 2010.— §12.
• Ладиченко Т. Всесвітня історія. 11 клас. — К.: «А.С.К.», 2017. —

 сс.88—94.

Підготуватись до тематичного оцінювання по темі «США і Канада»