Урок "Культура Русі-України в ІІ половині ХІ - Іп. ХІІІ ст."

 

Тема. Культура Русі в другій половині XI — першій половині XIII ст. Місце Київської держави в історії Європи.

Мета: охарактеризувати розвиток культури Київської держави в другій половині XI — першій половині XII ст.; ознайомити з видатними пам'ятками архітектури та образотворчого мистецтва Русі, що збереглися до теперішнього часу; пояснити зміст термінів і понять: «літопис», «скрипторій», «берестяна грамота», «билина», «скоморохи», «ікона», «мозаїка», «фреска», «копти», «смальта», «чернь», «зернь», «перегородчаста емаль»; розвивати вміння поєднувати інформацію з різних джерел для отримання нових знань; виховувати повагу до культурної спадщини нашого народу.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні терміни і поняття: літопис, скрипторій, берестяна грамота, писало, билина, скоморохи, ікона, мозаїка, фреска, колти, смальта, чернь, зернь, перегородчаста емаль.

Основні дати і події: 989 р. — відкриття першої школи; 990 р. — будівництво Десятинної церкви; 1037 р. — завершення будівництва Софійського собору; 1056— 1057 рр. — створення «Остромирового Євангелія»; 1068 р. — дочка князя Всеволода Ярославича Янка заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат; 1078 р. — будівництво Успенського собору Києво-Печерської лаври; 1108 р. — будівництво Михайлівського Золотоверхого собору в Києві; 1113 р. — імовірна дата завершення написання «Повісті временних літ».

Структура уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Перевірка домашнього завдання

III. Актуалізація опорних знань

IV. Вивчення нового матеріалу

1. Освіта. Розвиток наукових знань.

2. Усна народна творчість.

3. Книжні пам'ятки. Літописання.

4. Архітектура.

5. Мистецтво.

6. Київська держава в історії Європи.

V. Закріплення нових знань

VI. Підсумки уроку

VII. Домашнє завдання

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Фронтальне опитування

1. Що таке політична роздробленість?

2. Які наймогутніші князівства постали на південних землях Київської держави?

3. Назвіть найвідоміших князів періоду роздробленості. Чим вони уславилися?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями

1. Про які видатні споруди часів Київської держави згадувалося на сторінках попередніх параграфів?

2. Які князі уславилися як будівничі?

3. Із чим пов’язане масове кам’яне будівництво на Русі?

4. Яку назву має літопис часів Русі-України?

5. Що сприяло поширенню писемності на Русі?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Освіта. Розвиток наукових знань Розповідь учителя

У другій половині XI — першій половині ХIIІ ст. на Русі продовжували існувати і розвиватися державні й церковні школи, приватне навчання. Було звичним не оволодіння письмом, а освоєння тодішніх наукових знань «наука книжна». Літописець стверджував, що «той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами».

У державних школах навчалися діти найближчого оточення князя з метою виховання грамотних державних діячів. Церковні школи готували паламарів і священиків.

Провідним освітнім центром Русі був Софійський собор, при якому продовжувала діяти школа, заснована Ярославом Мудрим. У 1068 р. дочка князя Всеволода Ярославича Янка відкрила при Андріївському монастирі школу для дівчат, у той час як у Західній Європі жінки взагалі не здобували освіти. За свідченням літописів, розвинутим було і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський здобув освіту в невеличкому містечку Курськ, навчаючись у «єдиного вчителя».

Існуючі історичні джерела засвідчують поширення освіти серед населення Русі. Свідченням цього є берестяні грамоти, знайдені переважно в північних містах Русі (у Новгороді — понад тисячі), графіті на стінах культових споруд (найбільш цінні — на стінах Софійського собору), написи на ремісничих виробах, предмети для письма.

Робота з термінами і поняттями

Берестяні грамоти — написи на шматках берести, кори берези, зроблені за допомогою спеціальних писал — загострених металевих паличок.

Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, яких на Русі було багато (у Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі тощо). Але найперша і найбільш значна містилася в Софії Київській. За підрахунками вчених, книжний фонд Русі складав щонайменше 130—140 тис. томів. Існували бібліотеки при соборах, монастирях, княжих палатах. Чимало було і приватних книгозбірень.

Для поширення книг діяли центри з переписування книг (скрипторії) у Києві, Новгороді, Галичі, Чернігові, Володимирі-Волинському, Переяславі, Ростові та інших містах.

Повсюдна потреба в книгах породила на Русі своєрідну галузь ремесла. Крім книгописців і палітурників були редактори, перекладачі, художники, майстри пергаменту, ювеліри.

В XI—XIII ст., як свідчать візантійські джерела, за одну книгу можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі. Напевно, не менш цінною була книга й на Русі.

У давньоруських школах і бібліотеках виховалося багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів, публіцистів. Імена деяких дивом збереглися до наших днів. До них належать літописці Никон Великий, Нестор, Сильвестр, митрополити Іларіон і Клим Смолятич, єпископ Кирило Туровський, Данило Заточник та ін.

Хоча в Київській державі, як і в усій Європі, не існувало такої галузі діяльності людини, як наука, нагальні потреби життя вимагали розвитку достовірних і точних наукових знань. Як правило, вони передавалися усно від покоління до покоління як професійні секрети спеціалістами з певних ремісничих спеціальностей. Металургія, ковальська і ювелірна справи потребували знань із металознавства. Для виготовлення скла, емалей та інших штучних матеріалів слід було знати їхні хімічні властивості. Щоб здійснити паломництво до святих місць, потрібні були знання з географії. Без знань математики неможливо звести будівлю чи вести торговельні операції. Так, цегла і декоративна керамічна плитка виготовлялися за певними стандартами. Майстри знали і користувалися числом л. Знання з астрономії давали можливість орієнтуватися в просторі, передбачати природні явища, вести літочислення.

Але знання бралися і з книг. Як правило, це були перекладні книги античних, візантійських, арабських, західноєвропейських авторів із різних галузей знань: історії, географії, філософії, біології, математики тощо. Найпопулярнішими на Русі були: «Хроніка» Георгія Амартола, яка охоплювала опис історичних подій від створення світу до 842 р., «Джерело знань» Іоанна Дамаскіна, «Шестоднев» Іоанна, болгарського екзарха, де подані тлумачення біблійної розповіді про шість днів створення світу Богом, «Фізіолог» невідомого автора, що містив розповіді про реальних і казкових, міфічних (сирени, фенікс) звірів тощо. У творі Козьми Індікоплова «Християнська топографія» розповідалося, що земля — чотирикутник, оточений океаном; центром землі вважався Єрусалим. Поєднання реальних і вигаданих подій було особливістю тогочасних наукових знань.

Важлива і більш-менш достовірна інформація з географії Близького Сходу містить «Ходіння» ігумена Дмитра, який відвідав Палестину близько 1107 р. Він подав детальний опис Єрусалима та його святих місць. «Ходіння» для багатьох поколінь прочан стало справжнім путівником у Святу Землю.

У писемних джерелах збереглися відомості про діяльність лікарів, зокрема ченця Києво-Печерського монастиря Агапіта. У 1076 р. Святославу Ярославичу навіть була зроблена хірургічна операція з видалення пухлини на шиї. А онука Володимира Мономаха Євпраксія написала медичний трактат «Мазі».

2. Усна народна творчість

Колективна робота учнів з підручником

 

У народній творчості періоду другої половини XI — першої половини XIII ст. прослідковуються ті ж тенденції, що і в попередні роки. Продовжували розвиватися такі види усної народної творчості, як перекази і легенди, билини, різноманітні пісні, колядки й щедрівки, казки, прислів’я і приповідки. З усієї сукупності народної творчості, що збереглася до нашого часу, доволі складно виокремити ті зразки, які належать саме до цього періоду, оскільки на зразки попереднього періоду нашаровуються більш пізні сюжети. Наприклад, на язичницькі по суті колядки, щедрівки, казки накладаються християнські мотиви.

Серед народної творчості, притаманної саме цьому періоду, слід визначити дружинний епос, у якому оспівувалися перемоги вождя-князя та його дружини. Билини доповнюються новими сюжетами про боротьбу з половцями. Під Володимиром Красне Сонечко вже розуміється Володимир Мономах. Чимало казок присвячується боротьбі героїв зі злими силами — Котигорошка, Вернигори, Вирвидуба, Кирила Кожум’яки тощо.

Цікаво знати

До цієї доби належать казки, де згадується Змій-Горинич. Літописець неодноразово називає половецького хана Тугоркана «змієвичем», а розповідаючи про перемогу 1103 р. над половцями, говорить, що Володимир Мономах «сокрушив голови зміям». Таким чином, учені вважають Змія-Горинича узагальненим образом половців.

3. Книжні пам'ятки. Літописання Розповідь учителя

Як вам уже відомо, книжна культура Русі-України формувалася за візантійськими та болгарськими зразками, але вже скоро породила власну літературу, розквіт якої припадає на другу половину XI — першу половину XIII ст.

До нашого часу збереглася лише невелика частина творчого доробку тієї доби: «Остромирове Євангеліє», «Ізборники» 1073 і 1076 рр., «Мстиславове Євангеліє», «Повість временних літ» та вже згадувані «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім», «Києво-Печерський патерик» тощо.

(Слайд 9) Найдавнішою книгою Київської держави, що збереглася, на теперішній день є «Остромирове Євангеліє», написане в 1056— 1057 рр. у Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира.

Ця пам’ятка має винятково мистецьке значення завдяки своєму багатому оформленню.

Своєрідною енциклопедією різних знань тієї доби були «Ізборники» — збірники різних за тематикою творів переважно візантійських учених, які розтлумачують деякі складні для розуміння біблійні сюжети, а також повчають та дають настанови.  В «Ізборнику» 1076 р. значне місце приділено правилам, якими людина має керуватися в житті. Уперше наголошується на існуванні конфлікту між бідними та багатими, який потрібно розв’язувати на принципах християнської моралі, проповідуючи загальну любов та всепрощення. «Ізборник» 1073 р. має і велике мистецьке значення.

Найоригінальнішою формою давньоруської літератури були літописи. Традиції літописання склалися в Києві, але згодом поширилися на всі регіони Русі.

Перлиною давньоруської художньої літератури є «Слово о полку Ігоревім». Головна думка твору — єдність князів у боротьбі із зовнішньою небезпекою Русі.

Змістовний історичний матеріал міститься в складеному на початку XIII ст. «Києво-Печерському патерику» — збірнику розповідей про життя святих. Зокрема, у ньому є цікава інформація про будівництво Успенської церкви Печерського монастиря, про живописця Алімпія і взагалі життя Києва тієї доби.

Літописи Київської держави становлять одне з найпомітніших історико-літературних явищ Середньовіччя. На відміну від європейських хронік, вони писалися рідною мовою, що робило їх популярними. Вони читалися й переписувалися впродовж кількох століть, завдяки чому збереглися до нашого часу. Авторами літописів були ченці, священики, ігумени придворних монастирів, наближені до князя і самі князі. Практично всі літописи у своїй основі мають спільний київський літописний звід, відомий під назвою «Повість временних літ» (кінець XI — початок XII ст.). Близько середини XII ст. спостерігається розгалуження літопису на ряд хронік, головним змістом яких стали місцеві події.

До «Повісті...», ймовірно, увійшли всі попередні літописні зводи, що не збереглися до нашого часу,— 996, 1039, 1073, 1093—1096 рр., Повість галичанина Василія 1097 р., «Ізборник» Святослава, церковні повчання, усні перекази. Датовані події в літопису доведені до 1110 р. Уважається, що автором зводу був літописець Нестор, хоча деякі дослідники дотримуються думки, що до нього причетний літописець Сильвестр, ігумен Михайлівського Видубицького монастиря.

Своє головне завдання літописець визначив у назві: розповісти наступним поколінням, «звідки пішла Земля Руська, хто почав у Києві першим князювати і як виникла держава Русь».

Літописець сумлінно розповів про героїчну боротьбу наших предків із ворогами, про їхню нелегку історію і важке життя. Літопис має й художню цінність як літературний твір, написаний досконалим стилем і патріотичним пафосом.

Безпосереднім продовженням «Повісті...» є Київський літописний звід кінця XII ст. Укладений ігуменом Мойсеєм у Видубицькому монастирі, він становить сукупність літописів, написаних різними авторами і для різних князів. У Київському зводі знайшли відображення літописні традиції Чернігова, Володимира-Волинського і Галича.

4. Архітектура

 

За часів Ярославичів і Володимира Мономаха в Київській державі продовжується розвиток архітектури. Як і раніше, архітектурний вигляд міст і сіл визначався дерев’яними будівлями, які були багато декоровані. Із дерева будувалися укріплення міст і зводилися храми. Літопис говорить про існування 600 дерев’яних храмів Києва на початку XII ст. Проте головні храми будуються із цегли та каменю.

Із другої половини XI ст. спостерігається справжнє піднесення монументального будівництва. Так, у другій половині XI — на початку XII ст. у Києві були споруджені собори Дмитрівського, Михайлівського Золотоверхого, Видубицького, Печерського та Кловського монастирів. Упроваджується новий тип монастирського храму: шестистовпна будівля з одним куполом.

Новий тип храму започаткував Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.). Згодом за його зразком Володимир Мономах збудував храм у Ростові. У 1108 р. за типом Успенського був зведений Михайлівський Золотоверхий собор у Києві.

Цікаво знати

Унаслідок прийняття християнства Київська держава приєдналася до східноєвропейської християнської цивілізації. Церква стала відігравати провідну роль у розвитку культури й духовного життя Русі. Монастирі були осередками, у стінах яких працювали тогочасні вчені, митці, письменники, діяли лікарі, іконописні майстерні та інші заклади. Значне місце серед інших займала Києво-Печерська лавра (лаврами називали східнохристиянські монастирі), заснована 1051 р. поблизу князівської резиденції Берестове на околиці Києва, яку започаткував чернець Антоній. За часів князювання Володимира Святославича він здійснив паломництво до Греції на гору Афон, щоб поклонитися їхнім святиням. Захоплений побаченим у монастирях Афону, він постригся в ченці й прийняв ім’я Антонія на честь Святого Антонія Великого, який був засновником чернецтва.

Після повернення на батьківщину Антоній обійшов кілька монастирів, але їхнє життя не припало до душі юнакові. Тому, повернувшись до Києва, він оселився окремо в печері на околиці міста. Через деякий час до Антонія стали приходити люди, які бажали разом із ним розділити труднощі чернечого печерного життя. Коли ченців стало п’ятнадцять, вони викопали велику печеру, у якій улаштували церкву й келії для себе. Однак Антоній бажав жити самітником, тому він призначив ченцям ігумена (настоятеля) Варлаама, а сам разом із кількома учнями відійшов на сусідній пагорб, де спорудив собі нову печеру. Із неї в майбутньому постали Ближні печери, а з тієї, що була викопана на початку,— Дальні.

Кількість ченців у Київських печерах постійно зростала. На прохання Антонія київський князь Ізяслав надав у володіння ченцям усю гору, де вони влаштовували печери. На ній збудували дерев’яну церкву й нові келії. Ігуменом монастиря після Варлаама на прохання братії Антоній призначив Феодосія.

Новий настоятель уславив себе тим, що впорядкував життя руського чернецтва на підставі суворого уставу грецького Студитського монастиря. Відтепер києво-печерські ченці не повинні були мати жодної власності, постійно працювали й молилися. Вони власноруч робили речі, продавали їх, а на отримані кошти купували хліб, який ділили порівну. Ігумен завжди працював і молився разом з усіма, пояснюючи при цьому, що старшим може бути лише той, хто працює більше за інших. Складений Феодосієм устав згодом перейняли всі інші монастирі на руських землях.

На кошти, які дарували й заповідали лаврі віруючі, Феодосій вирішив збудувати величний кам’яний храм — Успенський собор. Ігумен першим розпочав його зведення в 1073 р., але до завершення будівництва не дожив.

Християнська церква гідно вшанувала духовний подвиг великих подвижників Антонія й Феодосія, прилучивши їх до лику святих. Заснована ними Києво-Печерська лавра стала однією з найбільших святинь Русі-України й усього християнського світу. Її ченцем був «батько української історії» Нестор-літописець. У стінах лаври працював найвидатніший тогочасний іконописець Алімпій, відомі цілителі Агапіт, Даміан, Прохор Лободник. Ченці монастиря старанно зберігали пам’ять про діяльність своїх духовних братів. Згодом вони об’єднали ці розповіді у великій книзі під назвою «Києво-Печерський патерик».

Києво-Печерська лавра займає значне місце серед монастирів цієї доби. Вироблене в її стінах розуміння суті чернечого життя, його традицій, поєднання служіння Богові й цілому народу стало взірцем для інших. Вихованці лаври займали єпископські кафедри в Київській митрополії й поширювали в суспільстві розуміння християнських моральних ідеалів.

Розповідь учителя

Починаючи з 30-х рр. XII ст. архітектура Русі-України набуває нових рис. Це було пов’язано з посиленням політичної ролі удільних князівств та розбудовою їхніх столиць. Значно збільшується кількість споруд, але зменшуються їхні розміри. Також спрощуються й архітектурні форми. Шестистовпні будівлі поволі витісняються чотиристовпними. Змінюється техніка кладки стін. Формуються київська, чернігівська, переяславська архітектурні школи, але їх об’єднує єдиний стильовий напрямок. Характерними пам’ятками цього періоду є храм Федорівського монастиря (1131 р.), церква Богородиці Пирогощі (1132 р.), Кирилівська (1146 р.) і Василівська (1183 р.) церкви в Києві, Юр’ївська (1144 р.) в Каневі, Борисоглібський (1128 р.) і Успенський (40-ві рр. XII ст.) храми в Чернігові.

У той же час формується і власна галицька архітектурна школа, яка багато запозичує із західноєвропейської архітектури: колони, заглибини в стінах, вітражі тощо.

Наприкінці XII — на початку XIII ст. зовнішні форми монументальних споруд знову ускладнюються, поширеними стають більш високі конструкції. Новий архітектурний стиль найбільш яскраво проявився у вигляді П’ятницької церкви в Чернігові (початок XIII ст.).

5. Мистецтво

Розповідь учителя

З архітектурою церков тісно пов’язаний монументальний живопис, представлений мозаїками і фресками.

Мозаїками були прикрашені храми Михайлівського Золотоверхого монастиря й Успенський собор Печерського монастиря. Мозаїка цих храмів за композиційною схемою нагадувала Софійський собор, але зруйнування цих храмів у XX ст. знищило ці витвори давнього мистецтва. Проте дещо вдалося врятувати. Із Михайлівського храму збереглися композиція «Євхаристія», зображення Дмитрія Солонського, Стефана і Фадея. Порівняно із Софійським собором мозаїки Золотоверхого насичені більш яскравими кольорами, мають чіткіші лінії, більшу динаміку, а його персонажі наділені індивідуальними рисами.

Із початку XII ст. храми починають прикрашатися переважно фресками, мозаїки вже не використовуються. Проте за своїм стилем виконання фрески нагадують мозаїки. Вони, як правило, прикрашали всі стіни храмів. У фресковому живописі теж прослідковуються зміни: зображення робляться тонкими лініями, постаті стають динамічнішими, фарби яскравішими. Найбільш цікавими є фрески Кирилівської церкви, церкви Спаса на Берестові.

Постать в історії

Видатним живописцем Русі-України був Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський (бл. 1050—1114). Живопису він навчався у візантійських майстрів, які розписували храми Києва. Аліпій брав участь у розписі Успенського собору Києво-Печерської лаври. Згодом він став ченцем і прославився написанням ікон, деякі з яких уважаються чудодійними. За переказами, саме він виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

 

Визначним здобутком мистецтва Київської держави є іконопис. Ікони були першими творами станкового живопису. Проте ікона — це не просто картина. Це предмет релігійного культу, перед яким віруюча людина молиться Ісусу Христу, Богоматері, святим. На іконах зображений, як правило, один образ. Ікон часів Русі-України збереглося дуже мало. Кожна з них є високодуховним витвором мистецтва всесвітнього значення.

Українські вчені довели, що всі ікони цього періоду написані в Києві. Стиль виконання київських ікон нагадує мозаїку та фрески. Усі вони мають великий розмір, що поєднує їх із монументальним мистецтвом (фресками, мозаїками).

Цікаво знати

Композиція ікони «Благовіщення» (XII ст.) побудована на зіставленні двох фігур — архангела Гавриїла і Діви Марії. Марія, схиливши голову в бік Гавриїла, ніби уважно дослухається до його слів. Права рука архангела простягнута до Марії, а пильний погляд його великих очей прикутий до її обличчя. Цей взаємоспрямований рух зосереджує увагу на композиційному й водночас змістовому центрі ікони — руці архангела, витончені пальці якого немовби застигли в благословляючому жесті. Бездоганні пропорції постатей окреслені легкими плавними лініями. Найбільш майстерно на іконі зображений архангел як образ неземної краси. Його золоте волосся підкреслює вишуканість і вроду обличчя. Майстерно промальовані крила наче створюють орнамент навколо його тіла, що вбране у світлий одяг. Архангел зображений фарбами, які свідчать про його неземне походження: ми знаходимо відтінки жовтого, брунатного, червоного, зеленого кольорів. Діва Марія зображена в синіх і пурпурових фарбах, які говорять про її земне походження. їх об’єднує золоте тло, яке підкреслює божественний зміст зображеного.

 

Особливим видом мистецтва Русі-України була книжкова мініатюра. Це невід’ємна складова мистецтва рукописної книги. Говорячи сучасною мовою, мініатюра — це ілюстрація до книги. Невеликі розміри цього художнього твору зумовлюють й особливо витончену манеру його виконання.

Найдавніші мініатюри, що дійшли до нас із часів Русі, включені до «Остромирового Євангелія». Тут на окремих аркушах уміщено три мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Марка і Луки. Художникові, який дотримувався всіх тогочасних канонів, удалося створити яскраві психологічні образи, що свідчить про його неординарний хист. Усі лінії виконані золотом, а тло заповнене яскравими барвами. Це нагадує перегородчасту емаль ювелірів Русі. Мініатюри облямовані орнаментами, подібними до тих, що можна побачити в Софійському соборі Києва.

Про високу майстерність книжкового письма та ілюстрування свідчить також «Ізборник» 1073 р., створений для великих київських князів Ізяслава та Святослава Ярославичів. Книга відкривається цікавим розворотом, на лівому боці якого зображений князь Святослав із родиною — перший груповий портрет реальних людей у давньоруському мистецтві, на правому — Спас на престолі. На третьому аркуші зображено орнаментований триверхий храм, далі — чотири портретні мініатюри. У тексті «Ізборника» зустрічаються красиві заставки, ініціали, на берегах книги розміщені знаки зодіаку.

Особливу увагу привертають мініатюри Радзивіллівського літопису початку XV ст., який є копією Володимирського літописного зводу 1206 р. Книга містить 618 кольорових мініатюр, що ілюструють події часів Русі. Малюнки виконані в довільній манері, дають цінні відомості про архітектурні споруди Київської держави, одяг, зброю, речі домашнього вжитку. У них відображені події, що відбувалися впродовж трьох століть: похід русичів на Царгород, будівництво Софійського собору, повстання киян у 1068 і 1147 рр., битви з кочовиками і князівські усобиці тощо.

У XIII ст. з’являється в’язь — особливе декоративне письмо, яке використовувалося в рукописах, на фресках, іконах, могильних плитах тощо.

Також було поширеним і різьблення по каменю. Ним прикрашалися храми переважно ззовні. Збереглося декілька різьблених шиферних плит Спаського собору Чернігова, Михайлівського Золотоверхого і Печерського монастирів. На них вирізьблювали орнаменти, «святих воїнів», античні і біблійні сюжети. Визначним досягненням давньоруських різьбярів є невеличкі кам’яні ікони. Найчастіше на них були зображені перші руські святі Борис і Гліб, а також Дмитрій Солунський, Богородиця, Спас, Св. Миколай тощо.

Високого рівня розвитку на Русі досягло прикладне мистецтво. Його особливістю було те, що на виробах співіснували елементи язичницької і християнської символіки. Прикладне мистецтво представлене ювелірними виробами, декоруванням предметів побуту, посуду, зброї, різьбленням по кістці.

В XI—XIII ст. досягли розквіту технології руських ювелірних майстрів перегородчастої емалі, зерні і черні.

Технологія перегородчастої емалі передбачала напаювання на коштовні речі, виготовлені переважно із золота, спеціальних перегородок, які утворювали порожнини, що заливалися різнокольоровою емаллю. Кольорова гама емалей була яскравою, але не контрастною. Використовувалися емалі синього, жовтого, червоного, білого, зеленого і коричневого кольорів. Емалями вкривали діадеми, колти, сережки, намиста, підвіски, хрести-складні, образи. Є навіть оздоблені емаллю дорогі палітурки книг.

 

Цікаво знати

Шедевром ювелірів є золота діадема, що була знайдена поблизу скарбу в селі Сахнівка на Черкащині в 1900 р. Діадема була частиною парадного вбрання княгині. Вона складалася з дев’яти золотих пластин. На центральній пластині білою, синьою, зел єною, червоною та жовтою емаллю зображено людину з короною на голові й двох грифонів. За легендою, це Александр Македонський, що піднімається на небо колісницею, запряженою грифонами.

Розповідь учителя

Технологія зерні передбачала напаювання невеликих золотих кульок на виріб, що утворювали відповідний орнамент.

За допомогою техніки черні (спеціальне очорнення срібла і золота) ювеліри виготовляли браслети, колти, персні, хрести та інші різноманітні прикраси.

Кращими виробами, виготовленими в техніці черні у XII—XIII ст., є широкі пластинчасті браслети-наручі зі срібла. На їхніх стулках, поділених на кілька частин, зображалися фантастичні звірі й птахи, квіти, рослинне плетіння, сюжетні композиції з язичницькою символікою тощо. На кожній частині в рамці бачимо двох птахів-собак (Сімаргів), птаха, гусляра в головному уборі й довгій вишитій сорочці, жінку в танці зі спущеними рукавами й чоловіка з мечем і щитом. Сюжетні зображення на браслетах-наручах нагадують сцени башт Софії Київської.

Поширеним видом художнього ремесла на Русі було різьблення по дереву та кістці. Різьбленням прикрашалися дерев’яні оселі, речі домашнього вжитку, човни, сани тощо. Різьблення було плоским, орнамент — геометричним, рідко — рослинно-геометричним.

Різьбленням по кістці давньоруські майстри здобули собі міжнародне визнання. їхні вироби були відомі у всіх країнах Європи. Особливу популярність мали різьблені скриньки, образи, руків’я ножів, дзеркал, ложки, шахи та шашки.

б. Київська держава в історії Європи

Розповідь учителя

Давньоруська держава залишила яскравий слід у світовій історії IX—XIII ст. Її внесок до середньовічного, політичного, економічного, суспільного й культурного життя був надзвичайно великим. (Слайд 15) Русь поступово перейшла від воєнних сутичок із сусідніми країнами до рівноправної участі в політичному житті Європи та Близького Сходу. Київська держава відігравала значну роль у міждержавних відносинах у Східній Європі тієї доби.

Київські князі укладали угоди з Візантією й Священною Римською імперією, Польщею й Угорщиною, Литвою та ятвягами, скріплюючи їх іноді, що було нормою міжнародних відносин Середньовіччя, династичними шлюбами. Руські князі підтримували династичні зв’язки з Францією, Швецією, Англією, Німеччиною, Угорщиною, Норвегією, Візантією.

Великий міжнародний авторитет і військова міць держави поєднувалися з високим рівнем економічного розвитку. Високопродуктивними були землеробство і скотарство, ремесла і промисли. Важливе місце посідали міжнародні торговельні зв’язки Русі. Через Русь проходив важливий торговельний шлях «із варягів у греки». Енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі. Київ залишався центром міжнародної торгівлі. Іноземні купці торгували в руських містах.

На думку дослідників, за рівнем розвитку міст і торгівлі в X— XI ст. Русь-Україна навіть випереджала країни Західної Європи. Недарма варяги називали її «країною міст» (гердерика), а чимало сучасників порівнювали Київ зі «столицею світу» — Константинополем. Доцільно звернути увагу на віротерпимість, яка панувала на Русі. Зокрема, у багатьох руських містах були колонії євреїв, німців, поляків, вірмен, варягів та інших народів.

Руські люди створили багату духовну й матеріальну культуру. Своєрідна і неповторна, вона ввібрала в себе кращі досягнення Заходу і Сходу і в той же час відчутно впливала на культурний розвиток країн світу. Далеко за межами своєї батьківщини були відомі київські ювеліри, іконописці, зброярі. Виготовлені руськими майстрами вироби вражали сучасників своєю витонченістю і красою. Тільки в тогочасному Києві працювали майстри 60 спеціальностей.

Могутня держава середньовічної Європи прискорила економічний, політичний і культурний розвиток східних слов’ян, стала етапом формування східнослов’янських народностей, відстояла свої землі від загарбання ворогами. Завдяки державній єдності руських земель взаємозбагачувалися уклад життя, мова, матеріальна й духовна культура їхнього населення.

Київська держава сприяла економічному й культурному розвитку багатьох неслов’янських народів, які здавна проживали на її території або в сусідніх землях.

Загалом на Подніпров’ї, Галичині й Волині, у Причорномор’ї та Приазов’ї закладалися традиції незалежної державності на території України. Саме в цей час українська народність отримала могутній стимул для свого господарського, політичного й культурного розвитку. На думку видатного українського історика й політичного діяча Михайла Грушевського, «Київська Русь є однією з перших форм української державності». Його багатотомна праця так і називається — «Історія України-Руси».

Монгольська навала завдала непоправної шкоди Русі: держава припинила своє існування, сотні тисяч людей загинули, міста й села, палаци й храми, книги й ікони були знищені у вогні пожеж. Однак руський народ зміг вистояти й відродити життя. Традиції Київської держави виявилися настільки міцними, що збереглися до нашого часу, отримавши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян, білорусів та інших народів.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

Запитання і завдання

Перевірте себе

1. Де на Русі можна було здобути освіту?

2. Хто і коли заснував на Русі першу школу для дівчат?

3. Яку роль відігравали бібліотеки в розвитку освіти?

4. Розкажіть про поширення наукових знань на Русі.

5. Які різновиди народної творчості мали поширення на Русі?

6. Назвіть основні книжкові пам’ятки Русі-України другої половини XI — початку XIII ст.

7. Які твори перекладної й оригінальної літератури були популярними на Русі?

8. Яку назву має основний літописний звід Русі, що став основою для всіх наступних?

9. Назвіть видатні пам’ятки архітектури Русі другої половини XI — початку XIII ст., які збереглися до нашого часу.

10. Ким були Нестор, Аліпій, Агапіт?

11. Які види храмів мали поширення на Русі в другій половині XI — на початку XIII ст.?

12. Дайте визначення понять: літопис, ікона, фреска, книжкова мініатюра, перегородчаста емаль.

13. У якій техніці працювали ювелірні майстри Русі?

14. Який вид художнього ремесла прославив руських майстрів по всій Європі?

Подумайте і дайте відповідь

1. Чим було зумовлено поширення наукових знань на Русі?

2. Про що свідчать знахідки берестяних грамот, побутових речей із написами?

3. Чим відрізняються літописи Київської держави від західноєвропейських хронік?

4. Які зміни відбулися в літописанні в середині XII ст.?

5. Розвитку яких видів культури сприяло християнство?

6. Яким чином політична роздробленість позначилася на розвитку культури та мистецтва?

7. Яку пам’ятку архітектури можна вважати символом цього періоду в історії Русі?

8. Яким є історичне значення Русі в історії українського народу та Європи?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель привертає увагу учнів до провідних ідей матеріалу, розглянутого на уроці.

Хоча із часів Русі до нас дійшла лише незначна частка культурної спадщини, але навіть ті поодинокі витвори мистецтва свідчать про високий рівень розвитку культури. Під впливом християнства на Русі з’явилися нові види мистецтва: зведення мурованих християнських храмів, монументальний живопис — фрески і мозаїки, станковий живопис у вигляді ікон, книжкова мініатюра. Поширилася писемність і «книжна наука». Місцеві майстри за нетривалий історичний час змогли не лише опанувати ці види творчості, а й розвинути їх, створивши самобутнє обличчя мистецтва Київської держави, яке вплинуло на мистецтво сусідніх народів і подальших віків. Зросла самобутня література, яка подарувала нам твори світового значення («Слово о полку Ігоревім» та ін.). Оригінальним і неперевершеним залишалося ювелірне мистецтво. Культура Русі живилася з різних джерел. У ній тісно переплелися християнські та язичницькі традиції.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте парпграф підручника.

2. Підготуйте відповіді на завдання і запитання.