Урок-конференція „А в серці тільки ти, єдиний мій, коханий, рідний краю“. Проблема відповідальності за долю батьківщини у драмі Лесі Українки „ Бояриня“.

Урок                                                                                

Тема:  „А  в  серці  тільки  ти,  єдиний  мій,  коханий,  рідний  краю“. Проблема  відповідальності  за  долю  батьківщини  у  драмі  Лесі  Українки  „ Бояриня“.

Мета:  ознайомити  учнів  із  змістом  твору,  з  різними  думками  дослідників  щодо  написання  твору, з  листами  поетеси,  розкрити  головні  проблеми  драми,  передати  тугу  за  рідним  краєм  Оксани  та розкрити  компроміс  Степана  з  власною  совістю,  зневажання  ним  людської  гідності  і  честі,  розвивати  творче  мислення  учнів,  уміння  писати  реферати   або  тези  до  виступу,  аналізувати  твір,  виробляти  в  учнів  власний  погляд  на  життя  великої  дочки  українського  народу,  яка  ніколи  не  відділяла  особисте від  громадського,  виховувати  в  учнів  потяг  до  правди,  справедливості,  інтерес  до  історичного  минулого  України,  почуття  любові  до  рідного  краю,  виховувати  громадянина  незалежної  України,  який  буде  гармонійно  поєднувати  особисті   й  загальнонаціональні,  державні  інтереси.

Тип  уроку:   урок -  конференція.

Обладнання :  текст  п’єси,  листи  Лесі  Українки,  думки  критиків ,  істориків,  літературознавців  про  драму  та  історичні  події  в  ній.

Випереджувальні  завдання :  підготувати  виступи, повідомлення,  тези,  реферати  за  поемою  „Бояриня“,  відшукати  історичний  матеріал,  цікаві  спогади,  вислови  на  теми:

1. Доба  Руїн  в  історії.
2. Тема  Руїни  в  українській  літературі.  Літературна  історія  драматичної  поеми„Бояриня“.
3. Увага  поетеси  до  національної  історії.  Епістолярія  Лесі  Українки – (як  вона  ставилася  до  твору) , її  роздуми  над  проблемами  національної  історії.
4. Національна  доля  українського  народу  в  драмі  Лесі  Українки  „Бояриня“.
5. Композиція  твору    (основні  сюжетні  елементи).
6. Жіноча  доля  як  уособлення  трагедії  рідного  краю  в  драмі.  Права  жінки  в  Україні  і  в  Росії.  Оксана  перебійна  як  символ  України.
7. Два  різних  погляди  на  шлюб  і  на  форми  його  здійснення  у  XVII  ст.
8. Протиставлення  вільнолюбивого  українства  атмосфері  духовного  гноблення  Московщини.  Неприйняття  конформістської  позиції  „змосковщеного“  земляцтва.
9. Жанрова  специфіка  твору.
10. Актуальність  драми  як  в  пізнавальному,  так  і  у  виховному  аспектах.
11. Ідея  служіння  Вітчизні  та  її  різне  розуміння  героями  „Боярині“  Лесі  Українки.

 (виступи  учнів  до  5  хвилин)

Епіграфи  до  уроку:   І  скажуть  колись  люди:

Коли  сей  народ  пережив  і  такі  часи  і  не  загинув,  то  він  сильний...

    Л. Українка.

Неабияку  мужність  треба  було  мати,  щоб  у  ті  часи  писати  про  любов  до  Вітчизни:

І  все-таки  до  тебе  душа  лине,

Мій  занапащений,  нещасний  краю, 

Як  я  тебе  згадаю,

У  грудях  серце  з  туги,  з  жалю  гине.

     Хід  уроку

І. Організаційний  момент.

ІІ.   Оголошення  теми,  мети,  епіграфів  уроку.  Вступне  слово  вчителя.

 На  одному  з  уроків  по  творчості  Лесі  Українки  я  вам  зачитувала  вірш  Миколи  Сидорчука  „Лесі  Українці“,  сьогодні  хочу  нагадати  такі  рядки  з  нього:  „Ти  несла народу  в  спрагу  воду,  тому  і  звешся  гордо – Українка!  Ти  нашу  совість  збуджуєш  по  вінця,  Хоча  ще  й  досі  нас  у  них  не  досить,  Та  ми  уже  не  сплячі  малороси ,  з  тобою  ми  у  світі – українці!“  Сьогодні , аналізуючи  драму  „Бояриня“,  яку  ви  повинні  були  прочитати  дома,  ми  якраз  і  спробуємо  вирішити  проблемне  питання:  Хто  ж  ми – українці  чи  малороси?  І  яка  різниця  між  цими  словами.  Це  буде  урок – конференція  „А  в  серці  тільки  ти,  єдиний  мій,  коханий,  рідний  краю!“.   Що  таке  конференція?  Конференція – збори,  нарада  представників  яких-небудь  держав,  партійних,  громадських,  наукових  і  т.ін.  організацій  для  обговорення  та  розв’язання  певних  питань;  форум,  віче,  симпозіум,  семінар.

Семінар – 1. Форма  групових  занять  із  якого-небудь  предмета  або  теми  студентів  вузів,  учнів  середньої  школи  та  ін., що  відбуваються  під  керівництвом  викладача.  2. Групові  заняття,  гурток  для  підвищення  кваліфікації.

ІІІ.  Сприйняття  і  засвоєння  учнями  навчального  матеріалу.

Конференція.  Повідомлення  учнів  ( до  5  хвилин). Для  обговорення  питання  :  проблема  відповідальності  за  долю  Батьківщини  на  конференцію  запрошені  історик,  літературознавець,  правознавець,  священик,  Леся  Українка,  коментатор,  соціолог.  Слухаючи  їхні  виступи , ви  повинні  у  зошитах  стисло  занотувати  зміст  матеріалу,  тобто  сформулювати  висновок  до  кожного  повідомлення. А  також  знайти  відповіді  на  проблемні  запитання:

1. „Бояриня“ – це  драма  кохання  Оксани  і  Степана  чи  художня  сторінка  трагічної  історії  України?
2. Чи  погоджуєтеся  ви  з  тим,  що  в  основі  твору – філософія  життя  в  складний  період  історії,  коли  народ  український  самовільно  „взяв  на  шию  ярмо“  і  змирився  з  роллю  раба?
3. Яка  символічна  роль  іржавої  козацької  шаблі  у  драмі?

Ведучий:  „Бояриня“ – один  з  найкращих  патріотичних  творів  Лесі  українки.  І  своїм  ідейно-тематичним  спрямуванням,  і  своєю  драматичною  долею  поема  вирізняється  з-поміж  інших  творів  письменниці.  Досить  довгий  час  цей  твір  замовчувався  або  згадувався  як  творча  невдача  письменниці.  У  спогадах  Олени  Пілки  читаємо:  „В  драмі  нема  роздирательних  місць,  але  це  була  справжня  драма  з  тодішнього  українського  життя  на  тлі  московського  нового  життя“.  Що  ж  спонукало  Лесю  до  написання  цього  твору? Причин  могло  бути  кілька:

• ностальгія  за  рідним  краєм  (твір  написаний  у  Єгипті  в  1910 році)
• нарікання  критиків,  що  Леся  пише  лише  про  чужу  історію;
• спілкування  з  Яворницьким,  який  у  цей  час  також  лікувався  в  Єгипті;
• Леся  Українка  була  знайома  з  працею  М. Костомарова  „Руїна“.

Отже,  в  „Боярині“  відображено  життя  українців  XVII  ст.

- ??Що  ви  знаєте  з  історії  про  цей  час,  яку  назву  він  одержав,  чим  характерний?

1). Повідомлення  учня-історика на  тему:  „Доба  Руїн“  (історична  довідка)

Історик.  У своїй  праці  „Тисяча  років  української  культури“  Мирослав  Семчишин  зазначає:  „В  другій  половині  XVII  ст.  За  гетьманування  І. Виговського,  Ю. Хмельничанка,  П. Тетері,  І. Брюховецького,  П. Дорошенка,  Д. Многогрішного,  І. Самойловича,  І. Мазепи,  що  дотримувались  різних  орієнтацій – то  на  російський  царизм,  то  на  польського  короля,  то  на  турецького  султана  чи  на  шведського  короля,  Україна  стала  ареною  безперервної  боротьби  проти  внутрішніх  і  зовнішніх  ворогів  та  гетьманських  міжусобиць.  (Це  патріотична  драма  була  написана  Лесею  українкою  за  три  дні  в  Єгипті,  27. – 29.04.1910 р.  Дія  п’єси  відбувається  в  другій  половині  XVII  ст.,  коли  угоди,  підписані  на  Переяславській  раді,  були  потоптані  Московщиною.  Україна,  яка  за  умовами  договору  мала  бути  лише  у  союзі  з  Московщиною,  через  загарбницьку  політику  царизму,  який  уміло  розпалював  ворогування  козацької  старшини  в  боротьбі  за  владу,  втрачала  державну  автономію,  перетворювалася  на  руїну.  Нитка  з  цього  клубка  протягнулася  через  багато  століть  аж  до  нашого  часу.  У  передмові  до  драми  Ліна  Костенко  так  описала  тогочасне  становище  України:  „А  до  неволі  якнайкраще  підходить  слово  Руїна.  Час,  коли  Правобережжя  обезлюдніло,  коли  димом  батьківщини  був  дим попелищ.  Це  був  час,  трагічна  доба,  що  тривала  чверть  століття  після  смерті  Богдана  Хмельницького,  коли  Україну  намагалися  поділити  між  собою  Польща  і  Московщина , сіючи  ворожнечу,  провокуючи  безперервні  внутрішні  суперечки  за  гетьманство,  протистояння  козацьких  низів  і  старшини.  В  поемі  чітко  вирізняється  ставлення  письменниці  до  Московщини  як  до  історичного  ворога.  Польща  на  той  час  занепала  і  вже  не  мала  колишньої  сили.  І  лише  Росія  продовжувала  нав’язувати  свою  волю  українському  народові.

 Але  твір  Лесі  Українки – це  не  історична,  а  скоріше  психологічна  драма  створена  на  історичному  матеріалі.  Герої  „Боярині“  не  є  історичні  особи.  Врешті,  драма  ця  є  історичною  лише  тією  мірою,  що  тут  вказана  доба  гетьманування  Дорошенка.  Відомості  про  Дорошенка:

Дорошенко Петро Дорофійович (1627-1698) — визнач­ний український державний, політичний та військовий діяч, гетьман України.

Добре освічений, Дорошенко пройшов військову і диплома­тичну школу в гетьмана Б.Хмельницького, який у 1657 р. при­значив його  полковником  прилуцьким. Будучи противником союзу з Московською державою, підтримав гетьмана І.Виговського. У 1660 р. як полковник чигиринський їздив до Моск­ви, де домагався скасування деяких пунктів Переяславських статей 1659 р.

Гетьманом Правобережної України Дорошенко став у 1665 р. Стратегічною метою його було об'єднання Лівобереж­ної і Правобережної України під своєю владою. Після Андрусівського перемир'я 1667 p., умови якого абсолютно нехту­вали державні українські інтереси, Дорошенко перейшов під політичний протекторат Туреччини.

1668 р. після загибелі І.Брюховецького козаки проголосили Дорошенка гетьманом усієї України. Проте сусідні держави, за­непокоєні зміцненням гетьманської влади, взялись підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенка і прямою військовою агресією, і він змушений був постійно воювати з претендента­ми на гетьманську булаву: Суховієнком, Многогрішним, Ханенком. У 1672 р. організував похід українсько-турецько-татарської армії на Правобережжя. Проте поведінка турків і татар викликала обурення населення й підірвала авторитет гетьмана. Боротьбу ускладнювало те, що Правобережжя обезлюдніло,    перетворилося на суцільну руїну.

Наступний етап діяльності — це боротьба з лівобережним гетьманом І.Самойловичем. Виснажений тривалою боротьбою проти Туреччини, Дорошенко 1675 р. зрікся булави. Останні роки життя провів під Москвою, де і помер.

Усе життя і діяльність гетьмана Дорошенка були спрямовані на досягнення повної державної незалежності та збереження територіальної єдності України.

Другий   учень.

Многогрішний Дем'ян Ігнатович (близько 1630— після 1701) — гетьман України в 1669-1672 pp. Козацьку службу і починав за Б.Хмельницького. Як противник Андрусівського договору (1667) брав участь в антимосковському повстанні І.Брюховецького. Наказний гетьман П.Дорошенка на Лівобережжі, 1668 р. став «гетьманом сіверським», а з 1669 р. був обраний  у Глухові гетьманом України. Твердо стояв на ґрунті самостійні України, відверто висловлювався проти загарбницької політики Москви і розпочав таємні перетвори з П.Дорошенком, Прихильник сильної гетьманської влади. Невдоволена козацька старшина за допомогою Москви зробила переворот, заарештувала Многогрішного й видала Москві. Звинувачений у «державній зраді», Многогрішний був тортурований і засуджений на страту,  яку замінено довічним  засланням у Сибір.  Після звільнений з в'язниці перебував на військовій службі. Під кінець життя пішов у ченці. Українські історики пов'язують час гетьманування Многогрішного із  закінченням періоду руїни.

„А  до  неволі  якнайкраще  підходить  слово  : Руїна. Період,  майже  не  освітлений  в  нашій  літературі.  Тим  часом  він  був  одним  з  найтрагічніших  в  нашій  історії,-“

писала  Ліна  Костенко.

Бесіда.

1.Коли  Україна  була  поділена  на  Лівобережну  і  Правобережну?

2.Чому  цей  період  названо  Руїною?

3. Яку  роль  в  історії  України  відіграв  Петро  Дорошенко?  (в 1665 році  козаки  обрали  його  гетьманом.  Дорошенко  вважав,  що  найкраще буде  визволити  Україну  з-під  чужих  впливів,  вступивши  в  союз  з  турками  і  татарами,  як  колись  Б. Хмельницький  (але помилився).

4. Що  ж  перешкодило  Дорошенкові  визволити  Україну  з-під  польського  та  московського  ярма?

-??.В  яких  творах  української  літератури    ми  можемо  прочитати  про  цю  добу?

2)Повідомлення  підготовленого  учня  „Тема  Руїни  в  українській  літературі“

Літературознавець.

Своїм  змістом  „Бояриня“  пов’язана  з  добою  Руїни  і  Петра  Дорошенка.  Леся  Українка  не  перша  звертається  до  тогочасних  подій.  В  українській  літературі  доба  17

18  ст.  висвітлена  в  таких  творах , як  „Чорна  рада“ П.Куліша,  „Чернігівка“  М. Костомарова, „Заступила  чорна  хмара  на  білую  хмару“ Т.Шевченка,  „Гетьман  Дорошенко“ Л. Старицької – Черняхівської, „Ґандзя“ І.Карпенка-Карого. Національна  руйнація  після  смерті  Б.Хмельницького  знайшла  відображення  в  довго замовчуваному  романі  М. Старицького „Руїна“.  На  цьому  ж  історичному  матеріалі  побудовані  писані  у  різні  часи  драми  „Сонце  Руїни“ (1911) В.Пачовського, „Про  що тирса  шелестіла“(1916)  С.Черкасенка. 

 Через  тяжку  хворобу  поетеса  часто  перебувала  далеко  від  рідної  землі,  тужила  за  нею,  все  частіше  зверталася  до  української  тематики.  Михайло  Драй-Хмара,  видатний  український  поет – неокласик  та  літературознавець,  поділяв  твори  про  добу  Руїни  на  дві  групи:  а)  твори,  у  яких  домінує  історична  канва; 

б)  твори,  у  яких  домінує  психологічна  лінія.

- До  якої  з них  ви  віднесли  б  твір  Лесі  Українки?  (це  психологічна драма  на  тлі  історичних  подій).

Вчитель.  - Які  з  цих  творів  про  добу  Руїни  ви  читали? 

• Деякі  критики  наголошували,  що  Леся  Українка  цурається  українських  тем,  так  як  мало  знайома  з  побутовим  оточенням  України,  певним  віддаленням  її  від  українського  життя  з  причин  хвороби.  Так  вважав  редактор  12-томного  видання  її  творів  Б. Якубовський,  подібну  думку  висловлював  і  дослідник  „Боярині“  М.Драй-Хмара.  Як  же  було  насправді.  Хто  має  рацію?  Я  думаю,  що  найкраще  нам  про  це  скаже  сама  поетеса.  Ми  почитаємо  її  листи,  бо  що  може  краще  допомогти  нам  збагнути  вдачу,  характер  митця,  його  уподобання,  смаки.  Ми  вже  знайомились  з  деякими  її  листами,  вивчаючи  життєвий  шлях.  А  тепер  дізнаємось,  що  думала  поетеса  про  цю  добу  і  що  вона  сама  говорила  про  драму  „Бояриня“.  Листи  Лесі  Українки  можна  справедливо  назвати  своєрідним  дзеркалом  її  високої  і  натхненної  душі.  Як  і  художні  твори  поетеси,  листи  її  актуальні  і  нині,  бо  їхній  громадянський  резонанс  надихає  на  боротьбу  за  високі  суспільні  ідеали.  Зараз  до  нас  завітає  Леся  Українка  і  почитає  свої  листи,  а  ваше  завдання:  занотувати  головні  цікаві  думки,  подумати  над  проблемними  питаннями  і  над  тим,  якою  постає  перед  нами  поетеса  у  листах?  Як  ставиться  до  твору?

(Виступ-повідомлення  підготовленої  учениці,  яка  грає  роль  Лесі  Українки, читає  і  аналізує  її  листи,  дає  відповіді  коментатору).

Ведучий. Отож,  друзі,  до  нас  завітала  Леся  Українка  і  коментатор.  Ми  проводимо  своєрідний  телеміст,  і  голос  поетеси  буде  звернений  до  нас.  Пам’ятаймо,  що  в  ХІХст.  у  дворянських  сім’ях  спілкувалися  здебільшого  російською  мовою,  вона  переважала  в  усіх  державних  установах,  не  було  українських  книжок,  адже  Росія  тримала  Україну  як  колонію.  Сім’я  Косачів   була  серед  небагатьох,  які  спілкувалися  українською  рідною  мовою,  шанували  народні  традиції  та  звичаї.  День  народження  Шевченка  відзначався  як  родинне  свято,  до  сімейної  трапези  запрошувалися  сусіди  та  друзі,  читалися  поезії  Кобзаря,  а  в  день  його  пам’яті  горіли  свічки.  Те,  що  Косачі  любили  рідну  мову,  пишалися  нею,  має  служити  прикладом  для  нас.  Прослухайте уривок з листа до дядька Михайла Драгоманова (1888p.).

Голос поетеси. «Книжки ваші я всі про­читала, і вони мені дуже сподобались, збираюсь навіть дещо перекладати. Найбільше мені згодив­ся словар, бо я почала переводити «Одіссею» і вже переложила дві рапсодії... пришліть мені французький переклад драми Толстого «Власть тьми»...» (X, 20).

Коментатор. Ми уявили вас, сімнадця­тирічну вродливу українку — освічену і начита­ну, що робить такі запити своєму дядькові. В такі юні роки перечитати стільки книг та ще й мовою оригіналу: італійською, французькою, давньо­грецькою. А робити художні переклади — це над­звичайно складно!.. Хочеться брати з вас приклад і вивчити хоча б одну іноземну мову в школі. Ми зрозуміли, що вивчення іноземних мов не тільки розширить наш світогляд, а й дасть можливість безпосередньо спілкуватися з іноземними фахів­цями, які працюють в Україні.

Ведучий. У 1891 р. з Відня Леся надсилає схвильований лист до Михайла Драгоманова.

Голос поетеси, «...розглядаюсь я собі на тую Європу та європейців... Мені тепер ще тяжче буде у своєму краї, ніж досі було. Мені со­ром, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно. Отже, я прокинулась, і тяжко мені, і жаль, і болить...» (X,83).

Коментатор. Нам зрозумілий біль, який ви відчули, перебуваючи у Відні, у вільній демо­кратичній країні. Вам боляче, що рідна земля за­кута в кайдани рабства, як соціального, так і національного. Ви розмірковуєте про шляхи бо­ротьби з цією несправедливістю.

Ви нам подаєте хороший приклад: готувати себе з шкільної парти до участі в громадському та суспільно-політичному житті країни. Так, ми по­винні сьогодні опанувати знання, щоб потім не бо­лючі переживання переповнювали нас, а гордість за країну, в якій би ми всі вільно говорили правду, думали й жили вільно та в достатку, а не заздрили іншим народам, які живуть сьогодні краще нас, ма­ють можливість реалізувати свої людські права... Ви вчите нас шукати шляхи, «як маємо самі собі помогти». Це звучить актуально і сьогодні.

Ведучий.  А ось Леся Українка ділиться з  братом враженнями від подорожі в 1888 р. до ту­рецької фортеці Акерман (теперішній Білгород-Дністровський).

Голос поетеси. «... От уже страшна бу­дова, нехай їй цур! Високі мури та товсті, грубі, що аж хати в їх довбані, мов келійки, башти круглі, тяжкої архітектури, в баштах льохи та тем­ниці з ґратами залізними (певно, колись там коза­ки наші сиділи)...» (X, 22).

Коментатор. Уже в цьому описі відчу­вається рука майстра пейзажної, інтимної та гро­мадянської лірики. 1893 р. окремі вірші й цілі цикли поезій Лесі Українки увійдуть до першої збірки «На крилах пісень», надзвичайно обсягової як для молодого поета-початківця (6 поетич­них циклів, біля 30 віршів, що не ввійшли до циклів, поеми «Самсон», «Місячна легенда» та «Русалка»). Особливо слід відмітити цикли пей­зажної та інтимної лірики «Подорож до моря» та «Кримські спогади». Ось яку високу оцінку дав циклові «Подорож до моря» (куди ввійшла перли­на поезії «Красо України, Подолля!..») Іван Франко: «Все тут просте, ясне та сильне, перший раз блискає талант авторки в повній красі».

 Процитуємо висловлювання  І. Франка про всю збірку «На крилах пісень», про талант, а водночас простоту й дохідливість поетичного стилю: «Леся Українка піднімає важке голосіння не над своєю долею, але над цілим рідним краєм, над тим наро­дом, забитим в кайдани. Вона перша і одинока вміє опанувати ту широку скелю почувань від тихого суму до скаженої розпуки і мужнього гордого про­кляття, що являється природною реакцією проти холодної зневіри.

 Україна, на наш погляд, нині не має поета, що міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Українкою.

 Від часу Шевченкового «Поховайте та вста­вайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як з уст сеї слабосилої, хворої дівчини»'.

Коментатор. Мені імпонує те, що поете­са була надзвичайно самокритична й вимоглива до себе. Нам, молодим, варто виробляти в собі цю ри­су. Сподобалося, як вона гідно відповіла Осипу Маковею, котрий пов'язував ноти смутку в її по­езіях із станом її кволого здоров'я. Але ж це не так. Смуток з приводу власного здоров'я був захований не лише від людського ока, а й від власного... Вона відганяла «ті думи сумні», переборювала фізичний і моральний біль, жила й творила... Інакше не була б тоді вона Лесею Українкою. (Тут варто прочита­ти напам'ять «Contra spem spero!»).

 Ці слова для кожного з нас звучать, як підтримка, як рука друга на випадок біди...

 Подібні ж переконливі слова звернені до Маковея (9 червня 1893p.).

Голос поетеси. «...Даремне думаєте, що я вже в такому розпачливому моральному стані, в якому ніщо людині не мило... Якби вже я була в такій оспалості, то, певне б, затримала при собі усі свої і сумні, і веселі пісні, не турбуючись да­вати їх до друку та пускати межи люди... Ви боїтесь, що я не піду разом з духом часу, а зоста­нуся позаду,— не думаю я сього. «На крилах пісень» не єсть моє останнє слово, а коли я думаю йти далі, то вже ж вперед, а не назад, інакше не варто було й виходити» (X. 153).

Ведучий. Тому Леся Українка вибрала «живу мову публіцистики, не мову сухих, без-страсних мумій, а живу мову певної в своїх погля­дах людини», тобто на перший план поставила громадську діяльність, щоб не лише словом, а й конкретним ділом сприяти змінам на краще в країні. Громадську діяльність встигала поєднува­ти з публіцистикою та художньою творчістю.

 Ми не перестаємо захоплюватися, дивуватися могутності духу й мужності цієї кволої жінки.

 Друзі, прослухаймо передбачення талановитої людини, патріотки щодо розвитку українського суспільства в листі до М. Павлика (1895 p.).

Голос поетеси. «...Знаєте, я все ж таки оптимістка, чи то скоріш прогресистка, і думаю, що світ іде не до гіршого, а до кращого, тільки ко­ли б він скоріше йшов, а то стільки сили й людей даремнісінько гине. А у нас, на Україні, ще бага­то мусить загинути марне (чи, може, так буде зда­ватись, що марне?), поки що-небудь людське вийде» (X, 283).

Коментатор. Шановна наша Українко з великої літери! Ваші слова виявилися пророчими. І хоч багато загинуло талановитих людей, справжніх патріотів-борців, український народ став на шлях розбудови власної держави. І ми, пам'ятаючи Ваші попередження, сьогодні не бай­дужі до того, що наша країна занадто повільно йде до кращого життя, але ми віримо в перемогу, як вірили Ви, і будемо, і мусимо робити чесно ко­жен свою справу на користь Батьківщини. Здобу­вати знання — наш найперший обов'язок, і ми вдячні Вам за науку!.. Ви вчите нас бути принци­повими і безкомпромісними, справедливими і готовими до самопожертви в ім'я справедливості. 

 Далі вчитель зробить короткий підсумок уроку.

Учитель. Отже, діти, ви зрозуміли важ­ливість епістолярної спадщини Лесі Українки. Ви побули в ролі коментаторів її листів і завдяки цьо­му дізналися багато нового про мрії, помисли і діяння великої дочки українського народу. Ми встигли опрацювати лише невелику частину листів. У 3-х томах 12-томного видання творів Лесі Українки опубліковано понад 750 листів!..

 Але і з тих листів, що ми озвучили, Леся Ук­раїнка постала захисником інтересів народу, справжньою патріоткою, що пишалась рідною історією, мовою, культурою. І нам, усім сьо­годнішнім українцям, заповідала гордо нести ім'я великого народу, доля якого була надзвичайно важкою, «закованою в кайдани». Вона все робила для того, щоб ті «кайдани» розпались, і твердо вірила в перемогу.

Вчитель. Отже, якою  ви  побачили  Лесю  Українку  і  чи  дійсно  вона  цуралася  українських  тем  і  мало  знайома  з  українським  побутом?

Учень. - У  листах  вона  постає  перед  нами  не  тільки  як  поетеса,  драматург, перекладач,  а  й  як  любляча,  ніжна  дочка,  сестра,  дружина.  І  всі  ці  риси  злилися  воєдино  в  образі  ліричної  героїні.  Мужньої  і  сильної  патріотки...

- Леся  Українка,  як  і  Оксана,  боролася  за  незалежну  державу,  за  її  культуру,  за  людську  та  національну  гідність.  Вона  не  злякалась  арештів,  разом  з  членами  товариства  „Просвіта“  27  січня1907  року  пише  звернення  до  Міністерства  народної  освіти  в  Петербурзі  з  проханням  дозволити  відкрити  в  Києві  народну  школу  з  українською  мовою  викладання. Крім  того ,  було  написано  в  зверненні: „...нижеподписавшиеся  полагают,  что  поднятый  в  записке  вопрос  представляет  огромную  важность  для  дела  просвещения  украинского  народа  и  без  скорого  и  удовлетворительного  разрешения  этого  вопроса  нет и  не  может  быть  у  нас  действительного  образования“.

Про  цю  діяльність  можна  прочитати  в  листі  до  О.  Кобилянської  від  1906р.  з  Києва.

- Лесю  Українку  не  можна  звинувачувати  в  тому,  що  вона  мало  знала  про  свій  край. Ось  лист   до  Агатангела  Кримського ( 6 червня  1912р.  з  Кутаїсі),  який  свідчить,  що  поетеса  дуже  добре  знала  наукові  праці  з  рідної  історії,  але  не  задовольнялася  цим,  а  тому  просила  вченого-історика  прислати  їй  ще  й  нові  видання  українських  літописів: „гнітить  мене  моя  „необразованість“  у  рідній  історії,  себто,  розуміється,  елементарні  відомості  я  маю  і  дещо  там  читала,  але  першоджерел  зовсім  мало  куштувала  і  через  те  не  знаю  стилю,  „пахощів  “  давніх  епох,  а  на  чужу  інтерпретацію  не  покладаюсь. Мені  здається ,  що  якби  я  сама  прочитала  якусь  там  Волинську  літопись  чи  Самовидця,  то  я  б  там  вичитала  щось  таке,  чого  мені  бракує  у  сучасних  істориків( не  виключаючи  і  Грушевського), а  потім,  може,  й  сказала  щось  таке,  чого  ще  не  казали  інші  наші  поети.  От  моя  „Бояриня“  тепер   уже  мені  здається  якоюсь  елементарною, а  певне,  вона  була  б  інакша,  якби  я  була  більш  „образована“.  З  виділеного  бачимо,  що  йдеться  тут  не  скільки  про  обізнаність  письменниці  з  рідною  історією,  скільки  про  її  власне  бачення, самобутність  в  інтерпретації  подій    минулого. 

-  А  ось  ще  лист  до  А.  Ю.  Кримського  від  27  жовтня  1911  року  з  Цулукідзе:„Ви  не  приймайте ..............................

 -З листів ми дізналися, як було боляче поетесі дивитись, що її земляки покірно носять кайдани рабства. Вона таврує збайдужілих, тих, хто зми­рився з рабським становищем.

 Її листи підтверджують, що ніколи ця мудра й мужня жінка не відділяла свого особистого від громадського. Письменниця вважала, що людина не може бути щасливою, коли навколо неї скрізь панує несправедливість і неволя.

Ведучий. Листи Лесі Українки для кожного з нас є зраз­ком мужності за будь-яких життєвих обставин. У листах ми почули Лесину мову в усьому розмаїтті барв: це мова і задушевної сімейної бесіди, і мова наукова, публіцистична. Доцільно буде нагадати слова Миколи Григоровича Жулинського: «Леся Українка думала не лише про становлення систе­ми національної мови, про розвиток української літературної мови як загальнонаціонального засо­бу комунікації, а й про те, щоб за допомогою літе­ратурної мови консолідувати українську націю»^.

 Листи допомагають нам усвідомити, що осно­ви морального виховання започатковуються в  сім'ях, які повинні бути справжніми оберегами культури. Вони навчають нас дорожити честю  сім'ї, родини.             

 І, нарешті, листи Лесі Українки навчають гор­дитись іменем українця, який по праву займає гідне місце в світовій цивілізації.

2.Творча  робота.  Твір-мініатюра  „Чи  вважаю  я  себе  українцем?“  або  „Чи  зможу  я  стати  майбутньою  елітою  нації?( учні  пишуть  5-10  хвилин.  В  цей  час  звучить  пісня  про  Україну  або  ж  поетична  п’ятихвилинка –вірші  про  Україну)

4.Підсумок  уроку.

Вчитель. Продовжимо  далі   нашу  конференцію  на  наступному  уроці . Ви  прослухали  цікаві  повідомлення  про  добу  Руїн,  зробили    певні  висновки  і  тепер  вкажіть,  де  в  тексті  є  натяки  на  те,  що  події  відбуваються  саме  в  період  Руїн? Зачитайте  уривки  з  тексту.

(Історична  канва  відтворена  досить  детально.  По-перше,  змальовуються  церковні  братства,  в  яких  брали  участь  і  жінки.  Оксана  належала  до  дівочого  братства,  де  була  виготовлена  корогва. Сцена,  де  частують  Степана  у  Перебійних:

Перебійний А він  спочатку  не  пізнав  тебе,  ти  знаєш?  Запитав:„Яка  то  панна  у  першій  парі  корогву  несе?“

Корогва-  Прапор,  стяг,  знамено.

Оксана.(усміхаючись)  Коли?

Перебійний. Та  отоді  як  ти  на    трійцю  в  процесії  з  братчицями  йшла.

Степан.  Ти  завжди  носиш  корогву?

Оксана(з  самоповагою).Аякже,  я  перша  братчиця  в  дівочім  братстві.

По-друге,  згадуються  утиски  московських  посіпак (мову  про  це  вів  гість-козак,  коли  приїжджав  до  Степана-учні  зачитують  уривок)

По-третє,  розповідається  про  те,  що  укр.  старшина„понадилась  на  соболі  московські“(Іван,  брат  Оксани,  закидає  це  Степанові  і  його  батькові).

По-четверте,  йдеться  і  про  недовіру  до  Дорошенка,  який  привів  на  Україну  татар( слова  ці  злітають  з  уст  Степана , коли  він  характеризує  братовбивчу  війну  на  Батьківщині. Зачитують  ці  уривки).

Ведучий.  Отже,  наведені  уривки  вказують,  що  художньому  задуму  передувала  копітка  робота  по  вивченню  історичних  фактів. 

Історик. Як  бачимо,  Леся  Українка  висвітлила  надзвичайно  складні  й  суперечливі  події  другої  половини 17  століття  через  показ  сімейного  життя   української  козацької  старшини  та  російського  боярства. Відтворюючи  сімейний  побут  і  звичаї  козацької  старшини,  яка  змушена  була  служити  російському  цареві,  Леся  Українка  викриває  колонізаторську  політику  царського  уряду  щодо  лівобережних   земель  України.  Хоча  конкретних  історичних  подій  доби  Руїни  в  драмі  не зображено,  зате  через  узагальнені  образи  окремих  людей  та  долі  сімей  ми  простежуємо,  як  зневажалися  елементарні  права  конкретної  людини  і  всього  українського  народу.  У  вищих  державних  установах  Московії  процвітало  хабарництво,  діяла  система  доносів  і  катувань.  На  прикладі  сім’ї  боярина  Степана  найбільш  повно  розкривається  політика  приниження   національної  гідності  українців,  яку  проводив    російський    царизм. 

Вчитель. Ми  розглянули  добу  руїн  . Далі  поговоримо  про  руїну  людських  душ  у  драмі.

Домашнє  завдання  підготувати  виступи (до  5  хвилин) на  вказані  вище  питання  до  конференції.