Тип уроку: комбінований

Обладнання: карти,  картини із зображенням давньокиївських історико-архітектурних пам'яток.

ХІД УРОКУ

1.Актуалізація опорних знань учнів

2. Виклад основного матеріалу

Культура Київської держави в Х–ХІ століттях

1. Писемність. Освіта.

Про існування руської писемності в дохристиянський період свідчать різні історичні джерела. Згадки про це містять свідчення слов’янського просвітника Кирила, арабських письменників. У другій половині ІХ - на початку Х століття на базі грецького алфавіту виникла слов’янська абетка — кирилиця, а на основі абетки сформувалася старослов’янська мова. З прийняттям християнства вона набула поширення, насамперед у релігійній сфері. Нею писали церковні книги й проводили богослужіння. Проте мова спілкування суттєво відрізнялася від книжної. Дослідники вважають, що русичі і русички розмовляли давньоукраїнською мовою. Старослов’янською з елементами та лексичними формами давньоукраїнської мови робили записи на берестяних (з березової кори) грамотах, укладали угоди, зокрема між Руссю-Україною та Візантією. До нашого часу збереглися численні графіті — стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предметами на стінах архітектурних споруд, керамічних виробах та інших речах. Наявність подібних написів свідчить про поширення писемності серед представників різних соціальних груп.

Із хрещенням Русі-України пов’язана поява шкіл, які відкривали при храмах: Десятинній церкві, Софійському соборі. Щоправда, ці освітні заклади мали певні обмеження: сюди набирали лише хлопчиків, і лише із заможних родин. Згодом школи з’явилися в інших містах та навіть у селах, де існували церкви. Навчання мало релігійний характер. Учителями були священники, а вчилися читати по церковних книгах. Книги завозили з Візантії й поширювали шляхом переписування. Навчали дітей і математиці. Школярі вміли додавати, віднімати, множити й ділити, здійснювати дії з дробами та обчислювати проценти.

Спочатку книги завозили з інших країн, а тоді їх перекладали й переписували. Майстерні для переписування книг називалися скрипторіями. Вони існували при храмах, а переписувачами були монахи. Книги ілюстрували рукописними малюнками, котрі називають книжковими мініатюрами. Згодом з’явилися оригінальні твори, тобто такі, що були написані русичами. До прикладу, митрополит Іларіон написав «Слово про закон і благодать», де звеличує князя Володимира за прийняття ним християнської віри. Цінним історичним джерелом є літописи — історико-літературні твори, де оповідь про події в релігійному, культурному, політичному житті Київської держави ведеться за літами (роками). Літописання, ймовірно, було започатковане за князювання Володимира Великого. У середині ХІ століття ченець Києво-Печерського монастиря Никон розпочав написання літопису Руського.

Робота з джерелом

Детальніше про... цінність книги в Київській державі

Велике значення поширенню писемності та книг надавав князь Ярослав: «зібрав багато писців і перекладав з грецького на слов’янське письмо, і списали книги многі». Багато з тих книг увійшли до книгозбірні при Софійському соборі. Переписування було важкою і тривалою справою, тому переписувачі раділи завершенню книги: «Радий заєць, як утече з сильця, — так і писець, коли скінчив останній рядок».

Писали на тонко вичиненій телячій шкірі — пергаменті. Чорнила робили з дубової чи вільхової кори. Знаряддями для письма були гусячі пера. Палітурки обтягували шкірою, оздоблювали дорогоцінним камінням, золотими чи срібними пластинками. Виписували кожну літеру. Першу букву розділу — ініціал — оздоблювали особливо майстерно. Як правило, ініціали були більшого розміру, ніж інші літери. Початок книги чи розділу прикрашали заставками — малюнком на всю ширину сторінки у вигляді дивовижного плетення, із зображенням фантастичних птахів чи звірів. Ініціали і заставки малювали яскраво-червоною фарбою, а подекуди сріблом і золотом. Усе це здорожчувало вартість книг. Власник вписував своє ім’я до книги, а також погрожував потенційному злодію: «А хто б її узяв, хай буде проклятий, анафема».

Книги цінували й за те, що вони сприяли духовному збагаченню. «Велика є користь з книжної науки, — стверджував літописець Нестор у «Повісті минулих літ». — У словах книжних знаходимо мудрість і здержливість. Бо це ріки, що наводнюють світ, це джерела мудрості». Тематика книг була різноманітна: євангельські події; житія святих; походи Александра Македонського; оповіді про Троянську війну; оповідання з «Тисячі й однієї ночі».

Завдання до джерела

• 1. На основі тексту рубрики «Детальніше про...» Доведіть, що книги були в Київській державі і матеріальною, і духовною цінністю.
• 2. Поясніть значення понять «пергамент», «ініціал», «заставка».
• 3. Знайдіть у рубриці ініціал та заставку.

2. Архітектура.

Мистецтво зводити будинки та споруди у Х-ХІ століттях русичі опанували на високому рівні. Основним будівельним матеріалом було дерево. З нього поставали оселі селян, містян та княжі тереми. Укріплення довкола міст та оборонну лінію проти кочівників теж будували з дерева. До прикладу, основа (зруби) та гребні Змієвих валів були дерев’яними. Основним недоліком дерева є його вразливість до вогню, а пожежі у той час були частим явищем. Згодом почали зводити кам’яні споруди, адже вони були надійніші за дерев’яні. Перший мурований княжий палац побудувала княгиня Ольга, а перший мурований храм — князь Володимир. (Пригадайте назву церкви та роки її будівництва).

З прийняттям християнства будівництво культових споруд в Русі суттєво пожвавилося, адже для відправлення релігійних обрядів потрібні були церкви.

Починаючи від Володимира Великого, кожен князь вважав своїм святим обов’язком побудувати храм. (Пригадайте, які храми було споруджено за княжіння Володимира Великого та Ярослава Мудрого). Величні храми з’явилися в багатьох містах, зокрема в Чернігові з ініціативи князя Мстислава Володимировича було зведено Спасо-Преображенський собор (1036 рік). Спочатку храми будували візантійські майстри, з часом руські зодчі (будівничі) перейняли їхній досвід. Церковні святині ставали своєрідними усипальницями для князів. До прикладу, коли в 1054 році Ярослав Мудрий відійшов у вічність, його поховали у Софійському соборі.

Храми оздоблювали мозаїкою та фресками, іконами, які часто поєднували для створення цілісного образу. Мозаїка — візерунки чи зображення, зроблені з частинок різнокольорових камінців, мармуру чи скла, які закріплювали на шарі цементу або на вапняному розчині. До нашого часу збереглися мозаїчні підлоги Десятинної церкви та настінні мозаїки

Софійського собору. Фреска — техніка живопису, коли фарби наносять на вологу штукатурку й таким чином розписують стіни. Ікони — портретні та сюжетні зображення священного характеру, до прикладу, зображення Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці, святих, пророків, подій Святого Письма. Ікони виконували на дошках. Перші ікони завозили з Візантії. Згодом за грецьким зразком ікони писали й руські майстри, які привнесли у свої шедеври самобутній характер.

3. Фольклор. Музична творчість. Дозвілля.

Душею народу є його творчість, яку ще називають фольклором. Дослідження усної народної творчості дає можливість відтворити історію, культуру, побут того часу, дізнатися про мрії і сподівання народу. В Русі-Україні були поширені різноманітні жанри фольклору: казки й билини, прислів’я й приказки, пісні  ,танці.

Казки — народно-поетичні твори про несправжні події та вигаданих персонажів. Звірі та сили природи набувають у казках людської подоби. У казках русичі висловлювали свої погляди на добро і зло, правду і кривду. Билини — це різновид історичних пісень княжої доби, які присвячені боротьбі русичів із кочовиками. В билинах прославляли подвиги героїв-богатирів, зокрема Святогора, Добрині, Іллі Муромця. За сюжетом билини пов’язані з князем Володимиром Великим. Увесь життєвий цикл селянина супроводжували обрядові пісні. Їх присвячували приходу весни, жнивам, збору врожаю. Співали на хрестинах, весіллі, голосили на похоронах. Життєвий досвід і мудрість народу відображено у прислів’ях і приповідках (приказках): «Правдою весь світ перейдеш і назад вернешся», «І на жалку кропиву мороз буває» тощо. Всі ці фольклорні надбання стали виявом високого ступеня духовності русичів, їхньої творчої сили та уяви.

Любили давні русичі розважатися. Народні забави були різні: «сходилися на ігрища, на танки й на всякі бісовські пісні», — йдеться у літописі. Молодь ходила на вечорниці. До народних забав належить боротьба між чоловіками, яку згодом замінили лицарські змагання. Іншою формою відпочинку були танці. Танцювали на весіллях, банкетах, вечорницях, святах, найчастіше — під музичний супровід. Грали на бубнах і трубах; сопілях і пищалях (вид сопілки чи флейти); свирілі (інструменту, що складається з кількох сопілок); гуслях (інструмент, подібний до арфи); ймовірно, органі. До народних гулянь завжди долучалися фахові артисти, яких називали ігрецями або скоморохами. Вони мали велику популярність серед народу, натомість церковні діячі засуджували їх як великих грішників. З прийняттям християнства в Русі поширився хоровий спів, який тривалий час перебував під грецьким та болгарським впливом.

7. Домашне завдання.

§ 9 опрацювати .