Урок "Леся Українка. Життєвий і творчий шлях поетеси. Основні мотиви поетичної творчості, її неоромантичний струмінь"

Про матеріал

Урок української літератури з використанням різноманітних форм організації інформації на уроці: кросенс, хмаринка слів, QR-коди тощо...

Перегляд файлу

Тема: Леся Українка. Життєвий і творчий шлях поетеси. Основні мотиви поетичної творчості, її неоромантичний струмінь.

Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю письменниці, скласти цілісне уявлення про неї як особистість, митця, громадянина, показати еволюцію її світогляду, зацікавити, спонукати до читання творів митця; розвивати творче мислення учнів, вміння висловлювати свої думки; виховувати, силу духу, формувати активну життєву позицію цілеспрямованість.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: виставка творів поетеси, портрет, смарт-дошка, комп’ютерні презентації учнів, кросенс «Леся Українка», картки «Досьє письменниці».

Епіграф: Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть, думи сумні!

Леся Українка

Хід уроку

І. Емоційне налаштування.

1.Перегляд відео «Ніколи не здавайся» https://www.youtube.com/watch?v=-bIz94AykCA

2. Бесіда.

- Про що цей мультфільм?

- Чого він нас навчає? (життєвої стійкості, цілеспрямованості)

Справді, людина завжди повинна боротися, усе своє життя. І навіть якщо вона сама не досягне мети, то це зроблять її справи, її творіння, що вона їх залишить після себе. Ось у цьому й буде секрет її безсмертя.

Так і видатні особистості стають безсмертними, оскільки їхні думки, почуття, переконання продовжують жити в їх творах. І сьогодні я вам пропоную знайомство із такою людиною – незламною, винятково сильною і водночас романтичною, твори якої ось уже багато років не залишають байдужими тих, хто мав щастя з ними познайомитися.

ІІ. Оголошення теми і мети уроку.

Тож сьогодні ми поговоримо про Лесю Українку. І епіграфом нашого уроку будуть її слова із вірша «Contra spem spero» («Без надії сподіваюсь»), адже ця жінка більшу частину свого життя боролася з важкою хворобою, але не зламалася, не втратила оптимізму і вогню душі:

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть, думи сумні!

Запишіть у зошитах дату, тему і епіграф нашого уроку.

ІІІ. Сприймання і засвоєння учнями нового матеріалу.

1. Вступне слово вчителя

2. Виступ учнів з повідомленням про життя і творчість Лесі Українки (учні класу складають досьє письменниці)

Справжнє ім’я_____________________________
Дата народження___________________________
Місце народження__________________________
Родина:____________________________________

__________________________________________

___________________________________________________

___________________

Учень 1. «Дитинство і юність»

Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) народилася 13 (25) лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському в дворянській родині нащадків української козацької старшини.

Батько майбутнього класика українкою літератури Косач Петро Антонович (1841-1909) походив з дворян Чернігівської губернії. Був видатним юристом, громадським діячем, в 1901 році «за заслуги» став дійсним статським радником. У 1897 році - маршалок Ковельського повіту. Поміщик.

Він дуже любив літературу і живопис. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти.

Мати Лесі, Драгоманова-Косач Ольга Петрівна, походила з дрібнопомісних дворян Полтавської губернії. Була відомою письменницею, чиї твори виходили під псевдонімом Олена Пчілка. Крім того, брала активну участь у жіночому русі, видавала альманах «Перший вінок». Михайло, Леся, Ольга, Оксана, Микола, Ісидора – шестеро дітей було в сім’ї. Їх єднала любов, дружба, спільні духовні інтереси. Між дітьми панували взаємопідтримка, взаємодопомога.

Справедливість та людяність лежали в основі взаємин між батьками та дітьми у родині Косачів.

Дядько (брат матері), Драгоманов Михайло Петрович, - стовбовий дворянин, відомий публіцист, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, учений - приват-доцент Київського університету, професор Софійського університету (Болгарія). Довгий час жив за кордоном (у Франції та Болгарії), співпрацював з Іваном Франком.

Дослідники вважають, що не так батько і мати вплинули на формування поглядів талановитої дитини, отримання феноменальної освіти, розвиток творчих здібностей майбутнього класика української літератури, як її дядько. Саме він більшою мірою вплинув на світогляд племінниці і допоміг вивчити безліч іноземних мов, що, у свою чергу, дало можливість дівчині «вживу» стикнутися зі скарбницею світової літератури, читаючи геніальні творіння в оригіналі.

На четвертому році життя Леся самотужки навчилася читати. У п'ять років дівчинка вже знала багато волинських пісень та звичаїв. Розказана мамою легенда про лісову мавку зачарувала її на все життя. П'ятирічною дівчинка написала першого листа до родичів у Київ.

У березні 1879 року заарештовують Олену Антонівну Косач, тітку Лесі, за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна. Пізніше її висилають до Сибіру. Дізнавшись про це, Лариса пише перший свій вірш «Надія», їй ішов лише 9-й рік, а на 13-му вона вже була авторкою перших публікацій, що з'явилися у Львівському часописі «Зоря»(1884) - прекрасних поезій «Конвалія» і «Сафо». Теми їх не випадкові: конвалія - найулюбленіша з квіток Лесі, а Сафо - її улюблена богиня кохання. Цього ж року юна літераторка береться за допомогою матері за переклад Гомерової «Іліади», а також творів Овідія та Гоголя.

6 (18) січня 1881 року Леся сильно застудилася на річці Стир біля замку князя Любарта у Луцьку, що стало початком важкої хвороби, яка тривала до кінця її днів.

У цьому ж році Ольга Косач привозить дітей до Києва для навчання у приватних викладачів. Михайло і Леся вчаться за програмою чоловічої гімназії. Леся бере уроки гри на фортепіано у дружини Миколи Лисенка Ольги О’Коннор.

На початку травня 1882 року Косачі переїжджають до села Колодяжного, що з того часу і по 1897 рік стало їх постійним місцем проживання.

Влітку 1883 у Лесі діагностували туберкульоз кісток. У жовтні цього ж року професор А. Рінек оперував ліву руку, видалив кістки, уражені туберкульозом. Рука залишилася скаліченою, тому про музичну кар’єру Лесі довелося забути, хоч такі мрії були.

З 1884 року Леся активно пише вірші українською мовою («Конвалія», «Сафо», «Літо червоне пройшло» і ін.) і публікує їх у Львові в журналі «Зоря». Саме в цьому році і з’явився псевдонім «Леся Українка».

На 12 році життя Леся під керівництвом матері вивчає відразу дві іноземні мови - німецьку та французьку. А далі вона опанувала, окрім німецької та французької, польську і російську, а також давньогрецьку і латинську. За рік до смерті почала вивчати ще й іспанську, бо хотіла знати всі головні європейські мови. І вивчила їх так, що без найменших труднощів студіювала на них серйозні наукові праці. Рівень вправності, досконалості Лесі у вивченні мов сягнув так далеко, що вже через кілька років вона починає перекладати з них на українську і навпаки. Згодом самотужки опанувала італійську, болгарську, а за допомогою вчительки й англійську. Могла порозумітися і чеською, і грузинською, і навіть трохи знала арабську. Одне слово, Леся була поліглотом і досі залишається взірцем того, як завдяки наполегливості за короткий час можна самотужки оволодіти десятком мов.

Леся Українка також вчила інших, спочатку підготувала до старших класів гімназії свою сестру Ольгу - з історії, географії, геометрії, французької та німецької мов. Далі навчала Оксану, Дору та Микося. Коли вони стали гімназистами, на Лесині плечі лягла перевірка виконання ними домашніх завдань. Була вона й репетитором.

Деякий час Леся вчилася в художній школі Миколи Мурашка в Києві. Збереглася написана нею олійними фарбами картина. Надалі освіту здобувала самостійно, в чому їй активно допомагала мати.

Учень 2. «Доросле життя»

У 1891 році Українка побувала в Галичині, а пізніше й на Буковині. Там познайомилася з І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською та багатьма іншими видатними творцями.

На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва, а наприкінці березня разом з Климентієм Квіткою здійснює поїздку до Криму, де відвідує Севастополь, Алупку, Ялту.

7 серпня 1907 року Леся Українка і Климентій Квітка офіційно оформили шлюб у церкві і поселилися в Києві. 21 серпня вони разом вирушають до Криму, де Квітка отримав посаду в суді.

У цей період письменниця дуже активно працює. Вона завершує драматичну поему «Айша і Мохаммед», закінчує поему «Кассандра», роботу над якою почала у 1903 році. Також в публікацію направляє завершену поему «На руїнах». У вересні було написано вірш «За горою зірниці», продовжена робота над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла».

У червні 1906 року Леся Українка була обрана в правління київської «Просвіти», де вона займалася бібліотекою. Однак царські жандарми відмовили у відкритті публічної бібліотеки, а пізніше заарештували письменницю. Після цього була закрита і сама «Просвіта».

Після 1907 року через сімейні обставини і прогресуючу хворобу Українка змушена жити в основному за кордоном, присвячуючи вільний час виключно творчості.

Останні роки життя Лариси Косач-Квітки пройшли на курортах Єгипту і Грузії. Разом з чоловіком працює над зібранням фольклору, активно пише і обробляє власні твори. Так, на Кавказі за кілька днів пише драму-феєрію «Лісова пісня», а в останній рік життя написала драматичну поему «Оргія» і присвячений Івану Франку лірико-епічний триптих: «Що дасть нам силу?», «Орфеєве чудо», «Про велета».

Дізнавшись про важкий стан Лесі, в Грузію приїхала її мати, якій Леся диктувала начерки своєї останньої, незакінченої драми «На берегах Олександрії».

Померла Леся Українка 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі, Грузія. Похована на Байковому кладовищі в Києві.

Учень 3. «Кохані чоловіки Лариси Косач»

У Лесі Українки було чотири чоловіки за життя. Перше кохання – Максим Славінський, молоді роки пройшли за уроками грузинської мови з Нестором Гамбарашвілі, найщиріше кохання вона відчула до Сергія Мержинського і за шість років до смерті стала дружиною Климента Квітки.

З Максимом Славінським Лариса зустрілася коли їй було 15, а йому 18 років. Він був товаришем старшого брата поетеси Михайла. Максима та Леся об’єднала любов до поезії Генріха Гейне. Дослідники досі не розуміють чому ці романтичні стосунки не розвинулися, а залишилися дружніми. Відомо, що матір письменниці Олена Пчілка недолюблювала Максима. Однак це навряд чи було причиною розриву, адже Лариса була дуже впертою дівчиною.

Коли Лесі було 24 роки, у будинку її родини знімав кімнату грузинський хлопець Нестор Гамбарашвілі. Лесю захоплював Нестор і його особливий народ. Вона давала йому уроки французької мови, а він вчив її грузинської. Гамбарашвілі згодом розбив серце відомої українки, коли вона поїхала лікуватися у Ялту. Він одружився з багатою дівчиною. Про це Леся дізналася не від нього особисто, а з листа матері. Вона важко переживала зраду і писала Несторові листи, на які так і не отримала відповіді. Відомо, що у 1958 році Гамбарашвілі плакав на могилі Лесі.

Найбільше Леся Українка кохала Сергія Мержинського, який в Ялті лікував туберкульоз легень. Сергій був дуже розумною й ерудованою людиною. Освіту він здобув у Києві, працював над перекладами, захоплювався театром, був громадським діячем. Леся їздила до Сергія у Мінськ, допомагала з лікуванням і не залишила його до самої смерті. Однак це кохання не було взаємним. Сергій вважав їх стосунки дружніми, навіть робочими. Він кохав іншу жінку. Леся жахливо пережила смерть коханого. Від стресу й перевтоми її хвороба почала прогресувати. Вона ще довго відновлювала сили в санаторіях Карпат, у Сан-Ремо, на Кавказі, в Ялті, далі були Кутаїсі та Берлін.

За шість років до смерті Лесі Українка вийшла заміж. Її чоловіком став добрий друг Климент Квітка. Біографи вважають, що між ними не було пристрасті, втім була глибока дружба, довіра та опіка. Він був на 9 років молодшим від Лесі. Займався музикою та етнографією, хоч і був юристом. Відомо, що до останніх днів Квітка ревнував Лесю до Мержинського.

Учень 4. Поетична творчість

Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Леся написала цей перший у своєму житті вірш під впливом звістки про долю своєї тітки Олени Антонівни, засланої за участь у революційному русі. 1884 року в львівському журналі «Зоря» вперше було надруковано вірші «Конвалія» та «Сафо» і зафіксовано ім’я — Леся Українка.

Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-их pоків, коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона стала співзасновницею літературного гуртка «Плеяда». На прохання «Плеяди» 1889 р. склала свій відомий Список світової літератури для перекладу. 1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки (спільно з М. Славінським). Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з’явилася у Львові (1893), друге видання в Києві (1904), там само вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях.

Після того Леся Українка працювала ціле десятиліття і написала понад сотню віршів, з яких половина за її життя не була надрукована.

В канон української літератури Леся Українка ввійшла передусім як поетеса мужності й боротьби. Тематично багату її лірику трохи умовно (з уваги на взаємозв’язок мотивів) можна поділити на особисту, пейзажну та громадянську. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роль поетичного слова, соціальні та громадські мотиви. У перших творах її помітні впливи Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Генріха Гейне, але й у них видно виразні впливи Ольги Петрівни і Михайла Драгоманова (псевдонім — Українець) на вибір її мотивів.

А вже поезію «Contra spem spero!» (1890) характеризує античне розуміння доблесті (arete), блискуче володіння міфологічними ілюзіями, автокреація жінки-воїна. Саме цей аспект творчості на довгі роки визначав тонус наукового «лесезнавства». Такі основні мотиви поезій «До товаришів», «Товаришці на спомин», «Грішниця», «Slavus — Sclavus», «Fiat nox», «Епілог» і багато інших. Мотив волі набирає в ній досить різноманітних барв: від нескорення традиційному розумінню імперії по індивідуальний вибір modus vivendi, що означає відкриття істини та служіння їй. Зрада на будь-якій площині утотожнюється з трагедією, з вчинком Медеї. Лірика жаги та прихованого тріумфу, пов’язаного з неможливістю зреалізувати свою любов, експонує схему лицарської любові. Лірична героїня — лицар, який співає своїй дамі серця. Еротизм таких віршів як «Хотіла б я тебе як плющ обняти», «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами» — це містичні дифірамби на честь божественної коханки.

Елемент епосу, властивий багатьом ліричним поезіям Українки, знайшов пізніше втілення в баладах, легендах, поемах, писаних на сюжети світової культури, проєктованих на актуальні проблеми вільної людини у світі зневолених («Самсон», «Роберт Брюс, король шотландський», «Віла-посестра», «Одно слово» й ін.) й роль поета в цій боротьбі («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо»).

У другій половині 90-х років Леся Українка звертається до драматургії. Перша її драма «Блакитна троянда» (1896) з життя української інтелігенції поширює тематику тогочасної української драми, що доти показувала переважно життя селянства.

Далі Леся Українка, широко використовуючи теми й образи світової літератури, розвинула новий жанр — драматичну поему.

Перша з них — «Одержима» (1901). Канва біблійної історії Міріам і Месії трансформується в мотив еросу і танатосу, які, будучи самим втіленням життя, становлять антитезу до постави Міріам. Особливе місце в її творчості посідають драматичні поеми на теми вавилонського полону з аналогією полону України в Російській Імперії («На руїнах», «Вавилонський полон», «В дому роботи — в країні неволі»). Символічний зміст цих поем поетеса розкрила в поезії «І ти колись боролась, мов Ізраїль, Україно моя», де можна знайти такі рядки: «Чи довго ще, о Господи,// Чи довго, ми будемо блукати і шукати рідного краю на своїй землі?». Становлять вони своєрідний ключ до зрозуміння образу неволі як образу душі, раба власних стереотипів. Персонажі раб-єгиптянин і раб-єврей з поеми «В дому роботи — в країні неволі» — це люди, які забули власне коріння. Духовна сліпота стає певним лейтмотивом творчості Лесі Українки.

У драматичній поемі «Кассандра» (1907) письменниця розвиває метафору людської правди і трагічної істини, яку представляє головна героїня. Угодництво й пасивність поміркованої громади картає поетеса в драматичній поемі «У катакомбах» (1905). Свобода творця – це не служба народові та його утилітарним цілям. Кара за цей вчинок — неможливість творити далі. Мотив вищого покликання митця, який яскраво проявляється вже в циклі поезій «Сім струн» у вірші «Fa» (Фантазіє, ти сила чарівна) в цій драмі набувають особливого загострення.

Драматична поема «Бояриня» в новому ракурсі представляє тему волі.

Поема «Оргія» в певному сенсі продовжує тему попередньої драми.

До найвизначніших творів Лесі Українки належать драми «Камінний господар» і «Лісова пісня». Традиційна тема світової літератури знайшла в драматичній поемі «Камінний господар» (1912) цілком оригінальне трактування образу Дон-Жуана

«Лісова пісня» (1911) — вершина творчості Лесі Українки. У ній показано конфлікт між високим ідеалом і прозаїчною дріб’язковою буденщиною. Головна героїня драми-феєрії Мавка — не тільки поетичний образ казкової істоти, а й філософське узагальнення всього прекрасного, вічно живого. Циклічність натури протиставляється людському життю. І то власне натура перемагає, байдужа до трагедій.

Учень 5. «Увічнення пам’яті»

На Байковому кладовищі в Києві класику української літератури встановлено пам’ятник.

Також пам’ятники Лесі Українці встановлені в Торонто (Канада), Москві, Грузії (Телаві), Баку, Балаклаві (Крим).

Іменем Лесі Українки названі: бульвар і площа в Києві, вулиці в Москві, Луцьку, Тбілісі, Мінську, Львові, Одесі, Рівному, Харкові, Батумі, Бресті, Полтаві, Ялті, Сімферополі, Євпаторії, Севастополі, Іркутську, Сочі, Житомирі, Чернівцях , Сумах, Вінниці, Ковелі, Черкасах, Горлівці, Кременчуці, Гадячі, Мелітополі, Копейську, Прип'яті.

На честь великої української письменниці також названі

бібліотека №268 ім. Л. Українки в Москві;
Східноєвропейський національний університет у Луцьку;
Національний академічний театр російської драми в Києві;
музично-драматичний театр у Дніпродзержинську;
швейна фабрика в Черкасах.

Музеї Лесі Українки відкриті в Києві, Новограді-Волинському, Колодяжному (музей-садиба Лесі Українки), в Ялті, Грузії.

На честь Лесі Українки в Україні випущені срібна монета і банкнота із зображенням письменниці номіналом 200 гривень.

На честь Українки випущений ряд поштових марок:

В Україні присуджується літературна премія імені Лесі Українки - одна з найпрестижніших.

Деякі твори Лесі Українки були екранізовані:

1961 - «Лісова пісня» (фільм, 1961);

1976 - «Лісова пісня» (мультфільм);

1981 - «Лісова пісня. Мавка»(фільм);

1986 - «Спокуса Дон Жуана».

Байопік про Лесю Українку

25 лютого, у день народження української поетеси Лесі Українки, у мережі з'явився перший тизер байопіка (біографічної драми) про неї, яка має робочу назву «Леся Українка. Узлісся». Про це повідомили творці фільму.Сюжет стрічки розгортається навколо подій 1901 року, коли Українка вирушила до Мінська, аби доглядати за своїм важкохворого коханого Сергія Мержинського. Саме у той час поетеса написала одну зі своїх відомих поем — «Одержима».

«Леся опиняється у найтрагічніший момент свого життя, але вона знаходить в собі сили, щоб перетворити горе і біль втрати на глибинну та дуже проникливу творчість», — йдеться у повідомленні.

Зазначається, що зйомки тизеру проходили у Києві — у Голосіївському парку та у декораціях однієї із фотостудій.

Режисером фільму стала Нана Джанелідзе, лауреатка премії «Ніка» за документальний фільм «А чи є там театр?!». Головну роль виконала українська актриса Дарина Полуніна.

Проект про Лесю Українку було підтримано Український культурним фондом.

3. Кросенс «Леся Українка»

ÐÐ°ÑÑÐ¸Ð½ÐºÐ¸ Ð¿Ð¾ Ð·Ð°Ð¿ÑÐ¾ÑÑ ÑÐ¾ÑÑÐµÐ¿ÑÐ°Ð½Ð¾ - Як ці малюнки пов’язані із біографією Лесі Українки?