Урок-лекція з елементами еврестичної бесіди

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛЕКЦІЯ:

 

КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

 

В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 20 ТА НА ПОЧАТКУ 21

 

СТОЛІТТЯ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета:

• Ознайомити студентів з тими політичними режимами, що склались у Центральній та   східній Європі в д.п.20 століття.
• Означити основні політичні складові та ідеологію прокомуністичних режимів Центральної та Східної Європи.

 

Тип заняття : лекція.

 

Хід лекції:

1. Організаційний момент
2. Повідомлення теми, мети та плану лекції.
3. Актуалізація опорних знань.
4. Мотивація навчальної діяльності.
5. Вивчення нового матеріалу.

 

План:

 

1. «Празька весна» та Радянська інтервенція.
2. Криза комуністичного режиму в Польщі.
3. Реформи Я. Кадара.
4. Диктатура Н.Чаушеску та її повалення.
5. Політика Й.Б. Тіто. Розпад Югославії.

 

1. Після війни, спираючись на підтримку радянських властей, комуністи у Чехо – Словаччині почали розширювати і зміцнювати свій вплив у країні, взяли під контроль основні пости в державному апараті і органах державної безпеки. Було експрафійовано маєтки землевласників і поділено між селянами. У 1945р. націоналізовано Банки, страхові компанії, металургійні заводи, шахти.

• Словаччина здобула автономію, німецьке населення Чех. – Сл., було вислано у Німеччину, Закарпаття передали СРСР і ввели до складу УРСР. В  перші повоєнні роки ще функціонували демократичні свободи та незалежні ЗМІ.
• У 1946р. на виборах вибороли пе5рше місце комуністи, новий уряд очолив новий лідер – К. Говальд.

Комуністи також прибрали владу до рук в Словаччині і почали встановлювати диктатуру в країні, демократичні партії почали зближатись, не допускаючи комуністичного режиму

У лютому 1948р. 12 міністрів уряду ЧСР – демократи, подали у відставку, не бажаючи правити в коаліції в Чех.-Сл. З комуністами – гостра політична криза – під тиском комуністів, президент Е. Бенеш змушений був прийняти відставку міністрів – демократів, яких замінили комуністи. Вони приступили до зміцнення тоталітарного режиму, реорганізації життя на радянський взірець.

1948 – Закон про націоналізацію гром. Підприємств і передання їх державі. В новій Конституції проголошувалась « побудова соціалізму», президентом став к. Готвальд. Розпочалась колективізація села, індустріалізація за 5- річними планами. Каралось інакодумство, закривались церкви, монастирі, автономія Словаччини зводилась нанівець.

- На початку 1960-х. загострились економічні труднощі, невдоволення в суспільстві партійним диктатом – політична криза. Парткерівництво очолив А. Дубчек, а президентом став генерал-герой 2-ї Світової війни  - Людвік Свобода. Вони мали на меті реформами запровадити «соціалізм з людським обличчям», запроваджувались елементи ринкової економіки, свобода ЗМІ. Лідери СРСР зустріли вороже такі ліберальні нововведення – політичний тиск на Чех.-Сл., - ухвала, щодо інтервенції військ СРСР в Чех.-Сл., для наведення ладу.

21 серпня 1968р.- війська СРСР і ОВД ввірвались до Чех.-Сл. І окупували її. «Празька весна», як називали нетривалий період реформ Л. Свободи, закінчився. Лідерів уряду Чех.-Сл., заарештували, доставили в Москву і заставили відмовитись від реформ. До влади прийшли ставленики з Москви. У 1969р. першим секретарем ЦК КПЧ, а згодом президентом  став Г. Гусак. Проведено чистку в лавах комуністів, держ. Апараті, установах освіти, культури, ЗМІ.

У 1968р. ЧССР стала федерацією Чехії і Словаччини, але лише де - юре. «Чистки» в інтелегенції, завмерло гром.-політ. життя. З 1970-х. активізується десидентський рух. У 1977р. ств. Правозахисну організацію» Хартія-77» (В.Гавел, І. Гаєк).

1989р.- « Оксамитова революція» в Чех.-Сл. і розпад. Чех.-Сл., демонтаж  тоталітаризму – 1993р. роздільне існування Чехії і Словаччини. Обидві прийняті в члени ООН. Президентом Чехії обрано -  Вацлава Гавела, а Словаччини - Міхала Ковача.

 

2. – Значний вплив на долю повоєнної Польщі мали рішення Ялтинської конференції у лютому 1945р. Мовчки США та Англія визнали Польщу сферою впливу СРСР. У 1945р. СРСР і Польща підписали договір про дружбу і повоєнне співробітництво. В складі польського уряду «нац. єдності» переважали комуністи, але проти них боролось польське національне підпілля( 150 000 осіб); гинули люди.

У 1947р. на сфальсифікованих виборах комуністи здобули 80% голосів. Президентом Польщі став Б.Берут. З’єднана партія Польська об’єднана робітнича(ППР+ППС)=ПОРП представляла всеосяжну комуністичну владу. ПОРП приступила до «будівництва соціалізму» за 6-річками. Основа розбудови-індустріалізація ферсованими методами, через що відстає в розвитку с/г, дефіцит товарів. Іде колективізація.

1956р. – смерть Б.Берута – робітничі страйки, загострення політичної кризи. Режим дещо послабився і президентом Польщі В. Гомулку. За нього стались зміни:

• Припинення політичних репресій;
• Розвиток галузей легкої, харчової промисловості;
• Приватна ініціатива мала розвиватись;
• У с/г припинено насильницьку колективізацію;
• Лібералізація в освіті, науці, мистецтві, церковній політиці.

Але, як тільки спала хвиля нац. руху, ці реформи почали згортати.

1970р. – гостра економічна криза, дефіцит продовольства-страйки у Гданську і інших приморських містах ( вуличні кровопролитні побоїща з вогнем) – відставка уряду Гомулки і прихід уряду герека. Його заходи не допомогли і з 1980р. спалахують міжзаводські страйки і ств. спілка «Солідарність». Але уряд збирав сили з допомогою Кремля для розгрому опозиції. В жовтні 1981р. першим секретарем ЦК ПОРП став В. Ярудзельський. З ночі 13.12.1981р. для наведення порядку він ввів в країні військовий стан, влада перейшла до Військової Ради нац. порятунку, заборона усіх політичних, громад. Та профспілкових організацій, арешти опозиціонерів у канцтабори – виступи робітництва, що придушувались силою зброї. Але у 1988р. Польщею прокотилась хвиля страйків, ПОРП оголосила про перехід до політичного плюралізму, допущення до політики опозиції. На виборах 1989р. ПОРП зазнала поразки, президентом все ж став В. Ярузельський, прем’єром – т. Мазовецький. Йшов перехід до ринкової ек., демократизація армії, ПОРП розвалилась, а В. Ярузельський пішов у відставку.    У 1990р. президентом було обрано Леха Валенсу, прем’єром – Г. Сухоцька.

З 1995р. – президент А. Квасневський, прем’єром – В. Цімошевич. Їх політика реформ робить акцент на потребу посилення соціального захисту населення.

- Пріоритетними для Польщі стали відносини з Зах. Європою і США, співробітництво з Чехією, Словаччиною і Угорщиною. У 1992р. – Договір про добросусідство і співробітництво між Польщею та Україною.

Взаємини з Росією дещо ускладнює бажання Польщі вступити до НАТО.

• Укр. Населення в Польщі.
• Президентство і загибель Качинського.

3.  Після війни, в якій Угорщина виступила союзницею Німеччини, на виборах 1 лютого 1946р. Угорщина була проголошена республікою. Проведено ряд заходів, спрямованих на створення  в країні демократичного ладу. Компартія зазнавши невдачі на цих виборах, спрямувала зусилля на знищення свого конкурента – ПДСГ( Партія дрібних сільських господарів). Контрольоване комуністами міністерство внутрішніх справ сфабрикувало «антидержавну змову», в якій начебто брали участь керівники ПДСГ. Навіть прем’єр Угорщини Ференц Надь , щоб уникнути арешту потайки втік з країни, як і члени ПДСГ

У 1947р.  УКП (комуністи) провели вибори до парламенту, хоч набрали лише 22% голосів. Комуністи розвалили і Соц.-Демок. Партію, приєднали її до  себе і виникла Угорська Партія Трудящих (УПГ). УПГ захопила владу і встановила комуністичну диктатуру на чолі з М. Ракамі. В кінці 1947р. було націоналізовано банки, в 1948р. – підприємства. Розпочато колективізацію с/г. Метою держави було проголошено «побудову соціалізму».

- Посилення політичного терору, переслідування католицької церкви, придушення інакодумства, наростає обурення народу режимом.

«Відлига» в СРСР посприяла лібералізації режиму і в Угорщині. Було переглянуто ек. Політику УПГ. Наголос тепер робився на с/г, а не на важку промисловість. Призупинилась насильницька колективізація, приглушено «антикуркульську» компанію, послабшав політичний терор. Але в літку 1956р. Ракамі за командою з Мокви дістав відставку.

23 жовтня 1956р., в Будапешті почалась студентська демонстрація, яка переросла у збройне повстання. До Будапешта та інших центрів країни було введено радянські підрозділи. Практично вся угорська армія перейшла на бік повсталих, відновлювались політичні партії. Ств. Революційні або Національні комітети, а на підприємствах робітничі ради. З тюрем були звільнені політв’язні.  Угорщина оголосила про вихід  з ОВД. 4 листопада 1956 р. розпочалась інтервенція радянських військ в Угорщині. Повстанці чинили опір, після придушення революції жорстокий терор і репресії.

Новий лідер Угорщини Я.Кадар не виходячи за рамки комуністичної доктрини проводив помірковано-ліберальний курс. Оголошено політичну амністію, завершено кооперування с/г. У 1968р. започатковано ек. Реформу яка внесла в функціонування господарства суттєві ринкові елементи. Підвищувався життєвий рівень народу. У 1960-80-х.рр. практично не було проявів політичної опозиції, Угорщину називали «найвеселішим бараком у комуністичному таборі». Але з 1980-х. ек. становище  почало погіршуватись.

У 1989р. керівництво УСРП прийняло рішення про  перехід від авторитарного режиму до демократичного.

Навесні 1990 р. відбулись вільні парламентські вибори. Найбільше голосів отримав Угорський демократичний форум (УДФ). Уряд очолив її ліджер – Йожеф Анталл, президентом став Арнад генц, з 1995р. – обраний ще й на другий строк. Новий уряд провів чистку держапарату, армії від засилля комуністів. У 1992р.- земельна реформа.

Основним пріоритетом у зовнішній політиці стало включення країни в процес європейської інтеграції.

У   ІІ  св. Війні Румунія виступає на боці Німеччини. У 1940р. в країні було встановлено праву диктатуру фашистського типу на чолі з І. Антонеску. Лише з 1944р., коли у Румунії почався широкий наступ радянських військ, відбувся антидиктаторський переворот і Антонеску скинули.

Хоч в Румунії на той час був король Міхай I, справжніми господарями в країні стала Союзна контрольна комісія (СКК), створена для нагляду за виконанням Румунських умов перемир`я і очолювана радянськими представниками, а також радянські військові власті на місцях.

У березні 1945 року король змушений був призначити новий уряд – прокомуністичний (глава його Петру Гроза). Комуністи розпочали заходи з земельної реформи. У 1947 році СКК припинила своє існування, СРСР вивів свої війська з Румунії. Але комуністи (КПР) посилили політичні переслідування: опозиція була розпущена, декого з них ув’язнено, репресовано, короля Міхая I змусили зректись престолу. Румунію проголосили «Народною Республікою». Було створено з комуністів Румунську робітничу партію  (РРП), в її руках зосередилась вся влада (її керівник Георге Георгіу-Деж). Держава стала соціалістичною.

Націоналізували банки, підприємства, шахти, залізниці; економіка була одержавлена. Розпочались колективізація, індустріалізація примусовими методами; політичний терор.

У 1965 році відбулись зміни у верхівці влади. Після смерті Г. Георгіу-Деж керівником партії і держави став Ніколас Чаушеску. У сфері зовнішньої політики він продовжив і розвинув лінію свого попередника: у конфліктах між СРСР і КНР, між арабами і Ізраїлем, Румунія зайняла нейтральну позицію. У 1968 році відмовилась взяти участь в збройній інтервенції країн ОВД в Чехословаччині.

А у внутрішній політиці Н. Чаушеску спрямовував свою діяльність на «вдосконалення» політичної системи: тоталітаризму і особистої влади. Румунська Комуністична Партія (РКП) ставала «керівною силою» в державі. Держава стає Соціалістичною Республікою Румунія (СРР), а пост президента її у 1974 році посів Чаушеску.

Економіка у 1950-70-х роках розвивалась швидкими темпами. Розбудовано важку індустрію, металургію, нафтохімію. У 70-80-х роках економічне становище загострила паливно-енергетична криза. Нестача продовольства; режим економії електроенергії і газу.

Культ Чаушеску набув потворних форм («геній Карпат»).

Народні протести почались у грудні 1989 року у м. Гімішоарі (криваве побоїще), перекинулась до Бухареста. У ході боїв загинуло близько 1000 чоловік. Чаушеску і його дружину Єлену віддали під військовий трибунал і стратили.

Влада перейшла до Фронту національного порятунку (ФНП), її керівник Іон Ілієску став президентом (1990р.).

Румунію прийняли асоційованим членом ЄС, приєдналась до «Партнерство заради миру». Близькі взаємини встановились з Молдовою, напружені стосунки з Угорщиною.

 

5.  Після війни, за згодою і посередництвом США, Англії та СРСР і урядом Югославії було досягнуто угоди про створення єдиного югославського уряду: Тимчасовий народний уряд Демократичної Федеративної Югославії, який очолив Й. Броз Тіто.

З СРСР було підписано договір про дружбу, взаємодопомогу і співробітництво (1945). На виборах до Установчої скупщини (листопад 1945), сфальсифікувавши їх, комуністи одержали майже усі місця. Югославія стала – Югославською Федеративною Народною Республікою (ФНРЮ). За Конституцією 1946 року до складу ФНРЮ увійшли:

- Сербія (з автономіями: Воєводина і Косово);

- Хорватія;

- Боснія і Герцеговина;

- Чорногорія;

- Словенія;

- Македонія.

Почали діяти «п’ятирічки»; націоналізація промисловості.

Комуністична партія Югославії (КПЮ) не була маріонеткою Москви, вона мала свою широку соціальну базу, тому вони діяли самостійно. У червні 1948 року було опубліковано резолюцію Комінформбюро, в якій югославському керівництву ставилось вину «відхід від марксизму-ленінізму і перейшло до націоналізму».

Тіто і його прибічників було затавровано як фашистів, агентів імперіалізму. СРСР і країни-сателіти розірвали з країною всі зв’язки і вже готувались до інтервенції, влаштовуючи збройні провокації.

Югославія ж почала шукати нові методи «будівництва соціалізму». Їх заходи:

• керівництво державними підприємствами передавалось трудовим колективам, які обирали робітничі ради;
• використання ринкових регуляторів народного господарства;
• відмова від примусової колективізації 1949р.
• розширення повноважень парламенту;
• принципи громадського самоврядування в районах, общинах.

Югослави з 1960-х років одержали більший доступ до ЗМІ, можливість поїздок за кордон. Але з 19070-х наростають націоналістичні настрої всередині країни до автономізації, розширення компетенції республік. Економічні і національні проблеми загострились з смертю Й Тіто (1980р.).

На початку 1990 року Союз Комуністів Югославії розпався на республіканські організації, створено нові партії. На виборах лише у Сербії і Чорногорії перемогли комуністи, що були за збереження Югославської Федерації. Президентом Сербії став комуніст Слободан Мілошевич. У 1991 році Словенія і Хорватія проголосили незалежність. У Словенії за це пройшли бої, а в Хорватії сербська національна меншість з уряду регіонів не захотіла визнати над собою влади Хорватії і розпочались кровопролитні бої (загинуло близько 30 тис.). Лише ООН дещо врегулювала конфлікт. Після проголошення незалежності  Боснії і Герцеговини, вона розкололась на 3 державні утворення: мусульманське, сербське і хорватське, між якими розгорілась кривава війна.

У квітні 1992 року було створено Союзну Республіку Югославію (СРЮ) у складі Сербії і Чорногорії.

Словенія, Хорватія, Македонія і Боснія і Герцеговина здобули міжнародне визнання, як незалежні держави.

У 1992-95 –х роках ООН, НАТО і ЄС робили спроби погасити війну в Боснії і Герцеговині. Лише в 1995 році було підписано Дейтонські угоди  (Сербія, Хорватія і Боснія і Герцеговина) і на їх основі в Парижі підписано мирну угоду щодо Боснії і Герцеговини про припинення війни. Тепер Боснія і Герцеговина буде складатись з двох адміністративно-територіальних одиниць, що будуть автономними: Мусульмансько-Хорватська Федерація і Сербська республіка. Жертви у цій війні від 100 до 200 тис. і 1 млн. біженців.

 

IV. Систематизація і узагальнення.

VII. Підсумок.

VIII. Д/з.