Урок Козацька Україна в системі міжнародних відносин. Правобережне козацтво в останній чверті 17 ст. Заселення і розвиток Слобідської України.

8 клас

Історія України

Тема: Козацька Україна в системі міжнародних відносин. Правобережне козацтво в останній чверті 17 ст.  Заселення і розвиток Слобідської України.

Основні дати та події: 1681 р. — Бахчисарайський мир; 1686 р. — «Трактат про вічний мир» між Московією і Річчю Посполитою; 1687 р. — перший Кримський похід; 1699 р. — рішення сейму про ліквідацію козацтва на Правобережжі.

Актуалізація опорних знань учнів: дайте відповіді на запитання (усно)

1. Який період історії України називають Руїною?
2. Як гетьмани намагалися об’єднати Українську козацьку державу?
3. Якою, на вашу думку, була роль гетьмана П. Дорошенка в подіях Руїни? Чи справедливо його називають «Сонцем Руїни»?

Вивчення нового матеріалу

Укладення Бахчисарайського миру між Московською державою та Османською імперією.

Розповідь учителя

       Після підписання з поляками Журавненського миру (1676 р.) і розорення Чигирина (1678 р.) Османська імперія закріпила за собою Поділля й більшу частину Правобережжя, крім Північної Київщини.

       Правителем Правобережжя турки залишили Ю. Хмельницького. Резиденцією він обрав місто Немирів. Контроль над ним здійснював турецький паша з Кам’янця. Проте влада Ю. Хмельницького тривала недовго. За однією з версій, він був заарештований, а згодом страчений турками за пограбування купців, тортури та вбивства невинних. На думку інших вчених, він доживав вік в одному з монастирів на острові в Егейському морі.

13 січня 1681 р. сторони підписали Бахчисарайський мир на 20 років, за яким:

— кордон між державами пролягав по Дніпру;

— Лівобережна Україна, Київ із навколишніми містами та Запорожжя визнавалися за Московією, а Південна Київщина й Поділля — за Туреччиною;

— обидві сторони зобов’язувалися не споруджувати та не відбудовувати укріплення між Південним Бугом і Дніпром, а також не заселяти ці землі;

— татарські орди могли вільно кочувати в південноукраїнських степах, а запорозькі козаки та все населення — ловити рибу в Дніпрі, добувати сіль, полювати й пересуватися річками до Чорного моря;

— турецький султан і кримський хан зобов’язувалися не допомагати ворогам Московської держави.

Відновлення козацтва на Правобережжі, його участь у боротьбі проти Османської імперії.

Розповідь учителя.

      Бахчисарайський мир не завершив боротьбу за Правобережжя. Із часом збройне протистояння між Річчю Посполитою та Османською імперією спалахнула із новою силою.

У 1681 р. турецький султан віддав Брацлавщину й Київщину під управління молдавського господаря Георгія III Дуки. Він поставив наказним гетьманом Я. Драгича (Драгинича). Останній, оселившись у Немирові, почав призначати полковників до колишніх полкових міст і розгорнув активну колонізаційну політику. Крім того, він проголосив «всезагальне право свободи по всій Україні і відновлення козацьких полків». Ці заходи викликали занепокоєння Москви, яка вбачала в цьому порушення умов Бахчисарайського миру.

         Лівобережний гетьман І. Самойлович навіть здійснив рейд на Правобережжя, щоб розігнати нових поселенців.

        У 1676 р. польський сейм ухвалив рішення затримати козаків на службі не лише для їх використання у військових цілях, але «як представників панування Речі Посполитої в Україні». Оскільки більша частина Правобережжя була під владою Туреччини, польська влада виділила для козаків землі на Київському Поліссі. Гетьманською резиденцією стало місто Димер. Ян III Собеський розумів, що без відновлення традиційного козацького господарства й устрою неможливо створити повноцінне козацьке військо, яке б стало на перешкоді турецько-татарським нападам. Тому король вирішив узаконити територіальне козацьке військо на землях Правобережної Наддніпрянщини. Відповідно до універсалу короля (1684 р.) і сеймової конституції (1685 р.) за козаками затверджувалися вольності, свободи і привілеї, а також дозволялося заселяти землі колишніх семи правобережних полків (Чигиринського, Канівського, Корсунського, Черкаського, Уманського, Білоцерківського та Кальницького).

         Процес заселення цих земель очолили досвідчені козаки Семен Палій, Захар Іскра, Самусь (Самійло Іванович) та Андрій Абазин. Обіцяні привілеї привертали сюди жителів Лівобережжя, переселенців з інших районів Правобережжя, Галичини, вихідців із Білорусії та Молдавії.

      Козаки нових полків (дві тисячі були записані до реєстру) брали активну участь у війні з Туреччиною, за що отримували чималі гроші від польської влади. Зміцнення козацтва призвело до загострення конфлікту зі шляхтою, що спалахнув у 1688 р. Проте поки йшла війна з Туреччиною, верховна влада Речі Посполитої не зважала на це.У 1699 р. Річ Посполита й Османська імперія підписали Карловацьке перемир’я. Цього ж року сейм ухвалив рішення про ліквідацію козацького війська на Правобережжі.

«Вічний мир» між Московською державою та Річчю Посполитою. Перший Кримський похід московського війська й козаків.

Розповідь учителя

Щоб залучити Москву до боротьби з Османською імперією та закріпити за собою Правобережжя, король Ян III Собеський пішов на примирення з Московією. 6 травня 1686 р. у Москві між Річчю Посполитою та Московією було підписано «Трактат про вічний мир», відповідно до якого:

— Лівобережжя, Запорожжя й Київ з околицями визнавалися за Московією, а більша частина Правобережжя (Північна Київщина й Волинь) — за Польщею. Московія також визнавала за Польщею Поділля, якщо та згодом відвоює його в Туреччини;

— правобережні землі Подніпров’я, спустошені польськими й турецько-татарськими військами, мали залишитися незаселеними;

— поляки зобов’язувалися забезпечити православному населенню на своїй території

вільне віросповідання;

— Московія й Польща вступали у спільний військовий союз, спрямований проти Османської імперії та Кримського ханства. Для України договір означав узаконення на міжнародному рівні її поділу на дві частини. Саме тому проти договору виступав гетьман Самойлович, але всі його звернення до царя були марними.

    Розповідь вчителя

Виникнення та розвиток Слобідської України

       У середині ХVІІ ст. розпочинаються масові переселення українців на землі, що розташовувалися на схід від Гетьманщини на кордоні з Москвою. Ці землі на поч. ХVІІ ст. були незаселеними через спустошливі набіги татар. Ще в 30-х роках ХVІІ ст. сюди потяглися перші поселенці. А в середині ХVІІ ст. цей рух став масовим. Ці землі отримали назву Слобідська Україна. Права українських поселенців закріплювалися царськими жалуваними грамотами. Визнання поселенцями влади царя виявлялося в складанні присяги. Одночасно Слобожанщину заселяли московські служилі люди, які перебували під управлінням царських воєвод. У другій половині XVII ст. Слобідською Україною називалася територія сучасних Харківської, Сумської, півночі Донецької, Луганської областей, а також прилеглих до них земель Бєлгородської, Курської і Воронезької областей Росії.

Робота з поняттям:

 Назва «Слобідська Україна», або «Слобожанщина», походить від назви слобод — поселень, які засновували на цій території переселенці з Правобережжя і Лівобережної України

         Таким чином, українські переселенці заснували й заселили багато міст і містечок на Слобожанщині. Наприклад, у 1652 р. чернігівські козаки на чолі з полковником Іваном Дзиковським заклали місто Острогозьк на річці Тиха Сосна. До середини 50-х рр. виникли такі міста, як Суми, Харків, Лебедин, Зміїв.

Адміністративно-політичний устрій Слобідської України

• Територія Слобідської України поділялася на полки: Харківський, Сумський, Охтирський, Острогозький, Ізюмський. На чолі полків стояли полковники, які підпорядковувалися бєлгородському воєводі.

• Посади гетьмана не існувало, не було й генеральної старшини.

• Кожен полк отримував царську жалувану грамоту.

• Полковників обирали полки, потім це рішення погоджував воєвода і затверджувалося царем.

• Кількісний склад козацьких полків не був постійним

Станові групи українського населення

       Козацтво — провідний стан українського суспільства. Поділялося на: городових козаків (що мешкали в містах, селах, хуторах), низових (запорізьких) козаків і козацьку старшину.

      Українська шляхта дедалі більше зливалася з козацькою старшиною внаслідок отримання козацьких прав і привілеїв.

      Селяни — найбільш численна верства тогочасного українського суспільства. За часів Гетьманщини мали особисту свободу, право змінювати місце проживання, вступати до козацького стану.

      Православне духівництво було привілейованим станом Гетьманщини, православ’я мало статус державної релігії. Православна церква виконувала роль духовного осередку Української держави.

      Міщани отримали право вільно володіти землями, займатися ремеслами, промислами, торгівлею. Їх становище визначалось царськими грамотами й нормами магдебурзького права.

       У Слобідській Україні посади гетьмана не існувало. Слобідські полки підлягали владі Бєлгородського воєводи, а також центральним установам Російської держави. Кожній полк окремо отримував царську жалувану грамоту. Вибраних полковників погоджував воєвода, а потім пропонував цареві на цю посаду. Реєстр усіх слобідських полків містив перелік козаків, які мали відбувати військову службу. В Слобідській Україні усі козаки поділялися на багатших - виборних (відбірних), які несли військову службу, та бідніших - підпомічників, які допомагали виборним харчами, або грішми, а новим полковником часто ставав син попереднього.)

       У Слобідській Україні існував козацький устрій. У 50-х pp. XVII ст. царський уряд сформував з українських переселенців козацькі слобідські полки: Острогозький (Рибинський), Охтирський, Сумський, Харківський. У 1685 р. було створено Ізюмський полк. Старшину обирали на загальних козацьких радах. Полкове управління складалося з полковника і полкової старшини: обозного, судді, осавула, хорунжого, двох писарів. Полки поділялися на сотні. Сотенне управління складалося із сотника, отамана, осавула, хорунжого і писаря. Адміністративними, судовими, фінансовими і військовими справами в полках відали полковники, у сотнях — сотники. Полковників обирали довічно.

        Царський уряд використовував українських переселенців для господарського освоєння та охорони південних кордонів Московської держави від нападів кримських і ногайських татар, постачав їм зброю, продовольство, зберігав за переселенцями козацькі привілеї й самоврядування. Козацька старшина захоплювала громадські угіддя, змушувала дрібних господарів за безцінь продавати свої ділянки, володіла селами й хуторами.

  Підсумок уроку

       Масова колонізація Слобожанщини українським населенням була зумовлена воєнними лихоліттями другої половини XVII ст. Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині існували десятки міст і містечок, де успішно розвивалися ремесла, промисли і торгівля.  В Українській козацькій державі Запорозька Січ формально підпорядковувалася владі гетьмана, хоча й зберігала певну автономію у внутрішньому житті. Старшина прагнула відігравати самостійну роль у політичному житті козацької України. Найвідомішим  отаманом Запорозької Січі другої половини ХVІІ століття був Іван Сірко, який відзначився своїми переможними походами й битвами проти татар і турків.

  Домашнє завдання

1.Опрацювати  відповідний параграф підручника.

2. Пройти тести.