26 жовтня о 18:00Вебінар: Сучасні методи та засоби організації уроку фізичної культури за стандартами НУШ

Урок літератури рідного краю№2. Письменники – земляки

Про матеріал

Ознайомити учнів із життям і творчістю волинських письменників; стимулювати до самостійної пошукової роботи; заохочувати до читання сучасної художньої літератури; розвивати навички виразного читання поетичних творів; виховувати любов до рідного краю, почуття патріотизму, повагу до творчих людей Волині

Перегляд файлу

Урок літератури рідного краю№2. Письменники – земляки

українська література 8 клас

Мета. Ознайомити учнів із життям і творчістю волинських письменників; стимулювати до самостійної пошукової роботи; заохочувати до читання сучасної художньої літератури; розвивати навички виразного читання поетичних творів; виховувати любов до рідного краю, почуття патріотизму, повагу до творчих людей Волині.

Тип уроку. Урок літератури рідного краю.

Не вчаться на поетів – то від Бога –

Космічна в жилах музика тече…

                                 Микола Побелян

 

ХІД УРОКУ

 

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Яке місце на нашій планеті вам здається найкращим? Звичайно, можна уявити старезні ліси, джунглі, величезне безмежжя океану або ж урочисте сяйво високих гір. На щастя, краса не щезла з лиця нашої планети. Але чому так схвильовано б’ється серце при згадці про старе дерево чи скромні квіточки,  що ростуть біля батьківського порогу? Мабуть, тому, що душа наша приростає до рідної землі, до  рідного куточка. Так буває завжди – любов до великого і безмежного починається в житті кожної людини з найменшого. 

Звучить запис пісні на слова Степана Кривенького «Волинь моя».
Прекрасні слова пісні. Чи не так? І справді, немає землі, кращої за рідну. Тож і хочеться висловити свої найінтимніші почуття до батьківського краю в поезії. Як ви вважаєте, діти, чи кожен може створити поезію? (Учні, відповідаючи, доходять висновку, що створити римовані рядки може багато хто, а от поезію – тільки наділені Божою іскрою люди). Правильно ви міркуєте. І підтвердженням цього є слова сучасного харківського поета Миколи Побеляна, які є епіграфом сьогоднішнього заняття. Чи готові ви до нього?

ІІІ. Оголошення теми, мети і завдань уроку.

    Волинь – один з мальовничих куточків України. Вона дивиться синню ставків, річок, тихо шепоче налитим колосом та польовою травою, лунає в небі піснею жайворонка. Волинь щедра на літературні таланти. Її літературна панорама відзначається не лише широтою хронологічних рамок, але й кількістю талановитих майстрів. Благодатна на красу земля дала поштовх до творчості Надії Гуменюк, Ніни Горик, Йосипа Струцюка, Валентини Штинько. Саме про них і їхню любов до рідного краю ми сьогодні поговоримо.

 

Надії Гуменюк. Поезії «Чого лелека високо живе», «Кульбабки та щедрики».

Надія Павлівна Гуменюк народилася  2 січня 1950 року D:\Диск D\Надії Гуменюк.jpg селі Онацьківці Полонського району Хмельницької області. Поетеса, прозаїк, публіцист. Закінчила Хмельницьке педагогічне училище (1970) та факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка (1977).

Журналістську діяльність розпочала 1973 року в редакції Каланчацької районної газети на Херсонщині. Працювала кореспондентом Рівненського обласного радіо (1975–1980), завідувачкою відділу Луцької районної газети (1980–1985), редактором радіогазети Луцького шовкового комбінату (1987–1990), заступником головного редактора луцької міської газети «Народна трибуна» (1990–1995). З 1996 рокуредактор відділу культури Волинської обласної газети «Віче». Н.П. Гуменюк є членом Національної спілки журналістів України (з 1977), членом Національної спілки письменників України (з 1995). Нагороджена Почесним Знаком Національної спілки журналістів України.

Літературна діяльність

Вперше публікуватися почала у десятирічному віці у всеукраїнській газеті для школярів «Зірка». У 1965 році стала переможцем літературного конкурсу на честь ювілею цього видання і була нагороджена двомісячною путівкою у Міжнародний дитячий табір «Артек». У 1972 році відбувся дебют у журналі «Радянська жінка», з благословінням Любові Забашти. Даліпублікації у журналах «Україна», «Жовтень», «Прапор», колективних збірниках. У 1992 році у видавництві «Каменяр» побачила світ перша збірка поезій Н.П. Гуменюк «Країна світла». У видавництві «Надстир'я» у 1994 році вийшла збірка поезій «Каріатиди», а в 2000 році«Однокрил».

Поезії Надії Гуменюк властиві громадянське звучання, філософське осмислення світу, щирість; вся вона пронизана ліричним струменем, що балансує десь на межі жорстокої дійсності і пошуку ідеалу, земного і небесного, скороминущого і вічного.

Дитяча творчість

Надія Гуменюк також є автором книжок для дітей. Видавництво «Надстир'я» видало її дуже популярні серед дітей книжки «ЧапикиЧалапики» (1990), «Веселка для Веселика» (2001), «Де гуляє крокотам» (2003), «Казка про козака Ярка і ЯринкуЖивинку» (2004), «Котилася писанка» (2004), а тернопільське видавництво «Підручники і посібники» - «Святвечір» (2003).

Книжка «Веселка для Веселика» була представлена в Києві на книжковій виставці у Національній спілці письменників України як одне з найкращих видань для дітей у 2001 році, а книжка «Де гуляє крокотам» отримала диплом в номінації «Література для дітей» на Першому книжковому форумі, що проходив у Тернополі у 2003 році.

 

Збірки

Автор збірок поезій «Країна світла», «Каріатиди», «Однокрил», «Тайнопис тиші», книжок для дітей «Чапики – чалапики», «Веселка для веселика», «Де гуляє крокотам?», «Святвечір», «Котилася писанка», «Казка про козака Ярка та Яринку – Живинку», «Силует на вежі».

Лауреат літературно-мистецької премії імені А. Кримського.

 

Творчість Ніни Горик. Поезії «Погожою дниною над Україною», «Запросини боровичка – волинячка». D:\Диск D\Ніни Горик..jpg

Горик Ніна Петрівна народилася 7 вересня 1957 року в мальовничому селі Забужжі Любомльського району Волинської області. Звідси простелилися її стежки у великий світ. Тут народилась мрія стати вчителькою української мови та літератури і перші поетичні рядки.

В селі закінчила середню школу. Вчилась старанно, в основному на «відмінно». Особливий потяг мала до гуманітарних предметів, багато читала. Активною була і в громадському житті: секретар комсомольської організації школи, активний учасник художньої самодіяльності. Знала кожну стежину у навколишніх лісах, любила ходити туди сама, багато думала, мріяла і співала.
    Про поетичні витоки і свої душевні почуття Ніна Петрівна говорить:
    «Якби мене хто запитав, як я потрапила в письменники, то найімовірніше було б відповісти: випливла на «Хвилях Світязя». І це не просто образний вислів. Справді, коли я була ще школяркою, то найбільш трепетні хвилини переживала тоді, як переступала поріг редакції Любомльської районки. Раз на місяць там відбувались зібрання літстудії

«Хвилі Світязя»… 

 Пам’ятаю сільські пейзажі рідного Забужжя і батьківську хату за греблею, яку з обох боків обступила лепеха. Люблю спостерігати за ростом усього живого – трави у лузі, рослин на городі та в полі… . Безмірно вдячна Всевишньому за те, що відчиняє мені двері до тайни.

 Хтось назвав її Поезією».

Після закінчення сільської школи в 1974 році стала студенткою філологічного факультету Луцького державного педінституту ім. Лесі Українки, бо це був найближчий вуз, де можна було вивчати літературу. Навчалась охоче, любила працювати в читальних залах та кабінетах. Редагувала газету філфаку, відвідувала літстудію, організовану самими студентами. В ці роки й прийшло до неї поетичне слово. Писала багато. Саме в студентські роки відбулись перші серйозні публікації, зокрема у збірнику

 «Пісня і праця» виданому у Львові.   

В 1978 році Ніна Горик закінчила філологічний факультет інституту і

отримала диплом з «відзнакою».

В Головненській середній школі почалася трудова стежина Ніни Горик на посаді вчителя української мови і літератури.

З 1979 року Ніна Петрівна – ковельчанка. Викладає в міських школах

№ 7, 11, машинобудівному технікумі.

З 1995 року – вчитель української мови і літератури загальноосвітньої

 школи №1.
    Поетеса бере активну участь в організації Товариства української мови імені Т.Шевченка. 
   На початку 90-х років організовує «Різдвяні зустрічі на Лесиній землі» за

участю відомих людей краю, гостей міста.

У 1990 році з'явилася друком її перша збірка поезій «Волинь моя, воле...» у колективному збірнику «Айстри», який вийшов у видавництві «Радянський пись менник». Її поезії публікуються в обласних і республіканських газетах; загальноукраїнських виданнях: журналах «Дніпро», «Соняшник», альманахах «Вітрила», «Світязь».

 З 1995 року Ніна Горик – член Національної Спілки письменників України.
    У 1996 році у видавництві «Надстир'я» вийшла нова збірка її поезій

«Територія слова».

 Поетеса плідно поєднує свою педагогічну працю з поетичною творчістю. У її доробку чимало цікавих дитячих віршів. Вся ця поезія освітлена трепетним відчуттям світу, який бачить дитина. Поетеса розкриває красу нашого краю, пробуджує любов до рідної землі. 

У 1997 році видавництво «Веселка» видрукувало збірку поезій Ніни Горик для дітей під назвою «Погожою дниною над Україною». 
    У 1998 році випробувала Ніна Петрівна й свою фахову майстерність у Всеукраїнському конкурсі «Вчитель року» і стала його лауреатом. 
    Вчителі м.Ковеля виявили довір'я Ніні Петрівні представляти педагогічну громадськість міста на II Всеукраїнському з'їзді вчителів (2001р).
    У 2001 році за високу майстерність і значний внесок у розвиток освіти області вчительметодист Н.П.Горик стала першим лауреатом обласної

премії імені Лесі Українки.

 Кажуть, що вчительсловесник це посередник між письменником і учнями. А якщо вчитель – письменник? І мова мистецтва для нього – спосіб мислення і спілкування. Інтелектуал і психолог, а до того ж ще й весела і легка в спілкуванні людина… Мабуть про такого вчителя можна тільки мріяти!
    Письменниця і педагог з 25-річним стажем Н. П. Горик багато дала школі. Зокрема створила посібник для вчителів «Тематичні розробки уроків з української літератури для 10 класу», який друкувався частинами у фаховому журналі «Дивослово», а в 2002р. вийшов окремою книжкою у київському

видавництві «Освіта». 

Про себе Н. Горик каже: «Не знаю чого в мені більше – письменниці чи педагога? А врешті, забуваю замислюватись над земними мірами і …віршую, чи то пак, віншую Слово. Воно є моїм фахом, смислом життя і посередником між душею і Всесвітом, і райдугою, що з’єднує серця». 
Зміст нової поетичної книжки Ніни Горик «Повернення Мавки», що вийшла в світ 2005р. надиктований досвідом серця, прожитим і пережитим. Збірка народжувалась важко. Боляче творила Ніна Горик цю свою високу поезію, багато тем якої викликала смерть чоловіка – мужнього полковника міліції, котрий загинув від кулі грабіжників, Федора Литвинюка.

Сама поетеса сказала про збірку:

«Можливо, подібної збірки у мене вже не буде. Дай, Боже, щоб не було причин для частини віршів, що увійшли до збірки. Але така поезія –

чиста, яскрава, відверта – хай буде».

У 2006 році Ніна Горик очолила Волинську облорганізацію Національної спілки письменників України (ВОО НСПУ).

А у шухлядах лежать нові вірші, чекають свого часу… Ніна Горик живе творчістю і має надію, що велика й солодка письменницька праця визріє у нові твори.

 

Творчість Йосипа Струцюка. Поезії «До сина», «Україна моя». D:\Диск D\Йосип Струцюк.jpg

Йосип Струцюк ародився 17 липня 1934 року в українському селі Стрільці на Холмщині.

1 листопада 1944 року разом із батьками депортований у село Новослобідка ВерхнєХортицького району Запорізької області.

У червні 1946 року, рятуючись від голоду, разом із батьками переїхав на Волинь у село Глинище Рожищенського району. Навчався  Глинищенській початковій, Копачівській семирічній школах. Працюючи в тракторній бригаді, відвідував Рожищенську вечірню середню школу робітничої молоді. У 1958 році закінчив Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки, після чого вчителював у середній школі в Білостоці, що поблизу Торчина, був науковим співробітником Колодяжненського музеюсадиби Лесі Українки та Волинського краєзнавчого музею. Працював у місцевих газетах. Обіймав посаду старшого редактора Волинського обласного будинку народної творчості, був режисером народної самодіяльної кіностудії «Джерела» Ківерцівського РБК, очолював обласну молодіжну літературну студію «Лесин кадуб».

Вірші друкує з 1956 року. Перша збірка поезій «Освідчення» вийшла 1965 році. Член Національної Спілки письменників України з 1970 року.

Автор збірок «Засвідчення» (1969 рік),  «Досвідчення» (1982),  «Поезії» (1984) та інших. Всього понад 50 поетичних, прозових та драматичних книжок. Твори Йосипа Струцюка перекладалися польською, білоруською, російською мовами. Вінзаслужений діяч мистецтв України, лауреат кількох міжнародних і всеукраїнських літературних премій. В пісенному жанрі співпрацював з такими відомими композиторами як  Олександр Білаш, Олександр Некрасов, Анатолій Пашкевич, Віктор Ліфанчук, Петро Свист, Віктор Тиможинський, Володимир Лич, Олександр Синютин та іншими. Зібрав і упорядкував до друку кілька сотень холмських і підляських народних пісень.

За сценаріями і режисурою Йосипа Струцюка створено до десятка кінофільмів. Зокрема, по телебаченню демонструвався кінофільм на тему Холмщини «Ти незгасна, зоре ясна». Ряд кінострічок Струцюка були відзначені на республіканських, всесоюзних і міжнародних кіноконкурсах.

Йосип Ґеорґійович Струцюк активно займається громадською діяльністю він один із ініціаторів створення громадськокультурного товариства «Холмщина», багато років був заступником голови цього об'єднання, очолював Волинську крайову організацію Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

 

Валентина Штинько. Поезії «Смерть Івана Підкови», «Луга». D:\Диск D\Валентина Штинько.jpg

 «СТЕЖИНА ЖИТТЯ ВАЛЕНТИНИ ШТИНЬКО»

Поезія – то крик душі, її спів і її сльози. Не всім дано збагнути душу поета, а от торкнутись поезії може кожен. Щоб десь обігрітись його теплом, а десь під тоненькою, всипаною квітами тканиною відчути подих свіжого вранішнього вітру. Варто лише розгорнути збірки, вчитатися у її сторінки, можливо, кожному закортить звірити себе і свої почуття з поезією.

Представницею «жіночої віті поезії» Волині є Валентина Штинько. Вона – волинянка, народилася у селищі Локачі. Навчалася на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Там відчула красу слова. Можна сказати, що саме в роки навчання почалася її творча дорога. Народжувалися в серці поетичні рядки, у яких жила щира любов до рідного краю, його людей.

 Серцевиною першої збірки «Тінь сльози» стали поезії середини 80-х років. Це – трепетний, ажурний, схожий на тонке мереживо малюнок порухів жіночої душі. Душі, що раптом запрагла по-іншому поглянути на світ очима свого внутрішнього світу і навіть поєднати їх так відверто, як, можливо, ніхто досі не єднав. Отже, вірші – це біль душі, її порухи, її незахищеність… Бо тільки й притулку в душі, що тінь сльози.

Ще не відщеміла і не відкрила до кінця свою вічну жіночу таїну й "Тінь сльози"', як ось з'явилася "Терновая хустка", і такими ж вічними кольорами любові і печалі, радощів і смутку, пристрасті і ілюзій знову, мов камертон, настроює душі на поетичне звучання.

Як    і    кожна    книжка,    "Терновая    хустка"    теж починається з обкладинки. З першої сторінки цієї поетичної збірки, наче крізь зелений серпанок у місячну ніч, дивиться на нас сама поетеса. Читаєш усі рядки поезії і повертаєшся до першої сторінки обкладинки,  мимоволі губишся від несподіванки, котра з'явилася, немов наздогнала. Спадає долу із тендітного плеча терновая хустка. Можливо, і воназ маминої скрині. А, може, з бабусиної.

Мабуть, це закономірно, що переважна більшість поетів у певний час звертається до прози. Така вже особливість художнього бачення і відтворення світу. Є теми і сюжети, які не вкладаються у суворі форми поетичного жанру. Що ж до творчості Валентини Штинько, то тепер вже важко й сказати, хто вонапоет чи прозаїк? Адже ми знаємо її як журналіста, як автора багатьох цікавих публікацій, присвячених актуальним людинознавчим питанням, розповідей про людей. їх клопоти,болі й тривоги. Вона – автор багатьох повістей, оповідань, досліджень з історії краю.

Висоту своїм словом наша землячка набрала. Попереду довга дорога, на якій можна всього сподіватися. Але ніщо вже не примусить відмовитися від польоту. Бо як пише вона:               

Щораз тріпоче в серці подив

От святості буденних днів.

Коли нуртують талі води

І рвуться з берегів.

Йду до ріки, тривоги сповнена

У досвіткову тиху рань:

 - Не потопи весняна повене.

Мій човник сподівань!

 

D:\Диск D\Василь Гей.jpg Письменник Василь Гей народився 14 січня 1942 року в селі Заболоття Любомльського району Волинської області.

Після закінчення середньої школи в селищі Головно працював завідувачем бібліотеки та вчителем у рідному селі. В дитинстві мріяв стати інженером, деякий час навчався в політехнічному інституті. Але сталося поіншому. Потяг до слова привів Василя Степановича до Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова (нині Академія друкарства) у Львові, який закінчив з відзнакою в 1974 році, здобувши фах літературного редактора.

Першою справжньою заявкою на літературне ім’я письменник вважає надруковану 16 липня 1968 року в газеті «Літературна Україна» добірку віршів з передмовою Дмитра Білоуса «Поезії Василя Гея». Після виходу першої збірки поезій «Закон вірності» Гея В.С. було прийнято до Спілки письменників України (1974).

Багато сил віддав Василь Степанович роботі з творчою молоддю. Працюючи кореспондентом (19701989), водночас був керівником обласної літературної студії «Лесин кадуб», з якої вийшли відомі нині поети і прозаїки. З 1989 по 2006 роки очолював Волинську організацію Спілки письменників України. Василь Гей став ініціатором та організатором видання альманаху «Світязь» обласної письменницької організації, упорядником і редактором 11-ти його випусків (19922005).

Творчість письменника пронизана безмежною любов’ю до отчого краю, вірою в мудрість народу, життєдайну силу рідного слова. Автор вважає, що він спочатку син своєї землі, рідного поліського краю, а вже потім поет: «Ми найперше – сини. Опісля рядові, генерали, зави, зами, керуючі та сівачі»
(вірш «Ми найперше – сини»).

Патріот української мови В. Гей багато творів присвятив рідному слову, котре незважаючи на всілякі утиски, живе і відроджується, мелодійно дзвенить «вітром у житі, співом жайвора, сріблом криниць» (вірш «Мужня мова»).

У 1993 році вийшла збірка «Під сузір’ям калини» – своєрідний природонародознавчий календар, адресований школярам і педагогам.

«Яворник» – перша книжка художньої прози В.Гея, за яку автор удостоєний Всеукраїнської літературної премії імені Андрія Головка (1996).
Щедрим є доробок письменника на пісенній ниві. Ряд пісень, які виконують професійні і самодіяльні колективи України, поет створив у співпраці з такими відомими композиторами, як Анатолій Пашкевич, Микола Збарацький, Віктор Герасимчук, Олександр Синютін.

Василь Степанович – частий і бажаний гість в бібліотеках області, на зустрічі з ним з нетерпінням чекають користувачі сільських, районних, обласних бібліотек. Він неодноразово був головою шкільного обласного літературного конкурсу на кращий власний поетичний чи прозовий твір «Думи і мрії», який організовує Волинська обласна бібліотека для дітей.

Поет, прозаїк, публіцист, автор 25 книг для дітей і дорослих, багатьох статей у всеукраїнській та обласній пресі. Лауреат Міжнародної премії імені Дмитра Нитченка, Всеукраїнської премії імені Андрія Головка та обласної літературномистецької премії імені Агатангела Кримського. Заслужений діяч мистецтв України.

 

D:\Диск D\Олександра Богачука.jpg Олександр Богачук. Народився в селі Сокіл Рожищенського району на Волині. Дід і батько його були сільськими ковалями. Дід був справжній маестро молота і смичка. Вдень він працював важким ковальським інструментом, а ввечері брав до рук тонкостанну скрипку. Після війни, закінчивши Луцьку середню школу робітничої молоді, О. Богачук вступив на історико-філологічний факультет до Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки. В інституті бере активну участь у літературному житті, починає публікувати вірші. У 1958 році, у рік закінчення інституту, вийшла його перша поетична збірка «Незабутнє». Цю книжку досить доброзичливо зустріла критика. Через рік виходить друга збірка поета «Вересневий грім», яка, на думку критика Степана Крижанівського, стала подією в українській літературі.

Після закінчення інституту Богачук кілька років працював у районній газеті. Працював також у газеті "Радянська Волинь".За характером своєї роботи часто зустрічався з людьми, пізнавав життя у всіх його вимірах. Вже пізніше, працюючи старшим редактором обласного управління у справах преси, Олександр Богачук видає третю, невеличку за обсягом, але вагому за змістом поетичну збірку з категоричним імперативом у назві «Ні!».

«


Так і залишилось на стіні 
Випечене кров’ю слово — «Ні!»

»

Згодом одна за одною з'являються на світ книжки: «Зелене руно», «Золота жінка», «Крик попелу», «Стогін землі». Гонорар за останню Олександр Богачук і художник Леонід Хведчук, який ілюстрував книжку, перерахували у Фонд миру. У 1984 році виходить пісенний збірник — «Світи мені, Дніпре». В цьому ж році автор видає збірку поезій «Горно».

У грудні 1985 року Олександр Богачук переїздить на роботу до Рівного, де очолює новостворену Рівненську обласну організацію Спілки письменників УРСР. У 1988 році виходить остання збірка поета «Цвіт роси». 18 травня 1994 року Олександр Теофілович помер у Луцьку, залишивши нам велику поетичну спадщину. Похований на місцевому кладовищі у Луцьку.

 

D:\Диск D\В.Слапчук.jpg В.Слапчук народився 23 грудня 1961 р. в селі Новий Зборишів Горохівського району Волинської області. Після закінчення Лобачівської середньої школи навчався професії шліфувальника у Луцькому технічному училищі № 1, після якого працював на автозаводі «Комунар» м. Запоріжжя.

Військовий обов’язок відбував в Афганістані. Служив у 3 батальйоні 66 ОМСБ, що знаходилася у м. Джелалабаді. 12.02.81р. відділення, у якому служив В. Слапчук залишили прикривати відхід колони, під час бою БМП (бойова машина піхоти) підбили з гранатомета. У результаті вибуху заклинило башту. Слапчуку вдалося усунути пошкодження, після чого продовжували бій. 4.06.81р. отримав контузію, коли БМП підірвалася на міні. Від госпіталізації відмовився, зоставшись на бойовій позиції. 18.06.81р. під час штурму бази моджахедів в ущелині Тора-Бора (одна із п’яти наймасштабніших військових операцій, що проводилися радянськими військами на території Афганістану 1981р.) у провінцїї Нангархар був тяжко поранений. Ця база стала відомою після того, як 2001р. її довелося штурмувати американським військам. Лікувався у шпиталях м.Ташкента та м. Львова.

Закінчив факультет української філології Луцького педагогічного інституту ім. Лесі Українки (1988–1993). Кандидат філологічних наук (2011)р. Одружений. ДружинаНаталія Гранич. ДітиІван (від першого шлюбу), Дмитро.

Василь Слапчук має безліч нагород, звань і премій. Серед них:

Державні нагороди і звання України

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2004)  Заслужений діяч мистецтв України (2001).

Орден «За заслуги» III ст. (20 січня 2010)за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави.

Орден «За мужність» ІІІ ст. (14 лютого 1998)за активну громадську діяльність, участь у вирішенні питань соціального захисту учасників бойових дій, інвалідів війни та сімей загиблих в Афганістані.

Грамота Верховної ради України (2010).

Медаль «Захиснику Вітчизни» (1999).

Медаль Жукова (1998).

Державні нагороди СРСР

Орден Червоної Зірки (1987).

Грамота Президії Верховної Ради СРСР воїну-інтернаціоналісту (1988).

Ювілейна медаль «70 років збройних сил СРСР» (1988).

Державні нагороди іноземних країн

Медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу» (Афганістан, 1988).

Медаль «В пам’ять 10-ліття виводу радянських військ із Афганістану» (Білорусь, 1999).

Медаль «65 років визволення Республіки Білорусь від німецько-фашистських загарбників» (Білорусь, 2009).

 

Звання Почесного громадянина

Почесний громадянин Луцька (2010).

Почесний громадянин Волині (2011.)

Нагороди відомчих та громадських організацій

Медаль “За сприяння Збройним Силам України” (Міністерство оборони України, 2011).

Медаль «15 років Збройним Силам України» (Міністерство оборони України, 2009).

Відзнака «Золотий нагрудний знак» (Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2011).

Медаль «Почесна відзнака» (Національна спілка письменників України, 2011).

Медаль «За заслуги» ІІІ ст. (Українська спілка ветеранів Афганістану, 2008).

Медаль «За громадянську мужність» (Українська спілка ветеранів Афганістану, 2003).

Орден ІІІ ст. «Бронзовий козацький хрест» (Українське реєстрове козацтво, 2009).

Нагороди відомчих організацій іноземних країн

Знак Губернатора Московської області «За ратну службу» (Російська Федерація, 2009).

Премії

Премія Волинського фонду культури  «Надія» (1993).

Премія імені Агатангела Кримського (1997).

Премія імені Василя Стуса (1999).

Премія фонду ВоляниківШвабінських (2000).

Премія імені Павла Тичини (2001) – за поетичну книгу «Крапка зсередини».

Премія імені Миколи Гоголя «Тріумф» (2001).

Премія імені Івана Огієнка (2002).

Премія імені Богдана-Нестора Лепкого (2002).

Премія імені Бориса Нечерди (Ліга українських меценатів, 2003).

Премія імені Олекси Гірника (Ліга українських меценатів, 2006).

Премія імені Івана Кошелівця (2008).

Премія імені родини Косачів (2011) за книгу для дітей «Бджолиний бог і бджоленятко».

Премія імені Пантелеймона Куліша (2011)за книгу поезій «Золоті куполи».

Премія імені Леоніда Глібова (2013)за роман «Дикі квіти».

 

V. Закріплення набутих знань, умінь і навичок.

Словесне малювання.

Якою ви хочете бачити Україну? Якими кольорами змалювали б свій рідний край?

Як ви думаєте, якою може бути мелодія до поезії «Погожою дниною над Україною? Чому?

 

Робота в групах.

Випишіть художні засоби

І група з поезії «Погожою дниною над Україною».

ІІ група з поезії «Запросини боровичка - волинячка».

ІІІ група з поезії «Кульбабки та бедрики».

ІV група з поезії « До сина».

Складання сенканів.

І група – «Україна».

ІІ група – «Край».

ІІІ група – «Краса».

ІV група – «Мрія».

 

VІ. Домашнє завдання.

Обов’язкове. Скласти запитання до теми уроку (6 – 10).

За бажанням. 1. Намалювати ілюстрації до віршів, які звучали на уроці.

2. Скласти власний вірш про рідну землю.

 

VІІ. Рефлексивно – оцінювальний етап, підсумок уроку.

«Незакінчене речення». Вправа «Мікрофон».

Я запам’ятав…

Мене зацікавило…

Мені сподобалось…

 

1

 

docx
Додано
27 листопада 2018
Переглядів
6360
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку