Урок: "Легенди Охтирського Зеленого озера".

Легенди Охтирського Зеленого озера

1 легенда.

Ще за часів панів біля Зеленого озера у великому замку жив пан Олександр ІІ. У тому замку жили багаті його родичі. Князь завжди на якесь свято робив на Зеленому озері ковзанку. Там завжди ковзалися на ковзанах знатні люди. У Олександра ІІ було прізвище «Зелений».

Одного разу пізно ввечері він захотів піти один на озеро і трапилася жахлива подія і пан потрапив в небезпеку, він провалився в озеро, кликав на допомогу, але його ніхто не чув, бо нікого не було поруч. Він не міг себе врятувати бо дуже був далеко від берега, так і потонув. Ось чого назвали в ті часи озеро «Зелене», тому що там потонув пан на прізвище Зелений».

2 легенда.

За легендою, козацьку старшину Охтирського полку було викликано до Петербурга, де їй було повідомлено про перетворення Охтирського полку з козацького на гусарський. Туди старшина поїхала в синіх жупанах, а повернулася до Охтирки в зелених мундирах. Було це проти Великодня, коли козацтво й старшина подалися до собору на урочисту відправу, Заутреня скінчилась, і люди почали христосуватися, та тільки тепер запаніла козацька старшина, що обернулася на офіцерів-гусарів, не захотіла чоломкатися з нетягами-козаками й, гнучи кирпу, попростувала додому. Такої зневаги не могли стерпіти прості козаки, схопили щойно спечених панів офіцерів і потягли до недалекого від собору озера, де стали топити їх. На поверхні озера раз у раз виринали зелені мундири, котрі довго не хотіли йти на дно, й це видовище справило на всіх таке велике враження, що озеро почали звати Зеленим.

3 легенда.

Історія ця відбулася дуже багато років тому.

Жив собі звичайний хлопець та панська дівчина, яка була дуже вродливою. І покохали вони одне одного. Кохання їхнє було чистим і красивим. Та батьки дівчини були не згодні на це кохання. Вони якомога старалися перешкодити цьому. Адже дівчина була з багатої родини, а хлопець – з бідної.

Та почуття їхні були палкими. Тому заперечення батьків не були для них перешкодою. Але де ж зустрічатись? Знайшовся вихід. Вони побачили біля озерця берізку, яка звабила їх своєю красою та ніжністю. Берізка ховала їх під своїми вітами під час побачень. Люди дивились на молодят і заздрили. Вони вважали, що деревце оберігає їхнє кохання. Та недовго любилися молоді. Дізнався про місце побачень батько нареченої і наказав зрубати берізку, що біля озера росла. Наказ було виконано. Впало деревце в озеро і загойдалася вода, ставши зеленою від листя. З того часу люди називають це озеро Зеленим. А про молодих з того часу ніхто не чув жодної звістки.

4 легенда.

В далекі- далекі часи, коли ще не було злих людей, а птахи і звірі вміли говорити, жила одна русалонька. Її звали Машенькою. Вона жила одна. Маша була незвичайною: вона мала зелене волосся, зелені очі, уста, як пелюстки троянд, а коли Маша посміхалась, не було красивішою за неї. Кожного дня русалонька ходила берегом і милувалась красою озера. А воно й справді було красивим. Озеро мало форму круга, на його берегах росли різні красиві квіти, які дівчина полюбляла збирати, дерева наче велетні, що обороняли озеро від злих духів. Одного дня Маша побачила красивого хлопця, який гуляв біля її озера. Він був гарним і дівчина закохалася в нього. Красуня вирішила познайомитися з ним. Вона скинула своє русальське вбрання і кинула його в озеро. Маша стала людиною, а наше озеро – зеленим. Коли вони зустрілися, вони покохали один одного, та стали разом жити. Від цього і пішла назва та колір озера.