Урок. Література рідного краю. Письменниця Полтавщини Ксенія Кід.

Тема уроку.  Література рідного краю. Письменниця Полтавщини Ксенія Кід

Мета : ознайомити здобувачів освіти з творчістю письменників-земляків, розповісти про деякі твори, викликати почуття захопленості, гордості та зацікавленості, співпереживання, радості; розвивати  патріотичні почуття,  пізнавальні можливості таі самостійність мислення; виховувати почуття гордості та  любов до рідного краю і його митців. 

Тип уроку: урок засвоєння нових знань. 
Обладнання: презентація, проєктор, зразки оповідання письменниці. 

Форми, прийоми, методи роботи на уроці: виразне читання оповідання, випереджувальні завдання, бесіда, слово вчителя,

 

                                                                       

                    ПЕРЕБІГ УРОКУ

 

 І. Організаційний момент. 

 

“Мистецтво має людину підтягувати і піднімати, воно не має ії опускати”

 Галина Вдовиченко

 

Українська літературна нива дивує з кожним днем все більше і більше. Сучасні письменники живуть в період свободи слова. Вони можуть писати будь-якою мовою, на будь-які теми, правдиво і вільно висловлювати свої справжні погляди на світ, свої думки, почуття, переживання, не переймаючись думкою влади і цензурою.

Щороку з’являються нові майстри слова зі свіжими думками та іншим поглядом на світ. Вони не бояться писати правду, висвітлювати свої реальні думки – відверто, влучно, інтригуючи.

Пам’ятайте, що книги розширюють кругозір, змушують пережити нове життя. Вони допомагають відпочити від усього світу, поринувши в інший світ, дізнатися щось нове, не покидаючи при цьому теплий диван. Кожна історія – новий досвід.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

1. Актуалізація опорних знань. 

-Яких письменників рідного краю ви знаєте?

-Що вони написали?
2. Оголошення теми уроку.

ІІІ. Сприймання і засвоєння нового матеріалу  

3.1 Розповідь вчителя.
Сьогодні хочу вас познайомити з письменницею із Полтави - Ксенією Кід.

Вона успішно пише та видає книги та  є ведучою Клубу Авторів у місті Полтава.

Чому Ксенія взяла псевдонім “Кід”? Вона має двох чудових донечок, саме їм присвятила свій псевдонім, що в перекладі з англійської означає “дитина”.

Авторка закінчила Полтавський педагогічний університет у 2005 р. за спеціальністю “ Українська мова та література, зарубіжна література” , а в 20018 році Літературну школу від Litosvita, в 2019 видала перший роман “ Будинок для Марти”, 2020 “ Якби я стала Янголом”, 2021 “ Темна сторона матері”.

Роман "Темна сторона матері"

День, коли надійшла звістка про смерть батька, став для Меланії, Христини та їхньої матері Катерини точкою, що розділила їхні життя на «до» і «після». Проте, їдучи в потязі у своє нове непевне майбутнє, ні мати, ні доньки ще не підозрюють, що цей день і ця звістка спричинять ще чимало змін та зламів через багато років, у їхніх життях уже дорослих зрілих жінок. Розплутування клубка сімейних таємниць, біль дорослішання, задавнені рани, які так тяжко загоїти… Чи вдасться Меланії, Христині та Катерині прийняти й пробачити «темну сторону матері» – та здолати власних демонів, що стримують їх на шляху до гармонії та щастя?( Буктрейлер)

 

Роман “Якби я стала Янголом»

 

Відома письменниця Вероніка Чейз оголошує конкурс на найкращий сюжет для свого роману. Та ця історія має бути особливою: Ніка збирається заснувати її на реальних подіях, використавши пікантні подробиці особистого життя реальної людини. Перемогу в конкурсі отримує молода мама двійнят-п'ятирічок, талановита художниця Соломія. Яку таємницю минулого збирається розкрити жінка? Чи зуміє Ніка після розплутування усіх загадок повернутися до колишнього життя? Роман Ксенії Кід «Якби я стала янголом» – історія життєвих трансформацій двох героїнь, сповнена таємниць та кохання, що непідвладне розумінню.( перегляд буктрейлеру)

Головній героїні роману Ксенії Кід «Будинок для Марти» часто сниться нав’язливий сон, у якому стара жінка погрожує їй і виганяє з дому. Через деякий час в житті Марти Дорош починається затяжна смуга невезінь. Від неї до молодшої жінки йде чоловік, а суперниця Анна забирає будинки, автомобіль, рахунки в банку, бізнес, залишаючи напризволяще жінку з двома дітьми.

Це роман про людей, які ніколи не здаються, відчайдушно чіпляються за життя і при цьому не втрачають людської гідності, бо впевнені, що кожна людина має право на щастя. Світла, повчальна історія, яка несе морально- етичне наповнення і настанови для тих, хто впав у відчай і спасував перед волею обставин.

Правдиво описана психологія шлюбної невірності й поведінки чоловіка, що заплутавсь у своїх почуттях і став жертвою тверезого розрахунку молодої жінки, яка готова на все заради збагачення і присвоєння майна успішного чоловіка. ( Перегляд буктрейлеру)

 

3.2. На сьгодняшній урок я маю для вас невеличке оповідання Ксенії Кід .

 

 

“Сенс життя”

Як тільки я розплющую очі, якась невидима сила тягне мене до вікна. Обережно, аби нікого не розбудити ступаю дерев’яною підлогою, від якої швидко холонуть ноги та визираю. Товстий шар ванільного морозива прилип до бруківки. Посеред шару довгими вагонами розмістився потяг. Вдягаю куртку і мчу на двір. Білий, злегка сряблястий сніг, кружляючись в швидкому танку падає за комір і я здригаюся. Що робить потяг посеред двору? Від здивування роззявляю рота та читаю напрям цього магічного потягу: «Сенс життя». Я проводжу по буквах долонями, ніби вони здатні щезнути. Я сплю? Щипаю себе за коліно та зойкаю, потяг на місці. Обережно ступаючи риплячим снігом, зазираю у середину. Купейні вагони з полицями. Внизу розмістилося Дитинство. Маленька дівчинка з очима сарни та широкою посмішкою. Дві милі косички та пухнастий блакитний светр. Вона сміється та досліджує усе навколо. Зрештою сідає до вікна та дмухаючи на нього виводить пальчиком сніжинки.

– Провідник нагримає, не варто цього робити? – зауважую я, спостерігаючи за її вправними рухами.

Дівчинка висолопує язик і не змінює свого заняття.

– Я люблю малювати, колись стану художницею, – з гордістю виголошує вона і я з подивом пізнаю свій голос. Вдивлаюся в знайомі риси і відчуваю, як всередині холодію. Певно я таки сплю, тому що у вагоні сидить дівчинка з минулого. О, цей пухнастий блакитний светр зв’язала бабусенька на новорічні свята. Я так довго його носила, навіть коли він став замалий. Згадую себе у вісім років, саме тоді я захоплювалася малюванням та відвідувала художню школу. Мама так пишалася мною, розповідала з великою гордістю про мої майбутні досягнення. Я киваю малій, мені не хочеться її засмучувати. В 11 років я кидаю малювання, в життя вихрем влітають ролики, ковзани, танці та спілкування з подругами. Я все рідше беру пензлика у руки, а одного дня складаю усі знаряддя в коробку та ховаю на горище.

– Ти покинеш малювати, – шепочу дівчинці, відчуваючи гіркий присмак від сказаного. Вона з подивом позирає на мене і кривиться.

– Розумію, що неможливо вірити чужинці, але одного разу мені сказали, що я не вмію малювати. Я образилася і покинула своє заняття. Вирок виніс відомий художник на думку якого я покладалася. Малювання більше не було сенсом мого життя.

– І ти повірила, що це дійсно так? Покинула те, що любила найбільше? Що ж тоді зараз  є сенсом твого життя?

Її голос бринить від зневаги і я підшукую потрібні слова.

– Мрії інколи залишаються мріями. Який сенс мого життя зараз?

Знову думаю. Згадую батьків, їхню підтримку в усіх моїх справах, я їхній слід на Землі. Я – сенс їхнього життя, їхнє продовження.

– Така доросла і не знаєш сенсу свого життя! Мої мрії не залишаться мріями, сенс мого життя в майбутніх картинах, які я намалюю. Мої батьки вірять у мене.

Я посміхаюся і наостанок обіймаю миле створіння. Йду у наступний вагон. Там на верхній поличці метляє ногами в червоних шкарпетках Юність. Пізнаю її по рожевому волоссю, що я заради експерименту пофарбувала в тринадцять років. Жахливий вигляд, а розумієш це лише у сімнадцять, стоячи на порозі закінчення школи.

– Цікаво, чи батьки дозволять мені пофарбувати стіни у чорний колір? – питає мене, гуглячи сторінки по  декорування кімнат. Я переможно всміхаюся. Добре, що тато відмовив мене тоді, запропонувавши поїздку до відомої галереї в Італії. Любий тато! Напевно його ніколи не покидало відчуття, що сенс власного життя, я знаю, просто він захований дуже глибоко усередині. Дитина подорослішає і відшукає усе те, що приведе її до щастя.

 

– В чому сенс твого життя? – питаю Юність, зазираючи до її відкритого обличчя та очей – смішинок. Здивовано дивиться на мене та стинає плечима.

– За літо прочитала книги про відомих людей. Вони радять слухати власне серце і йти до своєї мети. Я просто живу. Мрію, подорожую з батьками, навчаюся та цікавлюся багатьма речами. Життя вимірюється кількістю моментів, від яких захоплює дух, певно це і є мій сенс . Все те, що відбувається з тобою, поки ти не встиг набудувати сотні планів. Розумієш у світі не має обмежень. Ми придумуємо їх самі.

–  Чому ж я склала свою мрію до шухляди? Дорослі люди можуть помилятися, просто дитиною, я цього не розуміла. Стільки років проспала і лише ви мені про це нагадали.

Рожевоволоса хитає головою і зручно вмощується на поличці. В руках плеєр та навушники.

–  То не ми, а ти. Діставай свою мрію із шухляди. Прийшов час наповнювати новим сенсом життя.

Я дійсно сплю. Не відчуваю холоду першого снігу. Він м’який та повітряний, ніби вата в парку. Занурюю свої руки і посміхаюся. Прямую до наступного вагону, розбирає цікавість, а хто ж там? Вагон не схожий на інші, він вирізняється легкою помпезністю та ненав’язливим усамітненням. На затишній канапі сидить молода жінка та тримає у руці червоне горнятко з кавою. Я кліпаю очима. І без того гарні  риси обличчя вдало підкреслює макіяж, маленька сукня шоколадного кольору, підібране волосся.

– А ви хто? – не можу второпати я.

Вона ставить горнятко на невеличкий стіл та всміхається мені.

– А я вже зачекалася, вирішила трохи кави посьорбати. Привіт, я це ти у майбутньому.

Сідаю біля неї та ковзаю рукою по тканині сукні.

– На тобі брендова сукня, чим я займаюся раз можу дозволити собі такі речі?

–  Одного зимового дня, я полізла на горище і дістала свої картини. Витерла з них пил і знову почала малювати. Не варто боятися змін, бо твої мрії, так і залишуться мріями. І не варто шукати сенс життя по закапелках, якщо він перед тобою.

Прокидаюся від шелесту падаючого снігу. Не знімаючи ковдри прямую до вікна. Визираю. Зима вже встигла побілити навколишній світ. Магічно сяють дерева, чути рипіння снігу під ногами перехожих та сміх малят. Швиденько одягаюся і висковзую на двір. Роззираюся в пошуках сліду від потягу. Це був лише сон? Краєм ока бачу драбину на горище і деруся нею нагору. Знаходжу стару шафу та ледве відкриваю шухляду, в яку поклала коробку з малюнками. Змітаю товстий шар пилу та забираюся до будинку. Розкладаю малюнки на килимкові у своїй кімнаті і відчуваю, як почуття радісного збудження заходить у моє серце. Я не знаю чи то був сон, але він занурив мене у події минулого про які я зовсім забула. Ніби не було нічого. Пам'ять інколи зводить з нами такі жарти. Коли ти стоїш на порозі дорослого життя і не відчуваєш нічого окрім розгублення, вона підкидає нам вихід, захований десь далеко, але такий легкий та можливий. Відчинилися двері і на порозі кімнати з’явилася мама. Я сиділа на килимі, старанно виводячи контури зимового краєвиду.

– Ти вже прокинулася? Дістала свої дитячі малюнки та малюєш?

Підійшла до мене та опустилася поряд. Зкуйовдила моє волосся та поцілувала.

– Так, вирішила розпочати день з малювання. Зрештою, колись я хотіла стати художницею.

– То було так давно, ти так різко порвала з малюванням, що ми з батьком довго не могли второпати що трапилося. Малювання одягало на тебе  крила.

– Воно було моїм сенсом життя?

Мама кивнула і я обійняла мене.

– Родина також сенс мого життя. А, як щодо млинців?

Мама засміялася і піднялася з килима.

– Ну, якщо моя геніальна донька зайнята, то піду зроблю. Cенс мого життя у щасливій родині.

3.4    Робота з текстом.

 

Які емоції у вас викликало оповідання  Ксенії Кід?

Як ви вважаєте, дійсно не варто забувати про мрії?

Чи є у вас мрія?

Що ви робите для її здійснення?

Чи варто боятися змін та критики?

Дівчина з оповідання зможе стати художницею,як думаєте?

 

3.5 Прийом гронування “Мрії”. Учні описують власні мрії.

 

 

IV. Рефлексія та підведення підсумків.

 

Що запамяталося вам з творчості Ксенії Кід?

Чи вато читати сучасних письменників?

Які почуття викликали романи письменниці?

Чим вразило оповідання про сенс життя?