Урок-конференція "Північний Льодовитий океан"

УРОК-КОНФЕРЕНЦІЯ ЗА КНИГОЮ В.П. ОБРУЧЕВА

 «ЗЕМЛЯ САННІКОВА»

Буяло О.М., учитель географії,  Бобровицький ліцей Бобровицької районної ради Чернігівської області

Цікавий і неповторний світ географії. З цією наукою у багатьох пов’язані найкращі асоціації. І це не випадково, адже саме на уроках географії ми вчимося спостерігати, порівнювати, запам’ятовувати, розуміти унікальну мову природи, і це дуже важливо, бо людина є частиною природи, вона не може жити поза нею, а тому й не повинна порушувати законів, за якими існує оточуючий світ. А ще географія – це наука про звичайне і незвичайне, що відбувається на нашій планеті: припливи і відпливи, теплі й холодні течії, гігантські гірські системи, найвищі вершини яких торкаються небес, про те, як дише, а часом і здіймається полум’ям океан, а хвилі висотою з дванадцятиповерховий    будинок,   стрімко долаючи велетенські  відстані,   зі страшенною люттю обрушуються на узбережжя, змиваючи все на своєму шляху.

Відомо, що одноманітність пригнічує інтелектуальну діяльність людини, особливо в дитячому віці. Психологи стверджують, що дітям 10-13-річного віку важливо мати у своєму житті цікаві та інтригуючі пригоди. Це позитивно впливає не лише на емоційну сферу, а й на фізичний стан організму дитини. Дорослим важливо враховувати цю вікову особливість, якщо вони прагнуть досягати високих результатів у роботі зі своїми вихованцями і знаходити з ними спільну мову.

Зробити життя дитини більш яскравим та емоційним допомагає шкільний  курс географії. Для активізації  пізнавальної діяльності учнів я використовую нестандартні уроки: наукові експедиції, конференції, туристичні подорожі і т. д., оскільки вони дають можливість підвищити зацікавленість до вивчення природи планети, проявити свою індивідуальність, пробуджують інтерес до здійснення власних досліджень і відкриттів.

Пропоную вашій увазі урок-конференцію за книгою  відомого географа та геолога В.П. Обручева «Земля Саннікова», який я провела у 7-му класі з метою узагальнення знань за темою «Північний Льодовитий океан».  Готуючись до уроку, усі учні класу прочитали цікавий науково-фантастичний твір, на основі якого частина учнів склала захоплюючу розповідь про унікальний острів серед льодів Арктики, яка була  представлена увазі слухачів під час проведення конференції. Мультимедійна  презентація, а також фрагменти художнього фільму «Земля Саннікова» додали яскравості розповіді учнів. Інша частина семикласників, уважно прослухавши своїх товаришів і використавши знання, отримані на уроках, змогла навести вагомі аргументи на користь того, що існування Землі Саннікова в такому вигляді, у якому вона описана в романі, є неможливим.

Під час проведення  конференції задоволення отримали всі: і учні, і вчитель. 

Урок-конференція за книгою В.П. Обручева

«Земля Саннікова»

Мета: закріплення вивченого матеріалу за темою «Північний Льодовитий океан: географічне положення, історія дослідження, особливості рельєфу дна та клімату, своєрідність органічного світу», розвивати вміння учнів працювати самостійно, висловлювати власні думки, аргументувати їх, робити висновки, узагальнення, спираючись на знання, здобуті на уроках географії під час вивчення природних особливостей материків та океанів, а також під час роботи з науковою літературою, виховувати толерантне ставлення та повагу до інших.

Хід уроку:

І. Вступне слово вчителя, де він говорить про те, що вибір на книгу В.П. Обручева випав невипадково: її зміст тісно пов’язаний з програмовим географічним матеріалом 7-го класу, а завдання з осмислення географічного змісту роману повертає учнів до повторення загальних географічних закономірностей, а саме: формування рельєфу території, впливу географічного положення на клімат, до існуючих взаємозв’язків між кліматичними умовами, рослинним і тваринним світом.

ІІ. Виступ на конференції «ученої ради».

Учень:  

У 1811 році підприємець Я. Санніков помітив острів, що лежав на північний захід від о.Котельного,  одного з островів Новосибірського архіпелагу.

Повідомленню Я. Саннікова не було причин не довіряти, оскільки на той час ним уже були відкриті  окремі невеличкі острови у групі Новосибірських.

Пізніше, а саме в 1886 р. і 1893 р., про побачену в тому ж напрямі землю повідомив інший відомий полярний дослідник Е. Толль. За  ясної погоди він бачив на тому ж місці чотири етолові гори. Мова знову йшла про землю, уже названу Землею  Саннікова. Але пізніше, не дивлячись на довгі й наполегливі пошуки, ні Е. Толль, ні інші експедиції землі в цьому районі не знайшли. Питання про реальність її існування півтора століття було однією з найзагадковіших таємниць Арктики.

Палким прибічником існування Землі Саннікова став В.П.Обручев, який з довірою ставився і до Я. Саннікова, і до Е. Толля, тим паче, що останній поплатився життям за дослідження Арктики. На думку письменника, залишалося лиш з’ясувати, що ж являла собою ця земля насправді: арктичний міраж, дрейфуючий острів з льоду, що сів на мілину, чи  вулкан, що стояв окремо.

Учень:

Енциклопедична довідка:

 Обручев Володимир Панасович – видатний геолог та географ, дослідник Сибіру та Середньої Азії, основоположник науки неотектоніки. Основні праці стосуються родовищ рудних корисних копалин, антропогенних відкладів,геоморфології та географії. Відомий також як автор декількох науково-фантастичних книг: «Земля Саннікова», «Плутонія», за написання яких був удостоєний Державної премії.

Земля Саннікова – гіпотетичний острів у Північному Льодовитому океані на північ від Новосибірських островів. Уперше про нього повідомив російський підприємець і дослідник Яків Санніков у 1811 році, а потім у 1886 році і 1893 році – Едуард Толль. Не дивлячись на посилені пошуки, у першій половині ХХ ст. встановлено, що Земля Саннікова була зруйнована морем і зникла, подібно ряду островів, складених здебільшого з викопного льоду.

Учень:

З історії географічних досліджень:

У кінці XVIII ст. підприємець Фадєєв відкрив на схід від о. Котельного другий великий острів (Фадєєвський) і влаштував на ньому зимівлю. У ті  роки на Новосибірських островах промишляв Я. Санніков. Зимою 1808-1809 рр. Я. Санніков відвідав о. Котельний, а потім і острів Нова Сибір, де провів літо і знайшов сліди якогось зниклого народу.

Весною 1810 року Санніков пересік Нову Сибір з півдня на північ і бачив на півночі гористу землю, до якої йшов близько 30 км., доки не опинився перед широкою смугою води. У 1811 році він і землемір Петро Пшеніцин знову побачили приблизно за 50 км на північ землю, хотіли дійти по льоду до неї, але знову були зупинені широким розливом.

Повернувшись у 1811 році до гирла Яни за оленями, він перейшов на о. Котельний, з північної його окраїни в третій раз побачив землю, тепер вже на північному сході і прийшов до висновку, що на північ від Новосибірських островів існує велика земля. Цю «Землю Саннікова» марно шукали близько 100 років, поки в 1937-1938 рр не було остаточно доведено, що такої землі немає. Мабуть Санніков бачив льодяний острів.

Учень:

Пошуки Едуардом Васильовичем Толлем «Землі Саннікова»

Весною 1886 р. Е. Толль на чолі окремого загону досліджував острови Великий Ляховський, Землю Бунге, Фадеєвський і західний берег Нової Сибірі. Літом Е.В. Толль протягом півтора місяців об’їхав на нартах по берегу весь о. Котельний і за абсолютно ясної погоди бачив разом зі своїми супутниками на півночі «контури чотирьох гір, які на сході з’єднувалися з низовинною землею». І він вирішив, що перед ним Земля Саннікова.

У 1900 році Е. Толль був призначений начальником академічної експедиції, організованої з його ініціативи для відкриття Землі Саннікова на китобійній яхті «Зоря». Восени 1901 року   Е. Толль пройшов на «Зорі», обігнувши м. Челюскіна до о. Беннета майже по чистій воді, причому марно шукав Землю Саннікова на північ від Новосибірських островів. На початку червня 1902 року Е. Толль і астроном Зеєберг вийшли на нартах до мису Високий Нової Сибірі. Звідти вони не повернулися.

– І все ж таки Земля Саннікова існує!

– Ваші докази.

– Будь-ласка.

Учень:

По-перше, кожного року весною, коли дні стають довшими, а лід ще міцний, підприємці (люди з добрим серцем і сміливою душею) здійснюють відважні поїздки на Новосибірські острови за мамонтовими бивнями, яких там багато. Серед них є й такі, що ясно бачили Землю Саннікова й твердо переконані в її існуванні.

По-друге, улітку багато птахів летять на північ, минувши Новосибірські острови. Летять туди білі гуси, гаги, різні качки, кулики, щиглі та інші – всі, що живляться дрібними тваринами чи рослинами. Із документа, залишеного Е. Толлем дізнаємося, що качки, гуси летять на північ, там літують, а восени відгодовані повертаються назад. Толль навіть бачив орла, що летів з півдня на північ, сокола, що летів з півночі на південь.

Головуючий:

Для дослідження невідомої землі була споряджена експедиція у складі: фізикогеографа, біолога, геолога, етнолога, гідролога. Надамо їм слово.

(Учні пропонують увазі слухачів захоплюючі розповіді про Землю Саннікова, підготовані ними на основі прочитаного в однойменній науково-фантастичній книзі В.П.Обручева «Земля Саннікова»).

Учень:

Нарешті після довгого переходу льодами від о. Котельного на північ тороси зникли і снігова рівнина почала підніматися. Нарти поїхали вгору. За декілька кілометрів показалася скеля, складена з базальту.

Повільно караван піднімався  білим схилом все вище й вище. Нарешті загін опинився на вершині схилу на висоті майже 1000 м над рівнем моря під широтою в 79º-80º пн. ш. Мандрівники побачили перед собою картину природи, яка пробуджувалася від зимового сну, хоча була тільки середина квітня. Униз від краю урвища чорні смуги переходили у величезну долину, на  дні якої зеленіли луки, чагарники, ліси. Серед луків синіли невеличкі озерця, об’єднані струмками. Над більш далекими озерцями висів білий туман – вони немов димилися.

Учень:

На заході, за зеленою долиною, піднімався ледь не прямовисною стіною високий гірський хребет, гребінь якого був розрізаний гострими вершинами. На них лежав сніг, у той час як нижче його майже не було. Як зясувалося потім, ця западина була кратером величезного вулкану, що мав 20 км в поперечному і 40-50 км в повздовжньому напрямі. Зелений мох і білуватий лишайник вкривали товстим шаром нерівний ґрунт, ховаючи камені, що впали з кручі.

Учень:

Перед нами  дійсно була загадкова земля. Вона мала свій особливий незвичайний рельєф. На її території знаходився дуже великий  вулкан, що зігрівав цей загадковий світ.  Крутизна  його схилів складала до 40º , тому спуск був важким. Земля біля підніжжя була голою, а вже десь метрів за 30 зеленів мох, а через півкілометра зеленіла стіна лісу.

Уранці сонце яскраво освітлювало чорні скелі, які стрімко підіймалися уступами високо в небо. Було видно шпилясті вершини, у тріщинах яких білів сніг. Біля підніжжя скель знаходилися печери.

Учень:

Прийшовши на Землю Саннікова, мандрівники зустріли найрізноманітніших тварин. Першого представника фауни невідомої Землі вони побачили на скелі над урвищем – це був гірський баран.

Під час переходу через один з гайків на узліссі вони побачили дивних тварин, стадо яких мирно паслося. Голова цих тварин була схожа на бичачу, а тулуб – вівці. Це були  вівцебики.

На одній з галявин, за 8 км від краю котловини, паслися коні. Помічені були також сойки, сороки, галки, воркували горлиці, чулося кування зозулі, а вгорі плавали два орли, що вистежували здобич на галявинах.

У глибині лісу почувся важкий тупіт, що швидко наближався. Мандрівники ледь устигли заховатися в кущі, як по стежці промчалася величезна темно-бура тварина з величезним рогом на носі й куцим поросячим хвостиком. Це був довгошерстий носоріг.

Зустріли тут і бурих ведмедів, ікла яких сягали більше 10 см. в довжину, а біля Долини Тисячі димів - мамонтів, стадо яких мирно паслося на галявині.

Багато птахів, а саме качки, гуси, гаги, прилітають сюди влітку на відгодівлю. У воді плавають тюлені. На узліссі зустріли великого оленя, бачили двох вовків.

Учень:

На цій цікавій землі налічувалося безліч озер, що з’єднувалися струмками. Озера були різної величини, деякі до 0,5 км в діаметрі. Озеро, яке зустрілося мандрівникам, мало дивну звичку – пузирилося, тобто повільно здувалося великим горбом. Потім пузир лопав і з нього виривався клуб пари, яка швидко розсіювалася в повітрі. Температура води досягала +25ºС.

Минувши луку, мандрівники за горбом побачили озеро, на підвищеному березі якого бив фонтан. Температура води в озері досягала +35ºС.  Численні теплі озера й струмки давали багато вологи повітрю, а велика площа снігів та льоду, які оточували землю, зумовлювала перетворення цієї вологи в туман.

Учень:

Зустріч з онкілонами

Обігнувши озеро, очерет якого закривав вид на протилежний край галявини, мандрівники побачили горб, з вершини якого вився дим. Біля горба стояли люди, озброєні списами та луками. Усі вони були роздягнені до пояса, одягнені в м’які шкіряні штани і взуті в чоботи з легкого хутра. Обличчя, груди й плечі були вкриті татуюванням. На шиї в кожного висіло намисто із зубів тварин. Чорне гладеньке волосся було скручене в тугий вузол на маківці, у який було встромлено одне, два чи три орлиних пера. Тіло було мускулисте, смагляве, обличчя зі слабо  виступаючими вилицями, чорними очима й прямими носами. Два верхніх середніх різці були пофарбовані в червоний колір. У старшого Альнундака намисто було з ведмежих зубів. Це були онкілони, які 450 років тому були вигнані чукчами з Чукотського півострова і оселилися тут.

Онкілони жили родами, шаман жив окремо. Основною їжею їх було м’ясо тварин, птахів, молоко оленів. Їжу готували в дерев’яному посуді, розжарюючи каміння на вогні.

Учень:

Крім онкілонів, як виявилося пізніше, на острові жили вампу. Вампу були напівголі, з дуже смаглою шкірою або вкриті волоссям. Сплутані пасма волосся з голови звисали на плечі. Невеликі бороди обрамляли обличчя.

Над глибоко посадженими очима низький лоб видавався двома масивними дугами, в розкритому роті видно було великі зуби, а дуже коротке підборіддя надавало обличчю дикий вираз. Зброя вампу складалася із списів і палиць. Спис мав біля метра в довжину, зроблений  із стовбура берези, кінець якого був трішки розколотий і в нього був вставлений грубо оббитий довгий осколок кремнію, тонкий сиром’ятний ремінець стягував дерево, не дозволяючи наконечнику випасти. Палиця була товстою, із початком корінної частини, що роздувалася до кулака. Вона мала сантиметрів 70 в довжину і в мускулистій руці була грізною зброєю: такою можна легко роздробити череп людини і оглушити коня чи бика.

Жінки вампу були менші на зріст, більш стрункі і менш волосаті на тілі, зате волосся на голові було довге і спутане в пасма. Обличчя мало не такий дикий вираз. У ніздрі були вставлені палички, а в нижню губу – білі кільця, такі ж кільця були вставлені і у вуха.

 У цій відрізаній від усього світу льодами Землі Саннікова вціліли не лише тварини, які вимерли або винищені всюди, так й первісні люди, що зупинилися у своєму розвитку. Умови життя вампу залишалися ті ж, що і в глибоку давнину. Клімат залишався той же, харчів вистачало.

Від онкілонів мандрівники дізналися, що вампу навчилися в них добувати вогонь, проводити зиму в печерах, краще захищатися від холоду й снігу, стали підсмажувати м’ясо на вогні, почали вирізати з дерева посуд, шити із шкір ковдри і плащі для холодного періоду.

Учень:

Трагічний кінець Землі Саннікова

Мандруючи  Долиною Тисячі димів, мандрівники почали відчувати підземні поштовхи. Усі були стривожені. Онкілони пов’язали землетруси з появою білих людей-чаклунів, як їх назвали, і вимагали від них припинити рухи землі, які повторювалися все частіше й частіше та з більшою силою.

Після сильного землетрусу тріщини в землі закрилися, тепло перестало надходити і на Землю Саннікова прийшла люта зима з морозами та снігопадами. Такої погоди ніхто з жителів ніколи тут не знав. Озера почали зникати, висохло священне озеро. Це теж було на думку онкілонів пов’язано з появою білих людей. Вони намагалися задобрити духів неба й землі, приносячи в жертву тварин, та після сильного землетрусу озера стали наповнюватися солоною морською водою, яка поступала  підземними тріщинами. Води ставало все більше й більше, вже майже не залишалося суходолу. Новий струс землі довершив трагедію – острова не стало.

Мандрівники ледь урятувалися і з величезними труднощами повернулися додому. Правда, зібрані колекції тварин, рослин, мінералів та фотодокументи загинули.

Головуючий:

– Дякуємо. А тепер надамо слово опонентам.

Учень:

Ми уважно прослухали своїх товаришів, які доводили існування Землі Саннікова, розповідали про її клімат, нетиповий для високих широт, флору й фауну, а також про жителів онкілонів  і вампу.

Готуючись до наукової конференції, ми провели цілий ряд досліджень, вивчили багато публікацій щодо цієї нерозгаданої таємниці й прийшли до висновку, що якщо й існував  острів під назвою Земля Саннікова, то в зовсім іншому вигляді, а саме: він мав набагато менші розміри, інше походження та природні особливості.

Володимир Панасович Обручев був яскравим прихильником існування Землі Саннікова і  доводив, що приблизно між 78º- 80º пн. ш. та 140º- 150º сх. д. в Північному Льодовитому океані знаходиться Земля Саннікова – один великий острів або архіпелаг, частково з високими конічними горами, і що ця земля  для перелітних птахів є більш заманливим літуванням, ніж Новосибірські острови і острів Бенетта, не дивлячись на більш північне положення. Е. Толль вважав, судячи по знайдених  на острові Бенетта, Шпіцбергені й Землі Франца Йосифа вулканічних породах, що й Земля Саннікова являє собою великий вулкан, що пояснює більш повне звільнення від снігового покриву й зручні землі для літування птахів.

Учень:

Довідка із недавнього минулого Північного Льодовитого океану.

ПЛО узагалі дуже багатий великими й малими островами по всій його області, що оточує береги Європи, Азії, Північної Америки. На цих островах зустрічаються молоді вулканічні породи, а на деяких, наприклад, на о. Ісландія знаходяться діючі вулкани. Це доводить, що припущення про  великий вулкан, що складає Землю Саннікова, не є чимось мало правдоподібним у цій області Землі.

Геологічні дослідження виявили, що східна частина ПЛО на всьому протязі від півострова Таймир до острова Врангеля й на північ до 80º пн. ш. являла не так давно сушу, північну окраїну Сибіру. Дослідження показали також, що на деяких островах ще збереглися товщі льоду – залишки льодовиків, що раніше вкривали більш високі частини суші.

Учень:

У 1984 році на сторінках одного з журналів з’явилася наступна інформація: «Загадкова Земля Саннікова, яка вже півтора століття тривожить уяву полярних дослідників, знову привернула до себе увагу. Експедиція вулканологів у минулому році знайшла у східному секторі Арктики – на острові Бенетта в Новосибірському архіпелазі – сліди вулканічної діяльності. З цими процесами й пов’язують учені розгадку таємниці острова, який, за переказами, знаходився в цьому районі. Але нікому цього острова не вдалося досягти. Пізніше острів зник. Не дивлячись на його пошуки, знайти його не вдалося.

Проте на північний схід від Новосибірського архіпелагу були відкриті нові острови. Щоправда, ненароком і за трагічних обставин. У 1879 році американська полярна експедиція Джорджа Де-Лонга на паровій яхті «Жаннета» вирушила до Північного полюсу зі сторони Берінгового моря. Судно було затерте льодами біля Новосибірських островів. Тоді екіпаж і виявив три маленькі острови, які назвали Жаннета, Генрієтта і Беннета.

Родовід таємничого острова викликав багато суперечок. Більшість дослідників вважало, що він був утворений із льоду і потім зруйнований морем.

Учень:

Академік В.П. Обручев тримався точки зору, що Земля Саннікова являє собою великий вулкан. Гіпотеза вченого і письменника отримала ряд конкретних підтверджень. Її намагалися перевірити і вчені-вулканологи, яких спонукали до цього космічні зйомки, які зафіксували на о. Бенетта потужний шлейф із газів і пари. Подібна картина характерна для діючих вулканів в період активізації.

Дослідники вважають, що туманний шлейф скоріше всього був пов’язаний із раптовим виділенням вулканічного газу й пари при підводному виливі лави. Установлено прояви молодого вулканізму. З вулканічними процесами можливо пов’язана й таємниця Землі Саннікова. Острів  можливо був утворений у результаті підводного виверження. Подальші процеси привели б до його знищення.

Вивчаючи тектонічну карту світу ми помітили, що зона землетрусів, що проходить там, де стикаються дві літосферні плити, проходить набагато північніше 80º пн. ш., тобто того місця де знаходиться  Земля Саннікова.

Всім відомо, що під час землетрусу відчуваються поштовхи й на платформах. Щоб зник цілий острів повинен був відбутися дуже сильний землетрус, і його поштовхи були б відчутні на далекій відстані. Але, як видно з даної таблиці, у цій місцевості за останні 300 років струсів землі не було.

Таблиця сильних землетрусів на території Євразії:

Учень:

 Щодо розмірів вулкану.

На нашій планеті знаходиться більше 200 діючих вулканів. Вулканом-велетнем вважається вулкан Африки Нгоро-Нгоро, діаметр якого становить 22 км. Це єдиний на Землі кратер подібного розміру. Але у своїй книзі Обручев наводить наступні розміри кратера вулкана, де знаходиться Земля Саннікова:  20  км в поперечному і 40-50 км. в повздовжньому напрямі.

Вулканів з такими кратерами на Землі немає і реальність розмірів Землі Саннікова можна порівняти хіба що з кратерами вулканів Місяця,  де є кратери, що мають 60-80 і навіть100 км. в поперечнику.

Учень:

Щодо клімату Землі Саннікова.

Якби цей згаслий вулкан й існував, то все одно там не було б таких комфортних кліматичних умов, які описані в романі. Спробуємо пояснити свою думку. Отож, нехай Долиною Тисячі димів виділяється необхідна  для обігрівання острова кількість тепла. Але ж ми добре знаємо, що повітряні маси весь час рухаються з області високого тиску до області низького тиску. Унаслідок того, що над Землею Саннікова тепліше, тут переважали б висхідні повітряні потоки, а тому б формувалася область низького атмосферного тиску, у той час як  над навколишньою територією, де значно холодніше, переважали б  низхідні потоки повітря й формувалася б область високого тиску.  Таким чином, холодне повітря стрімко  прямувало б у бік острова і він швидко охолоджувався б під дією холодного клімату Арктики.

Учень:

Я доповню.

Теплий клімат Землі Саннікова пояснюється в книзі також тим, що на острові дуже багато гейзерів. Та на півострові Камчатка теж є гейзери, навіть більше, але там не збереглося тварин четвертинного періоду і люди там не ходять роздягнені, хоч Камчатка й розташована набагато південніше.

Учень:

Щодо тваринного світу.

Зимовики, що висадилися в 1938 році на острові Генрієтти, найбільш північному в архіпелазі Де-Лонга, що на північ від Новосибірських островів, повідомили по радіо, що з 30 квітня по 27 червня через острів перелітали птахи, які прямували на північ. Оскільки цей острів невеличкий, усього лише 10 км², дуже скелястий, наполовину вкритий льодовиками і непридатний для літування птахів, вони летіли далі. Це означає, що десь серед льодів Північного Льодовитого океану на північ від архіпелагу Де-Лонга має бути земля, придатна для літування птахів. Але на мою думку Земля Саннікова, хоч би вона й існувала, не змогла б прогодувати таку величезну кількість птахів і  тварин різних видів, описаних в романі.

Учень:

А я доведу чому.

Як показано в романі острів складений з базальту, і щоб на ньому утворився ґрунт, потрібно тисячі років, а в цей час тут був діючий вулкан. Утворення ґрунтів відбувається дуже повільно. У помірному поясі лісостепової і степової зони, де багато трав’янистої рослинності, за 100 років наростає 1 см. ґрунту. Земля Саннікова знаходиться на далекій півночі, де переважають мохи й лишайники, кам’янисті породи заважають стоку води. Отже, ґрунт тут не міг утворитися за цей час, і рослинність теж не змогла б нарости в потрібній кількості, щоб прогодувати стада оленів, диких коней, мамонтів, биків, вівцебиків та інших тварин,описаних у романі.

Учень:

В.П. Обручев стверджує, що на самотньому великому острові серед Льодовитого океану, який являє собою кратер великого вулкану, дякуючи теплу останнього, збереглися з кінця льодовикового періоду мамонти, дерева, первісні люди.

Але ж зважте на те, що острів знаходиться за полярним колом під 80º пн. ш. У цих широтах до півроку сонце не з’являється над горизонтом. Як же в таких умовах могли рости листяні дерева,  деякі екземпляри яких досягали у висоту до 10 м і більше, звідки онкілони і вампу вели спостереження?

Учень:

На такому благодатному острові, яким його змалювали нам наші товариші і В.П. Обручев у книзі «Земля Саннікова», серед полярних льодів змогли знайти собі притулок онкілони,  які відступили під напором чукчів на острови Льодовитого океану.

Переглянувши цілий ряд довідників і енциклопедій ми не знайшли відомостей, які б підтвердили існування онкілонів і вампу. Очевидно таких людей не існує, або жили вони дуже давно.

Отже, на основі наведених аргументів, ми вважаємо, що Земля Саннікова не могла існувати в  формі  згаслого вулкану, оскільки  області землетрусів та вулканізму знаходиться в іншому місці.

ІІІ. Заключне слово вчителя.