Урок: "Лінгвістичні казки на уроках української мови в початкових класах"

Лінгвістичні казки на уроках української мови в початкових класах

Антоніми

Одного разу дівчинка Марічка пішла з бабусею до лісу збирати гриби. Весело було в лісі. Грибів було багато. Пташки перегукувались своїм щебетанням.

          Раптом невідомо звідки Марічка чує різні слова.

•          Що це? – здивувалась дівчинка і зупинилась.

І тільки підняла голівку догори, побачила: на двох соснах вчепилася своїми міцними кігтиками два великі дятли незвичайної краси. Їм дівчинка так сподобалась, що вони почали ще швидше вистукувати своїми могутніми дзьобами. Один стукне – вилітає якесь слово. Другий грюкне – звучить інше слово.

        Почула цей грюкіт Баба Яга і в ту ж мить прилетіла на своїй ступі з мітлою і сказала: «А я буду проти!»

         Звучить слово «день», а вона кричить «ніч». Лісові красені видзьобують слово «високий», а вона  каже «низький».

         І зазвучали слова: веселий – сумний, радість – горе, сміється – плаче, солодкий – гіркий. Ці слова Марічка назвала «антонімами».

Апостроф

Було це  колись влітку. Якось після великого дощу утворилося багато капітошок. Вони стрибали з квітки на квітку, з листочка на листочок, з дерева на дерево і опинились у Країні слів.

Стали капітошки стрибати прямо на  слова між буквами, але туди,  де їм подобалося. А подобалося стрибати тільки після букв: б, п, в, м, ф та перед я, ю, є, ї. Як стрибнуть, так і залишають знак. Тоді слова вимовляються роздільно: м’яч, п’ять, Мар’яна, сім’я, в’є, п’є,б’ють.

А знак утворився не простий. Він умів говорити і назвав себе Апострофом.

Чарівні слова

Давним – давно у Королівстві чарівних слів жили король Будь ласка і королева Дякую. Жили вони дружно, любили один одного. Їх усі поважали.

Одного чудового дня у них народилась донька. Дуже зраділи король Будь ласка та королева Дякую і назвали донечку Спасибі.

З того часу у Королівстві стали ввічливими  і говорили такі слова: «спасибі», «дякую», «до побачення», «на добраніч», «вибачте», «добрий день», «на все добре», «перепрошую», «велике спасибі», «доброго ранку», «бувайте здорові», «щасливої дороги».

Підмет і присудок

Колись давно на столі у хлопчика жило казкове речення. Слова так називалися членами речення. Кожне з них мало своє ім’я,  вміло шикуватися, говорити і відповідати на питання.

Коли хлопчик ставив питання «хто?», «що?», вставав Підмет. Коли Підмет питав «що я роблю?», вставав Присудок. Підмет і Присудок ставали на одну лінію. Хлопчик назвав їх головними членами  речення, а вони назвали себе основою речення, бо керували іншими словами. Всі слова любили їх і слухали.

Підмет і Присудок були добрими, справедливими, з повагою ставились до інших слів, які їх пояснювали, прикрашали і поширювали речення.

Хлопчику було весело і цікаво жити з реченням. Йому хотілося мати багато різних речень, і він створював оповідання, казки.

Будова слова

Жили в одному казковому слові друзі. Звали їх Префікс, Корінь,Суфікс та Закінчення. У кожного з них було своє місце.

Якось влітку вирішили вони сходити разом на екскурсію, помилуватися красою природи. Пташки співали, сонечко посміхалось до них  і зігрівало своїми промінчиками. Друзі трималися разом, щоб не заблукати. Та ось на галявині перед ними з’явилася жива картина: коники-стрибунці, джмелики, різнокольорові метелики. Не помітили вони як розбіглися в різні боки.

Швидко промайнув час. Друзям вже час повертатися до слова, але вони забули свої місця. Аж ось з’явилася добра Фея.

-Я вам допоможу стати на свої місця,- каже вона. – Ти, Корінь, ставай в середину, бо це серце слова. Друзі твої стануть так: Префікс – ліворуч, Суфікс – праворуч, а Закінчення – після Суфікса, в самий кінець.

Зраділи частини слова і щасливі повернулися додому. Відтоді ніколи не губили свої місця.

Велика буква

Одного разу в казковій Країні Алфавітія зібрались маленькі й великі букви і завели суперечку, хто з них головний.

•          Ми головні, - сказали маленькі букви, - бо з нас утворюються слова.
•          Ні, ми головні, - обурились великі букви, - без нас не можна обійтися.

Довго вони сперечалися  і не змогли зробити висновок.

Але Країною Алфавітія ходила Граматика. Вона почула сварку і зупинилась.

•          Не можна сваритися, - сказала Граматика,  - всі ви потрібні. Без вас не

можна правильно писати. Але кожна з  вас повинна знати своє місце. Маленькими буквами хай пишуться слова, а великі букви будуть стояти на початку речення, в іменах, по батькові та прізвищах людей, в кличках тварин, назвах міст, сіл, вулиць, річок, морів, гір.

Букви зраділи. І з того часу в Країні Алфавітія панує мир і злагода.

Іменник і прикметник

Якось серед квіті на клумбі вийшла розмова,хто з них найкращий. Квіти були скромні, хвалити себе не любили. Але серед них був тюльпан, якого звали Іменник. Іменник дуже себе любив і пишався своєю красою. Він вважав себе найкращим серед квітів. Квіти вважали його хвальком, шепотіли між собою своїми чудовими голівками, а оченята ніяково посміхалися.

Іменник зневажливо ставився до інших квітів.

•          Ви хто? Ви що? – питав Іменник. І сам відповідав.
•          Ромашка, айстра, гвоздика, фіалка.
•          Що вас зігріє? Хто вас поливає? Чи знаєте ви?
•          Знаємо, - відповіли квіти. – Зігріває нас сонечко, поливає дівчинка

Марічка. Ми всім посміхаємося. Біля нас люди відпочивають.

•          Але я найчепурніший, - сказав іменник. Квіти посміхнулися. Тільки 

  нарцис, якого звали Прикметник, хвалили Іменника при всіх:

•          Ти розумний, веселий, красивий, червоний, ніжний.

Іменнику це сподобалось.

З того часу прикметник з Іменником стали найкращими друзями. Вони завжди були разом.

Звертання

Літнього теплого дня збирали працелюбні бджоли нектар. Перелітали з квітки на квітку, наспівували свою бджолину пісню.

Раптом підлетіла маленька бджілка і вигукнула: « Тривога! Тривога!»

•          Що трапилось? – спитали хором бджілки.
•          Джмелик захворів. Не їсть, не п’є, тільки зітхає, - з жалем промовила 

маленька трудівниця.

Підлетіли до хворого бджілки й загули: « Що з тобою трапилося?»

•          Я закохався в ромашку, але, як тільки до неї звернувся, підлітають

метелики, сідають біля неї і не дають мені дивитися в їй в личко, - промовив, схлипуючи, джміль.

•          Та це ж коми – близнючки! – вигукнули бджілки. – Вони завжди

звертання виділяють. Дивись: ми зараз звернемось до тебе, і вони стануть поруч.

Так і вийшло. Зрадів джмелик і весело підлетів до ніжної красуні – квітки. А 

вона повернула своє біле личко до джмелика, і її жовтенькі вуста посміхнулися.

Споріднені слова

Намалювала Марічка Казкового Птаха і потяглася вгору,  щоб вирівняти спинку. Коли чує якісь звуки. Прислухалась дівчинка… Це казковий Птах заговорив! Підійшла вона до птаха ближче і чує: « Я з Країни Споріднених Слів! Давай злітаємо разом до моєї країни. Я хочу познайомити тебе  зі своїми друзями ».

•          Я згодна! – сказала Марічка з радістю.

Птах встав, стрепенувся, розправив крила, посадив на них дівчину і вони полинули до казки.

Перед ними з’явився квітучий сад, а поруч – маленький вишневий садочок. Їх зустрів незвичайний садівник із садовими квітами на голові. Він привітався і гостинно запросив гостей до столу. Там були мед, який бджілки принесли з маленького садка, і багато овочів з присадибної ділянки.

Прилетіли зграйками незвичайні пташки. Кожна зграйка мала свій колір пір’я, наче утворилося кілька веселок.

•          Хто це? – здивувалася дівчинка?
•          Це мої друзі – Споріднені слова. І в кожній зграї всі вони рідні між собою, тому мають один корінь і колір. Їх ще називають спільнокореневими словами.

Подякувала Марічка за гостинність. Повернув її Птах  додому, знову став малюнком, а дівчинка ще довго пам’ятала ту казкову подорож до Країни Споріднених Слів.

Числівник

Відбулося це казкової ночі. Вирішила одного разу Снігова Королева повеселитися. З великою силою вона розпочала роздувати повітря і випускати сніжинки в поміч. А сніжинки летіли не прості. Кожна  мала свій номер. Утворилася заметіль. Великі кучугури снігу взяли у свої обійми будинки. дерева, кущі.

Подув легенький вітерець. Піднялися сніжинки цілими зграями, наче пташки, і кожна з них наспівувала своє число. Утворилась ніжна мелодія від їхніх голосів: 5, 10, 17, 30, перший, шестеро, 13, 20…

Вибігла дівчинка Марійка на двір, застрибала від радості й закружляла з ними у веселому таночку.

Побачили цей танок мама й тато Марічки і назвали його « Числівник».

Префікси з- та с-

Давно це було. В одному Королівстві жили собі префікси з- та с-. Вони писалися з різними словами і знали добре своє місце.

Та якось вночі, коли всі спали, з парасолькою прибігла бабуся Шапокляк і все переплутала. Прокинулись з- та с- і все зрозуміли. Тепер вони не знають, куди їм піти, що робити.

•          Біда! Біда! В нашому Королівстві біда! – закричали префікси й зібрали

всіх на нараду. Довго думали і вирішили так:

1.     префікс з- повинен стояти перед коренем завжди;
2.     префікс с- тільки тоді, коли корінь починається буквами к, п, т, ф, х.