Урок "Київ-козацьких"

КИЇВ КОЗАЦЬКИЙ

І. Козацькі топоніми на карті Києва

Топонім  -  назва місцевості, регіону, населеного пункту, об'єкту рельєфу, будь-якої частини поверхні Землі, тобто географічна назва.

Різновиди топонімів:

• Хороніми — назви будь-яких територій (областей, районів).
• Ойконіми — назви населених місць.
  • Астіоніми — назви міст.
  • Урбаноніми — назви внутрішньоміських об'єктів.
  • Годоніми — назви вулиць.
  • Агороніми  — назви площ.
• Гідроніми  — назви водних об'єктів.
  • Пелагоніми — назви морів.
  • Лімноніми — назви озер.
  • Потамоніми — назви річок.
  • Гелоніми — назви боліт.
• Дрімоніми (від грец. δρῦς — дерево) — назви лісів.
• Ороніми — назви гір.
• Дромоніми  — назви шляхів сполучення.
• Геоніми — назви доріг, проїздів.
• Макротопоніми   — назви великих незаселених об'єктів.
• Мікротопоніми   — назви невеликих незаселених об'єктів  .
• Антропотопоніми   — назви географічних об'єктів, утворених від власного імені людини.

 

Вулиця Петра Сагайдачного  -  вулиця  у  Подільському районі. Пролягає від  Поштової  до Контрактової площі.

        Прилучаються Боричів узвіз, вулиці  Ігорівська,  Андріївська  і Борисоглібська.

Вулиця була прокладена у 1810-х роках, внаслідок перепланування та забудови Подолу після пожежі 1811 року, та отримала назву на честь імператора Олександра І - Олександрівська. Вона складала єдину вулицю разом з нинішніми Володимирським узвозом  і вулицею Михайла Грушевського. З березня 1919 року — частина вулиці Революції, з грудня 1934 року  -  вулиці Кірова. З 1944 року становила частину Володимирського узвозу. Забудована та впорядкована в 30–40-х роках XIX століття. У 1955 році її було виділено в самостійну вулицю і на­звано вулиця Жданова, на честь радянського партійного і державного діяча А.О.Жданова. Сучасна назва на честь козацького гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного — з 1989 року.

 

Вулиця Івана Мазепи  - вулиця  у Печерському районі. Пролягає від Арсенальної площі  до  площі Слави.

Вулиця виникла на відомому з часів Київської Руси Іванівському шляху, що сполучав Поділ з Печерськом та Києво-Печерською Лаврою. Початковий відрізок пролягав історичної місциною Довга Нива (Довгий Лан). Як вулиця існує з початку XVIII століття під назвою  Велика Микільська — від збудованого наприкінці XVII століття Микільського собору (Великий Микола, що отримав таку назву на противагу Малому Микільському монастирю; зруйнований 1935 року, нині на цьому місці Палац дітей та юнацтва). З початку XIX століття мала назву  Микільська. У 1919 році отримала назву вулиця Січневого повстання, на відзнаку збройного повстання робітників заводу «Арсенал» проти Центральної Ради у січні 1918 року. Під час німецької окупації міста у 1942–1943 роках - Ріттер фон Шобертштрасе, на честь генерал-полковника Ойгена Ріттера фон Шоберта (1883–1941).

До кінця 1940-х — початку 1950-х років вулиця на відтинку від площі Слави до Києво-Печерської Лаври залишалася незабудованою.

У 1980-ті роки до вулиці було приєднано  Новонаводницьку вулицю.

Сучасна назва на честь українського гетьмана  І. С. Мазепи — з 2007 року.

У 2010 році частину вулиці від площі Слави  до площі Героїв Великої Вітчизняної війни було виокремлено під назвою Лаврська вулиця.

 

Вулиця Богдана Хмельницького - вулиця  в Шевченківському  районі. Пролягає від  Хрещатика  до вулиці Олеся Гончара.

Вулиця виникла у 1830-ті роки під назвою Кадетська, оскільки існував проект зведення тут будівлі Київського Володимирського кадетського корпусу. З середини XIX століття переведено до вулиць 1-го розряду — це стало початком розквіту місцевості.

1869 року на честь київського губернатора  І. Фундуклея  вулицю було названо  Фундуклеївською.

З березня 1919 року мала назву вулиця Леніна, після війни назва була підтверджена у 1944 році. Під час німецької окупації міста у 1942–1943 роках - Teaтерштрасе (укр. Театральна).

Сучасна назва — з 1993 року.

 

Вулиця Богдана Хмельницького  -  вулиця  в Деснянському районі, житловий масив  Вигурівщина-Троєщина. Пролягала від  Електротехнічної  до Крайньої вулиці.  Майже всі будинки  знесено в 1990-х роках, зберігся двоповерховий будинок № 61 обабіч Крайньої вулиці.

Виникла як одна з вулиць с. Вигурівщина, на кутку  Квартал у 1-й половині XX століття як вулиця без назви. Сучасна назва — з 1965 року, на честь Богдана Хмельницького.

 

Вулиця Івана Гонти  -  вулиця  в Шевченківському районі, місцевість Сирець. Пролягає від вулиці Олени Теліги  до  вулиці Тимофія Шамрила.

Вулиця виникла в середині XX століття під назвою Нова. Сучасна назва на честь один з керівників  Коліївщини Івана Гонти — з 1957 року.

 

Богунська вулиця  -  вулиця  в Голосіївському районі, у місцевості  Забайків'я.  Пролягає від початку забудови до Псковської вулиці.

Прилучається Богунський провулок.

Вулиця виникла у 2-й половині XIX століття. Мала назву  Полуектовська, за прізвищем домовласника. Назву  Треповська  (за ім'ям київського, подільського і волинського  генерал-губернатора Федора Трепова) набула близько 1913 року.

У 1923 році отримала сучасну назву на честь Івана Богуна — героя визвольної війни українського народу 1648–1654 років, кальницького (вінницького) полковника, сподвижника Богдана Хмельницького.

Забудова вулиці — малоповерхова межі XIX–ХХ століть.

 

Вулиця Пилипа О́рлика  -  вулиця  в  Печерському районі, місцевість Липки. Пролягає від Шовковичної вулиці до кінця забудови.

Вулиця відома з 1830-х років під назвою  Гімназична — від 1-ї чоловічої гімназії, яка розташовувалася на цій вулиці у  Кловському палаці. У 1840-ві роки мала назву Виноградна (оскільки проходила повз колишній Виноградний сад). З 1869 року — Єлизаветинська  (рос. Елисаветская), за ім'ям російської імператриці Єлизавети. З 1928 року  - вулиця ім. Михайличенка, на честь  Г. М. Михайличенка, письменника, політичного діяча, члена  Центральної Ради. З 1938року - вулиця Чекістів, на честь київської Надзвичайної комісії, яка розміщувалася на цій вулиці у перші роки радянської влади. Під час німецької окупації міста у 1942–1943 роках -  Готенштрасе (укр. Готська). Сучасна назва на честь гетьмана Пилипа Орлика — з 1993 року.

 

Вулиця Петра Дорошенка  -  вулиця  в Святошинському районі, селище Жовтневе. Пролягає від Міжнародної вулиці  до  вулиці  Бетховена.

До вулиці не приписаний жодний будинок, вся забудова відноситься до сусідніх вулиць.

Вулиця виникла у середині XX століття, мала назву вулиця Леніна, з липня 1965 року - вулиця Бонч-Бруєвича, на честь радянського партійного і державного діяча Володимира Бонч-Бруєвича. З листопада 1965 року - Ленінська вулиця.

Сучасна назва вулиці на честь Гетьмана Війська Запорізького Петра Дорошенка — з вересня 2015 року.

 

Вулиця Максима Кривоноса - вулиця  у  Солом'янському районі, місцевість  Олександрівська слобідка. Пролягає від  Солом'янської вулиці  до  Червонозоряного проспекту.

Виникла у 1-й третині ХХ століття  (основна частина забудови, проте, здійснена вже у 1940—60-ті роки), мала назву вулиця Шевченка (на деяких картах вживалася назва  Шевченківська), на честь  Т.Г.Шевченка.

Сучасна назва, на честь героя народно-визвольної війни українського народу Максима Кривоноса — з 1955 року.

 

Вулиця Івана Сірка - вулиця  у  Голосіївському районі, місцевість Феофанія. Пролягає від вулиці Академіка Заболотного до села  Новосілки  і шосе до селища  Чабани.

Вулиця виникла у 1-й половині XX століття на давньому Васильківському шляху. Мала назву  Новоселівська вулиця (як дорога до селище Новосілки, раніше - Новоселиці).  Забудована у 1-й половині 1950-хроків. Сучасна назва — з 1958 року.

Частиною вулиці проходить межа Києва та Київської області — починаючи від відгалуження Планетної вулиці лівий бік вулиці є київською вулицею Івана Сірка, а правий бік -  Васильківська вулиця селища Новосілки. Перейшовши вулицю на інший бік, можна потрапити з Київської області у Київ і навпаки.

 

Провулок Костя Гордієнка -  провулок  в Печерському районі, місцевість Липки. Пролягає від вулиці Пилипа Орлика до тупика.

Провулок виник у 1-й половині  XX століття у складі  вулиці Михайличенка  (з 1944 року — вулиця Чекістів, з 1993 року — вулиця Пилипа Орлика). У 1940-х роках отримав назву провулок Чекістів. У 1963 році від нього відокремлено провулок Івана Мар'яненка, після чого він набув теперішніх меж.

Сучасна назва на честь кошового атамана Костя Гордієнка - з 2014 року.

 

 Козацька вулиця  -  вулиця  в  Голосіївському районі м. Києва, місцевості  Деміївка,  Ширма. Пролягає від  Деміївської  до Амурської вулиці.

Вулиця (на відтинку від початку до Батумської вулиці) виникла у XIX столітті під такою ж назвою. У 50-ті роки XX століття до неї приєднано 767-у Нову вулицю і вулиця досягла теперішньої довжини. До 1980-хроків починалася від Червонозоряного проспекту (напрям Козацької вулиці на початковому відрізку змінено у зв'язку із переплануванням місцевості).

В «історичній» частині вулиці значною мірою збереглася забудова 1-ї третини XX століття.

 

Козацький провулок  - провулок  у  Голосіївському районі, місцевість  Деміївка. Пролягає від Козацької вулиці  до Кустанайської вулиці.

Козацький провулок виник у  XIX столітті. У списку вулиць 1924 року позначений як  Козачий провулок, на картосхемі 1935 року — як  Опанасівський (Афанасіївський) провулок  (пролягав до Червонозоряного проспекту — тодішньої Совської вулиці)

 

Батуринська вулиця — вулиця у Дарницькому районі міста Києва, житловий масив  Позняки. Пролягає від  Тальнівської  вулиці до кінця забудови.

Вулиця відома з 1-ї половини XX століття, мала назву Лугова. Сучасна назва — з 1955 року   за назвою міста Батурина.

 

Чигиринська вулиця  -  вулиця  в  Подільському районі, місцевості селище Шевченка, Вітряні гори. Пролягає від вулиці  Світлицького  до Канівської вулиці.

Вулиця виникла в середині XX століття під назвою 125-а Нова. Сучасна назва — з 1944 року, на честь міста  Чигирин Черкаської області.

У першій половині XX століття існувала також Чигиринська вулиця в робітничому селищі на Трухановому острові.

 

Чигиринський провулок  -  провулок  у Подільському районі, місцевість  Вітряні гори. Пролягає від Межової вулиці до тупика.

Провулок виник у середині XX століття під назвою 217-а Нова вулиця. Сучасна назва — з 1955 року. Офіційно ліквідований у 1978 році, але фактично існує й тепер. У 2010-x роках провулок знову з'явився в офіційних документах міста: його було включено до офіційного довідника «Вулиці міста Києва» та містобудівного кадастру, провулок також позначений на сучасних картах.

До Чигиринського провулку приписаний єдиний будинок, № 3 - п'ятиповерхівка серії 1-480-19А («хрущовка»), зведена у 1959 році.

Берестецька вулиця  - вулиця  в  Оболонському районі, місцевість  Пріорка, Вишгородський масив. Пролягає від Автозаводської  до Вишгородської вулиці.

Вулиця виникла у 1950-х роках під назвою 896-а Нова. Сучасна назва — з 1953 року, на честь міста  Берестечко на Волині.

 

Хортицька вулиця  -  вулиця  в Голосіївському районі, селище Мишоловка. Пролягає  від  Закарпатської  вулиці до  Ягідної  вулиці.

Вулиця виникла в середині XX століття під назвою 149-а Нова. Сучасна назва — з 1944 року, на честь острова Хортиця.

Назву  Хортицька  деякий час мала зникла вулиця Юних Ленінців  у  Микільській слобідці.

 

ІІ. «Галерея» пам’яток

2.1. Пам’ятники

Пам'ятник Богданові Хмельницькому урочисто відкритий 11 (23) липня 1888 року на  Софійській площі в рамках святкування 900-річчя Хрещення Русі.

Автор шедевра — видатний скульптор XIX століття, білорус за походженням, Михайло Микешин.

Спорудження пам’ятника Богданові Хмельницькому стало всенародною справою. У січні 1870 року розпочали добровільний збір коштів. Задля зменшення витрат скульптор відмовився від супровідних композицій на постаменті. У 1877 році була готова гіпсова модель, а у 1879 році на  петербурзькому заводі Берда було відлито з бронзи статую (проект Михайла Микешина у металі реалізували П. Веліонський та А. Обер), на яку Морське відомство пожертвувало 1600 пудів (25,6 т) металобрухту. Портретні риси та особливості одягу Богдана Хмельницького були відтворені за консультаціями професора-історика Володимира Антоновича.

У 1885 році архітектор Володимир Ніколаєв склав  дешевий проект постаменту і втілив його у життя. Каміння для постаменту подарувала управа Київської фортеці. Сам  Володимир Ніколаєв при цьому працював безкоштовно, до того ж на зекономлені гроші спроектував ще огорожу з ліхтарями.

 

Пам'ятник Петрові Сагайдачному  - пам’ятник   українському гетьманові  Петру Конашевичу-Сагайдачному  встановлений  19 травня  2001 року на Контрактовій площі.

Автори: скульптор В.В.Швецов, О.Ю.Сидорук, Б.Ю.Крилов, архітектори М.Л.Жаріков та Р.І.Кухаренко.

Загальна висота пам’ятника 5,5 м, п’єдесталу – 1,5 м.

На спорудження пам'ятника використані благодійні кошти підприємств та громадян міста Києва, а також мешканців села  Кульчиці Самбірського району Львівської області.

Пам'ятник Пилипу Орлику відкритий 26 червня 2011 року  на перетині вулиць Пилипа Орлика та Липської в урядовій частині Києві до 15-річчя з дня прийняття Конституції України.

Монумент створив авторський колектив: скульптор, народний художника України, дійсний член академії мистецтв України А. Кущ та заслужений архітектор України, член академії архітектури                О. Стулаков.

Пам'ятник являє собою композицію, що складається з двох елементів: пам'ятника гетьману і козацької атрибутики. Біля постаменту встановлена ​​бандура, на постаменті - козацькі шаблі і надірваний прапор, котрий майорить на вітрі.

П. Орлик зображений у багатому вбранні XVIII століття, ліва рука спирається ну тумбу з паперами і булавою, а в правій руці - перо. За словами А. Куща, одяг і атрибути історично ідентичні. На постаменті пам'ятника також встановлено родовий герб гетьмана.

Культурна композиція виконана з бронзи і граніту. Вона розташована таким чином, що між пам'ятником та прапором є прохід, котрим починається сквер.

 

Пам'ятник «Козак Мамай» на майдані Незалежності роботи скульптора Валентина Зноби, відкритий  на  Покрову 14 жовтня 2001.

Сидить козак на горбку із кобзою у руках, поряд усе козацьке добро — шабля, баклага, люлька, пістолі, порохівниця. У землю встромлено спис. На все це по-філософськи дивиться вірний товариш козака — кінь.

Валентин Зноба працював над Мамаєм п’ять років. Спочатку козак був із бандурою, та академік Петро Толочко переконав автора, що задля такого героя характернішим інструментом усе-таки є кобза. А от коня ліпив син Валентина Івановича — Микола. Оригінал - кінь Барсик, «актор» фільмів «Вогнем і мечем» та «Мазепа».

Захисникам кордонів Вітчизни всіх поколінь  відкрито 26 травня 2004 року. Знаходиться перед будинком Державної прикордонної служби України на перетині вулиць Золотоворітської,  Рейтерської та Геогієвського провулку.

Автори  – скульптори  Валерій Медведєв, Олександр Родіонов,  Юрій  Багаліка та архітектор Юрій Лосицький.

 Висота монументу - 7,5 метри, вага пілону - 14 тон. Виготовлено з граніту та бронзи. 

 

Запорозький козак і кобзар, скульптурна група посередині вулиці Сагайдачного, перед казино «Запоріжжя»

Виготовлено з бронзи.

 

Місце поховання Петра Сагайдачного. Один-єдиний з-поміж усіх відомих українських гетьманів, хто похований у Києві, – це Петро Сагайдачний, уроджений Конашевич. Помер він 1622 року в поважному віці й знайшов вічний спочинок у Богоявленському соборі Братського монастиря на Подолі. «Гетьман-чернець» (як називали Сагайдачного за доброчесний спосіб життя й велику набожність) немало посприяв розбудові цієї обителі і фактично заснував Київське православне братство, куди записався 1620 року «разом з усім Військом Запорозьким». Нині приблизне місце розташування гетьманової могили позначає дерев’яний хрест у дворі університету «Києво-Могилянська академія».

 

2.2. Меморіальні дошки

Богуну Іванові Теодоровичу, українському військовому діячеві. Встановлена  на фасаді будівлі  Київського військового ліцею ім. Івана Богуна (бульвар Лесі Українки 25).  Матеріал - граніт

 

Богуну Іванові Теодоровичу, встановлена у вестибюлі Київського військового ліцею ім. Івана Богуна. Матеріал -  гіпс.

 

Гетьману Петру Конашевичу Сагайдачному. Встановлена  на будинку по вул. Петра Сагайдачного № 41 (на перетині з Контрактовою площею).

     

 

 

 

 

2.3. Музеї

Музей гетьманства (вул. Спаська, 16-б). Створений  11 березня  1993  розпорядженням Представника Президента України. Розміщується у будинку-пам'ятці архітектури кінця  XVII -з надбудовами в XIX століття, відомому в Києві як «будинок гетьмана І. Мазепи». Цей будинок було відреставровано за рахунок фінансування міської державної адміністрації та Благодійного Фонду І. Мазепи.

Основними завданнями Музею є збереження, комплектування, вивчення і використання пам’яток історії та культури України козацько-гетьманської доби та висвітлення проблем державотворення в Україні.

 

Мамаєва Слобода (Центр народознавства «Козак Мамай») — просвітницький музей просто неба з відтвореним архітектурним ансамблем Наддніпрянщини XVIII сторіччя.

Розташований у парку Відрадний Солом'янського району (вулиця Михайла Донця, 2).

 

2.4. «Спадок» Мазепи

 І. Мазепа, який також мав гетьманську столицю-резиденцію – Батурин, доволі багато часу проводив у Києві, де й понині дві будівлі на Подолі мають неофіційні назви «Мазепиних»: старий корпус Академії на Контрактовій площі та кам’яниця на Спаській, 16-б (Музей гетьманства). Втім, зв’язок останньої пам’ятки з цим історичним діячем є радше легендарний, ніж науково доведений. Зате достеменно відомо, що Іван Степанович щедро жертвував кошти й дорогоцінні речі для київських храмів – Військового Микільського собору і церкви Всіх Святих у Лаврі (обидва збудовано його коштом), Успенського собору, соборної церкви Братського монастиря. Що субсидував він і Київську академію, звану не тільки Києво-Могилянською, але й Могиляно-Мазепинською. Що Стару Печерську фортецю – мури і вали навколо Лаври та старий Арсенал, відомий сьогодні як  «Мистецький арсенал», –  було споруджено саме за наказом і під наглядом І. Мазепи (хоча й в інтересах його тодішнього сюзерена – російського царя Петра І). З-поміж інших мазепинських місць у Києві можна згадати Флорівський монастир, де ігуменею була гетьманова мати, яку владоможний син часто навідував і чию обитель підтримував щедрими меценатськими пожертвами. Як припускають, київський двір гетьмана Мазепи (тобто його офіційна київська резиденція) містився в районі теперішньої площі Слави (на розі з вулицею Суворова), – десь тут, за задумом київських властей, мав би стояти пам’ятник гетьманові.